Кримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку

Поиск по сайту:


НазваниеКримський інститут бізнесу університету економіки та управління самарський інститут бізнесу та менеджменту центр розвитку освіти, науки та інновацій сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку
страница3/14
Дата29.09.2012
Размер2.33 Mb.
ТипДокументы
Смотрите также:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

^ ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СИСТЕМИ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ

В СУЧАСНИХ РИНКОВИХ УМОВАХ


Проблема забезпечення економічної безпеки України як необхідна умова ії відтворення, останнім часом, притягує до себе увагу політичних діячів, вчених, найширші верстви населення. Така увага зовсім невипадкова. Масштаби погроз, реальний збиток нанесений економіці нашої держави ще до початку світової економічної кризи та по сьогоднішній день, висувають на перший план необхідність формування системного підходу не тільки до економічної безпеки держави, але до економічної безпеки підприємств, до кожної особистості.

Зараз недоречні легковажність та спроби зменшити важливість вирішення існуючих проблем, зменшення значущості існуючих загроз, вміння запобігти виникненню нових загроз та небезпечних ситуацій в економіці України. Потреба в захисті від небажаного зовнішнього впливу та радикальних внутрішніх змін, інакше кажучи, потреба у безпеці – базова, головна потреба, як в житті людини, так у житті суспільства та держави. В умовах формування ринкової економіки, сфера безпечного існування настільки звужена, що постійна та масова незадовільність потребами, супроводжується негативним впливом на розвиток і функціонування окремих громадян, організацій, держави та суспільства в загалі, посилюючи кризисний стан всіх сфер життєдіяльності.

Дуже велика та відповідальна роль науки у розробці концепції економічної безпеки., причому йдеться не просто про словесні вправи, не про пошук яскравих формул, створення класифікаційної структури загроз – зовнішніх та внутрішніх, довготривалих та поточних, а про те, що принципово важливо розкрити сам зміст економічної безпеки, виявити загрози, запропонувати надійні та ефективні методи їх вирішення та попередження.

Як показує світовий досвід, забезпечення економічної безпеки – гарантія суверенітету держави, умова для сталої та ефективної життєдіяльності суспільства, досягнення успіху. Тому забезпечення економічної безпеки належить до низки найважливіших національних пріоритетів.

Економічна безпека уявляє собою складну та багатопланову конструкцію. Вона є частиною системи національної безпеки та одночасно складає основу для формування всіх елементів цієї структури. Поняття економічної безпеки передбачає не тільки підтримку достатнього рівня соціально – політичної та військової стабільності держави, але передусім розвиток економіки з урахуванням процесів глобалізації, які проходять сьогодні в світовому суспільстві [1].

Економіка України все більше відстає від економіки розвинутих країн. Проведення неадекватної політики, реформування всіх галузей держави, відсутність конкурентоздатного науково – технічного потенціалу, залежність від техніки, технологій, фінансових структур розвинутих країн посилило, без того, тяжке положення самої країни та суб’єктів господарської діяльності. Україна має два можливих шляхів розвитку – або вона буде міцною державою, або тільки постачальником низькооплачуваної робочої сили та джерелом дешевої сировини. Для того, щоб вижити необхідно будувати свою економічну політику з урахуванням вимог техногенного розвитку світового суспільства ХХІ століття, в якому Україна повинна не здоганяти,а випереджати іноземних конкурентів.

Тому дослідження основних чинників економічної безпеки, виявлення негативних факторів та їх вплив на діяльність підприємств є пріоритетним питанням для забезпечення умов економічного зростання потенціалу підприємств різних форм власності.

Ключовим моментом в забезпеченні економічної безпеки підприємств є:

- збільшення конкурентоздатності товарів та послуг як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках

- скорочення залежності країни від іноземних кредитів

- зміцнення виробництва, підтримка підприємств всіх форм власності, за рахунок чого збільшуються можливості для виконання міжнародних обов’язків у торгове – економічних та інших галузях.

Крім цього необхідно звернути увагу як на вітчизняне виробництво, так й на здатність створювати умови для розвитку фінансово-банківського сектора і налагодити його чітку роботу. Здатність створювати такі умови надають можливість створювати новітні технології для промисловості та сільського господарства, що підвищує конкурентоздатність держави [1]. Ось чому конкурентоздатність однієї держави є реальною загрозою для національних інтересів і економічної безпеки іншої держави.

Термін «економічна безпека» - розглядається як такий стан, при якому стратегічний потенціал підприємства знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає в міру наближення ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал підприємства в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосування до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища у рамках самої місії, то можна говорити про погрозу економічної безпеки. Ця погроза може виявитися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу підприємства або істотного погіршення фінансового стану, або втрати позитивного іміджу підприємства» [1]. Поширення у літературі набуває визначення економічної безпеки з точки зору її функціональної спрямованості. Так, економічна безпека підприємства розглядається як «такий стан корпоративних ресурсів (ресурсів капіталу, персоналу, інформації і технологій, техніки та устаткування, прав) і підприємницьких можливостей, за якого гарантується найбільш ефективне їхнє використання для стабільного функціонування та динамічного науково-технічного й соціального розвитку, запобігання внутрішнім і зовнішнім негативним впливам (загрозам)» . Проте, найбільш виваженим та всеосяжним визначенням терміну, є наступний: «економічна безпека підприємства – це такий стан розвитку господарюючого суб’єкта, який характеризується стабільністю економічного й фінансового розвитку, ефективністю нейтралізації негативних факторів та протидія їх впливу на всіх стадіях його діяльності. Як зазначають О.А. Кириченко із співавторами, « за умов повної економічної самостійності, підприємства самі визначають свою економічну та облікову політику, організовують виробничий процес, збут продукції, несуть повну відповідальність за результати своєї економічної діяльності».

Все це,значною мірою, вимагає створення на підприємстві систему економічної безпеки. Під системою економічної безпеки підприємства розуміється організаційний комплекс, який складається з сукупності організаційних, управлінських, технічних, правових та інших заходів, спрямованих на забезпечення безпеки підприємств, захист законних інтересів керівництва та інвесторів, сприяння забезпеченню стійкого розвитку підприємства [2,c.66-68]. Рекомендується будувати систему економічної безпеки, виходячи з принципів, які подані на рис.1 .

Таким чином аналізуючи запропоновані принципи ( див. рисунок.1 ) можна дійти до висновку, що застосування саме таких принципів дозволяє підвищити ефективність протидії ризикам та загрозам [2, с. 69-71]. Метою системи економічної безпеки підприємства вважається досягнення та збереження сталого стану, вміння передбачити, спрогнозувати, протидіяти як внутрішнім, так і зовнішнім загрозам. Така здатність підприємства надасть можливість, навіть в умовах світової кризи, стійко функціонувати та прогресивно розвиватися.

^ Рис.1 Основні принципи організації та діяльності системи економічної безпеки підприємства


Принципи системи економічної безпеки підприємств





Законності




Економічної доцільності




Комплексності




Своєчасності






Безперервності




Активності




Вдосконалення




Централізація

управління






Спеціалізації і професіоналізму




Взаємодії і координації




Закритості і гласності



Для того, щоб створити національну структуру своєї економіки, яка буде адекватною ринковим вимогам, Україна повинна пройти складний та важкий шлях, який визначить пріоритети по всім напрямкам і на всіх рівнях організації розвитку потенціалу підприємств. Наша держава повинна не тільки увійти в сучасну світову економіку, а й спрогнозувати свою роль та місце у світовому розподілу праці. Держава немає права ігнорувати той факт, що ніхто не збирається вирішувати економічні проблеми нашої держави на шкоду своїм національним інтересам.

Тому під час прийняття рішень для забезпечення економічної безпеки необхідно з обережністю відноситися до порад інших країн, які при проведенні своєї зовнішньої політики, перш за все, турбуються про власні інтереси. Звісно, світовим досвідом необхідно користуватись, але з урахуванням специфіки економічного стану України.

Література:


  1. Соснин А.С., Пригунов П.Я. Менеджмент безопасности : Учеб. пособие . - К.: Изд-во Европейского университета, 2002. – 776 с.

  2. Кириченко О. А., Лаптєв С. М., Пригунов П. .Я., Захаров О. І. Управління фінансово – економічною безпекою. Навчальний посібник. – Київ, Дорадо – Друк, 2010. – 480 с.



Григор’єв Ярослав Юрійович

Чернівецький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, м.Чернівці


^ АНАЛІЗ СТАНУ КОНКУРЕНТНОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ У СФЕРІ ТЕХНОЛОГІЙ НА СВІТОВОМУ РИНКУ


У сучасних умовах міжнародної конкуренції успіху досягають країни, які спроможні створити та активізувати власний інноваційно-технологічний потенціал, який сприяє реагуванню держави на зміни умов, що відбуваються на світовому ринку.

Можливості висококонкурентного розвитку економіки передусім визначаються чинниками, що створюють передумови інноваційного зростання та технологічної модернізації.

На сьогодні, стан конкурентоспроможності економіки України в сфері технологій визначають певні властивості, що негативно впливають на можливості її зміцнення в майбутньому:

1. Збереження високого рівня ресурсо - та енерговитратності економіки. Обсяг створення ВВП на одиницю спожитої енергії в Україні є в декілька разів нижчим, ніж у нових членах ЄС і навіть країнах-кандидатах на вступ. Якщо цей показник в Україні складає 1,8 дол. США, то в Болгарії — 2,9, Румунії — 3,8, а в Чехії — 3,7 дол., Польщі — 4,4 дол. Фактично такий рівень витрат енергоресурсів в економіці України є одним з головних чинників, що обмежують її інноваційні можливості та закріплюють низькотехнологічну спеціалізацію національної економіки.

2. Зниження попиту промисловості на інноваційні продукти є принциповим чинником, що впливає на стан розвитку інноваційної сфери в Україні. Відбувається істотне відставання країни за технологічним розвитком від розвинутих країн, зокрема інтенсивно розвиваються виробництва нижчих технологічних укладів, які не мають значного попиту на інновації. Аналіз доданої вартості за галузями промисловості демонструє, що вона створюється переважно за рахунок розвитку технологій, закладених у III технологічному укладі, що є загрозою конкурентоспроможності економіки України[1]. За підрахунками Інституту економічного прогнозування НАНУ, в Україні частка III технологічного укладу у випуску продукції складала 57,9%, IV — 38%, V — 4%.[2,3].

3. Поглиблення деформацій у структурі промисловості. Швидший розвиток її низькотехнологічних (за винятком машинобудування) галузей призвів до того, що на сировинну продукцію в загальному обсязі реалізованої продукції добувної та обробної промисловості у 2007 р. припадало 66,7%, у той час як на інвестиційну продукцію — 13,3%, а на товари тривалого користування — лише 1,3%.

4. Несформованість внутрішнього ринку, який не є активним споживачем інноваційної продукції національних виробників.

5. Недостатній рівень фінансового забезпечення реалізації державної науково-технологічної та інноваційної політики. Відбувається поступове зниження обсягів витрат на НДДКР у ВВП.

6. Закріплення існуючої технологічної структури економіки України за рахунок надходження іноземного капіталу. Іноземні інвестори недостатньо активні щодо модернізації економічного комплексу країни. Так, станом на початок 2009 р. найбільші обсяги ПІІ було зосереджено в металургії та обробленні металу (11,1% загального надходження ПІІ в Україну), харчовій промисловості та переробленні сільськогосподарських продуктів (10,5%). Водночас на машинобудування припадає лише 6,3% ПІІ.

7. Недостатність рівня розвитку ринкових інститутів, що стримує інноваційний потенціал економіки. Необхідно створити сприятливі умови для реалізації цього потенціалу, передусім через розвиток науково-технічної та інформаційно-комунікаційної інфраструктури (саме недосконалість розвитку інформаційних та комунікаційних технологій обумовила низький індекс України у рейтингу ВЕФ, в якому вага цього чинника в індексі складає 50%) та стимулювання «м’яких» чинників.

8. Нестратегічна модель міжнародної спеціалізації економіки України.

Подальші дослідження мають бути спрямовані на здійснення об’єктивної економічної оцінки технологічного стану країни; вдосконалення системи державного управління у сфері інновацій; вдосконалення системи фінансування інноваційних проектів; розвиток інфраструктури та середовища для здійснення даної діяльностіі.

Література: 1. Цихан Т. В. О концепции технологических укладов и приоритетах инновационного развития Украины // Теория и практика управления. — 2005. — № 1. — С. 33-46. 2. Економіка України: стратегія і політика довгострокового розвитку / За ред. акад. НАН України В. М. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозування; Фенікс, 2003. 3. Геєць В. Наука і виробництво: партнери чи конкуренти? Деякі аспекти сучасної інноваційної політики України // Президент. вісн. — 2004. — № 3.


Ґудзь Ю.Ф.

Волинський технікум Національного університету харчових технологій, м. Луцьк

Hudz@inbox.ru


^ ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПІДТРИМКИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ


Одним із ключових елементів ринкових перетворень виступає мале підприємництво. У розвинутих країнах малий бізнес є невід'ємною частиною ринкового господарства. Він, як джерело прогресивних економічних змін, набуде особливої актуальності у 2011-2015 роках і в Україні також. Малі підприємства сприяють розвиткові конкуренції, створюють нові робочі місця, інтенсивно займаються науковими розробками тощо. Крім того, малий бізнес є запорукою демократизації економіки та суспільного життя, чинником підтримання соціальної справедливості в суспільстві. Зарубіжний досвід підтверджує ефективність існування сектору малих підприємств у сучасній економіці. Збільшення пенсійного віку, скорочення державного апарату управління приведе до стрімкого зростання безробіття в Україні і тому подальший розвиток малого підприємництва може створити багато можливостей для працевлаштування широких верств населення.

Проблемі державного сприяння підтримки малого підприємництва присвячені наукові праці Н.А. Азьмук, З.С. Варналія, Л.І. Воротіной, Т.А. Говорушко, Ю.І. Єханурова, В.К. Збарський, О.В. Кужель, Д.В. Ляпіна, В.О. Сизоненка, Т.П. Ткаченко та інших авторів.

Як зазначає З.С. Варналій [1], державна політика підтримки малого підприємництва – це сукупність пріоритетних рішень, які визначають основні напрями та форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання.

Під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектора економіки, що передбачає насамперед свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення та розвитку малого підприємництва, а з іншого боку – створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно [1, 3, 4, 5, 8].

Зосередимо свою увагу на малих підприємствах харчової промисловості окремо взятого регіону. У харчовій промисловості існують невичерпні можливості і необхідність використання малих підприємств для розвитку усіх його складових: аграрного виробництва, переробної промисловості, інфраструктурних ланок, що забезпечуватиме досягнення економічного ефекту, продовольчої безпеки, соціальної стабільності і добробуту населення.

Загалом розвиток малого виробничого підприємництва у харчовій промисловості України – це проблема державної ваги, розв’язання якої потребує цілісної системної методології такого розвитку з огляду як бюджету і податків, так і ставлення держави до малого підприємництва [2, 335].

До цього часу фактично відсутнє чітке визначення основних засад та механізмів реалізації державної підтримки щодо сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва у харчовій промисловості. Відсутній також аналіз стану, проблем та перспектив подальшого розвитку елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва харчової промисловості.

Сучасний стан діяльності малих підприємств харчової промисловості Волинської області не дозволяє визначити його розвиток як активний і односпрямований. З одного боку, кількість малих підприємств харчової промисловості зменшується, не виправдовуються надії і на фінансову підтримку малого бізнесу з боку держави. З іншого боку, зміни нормативно-правової бази і, в першу чергу, введення Податкового кодексу ставить нові вимоги перед представниками малого підприємництва. Викладене вище вимагає пошуку шляхів подальшого розвитку та підвищення ефективності малого бізнесу харчової промисловості Волинського регіону. Й.М. Петрович [7] у своїй роботі запропонував методи державної підтримки активізації розвитку малих виробничих підприємств, поділивши їх на державно-адміністративні, кредитно-економічні, податкові, страхові, соціально-психологічні.

Система державного регулювання малого підприємництва повинна включати:

– створення та вдосконалення відповідної нормативно-правової бази;

– організаційне забезпечення розвитку малого підприємництва на загальнонаціональному та регіональному рівнях;

– інформаційне, консультативне, наукове та кадрове забезпечення розвитку малого підприємництва.

На думку Д.Г. Лук’яненка [6, 527], державне регулювання малого бізнесу являє собою створення і забезпечення державою правових, організаційних і економічних умов та стимулів для ефективного і усталеного його розвитку. Сутність державного регулювання полягає у забезпеченні рівних можливостей провадження підприємницької діяльності, мінімізації відмінностей в умовах господарювання малих і великих підприємств.

Державне регулювання малих підприємств харчової промисловості можна забезпечити за допомогою спеціального державно-правового механізму, який складається, по-перше, з організаційно-структурних формувань, по-друге, з адміністративно-правових засобів впливу на відносини, що складаються в цій сфері. Організаційне середовище характеризує систему органів державного управління, їх взаємодію із суб’єктами підприємницької діяльності, способи та інструменти державного впливу на підприємництво. Розвиток інститутів ринкової інфраструктури (банки, біржі, страхові компанії, рекламні агентства тощо) та виробничої інфраструктури (зв'язок, транспорт, засоби інформаційного забезпечення тощо).

Основними принципами державної політики розвитку малого підприємства харчової промисловості повинні стати:

– системність та комплексність механізмів державного регулювання розвитку малого підприємництва;

– цілеспрямованість та адресність підтримки суб’єктів малого підприємництва шляхом вибору пріоритетів та для їх реалізації;

– рівноправний доступ суб’єктів малого підприємництва усіх форм власності до матеріально-сировинних, фінансових ресурсів.

Для стабілізації господарської діяльності малих підприємств харчової промисловості зі сторони держави необхідно:

  • здійснити державну фінансово-кредитну підтримку малих підприємств за рахунок розширення видів їх кредитування, розвиток мікро фінансування;

– удосконалити механізм використання державного і місцевого майна для потреб розвитку малого підприємництва;

– активізувати політику підтримки вітчизняного товаровиробника;

– створити оптові ринки продовольчих товарів, розширити мережу фірмової торгівлі, зменшити кількість посередників;

– запровадити регулювання ринків зерна, цукру, олії;

  • активізувати роботу щодо залучення іноземних інвестицій та кредитів;

– покращити інформаційну і кадрову підтримку;

  • вдосконалити законопроектну роботу з нормативно-правового регулювання і створення відповідно ринковим умовам господарського механізму управління малими підприємствами на рівні регіону.

– посилити роль виробничого підприємництва.

Для стабілізації господарської діяльності малих підприємств харчової промисловості зі сторони підприємства необхідно:

– оновити матеріально-технічну базу, модернізувати виробництво;

– збільшити обсяги випуску конкурентоспроможної продукції й розширити її асортимент;

– освоїти нові зовнішні ринки збуту;

– активізувати роботу щодо створення інтегрованих структур, до складу яких повинні ввійти переробні і сільськогосподарські підприємства, фірмові магазини.

Особливо актуальним є створення спеціальних банків для надання кредиту малим підприємствам на довгостроковій і відносно низькій відсотковій основі. Як зазначає В.О. Лук’яненко [6], ще одним напрямом підтримки може стати запровадження державного механізму стимулювання комерційних банків до надання позик малим підприємствам, удосконалення механізмів використання державного і місцевого майна для потреб розвитку малих підприємств харчової промисловості;

Література:

1. Варналій З.С. Мале підприємництво: основи теорії та практики / З.С. Варналій. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2003. – 302 с.

2. Говорушко Т.А. Мале підприємництво та ефективність його розвитку у харчовій промисловості України: Монографія / Т.А. Говорушко. – К.: НУХТ, 2007. – 391 с.

3. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» від 19.10.2000 р. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http: // www.liga.net.;

4. Збарський В.К. Малі форми господарювання в Україні: теорія, методологія, практика: монографія / В.К. Збарський. – К.: НАУ – ДАККК і М, 2005. – 432 с.

5. Копченко І.М. Державне сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва в Україні / І.М. Копченко // Актуальні проблеми економіки. – № 4, 2004. – ст. 89-95.

6. Лук’яненко Д.Г. Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації: Монографія / За ред. д-ра екон. наук, проф. Д.Г. Лук’яненко. – К.: КНЕУ, 2001. – 538 с.

7. Петрович Й.М. Організація підприємництва в Україні. Навчальний посібник / Й.М. Петрович, Т.М. Захарчин, А.А. Теребух. – Львів. Оксарт, 2000 – 320 ст.

8. Ткаченко Т.П. Особливості партнерства влади та бізнесу // Сучасні проблеми економіки і підприємництва. Збірник наукових праць. Випуск І. – К.: ІВЦ Видавництво «Політехніка», 2006. – с. 200-205.


Євтушенко Вікторія Анатоліївна,

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, м. Харків

Реклама:




1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Скачать 2.33 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru