Категории:

Особлива частина

Поиск по сайту:


страница1/14
Дата17.03.2012
Размер2.67 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Розділ 10 Міжнародне торговельне право
Договори про торгівлю і мореплавство
Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди)
Угоди в галузі морського судноплавства
Угоди про товарообіг і платежі
Клірингові угоди
Торговельні конвенції
Стаття III
Стаття VII
Стаття VIII
Стаття XIV
Конференція міністрів
Генеральною радою
Радою з торгівлі товарами
Міжнародна угода з пшениці
Міжнародна угода з кави
Міжнародна організація з какао
Міжнародні угоди з натурального каучуку
Глава 1. цілі
Глава ii. визначення
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 10. Міжнародне торговельне право 139

1. Міжнародне торговельне право — складова міжнародного економічного права 139

2. Принципи міжнародної торгівлі 140

3. Міжнародні торговельні договори (угоди) 141

4. Порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів 151

5. Світова організація торгівлі як міжнародна економічна організація 152

6. Міжнародні товарні організації 157

Розділ 11. Міжнародне митне право 171

1. Поняття міжнародного митного права 171

2. Джерела міжнародного митного права 173

3. Організаційно-правові форми міжнародного митного співробітництва 176

Розділ 12. Міжнародне валютне право 181

1. Поняття та джерела міжнародного валютного права 181

2. Організаційно-правовий механізм міжнародної валютної системи 184

3. Організація валютно-кредитних відносин 187

Розділ 13. Міжнародне інвестиційне право 189

1. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел 189

2. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій 191

3. Міжнародні договори як джерело інвестиційного права 203

Розділ 14. Міжнародне транспортне право 210

1. Поняття та джерела міжнародного транспортного права 210

2. Правове регулювання міжнародних морських перевезень 211

3. Правове регулювання міжнародних річкових перевезень 214

4. Правове регулювання міжнародних залізничних перевезень 216

5. Правове регулювання міжнародних автомобільних перевезень 217

6. Правове регулювання повітряних перевезень 218

Розділ 15. Міжнародно-правове регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного міжнародного співробітництва 220

1. Міжнародно-правовий механізм регулювання співробітництва в галузі промисловості 220

2. Міжнародно-правовий механізм регулювання співробітництва в галузі сільського господарства 223

3. Міжнародно-правове регулювання міжнародного
науково-технічного співробітництва 225


Законодавство України та його роль в організації і здійсненні міжнародного економічного і зовнішньоекономічного співробітництва 230

Розділ 16. Укладання та виконання міжнародних економічних договорів України 230

1. Порядок укладання Україною міжнародних економічних договорів України 230

2. Виконання міжнародних договорів Україною 237

Розділ 17. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні 241

1. Значення правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні 241

2. Правові основи зовнішньоекономічної діяльності в Україні 243

3. Загальна характеристика Закону України «Про зовнішньо­економічну діяльність» 245

4. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності 251

5. Органи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності 253

Розділ 18. Правове регулювання митної справи в Україні 256

1. Значення митної діяльності та законодавство про неї 256

2. Державна митна служба та її правовий статус 258

3. Митний кодекс України — основа правового
регулювання митної справи в Україні 262

4. Правове регулювання обкладання митом товарів та інших предметів 270

Розділ 19. Правові питання валютного регулювання 278

1. Загальні положення з питань валютного регулювання 278

2. Правовий режим здійснення операцій з валютними цінностями 281

3. Роль державних органів у сфері валютного регулювання
і валютного контролю 284

Розділ 20. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні 287

1. Значення інвестицій та їх правове регулювання відповідно до законодавства України 287

2. Сутність Державної програми заохочення іноземних інвестицій в Україні 291

3. Особливості режиму іноземних інвестицій на території України 294

Розділ 21. Законодавство України про правове регулювання вирішення спорів, які виникають у сфері зовнішньоекономічної діяльності 298

1. Загальна характеристика законодавства, що регулює
спори у сфері зовнішньоекономічної діяльності 298

2. Основні положення Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» 300

3. Правовий статус Міжнародного комерційного арбітражного суду та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України 308





^

Розділ 10

Міжнародне торговельне право


1. Міжнародне торговельне право —
складова міжнародного економічного права


р
П
и розгляді системи міжнародного економічного права зверталася увага на те, що його Особлива частина об’єд­нує систему правових норм і принципів, які регулюють міжнародну торгівлю, міжнародні валютні відносини, міжнародні перевезення та інші важливі напрями міжнародного економічного співробітництва.

Отже, міжнародне торговельне право це система норм і принципів, яка регулює відносини, що виникають у галузі міжнародної торгівлі, і є складовою міжнародного економічного права. Якщо міжнародне економічне право — галузь міжнародного права, то міжнародне торговельне право — його підгалузь.

Як і будь-яке право, міжнародне торговельне право має свої джерела. До них належать:

  • міжнародні договори і, зокрема, міжнародні торговельні договори; міжнародні торговельні звичаї, в яких відтворена практика міжнародних торговельних відносин;

  • судові прецеденти міжнародних арбітражів і судів;

  • національне законодавство країни, якщо воно за згодою держав використовується для регулювання міжнародних торговельних відносин;

  • міжнародно-правові акти міжнародних організацій.

Найпоширенішим і основним джерелом права в цій галузі правового регулювання є міжнародний торговельний договір.

Система міжнародного торговельного права складається з окремих інститутів. У них визначені поняття і система міжнародного торговельного права; правові принципи здійснення міжнародної торгівлі; система органів, які виконують функції управління міжнародною торгівлею; міжнародні організації у галузі міжнародної торгівлі, міжнародні торговельні договори та угоди; міжнародно-правове регулювання угод у галузі зовнішньої торгівлі; міжнародно-правовий режим торговельних портів; міжнародно-правовий режим морських, залізничних, річкових і повітряних торговельних шляхів; міжнародно-правові засоби розгляду торговельних спорів.

2. Принципи міжнародної торгівлі

Міжнародна торгівля здійснюється на основі принципів, які дістали своє закріплення у багатьох міжнародно-правових документах, і насамперед у документах Конференції ООН з торгівлі і розвитку (Заключний акт від 15 червня 1964 р.).

Система загальних основних принципів міжнародної торгівлі включає 14 таких принципів:

1) торговельні відносини будуються на основі поваги до принципу суверенної рівності, самовизначення народів і невтручання у внутрішні справи інших держав;

2) недопущення дискримінації, яка може бути пов’язана з належністю держав до різних соціально-економічних систем;

3) кожна країна має суверенне право на вільну торгівлю з іншими країнами;

4) економічний розвиток і соціальний прогрес мають стати загальною справою усього міжнародного співробітництва, сприяти зміцненню мирних відносин між країнами;

5) національна і міжнародна економічна політика має бути спрямована на досягнення міжнародного поділу праці відповідно до потреб та інтересів країн, що розвиваються, і світу в цілому;

6) міжнародна торгівля має регулюватися правилами, які сприяють економічному і соціальному прогресу;

7) розширення і всебічний розвиток міжнародної торгівлі залежить від можливості доступу на ринки і вигідності цін на сировинні товари, що експортуються;

8) міжнародна торгівля має бути взаємовигідною і вестися в режимі найбільшого сприяння, в її межах не мають застосовуватися дії, які завдають шкоди торговельним інтересам інших країн;

9) розвинуті країни, які беруть участь у регіональних економічних угрупованнях, повинні робити все від них залежне, щоб не завдавати шкоди і негативно не впливати на розширення їх імпорту з третіх країн, особливо країн, що розвиваються;

10) міжнародна торгівля має сприяти розвитку регіональних економічних угруповань, інтеграції та інших форм економічного співробітництва між країнами, що розвиваються;

11) міжнародні установи і країни, що розвиваються, мають забезпечити збільшення припливу міжнародної фінансової, технічної та економічної допомоги для підтримки через поповнення експортної виручки країн, що розвиваються, їхніх зусиль для прискорення свого економічного зростання;

12) значна частина коштів, які вивільнюються внаслідок роззброєння, повинна спрямовуватися на економічний розвиток країн, що розвиваються;

13) державам, які не мають виходу до моря, необхідно надати максимум можливостей, які б дали їм змогу подолати вплив внутрішньоконтинентального положення на їхню торгівлю;

14) повна деколонізація відповідно до Декларації ООН про надання незалежності колоніальним країнам і народам є необхідною умовою економічного розвитку і здійснення суверенних прав країн на природні багатства.

Конференція виробила і рекомендувала ряд спеціальних прин­ципів, які визначають міжнародні торговельні відносини і торговельну політику і сприяють розвиткові зовнішньої торгівлі. Переважно вони спрямовані на підтримку країн, що розвиваються. Деякі правові принципи міжнародної торгівлі були вироблені і другою сесією Конференції з торгівлі і розвитку (Делі, 1968 р.).

3. Міжнародні торговельні договори (угоди)

Під міжнародним торговельним договором слід розуміти угоду між двома або кількома державами, в якій визначаються їхні взаємні права та обов’язки в галузі торгівлі. На підставі цих договорів установлюються, змінюються або припиняються відповідні міжнародні економічні відносини між державами в галузі торгівлі. У міжнародних торговельних договорах (угодах) визначаються не лише принципи, а й створюється певна правова база для торговельних відносин. Зокрема, в них вирішуються правові питання, пов’язані зі стягненням мита, регулюванням ввезення і вивезення товарів, торговельним мореплавством, транспортом, транзитом, з діяльністю юридичних і фізичних осіб однієї країни на території іншої, дією юридичних актів, застосуванням принципу найбільшого сприяння, режиму преференцій тощо.

Торговельні договори укладаються як на двосторонній, так і на багатосторонній основі. Прикладом багатостороннього міжнародного торговельного договору є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) від 30 вересня 1947 р., яка була підписана спочатку 23 державами. Нині у ній беруть участь 139 країн. ГАТТ відіграє велику роль в організації міжнародних торговельних відносин, адже в ній закріплені найважливіші принципи й умови між­народної торгівлі.

Важливе значення для організації торговельно-економічного співробітництва між державами СНД мають багатосторонні угоди, які укладаються між ними. Так, 14 лютого 1992 р. цими державами була підписана Угода про регулювання взаємовідносин держав Співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва у 1992 р.

Значну роль у розвитку міжнародних торговельних відносин мають положення Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (10 березня — 11 квітня 1980 р., Відень). Це — один із найзначніших уніфікованих міжнародно-правових актів, в якому втілені останні досягнення наукових досліджень і практики в цій галузі.

Міжнародні торговельні договори бувають різні як за змістом, так і за назвою. Серед них передусім слід виділити такі.

^ Договори про торгівлю і мореплавство укладаються, як правило, від імені держав на тривалі строки (п’ять і більше років) і закріплюють основні умови здійснення міжнародних торговельних відносин.

^ Угоди про торговельні відносини (торговельні угоди) укладаються між урядами країн, які домовляються про встановлення міжнародних торговельних відносин на основі договору про торгівлю і мореплавство. Вони розвивають і конкретизують положення цього договору, визначаючи обов’язки кожної зі сторін.

^ Угоди в галузі морського судноплавства підписуються на основі торговельних угод. Така угода була підписана, наприклад, у грудні 1992 р. між Україною і США. Це перша в історії цих країн угода, яка відкриває широкі можливості для реалізації та розширення двосторонньої торговельної угоди, підписаної у травні 1992 р. Президентом України і Президентом США. У цьому документі регламентуються двосторонні відносини у галузі судноплавства, передбачається полегшення доступу торговельних кораблів до портів держави-партнера (за винятком гаваней, закри­тих із міркувань безпеки), розвиток ділових відносин між морськими транспортними агентствами України та США.

^ Угоди про товарообіг і платежі визначають не лише асортимент товарів, що взаємно поставляються, строки та умови по­ставки, а й порядок розрахунків за них.

^ Клірингові угоди передбачають порядок розрахунків через залік зустрічних вимог. Відповідно до цих угод платежі валютою проводяться лише на суму різниць у товарних поставках і наданих послугах. До таких угод можна також віднести платіжні угоди і платіжно-клірингові угоди.

^ Торговельні конвенції як угоди визначають зміст відносин між державами з вузьких спеціальних питань у галузі торгівлі (наприклад, митна конвенція).

Протоколи — це угоди з якого-небудь конкретного питання в галузі зовнішньої торгівлі. Вони використовуються також і для роз’яснення умов договору або угоди.

Для більш повного уявлення про зміст міжнародних торговельних договорів наведемо скорочений текст угоди про торговельні відносини між Україною і США.

УГОДА

про торговельні відносини
між Україною і Сполученими Штатами Америки


Україна і Сполучені Штати Америки (далі іменуються разом як «Сторони» і окремо — як «Сторона»),

  • визнаючи, що розвиток двосторонньої торгівлі може сприяти кращому взаєморозумінню і співробітництву,

  • беручи до уваги сприятливі наслідки для розширення торгівлі, економічної перебудови і розвитку ринкової економіки в Україні, вважаючи, що широкі торговельні відносини між Сторонами зроблять внесок у підвищення загального добробуту народів кожної Сторони і розвиватимуть повагу до міжнародно визнаних прав трудящих,

  • визнаючи, що розвиток торговельних відносин і прямих контактів між громадянами і компаніями України і громадянами і компаніями Сполучених Штатів Америки сприятиме відкритості і взаєморозумінню,

  • вважаючи, що економічні зв’язки є важливим і необхідним елементом у зміцненні їх двосторонніх відносин,

  • підтверджуючи своє бажання розвивати економічне співробітництво відповідно до принципів і положень Заключного Акта, підписаного в Хельсінкі 1 серпня 1975 року, та інших документів Наради з безпеки і співробітництва в Європі, і відповідно до Документа Конференції з економічного співробітництва, яка відбулася в Бонні в березні — квітні 1990 року,

  • будучи впевненими, що Угода про торговельні відносини між двома Сторонами найкращим чином відповідатиме їхнім взаємним інтересам, та

  • бажаючи створити основу, яка прискорюватиме розвиток і розширення комерційних зв’язків між українськими й американськими громадянами і компаніями, домовились про таке:

Стаття І

Режим найбільшого сприяння і недискримінаційний режим

1. Кожна зі Сторін без будь-яких умов надасть товарам, що походять з території іншої сторони або експортуються на її територію, режим не менш сприятливий, ніж той, який надано подібним товарам, що походять з території будь-якої третьої країни або експортуються на її територію, в усіх питаннях, що стосуються:

а) мита та зборів будь-якого виду, які накладаються на імпорт чи експорт, або у зв’язку з імпортом чи експортом, включаючи спосіб стяг­нення таких мита і зборів;

б) способів оплати імпорту й експорту та міжнародного переказування таких платежів;

в) правил та формальностей у зв’язку з імпортом і експортом, у тому числі ті, що стосуються митного очищення, транзиту, складів і перевезення;

г) податків та інших внутрішніх зборів будь-якого роду, які застосовуються прямо або посередньо до товарів, що імпортуються, та

д) правил, що стосуються продажу, перевезення, розподілу, зберігання і використання товарів на внутрішньому ринку.

2. Кожна зі Сторін надасть товарам, що походять з території іншої Сторони або експортуються на її територію, недискримінаційний режим щодо застосування кількісних обмежень та видачі ліцензій.

3. Кожна зі Сторін надасть імпортованим товарам і послугам, що походять із території іншої Сторони, недискримінаційний режим стосовно розподілу валютних коштів, необхідних для оплати такого імпорту.

4. Положення пунктів 1, 2 та 3 не будуть застосовуватися до:

а) переваг, що надаються кожною зі Сторін унаслідок повного член-
ства такої Сторони у митному союзі або зоні вільної торгівлі;

б) переваг, що надаються третім країнам для полегшення прикордонної торгівлі;

в) переваг, що надаються третім країнам відповідно до Генеральної Угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ) та переваг, які надаються країнам, що розвиваються, згідно з ГАТТ та іншими міжнародними угодами;

г) дій, які застосовуються відповідно до Статті XI (Порушення ринку) цієї Угоди.

Стаття II

Загальні зобов’язання стосовно доступу до ринку для товарів і послуг

1. Визнаючи взаємовигідність торговельних відносин на підставі цієї Угоди і відповідно до принципів режиму найбільшого сприяння, викладених у Статті І, Сторони на основі взаємності і не на шкоду третім країнам поліпшуватимуть доступ до ринку для товарів і послуг іншої Сторони і створюватимуть оптимальні взаємні комерційні можливості, у тому числі шляхом вжиття прийнятних взаємних заходів стосовно відкриття ринку, які випливають з багатосторонніх переговорів. Беручи до уваги вищенаведене і виходячи з розвитку ринкового механізму в Україні та поглиблення відносин з ГАТТ, створюватимуться можливості для поступового розширення національного режиму для товарів і послуг Сполучених Штатів.

2. Торгівля товарами і послугами здійснюватиметься через контракти між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів, які укладаються на виконання їхнього незалежного комерційного рішення і на підставі звичайних комерційних міркувань, таких як ціна, якість поставки та умови платежу.

^ Стаття III

Розширення і заохочення торгівлі

1. Сторони підтверджують своє бажання розширювати торгівлю товарами і послугами відповідно до умов цієї Угоди. Вони вживуть відповідних заходів для заохочення і полегшення обміну товарами та послугами і забезпечення сприятливих умов для довгострокового розвитку торговельних відносин між громадянами і компаніями Сполучених Штатів і України.

2. Сторони вживуть відповідних заходів для заохочення розширення комерційних контактів з метою збільшення торгівлі. У цьому зв’язку Українська Сторона очікує, що протягом строку дії цієї Угоди українські громадяни і компанії збільшать свої замовлення у Сполучених Штатах на товари і послуги, тоді як Американська Сторона очікує, що ця Угода впливатиме на заохочення збільшення закупівель громадянами і компаніями Сполучених Штатів товарів і послуг з України. З цією метою Сторони опублікують цю Угоду і забезпечать, щоб вона була доступною для всіх заінтересованих сторін.

3. Сторони сприятимуть пошукові заінтересованими громадянами і компаніями обох країн можливостей розширення торгівлі машинами, устаткуванням і технологіями, у тому числі створення сприятливих фінансових умов для здійснення торгівлі цими товарами.

4. Кожна зі Сторін сприятиме і полегшуватиме проведення заходів для розвитку торгівлі, таких як ярмарки, виставки, місії і семінари на своїй території і на території іншої Сторони. Аналогічно кожна зі Сторін заохочуватиме і полегшуватиме участь своїх громадян і компаній у таких заходах. Відповідно до законів, що діють у межах їхніх відповідних територій, Сторони погодилися дозволити імпорт і реекспорт на безмитній основі всіх виробів, призначених для використання під час таких заходів, за умови, що такі вироби не будуть продаватися або передаватися іншим чином.

Стаття IV

Урядові торговельні представництва

1. Кожна зі Сторін дозволить урядовим торговельним представництвам безпосередньо наймати громадян приймаючої країни, а також відповідно до її законів та процедур щодо в’їзду та проживання іноземців і громадян третіх країн.

2. Кожна зі Сторін забезпечить безперешкодний доступ громадян при-
ймаючої країни до урядових торговельних представництв іншої Сторони.

3. Кожна Сторона заохочуватиме участь своїх громадян і компаній у діяльності своїх відповідних урядових торговельних представництв, особливо стосовно заходів, що проводяться в приміщеннях таких торговельних установ.

4. Кожна зі Сторін створюватиме сприятливі умови для доступу персоналу урядового торговельного представництва іншої Сторони до офіційних осіб приймаючої країни як на загальнонаціональному, так і на інших рівнях, представників державних підприємств, інститутів, зовнішньоторговельних організацій, кооперативів, спільних підприємств та інших організацій.

Стаття V

Сприяння розвиткові комерційної діяльності

1. Кожна зі Сторін дозволить створення на своїй території комерційних представництв компаній іншої Сторони та надасть таким представництвам режим не менш сприятливий, ніж той, що надається комер­ційним представництвам фірм і організаціям третіх країн. Якщо якась
із Сторін акредитує комерційні представництва, то ця Сторона у короткий строк установить прискорену процедуру акредитації. За допомогою цієї процедури центральне відомство з питань акредитації докладатиме всіх зусиль для розгляду заяв про акредитацію і, в разі позитивного рішення, видаватиме посвідчення про акредитацію комерційним представництвам іншої Сторони протягом 60 днів з часу подання такої заяви. Процедура акредитації здійснюватиметься з метою максимального збільшення присутності на ринку акредитуючої Сторони компаній, які вже діють на цьому ринку, малих компаній і його нових учасників. Комерційним представництвам Сторони, що одержала акредитацію за згаданою процедурою, надаватиметься режим не менш сприятливий, ніж той, що надається акредитованим комерційним представництвам третіх країн, за винятком того, що вони не можуть розраховувати на сприяння акредитуючої Сторони в підшукуванні службових та житлових приміщень.

2. Кожна зі Сторін надасть комерційним представництвам іншої Сторони справедливий і рівний режим стосовно здійснення їхніх операцій.

3. Кожна зі Сторін дозволить комерційним представництвам іншої Сторони ввозити і використовувати відповідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп’ютери і телефакси у зв’язку зі здійсненням їхньої діяльності на території такої Сторони.

4. Кожна зі Сторін надасть на недискримінаційній основі за недискримінаційними цілями (у тих випадках, коли такі ціни встановлюються або контролюються Урядом) комерційним представництвам іншої Сторони доступ до службових та житлових приміщень, незалежно від того, призначені вони чи ні для користування іноземцями, а також до засобів телезв’язку, комунальних та соціальних послуг.

5. Кожна зі Сторін дозволить таким комерційним представництвам, створеним на її території, безпосередньо наймати для себе працівників, які є громадянами будь-якої зі Сторін або третіх країн, і оплачувати роботу таких працівників на умовах і в валюті, взаємно погоджених Сторонами відповідно до законів такої Сторони про мінімальну заробітну плату.

6. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони рекламувати свої товари та послуги (а) шляхом прямої угоди з рекламними засобами інформації, в тому числі телебачення, радіо, друкування та використання дошки для об’яв та оголошень, і (б) шляхом безпосереднього розсилання рекламних матеріалів поштою, включаючи вкладення конвертів та листівок із заздалегідь зазначеною адресою таких громадян та компаній.

7. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони здійснювати вивчення ринку на своїй території безпосередньо або на основі контракту. Для полегшення вивчення ринку кожна зі Сторін на прохання іншої Сторони надасть можливість заінтересованим громадянам і компаніям такої Сторони одержати про ринок неконфіденційну інформацію та інформацію, що не є чиєюсь власністю, яку вона має у своєму розпорядженні.

8. Кожна зі Сторін дозволить комерційним представництвам мати та надавати достатній запас зразків і запчастин для передпродажного та післяпродажного обслуговування на некомерційній основі.

9. Кожна зі Сторін полегшуватиме прямі контакти між кінцевими споживачами на своїй території та громадянами і компаніями іншої Сторони. Кожна зі Сторін створюватиме сприятливі умови для прямих контактів між її організаціями та урядовими установами, рішення яких впливають на потенційні продажі та закупівлі товарів і послуг, та громадянами і компаніями іншої Сторони. Кожна зі Сторін заохочуватиме також прямі комерційні операції між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів, включаючи ті з них, які виступають з кожної Сторони як виробники, кінцеві споживачі або покупці.

10. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони найматися і виступати як агенти або консультанти громадян і компаній кожної зі Сторін та третіх країн щодо цін та умов, взаємно погоджених Сторонами. Кожна зі Сторін дозволить громадянам і компаніям іншої Сторони наймати своїх громадян і компанії, що діють як агенти з продажу, за умови, що такі громадяни або компанії мають право займатися такою діяльністю, за цінами і на умовах, взаємно погоджених Сторонами.

11. Жодна зі Сторін не буде нав’язувати заходи, які б необґрунтовано порушили договірні або майнові права чи інші інтереси, набуті в межах її території громадянами і компаніями іншої Сторони.

12. Ніщо, викладене у параграфах 1, 5 або 10 цієї Статті, не буде тлумачитися як надання будь-яких прав, передбачених законами та правилами будь-якої із Сторін щодо в’їзду та проживання іноземців.

Стаття VI

Гласність

1. Кожна зі Сторін своєчасно робитиме доступними для громадського ознайомлення всі закони і правила, що стосуються комерційної діяльності, у тому числі торгівлі, капіталовкладень, оподаткування, банківської справи, страхування та інших фінансових послуг, транспорту і робочої сили.

2. Кожна зі Сторін забезпечуватиме громадянам та компаніям іншої Сторони доступ до наявної інформації неконфіденційного характеру та інформації, що не є чиєюсь власністю, щодо національної економіки та її окремих галузей, у тому числі до інформації про зовнішню торгівлю.

3. Кожна зі Сторін надасть іншій Стороні, в разі виявлення такої заінтересованості, можливість проконсультуватися з питань формулювання правил та положень, які впливають на здійснення комерційної діяльності.

^ Стаття VII

Фінансові положення, що стосуються торгівлі товарами і послугами

1. Якщо між сторонами індивідуальних операцій не обумовлено інше, то всі комерційні операції між громадянами і компаніями України і Сполучених Штатів здійснюватимуться у доларах Сполучених Штатів або в будь-якій іншій вільно конвертованій валюті, що може бути взаємно погоджено між такими громадянами і компаніями.

2. Жодна зі Сторін не накладатиме ніяких обмежень на вивіз зі своєї території вільно конвертованих валют, включаючи вклади або фінансові документи, що засвідчують такі валюти, одержані законним шляхом у зв’язку з торгівлею товарами та послугами громадянами і компаніями іншої Сторони.

3. Громадяни і компанії однієї Сторони, що мають валютні кошти іншої Сторони, одержані на законних підставах, можуть вкладати такі кошти в уповноважені для цієї мети фінансові установи, розташовані на території іншої Сторони, а також зберігати такі валютні кошти та використовувати їх на місцеві витрати відповідно до встановлених з цією метою законів та правил іншої Сторони.

4. Не порушуючи параграф 2, у зв’язку з торгівлею товарами та послугами кожна зі Сторін надаватиме громадянам та компаніям іншої Сторони режим найбільшого сприяння стосовно:

а) відкриття і збереження рахунків як в іноземній, так і в місцевій валютах та доступу до вкладення коштів у фінансових установах, розташованих на території цієї Сторони;

б) розрахунків, платежів та переказів вільно конвертованих валют або фінансових документів, що їх представляють, між територіями двох Сторін, а також між територією цієї Сторони і будь-якої третьої країни;

в) обмінних курсів, що їх пропонують фінансові установи, уповноважені здійснювати обмін валюти, та законних способів придбання вільно конвертованих валют;

г) одержання і використання місцевої валюти.

^ Стаття VIII

Охорона інтелектуальної власності

1. Виходячи з важливості інтелектуальної власності та необхідності її правової охорони для розвитку торгівлі й економічного співробітництва та визнаючи необхідність створення більш сприятливих умов для адекватної й ефективної правової охорони інтелектуальної власності та її забезпечення, Сторони погодилися, що вони будуть:

а) забезпечувати, відповідно до положень національного законодавства, охорону і здійснення прав інтелектуальної власності, в тому числі авторського права на літературні, наукові та художні твори, включаючи комп’ютерні програми та бази даних, патенти та інші права на винаходи і промислові задуми, «ноу-хау», фірмові назви та захист від недобросовісної конкуренції;

б) забезпечувати поважання своїх міжнародних зобов’язань у галузі прав інтелектуальної власності. Відповідно кожна зі Сторін підтверджує зобов’язання, взяті на себе стосовно промислової власності за Паризькою конвенцією з охорони промислової власності від 30 березня 1883 року, та переглянуті у Стокгольмі 14 липня 1967 року («Паризька конвенція»), а також зобов’язання стосовно авторського права за Всесвітньою конвенцією про автор­ське право від 6 вересня 1952 року, і

в) заохочувати укладення відповідних угод між установами України і Сполучених Штатів для надання охорони прав інтелектуальної власності.

2. З метою забезпечення належної й ефективної охорони та здійснення прав інтелектуальної власності кожна із Сторін погоджується подати до своїх відповідних законодавчих органів проекти законів, які необхідні для виконання зобов’язань за цією Статтею, та зробити все від неї залежне для прийняття цих законів і їх реалізації. У цьому зв’язку Сторони:

а) зміцнять свої відносини в галузі авторського права через приєднання до Бернської конвенції з охорони літературних і художніх творів (Паризька редакція 1971 року) («Бернська конвенція»);

б) нададуть захист нормами авторського права комп’ютерним програмам і базам даних як літературним творам за законами їхніх країн про авторське право;

в) (1) нададуть охорону звукозаписам, уперше зробленим їхніми відповідними громадянами або вперше виготовленим на їхній території;

в) (2) така охорона включатиме, серед мінімуму прав, гарантованих виробникам цих творів, право відтворення і право публічного розповсюдження та імпорту, і, незалежно від прав власника конкретного примірника звукозапису в цьому примірнику, виробник цього звукового запису продовжуватиме користуватися виключним правом комерційного прокату і правом позичати цей примірник, і

в) (3) Сторони погодилися, що відразу після введення обома Сторонами охорони звукових записів, виконаних на їхніх відповідних територіях, вони вживуть заходів, які за національним законодавством необхідні для поширення такої охорони на звукові записи, виконані на території іншої Сторони;

Стаття IX

Транзит

Стаття Х

Галузі подальшого економічного співробітництва

Стаття XI

Заходи щодо запобігання порушення ринку

Стаття XII

Урегулювання спорів

Стаття XIII

Національна безпека

Положення цієї Угоди не обмежують права кожної зі Сторін вдаватися до будь-яких дій для захисту інтересів своєї безпеки.

^ Стаття XIV

Консультації

1. Сторони погодилися проводити періодичні консультації в межах Спільної українсько-американської комісії з питань торгівлі для роз-
гляду ходу виконання цієї Угоди, якщо таку комісію буде створено.

2. Сторони погодилися проводити термінові консультації по відповідних каналах на прохання будь-якої зі Сторін для обговорення питань, що стосуються тлумачення або застосування цієї Угоди та інших відповідних аспектів відносин між Сторонами.

Стаття XV

Визначення

Стаття XVI

Загальні винятки

Стаття XVII

Набрання чинності, строк дії та припинення дії

Здійснено у м. Вашингтоні 6 травня 1992 року в двох оригінальних примірниках, українською та англійською мовами, причому обидва тексти мають однакову силу.

4. Порядок укладення договору
міжнародної купівлі-продажу товарів


Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-про­дажу товарів визначає порядок їх укладення (частина ІІ, ст. 14—24).

Відповідно до цієї Конвенції пропозиція про укладення договору, яка адресована одному або кільком особам, є офертою. У ній вказується товар, його кількість і ціна. Оферта набирає чинності, коли вона отримана адресатом. Доки договір не укладений, оферта може бути відкликана оферентом, але за умови, якщо повідомлення про її відклик буде отримано адресатом оферти до відправки акцепту.

Проте оферта не може бути відкликана у деяких випадках, коли, наприклад, в оферті вказується через встановлення певного строку для акцепту або іншим способом, що вона не може бути відкликана. Оферта, яку неможливо відкликати, втрачає свою силу після отримання оферентом повідомлення про її відхилення. Заява або інша поведінка адресата оферти, що свідчить про згоду з офертою, є акцептом. Слід підкреслити, що мовчання або бездіяльність з боку акцептанта не слід розглядати як акцепт, його згоду.

Акцепт оферти набуває чинності в момент його отримання оферентом. Акцепт не має сили, коли оферент не дістав згоди у встановлений ним строк, а якщо строк не встановлено, то в розумний строк, беручи при цьому до уваги обставини угоди, швидкість засобів зв’язку. Усна оферта може бути акцептована негайно, якщо із обставин не випливає інше.

Якщо на оферту прийшла відповідь з доповненнями, обмеженнями або змінами, то її слід розглядати як пропозицію зустрічної оферти. Проте відповідь на оферту, яка має розглядатись як акцепт, але містить додаткові або відмітні умови, що суттєво не змінюють умов оферти, є акцептом, якщо оферент без затримки не заперечить усно проти цих розбіжностей або не надішле повідомлення про це. Якщо він цього не зробить, то умовами договору будуть умови оферти зі змінами, які викладені в акцепті. Додаткові умови щодо ціни, платежів, якості і кількості товарів, місця і строків поставки, обсягу відповідальності однієї зі сторін перед іншою або розгляду спорів є такими, які суттєво змінюють умови оферти.

Слід звернути увагу на те, що перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом у телеграмі або листі, розпочинається з моменту подання телеграми для відправки або з дати, яка вказана в листі, або, якщо така дата не вказана, з дати, що зазначена на конверті. Перебіг строку для акцепта, встановленого оферентом по телефону, телетайпу або за допомогою інших засобів швидкого зв’язку, розпочинається з моменту отримання оферти її адресатом.

Акцепт може бути скасований, якщо повідомлення про скасування одержано оферентом раніше того моменту або в той момент, коли акцепт повинен був би набути чинності. Договір вважається укладеним у момент, коли акцепт оферти набирає чинності.

5. Світова організація торгівлі
як міжнародна економічна організація


Міжнародна торгівля є одним із важливих напрямів міжнародного економічного співробітництва. Виходячи з цього міжнародні структури, які відають її питаннями, відіграють у світі вагому роль.

До таких організацій належить і Світова організація торгівлі (далі — СОТ), створена 15 квітня 1994 р. у м.Маракеші (Марокко) на основі Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ). Ця організація стала правонаступницею ГАТТ. Як відомо, ГАТТ — це багатостороння міжнародна угода про режим торгівлі і торговельної політики, підписана в жовтні 1947 р. 23 країнами. На початок 1994 р. вона нараховувала 128 країн-членів. За час свого функціонування ця міжнародна структура багато зробила для лібералізації зовнішньої торгівлі, застосування режиму найбільшого сприяння в торгівлі, знищення митних тарифів, усунення дискримінації у сфері торгівлі тощо.

Метою ж створення СОТ є здійснення міжнародних торговельних зв’язків через розроблення системи правових норм міжнародної торгівлі, контроль за їх дотриманням, а також забезпечення умов проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ діє в напрямі забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнарод­них торговельних зв’язків, лібералізації міжнародної торгівлі, досягнення рівноправності в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації), поступового скасування митних і торговельних обмежень та вирішення інших завдань. На відміну від ГАТТ членство в СОТ, як правило, передбачає обов’язкову участь держави у багатосторонніх угодах. Крім того, якщо ГАТТ була системою багатосторонніх угод, то СОТ є постійно діючою організацією. Якщо правила ГАТТ поширювалися лише на торгівлю товарами, то СОТ займається поряд з організацією міжнародної торгівлі іншими пов’язаними з нею питаннями, зокрема питаннями інтелектуальної власності.

Важливі принципи діяльності СОТ — це торгівля без дискримінації, розширення доступу до ринків, сприяння справедливій конкуренції, розумне використання митних зборів, заохочення розвитку і здійснення економічних реформ.

Правовою базою СОТ є ряд багатосторонніх торговельних угод, яких було досягнуто під час так званого «Уругвайського раунду». Основні з них такі: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 р., яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами; Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); Угода про правила і процедури вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар’єри в торгівлі; Угода про правила походження товарів; Угода про процедури імпорт­ного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

З метою реалізації угод «Уругвайського раунду» було підписано понад 50 документів — угод, рішень, декларацій, протоколи тощо.

СОТ здійснює міжнародну торговельну політику і міжнародну торгівлю на основі таких принципів:

  • принцип найбільшого сприяння і недискримінації;

  • принцип національного режиму;

  • принцип захисту національної промисловості;

  • принцип створення стійкої основи торгівлі;

  • принцип сприяння справедливій конкуренції;

  • принцип заборони кількісних обмежень імпорту;

  • принцип можливих дій в умовах надзвичайних ситуацій;

  • принцип регіональних торговельних домовленостей.

В Угоді про створення СОТ виписана її організаційна структура (ст. 4). Вищим органом цієї організації є ^ Конференція міністрів, до складу якої входять представники всіх країн-членів. Вона збирається не рідше одного разу кожні два роки. Конференція міністрів, виконуючи функції СОТ, здійснює необхідні для цього дії. Вона має повноваження приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери дії будь-якої із багатосторонніх торговельних угод. На першій Конференції міністрів, яка відбулася в Сінгапурі у грудні 1996 року, у Заключній декларації було підтверджено курс на лібералізацію торгівлі і здійснення контролю за торговельною політикою, а також наголошено на пріоритеті Багатосторонньої торговельної системи щодо регіональних торговельних угод. Друга Конференція міністрів, зібрана в Женеві в травні 1998 р., була присвячена 50-річчю ГАТТ/СОТ.

У перервах між засіданнями Конференції міністрів її функції здійснюються ^ Генеральною радою, яка складається з представників усіх країн-членів і яка збирається у міру необхідності. Генеральна рада у відповідних випадках скликається для виконання функцій Органу розгляду спорів і Органу з огляду торговельної політики. Ці органи можуть мати свого голову і встановлювати такі правила процедури, які вони вважають необхідними для виконання своїх обов’язків.

Генеральній раді підконтрольні відповідні Комітети, які створюються Конференцією міністрів, а саме: Комітет з торгівлі і розвитку; Комітет з обмежень, пов’язаних з платіжним балансом; Комітет з бюджету, фінансів і адміністративних питань. У віданні Генеральної ради знаходяться і два спеціальні органи: з питань проведення періодичних оглядів торговельної політики і з питань розгляду спірних проблем.

Конференція міністрів призначає генерального директора секретаріату СОТ. Секретаріат відає питаннями забезпечення діяльності СОТ, надання допомоги країнам, що розвиваються, в отриманні інформації, довідкової і технічної документації, проведен­ня семінарів тощо.

Генеральна рада здійснює керівництво трьома радами, а саме: ^ Радою з торгівлі товарами (здійснює нагляд за дією багатосторонніх торговельних угод), Радою з торгівлі послугами (здійснює нагляд за дією Генеральної угоди з торгівлі послугами) і Радою з торговельних аспектів права інтелектуальної власності (здійснює нагляд за дією Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності). Ці ради виконують функції, що випливають із відповідних угод та з рішень Генеральної ради. Вони діють відповідно до своїх правил процедури, схвалених Генеральною радою. Зазначені ради у разі необхідності створюють допоміжні органи. Наприклад, такими органами є Комітети. Так, при Раді з торгівлі товарами створено 14 Комітетів, які відають контролем за дотриманням принципів СОТ і Угод ГАТТ-1994.

СОТ є досить авторитетною міжнародною організацією, адже до її складу входило на початок 2003 р. 142 країни світу. Через СОТ на цей період здійснювалося 92 % світової торгівлі. Причому понад 100 країн — членів СОТ є країнами, що розвиваються.

Нині більше 30 країн світу вирішують питання щодо вступу їх до СОТ. З огляду на це Україна теж вживає заходів щодо вступу до цієї міжнародної структури, що є одним із ключових елементів інтеграції нашої держави у світове економічне співтовариство, необхідною передумовою подальшої інтеграції України в Європейський Союз. Участь України у СОТ дасть змогу розв’язати низку досить важливих для неї питань, а саме зменшити тарифні та нетарифні обмеження для вітчизняних товарів практично на всіх світових ринках, збільшити український експорт. Наприклад, у 2001 р. Україна експортувала товари в 169 країн світу, імпортувала їх зі 177 країн, відповідно надавала послуги в 192 країни та одержувала їх з 146 країн. Це також дасть можливість поліпшити структуру останнього на користь високотехнологічної продукції та продукції з високим ступенем обробки, а ще сприятиме запровадженню режиму найбільшого сприяння в торгівлі України з багатьма країнами світу. Наше членство в цій організації забезпечить справедливе вирішення спорів, захист інтересів вітчизняних товаровиробників на світових ринках, а також системну трансфор­мацію національного законодавства відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів.

Можна вести мову і про інші переваги. Водночас слід звернути увагу на певні негативні наслідки вступу нашої держави до СОТ. Одним із них є зменшення тарифних і нетарифних обмежень, які застосовуються в Україні для захисту внутрішнього ринку. Це призведе до надходження на вітчизняний ринок багатьох конкурентоспроможних товарів і продукції промислово-технічного призначення зарубіжного виробництва та до інших негативних наслідків. Як зазначалося в газеті «Урядовий кур’єр» від 12 березня 2003 р., за розрахунками Мінпромполітики на період до 2011 р. Україні мають бути надані певні пільги щодо пов­ної лібералізації на відповідність до правил СОТ, оскільки у низ­ці підвідомчих цій організації підприємств, позитивні наслідки оцінені 175—205 млн дол. США, а негативні — в 1133 млн дол., тобто в 6,5 раз більше. За таких умов українські підприємства будуть неспроможні не тільки конкурувати з ними, а й навіть відновити і розвинути своє національне виробництво. Це досить суттєво з огляду на те, в яких умовах і на якому рівні розвитку перебуває економіка нашої держави.

Час вступу України до СОТ залежить від стану переговорного процесу щодо цього. Слід зазначити, що процес вступу нашої держави до СОТ розпочався ще 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про приєднання до ГАТТ. Уже 28 червня 1994 р. Україна передала до ГАТТ Меморандум про зовнішньоторговельний режим та почала переговори в рамках спеціальної Робочої групи з питань вступу України до ГАТТ. Протягом зазначеного періоду завдяки активній позиції Уряду України щодо прискорення процесу приєднання до ГАТТ та враховуючи факт заснування на правовій базі ГАТТ Світової організації торгівлі процес приєднання нашої держави до ГАТТ було об’єднано з процесом вступу її до СОТ. Тоді ж Секретаріатом СОТ Україні було надано статус спостерігача у згаданій організації.

Координацію діяльності органів виконавчої влади України стосовно вирішення питання набуття нашою державою членства в СОТ було покладено на створену Міжвідомчу комісію з питань вступу України до Світової організації торгівлі. А в рамках СОТ було сформовано вищеназвану Робочу групу, яка на 2003 р. провела десять засідань. До цієї групи входять представники 43 країн. На останньому її засіданні розглянуто стан двосторонніх переговорів України з країнами — членами цієї групи, а також стан гармонізації українського законодавства з нормами та вимогами угод СОТ. А взагалі слід зазначити, що за існуючою в СОТ практикою для прийняття остаточного рішення щодо повноправного членства в ній якоїсь країни в середньому проводиться 6—8 засідань Робочої групи з питань вступу до СОТ. Іншими словами, Україна практично вичерпала «ліміт» засідань Робочої групи, але переговорний процес все ще триває.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. була створена Робоча група з опрацювання питання вступу України до СОТ та імплементація національного законодавства до її вимог. Крім того, Верховна Рада України провела 20 березня 2002 р. парламентське слухання за порядком денним: «Про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгівлі».

Нині зовнішньоекономічна політика нашої держави повинна бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією України до світового економічного простору через поступове та зважене збільшення рівня відкритості національної економіки. Тобто основні зусилля у цій сфері повинні бути зосереджені на вдосконаленні механізмів державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до вимог багатосторонньої торговельної системи СОТ, гармонізації законодавства України з принципами та нормами СОТ. Це потребує дієвих і скоординованих зусиль державних органів. Якщо, наприклад, вести мову про гармонізацію законодавства України з принципами та нормами СОТ, то досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить, що кількість їхніх законів та нормативних актів, що потребували узгодження, становила від 800 до 1500.

Важливу роль в організації міжнародної торгівлі відіграє Міжнародний торговельний центр, створений у 1964 р. ще за умов функціонування ГАТТ. З 1968 р. він здійснює свою діяльність як спільний орган ГАТТ і ООН, яка в даному випадку діє через свою структуру — Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

На Міжнародний торговельний центр покладені функції щодо розвитку системи заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному і приватному секторах, забезпечення інформації про ринкові можливості для експортних товарів, удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти, а також навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій.

6. Міжнародні товарні організації

З метою раціонального забезпечення світових потреб на окремі види товарів, а також попередження або пом’якшення різних коливань цін були створені так звані міжнародні товарні організації.

Так, у 1933 р. заснована міжнародна організація з торгівлі пшеницею (зерном), у 1940 р. — бавовною, у 1962 р. — кавою,
у 1977 р. — цукром, у 1979 р. — з торгівлі каучуком та маслиновою олією та ін.

Міжнародним товарним угодам властива багатосторонність. У них беруть участь як країни-експортери, так і країни-імпор­тери, на які покладені певні обов’язки. Так, для кожної країни-експортера визначається повна квота вивезення відповідних товарів, і вона зобов’язана її дотримуватися. Що стосується, наприклад, країни-імпортера пшениці, то вона, відповідно до укладеної міжнародної товарної угоди, зобов’язана купити у країни-екс­портера певну кількість пшениці у кожному сільськогосподарському році. В угодах визначається максимальний і мінімальний рівень цін.

У межах угод регулюється питання про міжнародну систему запасів відповідного товару, яка передбачає їх поділ на національні, квазіміжнародні і міжнародні (буферні). Національні запаси — це запаси товару, які зберігаються і контролюються країнами-експортерами; квазіміжнародні запаси зберігаються і конт­ролюються теж країнами-експортерами, але їх розподіл здійснюється відповідно до міжнародних норм; щодо міжнародних запасів, то вони зберігаються на складах міжнародних організацій, створених на основі відповідних товарних угод.

Основними постійно діючими органами міжнародних товарних угод є Міжнародна рада, Виконавчий комітет, виконавчий директор.

^ Міжнародна угода з пшениці уперше була укладена в 1933 р. Потім укладалися подібні угоди в 1953, 1956, 1959, 1963, 1967, 1971, 1981 (продовжувалася 7 разів), 1986, 1995 рр. У 1995 р. була оновлена угода з пшениці 1986 р. І вона була перейменована у Міжнародну угоду з зерна, яка складалася з двох самостійних документів: Конвенція з торгівлі зерном і Конвенція з надання продовольчої допомоги.

У Конвенції з торгівлі пшеницею 1981 р. взяло участь вісім країн-експортерів і 40 країн-імпортерів (Радянський Союз був у числі країн-експортерів).

Основними цілями Конвенції з торгівлі зерном є: сприяння міжнародному співробітництву в усіх галузях торгівлі зерном тією мірою, якою вони торкаються становища з продовольчим зер-
ном; сприяння розширенню міжнародної торгівлі зерном і забезпечення найбільш вільного розвитку такої торгівлі, у тому числі ліквідацію торговельних бар’єрів і недобросовісної та дискримінаційної практики в інтересах усіх учасників, зокрема з числа країн, що розвиваються; якомога більше сприяння стабілізації міжнародних ринків зерна в інтересах усіх учасників; зміцнення світової продовольчої безпеки і сприяння розвитку країн, чия економіка значною мірою залежить від комерційного продажу зерна; забезпечення форуму для обміну інформацією та обговорення питань торгівлі зерном учасників, у яких виникли відповід­ні труднощі у цій галузі.

Як уже зазначалося, міжнародна товарна організація з торгівлі бавовною (міжнародний консультативний Комітет з бавовни) була створена у 1940 р., до якої входило шість країн-виробників і шість країн-споживачів бавовни, а вже у 1982 р. до її складу вже входило 49 держав-членів. Основними функціями цієї організації є нагляд за станом кон’юнктури світового ринку бавовни і вивчення факторів, що впливають на її розвиток; збір і поширення статистичної та іншої інформації про світове виробництво, світову торгівлю, споживання, запаси і ціни на бавовну, а також інформацію щодо інших текстильних волокон і текстильних тканин, оскільки вони впливають на розвиток ринку бавовни; надання рекомендацій Урядам держав-членів щодо проведення конкретних заходів, спрямованих на розвиток міжнародного спів­робітництва на світовому ринку бавовни; організація проведення обговорення питань цін на бавовну в Постійному комітеті цієї організації і на щорічних пленарних сесіях.

^ Міжнародна угода з кави була підписана у 1962 р., а потім переукладена у 1968, 1976, 1983, 1994 рр. Учасниками цієї міжнародної організації є 54 держави, у тому числі 18 країн-експорте­рів і 36 країн-імпортерів.

Основними цілями Міжнародної угоди з кави, підписаної у 1994 р., є: сприяння розвитку міжнародного співробітництва в питанні світової торгівлі кавою; забезпечення форуму для проведення міжурядових консультацій і переговорів, спрямованих на досягнення розумного співвідношення між світовими пропози-
цією і попитом на основі цін, які влаштовують споживачів і вигідні виробникам, що могло б забезпечити довгострокову стабільність між попитом і пропозицією; сприяння розширенню світової торгів­лі кавою через збір, аналіз і надання статистичної інформації і пуб­лікації про ціни на світовому ринку кави; виконання ролі центру щодо збирання, обміну і видання інформації з економічних і технічних питань ринку кави; сприяння розвитку споживання кави; забезпечення споживачам достатніх пропозицій кави за помірними цінами, а виробникам — ринки збуту кави за вигідними цінами.

^ Міжнародна організація з какао була створена у 1972 р. на підставі відповідної міжнародної угоди. Ця угода була переукладена в 1975, 1980, 1987, 1993 рр. Членами цієї угоди є 16 країн-експортерів і 21 країна-імпортер, а також Європейське співтовариство.

Цілі функціонування цієї організації багато в чому збігаються з Міжнародною організацією з кави.

Як відомо, ^ Міжнародні угоди з натурального каучуку були укладені в 1979, 1987, 1995 рр. Остання угода, яка була підписана в грудні 1995 р. чотирма країнами-експортерами, на які припадає 94 % експорту, і 15 країнами-імпортерами, а також Європейським Союзом, на які припадає 50 % імпорту. У січні 1996 р. до цієї угоди приєдналося ще три країни-імпортери, частка яких становить 25 % світового імпорту каучуку. Підписання міжнародної угоди з натураль­ного каучуку передбачало такі цілі: досягнення збалансованого
зростання пропонування натурального каучуку і попиту на нього, що сприяє пом’якшенню серйозних труднощів, які виникають у зв’язку з надлишками або нестачею натурального каучуку; досягнення стійких умов торгівлі натуральним каучуком завдяки усуненню надмірних коливань цін на натураль­ний каучук, що негативно впливають на довгострокові інтереси як виробників, так і споживачів; сприяння стабілізації прибутків держав-учасниць від експорту натурального каучуку за сприятливими і вигідними цінами, що забезпечує необхідні стимули для відповідного зростання темпів виробництва і ресурсів прискореного економічного піднесення і соціального розвитку держав-учасниць; забезпечення достатніх поста­вок натурального каучуку для задоволення потреб імпортуючих учасників за справедливими і розумними цінами з тим, щоб ці поставки були надійними і безперебійними; прийняття всіх можливих заходів у випадку виникнення лишків або нестачі натурального каучуку, спрямованих на пом’якшення економічних труднощів, з якими можуть зіткнутися держави-учасниці, та ін.

З метою чіткішого уявлення про зміст міжнародних товарних угод нижче для прикладу наводиться скорочений текст Міжнарод­ної угоди з цукру 1992 р., учасником якої є й Україна, яка приєдналася до Угоди і ратифікувала її 22 вересня 1994 р.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Скачать, 382.83kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru