Частина І. Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку

Поиск по сайту:


НазваниеЧастина І. Мовленнєво-ігрова діяльність дітей дошкільного віку
страница2/15
Дата28.03.2012
Размер3.1 Mb.
ТипДокументы
Смотрите также:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

^ Види і класифікація дитячих ігор

У психолого-педагогічній літературі існує чимало різ­них підходів до класифікації дитячих ігор (Ю.А.Аркін, Л.В.Артемова, К.Гарвей, К.Грос, Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, П.Ф.Лесгафт, Н.І.Луцан, С.Л.Новосьолова, Ж.Піаже, О.І.Сорокіна, Ф.Фребель, В.ІПтерн та ін.). Так, О.М.Леонтьєв класифікує ігри за критерієм їх походження. Серед них: функціональні, конструктивні, ситуативні, традиційні та кордонні [56].

Класифікація, що була запропонована Ю.А.Аркіним, ілюструє етапи розвитку гри. Автор розглядає ігри від мало чисельних до багато чисельних; від нестійких угру­повань до стійких; від безсюжетних до сюжетних; від відо­браження подій особистого життя до відображення подій суспільного життя [2].

Розроблена Д.Б.Ельконіним класифікація подає тільки сюжетно-рольові ігри, виокремлюючи ігри з правилами. Це ігри на сюжетні та побутові теми; ігри з виробничим сюжетом; ігри з суспільно-політичним сюжетом. У свою чергу, ігри з правилами поділяються на: наслідувально-процесуальні; ігри-драматизації; сюжетні ігри з несклад­ними правилами; ігри з правилами без сюжету; спортивні ігри [92].

Характеристику видів ігор за їх педагогічним зна­ченням ми знаходимо в німецького психолога К.Гроса: рухливі, розумові, сенсорні, інтелектуальні ігри. Вправи волі віднесені К.Гросом до "ігор звичайних функцій". Другу групу ігор, за його класифікацією, складають "ігри спеціальних функцій". Означені ігри - це, по суті, вправи з метою вдосконалення інстинктів, необхідних для засто­сування у різних сферах життя (суспільного, сімейного) [37].

Німецький психолог В.Штерн поділяє ігри на два види: індивідуальні і соціальні. Він вважає, що зовнішній фактор соціального оточення дає лише матеріал для гри, вибір якого визначається інстинктивно. Швейцарський психолог Ж.Піаже пропонує таку класифікацію:

- ігри-вправи, що виникають у перші місяці життя дитини;

- символічні ігри - найпоширеніші у віці з двох до чоти­рьох років;

- ігри з правилами, що спостерігаються найчастіше у дітей від семи до дванадцяти років [92: 152].

Сучасний американський дослідник К.Гарвей виокрем­лює такі види ігор:

- ігри з рухами і взаємодією, що найбільш яскраво відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей;

- ігри з предметами, що починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного вдосконалення;

- мовленнєві ігри - створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту (пісні, лічилки, приказки, жарти тощо);

- ігри із соціальним матеріалом ("драматичні" або "те­матичні");

- ігри з правилами;

- ритуальні ігри, засновані на рухах, ігрових предме­тах, мовні ігри [94].

Найбільш відомою класифікацією дитячих ігор у зарубіжній дошкільній педагогіці є класифікація Ф.Фребеля, в основу якої покладено вплив ігор на психічний роз­виток дітей (розумовий, сенсорний, фізичний). Автор виокремлює розумові, сенсорні, рухливі ігри [91]. Ф.Фребелем було розроблено для розумових і сенсорних ігор унікальний дидактичний матеріал "Дари Фребеля", який і сьогодні використовується у дошкільних закладах багатьох країн світу.

У вітчизняній дошкільній педагогіці склалася кла­сифікація дитячих ігор, що базується на самостійності і творчості дітей у грі. Першим до класифікації дитячих ігор за таким принципом підійшов П.Ф.Лесгафт. Він уважав, що дошкільний вік - це період імітації нових вражень і їх осмислення шляхом розумової подачі. Прагнення дитини в перші 6-7 років життя до відображення і осмислення вражень від довколишнього життя задовольняється в іг­рах, які за змістом імітаційні (наслідувальні), а за організацією

- самостійні, без зайвої регламентації з боку дорослих. У шкільні роки діти охоче грають у спеціально створені ігри, у яких діяльність регламентується за змістом і нормою [57]. Отже, П.Ф.Лесгафт поділив дитячі ігри на дві групи: імітаційні (наслідувальні) і рухливі (ігри з правилами).

На сучасному етапі класифікація дитячих ігор була розроблена С.Л.Новосьоловою. У її основі лежить уявлення про те, за чиєю ініціативою виникають ігри (дитини чи дорослого). Автор виокремлює три групи ігор.

- Ігри, що виникають за ініціативою дітей - самостійні ігри: гра-експеримент; самостійні сюжетні ігри: сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралі­зовані.

- Ігри, що виникають за ініціативою дорослих: навчальні ігри: ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановчі.

- Ігри, витоки яких ідуть від історично складених традицій етносу (народні), що можуть виникнути за іні­ціативою як дорослих, так і старших дітей: традиційні або народні (історично вони лежать в основі багатьох ігор, що належать до навчальних та ігор на дозвіллі) [45: 272-273].

Аналіз сучасних педагогічних досліджень з ігрової діяльності дітей (Л.В.Артемова, А.К.Бондаренко, Г.І.Григоренко, Р.Й.Жуковська, С.Л.Новосьолова, Ю.М.Косенко, Т.О.Маркова, Д.В.Менджерицька, Н.Я.Михайленко, Г.С.Швайко, Л.І.Шейко та ін.) дають можливість згрупувати їх таким чином.

За метою і формою: навчальні, розважальні, рухливі, ігри-забави, ігри-небувальщини, ігри-заняття, музично-дидактичні, хороводні, народні, етнографічні, ігри з правилами.

За змістом - сюжетно-рольові , ігри-драматизації, ігри за літературними сюжетами, режисерські, мовленнєві, театралізовані, спортивні, дидактичні.

За використанням дидактичного матеріалу: ігри на наочній основі (ігри з предметами, іграшками, картинками, музичними інструментами, лото, доміно, настільно-друко­вані ігри тощо), словесні і вербальні ігри.

За способом організації: колективні, групові, індиві­дуальні, парні, ініціативні, самостійні, стимульовані, твор­чі (див. схему 2).

У середині кожного виду вчені виокремлюють ще різні підвиди і групи ігор, розглядають їх структуру, прийоми організації. Так, народні ігри ми поділяємо ще на шість груп. Кожна група ігор виконує певні функції ознаки, має свої специфічні виховні, дидактичні та розвивальні завдання. Водночас усі народні ігри супроводжуються образною народною мовою, усім їм притаманний певний текст [60] (див. схему 3).

Першу групу становлять сюжетні народні ігри з елементами драматизації. Усі вони мають казкові сюжети, супроводжуються яскравим, образним, виразним мовлен­ням. Це такі ігри, як "Ходить гарбуз по городу", "Коза", "Редька", "А подай, бабусю, бичка" тощо.

Другу групу об'єднують різноманітні народні рухливі ігри з текстом. У середині цієї групи виокремлено декілька підгруп. Першу підгрупу складають ігри з поетичним або імпровізованим текстом ("Ірву, ірву горішечки", "Квочка", "Бочечка", "Зайчик і Бурчик" тощо). Їх мета - розвиток виразного мовлення, рухової та моторної активності дітей. Ігри зі словесним текстом розкривають дітям красу, образність і багатство рідної мови. Значення цих ігор полягає у розвитку активного, виразного мовлення дітей, слухової уваги, швидкої реакції на слово, сміливості та творчих здібностей дітей. Водночас вони розвивають дітей фізично, виховують самостійність, спритність, відважність тощо.

Схема 2 Класифікація дитячих ігор

Критерій класифікації

Види ігор

За метою і формою

Навчальні, розважальні, рухливі, ігри-забави, ігри-небувальщини, ігри-заняття, музично-дидактичні, хороводні, народні, етнографічні, ігри з правилами.

За змістом

Сюжетно-рольові, ігри-драматизації, ігри за літературними сюжетами, режисерські, мовленнєві, театралізовані, спортивні, дидактичні.

За матеріалом

Ігри на наочній основі (з предметами, іграшками, картинками, музичним інструментом, лото, доміно, настільно-друковані тощо), словесні, вербальні.

За способом організації

Колективні, групові, індивідуальні, парні, ініціативні, самостійні, стимульовані, творчі.


Друга підгрупа - це ігри і з заплющеними очима (ігри-піж-мурки). Їх мета - розвивати вміння зосереджувати увагу на звук, орієнтуватись у просторі, впізнавати голос товариша. Вони сприяють розвитку мовленнєвого слуху, сенсорних процесів, а також таких важливих якостей, як швидкість, витривалість тощо. Швидка зміна обставин під час гри привчає дитину користуватися своїми рухами відповідно до тієї чи тієї ситуації. Усе це позитивно впливає на вдосконалення рухових навичок.

Народні словесні ігри, в середині означеної групи є також три підгрупи. Першу підгрупу складають ігри на розвиток довільної уваги ("Заборонене слово", "Птахи" тощо). Їх мета - розвивати довільну увагу дітей та логічне мислен­ня. Вони сприяють розвитку пам'яті в дітей, розвивають швид­кість мислення, мовленнєву активність, уточнюють знання дітей про предмети і явища, сприяють розвитку винахідли­вості й кмітливості.


Схема З Класифікація українських народних ігор

Види ігор

Мета гри

Ігри з елементами драматизації ("Ходить гарбуз по городу", "Коза", "Редька" тощо)

- розвиток діалогічного мовлення.

Рухливі ігри з текстом ("Квочка", "Ірву горішечки", "Зайчик і Бурчик" тощо)

- збагачення словника образними виразами.

Словесні народні ігри ("Заборонене слово", "Птахи", "Зіпсований телефон", "Зайчику, зайчику, де ти був?" тощо)

- розвиток мовленнєвого слуху та активності, збагачення і уточнення словника.

Ігри на розвиток фонематичного слуху ("Що почув?", "Чув дзвін?", "У волосянку" тощо)

- розвиток фонематичного і мовленнєвого слуху.

Народні ігри з іграшками ("Сопілочка", "Дзвіночки", "Гойдалки" тощо)

- збагачення словника дітей етнолексикою; розвиток розмовного мовлення.

Музичні народні ігри ("Подоляночка", "Літала сорока", "А ми просо сіяли" тощо)

- розвиток інтонаційних засобів виразності; діалогічного і образного мовлення.

Ігри-розваги ("Варена рибка", "Свинка" тощо)

- розвиток почуття гумору, мовленнєвої активності.

Ігри-забави ("Два півники", "Кицька", "Птиці" тощо)

- розвиток інтонаційних засобів виразності, образного мовлення.



Другу підгрупу складають ігри на розвиток фонематич­ного слуху ("У волосянку", "Чув дзвін?", "У садочку на гор­бочку", "Що почув, скажи" тощо). Їх мета - розвивати фо­нематичний слух дітей, інтонаційну виразність мовлення, мовленнєве дихання, орієнтування в обмеженому просторі.

Третю підгрупу становлять ігри - смішинки і мовчанки ("Іди додому на зелену солому", "Сміх", "Зайчику, зайчику, де ти був?", "Зіпсований телефон" тощо). Їх мета - сприяти створенню позитивного, емоційного настрою у дітей, ви­ховувати такі якості, як витримку, самовладання. Вони сприяють розвитку мовленнєвої активності дітей, розви­вають образне мовлення, вправляють в умінні вести діалог, добирати необхідні слова для гри.

Наступна група - це ігри з іграшками (ігри з народни­ми саморобними, дерев'яними, солом'яними та глиняними іграшками). Їх мета - збагатити знання дітей елементами етнографії, познайомити з різноманітними предметами на­ціональної атрибутики. Ігри цієї групи сприяють форму­ванню пізнавальних інтересів до трудової діяльності наро­ду, побуту, взаємин українців, збагачують словник та стимулюють розмовне мовлення.

Музичні ігри, з такими підгрупами: а) сюжетні рухливі ігри з піснями ("Лис", "Горобейко", "Бобер" тощо). Їх мета - вчити дітей передавати за допомогою голосу характер музики (динаміку, темп). Різноманітні рухові дії тісно по­в'язані з емоційними проявами дітей. Означені ігри стиму­люють творчу самостійність, навчають відчувати мелодій­ність мовлення, сприяють розвитку мовлення; б) хороводні ігри "інсценівки" ("Грушка", "Подоляночка", "Літала сорока по зеленім гаю" тощо). Їх мета - навчити дітей цілісно сприймати в єдності музику і рухи. У хороводних іграх текст гри побудований на пісні. Мовлення, мелодія, міміка, танцювальні рухи й драматичні дії між собою тісно поєд­нуються. У них інсценується усе те, що співається. Ігри цього типу особливо привабливі для дітей, оскільки в них створюються можливості для прояву творчості, активності для кожного учасника.

Наступна група - ігри-розваги ("Варена риба", "Свинка", "У нещасного ополоника" тощо). Їх мета - сприяти піднесенню емоційного настрою дітей. Вони цінні тим, що сприяють розвитку емоційного відчуття, формуванню рис національного характеру, прищепленню таких споконвіч­них чеснот, як працелюбність, пісенність, м'який гумор, воля та інтелект.

Остання група - ігри-забави ("Птиці", "Кицька", "Два півники" тощо). Їх мета - стимулювати активність дітей при підготовці до гри та брати участь в іграх-забавах. Вони розвивають кмітливість, творчість, сприяють розвитку ви­разного мовлення дітей, зокрема інтонації [59: 38-42].

Найбільш повно досліджено і розроблено в дошкільній педагогіці дидактичні ігри (Л.В.Артемова, Л.А.Венгер, З.А.Михайлова, С.Н.Новосьолова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова, О.П.Янківська та ін.). Дидактична гра - це навчальна гра, вона використовується у навчально-виховному процесі дошкільного закладу для закріплення і уточнення знань дітей про довкілля. Учені визначають дидактичну гру як єдину систему впливів, спрямовану на формування у дитини потреби у знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, а також на формування більш досконалих пізнавальних навичок і вмінь - сенсорних, інтелектуальних, м немічних тощо [75: 432].

Особливістю дидактичних ігор є те, що вони спеціально створюються і розробляються дорослими з різною педаго­гічною метою: сенсорного виховання, мовленнєвого розвитку, ознайомлення з довкіллям, з елементарними математичними уявленнями тощо. Дидактичні ігри можуть супроводжува­тись наочним матеріалом (іграшки, предмети, речі, кар­тинки тощо) або будуватися тільки на словесній основі. У практиці дошкільної освіти дидактична гра визначається як ігровий метод навчання.

Дидактична гра як ігровий метод навчання розгля­дається у двох видах: дидактична гра у власному розумінні слова та гра-заняття (гра-вправа). Перший вид ґрунтується на авто дидактизмі та самоорганізації дітей. У другому ви­падку провідна роль належить вихователю, який організо­вує ігри-заняття, використовуючи різноманітні ігрові при­йоми [75: 433].

У дидактичній грі як формі навчання закладено одно­часно два завдання: навчальне (пізнавальне) та ігрове (розважальне). Відповідно до цього вихователь водночас навчає дітей і грає разом з ними, а діти, граючись, нав­чаються. Пізнавальний зміст навчання виражається у певних дидактичних завданнях, що мають на меті, наприклад, сенсорне виховання і мовленнєвий розвиток дітей. Дидактич­ні завдання ставляться перед дітьми не безпосередньо, як на занятті, а тісно пов'язуються з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета, прихована в ігровому зав­данні, стає непомітною для дитини, і засвоєння пізнаваль­ного змісту відбувається ненавмисно, у процесі цікавих для дитини ігрових дій (ховання і пошуку, загадування і від­гадування, елементів змагання у досягненні ігрового ре­зультату тощо). Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання стає не пряма вказівка вихователя і бажання дітей навчитись, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає дітей до розумової активності, як того вимагають умови і правила гри (краще сприймати довкілля, уважніше вслухо­вуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, добирати і групувати предмети тощо) [9].

Високо оцінювала дидактичну гру як метод навчання О.П.Усова. Вона відзначала, що дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми дають можливість вихователю піднести рівень сприймання дітьми навчального матеріалу, урізно­манітнюють навчальну діяльність, вносять до неї елемент цікавості [87: 170]. Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність відбувається лише за умови доступності ди­дактичних завдань, наявності інтересу дітей до гри, засвоєння правил та ігрових дій, а це, у свою чергу, залежить від рівня ігрового досвіду. У самостійних іграх діти мають можливість застосовувати свої знання про предмети і яви­ща довкілля у практичній діяльності.

Зазначимо, що значний внесок у розробку системи дидактичних ігор зробили такі вчені, як В.М.Аванесова, Ф.Н.Блехер, Л.А.Венгер, З.О.Михайлова, С.Л.Новосьолова, О.І.Сорокіна та ін. Так, Є.І.Тихеєва розробила систему дидактичних ігор з лялькою, описала, якою повинна бути дидактично обладнана лялька [82]. Автор описала і нас­тільно-друковані ігри для малят. Розробка системи ди­дактичних ігор для математичного розвитку дитини належить Ф.Н.Блехер [75]. Дослідження, проведені під керівництвом Л.А.Венгера, присвячені розробці дидактич­них ігор і вправ для сенсорного виховання дітей дошкіль­ного віку [22].

Дидактична гра має структуру, що вирізняє її від інших видів діяльності. Основними елементами дидактичної гри, що надають їй форму навчання і гри водночас, є: дидактичні та ігрові завдання, ігровий задум, правила, ігрові дії, результат. У кожній дидактичній грі є своє навчальне завдання, що відрізняє одну гру від іншої. Дидактичні завдання гри визначаються метою навчального і виховного впливу з боку вихователя. Це можуть бути такі завдання: розвиток мовленнєвого спілкування, розвиток мовленнєво­го апарату, зв'язного мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу тощо. Наяв­ність дидактичного завдання (або декількох завдань) під­креслює спрямованість навчального змісту гри на процеси пізнавальної діяльності дітей.

Ігрове завдання виконується дітьми у процесі ігрової діяльності, викликає їхній інтерес, активність, бажання і потребу розв'язати його. Ігрові завдання, як і дидактичні, можуть бути найрізноманітнішими: так, у грі в лото завдання полягає у тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з пірамідкою - зібрати її так, щоб ребро становило рівну лінію, у грі "Чарівна торбинка" дитина повинна навпомацки визначити предмети і назвати їх. У дидактичних та ігрових завданнях відображається взаємо­зв'язок навчання і гри. Ігрові завдання пов'язані з ігровим задумом, який реалізується через уявлювану ситуацію. Кожна дидактична гра має правила, обумовлені її змістом та ігровим задумом. Вони визначають характер і спосіб дій дитини, організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, дають можливість навчитися керувати своєю поведінкою. Дотримання правил вимагає від дитини певних вольових зусиль, уміння поводитися з іншими дітьми, долати негативні емоції через невдалий результат тощо. Правила, що використовуються у дидактичній грі, висту­пають критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Основу дидактичної гри складають ігрові дії, без яких неможлива гра, ігрові дії є "канвою" сюжету гри. У процесі гри увага дитини спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість ігровою ситуацією дає змогу мимовільно розв'язати дидактичне завдання. Ігрові дії можуть бути найрізноманітніші: діти імітують голоси птахів і тварин, інтонаційно відтворюють мовленнєві висловлювання, зма­гаються, порівнюють, відшукують, загадують, відгадують, купують, лікують тощо. Дидактична гра має конкретний результат, наприклад, відгадування загадок, виконання ігрових дій і завдань, що сприймається дитиною як успіх, від якого дитина одержує задоволення. Для вихователя результат гри завжди є показником засвоєння знань, успі­хів дітей у мовленнєво-ігровій діяльності. Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов'язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а наявність правил допома­гає їх здійснити і розв'язати ігрове завдання. Відсутність хоча б одного з цих компонентів робить гру неможливою.

Дидактичні ігри досить різноманітні. Їх класифікують за різними критеріями: за навчальним змістом (Л.В.Артемова, О.І.Сорокіна, О.П.Усова); за пізнавальною діяль­ністю (Л.А.Венгер, С.П.Новосьолова); за ігровим задумом, завданнями й ігровими діями (Д.Б.Ельконін, А.І.Матусик, О.П.Янківська та ін.); за взаємовідносинами дітей і вихова­теля (Р.Й.Жуковська, Д.В.Менджерицька та ін.). Крім того, дидактичні ігри ще класифікують за наявністю у їх змісті дидактичного матеріалу, наочного чи словесного (А.К.Бон­даренко, Л.А.Венгер, О.І.Сорокіна, Г.С.Швайко та ін.). Це велика група дидактичних ігор з предметами, природним матеріалом, іграшками, речами, картинками, музичними інструментами, настільно-друковані ігри. І друга група - ігри без наочного супроводу - словесні, мовленнєві ігри.

Велика група дидактичних ігор спрямована на розви­ток сенсорики дітей і збагачення їхнього словника, в яких задіяна сенсорно-дидактичний матеріал (геометричні фігу­ри, піраміди, башти, мозаїка тощо). В.М.Аванесова запро­понувала таку класифікацію дидактичних ігор за характе­ром ігрових дій:

- ігри-доручення, що побудовані на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднува­ти, з'єднувати, нанизувати тощо;

- ігри з відшукуванням предметів передбачають неспо­дівану появу і зникнення предметів, що викликає інтерес дітей;

- ігри з відгадуванням загадок приваблюють невідоміс­тю: "Впізнай", "Відгадай", "Що змінилось?";

- сюжетно-рольові дидактичні ігри, в яких ігрові дії по­лягають у зображенні різних життєвих ситуацій, у вико­нанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей тощо);

- ігри у фанти або в заборонений "штрафний" предмет (картинку), пов'язані з цікавими ігровими моментами - скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо [1].

Дидактичні ігри з наочним супроводом широко вико­ристовуються у народній педагогіці. Вони мають яскраво виражений пізнавальний характер. Задля цього народ використовував два види іграшок: сюжетні (ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри, пірамідки тощо). Перші - мають яскраво виражений сю­жетний зміст, і їх використання наближається до сюжетно-рольових ігор. Безсюжетні використовуються для закріп­лення знань про властивості та якості предметів: розмір, кількість, колір, форму. В іграх з предметами розв'язу­ються завдання на ознайомлення з їх властивостями та ознаками, порівняння, класифікацію, встановлення послі­довності у вирішенні завдань. Діти визначають предмет за однією ознакою, об'єднують предмети за цією ознакою (кольором, формою, призначенням тощо), що сприяє роз витку логічного мислення; виконують завдання на усві­домлене запам'ятовування кількості та розташування пред­метів, знаходження відсутньої іграшки тощо. У дидактич­них іграх уточнюються знання про матеріал, з якого виготовляють іграшки, про предмети, необхідні людям у різних видах їхньої діяльності.

Ігри з природним матеріалом організовуються під час прогулянки. У процесі гри відбувається закріплення знань про природу, формуються мисленнєві процеси (аналіз, синтез, класифікація), виховується бережне ставлення до природи, збагачується словник.

У настільно-друкованих іграх діти діють не з пред­метами, а з їх зображеннями. Ігрові завдання, що вирі­шуються, різноманітні: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні картинки), карток-картинок при черговому ході (доміно), складання цілого з окремих частин (розрізні картинки, кубики) тощо. У цих іграх уточнюються уявлен­ня дітей про довкілля, систематизуються знання, розви­ваються розумові процеси та операції, просторові орієнта­ції, кмітливість, увага, формуються організаторські вміння, збагачується словник. Дидактичні ігри використо­вуються на заняттях з розвитку мовлення як один із методів закріплення набутих знань і на цій основі вирішення мовленнєвих завдань: виховання звукової культури мов­лення, формування граматичної правильності мовлення, збагачення лексичного запасу дітей, розвитку зв'язного мовлення. Дидактичні ігри входять до складу комплекс­них, тематичних, контрольних, інтегрованих мовленнєвих завдань. Вони також плануються в індивідуальній роботі з дітьми впродовж дня.

Реклама:




1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Скачать 3.1 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru