Методичний матеріал з курсу

Поиск по сайту:


НазваниеМетодичний матеріал з курсу
страница2/15
Дата22.03.2012
Размер3.52 Mb.
ТипДокументы
Смотрите также:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Тема 2.


^ 1. Тема 2. Надзвичайні ситуації природного, техногенного та соціально-політичного характеру, їх медико-санітарні наслідки.


Класифікація надзвичайних ситуацій.


Наявність в Україні розвиненої інфраструктури промисловості, висока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, в тому числі тих, що віднесені до потенційно небезпечних, розвинута мережа транспортних комунікацій, а також нафто- і газопроводів, велика кількість енергетичних об’єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин – все це збільшує вірогідність виникнення техногенних НС, які несуть в собі загрозу для життя і здоров’я людей, економіки держави та природного середовища. Сумарні ризики техногенних НС значно перевищують сумарні ризики виникнення НС природного характеру.

Майже третину всіх промислових об’єктів становлять підприємства пов’язані з виробниц-твом, переробкою та зберіганням сильнодіючих отруйних, вибухонебезпечних та вогненебез-печних речовин. За умов економічної кризи та браку коштів дуже повільно і несвоєчасно здійснюється оновлення або заміна застарілих основних виробничих фондів, рівень зношення обладнання яких наближається до критичного. Все це збільшує вірогідність виникнення техногенних небезпек.

На території України існує можливість виникнення практично всього спектру природних процесів геологічного, гідрологічного, метеорологічного походження. Серед НС природного характеру в Україні найчастіше трапляються: великі повені, землетруси, зсувні процеси, лісові та польові пожежі, урагани, смерчі та шквальні вітри.

Техногенні та природні процеси можуть привести до виникнення аварій, катастроф і, як наслідок їх, до надзвичайної ситуації на окремому об’єкті чи території.

Аварія – вихід із ладу, руйнування споруд, будівель, обладнання, транспортних засобів та порушення виробничого чи транспортного процесу внаслідок чого на об’єкті чи певній території створюється загроза для життя та здоров’я людей.

Катастрофа – раптова, швидкоплинна подія викликана силами природи чи діяльністю людини, що спричинила чисельні людські втрати, завдала шкоду або загрозу здоров’ю значній кількості людей, викликала руйнування чи знищення об’єктів та інших матеріальних цінностей у значних розмірах, а також спричинила шкоду довкіллю.

Надзвичайна ситуація (НС)– порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, пожежею, що призвела чи може призвести до неможливості проживання населення на території чи об’єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та значних матеріальних втрат.

^ Надзвичайна ситуація для охорони здоров’я – обставина, що виникла раптово, при якій можливості органів та закладів охорони здоров’я з попередження та ліквідації медико-санітарних наслідків НС не відповідають існуючим можливостям і вимагають залучення додаткових медичних сил та засобів ззовні чи суттєвої зміни повсякденних форм та методів роботи.

Надзвичайні ситуації в залежності від типів і видів надзвичайних подій, що лежать у їх основі, класифікуються:

1) ^ НС техногенного характеру: транспортні аварії, пожежі, вибухи, аварії з викидом СДОР або РР на об’єктах економіки, на системах життєзабезпечення, в системах зв’язку, телекомунікацій, електроенергетичних системах, на очисних спорудах, наявність в навколишньому середовищі шкідливих речовин понад ГДК, раптове зруйнування споруд, гідродинамічні аварії.

2) НС природного характеру: геологічні, метеорологічні, гідрологічні (морські, прісноводні), пожежі в природних екосистемах, інфекційна захворюваність людей, отруєння людей, інфекційна захворюваність чи масова загибель сільськогосподарських тварин, ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками.

3) НС соціально-політичного характеру: збройні напади, захоплення і утримання важливих об’єктів або реальна загроза вчинення таких акцій, замах на керівників держави та народних депутатів України, напад, замах на членів екіпажу повітряного, морського, річкового судна, викрадення, знищення або спроба знищення таких суден, захоплення заручників з числа членів екіпажу чи пасажирів, встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, організації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті, знищення або викрадення з різних об’єктів зброї, боєприпасів, бронетехніки, вибухових матеріалів, радіоактивних речовин, виявлення застарілих боєприпасів, аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об’єктах військового призначення з викидом уламків реактивних та звичайних снарядів.

4) НС воєнного характеру: пов’язані з наслідками застосування зброї масового ураження або сучасних звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення в результаті руйнування атомних і гідроелектростанцій, складів і сховищ радіоактивних та токсичних речовин і відходів нафтопродуктів, вибухових речовин, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

^ За швидкістю і раптовістю протікання надзвичайної події надзвичайні ситуації класифікуються на:

- раптові (наприклад, вибухи, транспортні аварії, землетруси і т.д.);

- з небезпекою, яка швидко розповсюджується (наприклад, аварія з викидом СДОР, гідродинамічні аварії з утворенням хвиль прориву, пожежі тощо);

- з небезпекою, яка поширюється з помірною швидкістю (наприклад, аварія з викидом радіоактивних речовин, аварія на комунальних системах, виверження вулканів, повені тощо);

- з небезпекою, яка повільно поширюється (наприклад, аварії на промислових очисних спорудах, посухи, епідемії, екологічні небезпечні явища тощо).

^ За масштабом поширення з урахуванням тяжких наслідків надзвичайні ситуації можуть бути класифіковані (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.03.2004 р.).

Рівень НС


Поширеність

НС


Кількість загиблих


Кількість постраждалих


Кількість населення з порушеними нормальними умовами життєдіяльності

Державний


1. На територію інших держав

2. Двох або більш регіонів

Понад

10 осіб

Понад

5 осіб

Більше

300 осіб

Понад

100 осіб

Понад 50 тисяч осіб на тривалий час (більш 3-х діб).

Понад 10 тисяч осіб на тривалий час (більш 3-х діб).

Регіональний


На територію двох або більш регіонів (міст об-ласного значення)

3-5 осіб


50-100 осіб


1-10 тис. на тривалий час


Місцевий


За межі потенцій-но-небезпечного об’єкту, загрожує довкіллю, сусід-нім населеним пунктам

1-2 особи


20-50 осіб


100-1000 осіб


Об’єктовий


Не підпадає під названі вище визначення

1

до 20

до 100


^ Медико-санітарні наслідки стихійних лих.


Стихійне лихо – це явище природи, яке виникає раптово і призводить до різкого порушення нормальної діяльності населення, ураження та загибелі людей, знищення матеріальних цінностей. Стихійному лиху властиві загальні риси: великий просторовий розмах, значний вплив на навколишнє середовище, сильний психологічний вплив на людину.

Визначають 4 групи стихійних лих:

  • тектонічні (землетруси, цунамі, виверження вулканів);

  • топологічні (повені, селі, зсуви, сніжні обвали);

- метеорологічні (бурі, урагани, смерчі, снігопади, спека, засуха, пожежі);

- космічні (метеорити, інші космічні катастрофи).

^ Природні пожежі

Пожежі – це стихійне, некероване людиною розповсюдження вогню. Вони класифікуються на природні пожежі (лісові, торф’яні, степові, польові) і пожежі в населених пунктах (окремі, масові, суцільні).

Залежно від характеру горіння природні пожежі поділяються на низові, верхові та ґрунтові. Дані світової статистики свідчать, що на планеті щорічно виникає близько 3,3 млн природних пожеж. За останні 30 років кількість пожеж збільшилась утричі, а кількість постраждалих від них – у 10 разів.

Пожежі в населених пунктах виникають при порушенні правил техніки протипожежної безпеки, в результаті стихійних лих. Пожежі можуть бути: окремі (горить один або декілька будинків), масові (горить до 20% будівель), суцільні (горить більше 20% будівель).

Пожежі завдають великих матеріальних збитків і приносять шкоду людям – виникають опіки і травми, отруєння чадним газом, нервово-психічні розлади.

Надання медичної допомоги постраждалим має свої особливості через те, що розшук постраждалих ускладнюється внаслідок задимленості території або будівель, а також виникнення комбінованих уражень.

^ Руйнівна дія вітру

Основною причиною виникнення бур, ураганів, смерчів є циклонічна діяльність атмосфери. Характеристикою цих явищ є швидкість вітру. В таблиці представлена шкала Бофорта, яка дає змогу уявити руйнівну силу вітру від його швидкості:


^ ШКАЛА БОФОРТА

Бали


Швидкість вітру м/с

Характеристика вітру

Дія вітру


0

0-0,5

Штиль

Повна відсутність вітру

1

0,6-1,7

Тихий

Дим з димоходу відхилюється

2

1,8-3,3

Легкий

Рух повітря відчувається обличчям

3

3,4-5,2

Слабкий

Коливаються дрібні гілочки

4

5,3-7,4

Помірний

Коливаються тонкі стеблини

5

7,5-9,8

Свіжий

Коливаються великі гілки дерев

6

9,9-12,4

Сильний

Гудуть телефонні проводи

7

12,5-15,2

Міцний

Хитаються стовбури невеликих дерев

8

15,3-18,2

Дуже міцний

Ламаються гілки дерев

9

18,3-21,5

Буря (шторм)

Зривається черепиця

10

21,6-25,1

Сильний шторм

Дерева вириваються з корінням

11

25,2-29,0

Жорстокий шторм

Великі руйнування

12

Більше за 29,0

Ураган (тайфун)

Приводить до спустошливих дій


На період урагану (смерчу) до 50% травм виникає від предметів, що летять і падають. У структурі ушкоджень черепно-мозкова травма може складати 50-70% (при цьому 18-20% складає тяжка черепно-мозкова травма), переломи кісток кінцівок, тазу, хребта – біля 15%. Комбінована травма може складати 60-65%. Рани звичайно бувають рвані, забруднені піском, землею, осколками скла на велику глибину.

Зсуви – це переміщення поповзом мас гірських порід донизу по схилу під дією сили тяжіння. До 90% зсувів припадає на території, розташовані на висоті від 100 до 1700 метрів над рівнем моря. Вони виникають на схилах , що мають крутість понад 20 градусів, здебільшого по берегах річок в Карпатах та Криму.

Зсуви подібні до землетрусів, проте площі цього стихійного лиха значно менші. Кількість потерпілих може бути від одиниць до 50 чоловік. Особливо активно зсувні процеси проходять у районах активної господарської діяльності (Прикарпаття, Крим, Донбас, Одеська, Дніпропетровська, Хмельницька області).

Важливе значення для визначення характеру поведінки та дій населення при селевих потоках і зсувах має своєчасне їх виявлення і оповіщення. Про наближення селевого потоку можна дізнатися по характеру звуку, який видають валуни або уламки каміння. Цей звук нагадує гуркіт потягу, який наближується на великій швидкості. Про початок зсуву свідчать наступні ознаки: поява тріщин на будинках, розриви на дорогах, берегових укріпленнях і набережних, вимивання землі, зміщення підвалин різних висотних конструкцій.

Головними причинами травмування та загибелі людей при селевих потоках і зсувах є:

- завалення людей ґрунтом, камінням, деревами;

- заподіяння травм предметами, що падають (камінням, деревами);

- завалення людей в зруйнованих будинках;

- захоплення людей бурхливими потоками води або селевої маси.

Селі. Різновидом повені є сель. Це раптово виникаючий у гирлі гірських річок потік води, піску, глини, уламків каміння і валунів. Причиною селевих потоків бувають зливові дощі, інтенсивне танення гірського снігу і льодовиків, землетруси.

Сель характеризується різким підвищенням рівня води, хвильовим рухом, недовгочасною дією (1 – 3 год) і значним руйнівним ефектом.

До селенебезпечних регіонів відносяться райони Карпат і гірський Крим. Прикладом селя може бути подія, яка трапилась у Києві 13 березня 1961 році в районі Сирця, коли грязьовий потік висотою до 4 метрів зійшов на Куренівку (район Києва).

Повені – це тимчасове затоплення водою значних ділянок місцевості внаслідок підняття рівня води в річках та інших водоймищах, пошкодження гідроспоруд та інше.

Головними причинами виникнення повені можуть стати сильні зливи, інтенсивне танення снігу, річні паводки. Особливо небезпечні затоплення, що виникають внаслідок раптового прориву дамб і гребель гідроспоруд, зсувів чи обвалів гірських порід.

При катастрофічних повенях на затоплених територіях виділяють 4 зони затоплення в залежності від швидкості течії води, висоти хвилі і відстані між греблею і населеними пунктами та часу проходження хвилі прориву:

^ Перша зона – зона катастрофічного затоплення безпосередньо примикає до гідроспоруди або початку природного явища. Висота хвилі може досягати декількох метрів, а швидкість 30 км/год і більше. У середньому довжина цієї зони може бути до 10 км. Час проходження хвилі прориву 30-60 хвилин.

^ Друга зона – зона швидкої течії. Швидкість течії - 15 – 20 км/год. Довжина зони 15 – 25 км. Час проходження хвилі 1-4 години.

Третя зона – зона середньої течії. Швидкість течії 10 – 15 км/год, довжина 30 –50 км. Час проходження хвилі – більше 4 годин.

^ Четверта зона – зона слабкої течії (зона розливу). Швидкість течії 6 – 10 км/год. Довжина залежить від рельєфу місцевості і може складати 35 – 70 км. від гідроспоруди або природного джерела.

Серед стихійних лих повені в Україні займають перше місце щодо частоти, площі поширення, нанесення матеріальних збитків. Особливо часто ці природні катастрофи трапляються в західних районах нашої країни.

Світова статистика свідчить, що питома вага повеней становить до 40% у загальній структурі стихійних лих, а за людськими жертвами вони поступаються лише землетрусам. Серед потерпілих структура санітарних втрат формується за рахунок: утоплення (асфіксії), механічних травм, переохолодження, пневмонії, нервово-психічні реакцій, загострення хронічних захворювань. Погіршується санітарно-гігієнічна та епідемічна обстановка на затопленій території, що може призвести до масових спалахів інфекційних захворювань.

При повені важливе значення мають своєчасне оповіщення і проведення евакуації населення, сільськогосподарських тварин і матеріальних цінностей з вірогідного району затоплення.

Землетруси - це підземні поштовхи та коливання земної поверхні, які виникають внаслідок розривів у земній корі та передаються на велику відстань у вигляді пружних коливань. За даними світової статистики на долю землетрусів припадає 15% усіх природних катастроф, але за характером людських і матеріальних втрат вони посідають перше місце. Інтенсивність землетрусів оцінюється в балах міжнародної шкали Ріхтера.

Землетруси силою 1 бал реєструються лише спеціальними приладами:

- 2-3 бали – слабі;

- 4 бали – помірні;

- 5 балів – досить потужні;

- 6-7 балів – потужні;

- 8 балів – руйнівні;

- 9-10 балів – сильно руйнівні;

- 11-12 балів – катастрофічні.

Щорічно у світі реєструється понад 1 млн. підземних поштовхів, з яких 1 належить до катастрофічних, 10 – до сильно руйнівних і близько 1000 – до пошкоджуючих.

В Україні до сейсмонебезпечних територій належать зони Криму і Карпат з площею майже 120 тис. км2, де проживає біля 11 млн. чоловік. Сила підземних поштовхів згідно прогнозів, може бути від 5 до 9 балів.

В залежності від інтенсивності коливань грунту розрізняють ^ 4 зони руйнувань:

А – зона повних руйнувань – 100% пошкодження (11-12 балів);

Б – зона сильних руйнувань – 50-90% пошкоджень (9-10 балів);

В – зона середніх руйнувань – 30-50% пошкоджень (7-8 балів);

Г – зона слабких руйнувань – 10-30% пошкоджень (5-6 балів).

Землетруси можуть супроводжуватись пожежами, затопленням територій, пов’язаним з руйнуванням гребель і дамб. Особливу небезпеку мають руйнування хімічно небезпечних і радіаційно небезпечних об’єктів. Число постраждалих від землетрусу неможна передбачити. Воно залежить від сили підземних поштовхів і ступеню руйнування різних будівель. В результаті землетрусу можливі наступні види травм:

- переломи різноманітних локалізацій;

- травматичні ампутації;

- синдром довготривалого стиснення чи розчавлення;

- травми голови;

- нервово-психічні розлади;

- інфекційні захворювання.

Вивчення причин виникнення ушкоджень людей доводить, що у 10% випадків вони пов’язані з обвалами та руйнуванням будівель, 35% - вторинними уражаючими факторами (уламки споруд, будівель), а 55% виникають внаслідок неправильних дій самих потерпілих, зумовлених страхом і панікою. Значна частина травмованих (дорослих і дітей) гинуть від несвоєчасно наданої медичної допомоги. Більше половини летальних випадків припадає на першу добу. Летальність серед уражених із травматичним шоком складає 12–15%.

Порушення психіки (як у постраждалих, так і серед рятувальників) в зоні землетрусу спостерігається у 75%, а у 10–15% виражені психо - емоційні розлади. Такі люди потребують ізоляції та стаціонарного лікування.

Внаслідок пошкодження систем водопостачання і каналізації, відсутності доброякісної питної води, погіршення санітарно - гігієнічних умов життєдіяльності серед населення в зоні землетрусу можуть виникнути масові інфекційні захворювання.


^ Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру та їх наслідки


До надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру відносяться:

1. Соціально-політичні конфлікти:

а) війна як крайній прояв політичного конфлікту;

б) тероризм, види терактів.

2. Криміногенна обстановка в країні.

3. Соціальні небезпеки: алкоголізм, куріння.

4. Природно-соціальні небезпеки - епідемії, соціальні хвороби, наркоманія, СНІД.

5. Природно-техногенні небезпеки: кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель.

^ Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціально-політичних конфліктах. Джерелами конфлікту є: соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.

Конфлікт - це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, гостра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.

Існує дві форми перебігу конфліктів:

- відкрита - відверте протистояння, зіткнення, боротьба;

- закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.

а) Війна - це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова - крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами.

Найбільша кількість жертв через політичні причини є наслідком війни. Так, за час другої світової війни в СРСР (1941-1945) загинуло близько 55 млн. осіб, було повністю знищено 1710 міст та 70 тисяч селищ. Під час в'єтнамської війни в 1960-ті роки було вбито близько 7 млн. місцевих мешканців і 57 тисяч американців. Окрім загибелі людей і великих руйнувань, військові дії завдають величезних збитків навколишньому середовищу.

У ХХ ст. військові дії проводились доволі активно. За приблизними даними, з часу закінчення Другої світової війни в локальних військових конфліктах загинуло 22-25 мільйонів осіб. Наведемо приклади локальних військових конфліктів середини та кінця ХХ ст. Це війна у В'єтнамі, воєнні дії в Афганістані, вторгнення Іраку в Кувейт, війна в Руанді, військовий конфлікт в Югославії, війна в Чечні та низка інших “малих” війн. Кожна з них принесла людські втрати, біль та страждання тисячам і тисячам сімей, окрім того супроводжувалась глибоким руйнуванням біосферних структур.

б) Тероризм - це форма політичного екстремізму, застосування найжорстокіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.

Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики. Тероризм - антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил. Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, і як знаряддя досягнення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:

- напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

- захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

- захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація - звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна мотивація - вимога викупу);

- насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

- викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення політичних поступок або звільнення в'язнів; форма самофінансування);

- політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

- вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

^ Криміногенна обстановка в країні. Глобальна злочинність - ще одна гостра соціальна проблема сучасності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).

Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.

^ Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння

Алкоголь - це універсальна отрута, яка діє на весь організм. Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.

П'янство та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, які зловживають алкоголем, частіше хворіють, допускають брак в роботі, через них стаються аварії і травми (20% побутового і 46% вуличного травматизму). Через провину п'яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв'язок зі злочинністю - 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп'яніння.

Тютюнокуріння. Сьогодні смертність населення України визначається передусім неінфекційними захворюваннями, тісно пов'язаними з широким розповсюдженням факторів ризику, які характерні для поведінки людини. Серед них тютюнокуріння - основна причина передчасної смерті, якій можна запобігти. Тютюн - фактор ризику більш ніж 25 хвороб.

Наведемо цифри та факти щодо куріння:

- за оцінками ВООЗ близько третини дорослого населення світу (серед яких 200 мільйонів - жінки) курять;

- кожного року в світі тютюн викликає 3,5 мільйонів смертей, або 1000 - щодня;

- за прогнозами, глобальна тютюнова “епідемія” забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків.

^ Природно-соціальні небезпеки

Епідемія - масове розповсюдження інфекційного захворювання людини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загальний рівень захворюваності.

^ Соціальні хвороби - це захворювання людини, виникнення і розповсюдження яких пов'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).

В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворювань на рік. Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викликані вірусами.

Найбільш поширена вірусна інфекція - грип, яка виникає як епідемія щорічно. Щорічно в світі хворіє на грип від 5 до 15% населення, смертельних випадків від грипу налічується близько 2 млн.

^ Хвороба Боткіна, або вірусний гепатит, досить поширена вірусна інфекція.

Епідемія туберкульозу в Україні стала реальністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз. За всю історію людства від туберкульозу померло понад 330 млн. осіб. Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2 млрд осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих хворіє. Хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік. Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих. 26% усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу. Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу. На туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний ефект хвороби. Неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн. осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.

У світі щорічно з'являється не менше 8 млн хворих на туберкульоз і помирає близько 2 млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може вирости до 90 млн, 30 млн з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу “глобальною небезпекою для людства”.

^ Харчові отруєння. Збудники харчових отруєнь на відміну від збудників харчових інфекцій здатні жити та розмножуватись на продуктах. При цьому харчові продукти стають отруйними внаслідок накопичених в них токсинів. Особливістю харчових отруєнь є досить швидкий прояв ознак хвороби. Найбільш небезпечними харчовими отруєннями є ботулізм та отруєння, які викликають стафілококи.

^ Захворювання, які передаються статевим шляхом. В останні роки в Україні різко погіршилось становище щодо захворюваності на хвороби, які передаються статевим шляхом (ЗПСШ).

Згідно з міжнародною класифікацією ВООЗ, сьогодні налічується близько 30 захворювань, які передаються статевим шляхом. У цю категорію входять декілька груп, наприклад:

- хвороби, які викликають віруси - геніальний герпес, СНІД, вірусні геніальні бородавки та ін.; паразитарні - короста та ін., оптимальні умови для передавання створюються при статевих контактах; бактеріальні - сифіліс, гонорея, а також різноманітні уретрити, бактеріальний вагіноз; грибкові - кандидоз на статевих органах та ін., можуть виникати і без зараження, а як наслідок антибіотикотерапії, але передаються і статевим шляхом.

СНІД - синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ у світі нараховується 50 млн осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфікування припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припадає на молодих людей у віці 15-24 років.

За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об'єднана програма ООН з питань СНІДу) Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції у Східній Європі. При цьому спостерігається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне виявлення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.

Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до 30 років).

^ Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики, переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р.). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч, а тенета наркобізнесу ловлять все нові жертви. За даними Інтерполу, в Україні зареєстровано 65 тисяч розповсюджувачів наркотиків.

Наркоманія - це важке захворювання, що завдає серйозної шкоди здоров'ю, призводить до деградації особистості, інвалідності і смерті в молодому віці.


^ Природно-техногенні небезпеки.

Одним із основних понять екології та об’єктом її вивчення являється “біосфера“. Під біосферою розуміють тонкий шар повітря, води і ґрунту в масштабах всієї земної кулі, в якому існують і розвиваються живі організми. Розрізняють ряд екологічних факторів, найбільший інтерес з яких представляє антропогенний – діяльність людини, що пов’язана з розвитком цивілізації. Важливе екологічне значення цей фактор набув в другій половині 20 століття внаслідок активного впливу людини на біосферу. Він привів до:

1. Зміни структури земної поверхні (розорювання степів, вирубка лісів, порушення режиму поверхневих вод, меліорація, створення штучних озер та морів);

2. Зміни складу біосфери (видобування корисних копалин, викид в атмосферу і водні об’єкти різних хімічних речовин);

3. Зміни теплового балансу окремих районів земної кулі;

4. Зміни в складі живих організмів біосфери (зникнення окремих видів, створення нових порід тварин і сортів рослин, зміна їх місця проживання).

Характерною рисою нашого часу є негативний вплив на екосистеми, збільшення кількості аварій і катастроф в промисловості, в тому числі в ядерній енергетиці, хімічному виробництві і на транспорті, ріст числа стихійних лих. В результаті різноманітних видів діяльності людини відбувається забруднення біосфери, що призводить до виникнення складних екологічних проблем.

Особливостями науково-технічного прогресу, що призводять до екологічних катастроф є :

1. Значне збільшення об’єму промислового виробництва.

2. Поява нових екологічно небезпечних видів техніки та технологій.

3. Накопичення на хімічних підприємствах величезних запасів небезпечних для навколишнього середовища та здоров’я людини СДОР.

4. Витрата невідновних природних ресурсів (нафти, газу, вугілля).

5. Підвищення складності технічних систем, з якими взаємодіє людина.

Особливо високі темпи в останні десятиріччя набув ріст хімічного виробництва. Техногенні викиди хімічних речовин в атмосферу супроводжуються значним забрудненням повітря продуктами неорганічної хімії. Внаслідок спалювання природного палива в атмосферу Землі викидається велика кількість оксидів сірки та азоту, а оксид вуглецю призводить до виникнення парникового ефекту та загрози глобальної зміни клімату. Надзвичайно небезпечними з екологічної точки зору є продукти хлорного виробництва, а саме сполуки типу діоксина, які потрапляють в біосферу в результаті аварій і порушення технологічних режимів особливо на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. Навіть в невеликих концентраціях вони пригнічують функцію імунної системи, здійснюють мутагенну та канцерогенну дію.

Велику небезпеку несуть фосфорорганічні пестициди, солі важких металів. В останні роки відмічається накопичення у навколишньому середовищі токсикантів, які при взаємодії між собою, а також при дії на організм людини призводять до нових незареєстрованих раніше форм уражень і вимагають нових підходів у діагностиці і лікуванні. Це наочно проявилось у таких екологічних надзвичайних ситуаціях, як “Чернівецька хвороба” або хімічна алопеція, та ураження невідомою речовиною жителів Первомайського району Миколаївської області.


^ Медико-санітарні наслідки техногенних катастроф


Аналіз структури НС, пов’язаних з техногенними чинниками, свідчить, що найбільш значущі серед них – аварії на атомних електростанціях (АЕС), хімічно небезпечних об’єктах (ХНО), шахтах і вибухонебезпечних об’єктах та транспортні катастрофи.


^ Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об’єкти. До них відносяться атомні електростанції, атомні теплоелектроцентралі, атомні станції теплопостачання, підприємства по виготовленню, переробці ядерного палива і похованню радіоактивних відходів, науково-дослідні і проектні організації, які працюють з ядерними установками, ядерні енергетичні установки на об’єктах транспорту й ін.

У світі експлуатується понад 450 ядерних енергетичних реакторів, що дають близько 20 % (у Європі 35 %) усієї виробленої електроенергії.

На території України діють чотири АЕС із 14 енергетичними реакторами, що виробляють 40 % електроенергії, два дослідницькі ядерні реактори і близько 800 підприємств і організацій, що використовують радіоактивні речовини у виробництві, науково-дослідній роботі і медичній практиці.

При нормальному функціонуванні радіаційно небезпечних об’єктів з метою профілактики і контролю виділяють дві основні зони.

Санітарно-захисна зона – територія навколо об’єкта, на якій рівень опромінення людей в умовах нормальної експлуатації об’єкта може перевищити межу дози.

Зона спостереження – територія, де можливий вплив радіоактивних скидань і викидів і де опромінення проживаючого населення може досягати встановленої межі дози.

Найбільшу небезпеку для персоналу радіаційно небезпечного об’єкта та населення, що живе поблизу, представляє радіаційна аварія.

^ Радіаційна аварія – аварія, пов’язана з викидом радіоактивних продуктів і (або) виходом іонізуючих випромінювань за передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечного об’єкта межі в кількостях, що перевищують встановлені межі безпеки експлуатації об’єкта.

В ході радіаційної аварії виникають зони радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Міжнародним агентством з використання атомної енергії (МАГАТЕ) прийнята шкала з оцінки небезпеки аварій на АЕС.



Рівень аварії


Клас небезпеки

Критерії оцінки


0


Нижче рівня

шкали

Не виникає небезпеки


1


Незначна подія


Відхилення від допустимих меж функціонування реактора

2


Подія середньої

тяжкості

Подія з потенційними наслідками для безпеки

3


Серйозна подія


Невеликий викид, опромінення населення нижче межі допустимої дози, забруднення, переопромінення персоналу

4


Аварія у межах АЕС


Невеликий викид, опромінення населення в межах допустимої дози, часткове пошкодження активної зони реактора, гострі наслідки для здоров’я персоналу

5


Аварія з ризиком для довкілля

Обмежений викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення

6


Тяжка аварія


Значний викид, реалізація планів щодо захисту персоналу і населення у повному обсязі, значне пошкодження активної зони реактора

7


Глобальна аварія

Великий викид, значна шкода для здоров’я людей і довкілля на великих територіях


Чорнобильська катастрофа (1986 р.) була оцінена по 7 рівню шкали МАГАТЕ. Внаслідок вибуху і руйнування 4-го енергоблоку загинуло 31 чол. персоналу і пожежників (в тому числі 28 чол. від гострої променевої хвороби). ГПХ виникла у 145 чол. – ліквідаторів аварії. Серед евакуйованого населення після аварії ГПХ не встановлено, але дозу опромінення вище допустимої отримали більше 150 тис. чоловік, в тому числі 69 тис. дітей. В результаті аварії радіонуклідами була забруднена територія України (3420 км2), на якій проживало понад 11 млн. чол., а також територія Білорусії (16,5 тис. км2) та Росії (8,1 тис. км2).

Основними вражаючими факторами радіаційних аварій є радіаційний вплив і радіоактивне забруднення. Аварії можуть починатися і супроводжуватися вибухами і пожежами.

Наслідки радіаційних аварій в основному оцінюються масштабом і ступенем радіаційного впливу і радіоактивного зараження, а також складом радіонуклідів і кількістю радіоактивних речовин у викиді.

У ході і після аварії на рівень і довговічність наслідків, а також радіаційну обстановку значний вплив здійснюють природний розпад радіоактивних речовин, міграція цих речовин у навколишньому середовищі, метеорологічні і кліматичні фактори, результативність робіт з ліквідації наслідків аварії, у тому числі дезактивація і водоохоронні заходи.

У початковий період після аварії найбільший внесок у загальну радіоактивність вносять радіонукліди з коротким періодом напіврозпаду (до 2-х місяців). Потім спад активності визначається нуклідами з великим періодом напіврозпаду – від кількох сотень діб до тисяч років.

З них довгий час основну роль у динаміці радіаційної обстановки відіграють біологічно небезпечні радіонукліди: цезій-137, стронцій-90, плутоній-239.

Радіаційному впливу піддаються люди, тварини, рослини і прилади, чутливі до випромінювань.

Санітарні втрати при цьому можуть становити від 22 до 33 % населення зони в середньому. Структура їх може бути наступною:

- тяжко ушкоджені – 44%

- середньої тяжкості – 34%

- легко уражені – 22%

Радіоактивному забрудненню піддаються спорудження, комунікації, технологічне устаткування, транспортні засоби, майно, матеріали і продукти, сільськогосподарські угіддя і природне середовище.

При виникненні аварії на РНО реалізуються наступні захисні заходи: оповіщення та укриття людей; проведення йодної профілактики; використання засобів індивідуального захисту; надання медичної допомоги; зонування забрудненої території.


^ Аварії на хімічно небезпечних об’єктах.

Сьогодні на території країни налічується понад 1500 різних об’єктів, які виробляють, зберігають або використовують у технологічному процесі СДОР. Окрім зазначеного, цілодобово на території України транспортується майже 15 000 одиниць ємкостей із СДОР. В Україні переробляється до 5% від загальносвітової кількості мінеральних добрив, а навантаження на довкілля вище, ніж у країнах Західної Європи в 3,2 рази, а порівняно з США – в 6,2 раза (за даними Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та в справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи МНС України).

До хімічно небезпечних об’єктів належать:

- підприємства хімічної, нафтохімічної та нафтопереробної промисловості;

- підприємства, обладнані промисловими холодильними установками, очисні споруди і водопровідні станції, на яких використовують хлор для знезараження води;

- склади і бази із запасами СДОР;

- залізничні станції з рухомим складом хімічно небезпечних речовин.

Загрозу виникнення осередків хімічних катастроф становлять і трубопроводи, що використовуються для транспортування хімічно небезпечних речовин. На території України є етилено- та аміакопроводи. Одним з найпотужніших (3 млн т/рік) є аміакопровід Тольятті-Григорівський лиман, що проходить по території семи областей країни.

У разі аварій на хімічно небезпечних об’єктах токсичні речовини потрапляють у довкілля. За свідченнями фахівців, під час аварії не виключена можливість поширення кількох токсичних агентів, що можуть утворюватись як результат вторинних хімічних реакцій. При комбінованій дії кількох отрут токсичний ефект може посилюватись (синергізм), послаблятися (антагонізм) або підсумовуватись (адаптивна дія).

Найбільш небезпечними є перші 10 хв. розвитку аварії, коли відбувається інтенсивне випаровування СДОР. Встановлено, що в цей період у вигляді первинної хмари в атмосферу потрапляє до 30% від загальної кількості речовин. На цьому етапі розміри первинної хмари і напрямок її руху мають невизначений характер. Тому при прогнозуванні поширення хмари СДОР виділяють зону невизначеності, радіус якої може перевищувати 1 км.

Після попадання СДОР на поверхню за межі ємкості її зберігання починається період її поступового випаровування і формування вторинної хмари. Осередок зараження СДОР охоплює площу зони аварії (хімічно небезпечного об’єкта) та площу зараження первинною і вторинними хмарами.

Виходячи з даних щодо номенклатури СДОР та враховуючи кількість окремих сильнодіючих отруйних речовин на території України, вважається найбільш імовірним виникнення хімічних катастроф, які будуть пов’язані з аміаком чи хлором.

Зареєстровано 50 випадків з викидом (виливом) СДОР за межі ємкостей, де вони зберігалися чи транспортувалися. Серйозних наслідків для населення вони не мали, оскільки уражаючої дії СДОР в деяких випадках зазнав лише виробничий персонал підприємств (45 людей постраждали, з яких 5 загинули), а за межі виробничих ділянок їх вплив не поширювався.

Найбільше аварійних викидів (виливів) СДОР сталося на промислових підприємствах (33 випадки), далі йдуть аварії на транспорті (12) і на складах отрутохімікатів та мінеральних добрив (5 випадків). Причинами аварій, головним чином, були технічні неполадки та порушення технологічного процесу через недостатню професійну підготовку чи безвідповідальність технічного персоналу.

Світовий досвід дозволяє стверджувати, що середньостатистична структура санітарних втрат може мати такий вигляд: із загальної кількості потерпілих від хімічних катастроф 60% зазнають токсичних уражень, 20% - травматичних ушкоджень, 15% - опіків і 5% - комбінованих ушкоджень. За ступенем тяжкості, як свідчить накопичений досвід, майже 65% потерпілих можуть дістати легкі ушкодження, 20% - ушкодження середнього ступеня тяжкості, до 10% - тяжкі ушкодження, а майже 5% можуть зазнати смертельних травм. Проте такий розподіл найбільш імовірний за умови знаходження людей безпосередньо на території хімічно небезпечного об’єкта, на відкритій місцевості без засобів індивідуального захисту. За інших умов структура санітарних втрат може змінюватись у бік зменшення смертельних і тяжких уражень. Можливі й варіанти збільшення кількості потерпілих з тяжким ступенем ураження, що може бути зумовлено сумісною дією кількох токсичних речовин, а також впливом вторинних токсичних речовин.


^ Аварії на пожежо- та вибухонебезпечних об’єктах.

В Україні діє понад 1,5 тисяч пожежо- і вибухонебезпечних об’єктів, на яких сконцентровано близько 13 млн. тон твердих і рідких небезпечних речовин.

Вибухо- та пожежонебезпечні об’єкти – це об’єкти, на яких виробляються, зберігаються і транспортуються вибухо- і пожежонебезпечні речовини. До них відносяться підприємства, у виробничому процесі яких використовуються вибухо– та пожежонебезпечні речовини, а також залізничний і трубопровідний транспорт.

Медико санітарні наслідки аварій на вибухо– та пожежонебезпечних об’єктах можуть бути наступні:

- термічні опіки;

- механічні травми;

- баротравма органів дихання;

- розрив барабанної перетинки;

- черепномозкова травма;

- баротравма органів шлунково – кишкового тракту.

^ Основними чинниками ураження на вибухонебезпечних об’єктах є:

- повітряна ударна хвиля, що супроводжується метальним ефектом – відкиданням людей на декілька метрів, що призводить до виникнення у них закритих ушкоджень внутрішніх органів, черепа та опорно – рухового апарату;

- “вторинні снаряди” (уламки скла, будівель, обладнання) із високою кінетичною енергією, що спричиняють множинні поранення за характером близькі до вогнепальних;

- перекриття будинків, що зруйнувались, призводять до стиснення і закритих ушкоджень внутрішніх органів, черепа та кінцівок;

- обставини, що супроводжують катастрофу та обумовили її раптовість, масштаби, особливості руйнацій та загибель людей, викликають психічні травми, що проявляються у формі психозу чи депресії.

Серйозне занепокоєння в Україні викликають склади з пальним, широка мережа бензо- і газозаправних станцій, нафто- і газопроводів, аварії на яких важко передбачити і усунути.

Пожежо- і вибухонебезпечними в Україні продовжують залишатися склади з боєприпасами і твердим ракетним паливом, яких нараховується понад 150.


^ Аварії на шахтах.

В Україні на даний час експлуатується майже 200 шахт, більшість з яких не реконструювалася більше 20 років і вимагають заміни вентиляційного та іншого обладнання. Не всі шахти мають апаратуру оповіщення при аварії, пожежі та вибухах. Не достатня забезпеченість засобами індивідуального захисту (ізолюючими протигазами). Крім того, висока вологість, зміни температури довкілля, зниження рівня кисню в атмосфері, обтяжують прояв дії токсичних речовин і пилу. Ці фактори формують високий рівень травматизму у вугледобувній галузі, підвищують імовірність виникнення надзвичайних ситуацій.

Безпечність українських шахт:

- 90% шахт – газонебезпечні;

- 30% шахт – небезпечні через раптові викиди вугілля, породи, газу;

- 70% шахт – небезпечні через вибухи, викиди вугілля;

- 30% шахт – небезпечні через самозаймання вугілля.

Вибухи метану та вугільного пилу, обвали породи – основні причини виникнення аварійних ситуацій у шахтах. Протягом секунди вибух створює колосальні руйнування, отруює атмосферу та уражає гірників на значній відстані шахтових виробіток. Вибухи виникають, як правило, в результаті накопичення метану, порушення техніки безпеки, поломки машин та обладнання. Вибух супроводжується виникненням потужної ударної хвилі повітря, полум’ям з високою температурою, утворенням високих концентрацій монооксиду вуглецю та інших газів. Таким чином, при аваріях на вугільних шахтах уражаючими факторами можуть бути механічні чинники, полум’я, висока температура повітря, висока концентрація оксидів вуглецю (СО і СО2) і низька концентрація кисню.

При аваріях, пов’язаних з вибухами метану, структура санітарних втрат може бути наступною:

- механічні травми – 2 –3%;

- отруєння оксидом вуглецю (чадним газом) – 40%;

- механічні травми + отруєння оксидом вуглецю – 15%;

- термічні опіки (10-60% тіла ІІ-ІІІ Б ступеня) + механічні травми + отруєння оксидом вуглецю – 10 – 12%;

- опіки верхніх дихальних шляхів 50-60%.

Треба враховувати, що стан постраждалих буде погіршуватись в разі довгого періоду ізоляції і незручності транспортування під землею.


^ Аварії на біологічно небезпечних об’єктах.

До біологічно небезпечних об’єктів належать в основному об’єкти, на яких виготовляються або зберігаються біологічно активні препарати. Такі препарати можуть використовуватись у медицині або сільському господарстві (вакцини, діагностикуми, біодобавки тощо). Аварії на таких об’єктах можуть супроводжуватись поширенням біологічних агентів (речовин, засобів тощо) у кількостях, що створюють загрозу життю чи здоров’ю людей, сільськогосподарських тварин і рослин, завдають шкоди здоров’ю людей і довкіллю.

Так, НС у Кірішах й Ангарську (Російська Федерація) виникла через викид в атмосферу білково-вітамінного концентрату, а масові алергічні прояви у жителів м. Барселони (Іспанія) - під час розвантаження кораблів із соєвими бобами. Аналогічні ситуації реєструвались у США та інших державах.

Унаслідок такої аварії може розвиватися надзвичайна епідемічна ситуація, що виявляється у виникненні вогнища масових інфекційних хвороб, можливому винесені збудників за його межі, обтяженні перебігу хвороб і збільшенні кількості негативних наслідків. Крім того, викид у довкілля біологічних агентів (як і радіоактивних та хімічних) може спричинити виникнення екологічних катастроф, за яких відзначається відхилення від природного стану довкілля, що призводить до тяжких наслідків екологічного й соціального характеру і є безпосередньою загрозою життю й здоров’ю людей.


^ Автомобільні аварії.

Найбільш небезпечним, через масовість розповсюдження і використання, є автомобільний транспорт. Так, за останні п’ять років на шляхах України було зареєстровано 212,9 тис. дорожньо-транспортних пригод (ДТП), в яких загинуло 37,8 тис. і було травмовано 229,4 тис. людей. Тобто, в результаті кожної ДТП на 10 тис. потерпілих у середньому гине 1,4 тис. і травмується 8,6 тис. людей. За даними ВООЗ у світі внаслідок ДТП щорічно гине близько 250 тис. людей.

Рівень транспортного травматизму значною мірою залежить від погодних умов та видимості на шляхах. Але до основних причин транспортного травматизму належать: погана організація дорожнього руху, несправність або конструктивні недоліки транспортних засобів, низька дисципліна учасників дорожнього руху, що є наслідком незадовільної профілактичної роботи в цілому серед населення, а також безпосередньо в трудових колективах автопідприємств.

Кількість пригод з тяжкими наслідками зросла в шести регіонах України, у тому числі в Івано-Франковській області на 60%, Чернігівській – на 33,3%, Дніпропетровській – 16,7%, Київській – 12%, Херсонській – 10% і в Криму – на 5%.


^ Катастрофи на морському і річковому транспорті

Щодоби в океанах і морях перебуває 25 тис. суден , екіпажі яких нараховують близько 1 млн. чоловік. За даними відомої страхової організації судноплавства Ллойда в акваторіях морів і океанів щорічно гине близько 400 суден ( кожен день 1 судно ), на 7-8 тис. суден трапляються серйозні аварії. За ствердженням спеціалістів кожен рік внаслідок катастроф гине близько 200 тис. чоловік, з них 25% - безпосередньо у воді, 25% - у рятувальних засобах, 50% - разом з кораблем.

Причинами аварій морського і річкового транспорту найчастіше бувають порушення правил техніки безпеки та правил експлуатації технічних засобів. Велике значення має фізичне старіння суднового парку, берегових інженерних споруд. Катастрофи можуть статися як у порту, так і під час руху суден по річці, акваторії моря, озера в результаті вибуху, пожежі, витоку хімічних речовин, зіткнення судин між собою або іншими перешкодами (наприклад, палями мостів), посадки судна на мілину або його швидкого затоплення. Особливо небезпечна надзвичайна ситуація на судні у відкритому морі. Будь-яка катастрофа на воді характеризується ізольованістю людей, відносною недостатністю рятувальних засобів та сил медичної допомоги, можливістю виникнення паніки серед людей, що терплять лихо.

При катастрофах на водному транспорті величина і структура санітарних втрат буде залежати від характеру розвитку події та кількості пасажирів і членів екіпажу на судні. Про це свідчать випадки, що сталися в м. Ульяновську (1983 р.), коли в наслідок катастрофи загинуло 175 чол., в м. Новоросійську (1986 р.) катастрофа з теплоходом “ Нахімов ”, внаслідок якої загинуло 424 чол., в 1999 р. в Балтійському морі затонув паром “Естонія”, в наслідок чого загинуло 870 чол.

Медико-санітарні наслідки катастроф на воді можуть бути наступні:

- механічні травми;

- термічні опіки;

- гострі хімічні отруєння;

- нервово-психічний стрес;

- переохолодження;

- втоплення;

- вторинні ураження внаслідок розливу нафтопродуктів, тощо.


^ Катастрофи на залізницях.

Основними причинами залізничних катастроф є:

- порушення вимог технічної експлуатації колійного господарства та правил безпеки при транспортуванні вантажу;

- дії зовнішніх факторів – у зонах стихійних лих, техногенних катастроф на підприємствах газової та нафтової промисловості, вибухи, пожежі тощо;

- неправильні дії (бездіяльність) локомотивних бригад та чергового персоналу станції;

- зіткнення з перешкодами (машини, люди, тварини);

- терористичні акти.

Понад 40% залізничних аварій пов’язані з діями або бездіяльністю шляхових працівників. Особливу небезпеку несуть аварійні ситуації при перевезеннях РР та СДОР. Ці аварії можуть призвести до небезпечного опромінення людей та радіоактивного забруднення довкілля, а при впливі СДОР – до гострого отруєння людей та хімічного забруднення повітря, ґрунту, об’єктів колійного господарства та прилеглих населених пунктів.

Залізничні аварії і катастрофи класифікуються за видом рухомого складу та кількістю постраждалих.

Залежно від чисельності потерпілих катастрофи на залізничному транспорті поділяють на 5 категорій: 1 – до 5 чол; 2 – від 6-15 чол; 3 – 16-30 чол; 4 – 31-50 чол; 5 – більше 50 чол.

Види уражень при залізничних катастрофах можуть бути наступні:

- механічні травми – 90%;

- механічні травми + термічні опіки – 10%;

- гострі отруєння + хімічні опіки;

- радіаційні ураження;

- комбіновані та поєднанні ураження.

Структура санітарних втрат за ступенем тяжкості ушкоджень може бути наступною:

- легко уражені – 35-40%;

- уражені середнього та тяжкого ступеня – 20-25%;

- дуже тяжко уражені – 20%;

- в термінальному стані – 20%.

За локалізацією при залізничних катастрофах ушкодження розподіляються наступним чином: голова – 60%, кінцівки до 35%, груди, живіт з розривом внутрішніх органів – більше 20%, стегно та крупні суглоби – до 10 –12%

Характерними рисами аварій на залізниці є ймовірність травматичних ампутацій та складність вивільнення постраждалих з під конструкцій вагонів та локомотива.


^ Авіаційні катастрофи.

Під авіаційною катастрофою розуміють авіаційну подію, що призвела до загибелі хоча б одного з членів екіпажу або пасажира, повного або часткового руйнування повітряного судна або його безслідного зникнення.

Аналіз причин випадків авіакатастроф дозволив встановити , що у 50-60% вони пов’язані з помилками людей, що відповідають за безпеку польотів, 15-30% з них виникають внаслідок відмови техніки, 10-20% внаслідок впливу оточуючого середовища (метеофактори), а 5,0-10% – через інші причини, які часто не визначаються. Аварії та катастрофи літальних апаратів можуть виникати, починаючи з моменту запуску двигунів, на зльоті, під час польоту, при посадці аж до вимикання двигунів. Статистика свідчить про те, що майже половина аварій і катастроф відбувається на льотному полі, а половина у повітрі на різних висотах, причому над важкодоступною територією або водною поверхнею. Падіння літального апарату, який зазнав аварії, може бути причиною жертв як на його борту, так і на землі (при падінні на житлові будинки, може призвести до руйнування виробничих будівель і порушення виробничих процесів). Особливо небезпечно падіння літаків на АЕС та об’єкти хімічної промисловості, що може призвести до викиду в довкілля РР або СДОР. Відповідно, авіаційна катастрофа може посилюватись катастрофою на землі.

При авіакатастрофах розмір загальних втрат може досягнути 80-90% від загальної кількості людей, які перебувають на повітряному судні. Серед потерпілих особи з механічними пошкодженнями можуть становити 90% , у тому числі в стані шоку – 10% , з черепно-мозковою травмою – 40-60%, у 10-20% можуть бути сполучені травми та опіки.

У зв’язку з отриманими травмами біля 40% постраждалих будуть потребувати накладання пов’язок на рани, 50 – 60% - уведення знеболюючих засобів, 35% - іммобілізацію переломів, 60-80% - евакуацію на ношах і шитах.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Скачать 3.52 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru