Скачать 0.78 Mb.
|
^ Поміркуйте, що спільного та відмінного між двома танцями. Поміркуйте, яким є настрій двох прослуханих фрагментів. ^ Сьогодні ми вивчили сучасну пісню „Веселкова” Ольги Янушкевич на слова поетеси Марії Ясакової. Дізналися про балет; познайомилися з творчістю композитора Сергія Прокоф’єва (зокрема з фрагментами з його балету «Попелюшка»: „Па-де-шаль” та „Аморозо”). ^ Вступ. Почуття, настрої в музиці. Симфонія Які почуття, настрої переживає людина? Радість, смуток, безтурботність, щастя, тривога, замріяність, піднесеність, розгніваність. Як композитору передати душевний світ людини з усіма його складнощами: суперечливими почуттями, думками, що безперервно змінюють одна одну, протирічать одна одній, взаємодіють? Яку форму обрати композитору для передачі цього світу, на яких думках і почуттях зосередитись? Саме симфонія краще, ніж інші види музики, здатна передати картину суперечливих почуттів. Ось чому майже всі композитори зверталися до написання симфоній! ^ Відомості про симфонію, інструменти симфонічного оркестру Симфонії виконує симфонічний оркестр, який складається з таких груп: - струнні інструменти (скрипка, віолончель, альт, контрабас); - дерев’яні духові інструменти (флейта, гобой, кларнет); - мідні духові інструменти (валторна, труба, тромбон); - ударні інструменти (литаври, бубон, тарілки, барабан). ^ Творча спадщина Чайковського охоплює майже всі музичні жанри, однак чільне місце в ній посідають опера та симфонія. Композитор багато років поспіль проводив літо на лоні української природи – Черкащині, Поділлі, Сумщині; бував у Києві, Харкові, Одесі. Творчість Чайковського тісно пов’язана з Україною. У його творах надзвичайно талановито, по-новому звучать мелодії українських народних пісень. ^ Аналіз прослуханого твору Який характер прослуханого твору? Який темп прослуханої музики? Яку українську народну пісню використав композитор у фіналі Другої симфонії? ^ Виконайте „Веселкову” весело, завзято. Співайте пісню м’яким, округленим звуком, зберігаючи чітку, ясну вимову. Під час співу не виділяйтесь із загального хору. ^ 1. За веселковим, за небокраєм Хтось на сопілці чарівно грає. А чи то грає, чи то здається, Чи пісня лине із мого серця? Приспів. Над моїм краєм, Над моїм містом Пісня лунає Голосом чистим. Пісня злітає У світ широкий. Веселка грає На семи нотах 2. В чарівній пісні слова чудові, Всі кольорові, всі веселкові. Краплини сонця у кожнім слові. Краплини щастя — теж кольорові Приспів. 3. За веселковим, за небокраєм Срібні дзвіночки хтось розсипає. На тих дзвіночках веселка грає, Пісня лунає над рідним краєм. ^ Підсумки уроку Дід П. Чайковського, як ми вже знаємо, був родом з України, а саме – з Кам’янки, що неподалік від с.Гриньки, де й народився М. Лисенко. Тому мелодії українських народних пісень були так близькі Чайковському і тому він використав в Другій симфонії українську народну пісню „Журавель”. Сьогодні ми завершили роботу над піснею „Веселкова”. ^ Вступ. Музика в літературі Сьогодні ми вкотре переконаємося, наскільки важливим є літературне мистецтво для музики: пісня, кантата, опера, балет нерозривно пов'язані з літературою. Ці музичні жанри не можуть без неї існувати. А чи може література існувати без музики?.. Щоб відповісти, спочатку пригадаємо народні пісні і поміркуймо, чи всі вони можуть бути просто віршами. Прослухайте знайому українську народну пісню „Ой єсть в лісі калина”. ^ Ви переконалися – дзвінко, весело, жартівливо! Одним словом – гарно! Прочитайте слова пісні як вірш, без співу. Ой, єсть в лісі калина. Ой, єсть в лісі калина. Калина-калина, Комарики-дзюбрики, Калина. Там стояла дівчина. Там стояла дівчина. Дівчина-дівчина, Комарики-дзюбрики, Дівчина. Цвіт-калину ламала. Цвіт-калину ламала. Ламала-ламала, Комарики-дзюбрики, Ламала. Та й в пучечки в'язала. Та й в пучечки в'язала. В'язала-в'язала, Комарики-дзюбрики, В'язала. „Комарики-дзюбрики” та часте повторювання слів виглядає курйозним і неприродним без мелодії. Це не вірш, а пісня — музичний жанр, в якому, як ми вже переконалися, є невіддільними віршований текст і мелодія. Лише деякі з народних пісень могли б жити як поезії (без музики). Наприклад, норвезька народна пісня „Чарівний смичок”. ^ Розучування пісні „Чарівний смичок” Караоке. Пісня „Чарівний смичок” 1. Прийшов у село музикант-старичок, В руках музиканта – чарівний смичок. Ударив у струни – зібрався народ. Танцює, співає, сміється село. 2. Проходив багач – як почув скрипаля, То враз його заздрість за душу взяла. – Продай свою скрипку! Тобі заплачу, За неї віддам я всього досхочу! 3. – Ні! скрипку свою я тобі не продам. Дорослим потрібна вона й дітлахам. Під звуки її веселиться народ, Танцює, співає, сміється село! ^ Ми виконали пісню „Чарівний смичок”, існує також казка про чарівну скрипку. Вона народилася на Буковині – у співучому краї, що славиться різноманіттям чудових і своєрідних народних пісенних мелодій, а також запальними танцювальними ритмами. Жив колись на світі бідний русин. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства – сама біда в хаті. Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці. – Підеш молотити, – сказав граф, – а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає. Русин погодився. Цілий місяць вимахував ціпом і приносив у чоботах заробіток. Нарешті провіяв зароблене зерно, розстелив на ряднині, аби просушилося. Та горобці теж були голодні й видзьобали все до зернини. Побачив це русин, кинув спересердя брилем об землю: – А смерека б вас побила! – Не сердься, добрий чоловіче, – запищало в нього за спиною. Я – одна зернина, яку не з'їли горобці. Нахилився русин, підняв листок лопуха і помітив золоту зернину. А вона радить: – Ти мене не їж, а посій у землю і поливай три рази на день водою з Черемошу. Русин так і зробив. А одного ранку почув він за вікном таку чудову музику, що за серце брала. Виглянув. На тому місці, де була посіяна зернина, виросла дивна яблуня. З її гілля звисали не яблука, а скрипки – із зеленими і жовтими смугами. Зачудувався русин і вийшов надвір. Не встиг підійти до чарівного дерева, як почув: – Добридень, тату! – Добридень,— відповів русин. – А хто мене називає татом? – Це я, ваш син Петрик, – і з яблуні скочив красний хлопець зі скрипкою в руках. – Що це таке? – запитав батько. – А то така скрипка, що коли погладжу на ній зелені смуги, то омолоджується добро, а як торкнуся жовтих – старіється зло. Чоловік не міг нарадуватися чарівному синові. Однієї неділі Петрик подався у село. На толоці побачив людей. Вони намагалася танцювати, але всі були такі змарнілі, що падали з ніг. – Що ті люди роблять? – спитав Петрик селян. – Весілля справляють, – відповів один дід. – Але граф їх зовсім виснажив роботою. Погладив хлопчина зелені смуги скрипки і втяв веселої. Люди стали жвавими, щасливими. Молодий із молодою – як місяць із зірницею. І всі пустилися до танцю-тропотанцю. А граф вийшов на балкон палацу, глянув у бік толоки і аж рота роззявив від подиву. Він наказав гайдукам позаганяти всіх селян до своїх воріт. Прийшли бідні люди, поскидали брилі. – Бачу, що від музики ви дістали добру силу. Завтра під горою маєте продовбати великий прохід, аби весь Черемош міг туди текти! Наступного дня зранку люди взяли мотики й лопати і подалися до гори. Минали дні, тижні, місяці, доки продовбали крізь гору тунель. Подивився граф і каже: – Тепер побудуйте всередині гори високий палац – з великими залами, довгими коридорами, ясними світлицями. Брама до палацу має бути така, аби її закрила і мала дитина, а відчинити міг тільки один я. Рушили бідні люди до хати, де жив із родичами Петрик. Викликали його й докоряють: – Ти дав нам снагу видовбати діру для ріки, а тепер лишив нас у біді?.. Петрик відповів: – Завтра всі до одного беріть кияння, довбні та лопати і йдіть до гори. Я прийду на поміч. Наступного дня люди прийшли до гори, але ніхто не міг підняти ні кия, ні лопати. Тут Петрик погладив зелені смуги скрипки, приклав смичок до струн і врізав коломийку. Люди помолоділи, дістали красну силу — аж уламки скелі розліталися. Коли все було готове, граф розіслав гайдуків скликати гостей. Гості зібралися в палаці, який збудували всередині гори. Прийшов туди Петрик. Граф наказав слугам викинути зухвалого хлопця, але той погладив жовті смуги скрипки, приклав смичок до струн і заграв. У палаці одразу притихли. Граф згорбився, руки затремтіли. Петрик вийшов за браму і зачинив її назавжди. Минули роки, брама обросла травою-муравою. Про графа ніхто й не згадував. А про Петрика та його чарівну скрипку розповідають і донині. ^ Невідомі творці казок та оповідань, в яких виражено народну мудрість, прекрасно розуміли, як впливає музика на людину, тому з любов'ю та захопленням розповідали про народних умільців, котрі майстерно володіли мовою музики. Це — свідчення того, що народ завжди високо цінував і з великою повагою та особливою любов'ю ставився до музикантів-аматорів, які силою свого мистецтва допомагали творити добро, несли людям радість та розраду. ^ Вступ. Музичні образи в казці Музика присутня у багатьох казках народів світу в чарівних історіях про талановитих музикантів, їхні інструменти та чудодійну силу музики. Наприклад, у грузинській народній казці „Чонгуріст” юнак співав і грав на чонгурі. ^ Грузинська народна казка „Чонгуріст” Жив на світі цар. Мав він дочку прекрасну, як сонце. Багато славних і знатних юнаків просили її руки, та цар усім відмовляв. – Принеси спочатку яблуко безсмертя, – говорив цар кожному, – і доведи, що ти гідний царівни. Поблизу від палацу жив бідний юнак. Славився він своїми піснями та грою на чонгурі. Покохав юнак прекрасну царівну і попросив у царя дозволу взяти її за дружину. Не прогнав цар бідного чонгуріста, а сказав йому, як і всім говорив: – Добудеш для мене яблуко безсмертя, – буде по-твоєму. Узяв чонгуріст чонгурі та й подався в путь. Ішов він, ішов, дев'ять гір перейшов та й бачить: розкинувся на схилах пагорба сад. Загорожа навкруги саду кам'яна, висока-превисока. Чонгуріст обійшов сад – з ранку до вечора йшов! – входу не знайшов. Іде юнак, грає на чонгурі та співає лагідну пісню. Завмер сад, перестали шелестіти листям дерева. Слухають пісню гори й долини. Пташки, що пролітали в небі, посідали на дерева, щоб послухати пісню чонгуріста. І зараз почув людину страшний гвелвешапі, що стеріг чарівну яблуню, та й розсунув камінну огорожу. Іде чонгуріст садом, співає сумну пісню. Відкрив гвелвешапі величезну пащу, понісся на людину... і раптом завмер. Утихомирила лагідна пісня лють злого чудовиська. А чонгуріст іде собі, звучать солодкі звуки його пісні. З очей гвелвешапі побігли сльози, незнана печаль охопила його. Та раптом порвалися струни чонгурі. Зупинився юнак перед гвелвешапі, чекаючи своєї долі. А гвелвешапі зірвав яблуко і подав юнакові. – Візьми яблуко, не бійся. Ніколи ще зі мною не розмовляли мовою пісні. Бери це яблуко безсмертя, воно твоє. Бо безсмертна людина, яка здатна скласти таку чарівну пісню. ^ Невідомі творці казок та оповідань, в яких виражена народна мудрість, прекрасно розуміли, як впливає музика на людину, тому з любов'ю та захопленням розповідали про народних умільців, котрі майстерно володіли мовою музики. Так народжувалися музичні образи в казках та оповіданнях, а пізніше — і в літературних творах. Яскравим прикладом є норвезька народна пісня „Чарівний смичок”. Головний герой казки майстерною грою на скрипці дарував людям радість і вселяв у їхні душі оптимізм. ^ Виконайте пісню „Чарівний смичок” стримано та легко. Зверніть увагу на те, що вона починається не з повного такту, а із затакту. У супроводі якого музичного інструмента звучить пісня „Чарівний смичок” і чому? ^ 1. Прийшов у село музикант-старичок, В руках музиканта – чарівний смичок. Ударив у струни – зібрався народ. Танцює, співає, сміється село. 2. Проходив багач – як почув скрипаля, То враз його заздрість за душу взяла. – Продай свою скрипку! Тобі заплачу, За неї віддам я всього досхочу! 3. – Ні! скрипку свою я тобі не продам. Дорослим потрібна вона й дітлахам. Під звуки її веселиться народ, Танцює, співає, сміється село! ^ Сьогодні ми дізналися про народний грузинський інструмент чонгурі, познайомилися з грузинською народною казкою „Чонгуріст”, а також пригадали норвезьку народну пісню „Чарівний смичок”. ^ Вступ. Відомості про пісню та авторів Сьогодні ми розучимо одну з пісень Анатолія Житкевича. Цей композитор – щаслива людина! Він зрозумів, що йому насправді потрібно. Пісня називається „Все це потрібно мені”. Автор пісні привертає нашу увагу до найдорожчого для людини у світі, у тому числі й до „гордих, крилатих пісень”. ^ Розучування пісні „Все це потрібно мені” Караоке. Пісня „Все це потрібно мені” Милі, чарівні слова, Казка стара і нова, Мрія висока, не грізна, Ласка матусина ніжна, Татова сильна рука, І повноводна ріка Горді, крилаті пісні — Все це потрібно мені, Все-все-все, Все-все-все, Все це потрібно мені! В полі тривкий колосок, Сад і маленький лісок, Мова моя солов'їна, Рідна моя Україна, Чисте дзвінке джерело, Миле до болю село, Спокій і мир на землі — Все це потрібно мені Все-все-все, Все-все-все, Все це потрібно мені! ^ Як ви думаєте, чи потрібна людям музична мова, якщо словами можна все сказати?.. Існує музика, яка насправді нікому не потрібна. Наприклад, така, яку описав Іван Крилов у своїй байці „Квартет” ^ Раз Мавпі та Мишкові, Ослу, Козлу, Всім разом, як по змові, Схотілося Квартет заграть. Дві скрипки, ноти, бас і альт дістали Й під липу в лузі посідали, Щоб світ мистецтвом чарувать. Ударили в смички,— ладу ж дарма шукать! «Стій, братця, стій! — кричить їм Мавпа. — Постривайте! Хіба заграєм так? Інакше посідайте. Ти з басом, Мишечко, сідай проти альта, Я, прима, сяду проти втори; Тоді вже буде музика не та: У танець підуть ліс і гори!» Знов сіли, почали Квартет; А діло все не йде вперед. «Стривайте ж, я знайшов секрет.— Кричить Осел. — Усе в нас піде ладом, Як поряд сядем». Послухали Осла, поважно сіли вряд; А все-таки Квартет не йде на лад. Ще гірше, ніж раніш, пішли між ними чвари І свари, Кому і як сідать. Припало Солов'ю якраз там пролітать. До нього всі вдались, як до свого спасіння: «Будь ласка,— мовили,— та ж наберись терпіння, Допоможи Квартет улаштувать, І ноти, й інструмент зуміли ми дістать, Скажи лиш, як сідать!» «Щоб буть музикою, потрібне тут уміння, Та трохи тонших би ушей,— їм одмовляє Соловей.— То ж, як сідати,— сварки марні, Бо з вас музики незугарні». ^ Також це група виконавців із чотирьох осіб. Тобто квартет – це або чотири виконавці, або твір, який вони виконують. ^ Оскільки справжньої музики у гope-квартету так і не вийшло, послухаймо дійсно красиву музику — Квартет для двох скрипок, альта та віолончелі Василя Барвінського. Спочатку дізнаємось трохи про композитора. Василь Барвінський родом із Тернопільщини. Навчався у Львові та Празі (Чехія). Мелодичне багатство музики Барвінського знайоме вам ще з молодших класів. ^ Аналіз прослуханого твору Поміркуйте, який характер прослуханого твору. Поміркуйте, чи злагоджено звучить музика. ^ Сьогодні ми розучили пісню Анатолія Житкевича «Все це потрібно мені», дізналися, що таке квартет, прослухали „Квартет для двох скрипок, альта та віолончелі” Василя Барвінського. ^ Вступ. Авторські літературні твори Ми говорили про народні казки, в яких музика виступає дійовою особою і є співучасником подій та переживань. Крім народних, є ще багато авторських літературних творів, у яких музичний образ дуже часто виступає дійовою особою. Наприклад, оповідання російського письменника Костянтина Паустовського „Старий кухар”. ^ Одного зимового вечора 1786 року на околиці Відня в маленькому дерев'яному будинку помирав сліпий дід – колишній кухар графині Тун. Разом із кухарем жила його дочка Марія, дівчина років вісімнадцяти. Тільки й добра було в сторожці, що ліжко, лави на кривих ногах, грубий стіл, порцеляновий посуд, мережаний тріщинками, і, нарешті, клавесин – єдине багатство Марії... Коли Марія вмила батька й наділа на нього прохолодну чисту сорочку, старий сказав: – Я ніколи не любив священиків і монахів. Я не можу покликати сповідника, а мені ж треба перед смертю очистити свою совість. – Що ж робити? – злякано спитала Марія. – Вийди на вулицю, – сказав старий, – І попроси першого стрічного зайти в наш дім, хай висповідає перед смертю. Тобі ніхто не відмовить... Хурделиця. Марія довго чекала й прислухалась. Та ось їй здалося, що вздовж муру йде, наспівуючи, чоловік. Вона ступила йому назустріч, наскочила на нього й скрикнула. Чоловік зупинився й запитав: — Хто тут? Марія схопила його за руку і тремтячим голосом виповіла батькове прохання. – Гаразд, – мовив чоловік тихо. – Хоч я й не священик, та вже нехай. Ходімо. Вони ввійшли в дім. Він був іще дуже молодий, цей незнайомий. Швидко присунув до ліжка табуретку, сів і, нахилившись, уважно й весело подивився в очі приреченому: – Кажіть! Можливо, владою, даною мені не від Бога, а від мистецтва, якому я служу, я розважу останні ваші хвилини і зніму тягар із вашої душі. – Я працював усе життя, поки не втратив зір, – прошепотів старий і притяг незнайомого за руку ближче до себе. – А хто працює, тому нема як грішити. Коли захворіла на сухоти моя дружина – її звали Марта – і лікар прописав їй дорогі ліки, велів годувати вершками й винними ягодами та напувати гарячим червоним вином, я вкрав із сервізу графині Тун невеличке золоте блюдо, розколов його на шматки й продав. І мені тепер важко про це згадувати й критись від моєї дочки, адже я навчив її не чіпати й крихти з чужого столу. – А кого із слуг графині покарали за це? – спитав незнайомий. – Присягаю, добродію, не покарали нікого, – відповів старий і заплакав. – Якби я знав, що золото не допоможе моїй Марті, хіба я зміг би вкрасти! – Як вас звуть? – спитав незнайомий. – Йоганн Мейер, добродію. – Так от, Йоганне, – сказав незнайомий і поклав долоню на сліпі очі старого, – ви не завинили перед людьми. Те, що ви вчинили, – це не гріх і не крадіжка, а навпаки, можна вважати подвигом заради кохання. – Амінь! – прошепотів старий. – Амінь! – повторив незнайомий. – А тепер скажіть мені вашу останню волю. – Я хочу, щоб хтось подбав про Марію. – Я зроблю це. А ще чого ви хочете? Тоді старий несподівано всміхнувся й голосно сказав: – Я хотів би ще раз побачити Марту такою, якою зустрів замолоду. Побачити сонце і цей сад, коли він зацвіте весною. Але це неможливо, добродію. Не гнівайтеся на мене за нерозумні слова ... – Добре, – сказав незнайомий і підвівся. – Добре, – повторив він, підійшов до клавесина й сів перед ним на табуретку. – Добре! – голосно сказав він утретє, і враз бистрий дзвін розсипався по сторожці, мовби хто брязнув на підлогу сотню кришталевих кульок. – Слухайте, –сказав незнайомий. – Слухайте й дивіться. Клавесин співав на повний голос уперше за багато років. Він сповнював своїми звуками не тільки сторожку, а й увесь сад... – Я бачу, добродію! – сказав старий і підвівся на ліжку. – Я бачу день, коли я зустрівся з Мартою і вона, збентежена, розбила глечик з молоком. Це було взимку, в горах. Небо – прозоре, мов синє скло, і Марта сміялась. Сміялась... Незнайомий грав далі. – А тепер, – запитав він, – ви що-небудь бачите? Старий мовчав, прислухаючись. – Невже ви не бачите, – швидко сказав незнайомий, граючи далі, – як чорна ніч стала синьою, а потім блакитною, і тепле світло вже падає звідкілясь зверху; і на старому галуззі ваших дерев набрякають білі квіти? По-моєму, це цвіт яблуні, хоча звідси, з кімнати, він скидається на важкі тюльпани. Ви бачите: перший промінь упав на мур, нагрів його, і над ним струмує пара. Це, напевне, просихає мох, напоєний талим снігом. А небо зводиться все вище, стає ще синіше, ще прекрасніше, і зграї птахів уже летять на північ над нашим старим Віднем. – Я бачу все це! – вигукнув старий. – Відчини вікно, Маріє. Марія відчинила вікно. Старий упав на подушки, жадібно дихав і обмацував пальцями ковдру. Марія кинулась до нього. Старий, задихаючись, мовив: – Я бачив усе так виразно, як багато років тому. Але я не хотів би померти, не знаючи, ... як вас звати. Як звати?.. – Мене звати Вольфганг Амадей Моцарт, – відповів незнайомий. Марія відступила од ліжка і низько, майже торкаючись коліном підлоги, схилилась перед великим музикантом. Коли вона підвелась, старий був уже мертвий. Зоря займалася за вікнами, і в її світлі стояв сад, сяючи квітками мокрого снігу. |