Категории:

Т. Шевченка Професор І. П. Ющук уроки української мови

Поиск по сайту:


страница25/25
Дата09.03.2012
Размер4.47 Mb.
ТипУрок
Діалог — розмова двох осіб. Окремі повідомлення й запитання, з яких складається діалог, називаються репліками
Не дивись на вихор, — каже мати.
2. Розділові знаки при прямій мові і словах автора
Михась слухає товаришів і раптом каже
Демид. Як поживаєте?
Демид. Радісно і мило так жить (І.Карпенко-Карий).
Перевірте себе.
3. Заміна прямої мови непрямою
Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”
Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встане правда! встане воля!”
Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків
1. Складна синтаксична єдність і її будова
2. Засоби зв’язку між частинами складної синтаксичної єдності
1. Хід написання твору-висловлювання
2. Зразок власного висловлювання.
Подобный материал:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Перевірте себе. 1. Попросіть, щоб хтось вам продиктував приклади, наведені в цьому пункті уроку, і запишіть їх. Записане уважно звірте з надрукованим. Якщо трапляться помилки, з’ясуйте їх і виправте.


Перевірте себе. 2. Перепишіть речення, розставляючи пропущені коми. Випишіть з них у колонку підряд усі присудки.

1. Щоб сповнити своє покликання на землі ми повинні працювати над собою для цього вчитуймося в мудрі слова розумних книг пильно видивляймося круг себе бо світ оновлюється постійно він набуває щоразу інших рис стає дедалі складнішим життя ж бо динамічне. 2. Прагнення до знань — ознака справжньої людини бо тільки завдяки знанням ми зможемо знайти своє місце в суспільстві матимемо змогу реалізувати себе якщо нам близьке й дороге те суспільство інакше згайнуємо лише свій час на землі зостанемося невідомими на ній.

Ключ. З других букв перших слів виписаних присудків має скластися закінчення афоризму: “Щоб досягти великого, треба …” Усього між частинами складних речень та між однорідними членами треба вставити 12 ком.


Перевірте себе. 3. Випишіть слова, після яких треба поставити коми.

1. Людині потрібні міцні знання щоб безбоязно йти по землі щоб почувати себе впевнено коли трапиться щось невідоме як це часто буває в житті. 2. Великий світ і в ньому без тих знань що їх наші попередники надбали важко орієнтуватися й не збитися на бездоріжжя.

Ключ. З других букв виписаних слів має скластися слово, пропущене у вислові П.Грабовського: “Кому власна батьківщина з малих літ не дорога — той … є людина”.


Урок 47. Чуже мовлення

1. Поняття про пряму мову і слова автора. 2. Розділові знаки при прямій мові і словах автора. 3. Заміна прямої мови непрямою. 4. Цитати.


1. Поняття про пряму мову і слова автора

Чиєсь висловлювання чи думку можна передати за допомогою прямої і непрямої мови.

Чуже висловлювання, передане від імені того, кому воно належить, називається прямою мовою.

Пряма мова дає змогу відтворити всі особливості живого усного мовлення: експресивність, звертання, вигуки тощо.

При прямій мові є слова автора, які вказують, кому належить дане висловлювання чи думка.

Різновидом прямої мови є діалог.

^ Діалог — розмова двох осіб. Окремі повідомлення й запитання, з яких складається діалог, називаються репліками. При репліках слова автора часто бувають відсутні, (У драматичних творах слова автора називаються ремарками.) Наприклад:

^ Не дивись на вихор, — каже мати.

А чому?

Не дивись — та й годі. І не залазь у вихор ніколи.

А чому?

Бо закрутить і понесе-понесе (Є.Гуцало).


^ 2. Розділові знаки при прямій мові і словах автора

Пряма мова в тексті виділяється трьома способами:

1) береться з обох боків у лапки разом із знаком питання, знаком оклику і трьома крапками (крапка і кома виносяться за лапки), наприклад: “А я вже бачив день!” — “Коли?!” — “Не знаю”. — “Який же він?” — “Хороший! Дуже славний!..” — “Ет, — байдуже озвалася матуся, — то був не день, то сполох був, та й годі” (Леся Українка);

2) у діалогах починається з абзацу, і перед нею ставиться тире, наприклад:

^ Михась слухає товаришів і раптом каже:

Живе не може бути без сонця, — і обводить поглядом довкола,

І справді, — радісно всміхаються діти. — Все від сонця. І трава, і дерева, і рибка, й метелики. І людина не може жити без сонця…

І без води, — говорить дівчинка, дивлячись на плин ріки…

І без повітря… (І.Цюпа):

3) у драматичних творах пишеться після назви дійової особи і крапки, наприклад:

^ Демид. Як поживаєте?

Карпо. Спасибі! Живемо серед натури, здається — натурально! Щодня бачимо, як на світ благословляється, як сонечко сходить, цілий день працюємо і, утомлені, разом з сонцем одпочиваємо.

^ Демид. Радісно і мило так жить (І.Карпенко-Карий).

В усіх випадках пряма мова починається з великої букви.

Розділові знаки при словах автора вживаються по-різному залежно від того, де стоять вони. Якщо слова автора стоять:

1) перед прямою мовою — після них ставиться двокрапка: Показує дід на темне небо, на зорі і каже Тарасові: “Ото Чумацький Шлях” (О.Іваненко);

2) після прямої мови — перед ними ставиться тире, крапка замінюється на кому (знак питання, знак оклику, три крапки так і залишаються), а слова автора починаються з малої букви: 1. Скинься, рибо”, — думаю — скидається риба (О.Довженко). 2. “Купало, Купало, даруй мову рослинам!” — гукають парубки (В.Скуратівський);

3) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив прямої мови робиться між двома реченнями, то після слів автора ставиться не кома, а крапка й тире; слова ж автора починаються з малої букви: 1. “Мої друзі — вбогі бідолахи, — говорить Кармель, — от мої друзі!” 2. “Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих” (Марко Вовчок).

В останньому випадку, якщо в словах автора є вказівка на продовження прямої мови (і додав, і запитав тощо), то після слів автора ставиться двокрапка: “Чи бачили таке! — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом” (А.Головко).


^ Перевірте себе. Попросіть, щоб хтось вам продиктував приклади, наведені в цьому пункті уроку, і запишіть їх. Записане уважно звірте з надрукованим. Якщо трапляться помилки, з’ясуйте їх і виправте.


^ 3. Заміна прямої мови непрямою

Чуже висловлювання, передане від імені оповідача разом із словами автора, називається непрямою мовою.

Коли чуже висловлювання передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову — підрядним з’ясувальним.

При цьому:

1) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чуже висловлювання: — Я в інституті вчусь, — сказала дівчина, — а це відпросилась на тиждень до батька (Є.Гуцало). — Дівчина сказала, що вона в інституті вчиться, а це відпросилась на тиждень до батька;

2) наказову форму дієслова замінюють формою минулого часу із сполучником щоб: Мені казав розумний садівник: “Коли ти пересаджуєш ялинку, відзнач північний і південний бік і так сади” (М.Рильський). — Мені казав розумний садівник, щоб я, коли пересаджую ялинку, відзначив північний і південний бік і так садив;

3) у непрямій мові опускають вигуки, іноді — вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками: Бабусю, а коли у вас день народження?” — запитала онука (І.Цюпа). — Онука запитала в бабусі, коли в неї день народження;

4) після непрямого запитання знак питання не ставиться: Ха-ха! — сміється Есмеральда. — Ти помітив, як я посковзнулась на сцені? (Є.Гуцало). — Есмеральда, сміючись, запитала, чи я помітив, як вона посковзнулась на сцені.


4. Цитати

Цитата — це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

Цитата обов’язково береться в лапки.

У цитаті не можна нічого змінювати, навіть розділових знаків.

Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: ^ Слово для Лесі Українки — це “гострий, безжалісний меч..., що здійма вражі голови з плеч”.

Цитування буває двох видів: у вигляді прямої мови й у вигляді непрямої мови.

Якщо цитата наводиться у вигляді прямої мови, тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові: ^ Шевченко був глибоко переконаний, що український народ порве кайдани колоніалізму, тому й заявляв: “Встане правда! встане воля!”

Якщо цитата наводиться як складова частина в авторському реченні, тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови, цитата береться в лапки й починається з малої букви: Поета не лякає, що, може, десь у “снігу на чужині” доведеться йому загинути, “в неволі плачучи”, умерти. Йому болить лише те, що “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять...”

Якщо цитата подається у формі вірша, то вона в лапки не береться: ^ Тарас Шевченко вірив у велике майбутнє України й українського народу і палко закликав своїх земляків:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають...

Вказівка на джерело, звідки взято цитату, подається в дужках безпосередньо після цитати або у виносці внизу сторінки: “Українське слово не просто заявило про своє воскресіння: воно довело на повен голос, що не підвладне ні русифікації, ні онімечуванню, ні мадяризації, що воно — велике слово великого народу” (Харчук Борис. Слово і народ // Мово рідна, слово рідне!.. — К.: Веселка, 1989.— С.155).


Урок 48. Складна синтаксична єдність

1. Складна синтаксична єдність і її будова. 2. Засоби зв’язку між частинами складної синтаксичної єдності. 3. Абзац.


^ 1. Складна синтаксична єдність і її будова

Думка чи повідомлення найчастіше висловлюються кількома реченнями, об’єднаними між собою спільним змістом і будовою.

Група з двох або більше граматично самостійних речень, пов’язаних між собою спільним змістом та будовою, що висловлює якесь одне розгорнуте повідомлення, являє собою складну синтаксичну єдність (складне синтаксичне ціле).

Кожна така єдність — ніби мініатюрний твір. Вона будується за моделлю: зачин — розгортання думки чи повідомлення — кінцівка.

У зачині висловлюється думка чи повідомлення в їхньому найзагальнішому вигляді. Це опорне речення, яке становить основу для подальшого викладу, воно й найбільш самостійне.

У наступній частині — розгортанні — в одному або кількох реченнях розвивається чи пояснюється думка або описується подія, названа в зачині.

Автор тут може висловлювати також своє ставлення до явища, названого в зачині, дає йому певну оцінку.

У кінцівці робиться підсумок усього сказаного.

Для прикладу, як будується складна синтаксична єдність, візьмемо уривок з “Повчання” Володимира Мономаха: Що таке людина, як подумаєш про це? Велика розумом людина, та не може осягнути вона всіх чудес землі. Дивіться, як усе мудро влаштовано в світі: як небо влаштоване, або як сонце, або як місяць, або як зірки, і тьма, і світло, і земля як на водах покладена. Господи, завдяки волі твоїй! А звірі, а птиці різні, а риби всілякі! І цьому диву подивуємося, як створено людину і які різні та багатоликі людські обличчя; якби і всіх людей зібрати, то кожен має свій вид і образ обличчя. І тому подивуємося, як птиці небесні із раю-вирію летять, і перш за все до нашого дому, але не поселяються в одній країні, а сильні й слабі розлітаються по всіх землях, щоб наповнилися щебетом ліси й поля. Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм.

Тут у перших двох реченнях (власне, у виразі та не може вона осягнути всіх чудес землі) висловлено основну думку (думку про багатство, різноманітність і досконалість світу) в її найзагальнішому вираженні. Це зачин. Далі ця думка розвивається, конкретизується, автор виражає також своє ставлення до названих ним явищ. Це розгортання. І наприкінці підсумок: Все це дано людям на користь, на їжу і на радість їм.


^ 2. Засоби зв’язку між частинами складної синтаксичної єдності

Речення, що входять до синтаксичної єдності, об’єднуються спільною темою і спільним предметом думки чи повідомлення. Послідовність розташування окремих речень, тобто логіка викладу, зумовлюється насамперед часовою, причиново-наслідковою послідовністю реальних чи уявних подій, послідовністю сприймання фактів, послідовністю суджень, у яких спочатку повинні йти часткові судження, а потім умовивід, тощо.

Наприклад, в уривку Мова — це наша національна ознака, в мові — наша культура, ступінь нашої свідомості. Це форма нашого життя, життя культурного й національного, це форма національного організування. Мова — душа нашої національності, її святощі, її скарб. І поки живе мова — житиме й народ як національність (І.Огієнко) речення об’єднує в одну цілість спільна тема — роль мови в житті нації, спільний предмет розгляду — мова. Останнє речення пов’язане з попередніми ще й як висновок з усього досі сказаного.

Зв’язок між реченнями в синтаксичній єдності здійснюється, крім того, й за допомогою граматичних засобів. Серед найважливіших граматичних засобів такого зв’язку виступають:

1) порядок слів у реченні — спочатку, як правило, ставиться відоме з попереднього висловлювання або із життєвого досвіду, а потім дається нова інформація, як у реченнях з народної казки: Жили собі дід і баба. І була в них курочка ряба. Знесла вона яєчко, та не просте, а золоте — інший порядок слів у цих реченнях порушив би логічний зв’язок між ними;

2) займенники він, цей, той, весь, такий, кожний в усіх формах, прислівники тут, там, тоді і под., що вказують на предмети, ознаки, обставини, названі в попередніх реченнях: Нема нічого на світі луччого і Богу милішого, як серце матері до своїх діточок! Скільки б їх у неї не було, чи десятком Бог благословив, чи тільки одним, усі для неї рівні, кожного любить, усіх рівно пестує, за всяким рівно вбивається. Дев’ять здоровенькі край неї, потішають її, а одно морщиться, кисне, недуже: вже вона за ним вбивається, тужить... (Г.Квітка-Основ’яненко);

3) лексичні повтори: Людська вихованість немислима без людської вдячності. Якщо людині бракує почуття вдячності, вона холодний, бездушний егоїст (В.Сухомлинський);

4) синоніми й синонімічні вислови: У селі багнюка наче сказилась: що ти з неї одну ногу витягнеш, то вона до другої присмокчеться, випускати не хоче. Що ти калюжу обминеш, то попереду розлийморе чекає; берегів не видно, і дна не вгадаєш. То Юрко догадався ліщину з ліси витягнути, міряв оті баюри, щоб по шию не шубовснути… (Є.Гуцало);

5) різні сполучні засоби, як, наприклад, слова й вислови і, та, та й, але, однак, проте, і все ж, і тому, і ось, і водночас, і навіть, тоді, зрештою, крім того, наприклад, зокрема, ось чому, адже, до того ж, більше того, таким чином, отже, тобто, по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, як уже говорилося, як було сказано, словом, коротше кажучи, справа в тому що, йдеться про те щоб, досить сказати що тощо, які ставляться на початку наступних речень: Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна. І вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить (П.Куліш);

6) однакові видові та часові форми дієслів-присудків: Коли лежиш в полі лицем до неба, вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне. Щось наче свердлить там небо, наче струже метал, а вниз спадають тільки дрібні, просіяні звуки. Ниви шумлять навколо і заважають... (М.Коцюбинський);

7) неповні, усічені речення, пропущені члени яких встановлюються з попередніх речень (такі речення поза текстом незрозумілі): Я почав розказувати йому те, що мимохідь поклалося мені на думку. Про Слона, який раптом утратив спокій. Про джунглі, по яких ходив він наче сам не свій, і про те, що ніхто не зміг знайти ліку на його журу. Про те, що сонце вже було в його очах не оранжеве, а фіолетове, що зелене виблідло і листя пожовтіло, хоч у джунглях ніколи не буває жовтого листя (Вал. Шевчук);

8) єдність місця й часу: Недалеко од Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в’ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, наче гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади... (І.Hечуй-Левицький).

Правильна побудова, розташування й поєднання речень у синтаксичній єдності увиразнює думку, робить її чіткішою, дохідливішою, зрозумілішою.


3. Абзац

Абзац позначає набагато довшу паузу, ніж вона звичайно буває між двома реченнями, що стоять поряд. На письмі абзац позначається відступом вправо в новому рядку тексту.

Поділ тексту на абзаци полегшує його сприйняття, дає змогу виділити в ньому суттєві моменти і, зрештою, надає йому певного забарвлення. Зокрема, текст, поділений на дрібніші абзаци, справляє, як правило, враження швидшої й напруженішої дії, ніж текст, поданий великими абзацами. І навпаки, коли автор хоче передати щось повільне й гнітюче, він і абзаци робить важкими.

Абзац не слід ототожнювати із синтаксичною єдністю. Одна синтаксична єдність може охоплювати і два або й три абзаци, і, навпаки, в абзаці може бути й дві або більше синтаксичних єдностей.

І все-таки певна залежність між поділом тексту на абзаци і поділом на складні синтаксичні єдності існує: чим точніше обидва поділи накладаються один на одного, тим гармонійніше звучить увесь текст.


Урок 49. Власне висловлювання на запропоновану тему

1. Хід написання твору-висловлювання. 2. Зразок власного висловлювання.


^ 1. Хід написання твору-висловлювання

Власне висловлювання на запропоновану тему має форму твору-роздуму обсягом 200—250 слів (приблизно дві сторінки учнівського зошита або трохи більше).

Приступаючи до написання твору, насамперед з’ясуйте для себе, що означає запропонована тема, і відразу ж складіть на чернетці приблизний план, у якому повинно бути не менше 5—7 пунктів. У першому пункті чітко сформулюйте проблему, розкрийте власне розуміння її. Далі можна сказати про ставлення до неї в суспільстві. Після цього мають іти особисті міркування про її соціальну актуальність, важливість. Зрозуміло, що без прикладів самі міркування не будуть переконливими. Тому слід підкріпити їх посиланнями на якийсь випадок із життя або на історичні факти, що стосуються розглядуваної теми, і обов’язково тут треба використати матеріал із творів українських письменників, зокрема тих, які вивчаються в школі: назвати одного-двох героїв, навести цитату з якогось твору.

Пишучи твір, будьте щирими, не намагайтеся комусь догодити, пристосуватися до чиєїсь думки, до чужого вам погляду. У творі викладайте те і так, як ви думаєте.

Крім іншого, пам’ятайте, що твір повинен бути написаний грамотно. Тож, написавши його, уважно перечитайте, виправте помилки в ньому, якщо вони трапляться.


^ 2. Зразок власного висловлювання.

Далі наведено як зразок тренувальний твір-роздум учня 11 класу Михайла Кублія на тему “Життя! У ньому стільки переконуючої сили і повноти, що трудно дозволити собі байдужість чи слабкість” (А.Любченко).

Людина подібна до багатьох живих організмів будовою тіла, функціями органів, засвоєнням поживних речовин. Але, проте, у неї є багато такого, що відрізняє її від інших істот. Це і наявність у неї власного “я”, і постійне самовдосконалення, і розуміння цінності життя, і усвідомлення того, що кожна людина унікальна.

Людина ставить перед собою мету і докладає всіх зусиль, щоб досягти її, незважаючи на різні перешкоди й труднощі. Яскравим прикладом людини, яка не дозволяє собі байдужості чи слабкості ні за яких обставин, є головний герой роману Івана Багряного “Тигролови”. Григорій Многогрішний безмежно любить волю й життя, і тому він наполегливо не один день прорізує ножем отвір у підлозі тюремного вагона і крізь нього вистрибує на повному ходу потяга. Потрапивши в незнайому місцевість, він не розгублюється. Він іде навмання будь-куди, аби подалі від поневолювачів. Навіть тоді, коли, здавалося, в нього вичерпались усі сили, Григорій не зупиняється. Єдине, що давало йому сили йти далі, — це бажання жити. Жити вільно і боротися проти тих, хто поневолив його Україну.

Прикладом людини, яка не піддавалася байдужості чи слабкості, є Тарас Шевченко. Незважаючи на заборону малювати й писати, він усе одно не покидав пензля й пера. “Караюсь, мучуся … але не каюсь“, — писав він на засланні, мріючи про те, що Україна таки порве кайдани неволі. Він жив і працював ради майбутнього своєї вітчизни.

Життя прекрасне, коли в людини є висока мета і коли людина, не шкодуючи сил, працює, щоб цієї мети досягти. Така людина живе повноцінним життям, вона не піддається байдужості й слабкості, її не злякають ніякі перешкоди.

У цьому творі є 248 слів. Звичайно, на тему про життя, про його неповторність і силу можна було б говорити й говорити. І підходити до цієї теми можна по-різному. Але визначений обсяг висловлювання вичерпано повністю, а учень показав своє вміння логічно й грамотно викладати думки — і цього досить.

Спробуйте й Ви, готуючись до зовнішнього незалежного оцінювання, написати кілька тренувальних творів–висловлювань, наприклад, про любов до України, про покликання людини на землі, про її самовдосконалення, про обов’язок перед рідним народом, про роль мови, освіти, книги в житті людини, про зв’язок між минулим і майбутнім, про цінність життя тощо.

Отож успіху всім, хто проходитиме зовнішнє незалежне оцінювання з української мови!
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

Скачать, 87.33kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru