Категории:

Реферат на тему

Поиск по сайту:


Скачать 95.35 Kb.
Дата09.03.2012
Размер95.35 Kb.
ТипРеферат
Подобный материал:


Професійно-технічне училище – 32


РЕФЕРАТ

на тему:

Історія календаря"


Підготувала:

учениця 21 групи

Коцюба Катерина


Шумськ – 2008 р.

У 1582 році папа Римський Григорій ХIII винайшов календар, пізніше названий в його честь. Він є системою рахунку днів, якою користується весь світ.

Але перш, ніж ввести григоріанський календар, західна цивілізація користувалася системою, запропонованою Юлієм Цезарем і що називалася юліанським календарем. Більше 16 століть ця система залишалася в строю, навіть не дивлячись на те, що накопичувалася різниця між тривалістю звичайного (365, 25 днів) і тропічного року, так і середнім інтервалом між подальшими проходженнями видимого Сонця через точку весняного рівнодення. З 1582 року помилка юліанської системи зросла приблизно до 11 днів.

Цей дефект і став основним поштовхом до створення Григорієм сучасного нового календаря. В результаті зібрана ним комісія, що складалася із знаменитих астрономів, математиків і священнослужителів, обнародувала фундаментальну проблему, властиву всім календарям. А справа ось в чому. Календар, яким користується світова спільнота повинен містити повну кількість днів, він не може просто так опускати дробовий залишок днів в кінці року.

В принципі, григоріанський календар є тільки злегка зміненою версією юліанського календаря. Рішення ж комісії, скликаної Григорієм, звелися до того, щоб виключити що залишилися 10 днів з 1582 року в порядку відновлення дати весняного рівнодення (21 березня), але через декілька століть ця дата все ж таки регресувала до 11 березня. Для того, щоб приборкати зсув дати весняного рівнодення, план, розроблений цією комісією, передбачав ліквідацію 3 днів в кінці кожного сторіччя. Наприклад, в 1700 році, 1800 або 1900 рр.

Аналогічно поступили і з високосним роком, який існував до цього в юліанській системі. Ці поправки, обнародувані в папській буллі від 24 лютого 1582 року, викликали величезну кількість суперечок і дебатів як між ученими, так і між простими людьми. Образно кажучи, вся їх суперечка зводилася до питання: а чи будуть птахи знати, коли їм летіти на південь, щоб пережити зиму? Але все це були суперечки, так би мовити міжусобні, такі, що особливо не афішувалися.

У книзі «Загальна астрономічна бібліографія», видана в 1887 році J.C.Houzeau і A.B.Lancaster, вперше висловили ідею про надмірно велику кількість трактатів, написаних «за і проти» реформи. Але план цієї реформи, запропонованої Григорієм ХIII, був розроблений зовсім не ним і навіть не членами його комісії, а простим університетським викладачем, який, на нещастя, так і не дізнався, що саме за його календарем житиме весь світ. Його звали Луїджі Ліліо (його прізвище також пишуть як Джіліо). Перш ніж календар став всесвітньо відомим як григоріанський, його також називали ліліанськім календарем. Саме Ліліус (латинський варіант його прізвища) запропонував прибрати 10 днів з того року, в якому буде прийнятий календар, або ж зробити це тільки через 40 років, починаючи з 1584 року. 29-і ж лютого буде додано в кожен четвертий рік в цьому інтервалі.

Ліліус працював над деталями реформи протягом 10 років. Всі його зусилля були направлені на те, щоб зробити календар якомога точнішим і зручнішим у використанні. Подальші удосконалення системи працювали на поліпшення приблизною довжини тропічного року. В день його смерті в 1576 році відбулася презентація найголовнішої праці всього його життя. (Оригінальна його назва «Новий план повернення календаря».) Він був представлений його братом Антоніо Ліліо самому Григорію ХIII. Робота Ліліуса була вихвалена за свою точність і простоту, а її основа узята за зразок для створення майбутнього календаря.

Тепер же декілька слів про саму довжину тропічного року, на доопрацювання і поліпшення якого Ліліус витратив стільки зусиль. Що ж він із себе вдає? Отже, тропічний рік – це середній інтервал між двома подальшими проходженнями видимого Сонця через точку весняного рівнодення.

Точка весняного рівнодення – це точка перетину екліптики, проекції земної орбіти і небесного екватора (проекції земного екватора на небесну сферу.) Для земного спостерігача Сонце здається рухомим навколо Землі. Після проходження точки весняного рівнодення воно починає рухатися уздовж екліптики у напрямі точки літнього сонцестояння. В цей час точка весняного рівнодення процесує в протилежному напрямі. Після закінчення одного року, коли Сонце знову повертається вже до точки рівнодення, воно не здійснює свого повного кругообігу. Із-за пов'язаного з приливом і відливом тертя Земля поступово уповільнює своє обертання: результат відповідає збільшенню рівнодень. Наслідки ж цих змін полягають в поступовому зменшенні довжини тропічного року.

Хотілося б також відзначити, що одним істотним недоліком системи, запропонованою Ліліусом, було те, що дата весняного рівнодення могла лежати в межах від 19 до 21 березня. Проте в багатьох підручниках по астрономії мовиться, що весняне рівнодення як результат григоріанських правил для високосних років випадає частіше всього на 20, ніж на 21 березня. Ще однією особливістю вже григоріанської системи є те, що всі дати в календарі циклічно повторюються точно через 146097 днів, які рівні 400 григоріанським рокам. Іншими словами, щодня 1583 року повториться в 1983, те ж саме справедливе для 1584 і 1984 років і так через кожні 400 років. Таким чином, календар завершив свій перший 400 літній цикл 15 жовтня 1982 року.

Взагалі Ліліус був досить успішним (у плані складання календаря) ученим, тоді як багато не менш значущих розумів потерпіли на цьому терені поразку. Досить сказати, що такі знамениті учені свого часу як R.Bacon, N.Cusa, Regiomontsnus, J.Schoner, P.Middelburg та інші, більше 800 років намагалися поліпшити юліанський календар. І в цьому відношенні григоріанський календар є великим компромісом між величезним бажанням зробити його точним і в той же час простим. Навіть не дивлячись на те, що григоріанський календар має ряд істотних недоліків, а його ухвалення було пов'язане з політичними розбратами і урядовою байдужістю, нам слід сказати спасибі всім тим, хто приклав руку до його створення. В першу чергу, це, звичайно ж, Луїджі Ліліо, який, загалом , є творцем григоріанського календаря, ну і, звичайно, сам папа римський Григорій ХIII, що прийняв і узаконив наш з вами сьогоднішній календар. Використана література і ПО: 1. Стаття адаптована з журналу Scientific American, написана Г. Мойером.

Складаючи календар, необхідно враховувати, що тривалість календарного року має бути якнайближчою до тривалості оберту Сонця по екліптиці й що календарний рік повине'н мати ціле число сонячних діб, оскільки незручно розпочинати рік у різний час доби.

Такі умови задовольняв календар, створений александрійським астрономом Созігеном і запроваджений у 46 р. до н. е. в Римі Юлієм Цезарем. Згодом, як вам відомо з курсу фізичної географії, він дістав назву юліанського, або старого, с т и л ю. В цьому календарі тричі підряд роки містять по 365 діб і називаються простими, наступний за ними рік − 366 діб. Він називається високосним. Високосними роками в юліанському ка­лендарі є ті роки, номери яких без остачі діляться на 4.

Середня тривалість року за таким календарем становить 365 діб 6 год, тобто вона приблизно на 11 хв довша від істинної. Внаслідок цього старий стиль відставав від справжнього плину часу приблизно на 3 доби за кожні 400 років.

Нині в більшості країн світу прийнято сонячний календар, але набагато досконаліший, який називається григоріанським.

У григоріанському календарі (новому стилі), який було запро­ваджено в СРСР у 1918 р. і ще раніше в більшості країн, роки, що закінчуються двома нулями, за винятком 1600, 2000, 2400 і т. д. (тобто тих, у яких число сотень ділиться на 4 без остачі), не вважаються високосними. Цим і виправляють похибку на 3 доби, що нагромаджується за 400 років. Отже, середня тривалість року в новому стилі дуже близька до періоду обертання Землі навколо Сонця.

До XX ст. різниця між новим стилем і старим (юліанським) досягла 13 діб. Оскільки в нашій країні новий стиль було запроваджено лише в 1918 р., то свято Жовтневої революції, яка здійснилася в 1917 р. 25 жовтня (за старим стилем), відзначається 7 листопада (за новим стилем).

Різниця між старим і новим стилями в 13 діб зберігатиметься і в XXI ст., а в XXII ст. збільшиться до 14 діб.

Новий стиль, звичайно, не зовсім точний, але похибка в 1 добу нагромадиться за ним лише протягом 3300 років.

На західноукраїнських землях співіснування у церковній практиці двох календарних систем становило проблему не лише релігійного, але й економічного життя. Адже саме церковний календар визначав порядок й кількість робочих і вихідних днів. До впровадження н. ст. більшість свят східного та латинського обряду збігалися. Але православні селяни зазвичай не працювали й у дні римо-католицьких свят, що не відзначалися у східному обряді. Коли ж латинники прийняли григоріанський календар, який хронологічно розмежував головні свята обидвох обрядів, загальна кількість неробочих днів суттєво збільшилася. Упереджені до уніатів пани-землевласники все частіше примушували своїх підданих русинів виконувати важкі роботи у свята за ст. ст.

З григоріанським календарем галицькі селяни мали справу переважно у взаєминах з державними інституціями – цивільною та судовою владою, військом. За н. ст. священики фіксували акти хрещення (народження), вінчання та смерті у парафіяльних метриках.

Руські ремісники галицьких міст у дні своїх празників не працювали з обрядового обов’язку, а в латинські – згідно з урядовим розпорядженням, під загрозою штрафу чи ув’язнення. Через це вони економічно програвали у конкурентній боротьбі своїм колегам римо-католицького віросповідання. Відтак майстри мали претензії до руського духовенства, що ті веліли їм відпочивати так багато днів у тижні. Аби унормувати кількість вихідних днів, львівський православний єпископ Иосиф Шумлянський видав святці, де перелічив ті празники, коли взагалі не можна працювати, і ті, менш значні, в які до полудня „могут простий працьовитий люде, убогий ремесники без скрупулу робити, меновите овыи, которій не заробивши на хлеб, не мел будет що исти, альбо мел бы хто, не робячи того дня, в поли альбо в дому шкоду понести”. Проте запобігти тому, щоб руських ремісників не примушували святкувати по „руському” та по „латинському” календарю, владика, звичайно, не міг.

Спроби впровадження григоріанського календаря у церковне життя українців мають чотирьохсотлітню історію. На галицьких землях під пануванням Польщі й Австро-Угорщини дискусії з цього приводу активізувалися у ключові моменти історії українців, коли загострювалась проблема їхньої релігійної чи національної ідентичності.

Зміст календарного питання в Галичині диференціювався зі станово-соціальних позицій. Українська духовна та світська інтелігенція розглядала його з погляду міжконфесійних відносин, культурної та політичної орієнтації. Для селян церковний календар був універсальним часовим орієнтиром у повсякденному житті. Намагання впровадити н. ст. вони спрощено розуміли як замах на свята східного обряду.

У кінці XVI – XIX ст. промоторами ідеї введення григоріанського календаря в життя Греко-католицької церкви виступали головним чином цивільна влада, римо-католицька ієрархія та місцеві польські діячі (причому австрійський уряд та Апостольський престол займали у цьому питанні досить обережну позицію). На початку XX ст. у ставленні українців до календарної реформи відбулися зміни, пов’язані з модернізаційними чинниками. Святкування за ст. ст. утруднювало адаптацію українців у містах, де домінували римо-католики. Показовим є той факт, що з цього часу ідея заміни церковного календаря знаходить поступове розуміння серед національної духовної та світської інтелігенції.

Питання календаря і системи відліку часу набули особливої вагомості у період Першої світової війни. Необхідність надзвичайної мобілізації продуктивних сил спонукала країни-учасниці війни до модернізації економіки та соціальних відносин. У цьому контексті окремих змін зазнала система вимірювання часу. У квітні 1916 р. з економічних міркувань, для ефективнішого використання світлового дня, Франція запровадила літній час. Те саме здійснили й інші країни. Австрійський уряд розпорядився ввести літній час на території монархії, а також на окупованих територіях Росії та Балкан 21 квітня 1916 р. Зі свого боку, єпархіальні власті Греко-католицької церкви наказали кліру оголосити про це нововведення віруючим та запровадити його в повсякденний ужиток.

У роки війни ряд європейських країн, що досі послуговувались у державному житті юліанським календарем, перейшли на н. ст. Зокрема, 1916 р. було введено григоріанський календар у Болгарії – після 31 березня настало вже 14 квітня. Так само вчинили у Сербії. Туреччина запровадила григоріанський („сонячний”) календар замість колишнього „місячного”.

Для Австро-Угорської імперії календарне питання у роки війни було актуальне з різних причин. По-перше, у багатонаціональній армії календарний дуалізм ускладнював задоволення релігійних потреб вояків різних конфесій. По-друге, дотримання греко-католиками ст. ст., який тоді використовував у державному і церковному житті основний ворог Австрійської монархії – Росія, сприймалося в контексті політичної орієнтації галицьких та закарпатських українців. Перехід греко-католиків на григоріанський календар міг би стати виразною демонстрацією їхньої відданості монархії у скрутний для неї час.

1915 року австрійський уряд звернувся до Загальної Української Ради (ЗУР) аби з’ясувати її ставлення до можливості впровадження н. ст. у Галицькій митрополії. Головна політична інституція галицьких українців відповіла, що вважає цю проблему передусім церковною, тому її слід вирішувати лише після повернення митрополита з російського заслання, а також за відповідною постановою синоду, яка може бути винесена після розтлумачення населенню похибки ст. ст.

За наполяганням угорської влади, 1916 р. григоріанський календар прийняли до церковного вжитку українці Закарпаття (греко-католицькі дієцезії Мукачева, Пряшева і Гайду Дороґ). Упроваджуючи н. ст., уряд наказав священикам стежити, щоб у свята за новим календарем ніхто не працював. Одночасно у навчальний процес народних шкіл двох перших єпархій було введено латинську абетку замість кирилиці (рішення угорського Міністерства освіти від 1 вересня 1916 р.). Цісар оцінив здійснені реформи як вияв лояльності та патріотизму. Згідно з повідомленням газети „Діло”, він надіслав угорському кардиналу-примасу листа „з признанєм”, а єпископам Антонові Паппу (Мукачів), Стефанові Новаку (Пряшів) та Стефанові Мікльошому (Гайду Дороґ) „висловив найвисше признане ізза успішної діяльности в названих дієцезіях”.


Скачать, 103.28kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов