Категории:

Реферат циклу наукових праць Гладкого Олександра Віталійовича

Поиск по сайту:


Скачать 339.71 Kb.
Дата21.10.2012
Размер339.71 Kb.
ТипРеферат
Подобный материал:




Реферат циклу наукових праць Гладкого Олександра Віталійовича

Промислові агломерації України: суспільно-географічне дослідження господарської ефективності формування та розвитку”

яку виконує претендент на здобуття щорічної премії Президента України для молодих учених


Розвиток промислового виробництва в сучасній Україні переживає складні та суперечливі процеси, викликані неоднозначністю та половинчатістю ринкових реформ, недостатньою ефективністю формування комерційного прибутку підприємств, значним тиском монополій та державного лоббі, високою залежністю від зовнішніх поставок сировини, енергії та новітніх технологій, орієнтацією на низькоінноваційні, сировинно- та енергомісткі види діяльності, що склалася через політико-історичні та природно-ресурсні причини. За роки економічних трансформацій наша держава так і не змогла повною мірою переорієнтуватись на випуск комерційно-спрямованої конкурентноздатної продукції, зайняти свою нішу на міжнародних ринках.

Поряд із суто господарсько-економічними та суспільно-політичними причинами, що гальмують розвиток конкурентоспроможного промислового виробництва в Україні, істотним стримуючим фактором виступає костність та застарілість системи територіальної організації промисловості, в якій не враховуються новітні для нашої держави фактори формування комерційного прибутку, такі як земельна рента, інноваційні та інвестиційні ресурси, кваліфікований промислово-виробничий персонал і наукові кадри, комунікації та інформаційне забезпечення, ділова активність.

Перед промисловими товаровиробниками гостро постають питання вибору оптимального місцеположення свого підприємства, яке б відповідало критеріям економічності, комерційної прибутковості, було б наближене до масових комунікацій і споживача, ресурсів інформації та інновацій, осередків ринкової інфраструктури, бізнесу та підприємництва. Не менш важливими залишаються питання налагодження тісної виробничої співпраці комерційно-відокремлених на модульній основі, але технологічно, економічно та інфраструктурно споріднених підприємств, що взаємодіють між собою за допомогою ринкових механізмів функціонування, спільних маркетингових і організаційно-управлінських стратегій, комплексного використання ресурсів території, сировини та енергії на комерційно взаємовигідній основі із застосуванням передового досвіду корпоративного розвитку та інновацій. Нарешті, актуальними питаннями розвитку промислового виробництва в Україні є посилення його суспільної значимості, підвищення інноваційності, економічної віддачі і прибутковості, конкурентноздатності та екологічності.

Наукова робота „Суспільно-географічне дослідження промислових агломерацій України: теорія, методи, практика”, покликана відповісти на поставлені вище запитання з точки зору суспільної географії, шляхом наукового обґрунтування економічної доцільності та ринково-комерційної ефективності формування раціональної територіальної організації промислового виробництва в межах крупних промислових агломерацій. Виникнувши на гребені первинної активізації капіталістичних відносин, бурхливої індустріалізації та урбанізації початку ХХ ст., промислові агломерації в наш час перетворились на осередки високої соціальної перетвореності території, комунікативності, інтегративності, розвитку ринкових механізмів господарювання, активізації функціонування підприємництва і бізнесу, науково-інноваційних і творчих людських ресурсів. Ці аспекти розвитку агломерацій визначають своєрідний агломераційний ефект території, ефективне науково-обґрунтоване використання переваг якого сприяє комплексному формуванню сучасних виробничих функцій, посилює комерційну ефективність господарювання, підвищує конкурентноздатність продукції та активізує підприємницьку ініціативу в промисловості.

В роботі розкриваються теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження промислових агломерацій. Їм передує аналіз онтологічної сутності міст та агломераційних утворень, в якому подано тлумачення понять „місто”, „агломерація”, „урбанізація” в царині різних філософських, соціологічних, політологічних, економічних та географічних шкіл. На основі цих досліджень визначається суспільно-географічна сутність агломерацій, особливості формування агломераційного ефекту території та його впливу на розвиток промислового виробництва, закономірності формування та принципи розвитку промислових агломерацій. Подається детальний аналіз основних етапів суспільно-географічних досліджень промислово-агломераційних утворень, а також розкриваються наукові підходи до їх класифікації і типології.

Окрему частину роботи присвячено методиці і методам суспільно-географічного дослідження промислових агломерацій. Аналізуються окремі методичні підходи до їх вивчення (концепція локальних територіально-виробничих комплексів, концепція промислових кластерів та концепція регіональної конкурентоспроможності). Розкривається сутність системно-структурного аналізу промислових агломерацій, аналізуються елементи компонентної, територіальної та управлінської структури. Детально аналізуються конкретні методи і методики суспільно-географічних досліджень промислових агломерацій, зокрема методика делімітації промислово-агломераційних утворень.

В роботі висвітлено особливості формування промислових комплексів міських поселень України. Досліджено систему міського розселення і транспортних комунікацій України, які виступають основними чинниками формування промислових агломерацій. Здійснено регіональний аналіз розвитку промислового комплексу міст України та проведено оцінку його просторової економічної ефективності з виділенням осередків підвищеної прибутковості промислового виробництва, що сформувались на основі специфічного агломераційного ефекту території. Проведено делімітацію промислових агломерацій України із застосуванням результатів попереднього регіонального аналізу промислового розвитку міст нашої держави.

Значна увага в роботі приділена власне суспільно-географічним дослідженням промислових агломерацій України. Розкриваються історичні передумови формування та розвитку промислово-агломераційних утворень нашої держави, аналізується їх науково-технічний та інноваційний потенціал, досліджуються особливості галузевої і територіальної структури промислових агломерацій як основи формування економічної ефективності господарювання. Окремо аналізується розвиток малого підприємництва та модульного виробництва агломерацій як однієї з найбільш важливих особливостей формування агломераційного ефекту території. Досліджуються структурні зрушення у розвитку промислових агломерацій в період трансформації економічних відносин в Україні, дається суспільно-географічна оцінка економічної ефективності їх функціонування в сучасних умовах, оцінюється міжнародна інвестиційна привабливість та зовнішньоекономічний потенціал.

Наприкінці здійснено теоретичне обґрунтування основних напрямків оптимізації агломераційного ефекту території промислових агломерацій, запропоновано ринкові механізми вдосконалення функціональної структури агломераційних утворень в Україні, наведено експертний рейтинговий прогноз їх розвитку до 2020 р. Значна увага приділена напрямкам формування екологічного балансу агломерованих територій.

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади суспільно-географічного дослідження промислових агломерацій” проведено історичний аналіз наукових досліджень промислових агломерацій, розкрито їх сутність, закономірності формування і принципи розвитку, наукові підходи до класифікації типізації. Розпочинається розділ з аналізу онтологічних засад формування і розвитку міст та агломерацій. Зокрема, зазначається, що місто в трактуванні різних філософських, соціологічних, географічних та економічних шкіл розглядається як висококонцентрований і всебічно інтегрований населений пункт, що динамічно розвивається, характеризується значним рівнем перетвореності природного середовища, зосереджує велику кількість людей, переважна більшість яких не зайнята в сільському господарстві, та визначається пріоритетним формуванням і використанням ринкових механізмів господарювання. Переважно, великі неагломеровані міста мають індустріальні засади розвитку господарства та розвиваються на основі ефекту масштабу виробництва, наявних природних і трудових ресурсів, глибокої спеціалізації промисловості, тісних виробничих, інфраструктурних зв’язків, формуючи цим промислові вузли.

Онтологічна сутність агломерації базується на її розумінні, як компактної щільно урбанізованої та концентрованої території, в межах якої знаходиться декілька міст різного рангу та функціонального типу і відбувається перерозподіл господарських функцій між центральними і периферійними територіями, зміна механізмів формування економічної ефективності господарювання. Ядра агломерацій характеризуються одночасно найвищими показниками антропогенної перетвореності ландшафтів, концентрації населення, розвитку динамічного ринкового середовища, піонерністю, прогресовизначальністю, модульністю, репрезентативністю тощо. Вони формуються на постіндустріальних засадах господарювання. Найбільший пріоритет в них отримують галузі соціального комплексу, ринкової інфраструктури, науки, інформаційної та комунікаційної діяльності, формуючи цим додаткові конкурентні переваги розвитку господарства та створення кращих умов для життєдіяльності людей. Тому, периферійні території агломерацій визначаються більшим індустріальним розвитком, ніж ядра, оскільки мають вигідні економічні умови, зумовлені агломераційним ефектом території.

Подібне розуміння сутності промислових агломерацій сформувалось упродовж цілого ряду етапів їх суспільно-географічних досліджень (рис. 1). Доцільно виділити 2 періоди розвитку останніх. В першому, індустріальному періоді відбувалось встановлення сутності агломерацій та процесів агломерування (загально-описовий етап), детальне емпіричне вивчення розвитку промисловості міст і агломерацій (статистико-емпіричний етап), аналіз економічних категорій розвитку агломерації, механізму і чинників формування прибутку агломерованих підприємств (економіко-теоретичний етап), дослідження впливу урбогенезу та системи розселення на агломераційний ефект промислового виробництва (геоурбаністичний етап), осмислення вчення про територіально-виробничі комплекси, енерговиробничі цикли та систему виробничих, технологічних та інфраструктурних зв’язків промислового виробництва (комплексо-утворюючий етап), формування концепції районного і міського планування промислових агломерацій (районно-планувальний і містобудівний етап), дослідження конкурентних переваг розвитку промислового виробництва у межах просторового поєднання підприємств (етап кластерного аналізу). Проте лише на постіндустріальному періоді розвитку суспільно-географічних досліджень промислових агломерацій, були закладені основи їх розуміння, як осередків глибокої соціальної перетвореності суспільства, всебічного розвитку галузей соціального комплексу, ринкової і комерційної діяльності, інновацій та інформаційних технологій на основі яких розвиваються сучасні модульні високоприбуткові помислові виробництва.

На основі аналізу попереднього матеріалу можна зробити висновки, що критеріями виділення промислових агломерацій, як окремих форм територіальної зосередженості виробництва є: 1) наявність великого багатофункціонального міста (групи міст), яке виконує функції ядра і формує навколо себе зону тяжіння; 2) наявність високоурбанізованої зони агломерування, яка має підвищену здатність до засвоєння і адаптації агломераційного ефекту; 3) формування високих абсолютних показників розвитку промислового виробництва; 4) переважний розвиток модульних наукомістких вузькоспеціалізованих виробництв; 5) розвиток специфічного агломераційного ефекту території.

Отже, промислова агломерація є формою територіальної зосередженості промислового виробництва, що сформувалась на основі урбанізованої концентрованої системи розселення і характеризується значною економічною ефективністю розвитку за рахунок використання специфічних соціально-економічних переваг. Вона наділена рядом територіально-розселенських, виробничо-економічних, соціально-економічних та природно-екологічних властивостей, які підкреслюють її інтегративність, модульність, концентрованість та глибоку перетвореність простору. Промислові агломерації кількісно і якісно відрізняються від промислових вузлів за характером процесів урбанізації, розселення населення та індустріального розвитку, за ґенезою та переважаючим факторами розвитку, рівнем диверсифікації промислових функцій, особливостями територіального зосередження промислового виробництва та механізмами формування його економічної ефективності.




Рис. 1. Етапи розвитку географічних досліджень промислових агломерацій


На основі специфічних властивостей промислових агломерацій виникає агломераційний ефект території. Він формується за рахунок підвищення рівня забезпеченості агломерованих підприємств земельними і трудовими ресурсами на приядерних периферійних територіях одночасно із утриманням високого рівня інженерного обслуговування та підтримується через близькість підприємств до ліній комунікацій, а також через тісну взаємодію із соціальним комплексом ядра. В результаті скорочуються затрати часу та різних засобів виробництва на виробничий процес, поліпшується інфраструктурне обслуговування, ефективніше використовуються інформаційні ресурси та інновації тощо.

Аналіз вітчизняного і світового досвіду суспільно-географічного вивчення промислових агломерацій дозволив виділити такі закономірності їх формування: 1) закономірність приядерної та примагістральної територіальної концентрації виробництва; 2) закономірність посилення диверсифікації та спеціалізації виробництва; 3) закономірність зростання регіональної конкурентноздатності промислових підприємств агломерації олігополістичного характеру;4)закономірність зростання праценасиченості виробництва при наближенні до ядра агломерації і фондонасиченості – при наближенні до периферії; 5) закономірність спадної економічної ефективності виробництва від центру до периферії агломерації; 6) закономірність зростання полігалузевої економічної ефективності в приядерній зоні агломерування; 7) закономірність зростання модульності промислового виробництва при наближенні до ядра агломерації; 8) закономірність зростання галузевої різноманітності при наближенні до ядра агломерації; 9) закономірність зростання контактності і комунікативності при наближенні до ядра агломерації; 10) закономірність скорочення частки низькоінноваційних підприємств добувної промисловості та зростання сучасних наукомістких виробництв; 11) закономірність формування територіальної комплексності і пропорційності

Основними принципами розвитку промислових агломерацій при цьому виступають: принцип раціонального використання переваг агломераційного ефекту території та переваг спеціалізації і концентрації промислового виробництва; принцип пріоритетності розвитку науково-спрямованих модульних виробництв; принцип державної підтримки і економічного стимулювання розвитку пріоритетних галузей промислової спеціалізації агломерації; принцип активізації ринкових механізмів розвитку промислового виробництва; принцип єдності управління центральними і периферійними територіями агломерації; принцип поліпшення соціальних умов життя людей та раціонального природокористування і охорони природи.

Завершує перший розділ аналіз наукових підходів до класифікації і типізації промислових агломерацій. Вихідною точкою для такої типізації, на нашу думку, має бути тип суспільної формації, в якій вони розвиваються. В рамках індустріального типу, на основі досліджень ряду вітчизняних і зарубіжних вчених та власних розробок, доцільно виділити три підтипи: агломерації країн перехідної економіки, нової індустріалізації та інших індустріально-аграрних країн, що в свою чергу поділяються за ступенем зрілості на історично сформовані агломерації і ті, що формуються. Наступній рівень типізації – за переважаючими факторами розвитку, а останній – за основними галузями спеціалізації. Основними факторами розвитку агломерацій індустріального типу є спеціалізація на галузях добувної промисловості та низькоінноваційної обробної промисловості, низький рівень впровадження ринкових механізмів господарювання. Серед постіндустріальних агломерацій, за окресленою вище схемою, виділяють Західноєвропейський, Північноамериканський та Азіатсько-Тихоокеанський підтипи. Факторами їх розвитку є кваліфіковані трудові ресурси, олігополістичний капітал, інформаційні і комунікаційні технології, інновації тощо. Класифікаційні територіально-структурні ознаки агломерацій включають аналіз типу ядра (моноядерний, поліядерний), характеру розвитку агломерованої зони (моновекторний, полівекторний, радіально-кільцевий, радіально-напівкільцевий, приморський, розосереджений), а також особливості процесів урбанізації, що проявляються у формуванні міст різної людності.

У другому розділі „Методика і методи суспільно-географічного дослідження промислових агломерацій” розкриваються основи системно-структурного аналізу промислових агломерацій, аналізуються методи і методика їх суспільно-географічних досліджень та методичні підходи до делімітації. Розпочинається розділ з аналізу основних методичних концепцій суспільно-географічних досліджень промислових агломерацій. Так, в рамках концепції локальних територіально-виробничих комплексів розкривалась комплексоформуюча роль агломерацій на основі стійких територіальних виробничих та інфраструктурних зв’язків, кооперування і комбінування виробництва в межах єдиних енерговиробничих циклів. Ефективність промислових агломерацій виникає на основі економії за рахунок масштабів виробництва, комплексного використання сировини і відходів, спільної інфраструктури і комунікацій, широкої спеціалізації підприємств, єдності системи управління. Представниками цієї концепції є: М. Т. Агафонов, Г. В. Балабанов, А. П. Голіков, І. О. Горленко, Я. І. Жупанський, Ф. Д. Заставний, В. І. Захарченко, С. І. Іщук, Л. М. Корецький, М. М. Паламарчук, М. Д. Пістун, Ю. І. Пітюренко, А. Ю. Пробст, Ю. Г. Саушкін, А. В. Степаненко, Д. М. Стеченко, О. Г. Топчієв, А. Т. Хрущов, О. І. Шаблій та ін.

В рамках концепції промислових кластерів розкриваються механізми формування додаткового економічного ефекту від поєднання на обмеженому просторі підприємств однієї галузі на основі спільності їх економіко-географічного положення, єдності науково-інноваційної бази, наявності високодиверсифікованого попиту на продукцію, загострення просторової конкуренції, розвитку споріднених підприємств та об’єктів ринкової інфраструктури, які істотно підвищують конкурентні переваги промислового виробництва кластеру. При цьому, в такому кластері концентруються споріднені високотехнологічні модульні промислові підприємства, які, конкуруючи між собою, забезпечують високі стандарти виробництва і економічної ефективності господарювання. Представниками цієї концепції є: М. Портер, М. Енрайт, Хікс, Купманс, Арроу, Дебрю та ін.

В рамках концепції регіональної конкурентоспроможності визначаються особливості формування ефективності промислового виробництва в умовах обмеженості ресурсів розвитку, концентрації і диференціації промислових підприємств, трудових ресурсів та перетину економічних інтересів господарюючих суб’єктів. В агломерованому середовищі ефективно розвиваються високоприбуткові, модульні, інноваційні, галузево диференційовані види промислової діяльності, які характеризуються найбільшими конкурентними перевагами. Представниками цієї концепції є М. Фуджита та Ж.-Ф. Тісс, М. Хеенґунзен, П. Нійкамп, Ґ. Річардсон.

В рамках системно-структурного аналізу, промислові агломерації методично доцільно розглядати як єдність і протилежність центральних і периферійних компонентів, які проявляються в компонентному, територіальному та управлінському планах. Центральні території агломерацій концентрують значну кількість людей і ресурсів, виступають генераторами інновацій, ринкової і підприємницької активності, формують соціально-розвинене висококомунікативне середовище. Вони зосереджують такі функції: ринково-підприємницькі, кредитно-фінансові і банківські, академічні науково-інноваційні, культурно-освітні, інтелектуальні, міжнародні, репрезентативні, інформаційні, комунікаційні, модульні високотехнологічні, соціально-орієнтовані виробничі, інфраструктурні, комунально-побутові і сельбищні. Периферійні території агломерації характеризуються значним індустріальним та сельбищно-інфраструктурним розвитком і спрямовані в цих рамках на ефективне використання агломераційного впливу ядра. Вони виконують переважно інноваційні модульні та низькотехнологічні виробничі функції, енерговиробничі та інфраструктурні, транспортно-комунікаційні, прикладні науково-інноваційні, аграрні, спеціалізовані спортивні, рекреаційні, освітні і культурні, сельбищні та природоохоронні функції. Отже, центр (ядро, ядра) агломерації виступає основним генератором інновацій, соціальних трансформацій, інформаційних, комунікативних, кредитно-фінансових ресурсів, ринкових та підприємницьких сил, передового прогресивного досвіду управління тощо. Отримуючи розширений доступ до цих видів матеріальних і духовних благ, промислові підприємства периферійної зони забезпечують високу ефективність свого функціонування при мінімізації затрат на землю, працю, інфраструктуру.

В територіальному відношенні, в межах промислових агломерацій також простежуються центральні і периферійні елементи. На основі їх поєднання в конкретних природних та соціально-економічних умовах сформувались різні типи функціонально-територіальної структури промислових агломерацій: моноцентричні (радіально-кільцева, радіально-напівкільцева, приморська, моно- і полівекторна) та поліцентричні (поліядерна кільцева, поліядерна напівкільцева, поліядерна приморська та поліядерна розосереджена). Прикладами перших є Паризька, Детройтська, Токійська, Каїрська, Бомбейська агломерації (в Україні – Київська, Харківська, Одеська, Львівська), других – Мінас-Жерайська, Рандштадт, Амстердам-Ґаарлемська, Норфолк-Ґамптон-Н’юпортська та ін. (в Україні – Донецько-Макіївська та Дніпропетровсько-Дніпродзержинська).

В управлінському відношенні, промислові агломерації утримують в собі центральні і периферійні органи влади. На основі поєднання їх функцій, перші мають створити оптимальні умови для функціонування тих видів людської діяльності, які забезпечують розвиток повноцінного агломераційного ефекту території, а другі орієнтовані на адаптацію, засвоєння і ефективне використання агломераційного впливу ядра. Роль регіонального управління розвитком промислових агломерацій має зводитись до пошуку шляхів оптимальної взаємодії центру і периферії, виходячи з їх профільних функцій та територіальної структури. Зусилля органів влади промислової агломерації мають бути спрямовані на спільну реалізацію наступних управлінських стратегій: 1) забезпечення необхідних умов для повноцінного розвитку господарства і системи розселення; 2) формування ринкових сил, підприємництва та конкурентного середовища; 3) надання пріоритетів для розвитку інформаційно-інноваційного, ринково-орієнтованого соціального середовища; 4) підтримка розвитку інноваційних модульних промислових виробництв; 5) економічне стимулювання комплексної взаємодії підприємств ядра і периферійної зони; 6) підвищення рівня життя людей та задоволення їх матеріальних та духовних потреб; 7) забезпечення прозорого розподілу земельних ділянок та інших ресурсів економічного розвитку; 8) посилення функціональної зв’язаності ядра та агломерованих територій; 9) уникнення нераціональних трудових, культурно-побутових та господарських зв’язків; 10) формування екологічного балансу території та раціональне використання її ресурсів.

Існує декілька фундаментальних концепцій щодо визначення меж промислових агломерацій: районно-планувальна, або містобудівна, територіально-виробнича, соціально-інфраструктурна, синтетична, або інтегративна, функціонально-комунікаційна та концепція промислових кластерів. Проте, жодна з них не відтворює повністю сутність процесів промислового агломерування та специфіку агломераційного ефекту території. Запропонована нами концепція економічної (агломераційної) ефективності виробництва базується на аналізі показників ефективності функціонування промислових підприємств, що сформувалась на основі агломераційного ефекту території. Для їх аналізу в межах окремих територій і поселень великих адміністративних одиниць (областей, країв, автономних республік та ін.) держави збираються абсолютні показники розвитку промислового виробництва, на основі яких визначаються індекси економічної ефективності (продуктивність праці, фондоозброєність, фондовіддача, рентабельність та ін.). Для усунення впливу показників ефективності, що мають позаагломераційний характер виникнення, ці індекси модулюють на основі матриці найкоротших відстаней між ними. Між промодульованими даними відбувається встановлення нелінійних залежностей розвитку за допомогою нейромереж Кохоннена та виділення кластерів різного рівня агломерованості, які наносяться на карту.

Сукупність методів суспільно-географічних досліджень промислових агломерацій можна поділити на методи одиничних та синтетичних досліджень, а також на методи прогнозування (рис. 2). Перша група орієнтована на часткові дослідження особливостей формування і розвитку окремих елементів компонентної і територіальної структури промислових агломерацій. Серед них слід наголосити на методі визначення індексу комунікативності території, що розроблено власне автором, а також на методі поля впливу Вороного, що застосовується в суспільно-географічних дослідженнях уперше.

Друга група методів спрямована на дослідження промислових агломерацій як певної єдності взаємопов’язаних елементів. Серед них важливе значення має метод нейромереж Кохоннена заснований на встановленні нелінійних залежностей регіонального розвитку із подальшою кластеризацією отриманих результатів. Серед методів прогнозування розвитку промислових агломерацій найбільш результативним є метод експертних (рейтингових) оцінок, що полягає у опитуванні провідних спеціалістів та виявленні рівня узгодженості думок.

У третьому розділі „Особливості формування промислових комплексів міських поселень України” розкриваються особливості розвитку міського промислового комплексу України, дається оцінка економічної ефективності їх функціонування, проводиться делімітація промислових агломерацій. Розпочинається розділ з аналізу розселенських і комунікаційних факторів формування промислових агломерацій в Україні. Так, з огляду на ці фактори, найбільш адаптованими до процесів агломерування виявились Київська, Харківська, Донецька, Дніпропетровська, меншою мірою Одеська, Львівська, Запорізька і Луганська області, які характеризуються найвищими показниками урбанізації, щільності міського населення, територіальної скупченості міст та потенціалу поля розселення одночасно із подрібненням розмірів зони впливу окремих поселень. В межах цих областей розвиваються міські поселення підвищеного рівня комунікативності (переважно, на територіях, наближених до обласних центрів), що сприяє посиленню агломераційного ефекту і розвитку високорентабельних галузей виробництва. Однак, процеси агломерування, як свідчать результати моделювання гравітаційної моделі поля потенціалів і визначення зон впливу міст за методом Вороного, притаманні лише першим 6 областям. Луганщина та Запоріжжя не мають власної зони агломерування та залишається з межами потужних агломераційних процесів територіально наближених до неї агломерацій.




Рис. 2. Методи суспільно-географічного дослідження

промислових агломерацій


В межах виділених вище областей України, формуються значні полюси індустріального росту на основі великих агломерацій: Київський, Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Донецько-Макіївський, а також Харківський, Львівський та Одеський. Моноцентричні полюси зростання розвиваються на базі полікомпонентної, багатогалузевої обробної промисловості, інноваційних технологій машинобудування і хімії та комерційно спрямованих високоприбуткових галузей споживчої орієнтації (легкої і харчової промисловості, лісопромислового комплексу, виробництва будматеріалів та ін.), а поліцентричні – на основі видобутку мінеральної сировини і енергоносіїв, розвитку металургії, низькоінноваційної хімії, машинобудування. Всі вони характеризуються високими абсолютними показниками розвитку промислового виробництва і перебувають в полі високого промислового потенціалу. Найвищі показники економічної ефективності промислового виробництва серед міст України мають переважно малі і середні міста, розташовані навколо зазначених вище ядер агломерування (а також деякі малі прикордонні міста та міста, що активно залучають іноземні інвестиції), оскільки саме вони володіють специфічними конкурентними перевагами для розвитку промислових підприємств в ринкових умовах. Так, високий рівень рентабельності і продуктивності праці мають Кам’янка-Бузька, Авдіївка, Підгородне, Бібрка, Южне, Вишгород, Мар’їнка, Бориспіль, Мерефа, Іловайськ, Харцизьк та ін. Значна ефективність використання основних засобів виробництва склалась у мм. Бібрка, Городок, Комарно, Дубляни, Моспине, Підгородне, Чугуїв, Люботин, Первомайський, Новий Розділ, Вишгород. Щодо усереднених показників ефективності виробництва, то простежується тенденція до їх зростання переважно в найбільших містах України (500-1000 тис. чол.), а містах-мільйонниках ці показники знижуються. Деякі усереднені показники ефективності виробництва (рентабельність, фондовіддача) зростають також і в малих містах України (до 50 тис. чол.), переважно в тих, що розвиваються в межах агломерацій.

На основі попередньо розробленої методики, була проведена делімітація промислових агломерацій України. Так, в межах Київської агломерації виділяється група високоагломерованих (Києво-Святошинський, Вишгородський, Броварський, Бориспільський, Обухівський, Васильківський, Фастівський і Кагарлицький) та середньоагломерованих (Бородянський та Макарівський) районів (рис. 3). Її агломерованими містами є: Ірпінь, Вишневе, Боярка, Буча (високоагломеровані), а також Вишгород, Бровари, Бориспіль, Васильків, Українка, Обухів, Фастів, Кагарлик. До складу Харківської агломерації також входять високоагломеровані (Харківський, Дергачівський, Чугуївський, Нововодолазький, Зміївський, Печенізький) і середньоагломеровані (Золочівський, Валківський, Кегичівський, Первомайський, Балаклійський, Шевченківський) райони. Високоагломерованими містами є Дергачі, Люботин, Чугуїв, Зміїв, Мерефа, Південне, а середньоагломерованими – Балаклія, Валки, Первомайський. В межах Львівської агломерації виділяються група високоагломерованих (Пустомитівський, Миколаївський, Городоцький райони) і середньоагломерованих (Кам’янка-Бузький, Буський, Золочівський, Перемишлянський, Жидачівський, Яворівський райони) територій. До високоагломерованих міст належать Городок, Пустомити, Комарно, Миколаїв, а до середньоагломерованих – Винники, Дубляни, Жовква, Кам’янка-Бузька, Бібрка, Яворів, Новояворівське. До високоагломерованих територій Одеської агломерації належать Овідіопольський, Біляївський і Комінтернівський райони, до середньоагломерованих - Білгород-Дністровський район, агломерованими містами є Южне, Іллічівськ, Теплодар, Біляївка, а також Білгород-Дністровський. В Донецько-Макіївській агломерації до агломерованих віднесено території Донецької та Макіївської міських рад, Ясинуватський та Мар’їнський райони. До складу агломерації входять: Донецьк, Макіївка, Ясинувата, Красногорівка, Мар’їнка, Докучаєвськ, Харцизьк, а також Моспине, Авдіївка, Іловайськ, Зугрес, Амвросіївка (див. рис. 3).

В Дніпропетровсько-Дніпродзержинській промисловій агломерації до високоагломерованих територій потрапили Дніпропетровський, Новомосковський, Петриківський райони, а до середньоагломерованих - Криничанський, Солонянський та Синельниківський. Агломерованими містами є: Дніпропетровськ, Дніпродзержинськ, Підгородне, Новомосковськ, Синельникове, Верхньодніпровськ.

У четвертому розділі „Особливості формування та розвитку промислових агломерацій України” розкриваються особливості галузевої і територіальної структури промислових агломерацій нашої держави, дається оцінка структурних зрушень та економічної ефективності їх функціонування, аналізуються особливості розвитку малого і середнього бізнесу промислових агломерацій України. Розпочинається розділ з виділення та аналізу історичних етапів розвитку промислових агломерацій. Зокрема, це: 1) етап росту центральних ядер агломерування (до початку 30-х років ХХ ст.) пов’язаний із розвитком капіталістичних відносин до 1917 р. та урбанізацією на початку ХХ ст.; 2) етап нарощення промислового потенціалу ядер агломерування у зв’язку із індустріалізацією та повоєнною відбудовою господарства (30-40 рр. та 50-60 рр. ХХ ст.); 3) етап деконцентрації промислового виробництва центрального ядра та передачі частини його функцій периферійним поселенням (60-80 рр. ХХ ст.); 4) етап деіндустріалізації центрального ядра і розвитку інноваційного модульного промислового виробництва периферійних поселень у зв’язку із активізацією ринкових відносин (90-х рр. ХХ ст. і по теперішній час).



а)

б)


Рис. 3. Делімітація території Київської (а) і Донецько-Макіївської (б) промислових агломерацій


У розділі детально досліджуються особливості розвитку та функціонування малих модульних промислових виробництв агломерацій України, які мають високий рівень прибутковості, інноваційності, інформатизації, гнучкості та спеціалізуються на передових прогресивних видах діяльності. Особливо яскраво ці характеристики проявляються в межах Київської, Харківської і Львівської агломерацій. Інші агломеровані регіони України визначаються низькими відносними показниками розвитку модульного підприємництва через структурні галузеві диспропорції, низьку інноваційність та галузеву різноманітність, посилення тенденцій до монополізації і корпоратизації.

В галузевій і територіальній структурі промислового виробництва агломерацій України простежуються чіткі тенденції до зростання інноваційності і модульності та галузевої різноманітності галузей промисловості, підвищення кількості високотехнологічних комерційно-спрямованих спеціалізованих видів діяльності, посилення ролі центральності місцеположення та територіальної концентрації виробництва у формуванні її економічної ефективності. Промислові агломерації України в сучасних умовах спеціалізуються в основному на виробництві товарів харчової промисловості, лісопромислового комплексу, виробництві і розподіленні електроенергії, газу та води. Окрім того, спеціалізація на виробництві продукції машинобудування притаманна для Київської, Харківської, Одеської агломерацій, легкої промисловості – для Львівської, інноваційної хімії і нафтохімії – для Одеської, металургії і видобутку мінеральної сировини та паливних ресурсів – для Донецько-Макіївської та Дніпропетровсько-Дніпродзержинської. Індекс галузевої різноманітності промисловості в агломераціях України зростає при наближенні до ядра агломерування, що свідчить про гнучкість та полікомпонентність їх галузевої структури. Показники економічної ефективності промислового виробництва мають тенденцію до поступового зниження із віддаленням від приядерних територій агломерації, де вони найвищі (рис. 4). Самі ядра агломерацій мають знижені показники ефективності промислового виробництва.

Насичення ресурсами праці промислових підприємств агломерацій зростає із наближенням до ядра, а насиченість засобами виробництва збільшується на віддалених від ядра периферійних територіях (рис. 5). Виняток складають лише серединні агломеровані поселення, які мають знижені показники праце- і фондонасиченості через надмірну централізацію виробництва за радянських часів, а також через відтік мобільних ресурсів виробництва до приядерних територій.

Останнє свідчить про формування в межах промислових агломерацій України специфічного механізму використання ресурсів праці, який характеризується наявністю істотних структурних диспропорцій, пов’язаних із недостатнім використанням промисловими підприємствами переваг агломераційного ефекту території, модульності та інноваційності профільних виробничих функцій, особливостей конкурентного середовища. Що ж стосується розподілу показників фондонасиченості агломерованих поселень України, то виявлені раніше закономірності їх зростання на віддалених територіях агломерації в цілому виконуються, і лише при наближенні агломерованих поселень до ядра (ядер) агломерування порушуються через викладені вище причини.

В процесі трансформації господарства України в межах промислових агломерацій відбувається суттєве зростання індексів промислового виробництва на приядерних агломерованих територіях із стрімким їх зменшенням із віддаленням від центру. Це свідчить про бурхливий, подекуди неконтрольований розвиток процесів приядерної концентрації промислового виробництва, що отримує додатковий прибуток від використання переваг агломерованого розміщення. При цьому майже не реалізуються заходи державного регулювання з оптимізації розміщення і функціонування промислових підприємств як на віддалених територіях агломерації, так і поза її межами.

Галузеві трансформації промислових агломерацій України полягають у збільшенні абсолютних і відносних показників розвитку комерційно спрямованих галузей спеціалізації промислових агломерацій (харчової промисловості, лісопромислового комплексу, добування та виробництва мінеральної продукції та будівельних матеріалів, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, виробництва товарів легкої промисловості тощо), підвищенні рівня галузевої різноманітності, зростанні темпів розвитку ринково-орієнтованих видів промислової діяльності. Так, в Київській агломерації істотно зростають абсолютні та відносні показники виробництва продуктів харчування, металів та виробів з них, неенергетичної мінеральної продукції, будівельних матеріалів, в Харківській - виробництва продуктів харчування, товарів лісопромислового комплексу, хімічної і нафтохімічної продукції, металургії та готових металевих виробів, мінеральної продукції, у Львівській - виробництва продуктів харчування та товарів легкої промисловості, лісопромислової продукції, металів та виробів з них. Одеська агломерація має високі темпи зростання абсолютних показників функціонування галузей харчової промисловості приморської спеціалізації, хімії і нафтохімії, металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів, добувної промисловості та виробництва мінеральних виробів, електроенергії газу і води. Поліцентричні промислові агломерації України визначаються зростанням чисельності працюючих і обсягів реалізованої продукції у виробництві металів та готових металевих виробів, добуванні енергоресурсів та виробництві і розподіленні електроенергії, газу і води, продуктів харчування, продукції хімії і нафтохімії тощо.


а)

б)


Рис. 4. Залежність рівня рентабельності (а) та продуктивності праці (б) промислового виробництва від відстані до ядра агломерації


а)

б)


Рис. 5. Залежність праценасиченості (а) і фондонасиченості (б) промислового виробництва від відстані до ядра агломерації


Водночас, для всіх агломерацій України характерне істотне зменшення частки промислово-виробничого персоналу та частки обсягів реалізованої продукції ряду високотехнологічних видів промислової діяльності, зокрема виробництва машин та обладнання, продукції хімічної промисловості тощо. Проте, в ряді агломерованих поселень Київської, Харківської, Львівської, Одеської агломерацій (мм. Вишгород, Васильків, Бородянка, Бориспіль, Дергачі, Люботин, Чугуїв, Жовква, Городок, Южне, смт Нова Водолага та ін.) вже помітні поступові тенденції зростання прибутковості високотехнологічних галузей виробництва, що свідчить про ефективне використання наукового, трудового та підприємницького потенціалу ядер агломерування та агломераційного ефекту території.

Найвищі показники економічної ефективності функціонування промислових підприємств в межах моноцентричних агломерацій України склались в галузях харчової промисловості, лісопереробного комплексу, добування і обробки неенергетичної мінеральної сировини, виробництва і розподілення електроенергії, газу та води, а на Донбасі та в Придніпров’ї – в металургії і гірничій справі, харчовій промисловості, добуванні і обробці мінеральної сировини тощо. Інноваційні галузі промисловості також визначаються підвищеними показниками ефективності виробництва порівняно з неагломерованими територіями, однак їх розвиток все ще досить ослаблений, має осередковий характер і тяжіє до найближчих приядерних територій.

Так, в ядрах промислових агломерацій України високі показники економічної ефективності отримали галузі легкої, харчової промисловості, лісопромислового комплексу, виробництва мінеральної будівельної сировини і матеріалів, а також інноваційної хімії та машинобудування (мм. Київ, Харків, Львів), гірничодобувної і металургійної промисловості та виробництва палива й енергії (мм. Донецьк, Макіївка, Дніпропетровськ). На периферійних територіях Київської агломерації висока економічна ефективність господарювання характерна для виробництва готових металевих виробів, хімічної промисловості, лісопереробки та видавничої діяльності, добування і обробки неметалевої мінеральної сировини, в Харківській агломерації – для харчової, гірничодобувної промисловості та виробництва неметалевої мінеральної продукції, продукції лісопереробної і легкої промисловості, хімічного виробництва та виробництва палива й енергії. Периферійні території Львівської агломерації характеризуються високим рівнем ефективності харчової і лісопереробної промисловості та виробництва палива й енергії, легкої промисловості (особливо, в текстильному виробництві, виробництві одягу, хутра та виробів з нього), а також хімії і нафтохімії, Одеської агломерації - легкої і харчової промисловості, лісопереробного комплексу та видавничої діяльності, виробництва машин та устаткування, хімічної та нафтохімічної продукції, а також виробництва мінеральної (будівельної) сировини і матеріалів. Поліцентричні агломерації України визначаються високою ефективністю розвитку в межах їх периферійних територій галузей гірничодобувної промисловості, гірничої хімії, металургії, а також виробництва продуктів харчування.

У п’ятому розділі „Основні напрямки вдосконалення регіонального розвитку промислових агломерацій України” розкриваються основні шляхи оптимізації формування агломераційного ефекту території, дається оцінка ринкових механізмів вдосконалення функціональної структури та експертний (рейтинговий) прогноз розвитку промислових агломерацій України, обґрунтовуються напрямки оптимізації їх екологічного балансу. В основі агломераційного ефекту території лежить ринковий механізм регулювання виробничої діяльності, який передбачає надання широких пріоритетів формуванню приватної ініціативи, конкуренції і підприємництва при стимулюючій та забороняючій ролі органів влади.

Стимулюючими заходами влади є надання прямої фінансової підтримки та залучення інвестицій в пріоритетні види діяльності, їх субсидування, субвентування та податкове кредитування, надання поворотних та безповоротних кредитів та грантів, створення та оплата державного замовлення на продукцію пріоритетного підприємства, передача технологій та інновацій, фінансування екологічних та науково-інноваційних витрат, ін. Ці заходи спрямовані на підтримку спеціалізації та концентрації промислового виробництва агломерованих територій, ліквідацію функціональних диспропорцій їх розвитку.

Забороняючими заходами є економічні санкції у вигляді штрафів і стягнень, що застосовуються з метою дотримання вимог чинного законодавства в галузі ведення підприємницької діяльності, природокористування, використання природних, земельних, трудових та інтелектуальних ресурсів тощо. Зазначені вище заходи є дієвим інструментарієм для оптимізації компонентної, територіальної та організаційно-управлінської структури промислових агломерацій, збалансованого розвитку в них малого підприємництва, формування ефективного інженерно-інфраструктурного забезпечення, кредитно-фінансового та ринково-комерційного обслуговування промислових підприємств, оптимізації ринку землі та нерухомості. Їх дія має бути спрямована на стримування розвитку застарілих, сировинно- та енергоємних, екологічно шкідливих, низькоефективних видів промислової діяльності та стимулювання формування інноваційних, модульних підприємств, що ефективно використовують переваги агломераційного ефекту території.

Для окреслення основних напрямків удосконалення функціональної структури промислових агломерацій України та виявлення шляхів її трансформації під впливом ринкових механізмів функціонування було проведено прогнозне експертне (рейтингове) оцінювання перспективних напрямків розвитку промислового виробництва промислових агломерацій України до 2020 р., отримане в результаті анкетного опитування ряду провідних вчених, науковців, викладачів, спеціалістів з питань розвитку промислового виробництва в межах великих міст та агломерацій. До опитування було залучено понад 250 експертів з різних міст України (Києва, Харкова, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Львова, Ніжина, Луцька та ін.), які представляли різні напрямки суспільно-географічної та регіонально-економічної науки. Респондентам було запропоновано оцінити за десятибальною шкалою (10 б – максимум, 1 б. - мінімум) сучасний та перспективний рівень розвитку (до 2020 р.) окремих галузей промислового виробництва промислових агломерацій України (рис. 6).

Так, в Київській агломерації, за нашими дослідженнями та результатами опитування думок експертів, найбільший прогнозний рейтинг розвитку отримали галузі інноваційного машинобудування (електроніка, електротехніка, приладобудування, літакобудування), новітніх технологій (електрозварювання та ін.) та харчової промисловості, а також галузі інноваційної хімії та легкої промисловості, виробництво будівельної сировини та матеріалів. Дійсно, в структурі промислового виробництва Київської агломерації повною мірою проявляються тенденції істотного зростання прибутковості інноваційних підприємств точного машинобудування, приладобудування, транспортного машинобудування і побутової хімії, а також тих видів промислової діяльності, які отримали високий рівень розвитку в умовах трансформації економіки України. Проте, інноваційні галузі в Київській агломерації наразі ще не є спеціалізованими і залишаються на других ролях, порівняно із виробництвом товарів легкої, харчової промисловості, лісопромислового комплексу, а також із виробництвом і розподіленням електроенергії, газу та води. Переважання цих галузей промислового виробництва в ядрі Київської агломерації та в містах ближньої периферії (Бровари, Бородянка, Васильків, Вишгород, Обухів) не є науково виваженим. Їх частка, особливо в м. Києві, повинна скорочуватись, поступаючись місцем модульним високоінноваційним видам промислової діяльності.

Харківська агломерація в майбутньому спеціалізуватиметься на виробництві високоінноваційного машинобудування, хімії, товарів легкої і харчової промисловості, будівельної сировини і матеріалів. Вона визначається високою привабливістю для потенційних вітчизняних та іноземних інвесторів, а також для залучення капіталу міжнародних компаній і ТНК в галузі точного приладобудування, верстатобудування, виробництва транспортних засобів, тракторів та обладнання для сільськогосподарського виробництва, літакобудування, військово-промислового комплексу тощо. В галузевій структурі промисловості Харківської агломерації доцільно зменшити частку виробництв сировинної орієнтації (особливо у високоагломерованих районах). Пріоритетним є розвиток підприємств інноваційної хімії (які б доповнювали машинобудівний профіль території), а також підприємств легкої і харчової промисловості, що мають підвищені показники економічної ефективності виробництва. Також, потребують скорочення непрофільні підприємства з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води.

В межах Львівської агломерації ефективно розвиватимуться галузі легкої промисловості, інноваційного машинобудування (електроніка, електротехніка, верстатобудування, приладобудування), хімії і нафтохімії. Потребують стимулювання підприємства лісопереробного комплексу, харчової промисловості, виробництва будівельної сировини і матеріалів. Високі показники економічної ефективності виробництва в агломерації мають підприємства легкої промисловості (текстильного виробництва, виробництва одягу, хутра та виробів з нього), а також хімії і нафтохімії. з добування та обробки неенергетичних корисних копалин, лісопромислового комплексу.











Підписи до рисунку 6:

1) виробництво палива та енергії; 2) чорна та кольорова металургія; 3) низькоінноваційне машинобудування; 4) високоінноваційне машинобудування; 5) низько інноваційна хімія; 6) високо інноваційна хімія; 7) лісопереробне виробництво; 8) виробництво будівельної сировини; 9) легка промисловість; 10) харчова промисловість.




- значення медіани;

- квартилі 25%-75%

- інтерквартильні розмахи Min-Max


Рис. 6. Експертна (рейтингова) оцінка розвитку Київської (а), Харківської (б), Львівської (в), Одеської (г), Донецько-Макіївської (д) та

Дніпропетровсько-Дніпродзержинської (е)

промислових агломерацій до 2020 р.


Легка промисловість отримала найвищий коефіцієнт спеціалізації серед інших промислових агломерацій України і, з огляду на загальний депресивний стан галузі в нашій державі, вимагає широкої фінансово-інвестиційної підтримки та створення пільгового режиму функціонування. Також, як перспективний напрямок розвитку Львівської агломерації має розглядатись активізація інноваційної діяльності, перш за все в галузі точного машинобудування та хімії. Львівська агломерація потребує усунення надмірної концентрації сировинно- та енергоємних видів промислового виробництва, особливо в межах високоагломерованих територій. Це підприємства з виробництва і розподілення електроенергії, газу та води, а також деякі низькотехнологічні підприємства. Одеська агломерація отримала найвищий прогнозний рейтинг розвитку з виробництва продуктів харчування (на базі морепромислового комплексу, виноградарства та виноробства), товарів легкої промисловості, хімічного і нафтохімічного виробництва на довізній сировині, інноваційного машинобудування та суднобудування. Особливо значна увага має бути приділена формуванню інноваційних високоприбуткових виробництв хімічного комплексу на базі сировини з Одеського нафтового терміналу та ряду нафтохімічних виробництв м. Южне і Комінтернівського району. Водночас, потребує скорочення частка низькоінноваційних видів діяльності, вимагають винесення і перепрофілювання низькорентабельні промислові підприємства радянських часів.

Донецько-Макіївська агломерація збереже в найближчому майбутньому спеціалізацію в галузі чорної і кольорової металургії та виробництва палива і енергії, вимагають додаткового стимулювання розвитку металоємне машинобудування, приладо- і верстатобудування, виробництво будівельної сировини, легка і харчова промисловість. Основним завданням органів влади в цих галузях має бути економічна підтримка розвитку інноваційних технологій на базі модульних виробництв. Водночас, Донецько-Макіївська агломерація потребує зниження частки крупних, екологічно шкідливих сировинно- та енергоємних виробництв. В ближній периферії агломерації (а також частково і в самих ядрах) за умови державної економічної підтримки можуть ефективно розвиватися малі підприємства легкої і харчової промисловості, хімічні виробництва та виробництва гумових і пластмасових виробів, які отримали на цих територіях високі показники економічної ефективності виробництва. Дальня периферія агломерації в цілому має відповідати за виробництво і постачання електроенергії, мінеральної сировини, будівельних матеріалів.

В межах Дніпропетровсько-Дніпродзержинської агломерації ефективно розвиватимуться підприємства чорної металургії, інноваційного машинобудування, гірничої хімії. Потребують додаткового стимулювання підприємства харчової промисловості, виробництва будівельної сировини і матеріалів тощо. У віддаленій перспективі металургійна спеціалізація Дніпропетровсько-Дніпродзержинської агломерації має поступово заміщуватись виробництвом інноваційних технологій в галузі металургії (переважно, інноваційної кольорової), інноваційного машинобудування і приладобудування, хімії і коксохімії. Поштовхом для цього стане зростання показників земельної ренти, цін на землю та інші сировинні ресурси в ядрах агломерації, а також зміни на ринку робочої сили. Пріоритетний розвиток також має бути наданий підприємствам з виробництва продуктів харчування, товарів легкої промисловості, будівельних матеріалів та непродовольчих товарів.

Для оптимізації екологічного балансу території та процесів природокористування в агломераціях України ефективним методом є створення економічно вигідних умов функціонування для тих видів людської діяльності, які відповідають екологічним стандартам і нормативам. При цьому, ринковими важелями впливу на них є: формування рентних відносин та закріплення ринкової вартості землі, роздержавлення і приватизація промислових підприємств, розвиток підприємницької ініціативи в системі природокористування, формування ринку екологічних цінних паперів, екологічного маркетингу і страхування тощо. За допомогою цих важелів можна зробити економічно невигідною діяльність підприємств, які визначаються підвищеною екологічною шкідливістю та використовують значну кількість природних ресурсів.


Претендент на здобуття щорічної премії

Президента України для молодих учених О. В. Гладкий


Підпис О. В. Гладкого засвідчую.

Секретар географічного факультету.

Скачать, 178.75kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов