Категории:

Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни

Поиск по сайту:


страница4/7
Дата09.03.2012
Размер1.65 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
Філософія та філософія доби відродження
Методичні рекомендації
Августин Блаженний
Тома Аквінський
Перший доказ
Третій доказ
П’ятий доказ
Термінологічний словник
Молитва – у монотеїстичних релігіях провідна форма словесного спілкування людини з Богом. Патристика
Томізм – офіційна філософська доктрина католицького християнства, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського. Одкровення
Християнська антропологія
Питання для самостійного вивчення
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7
Тема 3. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА СЕРЕДНЬОВІЧНА
^ ФІЛОСОФІЯ ТА ФІЛОСОФІЯ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ


План лекції

  1. Релігійний характер середньовічного світогляду й філософії.

  2. Період апологетики та патристики.

  3. Схоластична філософія. Номіналізм та реалізм.

  4. Містична філософія.

  5. Ідейний зміст світогляду Ренесансу.

  6. Розвиток натурфілософських вчень в епоху Відродження.

Основні поняття: секуляризація, апологетика, патристика, теоцентризм, креаціонізм, християнська антропологія, схоластика, гуманізм, натурфілософія, протестантизм, пантеїзм, геліоцентризм.

^ Методичні рекомендації

1. Релігійний характер середньовічного світогляду й філософії. Перш ніж почати розгляд філософської думки епохи Середньовіччя, потрібно згадати особливості античної філософії.

На відміну від античної філософії, де началом всього є природа (космоцентризм), в епоху Середньовіччя джерелом будь-якого буття, блага та краси був Бог. Середньовічне мислення є теоцентричним. Бог є реальністю, який утворює та визначає все суще. Основою християнського мислення є два важливих принципи, які не зводяться до міфологічної свідомості та язичницького (нехристиянського) мислення: 1) ідея творіння – креаціонізм; 2) ідея одкровення. Ці дві ідеї можна звести до онтологічних (вчення про світ) та гносеологічних (вчення про пізнання) аспектів філософії.

Справа в тому, що в IV-V ст. у Європі відбулися глобальні зміни. Римська імперія розділилася на дві окремі частини – Західну і Східну імперії, на місці яких згодом виникають, з одного боку, європейські держави, а з другого – Візантійська імперія. З розпадом Римської імперії починається новий період в історії Європи – Середні віки, який продовжувався до XV ст.

Цей час знаменувався тим, що до IV-V ст. вже склався певний світоглядно-релігійний напрямок у регіоні. На зміну язичництву прийшло християнство, яке стало основою світоглядної системи європейської цивілізації. Саме тому в епоху Середньовіччя в Європі розвивалася в основному християнська філософія.

Якщо античну філософію називають космоцентричною з огляду на те, що в центрі її пошуків стоїть Всесвіт і людина, то християнська філософія Середньовіччя – теоцентрична. У свою чергу, ідея Бога проходить крізь внутрішній світ людини. Тому філософська проблематика Середньовіччя у своїй основі лишається незмінною, хоча відбувається зміщення акцентів.

Оскільки середньовічний спосіб буття формує сприйняття світу “за образом і подобою” духу, то вирішення усіх проблем людини пропонується шукати у сфері духу. Безперечно, що найдосконалішим втіленням духовності є Бог. Теологія стає основним знанням цього часу. Як наслідок, християнська філософія, на відміну від античної, проголошує тілесні характеристики вторинними, натомість підкреслює важливість духовних критеріїв оцінки осіб.

2. Період апологетики та патристики. Початковий період середньовічної філософії отримав назву апологетика (від грец. захист ідей), ІІ-ІV ст. У цей час відбувається боротьба проти античної філософії і формуються принципи середньовічної філософії. Найбільш відомі представники періоду апологетики Юстин Мученик, Квінт Тертулліан та інші.

Філософські погляди Тертулліана розкриваються в основному творі “Апологетикум” (“Захист”): “Вірую, тому що абсурдно”. Приниження знання і розуму, ворожнеча до “язичницької” філософії і звеличування сліпої віри – така головна ідея праць Тертулліана. Його поняття віри підготувало основу для підкорення філософії теології (вчення про віру), що було характерним для всього наступного періоду розвитку християнської філософії.

Наступний період середньовічної філософії – патристика (від лат. отці (церкви), ІV-VІІІ ст. У цей період найбільший вплив на розвиток філософії мали Аврелій Августин, Оккам та інші.

^ Августин Блаженний у своїх творах “Сповідь”, “Про град Божий” доводить, що Бог – найвища цінність і буття. Існують вічні ідеї, що зумовлюють існуючий у світі порядок. Бог створив світ із нічого з доброї волі, а не через необхідність. Людина – це малий світ, який поєднує в собі природу матеріальних речей, рослин і тварин, а також має розумну душу і свободу волі. Душа людини, за Августином, є безсмертною. Він підкреслював примат духовної влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку. Історія, на його думку, – лише короткий відрізок між двома “вічностями” – створінням світу Богом і “тисячолітнім” царством Божим на землі.

3. Схоластична філософія. Номіналізм та реалізм. Наступний період у розвитку філософії феодального суспільства – це так звана схоластика (від лат. шкільний, учений). Розквіт її припадає на ХІ-ХІІ ст. (класична схоластика) і ХІІІ ст. (пізня схоластика). Це філософія, якої навчали в університетах. А надалі слово “схоластика” стало синонімом такої науки, що була відірваною від життя, далекою від спостережень і дослідів та базувалася на некритичному наслідуванні переважно церковних авторитетів. Відомі представники цього періоду – Ансельм Кентерберійський, Іоан Росцелін, П’єр Абеляр, Дунс Скот, Роджер Бекон.

Одним з найбільш видатних представників зрілої схоластики був теолог ^ Тома Аквінський (1224/25-1274). Він намагався обґрунтувати основні принципи християнської теології, спираючись на вчення Аристотеля. При цьому це вчення було перероблено таким чином, що воно не вступало в протиріччя з догматами творіння світу з нічого та з вченням про боголюдину І. Христа.

Одне з головних питань, над яким працював філософ, – це співвідношення науки й віри. Зокрема, він визнав відносно самостійну роль науки, насамперед філософії. Вона є преамбулою віри. Розум аналізує факти, відчуття і приходить до істини, пояснюючи Боже буття і цінності християнства. Догмати віри, доведені за допомогою філософських аргументів, зміцнюють християнську віру. Спираючись на вчення Аристотеля, Т. Аквінський доводив буття Бога, визнаючи разом з тим неможливість обґрунтувати первородний гріх, виникнення світу “з нічого”.

^ Перший доказ Божого буття випливає з Аристотелевого розуміння сутності руху: існує першодвигун, який сам не потребує джерела. Це – Бог.

Другий доказ базується на Аристотелевому принципі похідної першопричини. Кінцевою причиною всього може бути тільки Бог.

^ Третій доказ випливає з розуміння категорій необхідного і випадкового. Є певна Сутність, необхідна сама по собі. Це тільки Бог.

Четвертий доказ пов’язаний з визнанням зростаючих ступенів досконалості. Є певна, абсолютно досконала Сутність. Це – Бог.

^ П’ятий доказ Аквінський наводить, спираючись на визначення доцільності. Є розумна сутність, яка має на меті все, що відбувається в природі. Такою Сутністю може бути тільки Бог.

Цікаво, що Тома Аквінський, у певному розумінні, здійснив “переворот” на шляху пізнання істини, спираючись на “здоровий глузд” і аналогію людських органів чуття. Так, він на противагу патристичним ученням твердив, що людина – це єдність душі і тіла. Треба жити в реальному світі, в єдності з природою і прагнути не тільки до райського, а й до земного блаженства. Якщо віра буде “над духовною”, вона перетвориться на абстракцію, а християнство буде “впадати” в містику. Адже природу і матеріальний світ створив Бог.

Значення Томи Аквінського для світової культури полягає в тому, що він створив розгалужену систему католицького віровчення, що пояснювало всі проблеми людини й світу.

Сутність спору між номіналізмом та реалізмом полягає в існуванні універсалій, тобто в питанні про відношення одиничного і загального. Реалізм приписував існування лише загальному. Загальне – це ідеї, які існують щодо одиничних речей і поза ними. Номіналісти не допускали реального існування універсалій – загальне існує лише після речей. Крайні номіналісти вважали загальне пустим звуком. Помірковані номіналісти заперечували реальність загального в речах, але признавали його як думки, поняття, імена (“nomіna”), які відіграють важливу роль у пізнанні.

Номіналізм містив матеріалістичні тенденції, тому що виходив з реальності чуттєвого світу. Він підривав схоластику зсередини та готував підґрунтя для відокремлення філософії від теології, а також для нового природознавства.

4. Містична філософія. Одним з питань цієї теми є розгляд містичної філософії. З ХІІ століття в Західній Європі поширюються містичні ідеї. Містика – це віра в здатність людини безпосередньо спілкуватися з Богом, а для цього Бога треба було пізнати. Процес пізнання за часів Середньовіччя взагалі зводився до пізнання Бога. І навіть коли йшлося про пізнання природи, малося на увазі, що через пізнання природи людина пізнає Бога. Середньовічні філософи відрізнялися розумінням шляхів пізнання Бога. Містики при цьому вважали, що Бога не можна збагнути за допомогою розуму, інтелекту. Його можна лише відчути в собі під час містичного екстазу, коли душа, зливаючись із Богом, залишаючись часткою, стає в той же час і цілим. Екстаз досягається за допомогою вільного прояву волі. Провідну роль у цьому процесі повинні були відіграти внутрішній досвід, глибока внутрішня віра, що дозволяла піднятися до Бога, а Богові – спуститися до людини й осяяти її душу.

Містика, як побачимо далі, сприяла створенню майбутньої буржуазної етики доби Реформації. Віддаючи перевагу внутрішньому досвіду над зовнішнім, деякі містики займалися питаннями психології, зокрема з позицій містики розглядали таке явище, як інтуїція. Містичні уявлення про Бога не втратили свого значення й для деяких напрямків сучасної теології й філософії.

Помітне місце серед середньовічних містиків посідав Йоган Екхарт, відомий за ім’ям Майстер (1260-1327).

5. Ідейний зміст філософії Ренесансу. Наступні питання цієї теми стосуються філософії Відродження. Ця епоха була орієнтована на мистецтво, в центрі її уваги була людина. Філософське мислення – антропоцентризм. Індивід набуває самостійності, він представляє самого себе. Його позиція: гордість та самоствердження, усвідомлення власної сили та таланту.

В епоху Відродження філософія знову звертається до вивчення природи. Але розуміння природи має нову специфіку: християнський Бог тут втрачає свій трансцендентний потойбічний характер, він ніби зливається з природою. Такою натурфілософією є пантеїзм. Християнський геоцентризм поступово змінюється антропоцентризмом нової доби. Місце людини в світі, її доля, воля хвилюють філософів, мислителів і митців, зокрема Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Ніколо Макіавеллі, Миколу Кузанського та ін. Особливістю філософської парадигми Відродження є відродження інтересу не тільки до людського духу, а й до тіла. Мислителі висувають ідею всебічного розвитку особи.

Виникає таке явище Ренесансної культури, як гуманізм. Це спосіб мислення, який проголошує ідею людського блага головною метою соціального та культурного розвитку та підкреслює цінність неповторності кожної особи.

Готуючись до семінару, слід звернути увагу на антисхоластичну спрямованість поглядів мислителів Ренесансу та на пантеїстичну картину світу. Пантеїзм – філософське вчення, в якому Бог сприймається як надприродна сила, що існує в усіх об’єктах, а не як всемогутня Особа.

Гуманісти Відродження не були атеїстами, проте критично ставилися до церкви, вважаючи, що офіційна Римо-католицька церква неправильно розуміє Бога. У творах мислителів з’являються антиклерикальні ідеї (антиклерикалізм – критика церкви як організації).

Розвиток філософії в епоху Відродження пов’язаний з іменами Миколи Кузанського, Парацельса, Джордано Бруно. Головні ідеї, які висловлюються в цей час, такі:

  1. ідея нескінченності;

  2. ідея загального зв’язку духу й природи + ідея розвитку, яка базується на цьому зв’язку;

  3. ідея самостійності індивідуальних створінь і їх послідовного розподілу у ряді від нижчого до вищого.

Кожна з цих ідей пов’язана з ім’ям певного представника цього періоду: Микола Кузанський (XV ст.); Теофраст Парацельс (ХV-ХVІ ст.); Джордано Бруно (кінець XVI ст.).

У цілому культура Ренесансу є синтезом християнської, античної та східної культур. На ґрунті переплетіння релігійних, наукових, літературних традиції в епоху Відродження народжується Західноєвропейська культура.

Отже, основні риси філософії епохи Середньовіччя такі: 1) теоцентризм; 2) креаціонізм; 3) релігійний світогляд; 4) духовність.

Головні риси епохи Відродження: 1) гуманізм; 2) геліоцентризм; 3) критика схоластики; 4) відродження античної діалектики; 5) пантеїзм; 6) повернення до матеріалізму; 7) дослідження проблем формування держави на переломному етапі переходу до буржуазних суспільних відносин.

^ Термінологічний словник

Теоцентризм – основна риса філософії епохи Середньовіччя, відповідно до якої реальністю, яка визначає все суще, є не природа і не людина, а Бог.

Аскетизм ( від грец. вправа, подвиг) – моральний принцип, сутність якого полягає у відмові життєвих благ, придушенні природних бажань з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу.

Віра – особливе ставлення до реальних або уявних об’єктів (явищ), коли їх істинність приймається без теоретичного й практичного доведень.

Гріховність – релігійний термін, що означає природну неповноцінність людського буття, його внутрішню ущербність, що виявляється у відмові від духовної єдності з Богом і виборі зла.

Догмат (від грец. закон, правило, постанова) – в середньовічній філософії означає головне положення того чи іншого віровчення, яке приймається без доказів (як безперечна істина).

Екзегеза – (від грец. витлумачую) – метод трактування біблійних істин без зміни їх сутності, використовувався в середньовічній філософії (апологетиці, патристиці, схоластиці) під час вивчення Святого Письма.

Есхатологія (від грец. кінцевий та вчення) – релігійне вчення про остаточну долю людства (складова будь-якої релігійної ідеології).

^ Молитва – у монотеїстичних релігіях провідна форма словесного спілкування людини з Богом.

Патристика (від лат. падре – отець) – вчення отців церкви з тлумачення, обґрунтування християнства; форма філософії раннього Середньовіччя.

Апологетика (від давньогрец. захист вчення) – обґрунтування та захист християнського вчення; одна з форм філософії раннього Середньовіччя.

Схоластика (від грец. школа) – середньовічна форма філософії та її викладання; тип філософського мислення.

^ Томізм – офіційна філософська доктрина католицького християнства, що ґрунтується на вченні Томи Аквінського.

Одкровення – надприродне безпосереднє отримання істини, яке існує лише серед обраних людей у момент їхнього містичного просвітлення.

Провіденціалізм (від лат. – передбачення, провидіння) – релігійно-філософське розуміння причин суспільних подій як прояву волі Бога, а їх сенсу – як наперед визначеного наміру Бога.

Теодіцея – (від грец. бог, справедливість, букв. “боговиправдання”) релігійно-філософське вчення, метою якого є доведення того, що існування зла у світі не заперечує уявлень про Бога як абсолютне добро.

Теологія – раціональна систематизація віровчення тієї чи іншої релігії.

^ Християнська антропологія – релігійно-філософська концепція, згідно з якою людина є унікальним творінням завдяки своїй богоподібній сутності.

Гуманізм (від грец. людина, людське) – вчення, в якому визнається цінність людини як особистості, де блага людини – вищий та остаточний критерій.

Пантеїзм (від грец. пан – все, теос – Бог) – вчення про тотожність природи та бога, який розчинений у світі в будь-яких речах. Тут є елементи матеріалізму, частковий відхід від ортодоксального теїзму.

Секуляризація (від лат. світський) – процес звільнення різноманітних сфер суспільства, організацій, індивідуальної свідомості, діяльності та вчинків людей, соціальних відносин й інститутів від впливу релігії.

Креаціонізм (від лат. створення) – розуміння світу як результату Божого творіння.

Гілозоїзм (від грец. речовина, матерія та життя) – філософське вчення, згідно з яким уся матерія є одухотвореною і має здатність відчувати.

Реформація (від лат. перетворення, виправлення) – соціально-політичний рух в Європі ХVІ ст. проти феодалізму та католицької церкви, у вузькому розумінні – здійснення релігійних перетворень у дусі протестантизму.

Єресі (від грец. відбір, учення, школа) – релігійні вчення, течії, які перебувають в опозиції до панівної релігійної системи.

^ Питання для самостійного вивчення

  1. Яке місце займає філософія в духовній культурі суспільства?

  2. Чому вивчення філософії необхідне фахівцю будь-якої галузі?

Теми рефератів, доповідей і повідомлень

  1. Історична роль філософії Середньовіччя.

  2. Томізм як офіційне вчення Римо-католицької церкви.

  3. Порівняльний аналіз античних і біблійних уявлень про виникнення світу.

  4. Нове розуміння проблеми людини у християнському віровченні.

  5. Проблема співвідношення філософії та релігії у працях отців церкви.

  6. Аврелій Августин як найвидатніший мислитель періоду патристики.

  7. Сутність релігійно-філософського вчення Томи Аквінського.

  8. Проблема людини в гуманістичній філософії.

  9. Вчення про “радощі повсякденного буття” Мішеля де Монтеня.

  10. Значення філософії Ренесансу для розвитку світової культури й філософії.

Питання для контролю та самоперевірки знань

  1. Історичні умови, в яких розвивалася середньовічна філософія. У чому їх особливість?

  2. Назвіть імена мислителів, які жили та творили в цей час?

  3. Які основні напрямки середньовічної філософії?

  4. Що таке схоластика, які її основні риси?

  5. Що таке номіналізм і реалізм, у чому полягала сутність їх боротьби?

  6. Що таке містика, яка роль цього напрямку в розвитку європейської філософії?

  7. Що ви можете сказати про вчення Августина та його вплив на середньовічну філософську думку?

  8. Що можна сказати про вчення Фоми Аквінського та його роль у розвитку середньовічної філософії?

  9. Як середньовічні мислителі ставилися до процесу пізнання?

  10. Що таке теорія “подвійної істини”?

  11. Яке місце займає людина в ученнях середньовічних мислителів, як вона їх розуміє?

  12. Які були думки середньовічних мислителів відносно організації суспільства?

  13. Яке значення середньовічної філософії для подальшого розвитку європейської філософії?

  14. З’ясуйте основні риси філософії епохи Відродження.

  15. У чому полягає гуманізм філософії епохи Відродження?

  16. До яких знань відновлюється інтерес в епоху Відродження?

  17. Що стало основним предметом дослідження мислителів Відродження?

  18. Яку роль відіграла епоха Відродження в розвитку природознавства?

  19. Якими за змістом були діалектика Бога і світу у філософії М. Кузан­ського? Основні ідеї пантеїстичної натурфілософії Д. Бруно.

  20. Наскільки сучасними є міркування Н. Макіавеллі про державу і політику?

Проблемні питання та питання для дискусій

  1. Яким чином вирішується проблема людини у християнстві?

  2. У чому різниця між позиціями номіналістів та реалістів?

  3. Обґрунтуйте принципову різницю між ідеалізмом та матеріалізмом. Чи можна ототожнювати реалізм з ідеалізмом, а номіналізм – з матеріалізмом?

  4. Яким чином вирішується проблема пізнання в середньовічній філософії?

  5. У чому полягає сутність томізму?

  6. У чому полягає гуманізм і драматизм епохи Відродження?

  7. У чому полягає сутність антропоцентризму?

  8. Що таке пантеїзм? Як він поєднується з матеріалізмом?

  9. Що таке секуляризація та її сутність?

  10. Людина як творіння Бога (середні віки) та людина як творець самого себе (епоха Відродження). У чому різниця між цими двома підходами?

  11. У чому полягає сакральний характер діяльності людини в епоху Відродження?

  12. У чому полягає сутність вчення про діалектику М. Кузанського?

Тестові завдання

  1. Афористичний вислів “Вірую, бо абсурдно” належить:

а) Орігену;

б) Василію Великому;

в) Тертулліану.

  1. Який філософський фундамент теології обрав Аврелій Августин?

а) вчення Аристотеля;

б) вчення Епікура;

в) Платона та неоплатоніків.

  1. Схоластика виникла з метою:

а) розробити Символ віри;

б) виправити праці отців церкви;

в) упорядкувати християнську догматику.

  1. П’ять доказів Божого буття розробив:

а) Іоанн Скот Еріугена;

б) П’єр Абеляр;

в) Тома Аквінський.

  1. “Золотий вік” схоластики припадає на:

а) ХШ ст.;

б) XI ст.;

в) XIV ст.

  1. Твердження “пізнаю те, в що вірую” належить:

а) Томі Аквінському;

б) П’єру Абеляру;

в) Іоанну Скоту Еріугені.

  1. Що таке пантеїзм?

а) визнання присутності Бога в усій природі;

б) визнання первинності матерії щодо свідомості;

в) визнання того, що розум – головне знаряддя пізнання.

  1. Гуманістичний ідеал людства описав:

а) Ніколо Макіавеллі;

б) Мішель де Монтень;

в) Томас Мор.

  1. Хто в епоху Ренесансу перекладав на європейські мови “Діалоги” Платона?

а) Еразм Роттердамський;

б) Лоренцо Валла;

в) Марсіліо Фічіно.

Література: основна [1; 5; 11; 16;. 18; 22; 24; 26; 27; 30; 32; 34];
додаткова [1; 8; 16; 47].

1   2   3   4   5   6   7

Скачать, 23.17kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru