Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Зміст Вступ 2 Список використаних джерел 29

Загрузка...
Поиск по сайту:


страница1/2
Дата17.03.2012
Размер0.52 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Мета та завдання дисертаційного дослідження.
Об’єктом дисертаційного дослідження
Методи дослідження.
Нормативною базою дослідження
Теоретичною основою дисертації
Емпіричну базу дослідження
Наукова новизна одержаних результатів
Теоретична і практична значимість дослідження
Апробація результатів дослідження.
Структура дисертації
Список використаних джерел
Подобный материал:
  1   2


Зміст

Вступ 2

Список використаних джерел 29

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Вступ



Актуальність теми дисертації пояснюється здобуттям Україною незалежності, ринковими перетвореннями, які у ній відбуваються, та якісно новими характеристиками міграційних процесів, що мають місце в умовах глобалізації економіки. Адже міграція населення істотно впливає на демографічні зрушення, стан і перспективи економічного, культурного й соціального розвитку суспільства.

Україна не стоїть осторонь від світових міграційних процесів, головне через своє географічне положення. Для більшості переселенців вона є транзитним шляхом до країн Західної Європи.

Міграція – це переміщення населення в географічному просторі, пов’язане зі зміною місця проживання. Поряд з легальною, в останні роки набула значного поширення і нелегальна міграція, яка вже становить певний кримінологічний інтерес, оскільки тісно пов’язана зі злочинністю.

Нелегальна міграція набуває організованого характеру і поступово, як один з прибуткових видів злочинної діяльності, підпадає під контроль криміналітету. Без урахування її тенденції не можна об’єктивно визначити детермінанти сучасної злочинності та здійснювати ефективну протидію їй.

Треба зазначити, що державно-правовий вплив на міграційні процеси в Україні ще є недосконалим. Нині проблемами міграції опікуються понад десять міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, проте відсутня чітка координація їх дії.

У посланні Президента України до Верховної Ради “Про внутрішнє і зовнішнє становище країни”, вказується, що активізація міграційних процесів і практично неконтрольований наплив в Україну мігрантів з інших держав зобов’язує до невідкладних рішень і дій.

З урахуванням криміногенної ситуації, пов’язаної з нелегальною міграцією комплексною програмою профілактики злочинів на 2001-2005 роки на Міністерство внутрішніх справ і Службу безпеки України покладено проведення оперативно-профілактичних операцій “Мігрант”, “Іноземець”, “Режим”, “Готель”, “Ринок” тощо з метою виявлення та перекриття каналів проникнення в Україну нелегальних мігрантів.

Проблеми міграції носять багатоаспектний характер, а тому приваблюють дослідників різних галузей знань: істориків, соціологів, філософів, політологів, демографів, кримінологів. Значний
внесок у вивчення цієї проблематики зробили Ю. Бузицький, А. Бабенко,
О. Малиновська, В. Новік, С. Пирожков, О. Піскун, І. Прибиткова,
Ю. Римаренко, В. Трощинський, А. Шлепаков, М. Шульга.

Такі російські вчені, як М. Бабаєв, С. Багатирьов, А. Долгова,
Е. Красинець, А. Здравомислов, А. Тополін, В. Тишков, зосереджують увагу на впливі міграції на стан і перспективи національних трудових ресурсів та криміногенному потенціалі, закладеному в міграційних процесах.

Правові аспекти нелегальної міграції висвітлені у працях
С. Бритченка, О. Войцехівського, О. Джужі, Ю. Кравченка, О. Кузьменко, А. Мацка, Т. Назарова, В. Олефіра, С. Ратушного, П. Чалого, С. Чеховича,
В. Шакуна, В. Шаповала та інших.

Однак, незважаючи на загальний підвищений інтерес до міграційних процесів, для вітчизняної юридичної науки розробка цієї проблеми є новим напрямком досліджень. Особливо це стосується її кримінологічних аспектів.

Україна тривалий час була відірвана від міжнародного міграційного права. Але завдяки своєму геополітичному положенню вона знаходиться на перехресті міжнародних шляхів і є одним з основних суб’єктів Євразійських міграційних процесів.

Проблема актуалізується і тим, що після розпаду Радянського Союзу колишні його республіки набули статусу незалежних держав, що різко загострило питання громадянства, біженців тощо.

Нелегальна міграція є суттєвим криміногенним фактором, який сприяє зростанню злочинності, поширенню венеричних хвороб та СНІДу, підпільного ринку праці.

Аналіз практики свідчить про наявність добре налагодженого міжнародного механізму нелегальної міграції через територію України.

При цьому нелегальна міграція все більше набуває рис організованої злочинності, незаконного виду бізнесу.

Саме ці обставини, на думку автора, свідчать про актуальність обраної ним теми дослідження, про її науково-теоретичну та практичну значимість.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження відповідає Державній програмі боротьби зі злочинністю, затвердженій Постановою Верховної Ради України від 25.06.1993 р., пов’язаний із основними положеннями Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, затвердженої Указом Президента України від 17 вересня 1996 року №837, та відповідних наказів МВС України з цього питання; Указів Президента України від 18 січня 2001 року №22 “Про заходи щодо посилення боротьби з нелегальною міграцією” і від 7 серпня 2001 року №596 “Питання організації виконання Закону України “Про імміграцію”; рішень колегії МВС України від 19 червня 2001 року №4 км/1/9 “Про поліпшення взаємодії органів і підрозділів Міністерства внутрішніх справ України та Державного комітету у справах охорони державного кордону України з питань боротьби з нелегальною міграцією, контрабандою, незаконним обігом наркотиків” і від 30 листопада 2001 року №9 км/1 “Про результати проведення правоохоронних заходів з протидії нелегальній міграції”; Програми боротьби з нелегальною міграцією та Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки. Дисертація відповідає також тематиці наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України та Національної академії внутрішніх справ України.

^ Мета та завдання дисертаційного дослідження. Основною метою наукового пошуку є вивчення сучасних проблем нелегальної міграції в Україні у плані їх впливу на стан злочинності і на цій основі вироблення пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України та практики боротьби зі злочинністю нелегальних мігрантів.

Для досягнення мети дисертаційного дослідження автор поставив і вирішував такі завдання:

  • проаналізувати історію становлення і розвитку правового регулювання міграційних процесів в Україні;

  • відмежувати нелегальну міграцію серед інших переміщень населення, визначити її поняття і місце в структурі міграційних процесів;

  • дослідити стан, структуру, динаміку й географію злочинності нелегальних мігрантів;

  • визначити детермінанти мігрантської злочинності;

  • дати кримінологічну характеристику особи мігрантів, що скоюють злочини;

  • проаналізувати сучасне міграційне законодавство України і внести конкретні пропозиції з його вдосконалення;

  • виявити ефективність загальносоціальних, спеціально-кримінологічних та індивідуальних заходів профілактики злочинів нелегальних мігрантів, та внести пропозиції щодо їх удосконалення.

^ Об’єктом дисертаційного дослідження є комплекс суспільних відносин у сфері нелегальних міграційних процесів.

Предметом дослідження обрані: історико-правовий аналіз правовідносин, що виникають між державою й іноземцями та особами без громадянства, які нелегально перебувають в Україні; кримінологічна характеристика мігрантської злочинності та засоби боротьби з нею в сучасних умовах.

^ Методи дослідження. В процесі дослідження були використані основні закони і категорії діалектики, комплекс загальнонаукових і спеціальних методів пізнання.

Системний аналіз дозволив виявити чинники нелегальної міграції, визначити роль і значення кожного з них у незаконних міграційних процесах. За допомогою формально-юридичного методу було досліджено зміст правових норм, які передбачають відповідальність за незаконну міграцію, сформульовано пропозиції по їх удосконаленню. Порівняльно-правовий метод використовувався для вивчення процесів нелегальної міграції в інших країнах та відповідного зарубіжного законодавства. Історичний метод дозволив дослідити процеси нелегальної міграції за певний період розвитку нашої держави, виявити тенденції їх розвитку. За допомогою соціологічних методів вдалося прослідкувати взаємозв’язок нелегальної міграції з іншими соціальними процесами та явищами, а статистичних методів – рівень, структуру, географію нелегальної міграції в Україні.

^ Нормативною базою дослідження є Конституція України, кримінальне і міграційне законодавство України, законодавство країн СНД та інших країн, міжнародні договори, підзаконні акти, що регулюють правоохоронну діяльність.

^ Теоретичною основою дисертації стали наукові досягнення у галузі філософії, логіки, кримінології, кримінального права, юридичної психології, соціології, демографії, а також інших галузей наукових знань, що стосуються кримінологічних проблем нелегальної міграції.

^ Емпіричну базу дослідження, складають: Конституція України, закони України, відомчі нормативні акти, міжнародно-правові документи, зарубіжне законодавство з питань міграції, відповідні статистичні й аналітичні матеріали Міністерства внутрішніх справ, Комітету з охорони державного кордону, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції України, а також праці вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі демографії, міграції, кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології.

Вивчено більше 270 кримінальних справ і матеріалів про відмову в порушенні кримінальної справи у сфері нелегальної міграції. Проанкетовано 257 нелегальних мігрантів і опитано понад 300 працівників органів внутрішніх справ, прикордонних військ, митної служби та інших правоохоронних органів з питань досліджуваної проблематики.

Достовірність висновків автора підтверджується тим, що, по-перше, емпірична база аналізувалась тривалий час, а, по-друге, охопила репрезентативну кількість джерел. Це дозволило простежити за усіма вивченими процесами, забезпечити переконливість одержаних результатів та обґрунтованість сформульованих на їх основі висновків. Здійснені в ході роботи над дисертацією узагальнення та аналіз емпіричного матеріалу широко використані у дослідженні, їх результати лягли в основу висновків та пропозицій, сформульованих по його закінченні.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у виборі її теми. Сама робота є одним із перших монографічних досліджень в українській юридичній науці кримінологічних аспектів міграції.

Проведене автором дослідження дає змогу новаторськи сформулювати ряд положень, зокрема щодо:

  • розкриття правової природи нелегальної міграції;

  • визначення змісту таких понять, як мігрант, іноземець, особа без громадянства, нелегальний мігрант;

  • виявлення детермінант злочинності нелегальних мігрантів;

  • обґрунтування та розробка шляхів комплексного підходу до протидії даній злочинності;

  • прийняття спеціального закону про профілактику злочинів, що вчиняються нелегальними мігрантами;

  • рекомендації створити в системі МВС України спеціальну міграційну службу з відповідним правовим і матеріально-технічним забезпеченням, зокрема, комп’ютерною базою даних про всіх іноземців, які коли-небудь перетинали кордон України;

  • аргументації та внесення конкретних пропозицій щодо змін і доповнень до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення;

  • розробки системи заходів, спрямованих на поліпшення запобігання злочинам, що вчиняються нелегальними мігрантами.

^ Теоретична і практична значимість дослідження полягає у тому, що викладені у ньому положення, висновки й пропозиції мають як теоретичне, так і практичне значення для удосконалення боротьби із злочинністю в сфері нелегальної міграції. Вони розширюють і поглиблюють знання про її сучасний стан, структуру й тенденції розвитку та організаційно-правові заходи протидії цьому антисуспільному явищу, і отже, можуть слугувати вихідною базою для його подальшого вивчення, а також вдосконалення міграційного законодавства і практики його застосування правоохоронними й іншими державними органами.

За результатами дослідження направлені аналітичні узагальнення до Головного управління адміністративної служби міліції МВС України і Державного департаменту у справах національностей та міграції.

Розроблений комплексний цільовий план щодо запобігання та припинення незаконної міграції іноземців та осіб без громадянства в Україну і через її територію по Закарпатському регіону на період 2001-2004 років, використаний при доопрацюванні зазначеного плану УМВС України в Закарпатській області.

Окремі матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінологія” та спецкурсу “Актуальні проблеми профілактики злочинів”, у науковій роботі магістрів, слухачів і студентів навчальних закладів системи МВС, а також у процесі підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорена на засіданні кафедри кримінології та юридичної соціології Національної академії внутрішніх справ України і дістала позитивний відзив. Основні теоретичні положення дисертації доповідалися на науково-практичних конференціях:

  • Правовий захист біженців (процесуальні, кримінально-правові, кримінологічні та криміналістичні проблеми). (Київ, 15-16 вересня 1998 року);

  • Державно-правові проблеми Північного Причорномор’я: історія і сучасність. (Сімферополь-Алушта, 26-29 травня 1999 року);

  • Україна – Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. (Маріуполь, травень 1999 року);

  • Нелегальна міграція та торгівля людьми. (Київ, 9-10 лютого 1999 року);

  • Боротьба з нелегальною міграцією. (Київ, 12-13 червня 2001 року).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження опубліковані у 6 наукових статтях, 5 з яких опубліковано у фахових виданнях.

Автором підготовлена лекція “Попередження злочинів, що вчиняються нелегальними мігрантами” для спецкурсу “Актуальні проблеми профілактики злочинів”, який читається слухачам та курсантам Національної академії внутрішніх справ України.

^ Структура дисертації визначається метою та завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку та вимогам ВАК і композиційно складається зі вступу, трьох розділів, які мають вісім підрозділів, висновків, додатків і списку використаних джерел
(278 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 212 сторінок, з них основного тексту – 168 сторінок.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

Висновки


З моменту виокремлення “нелегальної міграції” як особливого феномену вона розглядалася в різних аспектах – економічному, соціальному, історичному, культурологічному, демографічному, етнічному. І це не випадково. Нелегальні міграційні процеси детермінуються змінами, що відбуваються у одній чи декількох країнах, і в цьому плані є індикатором розвитку практично кожної з її сторін – політичної, економічної, етносоціальної тощо.

Так, корінні зміни в економічній та соціально-політичній сферах у республіках колишнього СРСР в кінці 80-х на початку 90-х років призвели то трансформації практично всієї системи суспільних відносин. Відбулась значна активізація міждержавної міграції населення. Крім етнічної і трудової, з’явились торгова міграція (бізнес-міграція), вимушена міграція та біженці. Особливе місце серед них посідає нелегальна міграція.

Україна ще не має об’єктивних умов та досвіду боротьби з незаконною міграцією. Протягом багатьох десятиліть у неї не було власної імміграційної політики, крім заборонної, яка практикувалася в радянську епоху. І це при тому, що міграційний обмін з колишніми союзними республіками став міждержавним і вона зазнала великого напливу мігрантів з так званого далекого зарубіжжя. Виявилось, що нелегальна міграція таїть в собі значний кримінальний потенціал.

З кримінологічної точки зору, нелегальна міграція – це перетинання кордонів України з цілями або в порядку, які не відповідають її міграційному законодавству. Останнє тільки-но починає формуватися, хоча вже і створена певна нормативно-правова база, зокрема, Конституція України, закони “Про громадянство України”, “Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України”, ”Про правовий статус іноземців”, “Про біженців”, “Про імміграцію”. Чинні також міжнародно-правові акти у цій сфері, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України.

В дисертації зазначається, що національне міграційне законодавство має певні недоліки. Так, право на свободу пересування та вибору місця проживання належить до природних прав і свобод людини й не залежить від її правового статусу. Це змушує переосмислити традиційний погляд на мігранта, як на “чужинця”. Тому вкрай важливо на законодавчому рівні розглядати мігранта не тільки як об’єкта впливу, а і носія усіх прав та свобод. Такий підхід дасть змогу гармонізувати міграційне законодавство України з нормами міжнародного права. Крім того, аби міграційне законодавство ефективно регулювало відповідні відносини, у ньому домінуючим має стати закон, який повинен адекватно відображати ті зміни, що відбуваються у політичній та соціально-економічній сферах держави, а також у самих міграційних процесах. За цих умов прийняття Міграційного кодексу означатиме якісно нове правове регулювання зазначених процесів в Україні.

Оскільки здійснити кодифікацію усіх норм міграційного права в єдиному законі дуже складно, пропонуємо провести її поетапно за окремими сферами регулювання та правовими інститутами. Кожний етап цієї роботи має завершуватися підготовкою відповідних глав майбутнього Міграційного кодексу України. Крім того, питання міграції знаходяться нині у компетенції понад десятка різних відомств, між якими немає чіткої координації. Тому на порядок денний висувається завдання створення нової, більш гнучкої структури, яка мала б оперативно виробляти та здійснювати міграційну політику в Україні.

В цьому плані важливо використати позитивний міжнародний досвід. Відтак, у дисертації проаналізовані регіональні та національні особливості правового регулювання міграційних процесів і зроблені наступні висновки:

  • міграційній політиці розвинуті держави надають особливого значення, оскільки вважається, що нелегальна міграція створює суттєву загрозу їх національній безпеці;

  • еволюція зарубіжного міграційного законодавства пройшла шлях від заохочення імміграції до обмеження в’їзду;

  • сьогодні в цих країнах застосовується комбінований підхід до нелегальної міграції, який поєднує політику “відкритих передніх дверей” для людей, у чиїх в’їздах країна зацікавлена, і політику “закритих задніх дверей” для тих, хто використовує нелегальні шляхи;

  • для реалізації такої політики щорічно приймаються імміграційні плани, які одночасно супроводжуються виділенням значних ресурсів відповідним службам для посилення міграційного контролю;

  • міграційне законодавство розвинутих країн передбачає суворі санкції за порушення правил в’їзду; кримінальне покарання осіб, які працевлаштовували нелегальних мігрантів; легалізацію іноземців, що працюють як спеціальні сільськогосподарські робітники; амністію нелегальних мігрантів, які протягом певного часу постійно проживали в даній країні;

  • в розвинених державах сформована розгалужена система органів управління міграційними процесами, які відповідають за видачу візи на в’їзд до країни через мережу посольств і консульств за межами країни; контролюють виконання імміграційного законодавства через підпорядковані їм служби; охороняють державні кордони; сприяють трудовій міграції та публікують перелік професій, потребу в яких відчуває країна.

Вивчення досвіду правового регулювання міграційних процесів у Західних країнах показало, що запровадження суворих обмежень у в’їзді призводило до збільшення числа нелегальних мігрантів. Це дає підстави зробити висновок, що лише адміністративними заходами боротися з нелегальною міграцією не можна. Для розв’язання цієї гострої проблеми необхідні спільні зусилля багатьох країн, прийняття виважених міждержавних угод та комплексних цільових програм запобігання нелегальній міграції. США, наприклад, мають такі угоди з низкою країн, із яких прибуває велика кількість мігрантів. Перенесення візово-контрольних функцій на пункти, розташовані за межами країни, дає істотні економічні й політичні переваги. Одначе дисертант наголошує на тому, що не все те, що виправдало себе у США, Канаді, Австралії й інших розвинених країнах, буде ефективним в Україні. Їх досвід – це не трафарет для копіювання, а матеріал для аналізу й висновків щодо його доцільного використання в наших умовах.

Боротьба із незаконною міграцією є актуальною проблемою для будь-якої держави. Це обумовлено тим, що: нелегальна міграція (контрабанда людей):

  • тісно пов’язана з транснаціональною організованою злочинністю;

  • негативно позначається на стані злочинності в країні призначення, а також у міжрегіональному плані;

  • підриває довіру до інститутів державної влади, покликаних забезпечувати правопорядок та захист національних інтересів;

  • у громадян держави транзиту і призначення виникає ворожість до іноземців, що супроводжується проявами мігрантофобії і расизму.

Нелегальна міграція як порівняно нове для України явище має стійку тенденцію до зростання, що негативно позначається і на криміногенній ситуації в державі. Це стосується, насамперед, діяльності злочинних угруповань щодо нелегального перевезення іноземців через територію України, контрабанди наркотиків, зброї, підробки документів для в’їзду, виїзду з України та перебування на її території. Відмічається активізація кримінальних структур у налагодженні каналів транспортування нелегалів із Південно-Східної Азії до Західноєвропейських держав через наші кордони.

В загальному плані можна виокремити два основних напрямки, у яких простежується зв’язок міграції зі злочинністю. Перший – це вплив правових інститутів на міграцію, її характер, інтенсивність, форми тощо. Такий вплив досягається шляхом прийняття відповідних правових актів, що регулюють порядок в’їзду в Україну, надання мігрантам певного статусу тощо. Другий напрямок – це зворотній вплив міграційних процесів на всі характеристики злочинності. Приїзд нелегалів, як правило, призводить до збільшення числа злочинів у тій чи іншій місцевості. Виїзд мігрантів теж може супроводжуватися кримінологічним ефектом, але протилежного значення, оскільки сприяє скороченню злочинів за рахунок від’їзду тих, хто їх вчиняв.

Вплив міграції на рівень злочинності у країнах вселення може бути як прямим, так і побічним. Прямий полягає в тому, що певна частина мігрантів в період адаптації вчиняє злочини. Це відображається за допомогою показників, що характеризують частку злочинців-мігрантів у загальній кількості осіб, які вчинили злочини в даній країні. До прямого потрібно віднести і вплив антисуспільних елементів із числа мігрантів на представників корінного населення з метою втягнення останніх у злочинну діяльність. Побічний вплив полягає в тому, що міграційні процеси негативно позначаються на соціально-демографічній ситуації в країні прибуття чи поселення. Це зумовлено матеріальними труднощами мігрантів, їх необлаштованим побутом, відсутністю постійного джерела доходів, непристосованістю до місцевих умов життя тощо.

Нелегальна міграція здійснюється через певні канали, серед яких можна виділити найбільш налагоджені: в’єтнамський, пакистано-індійський, шрі-ланкійсько-бангладешський, афганський, румунський, китайський, курдський. Більшість іноземців потрапляє в Україну на законних підставах, потім частина з них переходить на нелегальне становище, а в разі їх виявлення – заявляють про втрату національного паспорту. Оскільки у нас сьогодні не функціонують дипломатичні представництва багатьох держав Південно-Східної Азії, це робить неможливим отримати нові документи для виїзду з України і уповільнює роботу щодо депортації порушників.

Перетин східного кордону України здійснюється, як правило, потягами і автомобільним транспортом. При цьому найчастіше використовуються:

  • тайники і службові приміщення за сприянням поїзних бригад;

  • опломбовані великогабаритні автомобілі;

  • підроблені або чужі документи;

  • транзитний проїзд російських потягів територією України;

  • висадка нелегальних мігрантів на прикордонних станціях Росії чи Білорусі й перетинання державного кордону поза пунктами пропуску пішки або автомобільним транспортом;

  • перехід державного кордону через пункти пропуску у службових чи приватних справах.

Окремо треба сказати про нелегальних іммігрантів з колишніх республік СРСР. Найбільш організовані за етнічною ознакою та небезпечні у кримінальному плані – вихідці з Кавказького регіону. Так, під час профілактичної операції “Регіон” органами внутрішніх справ було перевірено 15 тис. осіб – вихідців з Кавказу, які проходили за оперативними матеріалами. Серед них було виявлено 349 членів організованих злочинних угруповань і 60 їх лідерів. При перевірці комерційних структур було встановлено 6 тис. кавказців – власників або співвласників підприємств (у тому числі в сфері торгівлі – 3,5 тис., у паливно-енергетичному комплексі – 227, агропромисловому комплексі – 505, посередницькій діяльності – понад 1,5 тис.). 231 особа не мала легальних джерел доходу, хоча розпоряджалась великими фінансовими ресурсами. За результатами операції було порушено 793 кримінальні справи, до відповідальності притягнуто 450 осіб. Розкрито 938 тяжких злочинів, у тому числі 14 вбивств, 19 розбійних нападів, 66 пограбувань, 75 випадків шахрайства. Вилучено 170 фальшивих паспортів, 441 одиницю вогнепальної зброї, 2,2 кг вибухівки, 123,5 кг наркотичних речовин, 858 автотранспортних засобів. Накладено арешт на майно на суму 670 тис. гривень.

Протидіючи транснаціональній наркозлочинності, органи внутрішніх справ України у 2000 році викрили 45 наркоканалів, 25 з яких – шляхи надходження героїну з країн Центральної та Південно-Західної Азії. У жовтні 2000 року столичними правоохоронцями ліквідовано канал постачання героїну з Киргистану через Росію, який налагодив громадянин Пакистану.

В дисертації також зазначається, що якщо у попередні роки значна частина нелегальних мігрантів складалася з порушників-одинаків, то нині 90 % це – організовані групи. Такі групи пересуваються заздалегідь розробленим маршрутом за допомогою злочинних структур, які на кожній ділянці шляху забезпечують мігрантам за обумовлену платню житло, транспорт, провідників, підроблені документи. Будучи вельми прибутковою справою при відносно малих ризиках, цей бізнес є добре організованим і набуває масового характеру. Контрабанда людьми контролюється організованою злочинністю і за своїми доходами посідає в Україні третє місце після контрабанди наркотиків і торгівлі викраденими автомобілями.

Говорячи про злочинність мігрантів, маємо на увазі всю сукупність злочинів, що ними вчиняються. Специфіка цих злочинів визначається особливостями категорій мігрантів та їх статусу в суспільстві. Сьогодні міграція здебільшого обумовлюється кризовими явищами і набуває характеру вимушених переселень. Так, за даними міграційної служби, кожна четверта особа є біженцем або вимушеним переселенцем. При цьому більшість мігрантів прибуває на нове місце проживання без офіційної реєстрації. Це створює додаткові труднощі для оперативно-профілактичної діяльності правоохоронних органів.

На жаль, нині важко співставити дані демографічної і кримінально-правової статистики щодо мігрантів. По-перше, кримінальна статистика не виділяє категорію мігрантів; по-друге, мігранти поділяються на тих, хто вже облаштувався і відноситься до місцевих жителів, і тих, що знаходяться на стадії влаштування та ще не зареєстровані, у зв’язку з чим входять до числа приїжджих. Тому кримінальна статистика розрізняє серед злочинців тільки місцевих жителів і приїжджих. Проте це не повинно перешкоджати вивченню злочинності мігрантів, оскільки вона істотно впливає на загальну кримінологічну ситуацію в країні і регіонах. Крім того, виникає ціла низка нових економічних, соціальних, політичних, етнічних проблем, у тому числі таких, які зачіпають міжнародно-правові аспекти статусу іноземців на території держави та забезпечення їх безпеки.

В дисертації зазначається, що кримінальна міграція – це поняття, вживане кримінологами для виокремлення контингентів мігрантів, які прибувають зі злочинними цілями і тому вимагають підвищеної профілактичної уваги, а також констатується, що детермінанти нелегальної міграції і злочинності тісно переплітаються між собою, що й робить вказані явища взаємопов’язаними.

Далі автором підкреслюється, що злочинність мігрантів характеризується підвищеною латентністю. Вона фіксується як така тільки в разі розкриття злочинів і виявлення винних осіб, тобто після того, коли встановлюється, що винний є мігрантом. Криміналістами завжди відмічалась значна складність розкриття злочинів, скоєних саме приїжджими, оскільки, осівши в певному місці, мігранти: а) асимілюються, включаються в ті відносини і стиль життя, які мають місце на даній території; б) бувають вже достатньо обізнані в кримінальній діяльності.

Внесок мігрантів у злочинність окремих регіонів різний. Він визначається перш за все масштабами самого потоку мігрантів який, як правило, тим вищий, чим більший населений пункт. Великі міста з їх широким спектром можливостей завжди були привабливішими для приїжджих. У Києві, наприклад, їх частка серед усіх злочинців сягає майже третини. Контингент мігрантів також неоднорідний за своїм складом, мотивацією і метою приїзду, тривалістю перебування, етнічними та соціальними ознаками. Отже, і різний характер впливу цих мігрантів на кримінологічну ситуацію. Для мігрантів характерне вчинення злочинів, які не вимагають високого кримінального професіоналізму. Їх злочини переважно носять примітивний характер і спрямовані на задоволення миттєвих потреб в алкоголі, наркотиках, добуванні коштів для існування.

У роботі вказується, що злочинність мігрантів детермінується всім комплексом факторів, що обумовлюють злочинність взагалі. Це соціальні, економічні, ідеологічні, політичні, культурологічні та інші криміногенні фактори. Вони є тим фундаментом, на який нашаровуються і з яким взаємодіють специфічні чинники, притаманні саме злочинності мігрантів, особливостям їх статусу і діяльності. Детермінанти злочинності мігрантів можна умовно поділити на три види:

  1. які впливають на формування особи до виникнення проблемної життєвої ситуації, що зумовлює міграцію;

  2. які діють у проблемній життєвій ситуації і визначають факт та мету міграції;

  3. які впливають на мігрантів під час і після прибуття до країни призначення.

Наше дослідження злочинності мігрантів дає нові підтвердження тому, що негаразди в економічній, соціальній і духовній сферах ведуть до виникнення суперечностей та конфліктних ситуацій, які стимулюють криміналізацію міграції.

У низці негативних наслідків цього стоїть і вимушена міграція, яка має значний криміногенний потенціал, оскільки пов’язана із втратою особою свого попереднього соціального статусу, житла, роботи. Через ці об’єктивні та суб’єктивні чинники мігранти є найбільш уразливими для будь-якого криміногенного впливу. Якщо вони самі не скоюють злочинів, то легко стають їх жертвами. Не можна ігнорувати і ту обставину, що масове прибуття мігрантів погіршує умови життя корінного населення, загострює конфлікти між ними і місцевими жителями. Ці, суперечки сприяють об’єднанню і тих, і інших за національними, земляцькими ознаками, що веде до створення відповідних кримінальних формувань.

Структура злочинності мігрантів зазнає суттєвих змін за рахунок нових видів злочинної діяльності. Аналіз статистичних даних свідчить про те, що серед злочинів, вчинених за участю іноземних громадян на території України, переважають посягання корисливої спрямованості – злочини у сфері економіки, незаконний обіг зброї, наркотичних засобів, контрабанда. Значна кількість злочинів вчиняється мігрантами і щодо своїх співвітчизників.

Окрема увага в дисертації приділена особі нелегальних мігрантів, які вчиняють злочини. Вона є різновидом особи злочинця взагалі. Остання являє собою сукупність криміногенних властивостей, сформованих у процесі її неправильної соціалізації. Найбільш прийнятним уявляється підхід, згідно з яким якості, що становлять кримінологічну характеристику особи злочинця, можуть бути зведені до чотирьох відносно самостійних складових: соціально-демографічні, морально-психологічні, кримінально-правові та соціально-рольові ознаки.

Наше дослідження показало, що серед нелегальних мігрантів, притягнутих до кримінальної відповідальності, найчисельнішу групу становлять громадяни Афганістану – майже 25 %, Греції – 14 %, Індії – 13 %, Шрі-Ланки – 9 %, Ірану – 7 %; далі йдуть Пакистан, Алжир, Туреччина, Сирія, Єгипет, В’єтнам, Палестина, Нігерія, Ліван, Марокко, Гана, Гвінея, Кенія, Бангладеш.

Значна частина нелегальних мігрантів мала підроблені паспорти. За вивченими справами таких було 30,5 %. Особи, які перетинали кордон за підробленими документами, діяли, як правило, поодинці, чого не можна сказати про нелегалів, які не мали таких паспортів або проходили поза постами прикордонного контролю. Майже всі особи (94 %), засуджені за даний злочин, були затримані при виїзді з України.

Із 239 вивчених нами засуджених мігрантів лише 14 (5,9 %) були особи жіночої статі. За віком ці засуджені розподіляються:

  • від 18 до 20 років – 8 осіб (3,4 %);

  • від 20 до 30 років – 169 осіб (70,7 %);

  • від 30 до 40 років – 27 осіб (11,3 %);

  • старше 40 років – 35 осіб (14,6 %).

Лише 12 % нелегальних мігрантів, притягнутих до кримінальної відповідальності, мали певне заняття, решта (88 %) – безробітні. Серед пособників співвідношення працюючих і не працюючих майже однакове (43 % і 57 %). За даними офіційної статистики, приблизно 70 % нелегальних мігрантів – чоловіки віком від 20 до 40 років. Чимало з них мають невисокий освітній рівень, низьку кваліфікацію, але більшість – це безробітні та особи без певних занять.

За 1995-2000 роки із 43 651 затриманого прикордонниками порушника нелегальні мігранти становили 31 254 особи (71,6 %). Це представники 134 держав світу. Найбільша кількість з них є громадянами Південно-Східної Азії та Близького і Середнього Сходу – 19 447 осіб (62,2 %), Африки – 3 212 (10,3 %), Югославії, Румунії, Болгарії – 2 342 (7,5 %), колишніх республік СРСР – 6 253 (20,0 %).

Незаконне проникнення на територію України носить, як правило, організований характер. Це проявляється у створенні і функціонуванні так званих каналів нелегальної міграції. В дисертації під таким каналом розуміється механізм нелегального в’їзду в Україну, перебування та виїзду з її території мігрантів, а також сукупність сил і засобів, необхідних для пошуку бажаючих нелегально мігрувати на Захід, формування з них груп, оснащення їх фальшивими документами, супроводжування, розміщення у транзитних пунктах і перетинання кордону.

В Україні вже сформувався “чорний” ринок послуг у сфері нелегальної міграції. Відомий і прейскурант цих послуг. Так, підроблений паспорт громадянина якоїсь західноєвропейської країни коштує від 500 до 1000 доларів США, фальшива віза – 200-500 доларів, перетинання державного кордону України в тайниках автобуса – 300-500 доларів, послуги провідника за переправлення через так званий “зелений кордон” – 300-1000 доларів, проживання на конспіративній квартирі – до 50 доларів за добу. Таким чином, загальна вартість нелегальної переправки одного мігранта з України на Захід становить від 1 000 до 5 000 доларів. Якщо помножити цю суму тільки на кількість затриманих нелегальних мігрантів (а це лише маленька частка нелегалів, які прямують через територію України), то за рік доходи криміналітету у цій сфері могли б скласти від 10 до 50 млн. доларів.

Дисертант зазначає, що злочинні формування, які займаються переправленням нелегалів, складаються із кількох груп, що мають свої функціональні обов’язки. Умовно їх можна поділити на групи: організаторів; пошуку “клієнтів”; забезпечення; переправлювачів. У роботі детально проаналізована специфіка злочинної діяльності кожної з цих груп.

Суттєвим моментом у діяльності організованих злочинних угруповань є проникнення в структури влади, правоохоронні органи, підприємницьку сферу для досягнення своїх корисливих цілей шляхом залякування, підкупу, шахрайства тощо. Особливе занепокоєння викликають спроби використання окремих працівників силових структур для прикриття функціонування каналів нелегальної міграції. Варто також звернути увагу на другий аспект зв’язку нелегальної міграції з організованою злочинністю. Це використання нелегалів як “інструменту” для розширення географії своєї протиправної діяльності. При цьому найбільш привабливою сферою для злочинців є залучення мігрантів, які прямують через територію України на Захід, до перевезення контрабандних товарів, зокрема, наркотиків.

Щодо боротьби із злочинністю нелегальних мігрантів, то вона має свої складнощі, зумовлені насамперед різнорідністю їх контингенту. Оскільки на кримінологічну обстановку впливають кількісні та якісні параметри потоку мігрантів, остільки інтереси правопорядку вимагають як його оптимізації, так і створення належних умов для мігрантів, що зменшує ймовірність виникнення криміногенних ситуацій. Досягнення цієї мети можливе лише шляхом удосконалення політичного, економічного і духовного життя суспільства, тобто завдяки загальносоціальним засобам профілактики. Одними лише спеціально-кримінологічними заходами неможливо успішно нейтралізувати негативні наслідки міграції. Це, звичайно, не принижує значення адміністративного контролю за міграційними потоками. Однак правоохоронні заходи можуть дати позитивний ефект тільки за наявності економічних та соціальних гарантій здійснення відповідних правових норм.

Таким чином, фактор всезростаючого напливу нелегальних мігрантів в Україну повинен враховуватися як у широкому аспекті – при плануванні соціально-економічного розвитку країни, регіону, міста, так і під час управління процесом боротьби зі злочинністю взагалі і нелегальних мігрантів зокрема. Пріоритет загальнопопереджувальних заходів не означає їх абсолютності. Вони мають узгоджуватися та взаємодіяти із заходами спеціально-кримінологічної профілактики. При цьому рівність перед кримінальним законом іноземців і осіб без громадянства не виключає, а навпаки, передбачає диференціацію профілактичних, оперативно-розшукових, процесуальних та інших спеціальних заходів впливу.

Сьогодні основу спеціально-кримінологічних заходів профілактики злочинів нелегальних мігрантів становить діяльність підрозділів міліції громадської безпеки і паспортної, реєстраційної та міграційної роботи органів внутрішніх справ. Важливе значення має взаємодія міліції із службою зовнішньої розвідки, міграційною службою, митною вартою, прикордонниками та іншими державними органами, причетними до роботи з мігрантами. Для підвищення ефективності їх діяльності, як показує досвід, потрібно не припускатися помилок у розкритті і розслідуванні злочинів даної категорії, поліпшити фахову підготовку працівників, що задіяні у боротьбі зі злочинністю нелегальних мігрантів, вирішити проб­лему забезпечення перекладачами, налагодити тісні контакти з Інтерполом та Національним бюро Інтерполу.

Неодмінною умовою досягнення позитивних результатів у боротьбі зі зло­чинністю нелегальних мігрантів є її належне інформаційне забезпечення. Отже, конче потрібно створити централізований банк даних, який би містив усю необхідну інформацію з даного питання. Для цього треба насамперед розробити систему показників, які б всебічно характеризували: стан і структуру злочинності нелегальних мігрантів та її географію; періоди її найбільшої активізації; осіб злочинців – мігрантів з виокремленням їх категорій, що потрібно для диференційованого профілактичного підходу; обставини, які сприяють даній злочинності; стан правоохоронної та іншої діяльності, спрямованої на протидію нелегальній міграції.

Для того щоб профілактичні операції були більш ефективні, потрібно:

1) законодавчо закріпити поняття “спеціальна операція”, чітко визначити права, обов’язки і порядок взаємовідносин усіх її учасників, а також передбачити для них заходи безпеки та відшкодування заподіяної їм шкоди;

2) розробити на відомчому рівні положення, яке регламентувало б підстави, порядок здійснення, реалізацію результатів цих операцій, контроль за ними і відповідальність усіх учасників;

3) підвищити фаховий рівень усіх виконавців та координацію їх дій. Особливу увагу приділити процесуальному й оперативному супроводженню цих спецоперацій;

4) активізувати індивідуальну профілактику, тобто цілеспрямовану роботу з конкретними особами, які допускають різні порушення міграційного законодавства;

5) з огляду на прагнення України інтегруватися у Європейський Союз забезпечити відповідність заходів впливу на правопорушників існуючим міжнародним нормам.

Більшого значення треба надати і кримінально-правовим заходам боротьби з нелегальною міграцією. Хоча широкої практики застосування ст. 332 КК ще немає, оскільки новий Кримінальний кодекс набрав чинності з 1 вересня 2001 року, але, виходячи з аналізу кримінологічної ситуації, що склалася у сфері нелегальної міграції, необхідно, на нашу думку, дану статтю доповнити частиною 3 у такій редакції: Ті самі дії, вчинені організованою групою з метою сексуальної експлуатації або усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях, або насильницького донорства, – караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Для посилення протидії нелегальній міграції дисертант також пропонує:

  1. доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення ст. 321 “Видворення за межі України” і застосовувати його як основне, так і додаткове адміністративне стягнення;

  2. зробити більш жорстоким контроль на східній ділянці державного кордону, оскільки основна маса нелегальних іммігрантів проникає в Україну з Російської Федерації;

  3. спільно із СБУ і МЗС України розробити заходи щодо забезпечення контролю за перебуванням іноземців на території України. З цією метою створити єдину інформаційну базу, яка б накопичувала дані про іноземців з моменту в’їзду в Україну і до виїзду з неї;

  4. утворити у структурі МВС України спеціалізований підрозділ, наділивши його координаційними функціями у справі боротьби зі злочинністю нелегальних мігрантів. Для забезпечення цієї діяльності ввести відповідні посади у штати ГУ МВС, УМВС, міських управлінь і міськрайорганів;

  5. завершити облаштування пунктів збору іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні;

  6. запровадити інформаційний обмін з правоохоронними органами сусідніх держав щодо фізичних та юридичних осіб, причетних до організації незаконного переправлення мігрантів;

  7. зміцнити зв’язки з неурядовими міжнародними організаціями задля реалізації програм боротьби з нелегальною міграцією, брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах з цих питань;

  8. удосконалити механізм міжвідомчої співпраці у боротьбі зі злочинністю нелегальних мігрантів шляхом обміну інформацією, досвідом роботи, проведення спільних профілактичних заходів, участі у наукових дослідженнях, спрямованих на виявлення рівня нелегальної міграції, її детермінант та засобів протидії;

  9. підготувати проект законів України “Про основні засади регулювання міграційних процесів”, “Про надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства”, а також Концепцію державної міграційної політики в Україні;

  10. розробити механізм відшкодування витрат на примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну на запрошення фізичних чи юридичних осіб, а потім втратили зв’язок з ними і перейшли на нелегальне становище;

  11. включити до тематичних планів вищих навчальних закладів МВС України лекцію “Протидія злочинності нелегальних мігрантів” у рамках курсу “Профілактика злочинів”, поліпшити фахову підготовку і перепідготовку працівників органів внутрішніх справ, які займаються цими питаннями.

Спеціальна увага в дисертації приділяється індивідуальній профілактиці злочинів нелегальних мігрантів. При цьому зазначається, що механізм формування злочинної поведінки нелегальних мігрантів найбільш повно проявляється в особливостях мотивації. Як показало наше дослідження, ці особливості полягають у трьох головних моментах:

  • специфічному наборі криміногенних факторів соціального середовища, тобто зовнішніх чинниках мотивації;

  • структурно-змістових деформаціях особи правопорушника або, іншими словами, в специфіці внутрішніх чинників кримінальної мотивації;

  • особливостях взаємодії даної особи з мікросередовищем.

Ми вважаємо, що індивідуальна профілактика злочинів нелегальних мігрантів має бути спрямована на всі вищеназвані моменти, а саме: усунення чи нейтралізацію криміногенних факторів, котрі негативно впливають на конкретну особу; структурно-змістовну перебудову її мотиваційної сфери; позитивні зміни в характері поведінки суб’єкта у певних ситуаціях.

Ефективність індивідуально-профілактичного впливу на нелегалів тісно пов’язана з педагогічними, психологічними, етичними та правовими аспектами діяльності працівників правоохоронних органів, задіяних у цій сфері.

В цьому плані необхідно вирішити наступні завдання:

  • удосконалити підбір та підготовку (кримінологічну і правову) кадрів, які працюють у цьому напрямку;

  • реально втілити в повсякденне життя відповідних підрозділів дотримання вимог законів та інших нормативних актів;

  • реалізувати на практиці принцип індивідуального підходу при роботі з нелегалами;

  • рішуче викорінювати безтактні, аморальні, а інколи й протизаконні дії окремих працівників правоохоронних органів.

Ми пропонуємо також створити і реалізувати спеціальні інформаційні програми в країнах походження мігрантів, аби ознайомити їх з небезпеками незаконної міграції. Правдива і своєчасно доведена інформація про “принади” нелегальної міграції заставить можливих переселенців задуматись і прийняти більш зважене рішення. Обізнаність емігрантів про умови перебування в іноземній державі має важливе значення і в плані віктимологічної профілактики злочинів. Необхідно передбачити заходи добровільного повернення нелегалів на батьківщину. Допомога по їх реінтеграції має надаватися з урахуванням індивідуального становища кожного мігранта. Вона може полягати в консультуванні, професійному навчанні, кредитуванні тощо.

В дисертації розглядаються заходи профілактичного впливу на осіб, які виступають у ролі організаторів чи посередників переправлення нелегальних мігрантів через державний кордон України. З цією метою необхідне, на наш погляд, наступне:

  • виявлення і постановка на облік осіб із місцевих жителів, які притягувалися раніше до відповідальності, у тому числі за контрабанду “живим товаром”;

  • проведення індивідуально-профілактичної роботи з цією категорією осіб;

  • здійснення правової пропаганди, яка викликала б у мешканців прикордонних районів нетерпиме ставлення до пособництва нелегальній міграції;

  • створення умов, включаючи матеріальні, які стимулювали б українських громадян до виявлення незаконних мігрантів і осіб, що беруть участь у переправленні їх через державний кордон.

Конкретні заходи протидії нелегальній міграції пропонуються нами в проекті Комплексного цільового плану її запобігання (Див. додатки).

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html
  1   2

Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru