Категории:

Реферат на тему

Поиск по сайту:


Скачать 193.37 Kb.
Дата23.03.2012
Размер193.37 Kb.
ТипРеферат
Содержание
Функції соціології
Соціологія громадської думки
Соціологія громадської думки
Соціальні процеси, відносини.
Економічні процеси, відносини.
Політичні процеси,відносини.
Духовні, ідеологічні процеси, відносини.
Горизонтальний вимір громадської думки.
Оціночна функція.
Критична функція.
Нормативна функція.
Виховна функція.
Вертикальний вимір громадської думки.
Експресивна функція.
Консультативна функція.
Директивна функція.
Опосередковані канали висловлювання громадської думки.
Прямі канали висловлювання громадської думки.
Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки.
Подобный материал:



Реферат на тему:

Структура і функції соціології, соціологія громадської думки.


Структура соціології.


Соціологія як наука про соціальні відносини,механізми та закономірності функціонування і розвитку різноманітних соціальних спільнот має складу структуру.

Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формуеться багаторівнева структура соціологічної науки та визначаються її функціїю

Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології – від найпростішого:поділ соціології на фундаментальну і прикладну, до найскладнішого: виокремлення семи рівнів соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб.

Більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру соціології, яка передбачає такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.

Теоретична соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом, тобто вчення про загальні закони та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, поділ суспільства на класи і боротьба між ними.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями, які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, фрмування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя.

Теоретична соціологія вирішує низку завдань:

- створення засад для опису і пояснення явищ, фактів, соціальної дійсності

у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;

- орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;

- розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);

- формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності;

- виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;

- інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Структуру теоретичної соціології формують такі компоненти:

  • система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв”язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;

  • система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;

  • логіка висновків і доведень використовуваних для обгрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;

  • загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;

  • обгрунтування різних підходів до аналізу об”єкта і суб”єкта досліджень;

  • система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису,пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;

  • емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтеграції.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на макро- і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов”язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Спеціальні соціологічні теорії вивчають закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів і процесів. Значення їх зумовлене багатьма чинниками:

1.Спеціальні соціологічні теорії постають як самостійний рівень соціологічного знання. Кожна з них не тільки має свій особливий предмет, категорії, комплекс термінів, а й виробляє особливий підхід до вивчення суспільних процесів і явищ, який у свою чергу, зумовлює особливості вироблення й застосування конкретної методики. Все це збагачує соціологічні знання.

2.Спеціальні соціологічні теорії дають змогу своєчасно опанувати, осмислити конкретні соціальні механізми, спрогнозувати їх розвиток. З цим завданням загальнотеоретична соціологія, навіть маючи повний зв”язок із соціальною практикою, справитися не може, адже сучасний стан суспільства характеризується винятковим динамізмом, складністю, суперечливістю, а тому потребує застосування конкретного наукового інструментарію.

Загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості й необхідності пояснювати, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім”я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології – пояснення, прогнозування, вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій полягають у виробленні науково обгрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у коротко строковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Ідея впровадження цих теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902 – 1979) і

Робертом Мертоном ( нар. у 1910 р.). Т.Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохопний характер. Р.Мертон дотримувався думки, що такі грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені емпіричні засади для їх здійснення. Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв”язок з емпірикою, дали їм назву “теорії середнього рівня”. Головна їх мета – у забезпеченні гнучкого зв”язку між теоретичним та емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Р.Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня – теорії соціальної аномалії.

Однак концепції щодо теорії середнього рівня були відомі ще до Р.Мертона: до молодіжних проблем у концепції про життя людських поколінь звертався О.Конт, до теорії бюрократії – німецький вчений Макс Вебер (1864 – 1920) , до проблеми праці – німецький мислитель Карл Маркс (1818 – 1883), Еміль Дюркгейм та ін.

Виникнення теорії середнього рівня відіграло позитивну роль у боротьбі з емпіризмом, загострило інтерес соціології до теоретичних пошуків, привернуло до неї увагу авторитетних учених широких верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.

Поняття “теорії середнього рівня” нерідко вживають за аналогією до поняття “соціальні соціологічні теорії” під якими розуміють установлення логіко-емпіричних зв”язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії ідентифікують із навчальними дисциплінами. Водночас вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлене різним розширенням кола проблем, які вивчає соціологія, завдяки чому, наприклад, виокремилися такі соціальні теорії як електоральна соціологія, соціологія життя, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, соціологія влади тощо.

Позначилося і відгалуження від основних соціологічних спрямувань. Значна їх кількість виникла внаслідок інтеграції соціології з іншими науками міждисциплінарної взаємодії. Так постали економічна соціологія, медична соціологія і ін., які належать до галузевої соціології .

Спеціальні соціологічні теорії виконують такі завдання:

  • вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери;

  • розробка методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам та явищам;

  • вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості;

  • вивчення соціальних функцій певної соціальної підсистеми.

Особливе місце у науковій характеристиці спеціальних соціологічних теорій посідає їх класифікація, щодо критеріїв якої існують розбіжності в поглядах Одні вчені розрізняють шість груп соціологічних об”ктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій:

- головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім”ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо);

  • соціальна структура суспільства;

  • соціально-професійна структура;

  • соціально-територіальні спільноти;

  • соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути;

  • відносини людини і суспільства.

Інші вчені виокремлюють три головні групи спеціальних соціологічних теорій:

  1. Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля, тощо).

  2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистості, сім”я, колектив, місто, село тощо).

  3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології і наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).

Найвдалішою у теоретичному і практичному аспектах прийнято вважати таку класифікацію спеціальних соціологічних теорій:

1. Спеціальні соціологічні теорії. Вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот. Усі вони безпосередньо пов”я- зані з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів).

2. Галузеві соціологічні теорії. Назва має умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо).

3. Особлива група. Соціологічні теорії (соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо).

4. Соціологічні теорії вузького значення (теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації та ін. ).

Емпіричні соціологічні дослідження домінують на початковому етапі пізнавального процесу. На відміну від теоретичного дослідження (у межах якого соціолог оперує науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ) в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Емпіричне дослідження є не тільки нагромадженням і відбором соціальних фактів, що підтверджують чи спростовують теоретичні гіпотези. Ці спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження дають змогу зареєструвати соціальні факти, що є базою для подальших теоретичних пошуків та узагальнень.

Емпіричне соціологічне дослідження є найдинамічнішим і має специфічну організаційну структуру,яка відрізняється від структури традиційної теоретичної діяльності. Охоплюючи елементи теоретичного знання, необхідного для попереднього аналізу предмета дослідження, емпіричне дослідження потребує вирішення багатьох організаційних проблем, володіння професійними дослідницькими прийомами здобування первинної соціологічної інформації, математичними методами опрацювання та аналізу статистичного матеріалу. Важливе значення має також вміння встановити контакт із людьми, щоб одержати якісну інформацію.

З цього можна зробити висновок, що проведення соціологічного дослідження є своєрідним мистецтвом, вимагає не тільки володіння специфічними соціологічними знаннями і навичками, а й значного професійного досвіду та певних морально-психологічних якостей.

^

Функції соціології




Будь-яка гуманітарна наука виконує специфічні й універсальні функції, які можна об”єднати у дві групи – пізнавальну (гносеологічну) та соціальну.

Завдяки реалізації пізнавальних функцій стають доступнішими відомості про певні сторони життя соціальних об”ктів, їх властивості, відносини, а соціальна функція дає змогу оптимізувати процеси, відносини, зв”язки.

Зв”язок соціології з життям суспільства реалізується через її основні й допоміжні функції. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Одні вчені головними функціями соціології вважають пізнавальну, практичну та ідеологічну, інші – пізнавальну, прогностичну, соціологічного проектування і конструювання, організаційно-технологічну, управлінську та інструментальну. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов”язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які соціологія має вирішувати, а також із різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Синтезувавши різні підходи, доцільно вести мову про такі найважливіші функції соціології: теоретико-пізнавальну, практико-перетворювальну, світоглядно-ідеологічну, а також специфічні функції – гуманістичну, культурну, описову, інформаційну, прогностичну, критичну, соціального контролю, соціального управління.

Теоретико-пізнавальна функція. Спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

  1. Соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела й механізми функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ.

  2. Соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо розуміння перспектив розвитку суспільства в цілому та його окремих сфер.

  3. Соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції.

  4. Соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає змогу одержати первинні дані про індивідів та спільноти.

Практико-перетворювальна функція. Тісно пов”язана з теоретико-пізнавальною, позаяк єдність теорії та практики – характерна риса соціології. Сутність її виявляється насамперед у вироблення науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства. Особливості соціологічного прогнозування полягають у тому, що воно має цілісний характер і дає змогу визначити тенденції розвитку суспільства в сукупності всіх структурних елементів.

Об”єктивні соціальні чинники – умови людської життєдіяльності: соціальна структура суспільства,політичний лад, конкретні умови праці і реальна поведінка суб”єкта в цих умовах. Суб”єктивні соціальні чинники – мотиви, прагнення, інтереси, цінність орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

Вивчення цих феноменів дає важливу інформацію про світ окремої людини, конкретної спільноти (трудового колективу, професійної групи, класу тощо).

Світоглядно-ідеологічна функція. Спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширення наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології.

Важливу роль у реалізації даної функції мають соціологічні дослідження. Наукові знання, здобуті за їх допомогою, сприяють політологічній та соціологічній освіті населення, допомагають людям виконувати свої трудові та громадські функції.

Гуманістична та культурна функції. Пов”язані з роллю соціології у культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин. Соціологія є чинником, що сприяє гуманізації суспільства. Гуманістична установка, центром якої є людина, супроводжує реалізацію всіх інших функцій соціології.

Різноманітними є зв”язки соціології з культурою, адже соціологія вивчає культурні цінності, засоби вдосконалення та облагородження звичаїв, традицій, норм поведінки, сприяючи нагромадженню, збереженню та передачі культурної спадщини.

Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп”ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об”ктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства.

Інформаційна функція. Стосується використання соціологічної інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Соціологічна інформація – один із найоперативніших видів соціальної інформації. У зв”язку з ускладненням соціального життя значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростатиме.

Прогностична функція. Реалізується через соціальні прогнози. За сучасних умов соціологічне дослідження завершується не просто рекомендаціями щодо управління процесом, а виробленням та обґрунтуванням прогнозу (короткострокового або довгострокового) щодо досліджуваного об”єкта. Короткостроковий прогноз спирається на встановлені тенденції розвитку соціального явища, довгостроковий – на ті самі тенденції плюс зафіксовані закономірності і відкриті чинники, які вирішальним чином впливають на прогнозований об”єкт.

Критична функція. На Заході давно існує своєрідний напрям – соціальна критика. Соціологія, даючи об”єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища й наслідки.

Функції соціального контролю. Полягає у виробленні і науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості.

Функція соціального управління. Виявляється у свідомій, цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою оптимізації напряму, темпів їх розвитку й функціонування. Соціальне управління тим ефективніше, чим більше воно спирається на знання законів розвитку суспільства та об”єкта управління.

Перелічені функції соціології не вичерпують усіх можливостей їх, класифікації. Можна, наприклад, виокремити ще функції окремих галузей, фундаментальних і прикладних розділів тощо.

Результативність реалізації функцій залежить від суспільних закономірностей, соціальних умов, рівня організації соціологічної діяльності, зв”язків соціології з життям суспільства, від професійної підготовки соціологічних кадрів.
^

Соціологія громадської думки


Громадська думка є одним з найдавніших феноменів суспільного життя. Зростання її впливу на соціальні відносини пов”язане з демократизацією життя, підвищенням культурного та освітнього рівня населення, процесами глобалізації тощо. Аналізом проблем функціонування громадської думки займається спеціальна соціологічна теорія – соціологія громадської думки.

^ Соціологія громадської думк – спеціальна соціологічна теорія,яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя,політичній, економічній діяльності,соціальному управлінні.

Предмет соціології громадської думки – закономірності, чинники механізми формування, розвитку, функціонування та обліку оцінного ставлення великих соціальних груп, верств, класів, народу загалом до актуальних проблем дійсності, які викликають суспільний інтерес. ЇЇ об”єкт – громадська думка як стан масової свідомості і як соціальна інституція.

Як спеціальна теорія, соціологія громадської думки виконує функції, пов”язані з дослідженням соціальної реальності, завдяки яким наука поповнюється знаннями про суспільні процеси, явища, формулюючи їх на основі рекомендації щодо вирішення соціальних проблем суспільства загалом, окремих соціальних спільнот. Відповідно сукупність її функцій класифікують на пізнавальну, практичну, інформаційну, світоглядну,прогностичну, управлінську.

Громадська думка – специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

  • вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворення, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

  • формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

  • постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

  • її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;

  • може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

  • часто є конфліктною.

^ Соціальні процеси, відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування в них; здійснення соціального контролю тощо.

^ Економічні процеси, відносини. Їх структурними елементами є регулювання ставлення населення до економічних процесів, із”ясування ставлення населення до економічних реформ; вивчення ринку; маркетинг; дослідження ефективності реклами тощо.

^ Політичні процеси,відносини. Їх утворюють політична діяльність загалом; проблеми реалізації демократичних принципів; організація виборів та референдумів; визначення рейтингу політичних діячів, політичне рекламування тощо.

^ Духовні, ідеологічні процеси, відносини. Цю сферу охоплюють організація ідеологічної діяльності, пропаганди, функціонування засобів масової інформації; соціалізація; виховання особистості.

При з”ясуванні суб”єкта громадської думки необхідно розрізняти поняття “суб”єкт” і “виразник” громадської думки. Виразниками громадської думки можуть бути як окремі індивіди (політичні діячі, журналісти, письменники), так і групи людей. Носієм, суб”єктом громадської думки може бути органічно цілісна група людей, що дає змогу розглядати досліджуване як цілісне, відносно самостійне утворення.

Об”єктом громадської думки є конкретні явища, проблеми, теми, щодо яких може бути висловлена думка громадськості. Різноманітність явищ, фактів, ситуацій, процесів соціального життя породжує різноманітність людських суджень. Процес матеріального виробництва, духовне життя суспільства теж можуть бути об”ктом громадської думки. У простір її інтересів потрапляють як явища, що відбуваються у соціально-економічній, політичній сферах, так і проблеми освіти, охорони здоров”я, виховання тощо.

При встановленні об”єктів громадської думки беруть до уваги:

- загальну здатність суджень громадської думки віддзеркалювати соціальну реальність, відображати події цієї реальності;

  • формальні критерії, за якими певне явище, подія, проблеми стають об”єктом громадської думки: суспільний інтерес, доцільність, дискусійність, компетентність.

Засоби, форми впливу громадської думки на суспільне життя різноманітні і реалізуються в її функціях, які виражаються у двох тісно пов”язаних між собою вимірах – горизонтальному та вертикальному.

^ Горизонтальний вимір громадської думки. Виявляється в урегулюванні різноманітних стосунків між індивідами в соціальних спільнотах. Його функції забезпечили еволюцію цивілізації. До них належать: оціночна, критична, діагностична, нормативна, виховна функції.

^ Оціночна функція. Пов”язана з оцінним навантаженням суджень про суспільні явища, події, процеси. Важливість її полягає в тому, що діяльність людини у будь-якій сфері супроводжується певними оцінками суспільних проблем, свого місця в суспільстві, які відповідно впливають на її мотивацію та поведінку.

^ Критична функція. Полягає у відображенні громадською думкою найактуальніших проблем суспільства, ставлення до них різних верств населення.

Діагностична функція. Виявляється у розпізнаванні громадською думкою суспільних подій, явищ, процесів, ефективності роботи соціальних інституцій і владних структур.

^ Нормативна функція. Полягає у здатності громадської думки разом з іншими соціальними інституціями брати участь у нормотворчих процесах: виробляти, обновлювати, змінювати, концентрувати в собі соціальні, політичні, культурні, поведінкові норми, демонструючи їх кожному новому поколінню.

^ Виховна функція. Сутність її виявляється у виховному впливі на людину, в актуалізації процесу соціалізації особистості, важливим компонентом якого вона є в інтеграції у соціальне життя, формуванні особистісних якостей індивідів.

^ Вертикальний вимір громадської думки. Передбачає розгляд функцій громадської думки як соціальної інституції, найпомітнішими серед яких є: експресивна, консультативна, функція тиску на владу, директивна.

^ Експресивна функція. Полягає в тому, що громадська думка завжди виражає певну позицію щодо суспільних подій, явищ, процесів, дій владних структур, оцінює й контролює дії влади в усіх сферах суспільно-політичного буття.

^ Консультативна функція. Реалізує себе у рекомендаціях органам влади щодо вирішення різноманітних суспільних проблем.

Функція тиску на владу. Суть її у тому, що громадськість засобами мітингів, демонстрацій, страйків чинить тиск на органи управління і спонукає їх до прийняття певних рішень.

^ Директивна функція. Виявляє себе у виробленні громадськістю рішення щодо конкретних проблем суспільства, які мають імперативний, обов”язковий характер. Прикладом реалізації директивної функції є референдуми, вибори органів влади тощо.

Ефективність цих функцій, максимальне використання їх потенціалу залежать від демократичності суспільства, механізмів взаємодії суб”єктів влади і суб”єктів громадської думки, особливостей електоральної поведінки, авторитету громадської думки тощо.

Особливості механізмів взаємодії громадської думки з органами влади, соціальними інституціями, політичними структурами залежать від каналів її висловлювання, які поділяють на опосередковані, прямі та спеціалізовані.

^ Опосередковані канали висловлювання громадської думки. Специфіка їх полягає в тому, що громадська думка висловлюється не прямо, а після певної “обробки” із використанням проміжної фігури (ретранслятора), якою найчастіше є засоби масової комунікації, а також сфера освіти тощо. Їм властиве навмисне чи ненавмисне втручання у зміст громадської думки, певне коригування її. Ненавмисне коригування відбувається внаслідок впливу на оприлюднення громадської думки. А оприлюднена громадська думка може бути як об”єктивною так і необ”єктивною, як репрезентативною, так і не репрезентативною.

^ Прямі канали висловлювання громадської думки. Забезпечують можливість висловлювання громадської думки прямо, безпосередньо, без проміжних ланок. Ідеться про висловлювання її за допомогою прямих контактів населення з управлінськими структурами. Громадська думка, реалізована за допомогою цих каналів, є об”єктивнішою, але недостатньо репрезентативною. Як засвідчують дослідження, найактивніше йдуть на контакт з працівниками органів управління, звертаються у різноманітні соціальні інституції, пишуть листи до владних структур особи середнього й похилого віку, а оприлюднені на мітингах, зборах думки далеко не завжди поділяє все населення.

^ Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки. Це дослідження громадської думки із застосуванням соціологічних методів. За правильного методичного та організаційного їх забезпечення вони є надійними джерелами громадської думки, оскільки забезпечують об”єктивність, репрезентативність отриманої інформації. Застосування їх дає змогу дослідити громадську думку в динаміці завдяки повторним опитування населення з тих самих проблем; зробити порівняльний аналіз громадської думки різних прошарків населення; виявити певні тенденції її функціонування з певних проблем. Тому опитування громадської думки широко використовують у політичній сфері, соціальному управлінні, екологічних, маркетингових дослідженнях тощо.

За останнє десятиліття інтерес до громадської думки в Україні помітно зріс, що зумовлено демократизацією політичного, соціально-економічного, духовного життя.

Не менш важливою є зміна ставлення управлінських структур до громадської думки, зосередженість на вивчення й врахування її у своїй діяльності. Усе це зумовлює необхідність розробки й упровадження механізмів, які б створювали умови для творчої, продуктивної взаємодії громадської думки з владними управлінськими структурами та іншими соціальними інституціями.

Скачать, 103.28kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru