Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Релігія як форма культури сутність І походження релігії

Загрузка...
Поиск по сайту:


Скачать 136.99 Kb.
Дата19.03.2012
Размер136.99 Kb.
ТипРеферат
Содержание
2. Релігія як сфера духовної культури, її елемен­ти і структура.
Рекомендована література
Подобный материал:



Реферат на тему:

РЕЛІГІЯ ЯК ФОРМА КУЛЬТУРИ


1. Сутність і походження релігії.

Висвітлення даного питання доцільно розпочати з визначення поняття "релігія". Слово походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з бо­жественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в іс­нування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.

Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспі­льстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чор­тів тощо).

Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як правило, наводили визна­чення Енгельса про "фантастичне відображення", на­даючи йому прямо протилежний зміст (фантастич­не — значить неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою).

Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має принципове, методологічне зна­чення. Виникає питання: у зв'язку з чим і як визна­чив Ф- Енгельс релігію?

Він полемізував з Є. Дюрінгом (1833—1921 рр.), ні­мецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку безглузду ви­могу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію заборонити не можна. Він писав: "Релігія забороня­ється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантас­тичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному жит­ті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних". Далі він вважав, що релігія виник­ла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що вона є однією з най­більш давніх форм духовного освоєння світу, яка ви­пливає з властивостей процесу пізнання.

Так, у свідомості первісної людини панівне зна­чення мали міфологічні та магічні уявлення. З часом магію змінює релігія як нова панівна форма суспіль­ної свідомості.

Зазначимо, що фантастичні образи релігії — це форма відображення дійсності, притаманна усім на­родам. Вона є необхідним ступенем сприйняття світу, обумовлена функціями головного мозку і має таке саме право на існування, як і раціональне, наукове пізнання.

Отже, релігія є однією з форм суспільної свідомо­сті, яка відображає дійсність в образах і міфах та Утверджує віру в їхню реальність.

Релігія, на відміну від таких конкретніших форм суспільної свідомості, як мораль, політика, право, претендує на всебічне відображення дійсності. Вона виступає і як світогляд, а саме — як система поглядів на світ і місце людей у ньому, на принципи їхньої повсякденної поведінки. Релігія як форма суспільної свідомості та світогляд є однією з найдавніших і най­поширеніших сфер духовної культури людства.

Отже, істотна особливість релігії полягає в тому, що вона є фантастичною формою відображення дій­сності. Однак з фантазією ми зустрічаємося також уї науці й мистецтві. Виникає питання: що ж таке фан­тазія, у чому полягає специфіка її прояву в науково­му, художньому, релігійному відображенні світу?

Художня фантазія — це невід'ємна властивість людського творчого мислення. Як засіб творчості, во­на водночас виступає необхідною передумовою і на­слідком трудової діяльності. В образній формі вона дає можливість моделювати не тільки світ речей, а й відношення людини до плоду своєї уяви.

Наукова фантазія пробуджує творчу уяву людини, дає поштовх абстрактному мисленню, за її допомогою людина здатна випереджати час, силою своєї уяви моделювати світ речей і відносин, які природа, су­спільне буття не дають у готовому вигляді. Така фан­тазія спонукає людину до пошуку істини, до дії.

Релігійна фантазія також моделює світ речей і відносин, вимагає емоційного відношення людини до плоду власної уяви. Натомість мистецтво, наприклад, не вимагає визнавати його твори за дійсність, тоді як релігійний образ видається за реально існуючий об'єкт, з яким треба рахуватися.

Головною ознакою будь-якої релігії є віра у над­природне. До віри у надприродне слід віднести уяв­лення про потойбічні сили у вигляді божества, анге­лів, чортів тощо.

Релігійна віра у надприродне характеризується певними особливостями. По-перше, вона передбачає не просто наявність у свідомості уявлень про надпри­родне, а віру в реальне існування надприродного. По-друге, релігійна віра обов'язково передбачає емоційне відношення до надприродного. По-третє, віра в над­природне включає переконаність в існуванні особли­вих двобічних відносин між ним і людиною. Вірую­чий переконаний в тому, що надприродне не тільки існує, а й може вплинути на його життя, долю, і що за допомогою певних дій людина, в свою чергу, мо­же впливати на надприродне, задобрити його, ви­молити прощення, викликати доброзичливе став­лення тощо. Релігія виникла в свідомості людей під впливом умов суспільного буття, труднощів пізна­вального процесу, потреби виходу із, здавалося б, безвиході, а також емоційного відношення людини до дійсності. Ця сукупність причин і умов, які створю­ють необхідність і можливість виникнення та відтво­рення релігійного відображення дійсності, і складає джерело та корені релігії.

На світанку зародження суспільства людина відо­бражала дійсність у міфах — оповіданнях про богів, героїв, демонів, духів тощо. В цих творах, які переда­валися з покоління у покоління, відбивалися фантас­тичні уявлення людей докласового і ранньокласового суспільства про світ, природу, буття. Міфи, фольклор, загальновизнані звичаї та норми поведінки людей стали головними джерелами, з яких почалася релігія.

Важливим є питання: коли і як виникла релігія?

Богослови стверджують, що релігія має надприро­дне, божественне походження, існує споконвічне і що історія суспільства зобов'язана релігії.

Сучасною наукою доведено, що становлення лю­дини і суспільства охоплює величезний історичний період, який тривав понад 2,5 млн років (за новими Даними — 3,5 млн років). Деякі археологи та антро­пологи засвідчують, що в історії людства існував три­валий безрелігійний період, а перші релігійні уявлен­ня в сучасному розумінні склалися у верхньому палео­літі приблизно 40—20 тис. років до н. е., коли жили люди сучасного антропологічного типу (кроманьйонці).

До ранніх форм релігії належать: фетишизм, то­темізм, магія, анімізм.

У період переходу до класового суспільства фор­муються племінні релігії, головну роль в яких віді­грають культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (багатобожжя) як ідеологічне відо­браження створення родоплемінних союзів. Складає­ться інститут жреців — професійних священнослужи­телів.

Необхідно зауважити, що жреці монополізували знання, духовну культуру взагалі і використовували її в інтересах своєї касти. Проте завдяки жрецям до нас дійшло чимало давніх історичних пам'яток у формі "священних книг", де відображаються життя та ідео­логія минулих епох.

Говорячи про формування релігійних уявлень, ре­лігійної ідеології, варто розглянути питання про міфи (з грецьк. "оповіді"). Це теж фантастичне відобра­ження дійсності в первісній свідомості, втілене в ха­рактерній для давнього світу усній народній творчос­ті. Міфи — це оповіді, які виникли на ранніх етапах історії, фантастичні образи яких були спробами уза­гальнити і пояснити різні явища природи і су­спільства. В міфах відбилися також моральні погляди і естетичне відношення людини до дійсності. Ос­кільки в міфології міститься уявлення про надприро­дне, вона має в собі елементи релігії. Записаний дог­матизований міф далі стає складовою частиною "свя­щенних книг" національних релігій, які виникають разом з державою.

У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, уособлюючих різноманітні яви­ща природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей. Кла­сичним взірцем багатобожжя є давньогрецька релігія.

Монотеїзм — релігія єдинобожжя. Виник він вна­слідок утворення централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би та підтверджу­вав би дії єдиного правителя.

Поворотним пунктом в історії релігії стало вини­кнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світових релігій, що дозволило їм подолати національні і державні кордо­ни, є їхній космополітизм. Світові релігії звернені до всіх народів незалежно від національності. Вони спростили культ, відмовилися від специфічної націо­нальної обрядовості, пропагуючи загальну рівність перед Богом, і переносять на небо здійснення соці­альної справедливості. Космополітичний характер буд­дизму, християнства та ісламу сприяв їхньому поши­ренню по всій Земній кулі.


^ 2. Релігія як сфера духовної культури, її елемен­ти і структура. З'ясуємо суть зв'язку релігії та духов­ної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробни­цтва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймові­рно, саме продукти духовного виробництва в широ­кому розумінні й складають елементи духовної куль­тури.

В основі теологічних концепцій розуміння духов­ної культури лежить ідея щодо визначальної ролі ре­лігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно пра­вослав'я дану ідею на початку XX ст. розвивав росій­ський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимо­логічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.

На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи ли­ше матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і за­безпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною лан­кою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він пев­ним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку куль­тури.

Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як незем­не, надприродне явище, обмежують її лише релі­гійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та про­тестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Проте­стантська теологія також розглядає релігію як суб­станцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.

У свою чергу, мусульманські культурологи нази­вають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджу­ють, що всім досягненням в науці, культурі мусуль­манський світ зобов'язаний ісламу.

Таким чином, наведені богословські системи вва­жають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна куль­тура.

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різ­номанітних цінностей і традицій, охоплює сферу ду­ховного виробництва, куди входять такі форми суспі­льної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль нада­ється матеріальним основам культури.

Духовній культурі властиві певні особливості: во­на має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.

Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визна­чалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.

Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру, В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна сві­домість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.

Релігійна свідомість включає два взаємопов'яза­них і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.

Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, тради­цій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.

Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займа­ються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.

В історичному аспекті релігійні психологія та іде­ологія стають сходинками розвитку релігії.

Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну фі­лософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, Дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.

Джерелом ідеології кожної релігії є її святе пи­сання (Тригатака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.).

Головною соціальною функцією релігії є функція ілюзорно-компенсаторна. Релігія для віруючого — на­самперед компенсація (хай навіть ілюзорна) усіх тягот його земного буття. У свідомості релігійної людини відбувається перетворення тяжкої дійсності у бачення картин райського буття, ідеального світу, де панують рівність і свобода.

Гасло, що релігія є "опіумом народу", автори ряду праць із філософії розглядали як головний аргумент на користь заперечення релігії. Проте в сучасному суспільстві існує потреба втіхи, зняття психологічної напруги, викликаної умовами повсякденного буття. Знищення цієї — хай ілюзорної — компенсації бу­ло б актом жорстокості. І можна погодитися з тим, що мова може йти не про знищення релігії, а про заміщення її іншими компенсаторами, які мають гуманістичний зміст. Однак необхідно враховувати й інше.

По-перше, головна ідея кожної релігії — ідея Бога як відображення абстрактної людини — не позбавле­на гуманізму.

По-друге, глобальний гуманізм не заперечує всіх існуючих вірувань, національних традицій, звичаїв, світорозумінь, що склалися, та ін., більше того, він їх передбачає і на них грунтується.

Тому, говорячи про перспективи релігії, мова мо­же йти лише про її еволюцію.

Однією з важливих функцій релігії є функція сві­тоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагаєть­ся створити власну картину світу, більш того, — вла­сні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення су­спільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи та суспільства.

Зміст релігійного світогляду — не божественний, а людський, або, краще сказати — суспільний, незва­жаючи на його фантастичність.

релігія виконує регулятивну функцію. Як будь-яка інша сфера духовної культури, вона створює певну систему норм і цінностей, але специфіка яких поля­гає насамперед у збереженні й закріпленні віри у надприродне. Цьому завданню підпорядковані не тільки культові дії, а й сімейно-побутові стосунки, система традицій і звичок. Підкреслимо, що релігія асимілювала багато елементів загальнолюдської мора­лі. А оскільки Бог, за висловом Ф. Енгельса, є відо­браженням абстрактної людини, то і релігійна мораль багато в чому має не якийсь надприродний, а люд­ський, суспільний характер.

За певних історичних умов релігія виконує функ­цію інтегрування, тобто функцію збереження і зміц­нення існуючої соціальної системи. Такою, наприк­лад, була роль католицизму в феодальному сус­пільстві, православ'я у дореволюційній Росії. Однак у ряді випадків релігія може стати і прапором соціаль­ного протесту, як це було, наприклад, із середньовіч­ними єресями та сектами, з протестантизмом, прихи­льники якого в епоху його зародження боролись про­ти феодальних порядків.

На рівні окремої релігійної організації релігія ви­конує інтеграційну функцію, згуртовуючи одновірців. Однак одночасно релігія розділяє і протиставляє один одному послідовників різних релігій, що простежу­ється і в сучасному релігійному житті України.

Релігії притаманна також комунікативна функція, яка полягає в підтримуванні зв'язків між віруючими шляхом створення почуття віросповідної єдності під час релігійних дій, в особистому житті, сімейно-побу­тових відносинах, а також стосунках у межах різнома­нітних клерикальних організацій і навіть клерикаль­них політичних партій.

В умовах сучасного суспільства релігія виконує, головним чином, ілюзорно-компенсаторну функцію. Зазначимо, що, не будучи панівною формою масової свідомості, вона задовольняє тільки особисті почуття віруючих.

Щодо світоглядної, регуляторної та комунікатив­ної функції релігії, то в силу збереження релігійних організацій їхні масштаби визначаються особливостя­ми конфесійних течій і категоріями віруючих, на яких, в свою чергу, впливає реальна дійсність.

На рівні суспільства зникає інтеграційна функція релігії: вона об'єднує лише віруючих певної конфесії, громади і втрачає роль провідного ідейного фактора, що покликаний зміцнювати суспільну систему.

Взагалі, роль релігії в суспільстві не можна оцінюва­ти однозначно. Так, релігія відігравала важливу культур­но-історичну роль. В межах релігійних віровчень форму­вались єдині зразки почуттів, думок, поведінки людей, завдяки чому релігія виступала як могутній засіб упо­рядкування і збереження традицій та звичаїв. У той же час, наприклад, у царській Росії синодальне православ'я використовувалось як засіб пригноблення трудящих мас.

Однією з історичних місій релігії, що набуває в сучасному світі все більшої актуальності, є формуван­ня відчуття єдності людського роду, значущості непе­рехідних загальнолюдських моральних норм і ціннос­тей. Однак релігія може бути виразником зовсім ін­ших настроїв, зокрема фанатизму, непримиренності до людей іншої віри тощо.

Отже, вплив релігії на суспільне життя не завжди був однозначним. Характер цього впливу може суттє­во змінюватися, набувати специфічних особливостей. Соціальні функції релігійних організацій не тото­жні функціям релігії, тому що релігійні організації включаються до загальної системи економічних, по­літичних та інших суспільних відносин і виконують безліч нерелігійиих функцій.

У середні віки церква не тільки володіла монопо­лією у сфері ідеології, а й виконувала економічні й політичні функції. У капіталістичному суспільстві ре­лігійні організації активно втручаються в політичне життя, мають власну систему навчальних закладів, займаються благодійницькою діяльністю.

Релігійні організації можуть дотримуватися й про­гресивних позицій з деяких соціальних і політичних питань. У деяких країнах Східної Європи христи­янські церкви сприяли боротьбі мас проти іноземних загарбників. Монастирі в Європі протягом тривалого часу були майже єдиними культурними центрами. Ба­гато релігійних організацій і в наш час активно ви­ступають за мир, за ядерне роззброєння.

В пострадянських суспільствах релігійні організа­ції сприяють національній ідеї. Так, в Україні відро­дження національних церков йде поруч з процесами національного відродження. Таким чином, релігія — явище багатопланове і багатозначне. Вона виникла як результат специфічних закономірностей розвитку су­спільства, і саме суспільні процеси визначать в кінце­вому підсумку її долю.


^ РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА


Біблія. - К., 1992. - 1220 с.

Бутинова М. С. Как возникла религия. — М, 1977.

Дулуман Є. К. Релігія як соціально-історичний феномен. — К., 1974.

Злиаде Мирча. Священнне тексти народов мира. — М., 1998.

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

Косуха ЇЇ. І, Наука про походження релігії. — К., 1976.

Ленін В. /. Соціалізм і релігія // Повне зібр. творів. — Т. 12.

Лобовик Б. А. Религия как социальное явление. — К., 1982.

Маркс К. До критики гегелівської філософії права. - Вступ // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 1.

Мифы народов мира. Знциклопедия. — М., 1988. — Т. 1—2.

Скибуцкий М. М. Мировоззрение, естествознание, теоло-гия. - м, 1986.

Сорокин П. Социокультурная динамика й религия. Кризис нашего времени // Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

Сухов А. Д. Религия как общественннй феномен. — М., 1973.

Танчер В. К. Проблеми теории научного атеизма. — К., 1985.

Уфинович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.

Фрезер Д. Д, Золотая ветвь. — М., 1986.

Скачать, 72.97kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru