П. Т. Фиров

Поиск по сайту:


НазваниеП. Т. Фиров
страница4/8
Дата09.03.2012
Размер1.59 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8
^

ИЗ «ПОУЧЕНИЯ ВЛАДИМИРА МОНОМАХА

СВОИМ ДЕТЯМ»



...В дому своем не ленитесь, но сами смотрите за всем; не полагайтесь ни на тиуна, ни на отрока, чтобы не посмеялись приходящие к вам ни над домом вашим, ни над обедом вашим. Выйдя на войну, не ленитесь, не надейтесь на воевод, не угождайте питью, ни еде, ни спанью; стражу сами расставляйте, и ночью, везде расставив караулы, около воинов ложитесь, а вставайте рано; да оружие не снимайте с себя второпях, не оглядевшись из-за лени – от этого внезапно человек погибает. Остерегайтесь лжи и пьянства – от этого погибает душа и тело. Куда ни пойдете по своим землям, не позволяйте ни своим, ни чужим отрокам пакости делать ни в селах, ни в полях, чтобы ни начали вас проклинать. А куда ни пойдете, где ни остановитесь, везде накормите и напоите просящего. Больше всего чтите гостей, откуда бы он к вам ни пришел – простой ли человек, или знатный, или посол – если не можете одарить его, то угостите едой и питьем. Эти люди, ходя по разным землям, прославят человека или добрым, или злым. Больного посетите, мертвого пойдите проводить, ведь все мы смертны. Не проходите мимо человека, не приветив его добрым словом… Что знаете хорошего, того не забывайте, а чего не умеете тому учитесь как мой отец1: он, дома сидя, изучил пять языков. За это отдают честь [уважают] и в других землях. А леность – мать всему дурному, [ленивый] что и знает, то забудет, а чего не знает, тому не научится; вы же, поступая хорошо, не ленитесь ни на что доброе…Всех моих походов больших было 83, а остальных малых и не упомню. С половецкими князьми заключал я мир 19 раз при отце и после отца, отдавая при этом много имущества и многие одежды свои. На волю из плена [«из оков»] отпустил я знатных половецких князей: двух братьев Шарукана, трех Багубарсовых и четверых Овчины, а всех знатных князей до 100… А вот как трудился и я на охотах… В Чернигове это делал: коней диких своими руками в пущах живыми вязал по 10 и по 20, а кроме того, когда по Роси ездил, своими руками ловил тех же коней диких. Два тура2 метали меня на рогах и с конем, один олень меня бодал, а два лося – один ногами топтал, а другой рогами бодал. Вепрь3 у меня на бедре меч сорвал. Медведь мне около колена подклад откусил. Лютый зверь вскочил мне на бедра и коня вместе со мною повалил. И Бог сохранил меня невредимым. И с коня я много раз падал, голову себе разбивал дважды, повредил свои руки и ноги, в юности своей вредил, не храня своей жизни и не щадя головы своей.

Что должен был делать отрок мой, то я сам делал на войне и на охотах, ночью и днем, в летний зной и в зимнюю стужу,не давая себе покоя, не надеясь на своих посадников, ни на биричей, сам все делал, что было надобно: весь порядок в дому своем сам устанавливал, и в охотах охотничий порядок сам содержал: и в конях, и в соколах, и в ястребах так же…

____________________

1. Отец Владимира Мономаха – князь В с е в о л о д Я р о с л а в и ч , в Киеве княжил в 1078 – 1093 гг.

2. Тур – дикий бык, зубр, тогда водился во многих местах, часто упоминается в летописях.

3. Вепрь – дикий кабан.


Текст подан по: Епифанов П. П. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времён до 1861 г. – М., 1980. – С. 51-52.


^ МОНГОЛО-ТАТАРСКОЕ НАШЕСТВИЕ.

БОРЬБА РУСИ ЗА НЕЗАВИСИМОСТЬ


В лето 1236. Той же осенью пришли с восточной стороны в Болгарскую землю безбожные татары и взяли славный Великий город Болгарский1 и перебили оружием [всех жителей] от старца и до юного и до сущего младенца, и захватили много имущества, а город их сожгли огнем и всю землю их пленили…

В лето 1237. Зимою пришли с восточной стороны на Рязанскую землю лесом безбожники татары и начали воевать разанскую землю и захватили ее до Пронска, попленили Рязань всю и сожгли и князя их убили. Схваченных же одних рассекали, других стрелами расстреливали, а иным назад руки связывали. Много же святых церквей огню предали, монастырей и сел сожгли… потом пошли на Коломну. В ту же зиму. Пошел [князь] Всеволод сын Юрьев, внук Всеволода2, против татар и сошлись около Коломны, и была сеча великая, и убили у Всеволода воеводу Еремея Глебовича и иных мужей много… и прибежал Всеволод во Владимир с малой дружиной, а татары пошли к Москве. В ту же зиму взяли Москву татары и воеводу убили Филиппа Нанка, [павшего] за правоверную христианскую веру, а князя Владимира Юрьевича3 схватили руками, а людей от старца до сущего младенца перебили, а город и церкви святые, и монастыри все, и села сожгли и, захватив много имущества, отошли4. В ту же зиму. Выехал [князь] Юрий5 из Владимира с малой дружиной, оставив вместо себя сыновей своих Всеволода и Мстислава, и пошел на Волгу с племянниками своими с Васильком, и со Всеволодом, и с Владимиром и стал на [реке] Сити станом, ожидая к себе брата своего Ярослава с полками и Святослава с дружиною своею.

И начал князь Юрий собирать воинов против татар, а воеводство в дружине своей передал Жирославу Михайловичу. В ту же зиму. Пришли татары к [городу] Владимиру месяца февраля в 3 день на память св. Семена во вторник… Владимирцы затворились в городе [крепости] с [князьями] Всеволодом и Мстиславом, а воеводой был Петр Ослядюкович. Владимирцы не сдавались6, и тогда татары подъехали к Золотым воротам [крепости], приведя с собой Владимира Юрьевича, брата Всеволода и Мстислава. И начали татары спрашивать о князе великом Юрии, в городе ли он? Владимирцы [в ответ] пустили по стреле на татар, и татары также пустили по стреле на Золотые ворота. И после того сказали татары владимирцам: «Не стреляйте». Они же замолчали. И тогда, подъехав ближе к воротам, начали татары говорить: «Узнаете ли вашего княжича Владимира?» Стоял тот с унылым лицом. Всеволод же и Мстислав стояли на Золотых воротах и узнали брата своего… [Оба они] с дружиною своею и горожане плакал, видя Владимира. А татары, отойдя от Золотых ворот и объехав весь город, остановились станом перед Золотыми воротами. Насколько видел глаз, окружило город бесчисленное множество [татарских] воинов. Всеволод же и Мстислав, пожалев брата своего Владимира, сказали дружине своей и Петру воеводе: «Братья! Лучше нам умереть перед Золотыми воротами за святую Богородицу и за правоверную веру христианскую, а не сдаться на волю их»…

Татары, станы свои урядив около города Владимира, пошли и взяли Суздаль, и святую Богородицу разграбили, а монахов и монахинь старых, и попов, и слепых, и хромых, и глухих, и немощных, и людей всех погубили, а молодых монахов и монахинь, и попов, и дьяконов, и жен их и дочерей, и сыновей их повели в станы свои и сами пошли к [городу] Владимиру… В субботу Мясопустную начали татары готовить лес и до самого вечера ставили пороки7, а за ночь огородили весь город Владимир тыном. В неделю8 Мясопутную рано утром начали штурм города месяца февраля в 7 день… и взяли город до обеда, ворвавшись от Золотых ворот у [церкви] св. Спаса по примету9 через городские стены, а отсюда с северной стороны от Лыбеди к Орининым воротам и к Медным, а отсюда от [реки] Клязьмы к Волжским воротам, и так вскоре взяли Новый город, и бежали Всеволод и Мстислав и все [оставшиеся в живых] люди в Печерный город10.

А епископ Митрофан и княгиня Юрьева с дочерью и с снохами, и с внучатами и прочие княгини владимирские с детьми, и многое множество бояр и всего народа, укрывшиеся в церкви св. Богородицы, без милости огнем запалены были… Татары, выломав двери церковные, увидели одних от огня погибших, других же оружием до конца смерти предали, церковь разграбили, чудесную икону, украшенную золотом и серебром и драгоценным каменьем, ободрали, все монастыри и иконы ободрали и ограбили, а иные порубили, а иные забрали… и книги разодрали, и драгоценные одежды покойных первых князей, которые они повешали в церквах святых на память о себе, то же все взяли себе в добычу… И убиты были архимандрит монастыря Рождества св. Богородицы Пахомий, да игумен Успенский Феодосий Спасский, и прочие игумены, и монахи, и монахини, и попы, и дьяконы от юного и до старца и сущего младенца, и всех тех порубили, одних убивая, а других гоня в плен босых и без одежды, умирающих от мороза, в станы свои…

Захватив Владимир, пошли окаянные те кровопийцы на великого князя Юрия, и одни шли к Ростову, а другие к Ярославлю, а иные на Волгу на Городец, и завоевывали все по Волге даже до Галича Мерского; а другие пошли на Переяславль [Залесский] и тот взяли, а оттуда всю страну и города многие, даже до Торжка, захватили, и не было места, мало было таких деревень и сел в Суздальской земле, где татары не воевали, и взяли они 14 городов, кроме слобод и погостов, за один месяц… И пошли безбожные татары на [реку] Сить против великого князя Юрия. Услышав об этом, князь Юрий с братом своим Святославом и с племянниками своими Васильком и Всеволодом и Владимиром и с мужами своими пошел против поганых, и встретились оба [войска], и была сеча злая, и побегли наши перед иноплеменниками, и тут был убит князь Юрий, а Василька взяли руками безбожные и повели в станы свои. Зло это случилось месяца марта в 4 день… И тут убит был князь великий Юрий на реке Сити, и дружинников его много убили… а Василька Константиновича вели в крайней нужде до Шернского леса, и как стали станом, принуждали его много проклятые безбожные татары к обычаю поганскому, быть их воле и воевать [вместе] с ними, но он нисколько не покорялся их беззаконию и много укорял их, говоря: «О глухое царство оскверненное! Никак меня не отведете от христианской веры, хотя я и нахожусь в весьма большой беде…» И как только он это сказал, тотчас без милости убит был…

[1239 г.] Того лета татары взяли Переяславль Русский и епископа убили и людей перебили а город сожгли и, захватив много людей и имущества, ушли… Того же лета взяли татары Чернигов… и город сожгли, и людей перебили, и монастыри пограбили… Того же лета зимой взяли татары Мордовскую землю и Муром сожгли и по Клязьме воевали и город… Гороховец сожгли и вернулись в станы свои…

В лето 1242. Великий князь Ярослав11 послал сына своего Андрея в Новгород Великий на помощь [князю] Александру12 против немцев, и победили их за Плесковом [Псковом] на озере и взяли много пленными, и возвратили Андрея к отцу своему с честью13.

В лето 1262. Избавил Бог от лютого изнурения бесурменского14 людей Ростовской земли, вложил ярость в сердца крестьянам: не вытерпев насилий [со стороны] поганых, собирались они на веча15 и выгнали [их] из Ростова, из Владимира, из Суздаля, из Ярославля. Откупали те окаянные бесурмене (у ханов Золотой Орды. – Ред.) дани и от того великую пагубу людям творили: порабощали людей за проценты и множество душ крестьянских уводили врознь… В том же году убили (восставшие – Ред.) Изосима преступника, был то пьяница то срамословец, празднословец и кощунник, окончательно отрекся Христа и стал бесурменином, вступив в прелесть ложного пророка Махмеда. Был тогда хищник, приехал от царя татарского, по имени Кутлубий, злой был бесурменин, и с его помощью окаянный отступник [Изосима] делал христианам великую досаду, надругался на Хрестом и святыми церквами, когда же люди на врагов своих на бесурмен восстали, одних изгнали, а других перебили, тогда и этого беззаконного Зосима убили в городе Ярославле. И тело его жрали псы и вороны16.

___________________________________________

1. Город Болгарский – Булгар, столица Волжской Болгарии – феодального государства в Среднем Поволжье.

2. В с е в о л о д Ю р ь е в и ч – князь суздальский.

3. В л а д и м и р Ю р ь е в и ч – сын великого князя Юрия Всеволодовича.

4. Москвичи оказали упорное сопротивление захватчикам: штурм города монголо-татарами продолжался пять дней.

5. Ю р и й В с е в о л о д о в и ч – великий князь (1212 -- 1238), сын великого князя Всеволода Большое Гнездо.

6. Осада монголо-татарами Владимира продолжалась с 4 по 7 февраля.

7. Пороки – стенобитные орудия.

8. Неделя – воскресенье (от не делать, не работать).

9. Примет – навал из земли бревен и т. П. с внешней стороны крепостных стен.

10. Печерный город – старая часть города Владимира.

11. Князь Я р о с л а в, брат убитого в битве на реке Сити князя Юрия Всеволодовича, «сел на столе во Владимире» в 1238 г. В 1243 г. В столице Золотой Орды хан Батый назначил его «старшим» над всеми князьями Русской земли. – ПСРЛ, т. I, стб. 467, 470.

  1. Князь А л е к с а н д р Я р о с л а в и ч, прозванный за победу над шведскими захватчиками в 1240 г. Невским.

  2. Этот фрагмент из летописи связывает события, характеризующие совпадение монголо-татарского нашествия с борьбой Руси против агрессии немецких рыцарей.

  3. Бесурмен (басурман) – мусульманин, вообще не христианин, иноверец; здесь: бесурмене – откупщики золотоордынской дани.

  4. Вече – народная сходка. Нередкое упоминание о вече в летописях при описании народных восстаний против монголо-татар свидетельствует о том, что инициатива в борьбе против ига принадлежала народным массам.

  5. Текст летописи свидетельствует об активной борьбе против сборщиков дани (одних выгнали, других перебили), охватившей большую территорию и самые важные города Северо-Восточной Руси. Результатом восстания было то, что Золотая Орда передала сбор дани в руки русских князей. В условиях золотоордынского ига летописцы лишь кратко говорили о самых крупных восстаниях. Тем не менее они отмечены, например, в Великом Новгороде (1259 г.), в Ростове (1289 и 1320 гг.), в Твери (1327 г.), в Нижнем Новгороде (1374 г.). Открытое неповиновение ханам Золотой Орды оказывали и некоторые князья.

Текст подан по: Епифанов П. П. Хрестоматия по истории СССР с древнейших времён до 1861 г. – М., 1980. – С. 53-56

^ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНУ М. ЛИТВИНА

(з коментарями В. Січинського)


Щоденник подорожі Михайла Литвина (литовця за походженням), який у 1550 р. був в Україні. Містить цікаві свідчення про Київ, Київщину і Придніпров’я.

Про Київ автор щоденника пише: «Нам (литовцям) належить славнозвісний замок і місто Київ... Він займає першорядне місце серед інших замків і розташований над рікою на кордоні степу і Полісся... В Києві збереглися старовинні церкви, прекрасно побудовані з шліфованого мармуру та іншого чужоземного матеріалу і покриті цинком та міддю, інші з позолоченими банями; є також пребагаті монастирі. Особливо славний монастир,присвячений Діві Марії, з підземними галереями і печерами».

Та найбільше дивує Литвина родючість та багатство землі: «Грунт Київщини до такої міри родючий і зручний для обробітку, що лан виораний тільки раз парою биків, дає великий урожай. Навіть необроблене поле дає рослини, які годують людей своїм корінням і стеблами. Тут ростуть дерева, що дають різноманітні ніжні овочі; плекається виноград, що дає великі грона винограду, а місцями на схилах зустрічається дикий виноград, також придатний для їди. В старих дубах і буках, в котрих зробилися дупла, водяться численні рої бджіл з щільниками меду, який відзначається чудовим кольором і смаком.

Диких звірів і зубрів, диких коней і оленів така сила по лісах і полях, що на них полюють тільки задля шкіри, а м’ясо через велику їх кількість викидають, окрім спинної частини; ланей і диких кабанів навіть зовсім не вживають.

Дикі кози в такій великій кількості перебігають зимою з степів до лісів, а літом назад, що кожний селянин забиває їх до тисячі на рік. На берегах річок у великій кількості зустрічаються оселі бобрів. Птиць така дивовижна сила, що весною хлопчаки назбирують цілі човни яєць диких качок, гусей, журавлів і лебедів, а пізніше їх виводками наповнюють курники. Орлят зачиняють до кліток задля їх піря, котре чіпляють до стріл. Псів годують м’ясом диких звірів і рибою, бо ж річки переповнені неймовірною кількістю осетрів та іншими великими рибами... Тому багато річок називають «золотими», особливо Прип’ять, котра в одному місці біля Мозиря в час наповнення свіжою водою з джерел, щорічно з початком березня, наповнюється такою силою риби, що кинутий до неї спис насаджується (на рибу) і стоїть повисно, ніби встромлений у землю – так густо збивається там риба. Я би не повір тому, коли б сам не бачив частенько, як відтіль без перерви черпали рибу і наповнювали нею за один день до 100 возів, що належали купцям, котрі щорічно зїздяться в цім часі.

Бористен (Дніпро) найбільша найбагатша ріка цієї країни, по ній спроводжують до Києва безмірну кількість риби та іншого краму».

Про українську торгівлю М. Литвин пише: «Київ переповнений чужоземним крамом, бо ж нема шляху більш знаного, як старовинна, бита і добре відома дорога, що веде з Чорноморського порту – міста Кафи, через ворота Таврики, на таванський перевіз на Дніпрі, а звідти до Києва; по цьому шляху спроваджують з Азії, Персії, Індії,Арабії і Сірії на північ до Московії, Пскова, Новгорода, Швеції і Данії такий східний крам як дорогоцінне каміння, шовк, ладан, парфуми, шафран, перець та інше. По цьому шляху йдуть і чужоземні купці цілими караванами... Раніш збирали мито з тих караванів на переправі через Дніпро у Тавані, а тепер мито збирають у Києві.

При найбільших вигодах Києва є і його недоліки: напади татар, люди хворіють на пропасницю, що приходить через денне спання та від надмірного уживання риби і овочів; хворіють коні від затруєної рибами трави; засіви нищить сарана; по лісах і берегах річок цілі рої оводів, комарів і мух, що годуються людською кров’ю.

Над Дніпром та його притоками живе багато народу, тут численні міста і села. Мешканці відзначаються хоробрістю і тому в цій країні дуже легко набирають добрих вояків».

Текст подано за: Січинський В. Чужинці про Україну. – К., 1992.

С. 48-50.


ВИЛЬШАНСКОЕ СОГЛАШЕНИЕ 1617 г.


Было заключено 28 октября 1617 г. в урочище Старая Вильшанка возле города Тараща на Киевщине между гетманом П. Сагайдачным и командующим польскими войсками С. Жолкевским. Условия этого соглашения отражали поиск компромисса между казачеством и польским правительством. По Вильшанскому соглашению казаческий реестр устанавливался в количестве 1тыс. чел., однако, по просьбе старшины, окончательное количество реестровых казаков должен был установить польский сейм. Казакам предоставлялось право избирать гетмана, которого утверждал польский король. За службу реестровым казакам польское правительство должно было платить жалование. Реестровые имели право жить только на Запорожье, и им запрещалось осуществлять походы на Крым и Турцию. Из казаческого войска исключались те мещане, которые вступили в казаки за последние 5 лет. Нереестровые казаки возвращались под власть старост и шляхты. Вильшанское соглашение вызвало большое недовольство среди широких кругов нереестровых казаков, и потому польскому правительству не удалось воплотить его в жизнь.


РАСТАВИЦКОЕ СОГЛАШЕНИЕ 1619 г.


Заключено 7 октября 1619 г. на реке Раставице около с. Паволоч (теперь Попельнянского района Житомирской обл.). Соглашение заключено между казаческой старшиной во главе с гетманом П. Сагайдачным и командующим польской армией коронным гетманом С. Жолкевским. В основу данного документа были положены условия Вильшанского соглашения 1617 г. По Раставицкому соглашению казаческое реестровое войско, которое насчитывало 10600 человек, сокращалось до 3 тыс. чел. Все остальные казаки, вступившие в ряды войска за последние 5 лет и не вошедшие в состав реестра, должны были возвращаться под власть старост и магнатов. Из поместий шляхты и духовенства реестровые казаки должны были выселиться на протяжении 9 месяцев, иначе становились подданными. Казаки имели право жить на Запорожье и охранять границы, за что им устанавливалась плата в размере 40 тыс. злотых, но им строго запрещалось совершать походы в Крымское ханство и Турцию. Кроме Запорожья, казаки могли находиться только в королевских владениях. Казаческая старшина брала обязательство уничтожить челны, наказать участников последних морских походов и согласиться с кандидатурой гетмана, которого назначит польский король. Условия Раставицкого соглашения и меры польского правительства относительно их осуществления вызвали недовольство среди нереестрового казачества, что повлекло отстранение от гетманства П. Сагайдачного и провозглашение в конце 1617 г. гетманом Я. Бородавки.


КУРУКОВСКИЙ ДОГОВОР 1625 г.

Соглашение, подписанное 26 октября 1625 г. в урочище Медвежьи Лозки возле Куруковского озера (возле современного Кременчуга) между польским коронным гетманом С. Конецпольским и гетманом М. Дорошенко во время восстания под руководством М. Жмайло. По договору казаческий реестр увеличивался до 6 тысяч человек. Устанавливалась плата в сумме 60 тыс. злотых. Реестровым казакам разрешали избирать гетмана, но его должен утверждать король. Казаческими правами могли пользоваться только реестровые казаки. Казаки, не вошедшие в реестр (около 40 тыс. чел.), должны были возвратиться под власть своих господ. Всем участникам восстания объявлялась амнистия. Казакам запрещалось вступать в связи с иностранными государствами и осуществлять военные нападения на турецкие владения. Условия Куруковского договора не удовлетворяли основную массу казачества. Нереестровое казачество не признало договор и продолжало борьбу.


ОРДИНАЦИЯ 1638 г.


"Ординация Войска Запорожского, находящегося на службе в Речи Посполитой" – постановление польского сейма, принятое в январе 1638 г. Оно было издано после подавления национально-освободительного восстания 1637-1638 гг. под предводительством

П. Павлюка и К. Скидана. В соответствии с Ординацией казаческий реестр сокращался до 6 тыс. чел. и среди реестровых могли находиться только казаки, которые не принимали участия в восстании. Ликвидировалась выборность казаческой старшины, и отменялся казаческий суд. Вместо выборного гетмана во главе казаческого войска назначался польский комиссар, которого назначал сейм по рекомендации коронного гетмана. На должности полковников и есаулов могли назначаться исключительно представители польской или полонизированной шляхты. Только сотники и атаманы могли быть избраны из казаков, имевших заслуги перед Речью Посполитой. Резиденцией комиссара был город Трахтемиров. Казакам разрешалось селиться только в приграничных городах – Черкассах, Корсуне. Мещанам и крестьянам под угрозой смертной казни запрещалось вступать в казаки и даже отдавать своих дочерей замуж за казаков. Два реестровых полка должны были постоянно находиться на Сечи, чтобы помогать запорожцам отражать нападения татар и препятствовать походам казаков в Крым и Турцию. На Запорожье казак мог попасть только при наличии паспорта, утвержденного комиссаром. Ординация предусматривала восстановление Кодака и расположение в крепости сильного гарнизона польской пехоты и 100 наемных драгунов.


^ «ОПИС УКРАЇНИ» Г. БОПЛАНА

(з коментарями В. Січинського)


Гійом ле Васер де Боплан народився в Нормандії близько 1600 р. Як військовий інженер працював у Франції, а з 1630 р. в Польщі. В 1630-1647 рр. Боплан перебував в Україні, де проектував фортеці, проводив геодезичні заміри та вивчав краєзнавство України. Наслідком 17-річної праці Боплана стала його знаменита книга «Опис України, або областей королівства польського, що лежать поміж кордонами Московії і Трансільванії. З додатком відомостей про вдачу, звичаї і військову вмілість українців». Вона мала 4 видання на французській мові (1650, 1651, 1660 і 1661 р.), а також на латинській, англійській, німецькій, польській і російській. «Опис України» Боплана містить цінну інформацію з географії, історії та етнографії українського народу, його звичаї та побут, організацію та військовий рівень козацтва, природу, флору і фауну України, ремісниче виробництво, промисли і торгівлю. В цілому матеріали, викладені автором опису характеризують Україну як самостійну географічну і політичну одиницю, що має своєрідні природні, господарські і культурні особливості. Територія України, зазначає Боплан, «простягається від границь Московії до границь Трансільванії і поділена на кілька провінцій Польщі». Українськими землями він вважав Запоріжжя, Київщину, Чернігівщину, Поділля, Волинь, «Червону Русь» (Галичину), а також Белзщину, Покуття і Люблинщину.

Про українських козаків Боплан пише, що вони хоробрі, загартовані у боротьбі, завжди готові по першому наказу виступити у похід. Гідно подиву, з якою сміливістю вони перепливають море. Човни козаків в довжину 60, в ширину 10-12, а в глибину 8 футів, з двома кермами. Вони не мають кіля і їх видовбують з дерева цілої верби або липи... З боків човна від носа до корми прив’язують товсті линви (перевесла) з очерету, обкручені ликом або глодом. Кожен човен з обох боків має від 10 до 15 весел і пливуть вони швидше від турецьких галер. В човні часом ставлять щогли, до котрих в добру погоду чіпляють вітрила.

Під час плавання козаки зовсім не п’ють горілки і взагалі не беруть її з собою, а якщо знайдеться на човні п’яний, то його отаман наказує скинути за борт.

Над будовою кожного човна працює близько 60 людей, що знають ремесло, 15 днів. До кожного човна сідає 50-70 козаків, а всіх човнів буває 80-100. У кожному човні є 4-6 гармат (фальконетів), а кожний козак має шаблю, два пістолі, 6 фунтів пороху, достатньо куль і квадрант. Для харчування беруть з собою сухарі, кашу з проса і тісто, розпущене у воді («саломаха»).

Хоч турки дуже пильно стережуть гирло Дніпра, але завжди без успіху, бо козаки в темну ніч все ж зуміють переїхати мимо галер і вийти у відкрите море.

Далі Боплан описує уміння, дотепність, хитрощі і хоробрість козаків на війні і при нападах на побережжя Анатолії, боротьбу з турецькими галерами: «Козацькі човни спускаються по Дніпру і пливуть так тісно, що ледве не зачіпають один другого веслами. Отаманський прапор розвернутий спереду. Турки звичайно заздалегідь довідуються про наміри козаків, і щоби їх стримати, розміщують свої галери у Дніпровському гирлі; але хитрі козаки для проходу в море вибирають найтемнішу ніч напередодні молодого місяця, а до того часу заховуються у віддаленні 3 або 4 миль від гирла, в очеретах, куди козацькі галери, згадуючи колишню невдачу, не осмілюються з’ялятися: вони стережуть козаків тільки в гирлі, і завжди безуспішно. Зрештою переїзд козаків лиманом не може бути цілком захований від сторожі; відомість про вихід їх у море швидко розповсюджується по побережжі моря, до самого Царгороду. Султан розсилає вістунів по поберегах Анатолії, Болгарії, Румелії, перестерігаючи населення. Але все це даремно! Козаки використовують час та обставини, в 36 або 40 годин після виходу з Дніпра, причалюють до берегів Анатолії, і залишаючи вартових по два товариші і по два хлопці на кожен човен, озброєні пищалями висаджують десант, знічев’я нападають, приступом здобувають міста, руйнують, палять, пустошать Анатолію, не рідко на цілу милю від побережжя; потім негайно повертаються до кораблів, навантажують їх здобичею і пливуть далі – на нові пошуки. Коли є надія на успіх – знову роблять десант; коли ні - повертаються зі здобичею на батьківщину; коли зустрінуть на морі турецькі галери або торгівельні кораблі, вони кидаються на них в абордаж. Помічають (козаки) ворожий корабель або галеру скоріше, ніж турки помічають їх човни, що підносяться над поверхнею моря не більше 2 з половиною футів. Побачивши здалека корабель, козаки миттю складають щогли, відмічають напрям вітру і стають таким чином, щоби до вечора сонце було в них за спиною. Годину до заходу на всіх веслах (найскоріше) пливуть до корабля і зупиняються за милю від нього, щоб не втратити ворога з виду. Нарешті у північ після знаку (гасла) кидаються на ворога: половина молодців готових до бою, з нетерпінням очікує абордажа, і счіпившись з турецьким кораблем, в одну мить виходять на нього. Турки, зненацька захоплені нападом 80 або 100 човнів і великою кількістю ворогів, піддаються, а козаки, забравши гроші, нетяжкий крам, котрому не загрожує перемочення, гармати і все те, що може бути для них корисне, затоплюють корабель з цілою залогою. Коли б вони вміли керувати морськими кораблями, то забрали б з собою і самі кораблі, але вони ще не дійшли до цієї штуки. Нарешті наступає час повороту додому. Між тим турки зусилюють варту у гирлі Дніпра; але козаки з того сміються, навіть тоді, коли боротьба з ворогом зменшила їх кількість, або морські хвилі проковтнули деякі з крихких човнів: вони пристають у затоці, в 3 або 4 милях від Очакова. Від цієї затоки до Дніпра простягається низька долина, довжиною близько 3 миль, котру море іноді заливає на одну четвертину милі, затоплюючи водою не більше як на пів фута. Через цю долину, що поволі підноситься до Дніпра, козаки перетягають свої човни; над кожним човном працює 200 або 300 людей, і через два або три дні, цілий флот, обтяжений здобичею, з’являється на Дніпрі. Таким чином козаки оминають бою з турецькими галерами, що стоять у гирлі Дніпра, коло Очакова, (козаки) вертаються до Військової Скарбниці і там діляться майном.

Козаки з природи сильні і рослі, люблять вбиратися, але лише тоді, коли вертаються переможцями (з здобичею)... Мають сильне здоров’я, козаки майже не знають дуже поширеної у Польщі хвороби, що називається «колтун»... Не багато з них вмирає на ліжку і то у великій старості; більша частина залишає свої голови на полі битви».

Про козацький устрій Боплан пише, що гетьмана козаки обирають таким способом. «Збирається рада старих полковників і сивих вояків, що користуються загальним довір’ям. З цього кола вибирають гетьмана поміж собою більшістю голосів. Козаки «сліпо слухають» гетьмана і його влада необмежена, але без згоди військової ради він нічого не починає. Очолюючи військо вони (гетьмани) мусять пам’ятати, що у небезпеці повинні відзначатися розумом, хитрістю, хоробрістю і передусім остерігатися невдачі: бо козаки трусливого керівника забивають як зрадника і на його місце становлять нового. Так само вибирають і похідного отамана (на час військових походів). При цьому, задумуючи йти у похід, козаки просять дозволу не у короля, а у гетьмана».

Описуючи вдачу українців Боплан між іншим говорить, що вони мають нахил до лінощів, багато п’ють різних напоїв, одначе під час походів зовсім не пиячать. «Єднаючи з хитрим і гострим розумом, щедрість і безкорисність, козаки страшенно люблять свободу; смерть вважають кращою за рабство і для оборони незалежності, часто повстають проти своїх гнобителів – поляків; на Україні не минає семи аби восьми літ без повстання. Будовою тіла вони міцні, легко переносять голод і холод, спеку і спрагу; на війні невтомні, відважні, хоробрі або ліпше сказати зухвалі і мало дорожать своїм життям. Мітко стріляють з пістолів, звичайної своєї зброї. Козаки найбільше виявляють свою хоробрість і моторність у таборі, огороженому возами, або при обороні фортець. Не можна сказати, щоби вони були погані і на морі; але не такі (добрі) як на конях... Сотня (козаків) в таборі не боїться ні тисячі ляхів, ні кількох тисяч татар».

Про українських жінок Боплан у кількох місцях висловлюється похвально, зокрема звертає увагу на їх красу. Між іншим про монахинь в Києві пише, що вони користуються свободою, можуть виходити з монастиря і ходять по Києві, звичайно впарі. «Пригадую собі, що я бачив деяких монахинь (українок) таких прегарних, що і в Польщі зустрічав небагато подібних красунь».

Про звичаї, зокрема сватання, Боплан подає такі легендарні відомості: «На Україні, власне на перекір усім народам, не хлопці сватають дівчат, а дівчата пропонують їм свою руку і рідко не досягають своеї мети; їм допомагає особливий забобон, стисло дотримуваний, так що вони швидше досягають успіху, ніж хлопці, котрі самі часами зважувалися свататися до любої їм дівчини». Існував також звичай, що коли хлопець вкраде дівчину під час святочної забави і його не знайдуть (з дівчиною) протягом 24 годин, то батьки дівчини (навіть якщо це будуть пани-дідичі) йому мусили простити такий вчинок, а хлопець міг оженитися з цією дівчиною, якщо знову дівчина дасть на це свою згоду.

Про чеснотливість українських дівчат Боплан каже: «Хоч свобода пити горілку і мед могла би допровадити їх до спокуси, але прилюдне осміювання і встид, якому вони підпадають втративши невинність, стримує їх від спокуси».

Про український клімат читаємо, що «хоч Україна лежить на однаковій географічній широті як Нормандія, але холод на Україні більш суворий». Боплан описує великі морози, очевидно незвичні для француза, від котрого люди відморожують собі окремі частини тіла і навіть зовсім замерзають. «Українці бороняться перед холодом зимою тим, що тричі на день їдять рідкі супи з гарячого пива з маслом, перцем і хлібом, і тим спасають себе від холоду. Літо на Україні дуже тепле і сухе, дощів буває мало аж до жовтня».

Про рослинність на Україні Боплан пише, що на Запоріжжі були цілі ліси вишневих дерев, які на початку серпня приносять ягоди величиною з сливку, смаком не гірші садових вишень. Були також малорослі мигдалеві дерева з гіркими плодами, але вони вже не росли цілими лісами. Береги Запорожських порогів покрити диким виноградом. Серед будівельного лісу згадує між іншим «тавалу, тверду як бук».

З фауни Боплан відмічає перш за все велике багатство риб – коропів, щук «незвичайної величини», осетрів та ін. В річках були раки довжиною 9 дюймів. На далеких островах Дніпрових порогів водилася велика кількість вужів та змій. Дуже багато дичини було на річці Самарі. На берегах Дніпра були пелікани, а також дуже поширені журавлі. Зі шкідників читаємо про велику кількість комарів і мух та особливо небезпечну для хліборобства – сарану.

З копитних звірів Боплан згадує цілі отари оленів, далі говорить про лані, сайгаків, кабанів «незвичайної величини». Було також багато диких коней, буйволів і взагалі великої худоби на кордоні з Московщиною. Водилися зайці, дикі коти, на кордоні Валахії зустрічалися вівці з довгою шерстю.

З мінералів Боплан називає сіль, яку українці мусять привозити з Покуття – з границь Трансільванії, де сіль виварюють з соляних джерел. Добувають сіль також з вільхової і дубової золи і називається вона «коломєєм».

Про ремесла і промисли, крім згаданого вище, Боплан пише: «В країні Запорожській ви знайдете людей, що вміють усі ремесла, потрібні для громадського життя: теслярів для будування домів і човнів, стельмахів, слюсарів, мечників (зброярів), гарбарів, шевців, бондарів, кравців і т.д. Козаки великі мистці в добуванні селітри, котрою переповнена Україна, та у виготовленні гарматного пороху. Жінки прядуть льон і вовну, тчуть для свого вжитку полотно і сукно. Усі козаки вміють орати, сіяти, жати, косити, пекти хліб, виготовляти страви, варити пиво, мед і вино, виробляти горілку і таке інше... Вони взагалі спосібні до всіх мистецтв... В мирні часи полювання та рибальство становлять головне заняття козаків».

Нарешті торкаючись торгівлі Боплан зауважує, що мешканці Києва «витворюють досить значну торгівлю для України хлібом, хутрами, воском, медом, салом, солоною рибою та інше».


Текст подано за: В. Січинський. Чужинці про Україну.К., 1992.

– С. 67-76.


^ УНІВЕРСАЛ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ З ЗАКЛИКОМ ПОВСТАТИ

ПРОТИ ШЛЯХЕТСЬКОЇ ПОЛЬЩІ (1648, початок року)

Богдан Хмельницький, великий гетьман Війська Запорізького і все боже Військо Запорізьке.

Доводжу до відома духовних людей – владик, архімандритів, протопопів, ігуменів, попів та інших слуг домів божих, а також старшин грецької віри – війтів, бурмистрів, радників та інших урядовців, що ми зазнали чимало шкоди і кривд від ляхів і різних панів, які порушили наші права і зневажили наше Військо Запорізьке, через що Україна наша і слава і божі доми мало не загинули, і святі місця і тіла святих, які до цього часу з волі божої на певних місцях лежать, мало не втратили слави, а ми – радості; до того ж проливається кров батьків наших, матерів, братів, сестер, духовних отців, невинних діточок, над якими висіла жорстока шабля ляхів і тепер на них упала; і знову чути плачі, крики, ламання рук, рвання волосся (мати дитину, батько сина, син батька) – це ридання всієї України голосами пробиває небо, прохаючи помсти від господа бога – ось чому хочу я шаблею знищити цього неприятеля, пробиваючись за ним до Вісли.

Прошу вашої ласки і господнього милосердя, щоб ви – люди одного бога, однієї віри та крові, коли я буду наближатися до вас з військом, приготували зброю – рушниці, шаблі, кульбаки, коней, стріли, коси, списи для оборони стародавньої грецької віри. А де можете, якими силами та способами, готуйтеся зустріти ляхів, цих ворогів наших і стародавньої віри нашої і нашого народу. Своїх панів і їх слуг, євреїв, вибивайте, рубайте, винищуйте для чистоти нашої землі, яку обіцяємо зробити благословенною. Запасайтесь найбільше порохом, а також оловом і грішми для справ, про які дам вам знати пізніше. А якщо довідаєтесь або почуєте від проїжджих чи прохожих про чужеземне військо, яке король зібрав проти нас, давайте нам знати і попереджайте нас. Це стосується і лядської землі, якщо є там таке військо і сила. Про все це прошу повідомити нас через нашого посильного.

За вашу доброту і прихильність обіцяю вам ласку мою і мого Війська Запорізького і всім вам мій ласкавий поклін вдруге передаю.

Діялось у Чигирині.


Текст подано за : Документи Богдана Хмельницького / упор. І. Крип’якевич та І. Бутич. – К., 1961. – С. 58-59.


^ УМОВИ ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСЬКА,

ПЕРЕДАНІ ЧЕРЕЗ ЗАХАРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І АНДРІЯ МОКРСЬКОГО КОРОЛЕВИЧУ ЯНУ КАЗИМІРУ

1648, листопада близько (5) 15. Під Замостям.


Умови, послані у Варшаву з козацьким послом Хмельницьким молодшим і ксьондзом Мокрським, з ордена регулярних каноніків.

1. Щоб завжди було козаків 12 тисяч і щоб чинним був той привілей, який одержали від св. пам‘яті короля з підписом чотирьох сенаторів.

2. Щоб кварцяного війська не було, а вони самі оборонятимуть Річ Посполиту.

3. Щоб Хмельницькому було дано на Україні староство, яке він собі вподобає, а до цього староства 20 миль землі.

4. Щоб пани не карали своїх підданих і все простили цим заколотникам.

5. Щоб можна було виходити в море коли захочуть і в будь-якому числі.

6. Щоб судилися козаки правом литовських татар, а литовські татари судяться таким правом, як шляхта.

7. Щоб те, що сталося, було забуте.

8. Щоб не були під владою пп. коронних гетьманів, а тільки під владою самого короля й м-ті і мали свого гетьмана, обраного з козаків.


Текст подано за: Крисаченко В. С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. Кн. 2. – К., 1997. – С. 74.


Лист до турецького султана Мухамеда з пропозицією прийняти Україну під турецьку владу

1648, листопада 18 (28). Старе Село.

Найясніший і непереможний цісарю, пане мій милостивий.

Неможливо всебічно і грунтовно визначити людські вчинки, не враховуючи їх закономірностей та одвічної волі неба. Справедливість цього світу так розмірена, що в одних відбирає, а другим дає владу і мудрість. Кривда ж, гніт і неволя викликають сувору помсту з боку справедливості, щоб божі настанови проявлялися у всьому на очах живих людей, задовольняючи обидві сторони, - як багатого так і бідного. Це вже мусило статися в цьому році через нікчемних і легкодухих людей, які спокушені жадобою, наступали на наші криваві заслуги, на права і вільності, а врешті й на життя, так що ми, як люди від віків рицарські, змушені були шаблею добути собі мир та скинути з шиї ярмо неволі і гноблення, особливо коли побачили, що виродки – старшина не вміє приборкати своє панування. Бог не хотів терпіти скривдження бідного, приборкав гордощі безбожних ляхів, так що більше від страху, як від зброї полягло їх до ста тисяч в різних місцях, і мало їх ми пропустили за ріку Віслу. А нам господь бог в нагороду за наші кривди дозволив взяти під владу більшу половину польського королівства, Україну, Білу Русь, Волинь, Поділля з усією Руссю аж по Віслу. Тепер же під час такого успіху вся грецька релігія вирішила прийняти за пана і захисника вашу цісарську милість, мого милостивого пана, як того, якого не подолає ніяка інша держава завдяки силі рицарських людей держави в.ц.м. Наше Військо Запорізьке бажає приєднатися до них і залишитися вічними підданими, обіцяючи від себе всяку прихильність і готовність поставити триста тисяч за найменшим наказом в.ц.м. Для підтвердження цього послуху, віри та підданства зволь, в.ц.м., прислати пограничних пашів – силістрійського і білгородського, щоб ми при них склали присягу, піддавши їм ці землі, здобуті шаблею. Коли ж, в.ц.м., накажеш решту королівства і Литву зайняти, не приводячи багато свого війська, я довершу це з своїми людьми за короткий час. Тільки прошу покірно, в.ц.м., щоб зволив прихильно прийняти ці наші добрі почуття і дарунок та прислухався до думки моїх послів і до святого константинопольського патріарха нашої грецької релігії, до якого сама старшина наша через духовних відрядила своїх послів з повноваженням, щоб в.ц.м. зволив прийняти вже під щасливу свою владу, приєднавши цю державу до Волоської і Мультанскої землі. А мені, підніжкові своєму, за працю, як і раніше просив, так і тепер повторюю моє покірне прохання, зволь надати з милостивої ласки Волоське господарство, бо я знаю напевно, що теперішній волоський господар є зрадником в.ц.м, п.м.м. А втім, прошу бога, щоб зберігав в.ц.м. як при доброму здоров’ї, так і при щасливому пануванні над усім світом та зволив благословити на дальші, незмірні літа.

Дано [в Старому Селі, 28 листопада 1648 р.].

Найнижчій підніжок в. ц. м., Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорізького і всієї Русі.

Текст подано за: Крисаченко В. С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. Кн.2. К., 1997. – С. 96-97


^ ВИМОГИ ЗАПОРІЗЬКОГО ВІЙСКА, ПЕРЕДАНІ ЯНУ КАЗИМИРУ

1649, серпня (7) 17. Табір під Зборовом.


Пункти вимог Війська Запорізького до його кор. м-ті , пана нашого милостивого.

1. Щодо наших давніх прав і вільностей, наданих нам св. пам‘яті покійними польськими королями, як раніше було так і тепер, де б не знаходились наші козаки і хоч би їх було лише три, два повинні судити одного; а також всі вільності повинні бути збережені.

2. Оскільки князь й. м. Вишневецький проти волі й наказу й. кор. м. таку силу нашого козацтва розплодив, що тепер ми й самі не можемо їх перелічити, почавши від Дністра, Берлинців, Бар, по Старий Костянтинів до Случ і за Случ, що впадає в Прип‘ять, по Дніпро, а від Дніпра, почавши від Любича до Стародуба і аж до московської границі з Трубецьким в усіх цих названих містах ми самі зробимо перепис, призначивши на службу його кор. вел. і всій Речі Посполитій тільки гідних, здатних до цього молодців. По цих містах серед нашого війська, щоб корогви, як іноземні, так і польські, не мали ніяких прав і не наважувалися брати жодних стацій. Настійно вимагаємо, щоб тим, які з реєстру будуть виписані і потраплять під панську юрисдикцію, все, що сталося під час цього воєнного походу, чи то пограбування майна, чи то вбивство, було вибачено і повністю скасовано без ніяких вимог надалі.

3. Унія, як постійна причина пригноблення руського народу і труднощів Речі Посполитої, повинна бути скасована і в Короні, і у Великому князівстві Литовському.

4. Київський митрополит за стародавнім звичаєм повинен брати посвячення від константинопольського патріарха і підлягати йому з усім руським духовенством на вічні часи.

5. Всі церкви і церковні маєтки, фундації, руські надання, несправедливо забрані і висуджені уніатами, повинні бути відібрані від уніатського духовенства і світських руської віри та інших людей в Короні і у Великому князівстві Литовському делегованим для цього полковником Війська Запорізького і передані духовенству грецької релігії. А якщо уніати, духовенство римського обряду, студенти або урядники, трибуналісти як в Короні, так і у Великому князівстві Литовському їх будуть відстоювати, тоді їх вважати за порушників загального спокою і ворогів вітчизни. А на відібранні церкви і церковні маєтки повинні бути надані привілеї тим особам, які ніколи не були в унії.

6. Руське духовенство повинно користуватися всіма вільностями, так само як духовенство римської віри. По всій Короні польській і Литві богослужіння відправляти публічно, а не потай, похорони й інші церковні обряди, як там, де перебуває його кор. м., так і по інших великих містах, також відправляти спокійно.

7. Руська церква повинна бути в Кракові, Варшаві, Любліні та інших містах, не виключаючи тих, в яких була і раніше.

8. Їх мм. канцлери, коронний і Великого князівства Литовського, повинні видавати Русі привілеї, декрети, мандати без будь-якої затримки і зволікання поряд права, якими користується коронна шляхта.

9. В місті Києві та в інших українських містах єзуїти і ченці римської релігії, як ніколи раніше, так і тепер, щоб ні від кого засобів для існування не одержували, бо від ченців і релігії починаються незгоди і порушення спокою.

10. Всі посади земські, городські і міські по всіх воєводствах у королівських, світських, духовних містах, починаючи від Києва по Білу Церкву, по татарську границю, на Задніпров’ї, у воєводстві Чернігівському повинні бути надані й кор. м. особам не римської, а грецької віри.

11. Євреї щоб не наважувалися не тільки бути орендарями, але й мешкати по цих вищезгаданих містах, хіба тільки тимчасово приїжджатимуть у купецьких справах.

12. А тому, що за давніми й новими сеймовими ухвалами по цих містах спочатку за намовою бунтівників невинних людей замордовано, а потім незаконно доми і вільності відібрано, то всі ухвали і незаконні надання повинні бути скасовано, а церкви, вільності, права й доми по всіх містах і Короні, і у Великому князівстві Литовському спадкоємцям повинні бути повернені.

13. Щодо різних костьольних і церковних речей, які воєнного заколоту були у будь-кого забрані козаками, то ніхто нікому ні в якому разі не повинен про це нагадувати й докоряти; а кому в цей час від козаків дісталося, з цим мають залишитися.

14. Шляхтичі грецької або римської віри, які у той час перебували у Війську Запорізькому,..., щоб не вважалися за бунтівників і безчесних і якщо і були за щось засуджені, то це безчестя повинно бути знищене і скасоване конституцією.

15. Всі сеймові ухвали, що урізують права і вільності Війська Запорізького як несправедливо видані, також повинні бути скасовані конституцією.

16. Вимагаємо, як уже вище було згадано, щоб духовенства римської віри не було в Києві, а звідси випливає, щоб не було й київського єпископа.

Коронні війська до повного заспокоєння не повинні йти в ці краї на постій, щоб це не порушило задумів, спрямованих до встановлення миру.

17. Київський митрополит з двома владиками повинні мати місце в сенаті, користуючись такими самими привілеями, як і духовні сенатори римської віри.

18. А тому, що й. м. король під час своєї щасливої коронації не присягав на грецьку віру, то тепер як на цілість грецької віри, так і на всі ті пункти мусить заприсягти на сеймі з шістьма сенаторами різних вір і з шістьма послами Речі Посполитої. Всі ці пункти й присяга від початку до кінця повинні бути вписані в конституцію. А якщо не будуть дотримуватися вищесказаного, то Військо Запорізьке витлумачить це як неласку й неприхильність й кор. м. до нас як своїх підданих.

Про все це наші посли, впавши до ніг його кор. м., нашого милостивого пана, якнайпокірніше мають простити.

Текст подано за: Крисаченко В. С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. Кн. 2. – К., 1997. – С. 74-77.


Реклама:




1   2   3   4   5   6   7   8

Скачать 1.59 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru