Категории:

К. Д. Ушинського кафедра гімнастики історія розвитку гімнастики лекція

Поиск по сайту:


Скачать 391.43 Kb.
Дата08.03.2012
Размер391.43 Kb.
ТипЛекція
Содержание
2. Гімнастика в стародавніх народів і в середні віки.
3. Гімнастика у xviii і в першій половині xix ст.
4. Гімнастика в другій половині xix і на початку xx ст.
5. Гімнастика в дореволюційній росії.
5.1. Гімнастика в цивільних навчальних закладах.
5.2. Гімнастика в буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях.
5.3. Змагання з гімнастики в дореволюційній росії.
6. Гімнастика в срср.
6.1. Розвиток гімнастики в період з 1918 по 1931 рр.
6.2. Розвиток гімнастики з 1931 р. до великої вітчизняної війни.
6.3. Гімнастика в період великої вітчизняної війни.
6.4. Розвиток гімнастики з 1945 р. до останнього часу.
Література до теми
Подобный материал:

ПІВДЕННО-УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

(м. Одеса) ім. К.Д.УШИНСЬКОГО


Кафедра гімнастики


ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ

ГІМНАСТИКИ

лекція з предмету

«Теорія і методика

викладання гімнастики»


Склав:

викладач кафедри гімнастики

Солом’яний О.М.


м. Одеса

2007

План викладу


1. Введення.

2. Гімнастика в стародавніх народів і в середні віки.

3. Гімнастика у XVIII і в першій половині XIX ст.

4. Гімнастика в другій по­ловині XIX і на початку XX ст.

5. Гімнастика в дореволюційній Росії:

5.1 Гімнастика в цивільних навчальних закладах.

5.2. Гімнастика в буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях.

5.3. Змагання з гімнастики в дореволюційній Росії.

6. Гімнастика в СРСР.

6.1. Розвиток гімнастики в період з 1918 по 1931 рр.

6.2. Розвиток гімнастики з 1931 р. до Великої Вітчизняної війни.

6.3. Гімнастика в період Великої Вітчизняної війни у 1941—1945 рр.

6.4. Розвиток гімнастики з 1945 р. до останнього часу.

7. Література до теми.


1. ВВЕДЕННЯ.


Протягом багатьох століть гімнастика розвинулась від елемен­тарних вправ до сучасного гімнастичного багатоборства. її станов­лення органічно пов'язане з історією виникнення і розвитку фі­зичної культури і спорту. Зміст і завдання гімнастики на різних історичних етапах визначились економічним ладом і культурою людського суспільства.

Деякі сучасні гімнастичні вправи, головним чином прикладні (природні), виникли ще в глибоку давнину. Вони використовува­лись у поєднанні з різними трудовими процесами, іграми, вій­ськово-прикладними і спортивними рухами. У XIX ст. окремі гімнастичні вправи набувають спортивного характеру. З того часу кількість їх безперервно збільшувалась, вони ускладнювались і вдосконалювались.


^ 2. ГІМНАСТИКА В СТАРОДАВНІХ НАРОДІВ І В СЕРЕДНІ ВІКИ.


З різних джерел відомо, що гімнастичні вправи використовува­лись народами Стародавнього Сходу. У старовинних китайських книгах Конфуція є вказівки про те, що за 3000—2700 років до н. є. в Китаї існувала гімнастика, якою займалися вдома ранком або вечором. В Індії застосовувалась гімнастика для розвитку ди­хання. Пам'ятки стародавнього Єгипту, Персії, Закавказзя, Індії, Китаю свідчать про існування в той час професійних канатоходців і акробатів.

Найбільшого розвитку заняття фізичними вправами набули в стародавній Греції. Уперше слово «гімнастика», що походить від грецького «гімнос» — голий, оголений, було застосоване стародав­німи греками у VII ст. до н. є.

Під гімнастикою стародавні греки розуміли всі вправи, які застосовувались для фізичного розвитку. Безумовно, зміст древньогрецької гімнастики відрізняється від змісту гімнастики сучас­ної. Проте вже тоді вона мала деякі важливі ознаки, що дали можливість зберегти цю назву протягом більш як двох тисяч років. Серед вправ античної гімнастики ми зустрічаємо природні і штуч­ні форми рухів у вигляді різних видів бігу, спеціальних загально-розвиваючих вправ, ігри з м'ячем, метання м'яча, стрибки з ска­калкою, акробатичні вправи. Перелічені вправи входять до змісту і сучасної гімнастики.

Знайдені при розкопках зображення на фресках, малюнки на вазах, кубках, печатях тощо свідчать про те, що вже в епоху пізнього родового суспільства на Кріті і в Мікенах (25—20 ст. до н. є.) були поширені ігри з биком, під час яких виконувались акробатичні вправи на рогах і спині бика, який біг галопом. Слід зауважити, що спочатку головними учасниками ігор з биком були жінки.

У школах верхової їзди римські воїни вивчали складні прийоми цієї їзди на дерев'яному коні — свідчить римський історик Флавій Вегецій. Описані ним вправи військово-прикладного характеру поклали початок розвитку сучасних вправ на гімнастичному коні з ручками. Римляни також використовували дерев'яні драбини та інші дерев'яні споруди, за допомогою яких навчалися долати перешкоди і штурмувати укріплення. Як у стародавній Греції, так і в стародавньому Римі звичайним явищем були виступи професіоналів-акробатів. Вони мали великий вплив на дальший розвиток і вдосконалення техніки гімнастичних вправ, особливо на при­ладах.

В епоху середньовіччя суто гімнастичні вправи використовува­лись значно рідше. Проте серед бродячих артистів-акробатів про­довжувало існувати і розвиватись мистецтво виконання різних акробатичних вправ, що ґрунтувалося на великій сміливості, ри­зикованості, силі, особливо вправ з рівноваги на горизонтальному канаті.

На початку епохи Відродження підвищений інтерес до старо­давньої культури сприяв формуванню нових поглядів і напрямів у вихованні. Питання фізичного розвитку людини привертають увагу передових учених і мислителів. З'являється багато педаго­гічних творів і посібників з питань фізичного виховання. Передові на той час погляди були висловлені в другій половині XVI ст. італійським лікарем Меркуріалісом (1530—1606 рр.). У своїй пра­ці «Про мистецтво гімнастики» він докладно описав усі види вправ того часу. Три книги цієї праці присвячені історії і три — медично­му аналізу фізичних вправ. Меркуріаліс поділяв гімнастику на три види: військову, медичну і атлетичну. Він вважав, що гімнасти­ка— частина медицини і при тому найкраща, тому що вона має на меті надбання людьми здоров'я. Військову гімнастику Мерку­ріаліс за цінністю ставив на друге місце. Третій вид — атлетичну гімнастику — він назвав порочною і гостро критикував. Мерку­ріаліс вважається одним з перших теоретиків оздоровчо-гігієніч­ного напряму в гімнастиці. Його праця довго була посібником з гімнастики для педагогів. Разом з тим у цей час розвивається й атлетичний (спортивний) напрям. В атлетичній гімнастиці, що застосовувалась у школах дворянської молоді, головну увагу при­діляли оволодінню технікою складних рухів для розвитку сприт­ності. Для цього використовували вправи на дерев'яному коні й акробатичні.

Техніка деяких вправ на приладах вже була близькою до су­часної. Інтерес до складних вправ на приладах створив сприятливі умови для широкого розвитку акробатичних вправ. Відомий французький акробат кінця XVI і початку XVII ст. А. Тюкарро в 1599 р. опублікував перший посібник з акробатики «Три діалоги про вправи і вольтижування в повітрі».


^ 3. ГІМНАСТИКА У XVIII І В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.


Дальшого розвитку гімнастика набула у XVIII ст. Цей час ознаменувався підготовкою і здійсненням французької буржуазної революції, яка завдала нищівного удару феодальному ладу. Вона зробила буржуазну ідеологію в Європі панівною і в питаннях ви­ховання молоді./У цей період значний вплив на розвиток теорії і практики фізичного виховання мали ідеї передових представни­ків буржуазії — філософів, мислителів і педагогів. Визначну роль відіграли ідеї і праці видатних французьких просвітителів: Жан Жака Руссо (1712—1778), Вольтера (1694—1778) і видатного пе­дагога Песталоцці (1746—1827). Наприкінці XVIII ст., а головним чином на початку XIX ст. в Німеччині, Швеції і Франції почали створюватись буржуазні національні системи гімнастики. У кож­ній з цих країн були особливі обставини, які зумовили потребу створення певної системи фізичного виховання, що відповідала б національним вимогам і завданням. Тому характер гімнастичних вправ був різний.

У 70-х рр. XVIII ст. в деяких містах Німеччини почали створю­ватись школи нового типу – філантропіни (школи людинолюб­ства). Перший філантропія був відкритий 27 грудня 1774 р. в м. Дессау. Пізніше гімнастикою у школі керував Г. Фіт (1763— 1836). Свої погляди на фізичне виховання він виклав у тритомній праці «Досвід енциклопедії фізичних вправ» (1794—1818). Най­важливішим є спроба Фіта зробити біомеханічний аналіз фізичних вправ. Метою гімнастики Фіт вважав: а) збереження і зміцнення здоров'я; б) збільшення м'язової сили і швидкості рухів; в) роз­виток красивої форми тіла; г) сприяння розумовому розвитку і психічній діяльності.

Гутс-Мутс (1759—1839) також вважається одним із засновни­ків німецької гімнастики. Він працював майже одночасно з Фітом, але в іншому філантропіні. Цілеспрямованість занять і самі фізичні вправи, які застосовував Гутс-Мутс, майже нічим не відрізняються від тих, які використовував Фіт. У 1793 р. вийшла книга «Гімнастика для юнаків» Гутс-Мутса, а в 1817 р. він опублі­кував працю «Гімнастичний посібник для синів батьківщини». У систему Гутс-Мутса входять стрибки в довжину, глибину, з жердиною, через коротку і довгу скакалки, різні види ходьби і бігу, фігурне марширування, метання, рухливі ігри, лазіння по різноманітних природних і штучних предметах і перешкодах, впра­ви з рівноваги на колоді та ін. Основні теоретичні висловлювання Гутс-Мутса не втратили свого значення й тепер. Його «Гімнастику для юнаків» у 1957 р. перевидано в НДР.

Подальший розвиток німецької системи гімнастики пов'язаний з ім'ям Ф. Яна (1778—1852). У своїй системі Ян описав вправи з ходьби, бігу, стрибків (у довжину, глибину, через коня і козла), махи на гімнастичному коні, вправи на паралельних брусах (виси, змішані і прості упори, розмахування, зіскоки), вправи на пере­кладині, виси прості і змішані, упори, перемахи, зіскоки, повороти (виси верхом, зависом однією і двома), підйоми (махом назад, розгином). Щоб збільшити рухову щільність уроку, Ян використо­вував для вправ у махах на коні довгу колоду з кількома парами ручок. Свою гімнастику він назвав «турнкунст» — мистецтво спритності, а учнів — турнерами. Пізніше німецьку гімнастику по­чали називати скорочено «турнен». З часу Яна вправи на пара­лельних брусах і перекладині міцно ввійшли в практику фізично­го виховання.

А. Шписс (1810—Г858) пристосував німецький турнен до ви­кладання в школі і тим самим завершив створення системи німецької буржуазно-національної гімнастики. Свою працю він опублікував у 1840—1846 рр. під новою назвою «Вчення про гімнастичне мистецтво» (чотиритомна праця). Ця система проіс­нувала в Німеччині без особливих змін понад 70 років. З невели­кими вдосконаленнями, запозиченими в чехів із сокольської гімнастики, вона використовувалась до першої світової війни.

Для підвищення насиченості уроку Шписс увів групові прила­ди: довгу перекладину з кількома стояками, довгі дванадцятиметрові бруси, ряди жердин, подвійну горизонтальну драбину. Ці прилади були пристосовані для одночасного вправляння багатьох учнів. Отже, невід'ємною частиною німецької системи гімнастики є прилади: кінь, бруси, перекладина, а також вільні вправи під музичний супровід і опорні стрибки.

Засновниками шведської системи гімнастики є П. Лінг (1776— 1839) і його син Я. Лінг (1820—1886). У цій системі вправи піді­брано за анатомічними ознаками, тобто для впливу на окремі м'язові групи і частини тіла, причому кожна вправа повинна да­вати заздалегідь намічений фізіологічний ефект, проводитись з певним ступенем напруженості і мати точно визначену форму. Ба­гато вправ розроблено для виховання правильної постави.

Щоб змінювати навантаження і точніше його регулювати, Я. Лінг підібрав нові прилади: гімнастичну стінку, лави, бум, подвійний бум, стовп, щоглу з перекладиною, плінт, канати, стойки для стрибків і т. п. Ці прилади використовуються й тепер у всіх країнах. Я. Лінг розробив схему уроку, який складався з 16 ча­стин. Шведська система гімнастики мала яскраво виражений оздо­ровчий характер. Педагогічні завдання в ній враховувались мало.

Шведська гімнастика довгий час вважалася прогресивною си­стемою. Лише в кінці XIX ст. її почали критикувати найбільш освічені спеціалісти з фізичного виховання — в Росії П. Ф. Лесгафт, у Франції — Ж. Деміні та ін.

Засновник французької системи гімнастики іспанець за похо­дженням полковник Ф. Аморос (1770—1848) у. 1830 р. видав «Посібник з фізичного, гімнастичного і морального виховання», в якому виклав свої погляди, методичні основи і практичний мате­ріал у вигляді гімнастичних вправ. Аморос заявив, що мета його гімнастики є загартування і фізична підготовка населення до військової служби. Найкращими гімнастичними вправами він вва­жав військово-прикладні вправи, ходьбу, біг на місцевості на швидкість і витривалість, різноманітні стрибки, вправи з рівнова­ги, долання перешкод — стіни, канави, лазіння по драбині, пере­борення простору висячи на руках, руках і ногах, за допомогою жердини чи натягнутого каната, піднімання і піднесення живого або неживого вантажу, метання. Від викладача фізичного вихо­вання Аморос вимагав знань з анатомії, фізіології, психології, музики, співів і вміння користуватися гімнастичними приладами. Французька система гімнастики мала військово-прикладний харак­тер і дістала велику підтримку в себе на батьківщині і за її межами.

Таким чином, у національних буржуазних гімнастичних систе­мах першої половини XIX ст. виділились три напрями. Перший напрям — гігієнічний — полягав у тому, що за допомогою гімнасти­ки намагалися розвинути і зміцнити організм людини. Велику увагу при цьому звертали на виховання гарної постави. Він най­яскравіше проявився у шведській системі (П. Лінг і Я. Лінг). Другий — атлетичний — всю увагу приділяв навчанню складних рухів як на спеціальних приладах, так і без них. Це знайшло своє відображення у німецькій системі (П. Фіт, Гутс-Мутс, Ф. Ян, А. Шписс). Третій напрям полягав у вихованні військово-при­кладних навичок і загартуванні організму людини. Така гімнасти­ка пізніше дістала назву військової. Найяскравішим представни­ком цього напряму була французька система (Ф. Аморос, Ж. Ебер).

У дальшому розвиток гімнастики йшов як по шляху вдоскона­лення цих систем із збереженням попередньої спрямованості, так і через створення нових систем, автори яких намагалися суміща­ти оздоровчі завдання з освітніми.


^ 4. ГІМНАСТИКА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX І НА ПОЧАТКУ XX СТ.


Під впливом нових вимог у другій половині XIX і на початку XX ст. склалися різні види гімнастики: спортивного характеру (спортивна і художня гімнастика, акробатика), військова, гігіє­нічна, лікувальна, педагогічна (тепер вона називається основною). Спортивна гімнастика стала одним з найпоширеніших видів. Го­ловну роль в її розвитку відіграла Чехословаччина, де в 60-х рр. виник так званий сокольський рух як форма національно-визволь­ної боротьби чехів. Засновником сокольської гімнастики був про­фесор історії і естетики Празького університету Мірослав Тирш (1832—1884). Автори сокольської гімнастики розробили складні й гарні комбінації вправ. Саме з сокольської починається сучасна спортивна гімнастика. Головне місце в сокольській системі займа­ли вправи на перекладині, брусах, коні, колоді та ін. Сюди ж належали всі види стрибків (через стіл, козел, кінь та ін.). Під час виконання вправ головним завданням було зберегти красу і точність рухів. Складні переходи з одного положення в інше пере­творювали сокольські вправи в цікаве і захопливе видовище. Саме це приваблювало широкі кола молоді і залучало їх до система­тичних занять гімнастикою.

У другій половині XIX ст. почали проводити змагання з гімнас­тики спочатку всередині країни, а згодом і за її межами. Перше змагання в Чехословаччині відбулося в 1877 р., у Німеччині — в 1880, у Росії — в 1885 р. У 1881 р. утворюється міжнародна феде­рація гімнастики (ФІЖ), яка керувала міжнародними змагання­ми. Гімнастику включено до програми І Олімпійських ігор у Г896 р., а з 1903 р. почали проводити чемпіонати світу, які тепер відбуваються через кожні чотири роки.

Художня гімнастика почала розвиватись у Франції в середині XIX ст. Засновником її був Дельсарт (1871 – 1911). За допомогою гімнастичних рухів він намагався висловити думки, почуття, пере­живання. Розроблений Дельсартом комплекс виразних рухів ви­користовувався в художній гімнастиці в період її становлення.

На початку XX ст. зародилась ритмічна гімнастика. Одним з її засновників був Жак Далькроз (1865—1914). Спеціальними вправами він намагався добитися, щоб рухи тіла відповідали за­даному ритмічному імпульсу музичного твору.

На розвиток художньої гімнастики великий вплив мала Айседора Дункан (1878 – 1927)—американська танцівниця, ірландка за походженням; вона створила так званий вільний танець, який протиставляла класичному балету. В її танцях поєднувались рит­мічність і виразність рухів з високою емоційністю і спеціальною технікою. Основою цієї техніки були не елементи класичного ба­лету, а прості природні рухи — крок, стрибок, біг, тобто рухи, що використовуються в сучасній гімнастиці.

З 40-х років XIX ст. починає швидко розвиватись основна гімнастика. Уперше науково обґрунтовані гімнастичні системи для учнів з'явилися в Росії (П. Лесгафта), а потім у Франції (Ж. Демені).

Після першої світової війни основна гімнастика починає ди­ференціюватися. Виділяється гімнастика для старших юнаків і молодих людей. Створюються спеціальні гімнастичні системи для жінок і дітей. Поряд з різноманітними видами гімнастики в кінці XIX ст. і на початку XX ст. дуже поширилися системи індивідуаль­ної гімнастики, які застосовувалися для розвитку мускулатури, головним чином верхнього пояса. Ці завдання розв'язували за допомогою вправ з гирями, гантелями, пружинами та ін. Великої популярності набула індивідуальна гімнастика датчанина Мюллера. У своїй праці «Моя система» він виклав вправи і методику їх використання. Особливо поширена була гантельна гімнастика Сандова. З'являються системи індивідуальної гімнастики, в яких м'язові напруження здійснювались вольовими зусиллями (гімнас­тика Прошека і Анохіна).


^ 5. ГІМНАСТИКА В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ.


Гімнастика на території нашої країни розвивалася протягом кількох століть. Деякі сучасні гімнастичні вправи виникли ще в глибоку давнину.

Велике значення для історії гімнастики мають ігри з биком, поширені серед багатьох племен, що жили в долині рік Дону, Дніпра, Амудар'ї і Сирдар'ї. Ці ігри складалися з виконання склад­них акробатичних стрибків на спину і з спини бика.

У період зародження в Росії феодалізму в містах дуже поши­рені були акробатика і канатоходіння, особливо серед народів Се­редньої Азії. Ці вправи, як правило, виконували професійні акто­ри – скоморохи на святах, бенкетах і ярмаркових виставах.

Деякі типові для сучасної гімнастики вправи використовува­лись у програмах військово-фізичної підготовки російських військ. Гімнастика була введена в кадетських корпусах за рахунок інших, головним чином загальноосвітніх, предметів, а пізніше – і в армій­ських частинах. Таким чином, «основи гімнастики почали заро­джуватись у військових навчальних закладах; потім гімнастика почала проникати в армію, цивільні навчальні заклади і спортивні товариства. Система військової гімнастики в Росії поєднувала французьку і шведську системи.

З другої половини XIX ст. гімнастика в армії набула ще біль­шого поширення. Навіть була створена комісія для розробки за­ходів щодо поліпшення цієї роботи в армії (1865), яка мала скла­сти нову програму навчання військ, спростити стройові вправи.

У 1859 р. було прийнято перший посібник з гімнастики під назвою «Правила для навчання гімнастики у військах». У ньому було описано загально розвиваючі вправи: в опорі, на перекладині, брусах, гімнастичному коні, колоді, жердині, драбині, канаті, а також вправи на подолання військово-польових перешкод.

У 1872 р. Е. Шмідт, член гімнастичного товариства «Пальма», склав «Посібник з гімнастики для резервних і діючих військ», а в 1879 р. він же видає «Посібник з гімнастики для воюючих військ».

Найбільш відомим спеціалістом у галузі військової гімнастики був генерал М. І. Драгомиров (1830—1905), який розробив свою систему фізичної підготовки.

Кадри спеціалістів з гімнастики для армії підготовляли на різних курсах. Велику роботу в цьому напрямі проводив П. Ф. Лесгафт. У 1885 р. з його ініціативи було відкрито шестимісячні офі­церські курси викладачів гімнастики, так званий «фехтувально-гімнастичний кадр», перетворений в офіцерську головну гімнастич­но-фехтувальну школу. Для вступу до школи треба було виконати такі вправи: на перекладині — переворот в упор із стрибка і зіскок дугою; на брусах – розмахування в упорі із згинанням рук; на гімнастичному коні – стрибок ноги нарізно; стрибок у висоту не менш як 1,5 аршина (107 см) і лазіння по похилій драбині не менш як 4 аршини (285 см). Навчання тривало 10 міс. Школа щороку випускала до 100 викладачів для армій. Вона організо­вувала і проводила внутрі шкільні відкриті змагання з гімнастики. Крім того, слухачі школи брали участь у російських олімпіадах і міжнародних змаганнях, показуючи для того часу непогані ре­зультати.


^ 5.1. ГІМНАСТИКА В ЦИВІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ.


У навчальні заклади Росії гімнастика проникає в кінці XVIII ст. Але певного поширення вона набула лише в першій половині XIX ст., коли її почали вводити в гімназії, ліцеї, університети. Статут дворянських шкіл 1828 року передбачає обов'язковість фізичних вправ для шкіл, але, незважаючи на це, гімнастика там не поширилась, бо викладання велося тільки німецькою мовою і переважно в позаурочний час. У деяких школах гімнастику було перенесено на півгодинку (велику перерву). Заняття проводили раз на тиждень і, природно, ніяких відчутних результатів це не давало.

У 1872 р. гімнастику введено вже як обов'язковий предмет у молодші класи петербурзьких шкіл і в навчальний план реальних училищ.

У 1873 р. виходить «Посібник з гімнастики для середніх і ви­щих навчальних закладів духовного і цивільного відомства». У цьому самому році видано посібник з гімнастики для сільських шкіл. Він містив загально розвиваючі вправи для окремих груп м'язів, вправи з рівноваги, на опір, біг, стрибки, вправи з палиця­ми, скакалками, вправи з лазіння по драбині та ігри. Проте ці несміливі спроби ввести гімнастику в навчальні заклади мали дуже незначні наслідки. У школах не було кваліфікованих учителі» фізичного виховання, кожний учитель проводив заняття, як вва­жав за потрібне.

Для розвитку теорії і методики шкільної гімнастики найбіль­ше значення мали праці П. Ф. Лесгафта (1837—1909). Він розро­бив свою оригінальну науково обґрунтовану теорію фізичної осві­ти дітей шкільного віку, яка стала першою в світі системою об­грунтованих даних з анатомії і фізіології, психології і педагогіки. П. Ф. Лесгафт – автор «Посібника з фізичної освіти дітей шкільного віку» (першої в Росії капітальної праці з фізичного виховання). Найціннішими фізичними вправами Лесгафт вважав біг, метання, боротьбу, рухливі ігри і спеціальні гімнастичні впра­ви, що розвивають загальну координацію рухів і здатність орієн­туватися в часі і просторі. Фізичні вправи він добирає з урахуван­ням анатомо-фізіологічних даних і зазначає, що такими вправами, якщо їх поступово і послідовно вдосконалювати і різноманітити, можна досягти всебічного розвитку людського організму. Лесгафт був прихильником поєднання фізичного розвитку з розвитком ро­зумовим, моральним, естетичним і трудовим. В основу добору і систематизації фізичних вправ він поклав не формальні зовнішні ознаки самих фізичних вправ і умови їх організації, як це було в інших системах того часу, а педагогічні завдання. Лесгафт запропонував ряд цінних методичних вказівок, які випливають з його розуміння основ фізичної освіти, а саме:

1) пояснення давати коротко, виразно і доступно для учнів;

2) добиватися точного і правильного виконання учнями фізич­них вправ;

3) показ вправ має бути бездоганним, точним і елегантним;

4) не спинятись довго на одній вправі, бо одноманітність швид­ко стомлює учнів;

5) суворо додержуватись поступовості і послідовності в збіль­шенні навантаження;

6) систематично повертатися до вправ, які недостатньо за­своєні;

7) вчитель не повинен вдаватись до заохочень, покарань, необґрунтованих дій і вимог;

8) учням, звільненим від фізичних вправ за станом здоров'я (за винятком серйозних захворювань), бути присутніми на уроках і стежити за заняттями.

На початку і наприкінці навчального року вчитель має сам проводити вимірювання в учнів зросту, ваги, сили, об'єму грудної клітки, шиї, кінцівок тощо. Дані проведених спостережень треба враховувати і використовувати в практичній роботі.

Лесгафт виступає проти використання в школі гімнастичних приладів (перекладини, брусів, трапецій, коня та ін.), вважаючи, що вправи на них пов'язані з надмірними відчуттями, що призво­дить до зниження вразливості. Крім того, вправи, які виконуються переважно з опорою на верхні кінцівки, не відповідають анато­мічній будові кісток і стану кісткового апарата школярів і можуть призвести до неправильного розвитку. Він також заперечує проти виконання в школі прикладних вправ і проведення змагань, пояс­нюючи це тим, що вони не узгоджуються з завданнями загально­освітніх шкіл. Великого значення Лесгафт надавав питанням виховання в учнів любові до праці. За допомогою старанної праці він намагався зміцнити в них волю і характер. Звертаючись до своїх учнів, Петро Францович рішуче наполягав: «Якщо у вас що-небудь не виходить, то треба попрацювати, а не кидати його відразу». Улюбленими висловами Лесгафта були: «Не лежати на боці», «Треба взяти себе за барки, добродію, і примусити працю­вати, працювати до кривавого поту».

Лесгафт глибоко аналізував структуру фізичних вправ, поясню­ючи значення таких компонентів, як сила, амплітуда, напрям і швидкість. Цей аналіз разом з іншими положеннями системи Лес­гафта допоміг радянським педагогам розробити найпрогресивнішу методику фізичного виховання.


^ 5.2. ГІМНАСТИКА В БУРЖУАЗНИХ ГІМНАСТИЧНИХ ТОВАРИСТВАХ І ОРГАНІЗАЦІЯХ.


У буржуазних гімнастичних товариствах і організаціях дорево­люційної Росії культивувалися три види гімнастики: спортивна, гі­гієнічна і лікувальна, з яких значного розвитку набула спортивна гімнастика. У той час у Росії не було єдиної вітчизняної системи гімнастики. У різних спортивних товариствах керували цією спра­вою зарубіжні спеціалісти (німці, шведи, чехи, американці). Актив­ну участь в організації гімнастичних гуртків брали німецькі турнери. Перше гімнастичне товариство було відкрито німцями в Одесі в 1861 р. У 1863 р. в Петербурзі розпочало свою роботу гімнастич­не товариство «Пальма», а в 1868 р. в Москві організовано «Мос­ковський гімнастичний союз». У 1869 р. в Петербурзі виникає «Петербурзьке гімнастичне товариство». Такі гімнастичні товари­ства створювались і в інших містах Росії. У наступні роки, поряд з німецькими з'являються і сокольські гімнастичні товариства: «Сєвер» у Петербурзі, а пізніше, у 1900 р., – товариство «Сокіл». Сокольська гімнастика частково культивувалася в американському товаристві «Маяк», яке було організоване в 1903 р., а також у шведському товаристві «Богатир» (1904 р.). Поряд з німецькими і сокольськими товариствами в Росії створюються гімнастичні організації за безпосередньою участю і керівництвом вітчизняних спеціалістів. Так, у травні 1881 р. на Страстному бульварі в будин­ку Редліха було відкрито перший у Москві гімнастичний зал і на його базі в 1882 р. організовано «Російське гімнастичне товари­ство». У травні 1883 р. затверджено статут цієї першої в Росії вітчизняної гімнастичної організації. Серед організаторів товари­ства були російські письменники А. П. Чехов, В. О. Гіляровський, які надавали великого значення питанням фізичної культури. В. О. Гіляровський протягом багатьох років був головою «Росій­ського гімнастичного товариства». Особливо велику роль у розвит­ку гімнастики відіграло товариство «Сокіл». Своїм змістом соколь­ська гімнастика була більш приваблива, ніж німецька і шведська системи. Як правило, урок сокольської гімнастики проводили з музичним супроводом, що значно підвищувало емоційний стан учнів і виховувало естетичні смаки. Вправи на брусах, кільцях, перекладині і коні з ручками також захоплювали молодь. Щоб залучити молодь у гімнастичні гуртки, влаштовували масові гім­настичні свята, на яких демонструвалися вільні вправи і вправи на гімнастичних приладах. Молодь охоче відвідувала заняття з сокольської гімнастики. Сокольська система поклала початок спортивному напрямку гімнастики і набула великої популярності. Товариства «Сокіл» створюються майже в усіх великих містах Росії.

Після революції 1905 р. товариства «Сокіл», які мали класовий ха­рактер і були під безпосереднім керівництвом царського уряду, зро­били різкий поворот вправо. В ідейно-політичному вихованні молоді ці організації відігравали реакційну роль, прищеплюючи їй відда­ність російському самодержавству, почуття буржуазного націоналіз­му, відвертаючи молодь від революційної боротьби.


^ 5.3. ЗМАГАННЯ З ГІМНАСТИКИ В ДОРЕВОЛЮЦІЙНІЙ РОСІЇ.


16 грудня 1885 р. в Москві було проведено перше в Росії зма­гання з гімнастики, організоване «Російським гімнастичним това­риством». У ньому брало участь усього 11 осіб. Перемогу здобули А. Тейхман і М. Кістер. Другі змагання на першість Москви про­ведено в 1887 р., треті —в 1888 р., а четверті, в яких брало участь 20 гімнастів,— у 1892 р. У наступні роки кількість учасників зма­гань не збільшилась, а навпаки, навіть зменшилась. Так, напри­клад, у змаганнях на першість Росії, які проводились у 1905 р. в Петербурзі, брали участь лише 15 гімнастів і один суддя. У цих змаганнях звання чемпіона здобув Дуцман – службовець бухгал­терії, член товариства «Пальма». До речі, основна боротьба за призові місця на чемпіонатах проходила між гімнастами товариств «Пальма» і «Сєвер».

У березні 1911 р. був створений Олімпійський комітет Росії і наступного року російські гімнасти (невдало) виступили на Олім­пійських іграх у Стокгольмі, зайнявши 15—16 місця. Після Олім­пійських ігор було вирішено проводити щороку російські олімпіа­ди, щоб виявляти найсильніших гімнастів і пропагувати гімнастику серед населення. Перша російська Олімпіада, в якій взяли участь 58 гімнастів, була проведена в Києві в 1913 р. її програма перед­бачала як командну, так і особисту першість. Змагання з командної першості відбувалися з таких видів гімнастичних вправ: вільні вправи, обов'язкові і довільні вправи на перекладині, брусах, кільцях, коні з ручками, а також лазіння по драбині, вертикаль­ному і похилому канаті на швидкість, стрибки в довжину з місця (норма — 250 см), стрибки у висоту (норма — 130 см), біг на 100 м, штовхання ядра (норма —8м).

Особиста першість включала обов'язкові довільні вправи з чо­тирьох видів багатоборства (перекладина, бруси, кільця, кінь з ручками і вільні вправи). Кожна комбінація на приладах скла­далася з трьох елементів на виявлення сили і трьох елементів на виявлення спритності. Про рівень складності вправ можна судити з таких прикладів. На кільцях найскладнішими елементами були: «рибка ззаду» (горизонтальний вис ззаду), «рибка спереду» (горизонтальний вис спереду) і «всклопка» (підйом розгином); на брусах: переворот в упор на кінцях брусів і кут; на перекладині: переворот в упор не торкаючись тілом перекладини, підйом роз­гином, упор стоячи зігнувшись на перекладині і зіскок прогнув­шись; на коні з ручками: «рибка в упорі», схрещення; вільні вправи складались з випадів і рівноваг. Переможцем змагань ста­ла команда Петербурзької головної гімнастично-фехтувальної школи.

Друга російська Олімпіада проходила в Ризі в 1914 р. До її програми входили три вправи на приладах, стрибок через коня в довжину, стрибок у висоту і біг на 100 м. На приладах викону­вались обов'язкові і довільні вправи. Слід зазначити, що деякі гімнасти дореволюційної Росії досягли для тих часів високого рівня спортивної майстерності і неодноразово займали призові міс­ця на міжнародних змаганнях. Так, у 1897 р. на змаганнях у Бел­граді слов'янських соколів (членів гімнастичного товариства «Со­кіл») засновник російського гімнастичного товариства письменник В. О. Гіляровський за високі технічні показники удостоєний звання «Найбільшого Вітязя». У 1901 р. 8 російських гімнастів поза кон­курсом брали участь у Нюрнберзі на міжнародних змаганнях гімнастичного союзу «Турнен». Успішно виступали російські гім­насти на всесокольських зльотах у Празі.


^ 6. ГІМНАСТИКА В СРСР.


Після Великої Жовтневої соціалістичної революції, що відкри­ла нову еру в історії людства, у нашій країні з'явилися великі можливості для розвитку гімнастики. Радянська школа гімнастики тісно зв'язана з процесом становлення системи фізичного вихо­вання в нашій країні. Цей процес умовно поділяють на 4 етапи:

І охоплює період з 1918 по 1931 рр.;

II етап – 1931 – 1941 рр.;

III етап – 1941 – 1945 рр. (період Великої Вітчизняної війни);

IV етап – з 1945 р. до цього часу.


^ 6.1. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ В ПЕРІОД З 1918 ПО 1931 РР.


З перших днів існування радянської фізичної культури гімнасти­ка служила справі всебічного фізичного розвитку трудящих, їх підготовки до соціалістичної праці і захисту Батьківщини.

22 квітня 1918 р. з ініціативи В. І. Леніна декретом ВЦВК введено загальне обов'язкове військове навчання (Всевобуч), яко­му було доручено готувати бойові резерви Червоної Армії. Гім­настика розвивалася під безпосереднім керівництвом Всевобучу, який створює по всій країні військово-спортивні клуби й організо­вує мережу короткострокових курсів для підготовки спеціалістів. Основним засобом фізичної підготовки допризовників була спор­тивна і польова гімнастика. Але гімнастика в ці роки відставала від потреб Радянської держави, бо Всевобуч не мав належної матеріальної бази і кваліфікованих викладачів.

Завдяки енергійній роботі керівників Всевобучу при безпосе­редній підтримці з боку партії і уряду в країні створюється широ­ка мережа курсів по підготовці інструкторів спорту і гімнастики, які керували допризовною підготовкою молоді. Пізніше курси перетворюються в окружні школи фізичної освіти. Цим було ство­рено певний фундамент для дальшого розвитку гімнастики в СРСР.

У 1920 р. в другу річницю Всевобучу відбулося велике гімнас­тичне свято на Ходинському полі в Москві, на якому понад 2 тис. допризовників демонстрували масові гімнастичні вправи, фігурне марширування тощо. В. І. Ленін, який був присутній на святі, дав високу оцінку такій формі масового виступу і пророкував йому велике майбутнє.

Незважаючи на деякі досягнення, у розвитку гімнастики були і дуже серйозні недоліки. Об'єднані в- райцентрах і пунктах Все­вобучу, деякі старі керівники гімнастичних товариств відновлюють діяльність старих сокольських організацій, правда, під новими назвами, а іноді навіть і під старою назвою «Сокіл». У цей період меншовики Грузії створили гімнастичну організацію буржуазно-націоналістичного характеру «Шевердені» (гірський орел). Реак­ційною організацією було і єврейське товариство «Маккабі».

Таким чином, у цей період, крім Всевобучу, що охоплював гім­настичними заняттями широкі маси трудящої молоді, були також замкнуті, кастові реакційні організації, діяльність яких спрямову­валась проти заходів радянської влади. Завдання полягало в тому, щоб не дати контрреволюційним спеціалістам очолити керівництво гімнастикою. Велику роль у цій важливій справі відіграв ленін­ський комсомол. Замість старих організацій комсомол створює гім­настичні клуби юних пролетарів, що розпочали енергійну боротьбу з буржуазним впливом на молодь. Створюються гуртки фізичної культури при клубах підприємств і установ.

Для загального керівництва фізичною культурою в країні в 1923 р. була створена Вища рада фізичної культури, яку очолив Народний комісар охорони здоров'я М. О. Семашко. Працівники Наркомздороввідділу доклали багато зусиль для здійснення лікар­ського контролю над тими, хто займався гімнастикою. Але вони надто вузько розглядали гімнастику – лише як засіб зміцнення здоров'я і фізичних сил молоді.

У ці роки не було науково обґрунтованої системи фізичного виховання, а тому не було єдиної точки зору на питання органі­зації і змісту занять з фізичної культури. З одного боку, пролеткультівці повністю відкидали все, що було створено до революції, вважаючи всі системи реакційними, що не відповідають завданням нової пролетарської держави. Вони навіть пропонували знищити гімнастичні прилади як шкідливе знаряддя виробництва буржуаз­ного сокольства. Інші, навпаки, вважали, що не слід нічого нового створювати, а користуватися тими системами, які діяли в зарубіж­них країнах.

У цей час зроблено було перші спроби створити науково обґрунтовану систему фізичного виховання для шкіл, відому як система Головної вченої ради (ГВР). Насправді вона мала компілятивний характер і базувалася на системах Лінга, Демені і Ебера.

Велике значення для дальшого розвитку фізичної культури і, зокрема, гімнастики має історична постанова Центрального Комі­тету партії 1925 р., в якій гімнастику було визнано одним з основ­них засобів фізичного виховання, дійовою формою згуртуванню широких трудящих мас на виконання завдань партії і уряду і за­собом зміцнення міжнародних пролетарських зв'язків. Після цього рішення значно поліпшилась масова робота з гімнастики в проф­спілках; почали створюватись секції спортивної гімнастики, зроста­ла кількість тих, хто займався нею. У 1930 р. таких налічувалося вже півмільйона чоловік. Розпочалася критична переробка існую­чих систем гімнастики. У ці роки був покладений початок система­тичному проведенню змагань з гімнастики республіканського і все­союзного масштабів, дістають права громадянства вправи на при­ладах. Починає розгортатися науково-дослідницька робота в галузі гімнастики; тоді ж розроблено типову схему уроку гімнастики і класифікацію гімнастичних вправ.

У початковій і середній школі з 1926/27 навчального року введе­но нові програми з фізичного виховання, основним змістом яких були гімнастичні вправи. У цей період із стін інститутів фізичної культури виходять висококваліфіковані викладачі. Великий вплив на розвиток спортивної гімнастики мала Всесоюзна спартакіада народів СРСР, яка була проведена в 1928 р. в Москві. У програму спартакіади входили змагання з спортивної гімнастики, в яких узяли участь 60 гімнастів – 5 команд по 8 чоловік від Москви, Ленінграда, України, Закавказзя і Північного Кавказу і 20 гім­настів, що виступали в особистій першості.

Певне значення для дальшого розвитку гімнастики в СРСР мала науково-методична конференція з гімнастики, яка відбулася в квітні 1923 р. Вона узаконила існування секцій загальної фізич­ної підготовки і визначила зміст окремих видів гімнастики. Для підвищення продуктивності праці запроваджується виробнича гімнастика. З 1929 р. в Москві, а потім і в інших містах Радян­ського Союзу введено гімнастику по радіо, що сприяло значній популяризації її серед населення нашої країни. Широкого розвит­ку набувають групові заняття з основної і гігієнічної гімнастики. Виникають секції пластичної гімнастики, яка була прообразом сучасної художньої гімнастики.


^ 6.2. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1931 Р. ДО ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.


Характерною рисою цього періоду був бурхливий розвиток спор­тивної гімнастики. З року в рік зростає кількість гімнастичних змагань, значно ускладнюються гімнастичні вправи і вдосконалю­ється техніка їх виконання. Безперервно збільшується кількість людей, які систематично займаються в секціях гімнастики. Секцій­на робота стає основною формою занять. Певне значення для розвитку гімнастики в СРСР мали комплекси ГПО І і II ступенів і БГПО, які було введено в 1931—1932 рр. У цей період, поряд із спортивною гімнастикою, широкого розвитку набула лікувальна, гігієнічна і виробнича гімнастика. У 1931 р. була проведена перша Всесоюзна конференція з питань виробничої гімнастики. Після цієї конференції на ряді фабрик і заводів почали широко використовувати гімнастичні вправи для зміцнення здоров'я робіт­ників і підвищення продуктивності праці.

У 1931 р. в усіх навчальних закладах введено обов'язкові заняття з фізичної культури, причому основним змістом занять були гімнастичні вправи. З найважливіших заходів для дальшого розвитку гімнастики слід назвати змагання 1932 р. і гімнастичну конференцію 1933 р., яка відбулася в Ленінграді.

У травні 1933 р. Міжнародна пролетарська спортивна органі­зація (КСІ) провела в Москві конференцію з гімнастики. На ній були присутні представники робітничих спортивних організацій скан­динавських країн, Швейцарії, Франції, Австрії. Ця конференція була першою розгорнутою нарадою з питань гімнастики, вона характеризує початок нового періоду в її розвитку. У своїх рішен­нях конференція визначила місце гімнастики в радянській системі фізичного виховання, її завдання і зміст, сформулювала основні методичні принципи; було уточнено типову схему уроку з гімнастики.

Напередодні конференції було проведено третю особисто-ко­мандну першість СРСР, в якій взяли участь 193 гімнасти. На цих змаганнях уперше виступали гімнасти за програмою майстрів спорту. У грудні 1933 р. було проведено змагання на першість УРСР з гімнастики в Харкові. Відбулися перші змагання ДСТ «Динамо». Змагання почали проводитись не лише в Москві, а й в інших містах країни: в Ростові-на-Дону, Ленінграді, Тбілісі та ін. Значною спортивною подією була спартакіада вищого і стар­шого командного складу РСЧА і їх жінок.

У 1934 р. проведено першість радянських республік: УРСР, РРФСР, Азербайджану, Туркменії, Грузії та ін.

З 1936 р. почали регулярно проводитись змагання серед шко­лярів, а з 1937 р. – серед студентів вищих навчальних закладів. Усі ці змагання сприяли популяризації гімнастики серед населення.

Для підвищення спортивної майстерності гімнастів у 1934 р. була створена спеціальна школа при Ленінградському інституті фізичної культури ім. Лесгафта, а потім такі школи організовано і в інших містах країни. Крім того, при відділах народної освіти створюються дитячі спортивні школи (ДСШ). У зв'язку з швид­ким розвитком гімнастики в країні почала відчуватись недостача викладацьких кадрів. Щоб розв'язати цю проблему, в інститутах фізичної культури введено було спеціалізацію з гімнастики, відкри­то вищі школи тренерів (ВШТ).

У 1934 р. проводиться перша Всесоюзна конференція з питань суддівства змагань з гімнастики. Вона затвердила єдині правила змагань і методику суддівства; починаючи з цього часу, публі­куються підручники і навчальні посібники, методичні розробки, програми, інструкції і правила змагань. У 1937 р. вийшов перший номер спеціалізованого журналу «Гимнастика», який відіграв знач­ну роль у дальшому розвитку гімнастики. У 1938 р. на законах російського словникового складу розроблена нова гімнастична тер­мінологія, яка відкинула стару сокольську.

Спортивна гімнастика остаточно визначилась як основний вид гімнастики. До 1941 р. кількість розрядників з гімнастики досягає сотень тисяч чоловік. Систематичне проведення першостей СРСР сприяло зростанню спортивної майстерності гімнастів. За яких-небудь десять років (1931 – 1941 рр.) складність обов'язкових і до­вільних вправ перевершила олімпійські програми. Створилися великі гімнастичні центри, збільшилася кількість майстрів спорту.

У 1935 – 1936 рр. з'явився перший варіант класифікаційної про­грами з гімнастики, якою користувалися під час проведення зма­гань на всій території Радянського Союзу. Програма дала змогу визначати технічну кваліфікацію гімнастів, скеровувати роботу з спортивної гімнастики, контролювати й обліковувати її.

У 1936 р. Всесоюзний комітет по фізичній культурі і спорту затвердив перших 15 майстрів спорту СРСР з гімнастики: Г. Бабілодзе, М. Дмитрієва, М. Кас'яника, А. Джорджадзе, А. Ібадулаєва, А. Колтановського, П. Романишвілі, М. Сірого, М. Такайшвілі, Л. Яризу, В. Голубєву, Н. Кублицьку, Н. Ломакіну, М. Тишко, І. Шефер. У цьому ж році вперше були проведені Всесоюзні зма­гання з гімнастики серед вузів і технікумів, які з того часу стали традиційними. У червні 1937 р. ВКФКдС затвердив положення про кваліфікацію гімнастів, за яким були встановлені такі розряди: майстер спорту СРСР, 1, 2 і 3 розряди.

Змагання на першість СРСР 1936 і 1938 рр. характеризуються дальшим зростанням спортивної майстерності радянських гімнас­тів. Програми змагань остаточно стабілізуються. Змістом класи­фікаційних програм стає шестиборство (вільні вправи, вправи на перекладині, брусах, кільцях, коні з ручками і опорні стрибки) як у чоловіків, так і в жінок. Значного успіху в розвитку гімнастики досягли такі міста, як Москва, Ленінград і республіки – Україна, Грузія та ін.

Період з 1931 по 1941 р. характеризується бурхливим зростан­ням спортивно-технічної майстерності радянських гімнастів, які виходять у число кращих гімнастів світу. Радянські гімнасти здо­були блискучу перемогу на III Міжнародній робочій олімпіаді в Антверпені. Вони виграли командну першість серед чоловіків і жінок, випередивши сильні команди Чехословаччини, Швеції і Фінляндії. Звання чемпіонів в особистій першості здобули М. Тиш­ко і М. Сірий. Таким чином, радянська школа спортивної гімнасти­ки стала найпередовішою в світі.

У цей час зміцнюються педагогічними і науковими кадрами кафедри гімнастики інститутів фізичної культури.

Науково-дослідні інститути фізичної культури і кафедри гімнас­тики інститутів фізкультури, особливо Московського, Ленінград­ського і Українського, активно починають займатися науковими проблемами гімнастики; вони по-справжньому стали науково-ме­тодичними центрами, які керували розвитком і вдосконаленням теорії та методики гімнастики. Інститути фізичної культури готують власні наукові кадри, цілий ряд спеціалістів захищають кандидат­ські дисертації з різних проблем гімнастики.

Поглиблена розробка основних положень теорії і методики мала великий вплив на поліпшення роботи з гімнастики в школі і вищих навчальних закладах. Удосконалюються шкільні програми, зміц­нюється матеріальна база, підвищується якість викладання. Тех­нікуми фізичної культури готують кваліфікованих спеціалістів для середніх шкіл. Розвивається також самодіяльний гімнастичний рух, створюються шкільні колективи фізичної культури, відкриваються спеціалізовані дитячі спортивні школи з гімнастики.

У цей період у систему роботи фізкультурних організацій вхо­дять фізкультурні паради з демонстрацією масових гімнастичних вправ, які перетворились у великі всенародні спортивні свята. Крім високої спортивної майстерності, вони демонстрували братерську єдність радянських республік.

З 1939 р., коли акробатика виділилась у самостійний вид спор­ту, змагання з неї почали проводити окремо, незалежно від спор­тивної гімнастики. Було розроблено положення про класифікацію акробатів, затверджено Єдину класифікаційну програму з акро­батики.

Внаслідок тривалої боротьби різних напрямів художня гімнас­тика також відокремилась як самостійний вид гімнастики з своїми специфічними засобами і методами розв'язання педагогічних та оздоровчих завдань. Велику допомогу в створенні основ радянської художньої гімнастики подав Ленінградський інститут фізичної культури з його сильним колективом спеціалістів (Ю. Шишкарьова, А. Ларіонова), а також москвичі (М. Окунєв та ін.).

Ще до початку Великої Вітчизняної війни гімнастика в Радян­ському Союзі склалась як наукова і педагогічна дисципліна. Визначились предмет і засоби гімнастики, зросла її питома вага в системі фізичного виховання. Була розроблена класифікація гімнастичних вправ, яка дала змогу виділити кілька видів гімнастики: основну гігієнічну, спортивну, художню, акробатику, спор­тивно-допоміжну, лікувальну і гімнастику на виробництві. Особ­ливо масовою стала спортивна гімнастика, яка охоплювала сотні тисяч трудящих нашої країни.

Розвиток гімнастики в цей період відіграв позитивну роль у роз­в'язанні завдань фізичного розвитку трудящих, у підвищенні фізич­ної підготовки кадрів Збройних сил СРСР, які продемонстрували мужність і високу боєздатність у роки Великої Вітчизняної війни.


^ 6.3. ГІМНАСТИКА В ПЕРІОД ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ.


Віроломний напад фашистської Німеччини на Радянський Союз створив загрозу незалежності нашої Батьківщини. Лозунг «Усе для фронту, усе для перемоги!» став керівним у роботі промисловості, сільського господарства, усіх державних, громадських і культур­них організацій. Основне завдання фізкультурних організацій поля­гало в підготовці бойових резервів Радянської Армії, у масовій військово-фізичній підготовці населення і методистів лікувальної фізкультури. Ціла армія тренерів, гімнастів і керівних працівників з перших днів війни влилася в ряди захисників нашої Батьківщи­ни. Ці кваліфіковані кадри своїм досвідом і знаннями сприяли швидшій підготовці резервів. У роки війни особливого поширення набула лікувальна гімнастика, яку ефективно застосовували в ар­мійських, фронтових і тилових госпіталях. Завдяки лікувальній гімнастиці багато воїнів Радянської Армії були вилікувані і дістали можливість знову повернутися на фронт.

Тяжкі випробування перших років війни значною мірою позна­чилися на дальшому розвитку деяких видів гімнастики. Змагання з спортивної гімнастики відновилися після двох років перерви — у 1943 р. була проведена особиста першість СРСР. Кращі гімнасти країни (М. Сірий, В. Біляков, Г. Урбанович) не лише не знизили своїх результатів, а навіть поліпшили довоєнні досягнення. На особистих першостях 1944 і 1945 рр. наші гімнасти продемонстру­вали високу спортивно-технічну майстерність, перевищивши досяг­нення кращих гімнастів світу.


^ 6.4. РОЗВИТОК ГІМНАСТИКИ З 1945 Р. ДО ОСТАННЬОГО ЧАСУ.


Цей етап характеризується розширенням міжнародних зв'язків, дальшим розвитком різних видів гімнастики, широким розгортан­ням науково-дослідницької роботи і т. д. Велике значення мала II Всесоюзна конференція з гімнастики 1948 року, яка розробила і затвердила класифікацію видів гімнастики, чітко сформулювавши завдання і зміст кожного з них. Значне місце було приділено питанням тренування гімнастів. Конференція визначила, що в на­шій країні склалася своя школа гімнастики. її цілеспрямованість, зміст, методика занять, система організації спортивних змагань і правила різко відрізняються від зарубіжних систем гімнастики. Разом з тим на конференції було зазначено, що гімнастика ще не стала справді масовим видом фізичної культури, зокрема мало їй уваги приділяється в загальноосвітній школі. Рішенням від 27 грудня 1948 р. ЦК ВКП(б) рішуче викрив недоліки у фізичному вихованні в країні і визначив шляхи їх усунення. У цьому рішенні підкреслено, що охоплення трудящих фізичною культурою ще не­задовільне, рівень спортивно-технічних досягнень з важливих видів спорту низький, що питанням підготовки викладацьких і наукових кадрів, а також ряду інших важливих питань не приділяють належної уваги.

Вказівки Центрального Комітету лягли в основу дальшої роботи з фізичної культури, у тому числі з гімнастики. Було значно під­вищено вимоги до спортсменів-розрядників, збільшено кількість змагань, вжито ряд заходів до якомога ширшого залучення тру­дящих до занять усіма видами гімнастики, більше уваги почали приділяти спортивно-технічній і методичній підготовці кадрів.

У 1949 р. Федерацію гімнастики СРСР було прийнято в члени Міжнародної федерації (ФІЖ), що дало право нашим гімнастам брати участь в офіційних міжнародних змаганнях: чемпіонатах світу, олімпійських іграх, кубках Європи, універсіадах. Уперше радянські гімнасти виступили в офіційних змаганнях у 1952 р. (XV Олімпійські ігри в Хельсінкі). Міжнародні товариські зустрічі, показові виступи за рубежем, допомога спортивним організаціям дружніх країн, тощо значно сприяли розвитку гімнастики в після­воєнний час.

За період з 1952 р. радянські гімнасти брали участь у змаганнях на шести чемпіонатах світу (1954, 1958, 1962, 1966, 1970, 1974), на шести Олімпійських іграх (1952, 1956, 1960, 1964, 1968, 1972) і де­сяти змаганнях на Кубок Європи (1955, 1957, 1959, 1961, 1963,1965, 1967, 1969, 1971, 1973). Цей період можна умовно поділити на два етапи: перший етап — з 1952 р. по 1960 р. і другий етап – з 1960 р. до цього часу. Перший етап характеризується блискучими перемо­гами радянських гімнастів (чоловіків і жінок) на всіх офіційних міжнародних змаганнях і товариських зустрічах, абсолютною перевагою наших гімнастів над зарубіжними. Так, на XV і XVI Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР упевнено перемогла японських спортсменів, вигравши перше командне місце. Звання абсолютного чемпіона XV і XVI Олімпійських ігор здобув видатний радянський гімнаст В. Чукарін; на XVII Олімпіаді цей високий титул присвоєно Б. Шахліну. У жінок звання абсолютної чемпіонки XV Олімпійських ігор здобула М. Гороховська, а XVI і XVII – Л. Латиніна.

Не менш видатними були перемоги радянських гімнастів на XIII і XIV чемпіонатах світу. Вони впевнено завоювали командну першість. Абсолютними чемпіонами в 1954 р. стали В. Чукарін і В. Муратов, у 1958 –Б. Шахлін. Досить успішно виступали наші гімнасти в змаганнях на Кубок Європи; Б. Шахлін (1955), Ю. Титов (1959) виграли звання абсолютного чемпіона Європи.

Другий етап характеризується перевагою японських гімнастів (чоловіків) над радянськими і значним підвищенням спортивної майстерності гімнастів інших країн. Так, на XVII – XIX – XX Олім­пійських іграх (1960 – 1968 – 1972 рр.) і XV – XVII чемпіонатах світу (1962—1970 рр.) команда Японії незмінно займала перше місце. Звання абсолютного чемпіона XVII і XIX Олімпіад виграють японці Ю. Ендо (1964 р.) і С. Като (1968 і 1972 рр.), звання чем­піона світу завоював японець Е. Кенмоцу, друге і третє місця діста­лись також гімнастам Японії. На чемпіонаті світу 1970 р. (Любляна) команда Японії, випередивши радянських гімнастів на 6,75 бала, завоювала 17 медалей (7 золотих, 6 срібних і 4 бронзові), а радянські гімнасти виграли тільки 6 медалей (3 срібних і 3 брон­зові).

На XX Олімпійських іграх чоловіча команда СРСР у команд­ному заліку програла японським гімнастам 7,2 бала. Особливу перевагу японські спортсмени мали у вправах на перекладині і брусах. І все ж нашим провідним гімнастам удалося завоювати 2 золоті медалі – М. Андріанову (вільні вправи) і В. Клименку (вправи на коні з ручками), а також 3 срібні і 1 бронзову медаль.

Після 1972 р. гімнасти Радянського Союзу дещо поліпшили свої досягнення. Вони є незмінними переможцями європейських першостей. Переконливою була перемога наших гімнастів в Універ­сіаді 1973 р., де вони завоювали командну й особисту першості.

Жіноча команда Радянського Союзу на другому етапі виступа­ла значно краще від чоловічої. На Олімпійських іграх вона незмін­но займала перші місця. Лише на XV чемпіонаті світу (1966 р.) команді гімнасток ЧССР удалося на 0,4 бала випередити команду СРСР. На чемпіонаті світу 1970 р. наша команда гімнасток повер­нула високий титул, випередивши команду НДР на 2,9 бала, а команду ЧССР (трете місце) – на 8,75 бала. Звання абсолютної чемпіонки світу 1970 р. здобула радянська гімнастка Л. Турищева.

Тріумфальною перемогою радянських гімнасток завершилися XX Олімпійські ігри. Вони стали чемпіонами в командному заліку та особистій першості в багатоборстві і в окремих видах програми (вільних вправах і вправах на колоді). Абсолютною чемпіонкою стала Л. Турищева.

Добрі традиції склалися у збірній команді гімнасток Радян­ського Союзу. З роками змінювався її склад, але вона завжди залишалась найсильнішою в світі. Так, на зміну прославленим гімнасткам попереднього покоління (Л. Латиніній, П. Астаховій, Т. Маніній та ін.) прийшла талановита молодь – Л. Турищева, Л. Бурда, Т. Лазакович, Е. Сааді, О. Корбут та багато інших, які впевнено відстоюють звання найсильніших у світі.

У шести Олімпійських іграх, розпочинаючи з 1952 р. радянські гімнасти завоювали 124 медалі, з них 45 золотих, 46 срібних і 33 бронзових, і принесли в неофіційному командному заліку найбіль­шу кількість очок порівняно з іншими видами спорту – 817,5 очка.

Уряд високо оцінив перемоги радянських гімнастів на міжна­родній спортивній арені. Видатну радянську гімнастку Л. Латиніну нагороджено орденом Леніна і трьома орденами «Знак пошани», Б. Шахліна – орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Пра­пора, орденом «Знак пошани», В. Чукаріна і В. Муратова – орде­ном Леніна, А. Азаряна і Ю. Титова – орденом Трудового Черво­ного Прапора і орденом «Знак пошани», П. Астахову і Л. Турищеву – орденом Трудового Червоного Прапора.

Під впливом міжнародних змагань зміст радянської гімнастики значно змінився. У програму жіночої спортивної гімнастики в СРСР протягом більш як 20 років входили вільні вправи, опорні стрибки, вправи на паралельних брусах, коні з ручками, перекла­дині, кільцях, тобто жінки працювали на тих самих приладах, що й чоловіки. Жінки – майстри спорту виконували такі складні впра­ви, як круги двома на коні, силою і махом стойка на руках аа брусах, сальто з перекладини і на паралельних брусах над жерди­нами, великі оберти на перекладині.

У свій час, коли Радянський Союз готувався вступити у ФІЖ, треба було приблизити програму змагань до міжнародної і внести відповідні зміни. У 1946 р. з жіночої програми всіх розрядів були зняті вправи на коні і всі силові вправи; замість них з 1947 р. включено вправи з рівноваги на колоді. З цього року введено від­крите суддівство змагань, вирішено проводити два змагання на першість СРСР на рік – командну і особисту. Це зумовило потребу переходу на цілорічні тренування з великими навантаженнями, що в свою чергу внесло зміни в процес спортивного тренування.

Щоб краще підготуватися до міжнародних змагань у 1951 р., з жіночої програми першого розряду виключили вправи на пара­лельних брусах і перекладині і ввели вправи на брусах різної висоти. Пізніше з жіночої програми були зняті кільця.

У зв'язку з тим, що програма для майстрів стала міжнародною, тепер у СРСР розробляють єдину класифікаційну програму тільки для гімнастів третього, другого і першого розрядів і кандидатів у майстри спорту.

Безперервне зростання класу роботи зарубіжних гімнастів зумовлює потребу постійно підвищувати вимоги до підготовки ра­дянських гімнастів. Через це з року в рік змінюються трудність і зміст обов'язкових та довільних програм у вищих розрядах. Особ­ливо зросли вимоги до акробатичної підготовки гімнастів, до точ­ності і впевненості приземлення, складності й оригінальності зіско­ків. У комбінаціях значно скорочені силові вправи і статичні поло­ження. У зв'язку з цим за останні роки внесено великі зміни в до­вільні вправи. Так, у довільні вправи на гімнастичних приладах включено ряд динамічних елементів з більшою амплітудою рухів, а силові вправи і статичні положення зведено до мінімуму.

Велике історичне значення для дальшого розвитку фізичної культури і спорту і, зокрема, гімнастики має серпнева (1966 р.) постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР. У цій постанові накреслено основні шляхи поліпшення фізкультурної і спортивно-масової роботи в країні.


^ ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ


1. Гимнастика. Под ред. А. Т. Брыкина. М., «Физкультура и спорт», 1971, с. 18–35.

2. Гімнастика. За ред. І. А. Бражника. К.: «Радянська школа», 1962, с. 13–24.

3. Теория и методика гимнастики. Под ред. В. И. Филипповича. М., «Просвещение», 1971, с. 36—67.

4. Б. А. Кузнецов. Гимнастика в СССР. Справочник по спортивной, художественной гимнастике и акробатике. М., «Физкультура и спорт», 1955.

5. Энциклопедический словарь по физической культуре, т. І. М., «Физкуль­тура и спорт», 1961., с. 202.

6. Олимпийские игры. Маленькая энциклопедия. М., «Советская энциклопедия», 1970, с. 72.

7. В. Столбов, Г. Чудинов. История физической культуры. М., «Физкультура и спорт», 1970, с. 24–34, 36–46, 48–58, 114.

8. История физической культуры. Под ред. Ф. И. Самоукова. М., «Физкуль­тура и спорт», 1964, с. 26–34, 50–63, 71–88, 103–105, 112–115, 217–222.

Скачать, 162.85kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов