Категории:

Зміст вступ Розділ І

Поиск по сайту:


страница1/3
Дата17.03.2012
Размер1.75 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Розділ іі.
Розділ ііі.
Список використаних джерел
Стан дослідження проблеми.
Мета дослідження.
Завдання дослідження
Об’єкт дослідження
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Методологічною основою дослідження виступили
Наукова новизна
Перший етап
Особистий внесок автора складають
Теоретичне значення
Практична значимість дисертаційного дослідження
Апробація результатів дослідження.
Результати дослідження використовувались у практичній роботі
Міжнародне право
МГП, необхідно спиратись на низку відносно нових понять
Подобный материал:
  1   2   3


ЗМІСТ


Вступ……………………….…………………………………………………………..4-12


Розділ І. Становлення і розвиток міжнародного гуманітарного права..…….......………………………………………….……………...13-73

1.1. Початок цивілізованого регулювання війн і збройних сутичок

нормами первісного права і бойової моралі………………………..…..15-26

1.2. Зіткнення гуманітарно-правових концепцій ведення війн у

Європі першого тисячоліття…….………....…………………...........…...27-34


1.3. Воєнна необхідність і гуманітарна традиція – перші суперечності

в Нові часи………………………………….......………………….……..34-49

1.4. Кульмінація юридичного позитивізму в становленні

міжнародного гуманітарного права в другій половині XIX- першій половині XX століття…………………………………………….............50-57

1.5. Розвиток міжнародного гуманітарного права в другій половині

ХХ століття: боротьба доктрин і компроміси…………………………..57-60


1.6. Проблеми ефективності норм сучасного міжнародного гуманітарного

права і правових шляхів її вирішення…………………….........………..60-73


^ РОЗДІЛ ІІ. ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВОЄННО-ТЕОРЕТИЧНОЇ І ПРАВОВОЇ ДУМКИ ЩОДО МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА …….…...74-112


2.1. Становлення вітчизняної воєнно-гуманітарної традиції

регулювання збройної боротьби…………...……….........……………...75-81

2.2. Гуманітарно-правові аспекти розвитку класичного етапу

вітчизняної воєнно-теоретичної і правової думки ..…….…………......81-90

2.3. Етнонаціональні гуманітарні звичаї як фактор підвищення

ефективності виконання норм міжнародного гуманітарного права.....90-103


2.4. Сучасні доктрини міжнародного гуманітарного права та їх

вплив на формування законодавства України………………..…….....104-112


^ РОЗДІЛ ІІІ. Актуальні проблеми імплементації міжнародного гуманітарного права в національне законодавство України……………………………………………..................…..113-154

3.1. Аналіз теоретичних поглядів щодо ефективного регулювання

збройних конфліктів міжнародним гуманітарним правом ………….114-129

3.2. Теоретичні основи створення механізму ефективного виконання

норм міжнародного гуманітарного права у правових поняттях:

апроксимація, гармонізація, імплементація….....................................130-142

3.3. Національне законодавство та питання імплементації

міжнародного гуманітарного права …………........………….……....142-154


Висновки ……………………….…………….............………………….... 155-162

^ Список використаних джерел……………….……….………………..... 163-177

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВСТУП


Актуальність теми. Проблема виконання приписів будь-якої правової системи актуальна з часів античного Риму, де стверджувалось: Pacta sunt servanda” право повинно виконуватись. Сьогодні принцип виконання міжнародних зобов’язань став загальновизнаним. У статті 2.2 Статуту ООН передбачено: “Усі члени Організації Об’єднаних Націй сумлінно виконують зобов’язання, взяті відповідно до цього Статуту”, що підтверджено ст.26 Віденської конвенції з права міжнародних договорів 1969р. Проблема ефективного виконання норм міжнародного права у кожній з галузей має свої особливості, але останнім часом зростає критика низької ефективності саме міжнародного гуманітарного права (МГП). Х.Лаутерпахт в роботі, присвяченій концептуальному перегляду МГП вказав, що воно серед інших галузей найменше виконується і є найбільш утопічною частиною права.

Українськими вченими (А.Дмитрієв, В.Євінтов, В.Денисов, Є.Цибуленко) теоретично обґрунтовано зв’язок ефективності дії норм МГП з питаннями його виконання на державному рівні, а у аналітичній доповіді щодо імплементації гуманітарного права на Україні вказується: “Ефективне дотримання міжнародного гуманітарного права вимагає вжиття заходів з його імплементації на національному рівні.” В 1996р. проводився спеціальний семінар ОБСЕ для України по прискоренню імплементації норм гуманітарного права в національне законодавство, але цього виявилось недостатньо. Потрібні об`єднанні зусилля вітчизняних законодавців, теоретиків міжнародного права для вирішення теоретичних і практичних питань імплементації МГП у національний простір. Крім загальних обставин, актуальність теми дисертації підвищена: необхідністю підготовки до послідовної гармонізації правового поля держави з європейськими правовими стандартами, де приписи гуманітарного права займають чільне місце; впровадженням у систему правової освіти в Україні принципів і норм МГП, які сприятимуть гуманізації освіти військовиків миротворчих підрозділів, журналістів, юристів; потребою суспільства у знанні гуманітарно-правових підвалин захисту прав людини.

^ Стан дослідження проблеми. Окремі аспекти теми дисертації висвітлювались у джерелах, які можна класифікувати за напрямками. Перший напрямок складають праці, в яких застосування сили є аспектом дієвості міжнародного права. Це роботи Я.Броунлі “Сучасне правове регулювання використання сили”, В.Сломансона “Фундаментальні перспективи міжнародного права”, Ч.Ч.Хайда “Міжнародне право, його розуміння і застосування Сполученими Штатами Америки”, твори Л. Оппенгейма, Ф.Хайека, А. Шлезінжера, Л.Фуллера, Р.Хігінса, Д.Харші та інших.

У працях другого напрямку – роботах відомих теоретиків: Ж. Пікте, Г. П. Гессара, Фр. Кальсховена, Фр. де Мулінена, Ст. Нахліка, Р. Бакстера, Фр. Біньйона – “Розвиток і принципи міжнародного гуманітарного права” (Ж.Пікте,1993р.), “Обмеження методів і засобів ведення війни” (Фр.Кальсховена,1994р.), “Право війни” (Фр. Де Мулінена, 1993р.), “Принципи права збройних конфліктів” (Є.Давіда, 2000р.), увага приділена гуманізації насильства за умов виконання правил і звичаїв війни, норм і приписів МГП.

Традиційні питання виконання “права війни” (як воно іменувалось у фундаментальних академічних виданнях “Курсу міжнародного права” 1969, 1989–1993рр.) в 60–90-х роках ХХ століття розглядались в роботах радянських теоретиків: І. Арцибасова, І.Бліщенко, В.Шаврова, Г.Мелкова, І. Карпеця, Г.Тункіна, В.Менжинського. Сучасні дослідники – І. Лукашук, Г. Ігнатенко, Ю. Ільїн, О.Коротков, Ю. Колосов, В. Кузнецов, А. Полторак, В.Пустогаров, також досліджували гуманітарно-правові засоби міжнародно-правового захисту особи. Але звертаючись до шеститомного “Курсу міжнародного права” (М., 1969), ми не знаходимо ще терміну “міжнародне гуманітарне право”, а у наступному семитомному – (М., 1989–1993) введено розділ “Міжнародне гуманітарне право, що застосовується у період збройних конфліктів” з непевним юридичним тлумаченням цього поняття. Це третій напрямок міжнародно-правових досліджень. Специфічними є роботи, у яких міститься міжнародно-правова оцінка “гуманітарної інтервенції” для захисту прав людини. У монографії М. Неліпа, О. Мережко “Силовий захист прав людини” (Київ, 1998) аналізується практика міжнародних силових операцій.

Четвертий напрямок складають роботи сучасних українських вчених М.Буроменського, В.Денисова, А. Дмитрієва, В.Євінтова, З.Гладуна, О.Висоцького, Л.Заблоцької, В.Муравйова, Л.Тимченко, Ю.Шемшученка, Є.Цибуленко представників академічної науки міжнародного права, в яких МГП аналізується у контексті ефективності правових засобів захисту прав людини. У роботах А.І.Дмитрієва досліджено концептуальні засади становлення і розвитку гуманітарного права, у роботах В.Євінтова розглянуто міжнародно-правові засоби дотримання прав людини, у працях В.Н.Денисова – формування міжнародних стандартів у галузі захисту прав людини. У підручнику з міжнародного права Л.Д.Тимченко “право збройних конфліктів” розглядається у традиційному за радянських часів руслі. Сучасні підходи містяться у “Міжнародному публічному праві” А.Дмитрієва та В.Муравйова.

В дисертації проаналізовано матеріали науково-практичних конференцій (зокрема,1998 року в Інституті Законодавства Верховної Ради України, аналітичні доповіді Міжнародного Комітету Червоного Хреста щодо імплементації МГП в Україні, узагальнено матеріал участі українських військ у 11 миротворчих операціях. Узагальнюючи стан розробки поставленої в дисертації проблеми, зауважимо, що в них МГП представлено галуззю міжнародного права, яка потребує підняття авторитету і забезпечення “дієвості” його норм. Наголошується на адаптації норм МГП до нових воєнно-політичних реалій, однак недостатня увага приділена розробці нових понять, не досліджена еволюція гуманітарного права з точки зору виявлення особливостей забезпечення належного виконання, не виявлені причини низької ефективності існуючих норм. Фрагментарно висвітлена українська воєнно-гуманітарна традиція, не розроблені теоретичні проблеми імплементації гуманітарного права на різних рівнях: від національного законодавства України до адміністративно-правового поля силових структур. Це обумовило постановку відповідної мети та основних завдань дисертації.

^ Мета дослідження. На основі аналізу міжнародно-правової природи МГП показати закономірним перехід з “прогресивного розвитку”, кодифікації норм до питань забезпечення їх ефективного дотримання, на базі дослідження етнонаціональних гуманітарних традицій, особливо української, визначити шляхи удосконалення механізмів виконання норм, які Україна зобов’язалась ввести в національне законодавство, розробити одну із можливих моделей комплексного багаторівневого вирішення проблеми “дієвості” МГП, запропонувати авторський навчальний блок для системи військової освіти.

^ Завдання дослідження: виявити закономірності у переході від гуманітарних традицій до норм міжнародного гуманітарного права як вершини юридичного позитивізму у другій половині Х1Х – середині ХХ століття у контексті їх ефективності, – показати можливості подальшого розвитку МГП до реального вирішення питання ефективності виконання норм прямої дії; проаналізувати стан імплементації норм МГП в сучасне правове поле України (Кримінальний кодекс України 2001р.); окреслити напрямки гармонізації національного законодавства з європейськими стандартами; дослідити взаємодію етнонаціональних звичаїв, кодифікованих норм, доктрин як різних джерел МГП; виявити закономірну появу різних гуманітарних доктрин, провести їх порівняльний аналіз з точки зору ефективного захисту прав людини; розробити основу міжнародно-правової Концепції ефективного виконання норм гуманітарного права; розробити Програму і тематичний план навчальної дисципліни “Міжнародне гуманітарне право” для системи цивільної і військової освіти.

^ Об’єкт дослідження: становлення і еволюція міжнародно-правових гуманітарних традицій і доктрин МГП, а предмет дослідження – ефективність виконання норм гуманітарного права у контексті його історичного розвитку.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами в тому, що вона є складовою програми ЮНЕСКО 1978 року по поширенню знань основних принципів МГП, є одним з наукових аспектів системи зобов’язань України в галузі гуманітарного права, передбачених статтями 47, 48, 127,144 Женевських конвенцій 1949р. Проблематика відповідає плану наукової роботи Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України на 2000 – 2005 роки, плану наукової роботи Відділу миротворчих операцій Міністерства оборони України, елементом Програми Міністерства освіти і науки України “Ідеологічне і правове поле освіти в Україні”.

^ Методологічною основою дослідження виступили:

  • принципи єдності історичного і логічного аналізу доктрин міжнародного права, а всього МГП як історично першої галузі міжнародного права;

  • принцип єдності аналізу мілітаристської практики суб’єктів міжнародного права з діяльністю міжнародних гуманітарних і миротворчих інституцій;

  • метод порівняльного аналізу різних правових систем, “силових” і правових засобів захисту прав людини;

  • метод емпірично-статистичної обробки міжнародно-правових документів, угод, Статутів, Резолюцій ООН і доповідей Генерального Секретаря ООН, фактичного аналізу перебігу збройних конфліктів впродовж 1996 – 2001 років.

Важливе значення для обрання відповідного методологічного інструментарію теми мали праці: І.Блюнчлі, Г.Гроція, К.Клаузевіца, Ф. Кальсховена, Ф.Ф. Мартенса, Л.Опенгейма, Ж.Пікте, Ч.Ч. Хайда, а також А.Дмитрієва, В.Денисова, В.Євінтова, Л.Заблоцької, С.Ісаковича, О. Висоцького, І.Лукашука, В.Менжинського, Г. Тункіна, Ю. Шемшученка, Є.Цибуленка.

^ Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше у вітчизняній міжнародно-правовій галузі знання предметом дослідження постало МГП у історичному становленні від гуманітарних традицій, кодифікованих норм “права Женеви”, “права Гааги”, до сучасних доктрин як цілісна концепція гуманізму, виявлено закономірності подальшого розвитку у контексті ефективності виконання правових норм і традицій; розроблено елементи механізму виконання норм, виявлена невідповідність частини національного законодавства потребам розвитку МГП; уточнено зміст міжнародно-правової підготовки в системі військової освіти; запропоновано новий зміст правових понять, які віддзеркалюють питання взаємодії МГП і національного законодавства, окреслено контури міжнародно-правової концепції України у аспекті імплементації гуманітарного права, проаналізовано і вирішено проблему підвищення ефективності базових принципів на макрорівні, національному рівні та рівні силових структур, розроблено і апробовано авторську програму з МГП.

Елементи новизни несуть основні положення, які виносяться на захист:

Проблема ефективності виконання норм МГП постала закономірним етапом прогресивного розвитку і водночас покажчиком вичерпності шляху нарощування правових приписів, необхідністю переходу до нової концепції розвитку, яка забезпечує належне виконання норм, необхідністю поєднання різних доктрин міжнародного права (Женеви і Гааги зі статусом “jus cogens”) з правом Нью-Йорка (актами “м’якого права”), кодифікованих норм з гуманітарними традиціями.

^ Перший етап звернення до ефективності прийнятих норм розпочався з кодифікації норм сучасного МГП, згідно з якими країни взяли зобов’язання здійснювати всі необхідні заходи, що випливали з норми звичаєвого права, а ефективність забезпечувалась спеціальними механізмами, які закріплювали та уточнювали цю норму договірного права. Другий етап відзначився частими порушеннями норм МГП, інцидентами незнання їх змісту, штучним створенням проблем та обмежень ратифікації. На третьому етапі держави визначили необхідні дії: запобігання серйозним порушенням, покарання порушників МГП, поширення знань, імплементації на національному рівні.

У міжнародно-правовому сенсі ефективність дії норм МГП є реалізована, закладена в угодах теоретична можливість досягнення мети захисту прав людини, це належна ступінь реалізації його базових принципів. Вона потребує утворення та функціонування спеціального механізму, комплексу заходів на макрорівні, внутрішньодержавному рівні, на рівні силових структур держав та на морально-психологічному та правовому рівні окремого виконавця.

Ефективність виконання норм МГП детермінується обставинами на макрорівні – а) наявністю правового поля регулювання збройних конфліктів для визначення міжнародного правового статусу війни, міжнародного конфлікту, внутрішнього збройного конфлікту, насильницьких дій – “силових методів” вирішення внутрішніх проблем; б) ступенем розвитку гуманітарно-правових основ та цивілізованості суспільства, в просторі якого спалахнув конфлікт, в) дієвістю гуманітарних традицій та звичаїв врегулювання конфлікту, історично виправданих правил ведення збройної боротьби, включеними у правову культуру.

Концепція створення механізму ефективного застосування норм МГП передбачає повну ратифікацію прийнятих домовленостей; поширення знань з гуманітарного права; державне забезпечення поширення знань; та імплементації як виконання норм права у самому широкому сенсі; реальне виконання їх державними службовцями.

Особливістю української гуманітарно-правової спадщини, яка складалась впродовж Х – ХХ століть, є усталена традиція гуманного ставлення до ворожої сторони, відсутність проявів жорстокої поведінки з полоненими, цивільним населенням, особливе піклування про захист дітей, гуманітарний досвід врегулювання міжрелігійних війн, що використовується у миротворчих операціях українських підрозділів.

^ Особистий внесок автора складають:

  • формулювання наукових положень, які дозволили представити МГП закономірним результатом еволюції від гуманістичних традицій до сучасної гуманітарно-правової доктрини захисту прав людини;

  • проведення статистичної обробки емпіричного матеріалу гуманітарних акцій у 11 регіонах планети з участю українських миротворців, результатів діяльності військових судів щодо серйозних порушень норм МГП, стану вивчення дисципліни “Право війни” у мережі військової освіти України;

  • визначення і трактування правових термінів, які співвідносяться з концепцією ефективного виконання норм гуманітарного права, що увійшли у “Словник-довідник основних термінів і понять МГП”.

^ Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у тому, що виявлено закономірності становлення сучасних доктрин МГП, піддано порівняльному аналізу міжнародні “силові” і гуманітарні аспекти конфліктів, досліджено ефективність імплементації МГП у національне законодавство України, розроблена теоретична модель ефективного його виконання.

^ Практична значимість дисертаційного дослідження полягає в тому, що автором запропоновано заходи по імплементації норм МГП в національне законодавство України згідно із загальних настанов ОБСЕ з уточненням положень, які отримано в результаті проведеної роботи; запропоновано і апробовано навчальний блок (програма, тематичний план, підручник, словник термінів) для системи освіти, рекомендовано видати науково-практичні коментарі до основних джерел міжнародного гуманітарного права.

^ Апробація результатів дослідження. Підсумкові положення дисертації доповідались на VI та VII міжнародних конференціях: “Національна безпека України на порозі ХХI століття” (24 – 25 жовтня 1998р. м.Київ), “Духовність і злагода в Україні на зламі тисячоліть” (16 – 18 вересня 1999р. м.Київ.); на міжнародній конференції “Творчість як наукова проблема і соціальний феномен”, яка проводилась в НТТУ-КПІ 26 – 27 березня 1999 року; на науково-теоретичному семінарі 15 – 18 травня 2000р. у м.Луцьку, на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми адміністративної реформи в Україні” в УАДУ при Президентові України 28 – 29 травня 2000р.

^ Результати дослідження використовувались у практичній роботі: на семінарах і зборах військових юристів й робітників воєнної прокуратури в 1998 – 2001 роках; в Академії Збройних Сил України на заняттях з права збройних конфліктів, на інструктивних заняттях у Українському відділенні Міжнародного Комітету Червоного Хреста й Червоного Півмісяця.

Структура дисертації дозволяє послідовно і логічно вирішувати поставлену мету і завдання дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів (з 13 підрозділами), висновків, списку використаних джерел.

Обсяг рукопису 177 сторінок тексту, надрукованих згідно вимог ВАКу України 2000 року. Список використаних джерел складається з 284 найменувань, з них 32 іноземними мовами.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

ВИСНОВКИ:


В результаті проведеного дослідження ефективності виконання норм міжнародного гуманітарного права (МГП) у їх історичній еволюції, на підставі аналізу сучасного світового правопорядку зроблено висновок, що ця проблема набуває все більшої актуальності. Після теоретичного обґрунтування МГП стало очевидним, що процес його “прогресивного” розвитку, пов’язаний з накопиченням правових норм, не є самоціллю, а засоби імплементації не забезпечують автоматичного їх виконання.

У 60–70-х роках ХХ століття ефективність виконання норм міжнародного права формулюється як міжнародно-правова проблема. Контент-аналіз текстів міжнародних угод, Статуту ООН, Женевських конвенцій і Додаткових протоколів показав, що термін “ефективність виконання” починає частіше зустрічатись. Проблемою ефективності виконання переймаються представники різних гуманітарних доктрин. Прибічники доктрини “права війни” присвятили IX конгрес у Единбургу Міжнародного товариства по воєнному праву та праву війни питанням виконання МГП на національному рівні.

Простежено історичний розвиток питання ефективності виконання норм гуманітарного права перед тим, як вони постали комплексною проблемою. Ефективність у історичному контексті тлумачилась як “надійність права” (Цицерон), як “забезпечення дієвості” гуманітарних традицій етносів, як “надійність” двохсторонніх угод, як “правоспроможність” сторін конфлікту дотримуватись прийнятих домовленостей. Перший етап звернення до питання ефективності прийнятих норм розпочався, коли країни взяли на себе зобов‘язання здійснювати всі необхідні заходи, що випливали з норми звичаєвого права, у відповідності до яких Сторони повинні чесно й добросовісно виконувати підписані положення. Вважалось, що ефективність забезпечать спеціальні механізми, які закріплюють та уточнюють цю норму договірного права. Другий етап відзначився частими порушеннями норм МГП, поширеними інцидентами незнання їх змісту, створенням обмежень, затягування ратифікації, прийняттям застережень, ускладненням процесу введення у національне законодавче поле (Велика Британія заявила, що у необхідних випадках Женевські Конвенції діють в її законодавстві). На третьому етапі держави зайнялись визначенням необхідних дій щодо ефективності на національному рівні – запобігання серйозним порушенням (в Конвенціях та Протоколах термін “ефективність” віднесено тільки до покарання порушників), поширення знань, імплементації на національному рівні. Новіший етап розвитку МГП пов’язується з осмисленням та практичним вирішенням проблеми ефективності виконання його базових норм. Ефективність тлумачиться як утворення, функціонування та забезпечення дії системи імплементації норм гуманітарного права. Для її реалізації необхідна Концепція виконання та створення механізму, що включає низку заходів на міжнародному, внутрішньодержавному рівні, на рівні силових структур держав та на психологічному і правовому рівні окремого виконавця.

Концепція ефективного виконання норм МГП передбачає такі складові: повнота ратифікації країнами прийнятих домовленостей; поширення знань з гуманітарного права; державне забезпечення ефективного розповсюдження знань в системі освіти, на культурному рівні; імплементація як виконання норм права у самому широкому сенсі; реальне дотримання норм воїнами у воєнних акціях. З інституціональної точки зору ефективність забезпечують згідно положенням Глав VIII – IX Ж.К. 1, Розділу VI Ж.К. III, Розділу IV Ж.К інститут розслідування (Міжнародної комісії по встановленню фактів (ст. 90, 1d.); Міжнародних судів в Гаазі, Держав-Покровительниць, інститут спеціально підготовленого персоналу, Національні товариства Комітету Червоного Хреста, але вони не дають очікуваних результатів. Слід переходити до гнучких, конкретно-історичних засобів досягнення ефективності виконання положень МГП, поєднання правових і моральних важелів, інституційних та ситуативних елементів, норм права та гуманітарних традицій.

У пошуках ефективного гуманітарного захисту суб’єкти міжнародного права часто опираються на “право Нью-Йорка”, яке включає в себе і силові гуманітарні акції. Новітні гуманітарні силові засоби – “гуманітарні інтервенції”, “миротворчі операції” та інші не забезпечують гуманітарного регулювання криз і конфліктів. Такі воєнно-політичні і міжнародно-правові реалії роблять актуальною необхідність розробки міжнародно-правової концепції регулювання збройних конфліктів.

Встановлено закономірність: ефективність МГП постає багаторівневою проблемою, яка детермінується на макрорівні наявністю правового поля регулювання збройних акцій з визначеним: а) міжнародно-юридичний статусом (війна, міжнародний конфлікт, внутрішній збройний конфлікт, насильницькі дії, що супроводжують воєнно-політичні акції по наведенню чи встановленню миру у конфліктних регіонах, спорадичні насильницькі дії); б) ступенем розвитку гуманітарно-правових основ та цивілізованості суспільства, в життєвому просторі якого спалахнув конфлікт; в) дієвістю гуманітарних традицій та кодифікованих норм врегулювання конфлікту, історично виправданих звичаїв і правил ведення збройної боротьби, включеними у культуру.

Вiйна – це легітимне, організоване застосування державою збройної сили для здійснення широких насильницьких дій, масштаб та інтенсивність яких не припускають іншого тлумачення намірів сторін та приводять до зміни міжнародно-правового статусу їх відносин. Традиційно термінологія латиною – “право війни”, “закони війни” засновані на регуляції саме війни (“bellum”): “jus belli”, “usus in bello”, “jus militare”, “forma belli gerendi”. Воєнний конфлікт – всі види організованих форм збройних сутичок соціальних сил як в середині держави, так i на міждержавному рівні, які характеризуються достатнім рівнем керованого насильства, неминучим порушенням прав та свобод людей. Нетрадиційними конфліктами є ті, міжнародно-правовий статус яких не має чіткого визначення у зв’язку з ескалацією насильницьких дій від спорадичних спалахів збройних акцій до ведення збройної боротьби організованими знаряддями. Новітньою тенденцію у МГП є вживання більш загального поняття “збройні (воєнні акції)”. Основні джерела – Женевські Конвенції і Додаткові протоколи не дають їх визначення.

Правовому зміст, форми збройної боротьби мали загальну тенденцію розвитку від синкретичних норм гуманної поведінки, правил і традицій бойової моралі, які визначені як первісне право, до моральних кодексів професійних воїнів, а далі до документів внутрішньодержавного характеру, перших міждержавних угод ХVI – XVIII століть. Є три тенденції щодо давніх гуманітарних традицій: 1) зіткнення принципових положень стародавніх гуманітарних традицій та сучасних концепцій; 2) регуляція збройних сутичок переважно на старовинних гуманітарних традиціях; 3) намагання синтезувати кодифіковані правила та специфічні етнічні гуманітарні традиції.

У сучасній правовій літературі визначення терміну “ефективність” не дається. Нами досліджено, що поняття похідне від терміну “ефект” та означає явище, яке супроводжується якимсь результатом. З поширенням терміну у різних сферах наукового знання він набув значення “корисної дії, яка приносить бажаний результат”. З нього розвинувся правовий контекст ефективності норм права як ступінь наближеності певної правової діяльності до заданої мети. Визначаючи міжнародно-правовий зміст поняття “ефективність”, ми вказуємо як реалізована закладена в угодах можливість досягнення мети регуляції міжнародно-правових відносин. У контексті МГП під ефективністю норм ми розуміємо ступінь реалізації базових принципів.

Ефективність дотримання норм будь-якої правової системи залежить і від глибинних факторів – природи права. ^ Міжнародне право – це право договірне, рівень виконання норм якого залежить від стану міждержавних відносин, конкретно-історичного тлумачення державного суверенітету і розуміння “права сили”. Міжнародне гуманітарне право як найстаріша галузь міжнародного права – кодифіковане і звичаєве право, у підвалинах якого знаходяться вироблені впродовж тисячоліть традиції і звичаї гуманного ставлення до переможених, поранених, цивільного населення. На хід ефективного виконання його норм впливає стан суспільної моралі, поняття про справедливість і гуманізм, повага до чужого життя. МГП не має притаманних йому “силових” механізмів і структур примусу, тому виконання його вимог складає особливу проблему, а ефективність регулятивної функції залежить від функціонування механізму виконання на державному, відомчому, особистісному рівнях. Спільні статті 2 Женевських конвенцій і статті Додаткових протоколів спеціально передбачають необхідні заходи по виконанню гуманітарного права.

Розроблюючи концепцію виконання базових норм ^ МГП, необхідно спиратись на низку відносно нових понять, які віддзеркалюють його зв’язки національним правовим полем, такі як: апроксимація, гармонізація, імплементація. Під поширеним терміном “імплементація” розуміється введення в національне законодавство і виконання “міжнародних зобов’язань на внутрішньодержавному рівні”. В широкому значенні – це сукупність заходів суб’єкта міжнародного права по створенню механізму виконання всіх (а не тільки не самоздійснюваних) юридичних норм з врахуванням національно-державних особливостей воєнного законодавчого поля, особливостей і рівня підготовки воєнних кадрів. Форми імплементації включають широкий діапазон взаємодії міжнародного і національного законодавства – від автоматичного включення норм МГП у внутрішнє законодавче поле, наближення національної правової системи до міжнародних гуманітарних стандартів, до “співіснування” тих і інших приписів, до виконання міжнародних норм у прагматичному сенсі. Апроксимація означає “наближення законодавчих актів України до усталеної правової системи демократичних держав”. Встановлено, що правовий зміст апроксимації полягає в тому, що у процесі удосконалення національної правової системи відбувається наближення до міжнародних стандартів проходить творчо, з врахуванням позитивного правостворюючого досвіду демократичних країн, не загнане у жорсткі рамки для інкорпорування норм іншої правової системи. Поняттям, яке розкриває складний двохсторонній процес взаємодії міжнародного і національного права (у контексті гуманітарної регуляції збройного насильства) є “гармонізація”. Поняття “гармонізація” використовується в юридичній науці на національному і міжнародному рівнях, відображає узгоджене співіснування і взаємну чинність юридичних принципів, правил і норм, що походять з різних джерел права.

Стосовно України проблема ефективності виконання норм МГП на державному рівні залежить і від логічного завершення процесу ратифікації основних документів “права Женеви” та “права Гааги”, зокрема: а) Протоколу IV до Конвенції 1980р. про засліплюючу зброю; б) Протоколу II до Конвенції 1954р. про захист культурних цінностей; в) Оттавського договору 1997р.; г) Статуту Міжнародного кримінального суду, прийнятого у липні 1998р. Проблему імплементації для України поставлено як процес у законодавчому полі держави, який відбувається на декількох рівнях та у різних формах. Вважається, що на конституційному рівні в Україні, як і у інших демократичних країнах (стаття 15 Конституції Російської Федерації, стаття 25 Конституції ФРН) статтями 9 Першого розділу, 85, 92 Третього розділу Конституції України створені достатні умови для гармонічної взаємодії МГП і національного законодавства. На рівні національного законодавчого поля знов-таки відзначена неповна відповідність змісту статей 436 – 447 глави ХХ “Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку” Кримінального кодексу України 2001 року вимогам покарання тих, хто “серйозно порушив Конвенції” майже у 30 випадках, згідно переліку статей (50,5,130,147 статей відповідно I-IV Ж.К.), а бездіяльність, яка складає також серйозне порушення (ст. 86 1 Д.П.), не визначена в новому Кримінальному кодексі. Проблема поширення знань і виконання приписів МГП спеціально підкреслена з надмірною пересторогою у Конвенціях і Протоколах: загальна 1 стаття для чотирьох Женевських конвенцій, стаття 80 1 Додаткового Протоколу, статті 47; 48; 127; 144 відповідно 1–ІV Ж.К. з метою звернення уваги держав на її важливість. На рівні “силових структур”, які зв’язують правові імперативи з ланкою планування, проведення збройних акцій та контролю, у четвертому розділі дисертації досліджено рівень правової культури військовиків. На основі порівняльного аналізу правової культури деяких армій Заходу і країн СНД встановлено, що він відносно високий у армії США, де з 1979 року виконується державна програма, а дотримання норм МГП стає частиною політики США, у арміях Європи, в яких також прийняті відповідні програми (у ФРН з 1986р.) та низький в арміях країн СНД. Встановлено, що на рівень правової культури впливають: ступінь насиченості наказів і статутів вимогами МГП, стан системи військової освіти ( на яку звернено увагу у ст. 83 1 Д.П., пар. 1, ст. 127 та 144 відповідно III i IV Ж.К.), організаційно-штатні заходи (введення до особового складу частин і об’єднань юристів-консультантів згідно статті 82 1 Д.П.), загальний рівень правового мислення військових керівників

Імплементація МГП на рівні силових структур є найбільш невирішеним питанням, пов`язаним з недостатньою правовою культурою військових керівників. Диференційовано: трансформацію гуманітарного права у конкретні документи юридичного характеру (Накази Міністрів силових структур, Статути і Настанови), забезпечення виконання кодифікованих норм в діяльності представників війська, організація викладання МГП в системі військової освіти, підготовка військового персоналу і підвищення його міжнародно-правової культури. На основі емпіричного дослідження змісту програм і тематичних планів з циклу правознавчих дисциплін у вищих закладах військової освіти нашої держави зроблено висновок, що вимоги Наказу Міністра Оборони щодо викладання курсу не завжди виконуються, рівень знань міжнародного права війни майбутніх військових керівників низький. В проблемі забезпечення виконання норм гуманітарного права на рівні силових структур виділено декілька аспектів аспекти: трансформацію гуманітарного права у спеціально підготовлені Настанови, забезпечення виконання кодифікованих норм в діяльності органів і ланок військової сили держави, поширення знань з МГП в системі військової і цивільної освіти, підготовка персоналу і підвищення його міжнародно-правової культури.

Вітчизняна воєнно-гуманітарна спадщина заклала демократичні, “європейські” засади, а практика збройних формувань нашої країни впродовж сотень років і гуманістична бойова мораль українських військових, за якими ніколи не була затверджена погана репутація жорстоких, сприяють полегшеній гармонізації МГП і національного юридичного поля, створюють умови для успішності процесу імплементації норм права Женеви і Гааги у національне правове поле, позитивному іміджу українських військових у складі миротворчих сил, до яких особливо високі вимоги з точки зору суворого дотримання міжнародного права збройних конфліктів.

У зв’язку з тим, що Міністерства освіти і науки України не прийняло ніяких рішень стосовно викладання МГП, а на факультетах гуманітарних наук деяких ВНЗ йому відведено лише 4 години навчального часу, то за ініціативою МКЧХ та через двохсторонні контакти його включено у програми викладання (4–54 год) на факультетах правознавства у м.Львові, Одесі, Луганську, Харкові, Київському університеті права. У якості практичних пропозицій приведено навчальний посібник “Міжнародне гуманітарне право як доктрина захисту прав людини” у чотирьох частинах), а також рекомендовано здійснювати кроки по інтеграції цивільної і військової правової освіти, зокрема, Київського університету права при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та військового гуманітарного інституту Національної академії Оборони України.


Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте http://www.mydisser.com/search.html

  1   2   3

Скачать, 570.69kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов