Категории:

План Вступ Розділ юридична особа як суб'єкт цивільного права поняття юридична особа

Поиск по сайту:


страница1/3
Дата09.03.2012
Размер0.57 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Висновок Список використаних джерел ВСТУП
Розділ І. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЭКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА
Правоздатність та дієздатність юридичних осіб
Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
2.2 Комерційні юридичні особи
2.3 Некомерційні юридичні особи
Розділ ІІІ. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
Відкриття філій
Розділ ІV. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ
4.2 Порядок припинення юридичних осіб
Сисок використаних джерел
Подобный материал:
  1   2   3

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

«УКРАЇНА»

Білоцерківський інститут економіки та управління

Факультет СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВИЙ


КУРСОВА РОБОТА

з предмету: «Цивільне право»


НА ТЕМУ:

«Юридичні особи як суб’єкти цивільних прав»


План

Вступ


Розділ 1. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

    1. Поняття юридична особа

    2. Правоздатність та дієздатність юридичних осіб

Розділ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб

2.2 Комерційні юридичні особи

2.3 Некомерційні юридичні особи

Розділ 3. ФІЛІЇ ТА ПРЕДСТАВНИЦТВА ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ

    1. Поняття філії та представництва

    2. Відкриття філій

Розділ 4. ПОРЯДОК ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ЮРИДИНИХ ОСІБ

4.1 Порядок виникнення юридичних осіб

4.2 Порядок припинення юридичних осіб
^

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП



Реформування цивільного законодавства в Україні пов’язано як з запровадженням у юридичну практику нових інститутів та категорій, так і з переглядом тих, що вже застосувалися і є звичними. Разом з тим, в силу взаємозв’язку і взаємообумовленості зміна в правовому регулювання однієї частини суспільних відносин веде й до зміни інших.Визнання в Конституції України (ст. 42) за кожною особою права на підприємництво зумовило розвиток організацій, в першу чергу тих, що створювалися в цій сфері. На жаль, правова база існування даних відносин, які без сумніву, стосуються сфери правового регулювання, відстає від потреб практики.Цивільне законодавство як суб’єктів правовідносин визнає громадян (фізичних осіб) і юридичних осіб. Держава є суб’єктом будь-яких правовідносин, в тому числі й цивільних. В умовах розвинутої економіки серед всіх суб’єктів економічних (майнових) відносин головне місце, безперечно, належить юридичним особам.Теорія і законодавча практика всіх держав в тій чи іншій мірі визнає як суб’єктів права колективні, організаційні утворення. На відміну від фізичних осіб (людей) при визначенні статусу суб’єкта цивільних правовідносин ознака юридичної особи для організацій є визначальною.

Акутуальність теми. Основою суспільства є люди, які, спілкуючись, і створюють те, що називають суспільством, соціумом. Існування людей і суспільства не визначається ні наявністю права, ні держави. Саме завдяки людям і заради них виникають та існують будь-які соціальні явища, до яких належать і право, і держава.Учасниками суспільних відносин безвідносно до того, чи регулюються ці відносини правом, є люди і колективи людей, які можуть утворюватися з різних підстав (територіальні об’єднання, за місцем роботи, за кровним зв’язком (родина, сім’я), за спільним інтересом тощо). Лише частина колективів людей утворюють організовані колективи (організації). Основою розмежування колективів людей і організацій може бути наявність спільного для всіх або більшості членів колективу інтересу. Інакше кажучи, в основі створення організації, на відміну від колективу, завжди лежить суб’єктивний фактор – інтерес. Об’єктивні фактори – фізичні, фізіологічні ознаки (вік, стать тощо), соціальні ознаки (мова, національність, громадянство тощо) не визначають організації як такої.Об’єктом дослідження даної курсової роботи є становлення інституту юридичної особи у цивільному праві, а також її правове регулювання.

Предмет дослідження складає система нормативних актів, що встановлюють певні організаційно-правові форми юридичних осіб; спеціальна вітчизняна і зарубіжна наукова література, в якій розкриває розвиток і становлення юридичних осіб у цивільних правовідносинах.Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення поняття, ознак та особливостей правосуб’єктності юридичних осіб, а також, визначення всіх можливих видів юридичних осіб.

Завданням дослідження, які необхідно вирішити для досягнення поставленої мети є:

1. Визначити та обґрунтувати поняття юридичних осіб у якості суб’єктів цивільних прав;

2. Довести доцільність існування даного правового інституту в цивільному законодавстві;

3. Розглянути види юридичних осіб, порядок їх виникнення та припинення.Методологічна та теоретична основа дослідження.Особливості певних видів юридичних осіб досліджуються в роботі з урахуванням їх історичного розвитку, а також основних моментів розвитку юридичних осіб в зарубіжних країнах. Аналіз відповідної нормативної бази та правової літератури був проведений за допомогою робіт таких вчених, як Г.Фединяка, Я. М. Шевченка, О.Кравчука, В. І. Борисової, О. В. Дзери, та інших вчених.

^ Розділ І. ЮРИДИЧНА ОСОБА ЯК СУБ'ЭКТ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА


    1. Поняття юридична особа


Сьогодні Цивільний Кодекс України в ст.23 дає наступне поняття юридичної особи: юридичними особами визнаються организації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав, нести обов’язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.

Виходячи з Закону та практики українські фахівці першою ознакою будь-якої організації як юридичної особи визначають організаційну єдність.

Юридична особа - це не окремий орган (фізична особа), а колективне утворення, певним чином організований колектив людей (організація). Кожна така організація характеризується наявністю певної системи істотних соціальних взаємозв’язків її членів, внутрішньою структурою та органами, що реалізують її дієздатність. Але незалежно від внутрішньої будови, юридична особа у зовнішніх відносинах виступає як єдина організація. Організаційна єдність юридичної особи виражається і закріплюється в її установчих документах.

Іншою важливою ознакою юридичної особи є наявність у неї відокремленого майна. Наявність відокремленого майна виражається в самостійному балансі організації. Майно юридичної особи відокремлене від майна членів трудового колективу даної організації, від майна держави, чи автономного утворення, адміністративно-територіальної одиниці, від майна інших організацій. З майновою відокремленістю нерозривно пов’язана і третя ознака юридичної особи - її самостійна майнова відповідальність. Юридична особа відповідає по своїх зобов’язаннях належним їй (закріпленим за нею) майном, на яке може бути звернене стягнення згідно ст.32 Цивільного Кодексу України, і ст.7 Закону «Про власність» та іншим законодавчим актам України. [21 с. 88]

Так як юридична особа - самостійний учасник цивільного обігу, то однією з її ознак є виступ у цивільному обігу від свого імені. Кожна юридична особа має своє найменування. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і несе обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими організаціями та громадянами. Кредитори юридичної особи мають право звертатися з вимогами, що випливають з її зобов’язань, тільки до даної юридичної особи. Інші осби не можуть діяти від імені юридичної особи без її згоди.

Ознакою юридичної особи є також її здатність бути позивачем або відповідачем в суді, арбітражному чи третейському суді.

В разі потреби захисту порушених цивільних прав юридична особа стає стороною - позивачем або відповідачем у цивільному, арбітражному процесі або третейському розгляді цивільного спору. Ця ознака виступає кінцевим зовнішнім виразом самостійності та цивільної правосуб’єктності юридичної особи.

Всі зазначені ознаки юридичної особи повинні розглядатися в єдності, сукупності, бо лише разом вони розкривають суть юридичної особи.

Існують також другорядні, похідні ознаки юридичної особи такі як рахунок в банку, печатка тощо, вони є елементами цивільної правосуб’єктності.

Прихильники тлумачення юридичної особи як штучного утворення стверджують, що суб'єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб'єктність організацій являє собою імітацію правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечують можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно передусім для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичних осіб. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і, з певним упередженням ставиться до громадських об'єднань.

Теорія невизначення юридичної особи як суб'єкта цивільних прав. В рамках цієї теорії вважається, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин у суспільстві отримують виключно фізичні особи, а тому немає підстав визнавати об'єднання громадян - юридичну особу суб'єктом цивільних прав. [11 с.154]

Тлумачення визнання юридичної особи як повноцінного суб'єкта (теорія реальності) цивільних прав акцентує увагу на тому, що фізичні особи в залежності від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно. Об'єднуються вони між собою тоді, коли у них виникають спільні інтереси. Саме для реалізації таких інтересів фізичні особи і створюють різні організації. Враховуючи, що історичні досягнення є результатом розвитку кооперування людей, автори названої теорії вважають за потрібне надавати можливість об'єднанням громадян виступати суб'єктами цивільних правовідносин. Сьогодні ця теорія є домінуючою. В рамках цієї теорії існує кілька напрямів. Так, органічна теорія на перше місце ставить соціологічні дослідження об'єднань людей; організаційна теорія визначальною вважає правову охорону юридичних осіб; а теорія соціальної функції віддає перевагу дослідженням соціальних функцій юридичних осіб.

Як бачимо, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об'єднання між собою.

З позицій цієї теорії важко пояснити суть юридичної особи, що виникає з ініціативи держави. В цьому випадку можуть бути корисними теорії юридичної особи, розроблені свого часу радянськими вченими.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях.

Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною. У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами.

Державні підприємства, наприклад, володіють, користуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді.

Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Голова кооперативу здійснює керівництво поточними справами і приймає рішення з питань, не віднесених до виключної компетенції загальних зборів чи зборів уповноважених.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи. [21 с.56]


    1. ^ Правоздатність та дієздатність юридичних осіб


Формування і функціонування в Україні ринкової економічної системи викликало появу нових суб’єктів суспільних відносин, можливість існування яких суперечила радянській ідеологічній доктрині. Серед них провідне місце зайняли підприємства різних організаційно-правоих форм, засновані на власності фізичних та юридичних осіб, які суттєво відрізняються один від одного процедурою створення, механізмом управління, видами здійснюваної діяльності й за іншими ознаками.У зв’язку з цим перед юридичною наукою постали багатоаспектні проблеми вивчення їх правового статусу, серед яких самостійне місце займає правосуб’єктність, яку російські вчені С. Зінченко і В. Галов слушно назвали правовою категорією, що у сучасних умовах стала практично застосовуваною.Вважалось, що підприємство набуває пов’язані з його виробничо-господарською діяльністю права й обов’язки і є юридичною особою з моменту затвердження статуту, а у випадках, коли воно діє на підставі загального положення – з дня прийняття відповідним органом рішення про його утворення (ст. 7 Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство). За таких умов виправданою була і точка зору, що цивільна право- і дієздатність (правосуб’єктність) підприємства виникає з моменту його створення. [23 с.96]Відмова держави від монополії у сфері власності і господарювання зменшила обсяг її дискреційного права з питань створення підприємств. Тепер, незалежно від організаційно-правових форм підприємств і форм власності, на яких останні створюються, воно проводиться в нормативно-явочному (реєстраційному) порядку.Умовою включення створеного засновниками підприємства в суспільні відносини є легітимація – визначення або підтвердження законності якого-небуть права чи повноваження, тобто державне підтвердження входження у сферу підприємництва.

Державна реєстрація в силу прямої вказівки закону є обов’язковою. Юридичною дією при їх створенні (ст. 6 Закону України «Про підприємства в україні» та ст. 8 Закону України «Про підприємництво»). Її можна назвати юридичним фактом-умовою, фактичною обставиною тривалої дії, яка активно формує індивідуальний правовий статус суб’єкта, підтверджує утворення юридичної особи.З іншого боку, вона свідчить про виникнення у названої особи правоздатності, яка в загальновизнаному розумінні розглядається як здатність набувати права і обов’язки у сфері праці, господарської (підприємницької) діяльності тощо. Як властивість суб’єкта з моменту реєстрації підприємства його правоздатність існує незалежно від початку здійснення ним передбаченої статутними цілями та завданнями діяльності.Так, В. Щирбина називає реєстрацію процесуально-правовою дією, що є засобом набуття підприємством “формально-юридичних ознак суб’єкта права, згідно з якими воно починає функціонувати у господарсько-правовому обігу як загальновідома для третіх осіб і органів держави юридична особа”.Щоб стати активним учасником господарської діяльності, підприємство, насамперед, повинно сформувати персонал, “людський субстрат”, налагодити розгалужену систему договірних відносин тощо. Але для укладення як трудових, так й інших договорів ним мають бути проведені активні дії, що в юридичному змісті розглядаються як зовній прояв внутрішнього акту волі. Оскільки юридична особа, по суті, є “такою, що уявляється”, їй не притаманна така психофізична властивість як воля, що є вихідною категорією для права в суб’єктивному змісті, тобто джерелом вольових дій, які породжують правовідносини. Тому вона не може існувати і функціонувати без органів, дії котрих в межах закону і статуту розглядаються як дії самої юридичної особи (ст. 92 Цивільного кодексу України). Орган юридичної особи – це призначена або обрана одноособова посадова особа (директор, начальник, керуючий, голова), в службові обов’язки якої входить практичне здійснення наданих організаціям прав та покладених на них обов’язків.

Саме вона напрацьовує, виражає і здійснює «персоніфіковану волю» юридичної особи як дієздатний індивід – фізична особа (одноособово або колегіально). Її вираженням є підписання керівником підприємства договорів, документів, прикладання до них печатки тощо.Таким чином, з викладеного вище випливає, що без органів правоздатна юридична особа фактично є «паралізованим» суб’єктом права, який нездатний набувати не тільки цивільні права і брати на себе цивільні обов’язки, а й наймати працівників, бути учасником господарських та інших правовідносин.Так як реєстраційний порядок спростував існувавшу раніше можливість призначення керівника підприємства одночасно з прийняттям рішення про його створення, то це унеможливлює в більшості випадків і одночасне, в момент реєстрації, виникнення правоздатності та дієздатності (правосуб’єктності) підприємства. [20 с.402]Новий Цивільний кодекс України (ст. 91) надає юридичній особі універсальну правоздатність, і це є тенденцією розвитку вітчизняного цивільного законодавства, закономірним з огляду на становлення ринкових відносин. Разом з тим обсяг цивільної правоздатності юридичної особи визначається її засновницькими документами. Комерційні організації, якщо в їх засновницьких документах не міститься вичерпного переліку видів діяльності, котру вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом.

Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Якщо засновницьким договором, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів діяльності – вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої неприпустимо. Укладені такою юридичною особою за межами правоздатності угоди є недійсними. Такі обмеження, наприклад можуть стосуватися державних підприємств в частині розпорядження майном таких юридичних осіб. Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце і за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом.Є види діяльності, для здійснення яких необхідно отримати спеціальну ліцензію. Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Виконання його передбачено як для підприємницьких, так і непідприємницьких організацій. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. і Законом України “Про благодійництва і благодійні організації” від 7 березня 2002 р. [3 ст.91]Статути перших корпорацій затверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій, ними не передбачених, було правопорушенням. В країнах англо-саксонської системи явище спеціальної правоздатності отримало назву доктрини “Ultra vires”. В якій зазначалося, що здатність корпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена нею з перевищенням прав, наданих корпорації за законом, за загальним правилом є Ultra vires та недійсна. Застосовуючи цю доктрину, суди визнавали недійсними угоди, які виходили за межі цілей діяльності юридичної особи.

Директива № 1 не скасувала концепцію спеціальної правоздатності, а лише усунула її основний недолік – можливість визнання недійсними угод, укладених з перевищенням статутних меж. В подальшому в ряді країн за юридичними особами почали визнавати загальну правоздатність, рівну з правоздатністю людини.[24 с.347]Як елемент правосуб’єктності юридичної особи, правоздатність є тільки передумовою для виникнення дієздатності. Юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов’язки через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів.

Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з цих органів, порядок їх утворення, визначаються для різних видів юридичних осіб і регулюються Цивільним кодексом і законами про цих юридичних осіб, іншими правовими актами і засновницькими документами юридичної особи.Так, у випадках створення командитного або повного товариства його правосуб’єктність виникає у момент реєстрації, оскільки воно набуває цивільні права і обов’язки безпосередньо через своїх учасників (повних учасників), які діють від імені товариства (ст. 68, 75 Закону “Про господарські товариства”). Навпаки, у інших видах господарських товариств як обрання керівника з числа засновників (учасників), так і призначення зборами учасників найманого керівника можливе лише після реєстрації товариства.Слід звернути увагу і на поширену думку, яка грунтується на ст. 14 Закону “Про підприємства в Україні”, про те, що “свої права з управління підприємством власник здійснює безпосередньо або через уповноважені ним органи, хоча він може делегувати їх іншому органу, який передбачається статутом підприємства”. Як вбачається, право на управління підприємством розглядається не як зазначений вище виняток, а як його самостійне право, воно не ототожнюється з првами органу юридичної особи. [17 с.304]Так, дійсно, органи юридичної особи формують і виражають її волю, тому саме через ці органи, за їх допомогою, їхніми діями, юридична особа здобуває цивільні права і бере на себе цивільні обов’язки. Разом з тим, як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до п. 2 ст. 92 Цивільного кодексу України, інші суб’єкти, які є його учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обороті через своїх робітників, діями яких воно не тільки здійснює свої права і виконує обов’язки, а також набуває і припиняє їх.

Дії цих робітників вважаються згідно з законом діями самої юридичної особи.Відповідно до п. 3 статті 92 ЦК України, той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або засновницьких документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати досягнення цілей всіма можливими законними засобами і охорону інтересів юридичної особи, яку вони представляють. Вони не повинні перевищувати своїх повноважень. За порушення цих вимог вони несуть відповідальність. Вона полягає в обов’язку відшкодувати завдані збитки, шкоду, залежно від характеру існуючих правовідносин між юридичною особою і особою, яка її представляє. Якщо між юридичною особою і тією особою, яка її представляє, укладено трудовий договір, відповідальність настає за нормами трудового права.[3 с.63]

^ Розділ ІІ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ


2.1 Теоретичні засади класифікації юридичних осіб.


Юридична особа – узагальнююча назва організацій, які визнаються суб’єктами цивільних правовідносин. Таким статусом закон наділяє організації, які істотно відрізняються одна від одної. Ці відмінності значною мірою зумовлюють особливості їх створення, діяльності і припинення. З метою врахування цих особливостей, відображення їх соціальної природи та особливостей правового статусу, здійснюється класифікація юридичних осіб.Традиційним для законодавства багатьох країн є поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного права і юридичні особи публічного права. Причиною формування такої системи юридичної особи є поділ буржуазного права на публічне і приватне. В різних країнах в основу розмежування юридичних осіб на ці дві групи покладено різні критерії. У ФРН відмітними рисами цих юридичних осіб є правова природа акту, який є підставою їх виникнення. Юридичні особи публічного права виникають на підставі приватно-правового акту.

Юридичні особи публічного права, крім того, переслідують цілі публічного характеру, мають владні повноваження, особливий характер членства.У Великобрітанії публічними є ті корпорації, що створені заради політичних цілей. Їх статус характеризується наявністю владних повноважень, як правило, на певній території або області.Слід також відзначити, що юридичні особи публічного права є також органи, організації та установи, що здійснюють наукові, культурно-освітні, релігійні, та інші суспільно корисні функції державного значення, засновані на підставі норм публічного права. До їх числа входять академічні установи, університети, ліцеї, лікарні, торгові палати тощо. Засновуються вони в розпорядчому (деколи у дозвільному) порядку на основі спеціальних актів, що приймаються компетентними державними органами і в більшості випадків мають спеціальну правоздатність. [22 с.288]До приватних корпорацій відносяться ті з них, що створені приватними особами і переслідують їх особисті інтереси. У США всі корпорації поділені на чотири групи: публічні, напівпублічні, підприємницькі і не підприємницькі. До публічних віднесено державні й муніцтпальні органи. Напівпублічними є корпорації у галузі постачання населення газом, водою, електроенергією. Напівпублічні корпорації існують на гроші платників податків. Усі інші відносяться до категорії приватних, тобто тих, у створенні яких бере участь не держава, а приватні особи.

Непідприємницькі корпорації не мають на меті отримання прибутку (релігійні організації, школи, благодійні фонди). Якщо підсумувати, то до юридичних осіб публічного права відносять саму державу, яка віступає в майнових відносинах в якості особливого суб’єкта права – скарбниці, адміністративно-територіальні одиниці, державні установи і державні організації, які одночасно виступають і як господарюючі суб’єктами і як оргаанізації державного управління. Як правило, публічними визнаються юридичні особи, які наділені державними владними повноваженнями. Приватними є всі інші юридичні особи, тобто ті, які створюються приватними особами і переслідують приватні цілі. [14 с.67]В цивільному праві України, у відповідності до практики зарубіжних країн, також існує поділ юридичних осіб на юридичні особи публічного права та юридичні особи приватного права. Стаття 81 Цивільного кодексу України визначається, що “юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування”.

Отже, у розпорядчому порядку виникають державні юридичні особи. Якщо законом передбачено обов’язкове створення юридичної особи шляхом волевиявлення виборців – виборів, то така юридична особа також набуває статусу юридичної особи публічного права.

Юридичні особи публічного права створюються, як правило, для здійснення спеціальних публічних функцій, не зумовлених їх участю у цивільному обороті (міністерства та відомства тощо). Однак, це не означає, що вони не можуть вступати у цивільний оборот. [21 с.60]На підтвердження цього, стаття 82 Цивільного кодексу України визначає умови участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах: “на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом”. Це означає, що юридичні особи публічного права поряд з іншими юридичними і фізичними особами можуть брати участь у цивільних правовідносинах. У цьому виявляється специфічна риса цивільного права відношення, яке грунтується на характерній властивості цивільно-правового методу регулювання – рівності суб’єктів.Приватні юридичні особи створюються і діють в інтересах певного кола осіб: засновників, учасників або визначених в інший спосіб. Вони не мають такого загальносоціального значення як публічні юридичні особи, а тому створюються незалежно від держави, на основі загального її дозволу, вираженого в законі.

Правова підстава їх виникнення – засновницьке волевиявлення (угода) однієї або декількох осіб. Отже, публічна (не комерційна) юридична особа – це організація, яка на основі адміністративно-правового акту створена, дозволена державою або має особливий статус, і діяльність якої має загальносоціальне значення. Приватні (комерційні) юридичні особи – це організації, що створюються на підставі угоди з метою задоволення потреб певного кола осіб.Важливим є поділ юридичних осіб за елементами організаційно-правової форми. Така класифікація дозволяє комплексно охарактеризувати різні види юридичних осіб, які мають одну, або декілька спільних ознак. Організаційно-правова форма – визначається шістьма елементами: метою, складом засновників, правовим режимом майна, правовим статусом засновників, організацією управління, умовами відповідальності. За кожним з цих елементів можна виділяти групи та підгрупи юридичних осіб.

  1   2   3

Скачать, 32.95kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов