Категории:

Державних органів з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центрами, яка сприяє розвиткові демократичної політичної культури європейського зразка

Поиск по сайту:


Скачать 217.94 Kb.
Дата17.03.2012
Размер217.94 Kb.
ТипДокументы
Содержание
1. Відносини "Третій сектор - влада" на тлі соціально-політичної моделі України та глобалізації
2. Аналітична та дослідницька діяльність недержавних організацій у сфері зовнішньої політики
3. НУО та Верховна Рада України у формуванні зовнішньої політики
4. НУО та виконавча влада у формуванні зовнішньої політики
Резолюція Всеукраїнської підсумково-практичної конференції “Впровадження політики міжсекторного партнерства на місцевому рівні”
Звернення до Президента України, Голови Верховної Ради від Асоціації Недержавних Громадських Організацій (АНГО) щодо провадження
Вибрані виступи учасників
Виступи гостей
Вибрані відгуки учасників
Подобный материал:

Третій сектор” і зовнішня політика: український досвід


"Український монітор"

Дата видання: 17.09.2004

Аналітичний огляд присвячено співпраці державних органів з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центрами, яка сприяє розвиткові демократичної політичної культури європейського зразка.







Досвід співпраці недержавних організацій з органами влади у сфері зовнішньої політики України засвідчує переважно наявність тих самих проблем, що характерні для відносин між владою та громадським сектором в Україні в цілому: традиції замкненості держапарату, непрозорість вироблення державної політики, взаємна недовіра, низька ефективність "третього сектора" у лобіюванні своїх позицій. В той же час протягом останніх років активістам недержавних організацій (насамперед, аналітичних центрів) спільно з представниками органів влади вдалося дещо розширити вікно можливостей для взаємно-корисної співпраці. Поки що триває накопичення досвіду, який, за умови оздоровлення внутріполітичної ситуації, може привести в майбутньому до формування нової культури взаємодії влади і суспільства, зокрема, в сфері зовнішньої політики. Автор – Олександр Сушко.

Співпраця державних органів з неурядовими організаціями та незалежними аналітичними центрами є невід’ємним елементом демократичної політичної культури європейського зразка. Наявність налагоджених ефективно діючих каналів комунікації між органами влади та "третім сектором" виступає запорукою релевантності та послідовності державної політики, її підконтрольності суспільству, відповідності стратегічним національним інтересам.

Становлення незалежного від держави громадянського суспільства є одним із елементів посткомуністичної трансформації, за ступенем та ефективністю впливу на державу інститутів громадянського суспільства (до яких відносяться неурядові організації - НУО та незалежні аналітичні центри - НАЦ) можна оцінювати глибину перетворень, ступінь модернізації та європеїзації посткомуністичних держав.

В рамках даного аналізу буде оцінено стан взаємодії державних органів та НУО (НАЦ) в Україні в сфері зовнішньої політики. Предметом аналізу є наявний досвід співпраці, як неформальний, так і формалізований, з оцінкою перспектив його подальшого розвитку в контексті соціально-політичних викликів, що постали перед Україною.

^ 1. Відносини "Третій сектор - влада" на тлі соціально-політичної моделі України та глобалізації

В посткомуністичній Європі після колапсу СРСР та розпаду соціалістичного блоку оформились два основні типи (моделі) трансформації: "центральноєвропейська" та "пострадянська" з різними способами організації політичних систем, економіки та відносин між владою та суспільством. Застосування першої із зазначених моделей призвело країни, що їх практикували, до формування системи "правил гри", сумісної із європейською.

Для цих країн притаманний регулярний діалог між державою та НУО (НАЦ), що має на меті забезпечити функціональний зв’язок між владою та суспільством, надати державній політиці більшої легітимності, забезпечити її прозорість та розширити громадську підтримку.
Прийняття другої, “пострадянської” моделі означало формування іншої системи відносин, норми та правила якої відрізняються від загальноєвропейських.

Україна відноситься до держав, які пішли другим ("пострадянським") шляхом. Для даної моделі характерна насамперед гіпертрофована роль держави, реалізована через так звану "вертикаль виконавчої влади", стрижнем якої є інститут президентства з максимально широкими повноваженнями. Для "пострадянської" моделі є притаманною відсутність чіткого розподілу влади на виконавчу, законодавчу та судову: всі гілки влади, як правило, контролюються президентською вертикаллю.

Для даного способу організації суспільно-політичного життя ключова роль інститутів громадянського суспільства є непритаманною. Система, побудована за принципами "виконавчої вертикалі", не потребує розвинених каналів комунікації із суспільством, оскільки не відчуває потреби відповідної суспільної легітимації. Ставлення до НУО тут є вибірковим, в залежності від поточних пріоритетів владних еліт: відношення може бути або покровительським, або нейтрально-байдужим, або підозріло-негативним.

Пострадянська система може у більшій чи меншій мірі толерувати "третій сектор" до тих пір, допоки він не загрожує тому типу владарювання, який практикується владою. Влада може заохочувати НУО до співпраці, якщо цього вимагають прагматичні потреби (наприклад, щоб отримати неупереджену інформацію, або щоб продемонструвати назовні певні формальні ознаки демократичності).

В пострадянських державах немає системи прозорого бюджетного фінансування НУО, а також загальноприйнятої в демократичних країнах системи заохочень для вітчизняного бізнесу вкладати кошти в НУО. Такий підхід має два ключові наслідки.

По-перше, відбувається гальмування темпів розвитку громадського сектора, позбавленого внутрішніх фінансових ресурсів.

По-друге, за даних умов НУО змушені покладатись на зарубіжні джерела фінансування, що створює підстави для систематичних підозр з боку держави у “виконанні завдань закордонних спонсорів”, що корелюється із поширеним в усіх авторитарних країнах дискурсом “втручання у внутрішні справи”.

В деяких випадках підозри і недовіра переростають у ворожість, внаслідок чого незалежні громадські організації або змушені іти у підпілля (Білорусь), або маргіналізуються (Росія).
Нині в Україні триває процес штучного нагнітання напруги у стосунках між НУО (НАЦ) та владою, при чому формальним приводом тиску виступає саме факт переважання закордонних коштів у бюджетах більшості таких організацій.

Свідченням напруги є діяльність парламентської комісії, очолюваної В.Мішурою (фракція КПУ), якій було доручено розслідувати факти можливого закордонного втручання у політичний (виборчий) процес через фінансування НУО. На практиці комісія вийшла далеко за межі свого мандату і оприлюднила проміжний звіт (легітимність якого поставлено, однак, під сумнів членами комісії), у якому на основі скомпільованих матеріалів Центру ім. Разумкова із відвертим звинувачувальним ухилом розглядається діяльність всіх НУО та НАЦ, що отримують гранти від іноземних донорських структур, що законно діють на території України. Президент України на прес-конференції 9 червня 2004 р. публічно дистанціювався від подібних оцінок та висміяв “шпигуноманію” комуністів. Втім атмосфера навколо діяльності НУО та НАЦ залишається непростою.

На такому не вельми сприятливому загальнополітичному тлі співпраця органів влади та НУО (НАЦ) у сфері зовнішньої політики не може якісно відрізнятися від стандартів, обумовлених політичною культурою правлячого класу та існуючими в Україні правилами гри. НУО та НАЦ, діяльність яких стосується зовнішньої політики, відчувають насамперед ті самі проблеми у стосунках з владою, які характерні для відносин органів влади та “третього сектора” в цілому.

Важливим фактором, що впливає на зміст відносин НУО та влади в цілому є поступове нівелювання межі між зовнішньою політикою та державною політикою взагалі. Чимдалі тривають процеси регіоналізації та глобалізації, тим розширюється коло питань, що є у компетенції зовнішньої політики. Наприклад, такі традиційно внутріполітичні питання як проведення виборів, політичної реформи, забезпечення прав і свобод громадян, свободи преси є факторами, що вирішальним чином впливають на міжнародне становище країни, отже, стають предметом зовнішньої політики. Ця тенденція суттєво розширює коло питань, що представляють взаємний інтерес органів влади та НУО у сфері зовнішньої політики.

Приміром, Комітет виборців України займається контролем за додержанням виборчих прав громадян України, що є внутріполітичною сферою, однак на практиці діяльність цієї НУО має яскраво виражений міжнародний контекст. Саме на звіти КВУ нерідко посилаються міжнародні організації, що здійснюють оцінку стану демократичних інститутів та громадських свобод в Україні, в тому числі ті, перед якими Україна має міжнародні зобов’язання (ОБСЄ, Рада Європи). Отже, діяльність КВУ та інших організацій, що слідкують за дотриманням політичних та громадських свобод, безпосередньо впливає на міжнародне становище України.

Коло інтересів НУО все більше виходить за межі національних держав, розширюються контакти із зарубіжними партнерами, створюються міжнародні мережі споріднених НУО, тобто, відбувається активна інтернаціоналізація третього сектора. Специфічним виявом впливу НУО на зовнішню політику є перетворення їх у суб’єктів творення міжнародного суспільства – цього характерного породження глобалізації. Попри те, що ступінь включення українських НУО в ці процеси залишається невисокою, але вплив даної групи факторів постійно зростає в тому числі й в Україні. Прикладом, як і у попередньому випадку, може слугувати діяльність КВУ, фахівці якого беруть активну участь у спостереженні за ходом виборів у різних країнах світу.

^ 2. Аналітична та дослідницька діяльність недержавних організацій у сфері зовнішньої політики

Традиційною і найбільш поширеною формою діяльності НУО (НАЦ) в сфері зовнішньої політики є аналітична, досліницька, моніторингова діяльність. Недержавні організації в Україні мають значний досвід підготовки різноманітних досліджень у сфері зовнішньої політики. Абсолютна більшість матеріалів доступна на веб-стоінках відповідних НАЦ.

Український центр політичних та економічних досліджень ім. О.Разумкова (www.uceps.org) випускає щомісячний часопис “Національна безпека та оборона”, значна частина випусків якого присвячена зовнішній політиці, зокрема, стосункам з ЄС, НАТО, Російською Федерацією, інтеграційним утворенням в СНД (ЄврАзЕС, ГУУАМ), Світовій оргацізації торгівлі, зовнішньому впливу на українську політику, зокрема на виборчий процес, проблемам експорту зброї тощо (http://www.uceps.org/ua/section/National_Security_and_Defence/). Наприкінці 2003 року Центр Разумкова оприлюднив єдине в Україні масштабне дослідження, присвячене діяльності недержавних аналітичних центрів (№10/2003).

Дослідження у галузі зовнішньої політики є профільними для таких НАЦ як Фонд Європа ХХІ (http://www.europexxi.kiev.ua) та Інститут європейських та міжнародних досліджень (http://ceis.tane.edu.ua/), які спеціалізуються насамперед на відносинах України з Європейським Союзом, зокрема, з країнами-членами, що є сусідами України. Крім того, Інститут європейських та міжнародних досліджень активно займається освітніми програмами.

Інститут Євро-Атлантичного співробітництва (http://www.ieac.org.ua) спеціалізується на питаннях інтеграції України в НАТО та Європейський Союз та випустив низку аналітичних доповідей, що доступні на його веб-сторінці.
Дослідження Фонду “Демократичні ініціативи” спираються на опитування громадської думки, які регулярно проводить ця організація. Завдяки матеріалам Фонду (http://www.dif.org.ua) можна отримати дані про зовнішньополітичні орієнтації громадян України, як в загальнонаціональному вимірі, так і по окремих регіонах.

Інститут трансформації суспільства випускає щомісячний журнал “Економічний часопис ХХІ” (http://www.soskin.info/ea.php), більшість випусків якого містить матеріали щодо міжнародного співробітництва, зокрема, глобалізації, відносин з Європейським Союзом, НАТО, Росією, становища України на міжнародних ринках тощо.
Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України (http://www.cpcfpu.org.ua) з 1997 року здійснює проект “Український монітор”, присвячений міжнародному становищу, зовнішній та безпековій політиці України (http://www.foreignpolicy.org.ua). В рамках цього проекту оприлюднюються аналітичні доповіді та проводяться регулярні опитування експертів з питань зовнішньої політики та міжнародного становища України. Крім того, ЦМКЗПУ здійснив низку тематичних дослідницьких проектів, як наприклад “Сприяння реалізації ефективної політики кордонів України” (http://borders.cpcfpu.org.ua).

Значну увагу міжнародним дослідженням приділяє новостворена (на базі колишьної Київської філії Інституту Схід-Захід) організація “Євро Регіо Україна”, що займається проблемами європейської інтеграції та регіонального розвитку (http://www.eru.org.ua).

Деякі НАЦ працюють у більш вузькому фаховому сегменті, спеціалізуючись, наприклад, на дослідженнях військово промислового-комплексу і збройних сил (Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння – агенство Дефенс-експресс http://www.defense-ua.com), регіональних дослідженнях (Центр близькосхідних досліджень http://www.ames.kiev.ua), міжнародної міграції (Центр досліджень проблем міграції http://www.migration.kiev.ua)

Аналітично-дослідницькою діяльністю в сфері зовнішньої політики займаються недержавні організації в регіонах України. Наприклад, Діяльність “Часопису Ї” (Львів) стосується політико-культурного виміру кордонів, впливу розширення ЄС на прикордоні регіони України, проблем регіоналізму (http://www.ji-magazine.lviv.ua).

В Українi розвивається традиція кооперації між НУО (НАЦ) з метою проведення комплексних міжнародних досліджень із залученням вітчизняних та зарубіжних фахівців. Інтелектуально значущого результату досягнено в рамках дослідницького проекту “Україна та Розширений Європейський Союз - нові відносини”, що завершився у 2004 році пубілкацією заключного звіту “Більше, ніж сусіди” (орагнізатори – Міжнародний фонд “Відродження” (Україна) та Фонд Стефана Баторія (Польща); Інститут “Схід-Захід” та Євро Регіо Україна також у 2004 році презентували підсумки проекту "Розширення Європейського Союзу: вплив на відносини України з центральноєвропейськими сусідами", підготовленого спільно експертами України та країн-членів ЄС.

У червні 2004 року в мережі Інтернет зявився перший в Україні спільний інформаційно-аналітичний проект “Євроалтантична Україна” (http://www.ea-ua.info), ініційнований чотирма недержавними організаціями: Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України, Інститутом Євро-Атлантичного співробітництва, Центром “Україна-Європейський вибір” та Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння.

Загалом аналітична діяльність установ “третього сектору” в Україні у питаннях зовнішньої поілтики характеризується поступальним розвитком. Якість матеріалів у більшості випадків відповідає міжнародним стандартам.

^ 3. НУО та Верховна Рада України у формуванні зовнішньої політики

Попри непорозуміння, викликані діяльністю комісії щодо перевірки фактів незаконного втручання у виборчі кампанії, про що йшлося вище, співпраця парламенту з неурядовими аналітичними центрами має відносно регулярний характер. Це стосується і питань зовнішньої політики. Представників НУО запрошують до участі в засіданнях комітетів, а також і до пленарних засідань ВР.

Помітною була участь НАЦ у підготовці і проведенні парламентських слухань щодо відносин з Європейським Союзом та НАТО у жовтні-листопаді 2002 року. Під час слухань щодо відносин Україна-НАТО з трибуни парламенту виступав президент одного з найбільших незалежних аналітичних центрів – УЦЕПД ім. Разумкова - Анатолій Гриценко, організація якого підготувала до тих слухань спеціальний випуск журналу “Національна безпека і оборона”. За результатами цих парламентських слухань були прийняті рекомендації, розроблені за участю експертів – представників НАЦ. Прийняті в листопаді 2002 року 264-ма голосами, ці рекомендації стали першим фактом законодавчої легітимації курсу держави на набуття повноправного членства в Північноатлантичному Альянсі.

Такий плідний початок співпраці підштовхнув профільний комітет з питань європейської інтеграції, очолюваний колишнім міністром МЗС Борисом Тарасюком до формального закріплення партнерства з НУО (НАЦ) шляхом створення відповідної Ради при комітеті.

Науково-експертна рада при комітеті ВР з питань європейської інтеграції була створена 11 грудня 2002 року. Метою ради було визнане “сприяння профільному комітету ВР у виконанні основних його завдань, пов’язаних із законотворчою діяльністю з питань європейської та євроатлантичної інтеграції” [1].

До кола завдань Науково-експертної ради входить:

· Надання рекомендацій щодо формування внутрішньої та зовнішньої політики України в частині реалізації стратегії європейської та євроатлантичної інтеграції та забезпечення принципів демократії і сприяння дотриманню прав людини;

· Розробка законопроектів, що відповідають основним положенням законодавства Європейського Союзу та нормам і принципам ГАТТ/СОТ;

· Проведення експертизи та здійснення аналізу законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України на предмет їх відповідності нормам ЄС та СОТ;

· Проведення експертизи та здійснення аналізу чинного законодавства України на його відповідність праву ЄС та нормам і правилам ГАТТ/СОТ.
До складу цієї Науково-експертної ради входить 26 членів, представники вузів, наукових, аналітичних та консультативних установ, але в абсолютній більшості – недержавного сектора.

Відповідно до плану роботи Ради її засідання проводяться не рідше одного раза на місяць. Виокремлено 4 підрозділи: секція з питань євроатлантичної інтеграції; секція з питань політичного та демократичного розвитку; секція з питань вступу України до СОТ; секція з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Окрім традиційних засідань і робот у секціях комітет разом з Науково-експертною радою (точніше, окремими її членами) проводить публічні заходи. У 2003 році було проведено 5 таких заходів, зокрема дві конференції разом з Фондом “Демократичні ініціативи” (керівник Фонду Ілько Кучерів є членом Ради) з питань вступу Польщі в ЄС, а також українського виборчого законодавства та його відповідності європейським стандартам.

Діяльність Ради регламентується спеціальним Положенням, ухваленим 11 грудня 2002 р.
При іншому профільному комітеті ВР – у закордонних справах – подібної структури поки не існує.

^ 4. НУО та виконавча влада у формуванні зовнішньої політики

Протягом останніх років в Україні здійснюються спроби налагодити традиції співпраці між органами виконавчої влади та НУО. Втім здобутий досвід свідчить про відчутну залежність такої співпраці від суб’єктивного фактора – особистих поглядів тих чи інших посадовців. Інколи трапляється так, що інструменти співпраці тримаються виключно на особистій ініціативі окремих керівників владних структур: у випадку зміни керівника вся напрацьована традиція співпраці може бути відторгнута або переведена у суто символічні рамки.

Така ситуація стосується насамперед співпраці установ “третього сектора” з провідною урядовою установою, що відповідає за зовнішню політику – Міністерством закордонних справ.

Консультативна рада неурядових організацій при МЗС України була створена у 2002 році за ініціативи міністра Анатолія Зленка. До неї увійшли керівники та експерти біля 20 неурядових аналітичних центрів, які фахово займаються питаннями зовнішньої політики та міжнародних відносин. Особливістю цієї установи (на відміну, скажімо, від НЕР при комітеті ВР з європейської інтеграції) є виключна участь у ній представників недержавного сектора. Протягом 2002 – 1-ї половини 2003 року було проведено 6 засідань Ради. Кожне із засідань було присвячено одному актуальному питанню міжнародної політики (наприклад, відносини з ЄС, НАТО, інтеграційним процесам на пострадянському просторі тощо). За форматом це були зустрічі з обов’язковою присутністю міністра, що задавав тон дискусії, заохочував дебати і підводив підсумки.

За результатами засідань не ухвалювались підсумкові документи чи будь-які рекомендаційні рішення: скоріше, діяльність Ради була своєрідним діалоговим форматом, у якому керівництво МЗС намагалося отримати незалежні оцінки поточних процесів, здобути свіжі аргументи у відстоюванні тих позицій, провідником яких МЗС традиційно виступало. Керівники НАЦ використовували цей формат для донесення власних оцінок і рекомендацій керівництву МЗС. Спеціально положення, яке б регламентувало статус Ради, не ухвалювалося.

Після зміни керівництва МЗС України (вересень 2004 року) нове керівництво втратило інтерес до діяльності Консультативної ради. Міністр Костянтин Грищенко досьогодні не провів жодного засідання Ради, хоча формально вона не ліквідована і продовжує існувати на папері.

Лідери неурядових організацій намагалися оживити співпрацю з МЗС навесні 2004 року, коли за ініціативою Міжнародного фонду “Відродження” велися переговори з першим заступником міністра Олександром Чалим з метою започаткування регулярної співпраці між НУО та МЗС в галузі відносин з Євросоюзом та питань європейської інтеграції України. 5 травня було проведено зустріч фахівців неурядових аналітичних центрів із Олександром Чалим. Йшлося про спільні дії щодо розробки та імплементації Плану Дій Україна-ЄС.
Домовленості щодо співпраці не були реалізовані, оскільки через кілька днів після зустрічі О.Чалий пішов у відставку.

Інша профільна установа – Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції – також протягом останніх років намагається запровадити формат відносин з НУО (НАЦ). Початок співпраці припав на 1-у половину 2003 року, коли тодішній міністр Валерій Хорошковський намагався забезпечити певний суспільний резонанс зусиллям своєї команди щодо просування України до членства в Світовій організації торгівлі. Стиль роботи команди Хорошковського, який спирався на інтелектуальний потенціал власного середовища експертів, що утворили НАЦ “Агентство гуманітарних технологій”, виглядав привабливо на тлі загалом пострадянських методів роботи інших міністрів діючого уряду. Діалог з НУО відбувався на нерегулярній основі і стосувався насамперед стосунків з СОТ а також інтеграції в ЄС в рамках концепції “Ширша Європа”.

Після зміни керівництва міністерства (новий міністр Микола Деркач вступив на посаду у січні 2004 р.) діалог з НУО не припинився, і нині зосереджується на рівні Департаменту європейської інтеграції (керівник – В.Медведєв). Співпраця досі залишається не формалізованою.

На останній зустрічі, організованій 5 лютого 2004 р. Департаментом європейської інтеграції спільно з управлінням взаємодії з громадськістю та ЗМІ Мінекономіки було підтримано ініціативу щодо впровадження системи регулярних консультацій та обміну інформацією у сфері європейської інтеграції між Мінекономіки та провідними недержавними аналітичними організаціями.

Перспектива цієї форми співпраці виглядає непевною, оскільки нині в надрах Адміністрації Президента розглядається проект реорганізації Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції.
Специфічним досвідом співпраці НУО (НАЦ) з державними органами в галузі європейської інтеграції можна вважати безпосередню участь неурядових фахівців у розробці Державної програми з інформування громадян України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2003 рік). Фундаторами даної співпраці виступили Державний комітет з телебачення і радіомовлення та Центр “Демократія і розвиток” (www.cdd.kiev.ua) за сприяння ПАУСІ. Група експертів, що представляла численні фахові незалежні аналітичні центри, у стислі терміни виконала роботу по розробці тексту програми, яка пізніше була підписана президентом і таким чином набула статусу нормативного акту.

Більш традиційною формою співпраці НУО (НАЦ) та органів державної влади є проведення публічних заходів (конференцій, семінарів, круглих столів тощо), які проводяться НАЦ самостійно або у співпраці з органами державної влади (комітетами ВР, міністерствами, обласними та районними держадміністраціями, органами місцевого самоврядування тощо). Кількість публічних заходів щороку зростає, що сприяє як утвердженню режиму діалогу між владою та громадянським суспільством, так і знаходженню спільних підходів до вироблення державної політики. Однак нерідкими все ще є випадки ігнорування органами влади таких заходів.

У сфері зовнішньої політики найбільшу кількість публічних заходів проводять Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, (у тому числі протягом 2002-2004 р. проведено 26 круглих столів в регіонах України із залученням представників місцевої та регіональної влади з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України), УЦЕПД ім. Разумкова, Фонд “Європа ХХІ”, Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, Центр “Демократія і розвиток”, Український незалежний центр політичних досліджень, Центр “ЄвроРегіоУкраїна”, Міжнародний центр перспективних досліджень, Фонд “Демократичні ініціативи”, Атлантична рада України, Часопис “Ї” (Львів), Фонд “Європейський дім” (Ужгород) та інші.

Кооперація. В останні роки спостерігається прагнення НУО (НАЦ) поєднувати свої зусилля для більш ефективної роботи у сфері зовнішньої політики. До ознак такої співпраці можна віднести створення у вересні 2003 року Всеукраїнської громадської ліги “Україна-НАТО”, до якої входить понад 40 організацій з Києва та більшості регіонів України. Метою створення Ліги є сприяння просуванню України до членства в НАТО. Першу Асамблею Ліги відвідав у жовтні 2003 р. тодішній Генеральний секретар НАТО лорд Джордж Робертсон.

ВИСНОВКИ

В останні роки в Україні спостерігався певний прогрес у співпраці НУО (НАЦ) з органами державної влади у сфері зовнішньої політики: створювалися консультативні та дорадчі ради, збільшувалась кількість заходів, під час яких представники влади та “третього сектора” могли обмінюватись думками. Органи як законодавчої та виконавчої влади, як і недержавні організації демонстрували ініціативи, що свідчили про усвідомлення ними необхідності розвивати співпрацю в інтересах як держави, так і суспільства.

В той же час запровадження постійно діючих механізмів співпраці стримується дефіцитом політичної культури і взаємної довіри. Проблеми відносин між владою та НУО (НАЦ) в галузі зовнішньої політики віддзеркалюють системні вади української моделі суспільно-політичного устрою, як-то: замкненість та непрозорість механізмів прийняття політичних рішень, недостатня розвиненість інститутів громадянського суспільства.

Необхідною умовою подальшого розвитку конструктивної співпраці органів влади та НУО (НАЦ) у сфері зовнішньої політики є неухильний рух України в бік демократичних стандартів, оздоровлення внутріполітичного клімату в державі, що сприятиме усуненню недовіри між владою та суспільством.





Начало формы

[Всеукраїнський семінар] [Тренінг для консультантів] [Семінари в містах] [Громадські обговорення в містах] [Обласні семінари] [Семінари та консультації в районах] [Всеукраїнська підсумково-практична конференція]

 











          10-12 березня 2006 року Дніпропетровською обласною радою, Дніпропетровським Центром молодіжного співробітництва та Дніпровською Асоціацією розвитку регіонів було проведено Всеукраїнську підсумково-практичну конференцію "Впровадження політики міжсекторного партнерства на місцевому рівні”.

          Взагалі в роботі конференції прийняли участь 112 учасників з 20 областей України, АР Крим, міст Києва та Севастополя (представники органів місцевого самоврядування, виконавчої влади, громадських організацій, благодійних фондів та бізнес-асоціацій, міжнародних програм та фондів, а також депутати місцевих рад, українські та канадські експерти, які працювали в межах проекту).

          Метою проведення конференції була презентація регіональної програми "Впровадження політики міжсекторного партнерства заради розвитку місцевих громад на 2006–2010 роки", підбиття підсумків проекту "Трисекторне партнерство для впровадження ефективної політики розвитку місцевих громад", обмін досвідом між регіонами України у сфері розвитку міжсекторного партнерства.

          Під час пленарного засідання учасники конференції були ознайомлені з успішним досвідом 9 регіонів України та Канади (на прикладі провінції Онтаріо) щодо визначення міжсекторних пріоритетів та основних принципів здійснення моніторингу й оцінки ефективності діяльності в рамках трисекторного партнерства, а також з досвідом найбільш успішних громад Дніпропетровської області в сфері налагодження взаємовигідного партнерства між владою, бізнесом та громадою.

          Учасникам було презентовано веб-сайт присвячений темі політики розвитку міжсекторного партнерства (www.tri-sector.org.ua) й набутий довід впровадження політики міжсекторного партнерства в трьох містах та двох районах Дніпропетровської області, після чого було розглянуто можливість трансформації досвіду в інші регіони України.

           Під час роботи в секціях учасники поділилися власним баченням та внесли особисті пропозиції щодо процесу впровадження регіональної програми міжсекторного партнерства на місцях.

          Наприкінці всіма присутніми було прийнято резолюцію Конференції, в якій було визнано організаційну модель політики міжсекторного партнерства на Дніпропетровщині та результати реалізації українсько-канадського проекту в цілому такими, які сприяють залученню громадськості до вироблення та реалізації державної політики в Україні, зокрема, Указам Президента України та Постанові Кабінету Міністрів України, а також звернулися до Президента України з пропозицією щодо доручення Кабінету Міністрів України розробки проекту Національної Програми впровадження політики розвитку міжсекторного партнерства з урахуванням досвіду Дніпропетровської області та інших регіонів України та організувати широке громадське обговорення проекту цієї програми.



          Програма (Завантажити).

          Список учасників (Завантажити).

          Фотографії (Переглянути).

          ^ Резолюція Всеукраїнської підсумково-практичної конференції “Впровадження політики міжсекторного партнерства на місцевому рівні” (Завантажити).

          ^ Звернення до Президента України, Голови Верховної Ради від Асоціації Недержавних Громадських Організацій (АНГО) щодо провадження досвіду міжсекторного партнерства (Завантажити).

          ^ Вибрані виступи учасників:

          Пасічник Валерій - Презентація проекту “Трисекторне партнерство для впровадження ефективної політики розвитку місцевих громад” (Завантажити);

          Аверкова Вікторія - Міжсекторне співробітництво, як механізм стабільного соціально – економічного розвитку Миколаївської області (Завантажити);

          Амборські Девід - Досвід Канади у визначенні міжсекторних пріоритетів (Завантажити);

          Краплич Оксана - Перспективи впровадження програм міжсекторного партнерства (досвід Рівненського регіону) (Завантажити);

          Літвінов Олексій - Презентація обласної програми “Підвищення рівня міжсекторного партнерства заради розвитку місцевих громад” (Завантажити);

          Крупник Андрій - Досвід Одеського регіону y розвитку міжсекторного партнерства (Завантажити);

          Мірошник Ольга - Презентація досвіду Харківщині в сфері налагодження міжсекторної співпраці (Завантажити);

          Пахом’юк Ніна - Соціальне партнерство - досвід Волині. Можливості впровадження Програми політики міжсекторного партнерства у Волинській області (Завантажити);

          Рекун Анатолій - Загрози та нові можливості для партнерства місцевої влади, бізнесу, громадськості в Черкаській області (Завантажити);

          Сейтосманов Айдер - Умови ефективного міжсекторного партнерства. Кримський досвід (Завантажити);

          Страшкін Михайло - проект “Трисекторне партнерство для впровадження ефективної політики розвитку місцевих громад” та його результати, презентація web-сайту і компакт - диску (Завантажити);

          Третяк В’ячеслав - Ефективні механізми співпраці бізнесу, влади та громадських структур з метою економічного розвитку Хмельницької області (Завантажити).

          ^ Виступи гостей:

          Бойко Людмила - Створення безпечного середовища для молоді України (Завантажити);

          Семенов Олександр - Роль общественных организаций в формировании кластеров различной направленности (Завантажити);

          Пчеліна Світлана - Проект економічного розвитку громади (Завантажити).

          Терес Віктор - Презентація діяльності Міжнародної Благодійної Фундації “Хайфер Проджект Інтернешенл” (Завантажити).

          ^ Вибрані відгуки учасників:

          Аверкова Вікторія - начальник відділу інвестиційної діяльності Управління комунальної власності Вознесенської міської ради (Завантажити);

          Третяк Вячеслав - заступник Виконавчого директора Асоціації “Поділля Перший” (Завантажити);

          Мірошник Ольга - директор аналітичного центру “Фонд місцевої демократії” (Завантажити);

          Фесенко Максим - начальник бюро корпоративного управління “Полтавського агрегатного заводу” (Завантажити);

          Терновська Анна - обласне польське товариство ”Полонія” (Завантажити).

Конец формы




Скачать, 1144.09kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru