Львівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів 2003 лекція

Поиск по сайту:


НазваниеЛьвівська Богословська Семінарія Соловій Р. П. Історичні книги старого завіту львів 2003 лекція
страница3/15
Дата09.03.2012
Размер3.22 Mb.
ТипЛекція
Смотрите также:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Лекція 4.

Ханаан напередодні завоювання.

Література:

1. Історія Ханаану до ізраїльського завоювання. Ізраїльтяни були далеко не першими мешканцями Палестини. У час тріумфальних перемог Двадцятої династії (2000-1780 рр. до н.е.) Єгипет простягнув свій контроль на Палестину аж до Євфрату на півночі. Однак у наступні десятиліття Єгипет зазнав занепаду і був завойований гіксосами, правління яких було скинуто єгиптянами біля 1550 р. до н.е.

Про панування єгиптян свідчать археологічні знахідки.

Місто Бет-Шан було центром Єгипетського правління в північній частині землі обітованої протягом Пізнього бронзового віку. Були знайдені монументальні стели з написами періоду царювання фараонів Сеті і Рамзеса II. Також були викопані статуя Рамзеса IIІ у натуральну величину і багато єгипетських написів. Разом ці знахідки є найістотнішим скупченням єгипетських об'єктів в Палестині.

^ Царство хетів. Найбільш могутньою державою Малої Азії на поч. ХІХ ст. стало царство хетів, які намагалися поширювали свою владу на територію Палестини. На 1600 р. їх влада настільки зросла, що вони змогли опанувати Сирію і навіть зруйнувати Вавилон у 1550 р. Впродовж наступного століття ріст могутності хетів був зупинений розвитком двох нових держав: Мітанії і Єгипту. Хети були нащадками сина Хама - Хета (Бут 10:15).

У Біблійній історії в хетів було два царства. Перше існувало в 1850-1550 р. до н.е., коли жили Авраам, Ісаак і Яків. Друге - у 1450- 1200 р. до н.е., тобто під час 40-літнього мандрування Ізраїлю по Синайській пустелі, завоювання Ханаана і, частково, у період Суддів.

Столицею хетів був Богазкей (північ сучасної Центральної Туреччини). Ще один центр впливу знаходився в Каркемиші (Сирія). Хоча світовою державою був Єгипет, хетти діяли незалежно. Про їхню присутність у Ханаані під час Старого Хетського царства відомо з Писання й археологічних знахідок. У Південному Ханаані біля Хеврона Авраам купив у хета землю для сімейних поховань (Бут 23:10-11). В останні роки життя Якова і під час служіння Йосипа верховним сановником Єгипту хети завойовують Алеппо (Сирія) і Вавилон. У 15 в. до н.е. Єгипет посилає військо на північ, щоб обмежити імперські плани хетів.

Новохетське царство утворилося в результаті переможних воєн, у яких хети використовували бойові колісниці, запряжені конями. Хети славилися проведенням бойових дій з використанням колісниць і їх можна було наймати аж до XІ ст. до н.е. (1 Цар 10:29; 2 Цар 7:6). Ісус Навин привів Ізраїль у Ханаан під час існування Нового Хеттського царства (Єш. 1:4). Ісусу Навину було наказано вигнати хетів з Ханаана (3:10). Ізраїль боровся і переміг хеттів (Єш. 9:1; 11:1-3; 12:7-8) (1405 р. до н.е.). Під час правління судді Ізраїльського Гофоніїла (Суд 3:7-11) хети розширили своє царство на південь до Лівану (1385-1345 р. до н.е.).

^ Царство Мітанія у високогір’ях Мідії було населене індоіранською расою, яка поширила своє панування у 1500 р. аж до Середземного моря на Заході. У цьому її протистояло Єгипетське царство, яке у добу Тутанхамоса ІІІ також постійно намагалося повернути собі контроль над Сирією та Палестиною. Однак конфедерація сирійських держав змогли зупинити просування Єгипту, та незабаром вона потерпіла поразку під Мегіддо і єгиптяни встановили свій контроль на Сирією.

^ Війна між Мітанією і Єгиптом за Сирію тривала і в період правління наступних фараонів – Аменхотепа ІІ (1450-1425) і Тутмоса IV (1425-1417), країна таким чином переходила з рук в руки. Проблему було розв’язано встановленням династичних зв’язків між обома країнами, які відтак стали проводити спільну політику у Ханаані. Їх спільним противником було царство хеттів, яке у ХІІІ ст. зуміло перетворити Мітанію у буферну державу між собою і Асирійською імперією, яка набирала сили у долині Тигру і біля 1250 р. поглинула Мітанію.

Після падіння Мітанії владу над Сирійськими державами ділили Єгипет і хетти.

Із вступом на єгипетський престол Рамзеса ІІ (1304-1237) знову відновилися спроби усунути хетів з північної Палестини, однак тривала війна завершилася перемир’ям 1280 р. У роки фараона Мернептаха царство хеттів було зруйноване північними завойовниками, завдяки чому Єгипет зміг встановити монопольну владу над Сирією, яка тривала до наступного занепаду Єгипту.

^ 2. Населення Ханаану.

2.1 Роль географічного чинника.

Населення Ханаану не було об’єднаним у сильні держави через вплив географічного фактору, а також довколишніх більш могутніх народів. Численні міста-держави контролювали навколишні території, забезпечуючи їм захист в укріпленому місті. У випадку ворожих вторгнень міста намагалися відкупитися, виплачуючи контрибуцію. Коли ж виникала небезпека окупації краю, як це трапилося під час ізраїльського завоювання, то міста-держави об’єднувалися у союзи для спільної боротьби із завойовниками.

Розташування Палестини на Близькому Сході та її географічна конфігурація зумовила особливості її культурного і політичного розвитку. Розміщені над долинами Нілу та Тигру і Євфрату сусідні численні міста держави і малі князівства зуміли об’єднатися в єдині могутні держави. Однак топографія Палестини робила таке об’єднання вкрай складним, що чинило країну уразливою до зовнішніх інтервенцій, оскільки жодне з її міст-держав не могло протистояти сильнішим сусідам.

Ханаан населяли різні етномовні групи - ханааняни, хіввеї, перізеї, амореї і інші, які в основному належали до західно семітської спільності і були споріднені зі стародавнім євреям. Останні неодноразово визнавали (Бут. 25:1 і ін.), що патріархи Аврам і Ісаак були родоначальниками не тільки євреїв, але також ряду інших народів, що населяли Ханаан і сусідні країни.

2.2 Ханаанеї

2.2.1 Семітське плем’я

Ханаанеї були стародавніми семітськими племенами на території Ханаана. Ймовірно, прийшли в Палестину на в кінці ІV тис. до н.е. З їх приходом несемітське населення стало відступати в гори на північ; вогнища їх культури якийсь час зберігалися ще на самому півдні Палестини, але незабаром і вони злилися з прибульцями. Крім Палестини вони розселилися на північ по всьому середземноморському побережжю і зайняли південну частину Внутрішньої Сирії.

^ 2.2.2 Етимологія назви

В давньовавилонських клинописних хроніках цей народ називається ка-na-na-um. За однією версією, ця назва пов'язана з торгівлею, якою відвіку славилися ханаанеяни. Інша версія проводить назву народу від аккадського kinahhu- червона шерстяна тканина, яку експортували з цього регіону. У випадку, якщо друга гіпотеза вірна, можна зрозуміти походження грецької назви цього ж народу - phoinikoi, також пов'язане з червоною тканиною (грецьке phoinike "темно-червоний"), звідки походить і слово "фінікійці". Незалежно від етимології, фінікійці і ханаанеяни - поза сумнівом, один народ із спільними мовою, культурою, релігією, писемністю, хоча в сучасній літературі прийнята застосовувати назву "фінікійці" до жителів північних приморських міст - Тир, Сидон, Біблос, Угаріт, а "ханаанеяни" - до жителів південних і центральних районів.

^ 2.2.3. Господарство і міста

Археологічний матеріал і численні дані в староєгипетських, вавилонських, угаритських і інших джерелах показують, що основу господарського життя ханаанеян складало високо розвинуте землеробство, городництво, садівництво і т.д., які іноді поєднувалися з напівкочовим тваринництвом.

Ханаанеяни славилися також як майстерні гончарі і ковалі, зброярі і будівники, різьбярі по каменю і слоновій кістці, ювеліри і т.д. Знахідки в містах Ханаана виробів з Єгипту, Вавилона, країн басейну Егейського моря і інших місць указують на помітну роль торгівлі в житті цих міст і їх населення. Центрами цього жвавого і багатогранного господарського життя були міста. Не всі ханаанейські міста були такі великі, як Хацор з площею близько 20 га і населенням близько 25 тис., але всі вони були добре укріплені.

Міста Палестині, з'являються з приходом ханаанеїв, починаючи з 3100 р. до н.е. Розвивалися вони з попередніх сільських поселень. Розкопки указують на велике число таких дрібних міст-держав. Найкрупнішим містом Палестини був Хацор, розташований на півночі, в долині Хула. Він стояв на важливому торговому шляху, що сполучав Єгипет і Аравію з Сирією. В центральній частині Палестини важлива роль належала Cихему; на півдні звертали на себе увагу міста Гезер і Лахиш.

2.3. Амореї

Відносно близькими до ханаанеян за мовою і культурою були амореї (самоназва суттії), що заселили до степові і напівпустинні райони Сирії, а згодом розселилися і в Палестині.

^ 3. Релігія ханаанеян.

Вступ

З єгипетських, ассирійських, грецьких і римської джерел ми знаємо, що мова ханаанеян мало відрізнялася від староєврейської. Ханаанеяни користувалися тим же алфавітом, що і євреї. Але при всій схожості існує колосальна відмінність ханаанеян від євреїв - релігія. Ханаанеї - класичні язичники, що мають багато богів, часто "локальних", змінних від міста до міста. Релігія ханаанеян є типовим землеробським культом родючості з різними статевими ритуалами, рясними узливаннями вина, жертвопринесеннями, деколи людськими.

^ 3.1. Старі та нові джерела про релігію Ханаану.

3.1.1 Філон з Біблу

Незважаючи на очевидну важливість ханаанської релігії та моральності як для теології, так і для вивчення Біблії, до 1930-х рр. інформація з цього предмету переважно обмежувалася даними Біблії.

Головним джерелом про ханаанську релігію до 1930-х рр. був ^ Філон з Біблу (грецька назва Гевалу – Єш. 13:54), який жив біля 100 р. н.е. Цей фінікійський вчений зібрав дані для історичної праці під назвою “Фінікійські справи”, які, можливо, були перекладом творів більш ранніх фінікійських авторів.

^ 3.1.2 Знахідки в Рас-Шамра

Тривалий час дослідники вважали, що праця Філона не є автентичною, а тому не має жодного самостійного значення як джерело з історії Фінікійської релігії. Однак цей підхід був повністю спростований завдяки одній з найбільш важливих археологічних знахідок ХХ ст. – відкриттю французькою експедицією, що працювала на північному узбережжі Сирії у місцевості Рас-Шамра у 1929-1937 рр. епічної релігійної літератури, представленої давніми угарітськими, хетськими та єгипетськими документами. Давні угарітські міфи повністю підтвердили дані Філона про пантеон ханаанських богів, їх імена та загальну характеристику ханаанського культу.

Записи з Рас-Шамрі були написані клинописним письмом на глиняних табличках у період найбільшого розквіту угарітської культури (15-14 ст. ст. до н.е.). Угарітський алфавіт є одним із найдавніших з відомих людині.

^ 3.2. Ханаанський пантеон

В політеїстичних системах боги були началами і силами цього світу, які були персоніфіковані і носили певні імена. Сценою божественного життя була сама природа, і життя природи було життям богів.

^ 3.2.1 Ел і Ашера

Номінальним головою ханаанського пантеону був Ел “віддалений, високий бог”, який майже не втручається у життя світу. Це достатньо таємнича фігура, що практично не бере участі в справах людей. Він живе дуже далеко, “у джерела (двох) річок, біля витоку двох Океанів," тобто, в підземному світі, який вважався джерелом як прісноводих джерел і річок, так і океанів з солоними водами.

Ім’я бога “Ел” використовувалося також для позначення інших богів і служило в угарітській міфології загальним позначенням божества.1 У ханаанській міфології Ел очолював пантеон богів, які живуть на півночі.

Царською дружиною Ела була Ашера, в честь якої насаджували священні гаї – ашери, які часто згадуються у книгах Біблії. Хоча спочатку вона була богинею-матір'ю, насправді, її функції часто змішувалися з функціями богині родючості. Символом її присутності в місцях поклоніння, мабуть, було священне дерево або стовп, що стояв біля вівтаря (1 Цар. 16:33; 2 Цар. 21:3).

3.2.2 Ваал

Ел і його дружина Ашера дали життя сімдесяти іншим богам та богиням, найбільш важливим і відомим серед яких був Ваал. Ваал був богом родючості, відповідальним за проростання і ріст пагінців, збільшення чисельності отар та за плодючість людських сімей. Пізніше ототожнений з богом бурі і шторму Гададом Його дім знаходився на горі, що стояла далеко на півночі у самого край світу, де небеса сходилися із землею.

Імена Ваала

Ханаанейське слово baal означало всього лише “пана” і могло додаватися до будь-якого з богів, проте, частіше всього, цим ім'ям величали великого бога дощу і, відповідно, родючості. Тому спочатку слово Ваал було титулом бога, а не його ім'ям. Він звався ім'ям Гадад, проте в XV-XIV століттях до Р.Х. замість цього імені майже завжди використовувався названий титул.

Ваал одержує титул “Зебул (піднесений), Владика землі”. Це ім'я - Вельзевул - згадується у Старому Завіті (Baal-zebul), як ім'я “божества Аккаронського” (2 Цар. 1:2). Ваала також називають “владикою небес” і “їдучим на хмарах.”

Поклоніння Ваалу було одним з найбільш деградуючих аспектів ханаанської цивілізації. Прихильники Ваала приносили йому в жертву вино, олію, перші фрукти та первістків тварин на “висотах”. Біля кам’яного жертовника стояв mazzebah тобто священний стовп, що символізував чоловічий елемент культу родючості, тоді як ашера – жіночий. Культ Ваала супроводжувався сакральною проституцією.

3.2.3 Анат

Сестрою і дружиною Ваала була Анат - богиня пристрасті, любові родючості, а також війни. Вона воювала з ворогами Ваала, зокрема перемогла Мота – бога смерті, змусивши його повернути назад її брата. Одна з її кривавих ескапад описана в поемі, знайденій в Рас-Шамра. Проте, не дивлячись на всю її войовничість і садизм, вона водночас була богинею любові і родючості. Цим вона нагадує богиню Астарту, про яку йде мова у Старому Завіті.

3.2.4 Астарта

Так як Ашера і Анат, Астарта (Аштарош) також була богинею статевих стосунків. Згідно з Філоном, у Астарти було двоє синів – Потос (статеве бажання) і Ерос (статева любов). У Єгипті Анат і Астарта були об’єднані у одну богиню – Антарту. Зважаючи на подібність функцій цих богинь при їх згадці у Біблії відокремити їх одна від одної можна лише тоді, коли точно вказується ім’я. Однак все таки існують і певні відмінності – Ашера була жінкою і матір’ю, врівноваженою, як і належить поважній жінці, господині дому і жіночій главі сім’ї. Астарта була коханою і повелителькою, чарівною і чуттєвою, втіленням статевої пристрасті. Анат була юною дівчиною, чудовим і невинним творінням, повним юної пікантності, призначеним для запалу битви і полювання. Таким чином, всі вони були різними аспектами одного культу, а тому нерідко їх плутали.

^ 3.3. Основний міф

Основною метою розповідей про богів було пояснення світу і основ його існування. Тут ми зупинимося лише на одному міфі, що мав для Ханаана особливе значення і існував в тій або іншій формі по всьому Близькому Сходу.

Для того, щоб зрозуміти його, нам необхідно хоча б у загальних рисах познайомитися з кліматом Палестини. З квітня по кінець жовтня в цій країні практично не буває дощів, як виняток, зрідка трапляються зливи. З цієї причини, вижити тут можуть тільки ті рослинні організми, які здатні накопичити достатню кількість вологи у момент випадання рясної уранішньої роси. В кінці жовтня починається сезон дощів, який продовжується протягом всієї зими і закінчується лише в кінці квітня. Ізраїльтяни ділять зимовий період дощів на дві частини: ранні дощі (уоreth) і весняні дощі (malqosh). В самому початку весни, в лютому висаджуються зернові, урожай же збирається звичайно в травні або в червні. В квітні завдяки рясним дощам вся країна покривається зеленню і безліччю прекрасних диких кольорів. В кінці травня все це убрання зникає, і земля стає абсолютно голою. Крім дерев зеленіє лише колючий чагарник, здатний виживати і в сухий період.

Ханаанеї, що персоніфікували сили природи, пояснювали цей цикл таким чином. Уособлення дощу і зростання (бог Ваал) кожну весну гине у великій битві із Смертю (Муту) або з “Руйнівниками”. Завдяки своїй перемозі Смерть і руйнівні сили правлять світом протягом всіх літніх місяців. Але чому ж восени знов починаються дощі? Тому що войовнича дружина Ваала перемагає Смерть, після чого Ваал знов повертається до життя. Чому весною вся земля покривається зеленню? Тому що Ваал і його дружина, що є уособленням Родючості (Анат або Астарта) одружуються.

Цей міф про вмираючого і воскресаючого бога був характерний для всього Близького Сходу. У Вавилоні він звався Таммузом, дружиною ж його була Іштар. В Єгипті це були Осиріс і Ізіда, в Греції - Адоніс і Афродіта. Відповідні міфи могли мати безліч характерних рис, проте в цілому сюжет їх співпадав з сюжетом, приведеним вище.

^ 3.4 Божества явищ природи

Ханаанський пантеон включав велику кількість божеств, у яких обожнювалися різні природні явища.

  1. Зокрема, це бог сонця – Шемеш, іменем якого у Ханаані було названо кілька міст;

  2. Єрихон отримав свою назву від бога місяця – Яреа.

  3. Селек (право) і Мішор (справедливість) були супутниками бога сонця, який також вважався богом справедливості, оскільки міг усе бачити.

  4. Світанок і захід сонця були обожнені у особах Шахара і Салема.

  5. Один з угарітських текстів говорить про “Царицю сонця і зір” Шапаш, яка була жіночим проявом Шемеша – бога сонця.

  6. Старозавітній Дагон бере свій початок від угарітського Дагана, бога зерна врожаю. Йому поклонялися филистимляни, які збудували для нього храми в Газі і Ашдоді (Суд. 16:23-30; 1 Сам. 5:1-7).

  7. Божественним ковалем був ^ Кошар або Хасіс, винахідник та майстер зброї і знарядь. Кошар також вважався винахідником і покровителем музики.

  8. Пекло і безплідні землі були царством бога смерті Мота, ворога Ваала та культу родючості загалом.

  9. Море контролював інший противник Ваала – Ям, який конкурував з ним за панування над землею. Ям також виступав під іменем Лотана – семиголового монстра глибини. У Старому Завіті це ім’я трансформувалося у Левіатана (Пс. 74:13-14).

3.5 Культ

Ми вже говорили про віру ханаанеян в те, що природа жива і повна дивних сил. Їм не залишалося нічого іншого, як знайти якісь способи і засоби, які дозволили б їм співволодіти з цими силами. Відповідно, їх релігія зводилася до системи дій, покликаних привернути до себе увагу богів, які могли б допомогти. Ця релігія не припускала зміни людини в кращу сторону.

У суспільства існували власні закони, які були якимсь чином пов'язані з релігійною традицією, проте основна увага зверталася не на них, а на ритуальні дії, за допомогою яких було можливо здобути милість богів. Релігія Ханаана, як ми знаємо з текстів, знайдених в Рас-Шамра, і з Старого Завіту, включала складні ритуальні системи і, перш за все, жертовний ритуал. Відомо, що в жертву приносилася велика кількість тварин і птахів. З біблійних і римських джерел ми знаємо також про те, що часом в жертву приносилися діти, - достатньо пригадати розповідь про Мешу, царі Моавського (2 Цар. 3:27). При розкопках знайдена велика кількість посудин з дитячими кістками, проте дитяча смертність в ту пору була вкрай велика, і тому ми можемо бути упевнений в тому, що знайдені дитячі поховання, в більшості своїй, не мають ніякого відносини до обряду жертвопринесення. Крім іншого, існує безліч свідоцтв того, що хананеяни займалися ворожінням і різного роду проріканнями (П. З. 18:10).

Проте, основне місце в релігії Ханаана займала проблема родючості і плодючості. Родючі поля і стада, велика кількість потомства у людей - ось головна мета багатьох обрядів. Ймовірно, під час релігійних святкувань розігрувалися багато міфічних історій; особливим значенням, в цьому значенні, володіло весняне святкування, під час якого, згідно з повір’ям, відбувався шлюб бога Дощу і Зростання (Ваала) з богинею Родючості.

Нам відомо, що подібні ритуали були пов'язані з ритуальною проституцією - як жіночою, так і чоловічою - що практикувалася в різних культових центрах. Богиня родючості представлялася саме такою сакральною блудницею, і називалася “Священноюй.” В Єгипті вона зображалася у вигляді оголеної жінки, що стоїть на леві з лілією або з ліліями (символ її чар або її привабливості) в одній руці і з однією або з двома зміями (символ плодючості) в іншій руці. В стародавніх містах ханаанеян була знайдена велика кількість подібних зображень, виконаних на глиняних пластинках і, швидше за все, що зображають богиню родючості в ролі “Священної блудниці”. Ймовірно, в кожному будинку було одне або, навіть, декілька подібних зображень. Можливо, ханаанеяни вважали, що зіткнення з такого роду магічними предметами зробить їх багатшими і плодовитішими.

Релігія хананеян, в якій таку велику роль грало статеве начало, зверталася, головним чином, до тілесної сторони людської натури. І тому вона представлялася релігійним ізраїльтянам огидливої і низкою. У Повторенні закону на ритуальну проституцію накладається заборона (П.З. 23:17-18).

Здебільшого, поклоніння богам відбувалося на “висотах”, де споруджувалися жертовні вівтарі (див. 1 Сам. 9:12; 1 Цар. 3:4). Кращий зразок вівтаря ханаанеян для вогненної жертви, знайдений в Мегіддо, датується приблизно 1900 роком до Р.Х. Біля його підніжжя знайдена безліч кісток тварин - залишки жертв, що спалювалися на вершині вівтаря. Згідно зі Старим Завітом, на “висотах” біля вівтаря знаходилися і інші сакральні об'єкти. До них відносилися священні дерева, гаї або стовпи. Ці об'єкти, швидше за все, були символами богині-матері Асірат. Священне древо - характерна особливість стародавньої близькосхідної релігії, відома нам не тільки по текстах, але і по мистецтву. На більшій частині висот стояли також священні стовпи, - таких пам'ятників знайдено немало. Якщо що росте на вершині дерево є символом богині-матері, то стовп, можливо, є символом Ела або Ваала.

В ході розкопок, що проводилися в Палестині, було знайдено декілька невеликих витесаних з вапняку вівтарів з “рогами”, найдавніший з яких, знайдений в Мегіддо, в храмі ізраїльського періоду відноситься до часу правління Давида або до дещо більш пізнього періоду (початок десятого сторіччя). Ці вівтарі дуже малі для спалювання жертв. Швидше за все, вони використовувалися для спалювання пахощів. Недавно подібний об'єкт з написом hamman був знайдений на півночі Сірії. Слово hammanim означає як “вівтар пахощів.” Релігійне населення Ізраїлю і Юдеї вважало такі об'єкти предметами язичницького культу і закликало знищувати їх разом із стовпами і сакральними деревами.

Висоти, що знаходилися за межами міст, були не єдиними місцями поклоніння язичницьким богам, - в самих містах існували куди більш розвинуті культові споруди. Вважалося, що боги, подібно людям, потребують будинку. Один з міфів Рас-Шамра оповідає про будівництво храму для Ваала. Цей і багато подібні йому храмів були відкрито при розкопках, що проводилися в Палестині і в Сирії. В Бет-шані знайдено відразу декілька таких споруд побудованих в період з XIV по X ст. Хананеянський храм, що добре зберігся, знайдений в Лахіші; судячи з усього, в той момент, коли його зруйнували євреї, - він був діючим святилищем.

В Палестині і Сірії було знайдене всього декілька великих ідолів. Проте були знайдені монументи із зображеннями богів і велика кількість невеликих металевих фігурок чоловічих божеств, особливо, Ваала. У Старому Завіті існує ряд описів таких фігурок (наприклад, Авв. 2:19).

^ Потойбічне життя

Ханаанеяни (і взагалі всі семітські народи) вважали, що під землею знаходиться пекло або нижній світ, який називається у Біблії словом “Шеол” або просто “яма.” Вмираючи, людина сходить в підземний світ і живе там серед “тіней” тих, хто зійшов туди раніше. Це безрадісне похмуре місце, в якому рано чи пізно виявляються всі люди, незалежно від того, як вони провели своє земне життя. Іншими словами, ідеї небес, відновлення і подяки в замогильному житті абсолютно відсутні як в ханаанейській релігії.

^ Похоронні обряди Ханаана.

Звичайно членів сім'ї ховали в одному місці (достатньо пригадати печеру Махпела, усипальню Аврама і його дружини Сари). Тіла хоронилися разом з речами, якими покійні користувалися за життя і які, як вважалося, могли знадобитися їм в підземному світі. Звичайно в похованнях знаходять прикраси, зброю і посуд. З тих самих пір, як з'явилося гончарне виробництво, блюда, чаші і судини сталі незмінним похоронним атрибутом: вони наповнювалися їжею і питтям для покійників, що відправлялися в далекий Шеол.

^ 3.6 Культ Молоха

Одним з найбільш популярних культів того часу на території Палестини був культ Молоха – бога аммонітян (1 Цар. 11:5; 33), який спочатку виникнув у ассиро-вавилонському пантеоні. Поклоніння Молоху було заборонено у Біблії (Лев. 18:21; 20:1-5), проте ізраїльтяни неодноразово порушували цю заборону. Зокрема, Соломон збудував жертовник Молоху у долині Гінном (1 Цар. 11:7), а царі Ахаз і Манасія приносили йому у жертву своїх синів (2 Цар. 16:3; 21:6).

Незважаючи на намагання царя Йосії викоренити поклоніння Молоху серед юдеїв, згідно зі свідченнями пророків Єремії (7:29-34) та Єзекіїля (16:20-21; 20:26,31) воно тривало аж до Вавилонського полону.

Термін Молох є похідним від семітського слова, яке використовувалося для позначення царя (євр. meleh), тобто він споріднений з іменем Ваал – пан, господь. Так мешканці Пальміри поклонялися богу на ім’я Малах-Баал, а фінікійці – Малкарту. Згідно з Олбрайтом, ідея царства (mulku) стала основою для формування концепції “обітниці” (mulkana). Таким чином, Молох став богом клятви і урочистої обітниці, а жертвоприношення йому дітей – найбільш жорстокою формою підтвердження обітниці.

Поклоніння Молоху включало і практику, яку Біблія описує як “переведення синів і дочок через вогонь”. Деякі науковці вважають, що це був вид духовного очищення, при якому діти залишалися неушкодженими, однак Писання вказує, що діти гинули. Так Єзекіїль скаржиться: “І брала ти синів своїх та дочок своїх, що породила мені, і приносила їх на їжу їм. Чи мало було розпусти твоєї, що ти різала дітей моїх, перепроваджуючи їх через огонь для них” (16:20-21; порівн. 23:37). Ця думка підтверджується і археологічними знахідками, а саме сотнями урн з кістками дітей віком від чотирьох до дванадцяти років, які були спалені живцем. Відомо також, що фінікійці здійснювали обряд принесення людей у жертву у випадках лиха. У Тірі щороку відбувався фестиваль на честь Мелкарта, який запропонував себе у жертву сонцю, яке спалювало усе, для того, щоб здобути прихильність небес.

Реклама:




1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Скачать 3.22 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru