Категории:

Правила позначення нормативних документів > 2 Зміст стандартів та технічних умов Контрольні запитання Тести самоконтролю

Поиск по сайту:


страница20/23
Дата22.03.2012
Размер3.28 Mb.
ТипДокументы
Таблиця 2.5.1. Рекомендовані діапазони шуму для приміщень різного функціонального призначення
Таблиця 2.5.2. Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот на робочих місцях у виробничих приміщеннях
Таблиця 2.5.3 Санітарні норми вібраційного навантаження (за 8 год.)
Таблиця 2.5.4. Гранично допустимі рівні ЕМП
Таблиця 2.5.6 Значення коефіцієнта Q для різних видів випромінювання
2.5.3. Нормування якості продуктів харчування
Таблиця 2.5.7 Максимально допустимі рівні нітратів у плодоовочевій продукції
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
2.5.1. Нормування шумових та вібраційних забруднень довкілля

Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища.

Шум – це всі неприємні та небажані звуки чи їх І сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати.

Захист людини від шкідливого впливу шуму є однією з найважливіших соціально–економічних проблем сучасності, від вирішення якої залежить здоров'я працівників підприємств, установ, організацій, мешканців промислових центрів, міст тощо. Основною метою боротьби з шумом є його повне усунення, а за неможливості цього – зниження інтенсивності шуму до допустимих меж, які визначені відповідними нормами. Нормування шумових та вібраційних забруднень довкілля регламентується нормативними документами: ДСТУ 2867, ГОСТ 12.1.003, ГОСТ 12.1.012, ДСН 3.3.6.037, ДСН 3.3.6.039, ДНАОП 0.003–3.14, що розробляють ГДШХ–гранично допустимих рівнів шумових характеристик та санітарні норми показників вібраційного навантаження.

Види шумів: постійний, непостійний, коливний, переривчастий, повітряний, структурний, імпульсний.

Одиницею вимірювання шуму є Бел – відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення, яке сприймається вухом людини. На практиці використовується десята частина цієї фізичної одиниці – децибел (ДБ)

Джерела шумів: всі види транспорту, промислові об'єкти, гучно мовні пристрої, ліфти, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти, юрби людей і окремі особи.

Інтенсивність шуму різних джерел шумів, дБ:

зимовий ліс за тихої погоди 0

шепіт, шелест листя 20

сільська місцевість 30

читальня 40

машбюро 65

салон автомобіля 70

відбійний молоток 90

важкий самоскид 100

концерт поп–музики 110

блискавка 130

реактивний літак на віддалі 25 м 140

старт космічної ракети 100

♦ Нормування впливів шуму. Нормування шуму здійснюється за санітарними й технічними нормами.

• Санітарне нормування шуму. Санітарні норми встановлюють максимально допустимі значення (рівні) інтенсивності шуму з метою захисту людей від його шкідливого впливу. В основу санітарно–гігієнічного нормування шуму закладено запобігання виникненню функціональних розладів або захворювань, надмірного стомлення і зниження працездатності як при короткочасних, так і повторній дії несприятливих чинників виробничого середовища. Допустимі рівні шуму на робочих місцях, у виробничих приміщеннях і території підприємства регламентуються Державними санітарними нормами ДСН3.3.6.037, витяг з яких наведено в таблиці 2.5.1.

^ Таблиця 2.5.1.

Рекомендовані діапазони шуму для приміщень різного функціонального призначення




• Технічне нормування встановлює граничні значення характеристик шуму для різних типів обладнання з урахуванням технічних можливостей. Отже, якщо санітарні норми визначають необхідні величини зниження шуму для здоров'я, то технічні норми встановлюють граничні норми шуму для окремих видів машин і механізмів.

Основною шумовою характеристикою машини є рівні її звукової потужності в октавних смугах з середньо геометричними частотами 63 – 8000 Гц, на основі яких машини порівнюються за шумовими властивостями. Значення гранично допустимих рівнів шумових характеристик (ГДШХ) машин встановлюється з урахуванням вимог забезпечення на робочих місцях допустимих рівнів шуму у відповідності з головним призначенням машини і вимогами розділу 2 ГОСТ 12.1.003.

Значення ГДШХ (Lwi ), яка встановлюється в октавних смугах частот рівнів звукового тиску, визначається для кожної октавної смуги за формулою:



де Lgi – гранично допустимий рівень звукового тиску в октаві, рівень звуку або еквівалентний рівень звуку на робочих місцях за ГОСТ 12.1.003 або в місцях знаходження людини згідно з відповідними нормативами, дБ (дБ) див. табл. 2.5.2; Sn – площа вимірювальної поверхні, яка знаходиться на відстані 1 м від зовнішнього контуру машини, м2; S0 = 1м2; L – поправка на групове встановлення машин в типових умовах експлуатації.

^ Таблиця 2.5.2.

Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот на робочих місцях у виробничих приміщеннях




Значення поправки L приймається 10; 6 і 3 дБ для машин з габаритними Рг розмірами відповідно до 1,5; 3,5, і 5 м. Для одиночного встановлення машин з габаритними розмірами понад 5 м – 0 дБ. Якщо фактичні значення октавних рівнів звукового тиску на робочих місцях за типових умов експлуатації машин менші за встановлені стандартом, то вони підставляються у формулу як Lgi. Площу вимірювальної поверхні полу сфери визначають за формулою:



де R – відстань від робочого місця до центру проекції машини, м.

Приклад. Потрібно визначити ГДШХ машин, порівняти з допустимими рівнями звукового тиску на робочих місцях і зробити відповідні висновки. Дані для виконання розрахункової роботи наведені в табл. 2.5.2. Клас машин можуть становити токарні, фрезерні, стругальні, заточні верстати, конвеєри, компресори та інші обладнання.

Розв'язок:

1. Вибираємо рівні звукового тиску для відповідних середньо геометричних частот з таблиці 2.5.2. Вони будуть відповідати гранично допустимим рівням звукового тиску Lgi.

2. Визначаємо площу вимірювальної поверхні:

Sn = 2*2.22 = 30.39, м2.

Поправку на групове встановлення машин вибираємо за умов габаритних розмірів машин. В нашому випадку L = 3 дБ.

3. Визначаємо ГДШХ, наприклад, для фрезерного верстата в октавних смугах частот:



Висновок: зі збільшенням середньої геометричної частоти рівень звукового тиску зменшується.

♦ Нормування вібраційного навантаження. Основними нормативними документами стосовно вібрації є ГОСТ 12.1.012 та ДСН 3.3.6.039.

Вібрація – це механічні коливання твердого тіла. Вібрацію поділяють на природну та штучну. Основними видами вібрації є загальна і локальна вібрація, постійна і непостійна вібрація. Значення вібрацій як фактора забруднення природного середовища залежить від їхньої потужності та частоти. Слабкі вібрації помітної шкоди біоті й довкіллю не завдають. Навпаки, в деяких випадках вони стимулюють розвиток рослин і тварин, використовуються в медицині, як вже згадувалося, для масажу. Сильні вібрації, як шкідливі, так і корисні, з екологічного погляду, негативно впливають на довкілля і біоту, у тому числі на людину.

Нормування вібрацій поділяють на санітарне (гігієнічне) й технічне. При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному – щодо захисту машин, устаткування, будівель і т.д. від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Як зазначалося раніше, вібрації можуть негативно впливати на довкілля. Наприклад, якщо буде пошкоджена від вібраційного впливу велика ємність з отруйними речовинами, це може призвести до небезпечної екологічної ситуації. Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик (параметрів): інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дії). При частотному аналізі параметрами, що нормуються є середні квадратичні значення віброшвидкості та віброприскорення, або їх логарифмічні рівні в дБ в діапазоні октавних смуг із середньоквадратичними частотами: 1,0; 2,0; 4,0; 8,0; 16,0; 31,5; 63 Гц – для загальної вібрації; 8,0; 16,0; 31,5; 63,0; 125,0; 250,0; 500,0; 1000,0 Гц – для локальної вібрації.

Як вже завважувалося, кількісні та якісні критерії і показники несприятливого впливу вібрації на людину, диктуються санітарними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я. Згідно з ними вводяться наступні критерії оцінки несприятливого впливу вібрації: критерій "безпека", який забезпечує не порушення здоров'я оператора і виключає можливість виникнення травмонебезпечних чи аварійних ситуацій через дію вібрації; критерій "межа зниження продуктивності праці" забезпечує підтримку нормативної продуктивності, яка не знижується через розвиток втоми під впливом вібрації; критерій "комфорт", при якому людина має відчуття комфортності умов праці.

Санітарні норми показників вібраційного навантаження на оператора (для 8–годинної роботи) наведені в табл. 2.5.3.

^ Таблиця 2.5.3

Санітарні норми вібраційного навантаження (за 8 год.)




Оцінка вібраційної безпеки праці повинна проводитись на робочих місцях в конкретному місці при виконанні певної операції.

2.5.2. Нормування електромагнітного та радіаційного забруднення

Нормування електромагнітного та радіаційного забруднення регламентується нормативно–правовими документами: законом України "Про правовий режим території, яка піддасться радіоактивному забрудненню внаслідок чорнобильської катастрофи, нормами радіаційної безпеки України – НРБУ–97", що нормують допустимі рівні впливу радіації на людину, державним нормативом ДР–97, який регламентує вміст 137Сз та 90Зг у продуктах харчування на території України, основним діючим документом є "Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань ОСП–72/87", ГОСТ 12.1.006.

На їх базі розробляються і встановлюються ГДЗ – гранично допустимі значення, ГДД – гранично допустимі дози, ГД – границі дози, ГДК – гранично допустимі концентрації найбільш поширених радіонуклідів у воді відкритих водойм, ГДР – гранично допустимі рівні електростатичного поля в житлових та не житлових приміщеннях, ЕРК – еквівалентні рівноважні концентрації ізотопів радону для повітря приміщень, ППД – потужності поглиненої дози (допустимі рівні) гамма випромінювання в повітрі будинків та приміщень, ТДР –тимчасово аварійно допустимі рівні вмісту радіонуклідів у продуктах харчування та питній воді.

♦ Допустимі рівні електромагнітних полів на робочих місцях. Електромагнітні поля характеризуються певною енергією, яка поширюється у просторі у вигляді електромагнітних хвиль; оцінюються кількістю енергії (потужності), що переноситься хвилею у напрямку свого поширення. Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінки ЕМП у цих зонах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 0,17 довжини хвилі. В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складової поля. У ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місця, на яких присутні джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою ніж 1 м. Інші – знаходяться практично завжди у дальній зоні, у якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. У цій зоні ЕМП оцінюється за кількістю енергії (потужністю), що переноситься хвилею у напрямку свого поширення. Для кількісної оцінки цієї енергії застосовують значення поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт/м–2.

Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону на робочих місцях та в місцях знаходження персоналу, в яких є джерело ЕМП, регламентуються за ГОСТ 12.1.006. Напруженість ЕМП в діапазоні частот 60 кГц–300 мГц на робочих місцях персоналу протягом однієї доби не повинна перевищувати встановлених граничнодопустимих рівнів (табл. 2.5.4).

^ Таблиця 2.5.4.

Гранично допустимі рівні ЕМП




Примітка: Допустима поверхнева густина потоку енергії ЕМП в діапазоні частот 300 мГц – 300 гГц на робочих місцях персоналу потрібно визначати, виходячи з допустимого енергетичного навантаження на організм людини з урахуванням часу впливу за формулою:



де: ГДЗгдр – гранично допустиме значення щільності потоку енергії, Вт*м–2; ЕНгдр – нормативна величина енергетичного навантаження робочу добу 2–20 Вт–/м~~ за годину; Т–час впливу, год.

Максимальне значення ГДЗГдр не повинно перевищувати 10 Вт/м–2 за год. Для захисту населення від впливу ЕМП, утворюваного РТО, влаштовують при необхідності санітарно–захисні зони і зони обмеження забудови в яких ГДР електромагнітного поля не перевищує норми. Межі санітарно–захисних зон вздовж траси ВЛ у населеній місцевості наведені в табл. 2.5.5.

Таблиця 2.5.5.

Межі санітарно–захисних зон вздовж траси високовольтної лінії



* 3начення, наведені в дужках, допускаються за виняток для сільської місцевості. Необхідно забезпечити обмеження тривалості робіт і заземлення машин, а також – провести інструктаж: населення.

Для захисту від електричних полів промислової частоти необхідно збільшувати висоту підвішування фазових проводів ВЛ, зменшувати відстань між ними. При правильному доборі геометричних параметрів можна в 1,6–1,8 разів знизити напруженість поля поблизу ВЛ. Напруженість ЕМП може бути зменшена віддаленням житлової забудови від ВЛ, застосуванням екранувальних пристроїв та інших засобів зниження напруженості електричного поля.

♦ Система нормування в галузі радіаційної безпеки.

Діюча нині система нормування в галузі радіаційної безпеки побудована на понятті дозового навантаження. Основними документами, у відповідності до яких здійснюється радіаційний контроль за безпекою населення, є "Закон про радіаційну безпеку населення" і прийняті як його розвиток "Норми радіаційної безпеки України – НРБУ–97", введені в дію з 1 січня 1998 року.

Обидва ці документи служать для забезпечення радіаційної безпеки людини, екологічних нормативів, які встановлювали б допустимі впливи на екосистеми, в галузі радіаційної безпеки не існує. В системі нормування використовуються такі основні поняття: поглинена доза (Дпогл), еквівалентна доза (Декв), іонізуючої спроможності еквівалентної дози.

Для розрахунку еквівалентної дози поглинену дозу множать на коефіцієнт якості ІВ (Qі), який відображає здатність даного виду випромінювання ушкоджувати тканини організму.

Декв = Дпогл * Qi

Значення коефіцієнта Qі наведені в таблиці 2.5.6

^ Таблиця 2.5.6

Значення коефіцієнта Q для різних видів випромінювання




Одиницею еквівалентної дози є зіверт – тобто доза будь–якого виду випромінювання, поглинена в і кг біологічної тканини і така, яка створює такий же біологічний ефект, як і поглинена доза в 1Гр фотонного випромінювання. 1зіверт= 100 бер. Альфа–випромінювання вважається у 20 разів не безпечнішим за інші види випромінювання.

♦ Нормування радіоактивних речовин у повітрі. Основним джерелом опромінення населення є природне випромінювання навколишнього середовища. Таким навколишнім середовищем, у якому людина проводить 80 % усього часу, є будівлі, житлові будинки і виробничі приміщення. Якщо порівняти повітря в наших квартирах із забрудненим міським, то в приміщені воно виявиться в 4–6 разів бруднішим і у 8–10 разів токсичнішим.

Компонентом природного випромінювання є, по–перше, будівельні матеріали, виготовлені з природної сировини, що мають у своєму складі природні РН – 226Rа, 232Тn, 40К, які є джерелом зовнішнього гамма–випромінювання всередині приміщень; по–друге радіоактивний газ радон, який утворюється при розпаданні 226Ка і 232Тh і надходить у повітря приміщень зі стін, грунту з водопроводу, побутового газу.

Сумарно ці джерела вносять до 70% у загальну дозу випромінювання населення. Допустимі рівні потужності поглиненої дози (ППД) гамма – випромінювання в повітрі будинків та приміщень (поширюються на гамма – випромінювання, сформоване за рахунок активності природних радіонуклідів, включаючи природний радіаційний фон):

• Потужність поглиненої дози (ППД) всередині приміщень, будівель та споруд, які проектуються, будуються та реконструюються для експлуатації з постійним перебуванням людей, не повинна перевищувати 0,27 мкГр /год–1 (30 мкР /год–1). До приміщень з постійним перебуванням людей відносяться житлові приміщення, а також приміщення дитячих закладів, санітарно–курортних лікувально–оздоровчих закладів.

• ППД всередині приміщень, будівель і споруд, які експлуатуються з постійним перебуванням людей, не повинна перевищувати 0,45 мкГр /год–1 (50мкР /год–1), за винятком дитячих, санітарно–курортних і лікувально–оздоровчих закладів.

Для повітря приміщень установлені допустимі рівні середньої квадратичної еквівалентної рівноважної концентрації (ЕРК) ізотопів радону:

♦ Для повітря приміщень, що проектуються і будуються та при реконструкції будинків і споруджень с постійним перебуванням людей ЕРК 222Кn не повинна перевищувати 50Бк /м–3, а для 220Rn – 3 Бк/м–3.

♦ БРК 222Кh у повітрі будинків, що експлуатуються з постійним перебуванням людей не повинна перевищувати 100 БК /м3, а для 220Rn – 6Бк/м–3.

^ 2.5.3. Нормування якості продуктів харчування

Нормування якості продуктів харчування регламентується Державним нормативом ДР–97, санітарними нормами і правилами СанПіН № 5061, Міждержавними стандартами ГОСТ 26926, ГОСТ 26927, що розробляють гранично допустимі концентрації (допустимі залишкові кількості) шкідливої речовини у продуктах харчування (ГДКхр) і максимально допустимі рівні нітратів (МДР) у плодоовочевій продукції; нормативи оцінок пестицидного забруднення продуктів харчування; санітарну оцінку продуктів тваринництва, гранично допустимі кількості отруйних речовин у м'ясі та м'ясних продуктах, отруйні речовини, з якими м'ясо допускається для використання на харчові цілі; нормування вмісту важких металів в продуктах харчування і продовольчій сировині, гранично допустимі концентрації важких металів у харчових продуктах.

♦ Санітарно–гігієнічне нормування забрудненості продуктів харчування. При розробці нормативів гранично допустимих концентрацій рівнів шкідливих речовин у продуктах харчування (ГДКхр) враховуються матеріали з токсикології та гігієнічного нормування цих речовин в різних об'єктах природного (у повітрі, воді, грунті), а також інформація про природний вміст різних хімічних елементів у харчових продуктах.

ГДКхр – це допустима залишкова кількість шкідливої речовини у продуктах харчування, яка протягом необмеженого часу (при щоденному впливі) не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я людини. Санітарно–гігієнічне нормування забрудненості харчових продуктів стосується головним чином нітратів, пестицидів, важких металів і радіоактивних речовин. Необхідно відзначити, що при інтерференції результатів дослідження не можна використовувати ГДКхр як стандарт, прийнятий для будь–яких об'єктів біоти. Наприклад, опис результатів дослідження накопичення сполук ртуті у тканинах птахів не може бути підставою для висновків про перевищення ГДКхр.

Нормативи вмісту нітратів у харчових продуктах і продовольчій сировині Нітрати – це солі азотної (NaNО3), а нітрити –азотистої (NaNО2) кислот. Нітрати та молекулярний азот (N2) присутній у навколишньому природному середовищі (повітрі, воді, грунті) та продуктах харчування внаслідок кругообігу азоту в природі. У грунті нітратів більше, ніж в інших об'єктах середовищах, у зв'язку з внесенням у нього мінеральних та органічних добрив, потраплянням відходів переробки сировини різними підприємствами. З грунтів нітрати проникають у воду і рослини, а з водою та продуктами рослинництва – в організм людини.

Надмірна кількість нітратів у продуктах харчування становить велику небезпеку для здоров'я людини. Останнім часом доведено канцерогенну дію нітратів, особливо у разі тривалого і систематичного надходження їх в організм людини.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, добова норма нітратів становить 5 мг на 1кг маси людини. Самі нітрати не токсичні. Потенційна токсичність їх зумовлена тим, що в надмірних кількостях в організмі людини вони перетворюються в нітрити, які спричиняють зміни стану здоров'я (нітрити діють на гемоглобін крові). Нітрати у високих концентраціях діють також на засвоєння вітаміну А, порушують діяльність ендокринної системи, серця тощо.

Міністерством охорони здоров'я України 21 квітня 1988 року затверджено максимально допустимі рівні нітратів (МДР) у плодоовочевій продукції (табл.. 2.5.7).

^ Таблиця 2.5.7

Максимально допустимі рівні нітратів у плодоовочевій продукції




Харчові продукти з вмістом нітратів вище за допустимі рівні реалізовувати не дозволяється. Їх слід знищувати або, за наявності дозволу санітарно–ветеринарної служби, використовувати в якості корму для тварин. При вмісті нітратів у два рази більше встановлених рівнів, санітарна служба може дати дозвіл на використання таких продуктів для харчування людей у разі змішування їх з іншими незабрудненими продуктами (приготування салатів). Забруднені овочі слід споживати у відвареному вигляді, оскільки 50 % нітратів переходить у відвар.

Нормативи пестицидного забруднення продуктів харчування. За накопиченням у харчових продуктах пестициди поділяють на над акумулятивні з вираженою, помірною і слабо вираженою акумуляцією; за стійкістю: дуже стійкі (час розкладу на нетоксичні компоненти –більше 2 років); стійкі (0,5–2 роки); помірно стійкі (1–6 місяців); малостійкі (до 1 місяця).

Ступінь шкідливості пестицидів визначається надходженням та рівнем вмісту їх у харчових продуктах. Деякі нормативи вмісту пестицидів наведені в таблиці 2.5.8.

Таблиця 2.5.8

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Скачать, 2325.94kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru