Категории:

 В останні роки все частіше йдеться про фізичний стан організму не тільки як про абстрагований соціальний феномен, але І як про властивість особистості

Поиск по сайту:


Скачать 138.41 Kb.
Дата09.03.2012
Размер138.41 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Яка ваша дитина? (на погляд батьків)
Таблиця 1 Нормативи фізичної підготовленості старших дошкільників до шкільного навчання
Моніторинґ здоров’я і розвитку особистості
Методика обстеження
Подобный материал:

 В останні роки все частіше йдеться про фізичний стан організму не тільки як про абстрагований соціальний феномен, але і як про властивість особистості. В системі фізичного виховання акцентуються механізми й ефекти впливу на її розумовий розвиток та розширення пізнавальної інформативності, вдосконалення почуттів і соціальної поведінки, моральності й духовності.

Вирішення питання фізичного вдосконалення та зміцнення здоров’я дітей ефективно відбувається шляхом комплексного розв’язання педагогічних, медичних і соціальних завдань з урахуванням індивідуальних особливостей дитини в різні вікові періоди.

Чинна концептуальна основа системи шкільного фізичного виховання полягає у формуванні рухової сукупності людини, яка виявляється в оволодінні руховими вміннями і навичками для досягнення визначеного результату з бігу, стрибків, метань. Однак за цим результатом не видно рівня розвитку особистості школяра з його інтересами, потребами, прагненнями. У процесі фізичного виховання не враховується, що показники сили, витривалості, спритності – це тільки зовнішній бік, який не завжди зумовлений внутрішнім психофізичним станом дитини.

Між тим, фізичний розвиток і здоров’я дитини необхідно розглядати у взаємозв’язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формуванням її особистості та індивідуальності.

Проблема росту і розвитку дітей, їхнього оздоровлення, створення умов для раціонального режиму дня, правильного співвідношення фізичних і розумових навантажень реально здійснюється на основі особистісно-орієнтованого підходу у вихованні дитини.

Головні цінності особистісно-орієнтованого виховання – дитина, її фізична і загальнолюдська культура. Звідси випливає положення про сутність фізичного виховання як діяльності, що зберігає і фізично розвиває дитину, стимулює її індивідуальне різнобічне вдосконалення.

Мета особистісно-орієнтованого виховання – не сформувати, а знайти, підтримати, розвинути індивідуальність, виховати механізми самореалізації, самозахисту, самовиховання, необхідні для становлення особистості та її взаємодії з іншими особистостями, з природою, культурою, цивілізацією.

Цей підхід спирається, перш за все, на розкриття інтересів самої особистості дитини, необхідність допомогти їй як індивідууму розкрити свій потенціал, внутрішні резерви здоров’я та фізичного стану. Крім того, такий підхід дозволяє кожній дитині самовиразитися, бути поміченою, визнаною.

Особистісно-орієнтований процес будується не лише на врахуванні індивідуальних особливостей вихованців, а, насамперед, на послідовному ставленні до них у процесі навчання і виховання як до особистостей, як до відповідальних і свідомих суб’єктів діяльності. “Не побачивши в дитині чогось цінного і цікавого, властивого тільки їй, педагог, по суті, не може виховувати цю особистість, оскільки в цьому випадку в нього немає точки опори для людського контакту зі своїм вихованцем”, – пише І.С.Кон.

Виховні ситуації, які створюються в рамках особистісно-орієнтованого фізичного виховання, мають забезпечити розвиток такого рівня свідомості, який би спонукав дитину до самопізнання фізичного стану і фізичної самоактивності з тим, щоб вона могла стати творцем власного духовно багатого, здорового життя. А це значить, що треба культивувати ситуації, в яких стосунки з дітьми як у педагогів, так і в батьків будуються на врахуванні не тільки їхньої гідності і права бути особистістю, а й фізичних можливостей.

Особистісно-орієнтоване фізичне виховання дітей має здійснюватися у двох напрямах.

Перший – це переважно соціалізація особистості, яка враховує, в першу чергу, потреби держави і спрямована на максимальну фізичну адаптацію дитини в суспільстві.

Другий – спрямований на максимальне розкриття особистісних фізичних здібностей і задатків дитини з урахуванням індивідуальних особливостей росту і розвитку, основних інтересів до певних видів спорту і фізичних навантажень, рівень психофізіологічних і рухових можливостей організму.

Урізноманітнення змісту занять особистісно-орієнтованою фізичною культурою дає можливість педагогові цілеспрямовано керувати процесом оволодіння дітьми знаннями, вміннями і навичками, тобто процесом їхнього самовдосконалення. Саме фізична культура передається через навички, вміння, знання, а засвоюється через зміст. Якісні характеристики знань, умінь і навичок – один із критеріїв особистісного розвитку дитини.

Встановлено:

-    суттєвим чинником завдань фізичного виховання є формування загальної культури, моральності і навичок міжособистісного спілкування;

-    однобічне формування лише фізичних якостей негативно впливає на вдосконалення особистості;

-    формування особистісно-орієнтованої фізичної культури повинно здійснюватися в межах змістовного, інформаційного й діяльнісного підходів.

Важливо не тільки те, що діти знають про значущість фізичних вправ, основи гігієни, харчування відповідно до здорового способу життя, а й їхня здатність до систематичного і якісного виконання і використання їх у своїй життєдіяльності. Знання, вміння і навички – це, за Сократом, “пошук самого себе у світі”.

Обов’язковим мінімумом змісту освіти з основ здорового способу життя для учнів має бути перелік таких обов’язкових знань:

1.    Про користь процедур загартування, фізичних вправ, рухливих ігор для зміцнення здоров’я та поліпшення фізичного росту і розвитку організму.

2.    Значення гігієнічного догляду за руками, обличчям, своїм тілом, культури харчування.

3.    Назва основних частин тіла.

4.    Правила поведінки у воді, в лісі, полі; профілактика нещасних випадків, отруєнь шкідливими грибами, ягодами, рослинами.

5.    Уявлення про етику поведінки зі своїми однолітками та дорослими взагалі та під час виконання фізичних вправ і рухливих ігор.

Необхідно враховувати, що психолого-педагогічні моменти розвитку у фізичному вихованні впливають через предмет діяльності. Основою може бути підхід, при якому фізичний розвиток і формування здоров’я дитини є не тільки метою, але й водночас процесом і результатом цілеспрямованої взаємодії педагогів, батьків і дітей, тобто вихователів і вихованців.

Завдання закладів освіти і батьків – допомогти “склеюванню” особистості. Одним із найефективніших методів вирішення цього завдання є навчання дитини керувати своїм тілом. Багато дітей сьогодні – ранні інтелектуали. В їхній голові – маса різноманітних знань, іноземних мов, комп’ютера тощо, від конструкції гальма до законів термодинаміки. Але ці абстрактні знання мертві, вони не допомагають дитині розібратися у світі, який їх оточує, в собі. Не вмієш рухатись – не вмієш пізнати навколишній світ і знання твоєї душі перекошені на один бік. Є й великі та незграбні дорослі, які блискуче вміють маніпулювати абстрактними символами, але це не допомагає позбавитись страху перед життям.

Ідеологічною основою формування здорового способу життя в умовах освітнього закладу може бути така концепція: ефективне використання засобів фізичного виховання, застосованих у режимі дня дитини, виступає як процес педагогічної допомоги дитині в становленні її суб’єктивності, культурної ідентифікації, соціалізації, життєвого самоствердження.

Завданням такої роботи є визначення ефективних засобів психолого-педагогічного впливу на формування здорового способу життя дітей у системі “сім’я-заклад освіти” на основі опрацювання принципу “батьки і педагоги – партнери”, який є інтеґруючим у справі виховання та навчання дітей. Суб’єктивною оцінкою може служити анкетування батьків за допомогою опитувальника “Яка ваша дитина?”.

 ^ Яка ваша дитина? (на погляд батьків)

1.    Особливі задатки, здібності.

2.    Естетичні нахили (музика, малювання, ліплення тощо).

3.    Спостережливість.

4.    Уважність.

5.    Швидкість мислення.

6.    Пам’ять:



7.    Діяльність, що подобається найбільше.

8.    Діяльність, що подобається найменше.

9.    Схильність до певної діяльності.

10.  Особливі риси характеру.

11.  Самостійність.

12.  Працелюбність.

13.  Самооцінка.

14.  Особливості поведінки.

15.  Ставлення до батьків.

16.  Ставлення до своїх обов’язків.

17.  Прагнення до фізичного самовдосконалення.

18.  Хронічні хвороби.

19.  Загальна оцінка здоров’я.

 Основними методами виховної роботи є засоби діагностики і відповідні програми з фізичного виховання, за допомогою яких батьки не лише можуть самостійно в домашніх умовах проводити корекцію фізичного і психологічного розвитку, визначати стан постави, ступень, а також, займаючись фізичними вправами разом із дитиною, значно поліпшити стан здоров’я всіх членів родини.

Вказаний підхід апробований на аналізі адаптації дітей до умов дошкільних закладів. Встановлено: якщо взяти формування і підтримання здоров’я дитини за умовну одиницю 100%, то вона розкладається таким чином: 30% – те, що може взяти на себе заклад освіти, 10-20% – інші заклади і плюс 50-60% – те, що повинні і можуть зробити батьки в сім’ї.

В сучасний період в освітянському просторі чітко спостерігається логіка різного роду починань (інновацій), характерною ознакою яких є глобальна “психологізація”, коли всі зусилля в дошкільному закладі зосереджені на розвитку інтелектуальних здібностей, пам’яті, увазі, і в той же час практично ігнорується фізичний розвиток дитини.

Особливо важливі для фізичного вдосконалення організму перше і друге семиріччя життя, коли відбувається активне дозрівання тілесної організації дітей. Древні люди це інтуїтивно відчували, і до недавнього часу кожний народ мав свою культуру рухів. Розмаїття культур не може приховати головної мети – це ретельне культивування тіла дитини, гармонійних форм тілобудови, фізичної досконалості, різнобічного розвитку як основ майбутніх духовно-душевних здібностей людини. Даоський мудрець казав: “Непідготовлене тіло не може стати середовищем зародження вищої мудрості і духовної досконалості”.

Необхідно зазначити, що ієрархія суспільних цінностей і засобів, що сприяють формуванню здоров’я і фізичної досконалості людини, не є постійною, а поступово змінюється впродовж віків. Наприкінці другого тисячоліття чітко спостерігалося створення нових систем суспільних цінностей, однією з яких є саме формування здоров’я і методів, що сприяють його зміцненню, підтримці і збереженню на певному рівні впродовж усього життя.

В усьому світі підвищується інтерес до соціального феномена, який у Східній Європі, в тому числі і в Україні, називається оздоровлювальною фізичною культурою, а в більшості країн – культурою рухів. До основних аналогів-термінів, що іменують підвищений інтерес до оздоровлювальної фізичної культури в різних країнах світу, належать такі назви: “створення нового тіла”, “індивідуалізація”, “постмодернізм”, “спортифікація суспільства” тощо. Отже, з ростом цивілізації соціальне й особисте значення спеціальної рухової діяльності у вигляді фізичної культури збільшується, набуваючи статусу природного профілактичного засобу проти негативного впливу індустріального та постіндустріального суспільства на фізичний і духовний стан людини.

Отже, акцент в охороні здоров’я зміщується в бік активної участі в ньому самих дітей за рахунок підвищення рівня знань і оволодіння вміннями та навичками з основ формування здорового способу життя засобами гігієни і фізичної культури, починаючи з раннього віку. Недостатнє розкриття цих питань не тільки гальмує створення цілісної теорії розвитку взаємовиховання в системі “дорослий-дитина” з формування здорового способу життя, але й негативно відбивається на освоєнні педагогами, а також батьками широкого діапазону науково обґрунтованих рекомендацій, які сприяють розвитку в дошкільнят потреби до самостійних занять фізичними вправами як одного із засобів гармонійного розвитку особистості.

Якщо статево-вікові особливості є основою “вікової педагогіки” (для всіх однакові програми і плани, терміни навчання, методика викладання), то принцип природовідповідності є непорушною основою “педагогіки диференційованої” (методів викладання відповідно до природних якостей дитини, термінів навчання тощо), яка тільки й може забезпечити високу якість виховання та навчання, успішно протистояти впливу негативних соціальних та екологічних явищ на організм дитини.

 ^ Таблиця 1

Нормативи фізичної підготовленості старших дошкільників до шкільного навчання

  

 

ВПРАВИ

ВІК

6

7

8

9

1.

Стрибок в довжину з місця (см)

100

125

140

145

2.

Кидки і ловлення м’яча об стіну з відстані 1 м протягом 30 сек. (разів)

19

22

24

26

3.

Згинання і розгинання рук в упорі лежачи об підлогу (разів)

6

9

12

15

4.

Стрибки зі скакалкою до втоми (разів)

24

40

60

85

5.

Піднімання тулубу в сід з вихідного положення лежачи (разів)

30

40

50

60

6.

Максимальна кількість присідань до втоми (разів)

40

60

80

100

 Одним з реальних підходів до вирішення цієї проблеми може бути створення на основі освітнього закладу “Школи здоров’я”, де для забезпечення поставлених завдань використовується модульний метод. Ця особливість дозволяє визначити етапи формування та управління “Школою здоров’я”, спираючись на такі заходи:

-    діагностика та самоаналіз психофізіологічного стану дітей, педагогів і батьків;

-    моделювання освітнього середовища, його організаційні, методичні та змістовні компоненти;

-    особливий режим рухової життєдіяльності;

-    формування індивідуальних корекційних програм.

У наш час на тлі оцінки певного рівня фізичного розвитку відсутня модельна характеристика фізичних можливостей як критерію функціональної готовності дитини старшого дошкільного віку до навчання в початкових класах. Відповідно до цих положень нами розроблена система етапів, яка дозволяє виявити рівень фізичної підготовленості дитини, відповідний до режиму навчання в початкових класах школи (специфічна модель); комплексу характеристик, що визначають ефективність навчальної діяльності й рівень фізичного стану згідно з індивідуальними морфофункціональними особливостями розвитку організму (дефінітивна модель); комплекс характеристик, придатних для прогнозування фізичного вдосконалення організму в процесі навчальної діяльності (ювенільна модель).

Встановлено, що більшість дітей дошкільного віку розпочинають навчання в школі фізично не готовими до нього. В результаті в дітей першого класу спостерігається не лише погіршення постави, зору, часті гострі респіраторні інфекції, але й психічна неврівноваженість та інші відхилення від норми розвитку.

При розробці специфічної моделі на підставі вивчення взаємозв’язку між фізичним розвитком, рівнем рухової підготовленості, захворюваністю протягом навчального року й успішністю учнів початкових класів визначені нормативи фізичної підготовленості дітей до навчання у школі, що сприяють нормальному засвоєнню навчальних предметів. Добір рухових тестів з урахуванням обсягу динамічного і статичного навантаження в добовому режимі рухової активності на певні м’язові групи розроблений відповідно до специфіки шкільного навчання і наведений у таблиці 1.

Щоб об’єктивно оцінити рівень фізичної підготовленості дитини до навчання у школі, педагогам і психологам, які беруть участь у приймальній комісії при подачі документів дітей для вступу до першого класу, пропонується, крім перевірки навичок читання та рахування, визначити за допомогою раніше підготовлених м’яча і скакалки ступінь розвитку фізичних якостей, координації рухів та інших навичок. Для інформативності батьків вивішуються таблиці нормативних вимог фізичної підготовленості дітей до навчання у школі.

У тому випадку, коли рухова підготовленість дитини в будь-якому тесті чи в усьому комплексі тестів недостатня, батькам пропонується в літній період допомогти дітям в домашніх умовах засвоїти запропоновані рухові завдання, додаючи поступово два-три рази на тиждень до виконання кожної вправи одне повторення.

Головна мета сучасної освіти – формування всебічно розвиненої особистості, яка має не тільки високий рівень знань і вмінь, а й високий потенціал творчого, морального, фізичного, психологічного розвитку і здоров’я.

Ефективність впливу освітнього і оздоровлювально-виховного середовища, наступність між освітньо-виховними ланками залежить від своєчасної оцінки і врахування сукупності багатьох факторів, які можна визначати в динаміці кожного місяця, навчального року за допомогою системи оцінки ефективності оздоровлювально-виховної роботи або моніторинґу здоров’я і розвитку особистості дитини.

 ^ Моніторинґ здоров’я і розвитку особистості

Комплексне оцінювання освітньої та оздоровлювально-виховної роботи в системі “освітній заклад-сім’я”, що включає в себе: оцінку інтелектуальних можливостей і творчого розвитку, особливостей індивідуальної адаптації та ставлення дітей до навчання, аналіз вікової фізичної підготовленості, уніфіковані критерії оцінки росту і розвитку індивідуально-психологічних та моральних якостей, функціонального стану і захворюваності дітей.

 ^ Методика обстеження

Оцінювати рівень розвитку особистості на тому чи іншому етапі пропонується за допомогою кваліметричного методу (від лат. qualis – який за якістю, метрія – наука про методи кількісної оцінки якості), тобто проводити оцінку параметрів особистості дітей. Реалізуються принципи кваліметрії через критеріальні моделі. У цьому випадку їх п’ять, виходячи зі змісту всебічного розвитку особистості і здоров’я: модель оцінки рівня знань, умінь і навичок; творчого розвитку; морального розвитку; індивідуально-психологічного розвитку та розвитку фізичної культури дитини.

Моделі містять фактори, які розкривають певні властивості того чи іншого рівня, наприклад: рівень знань; рівень морального і творчого розвитку – через добір якостей, притаманних цьому віку; рівень розвитку фізичної культури дитини – через загальну оцінку, ставлення до предмета, культуру рухів і ступінь зміни рівня фізичної підготовленості.

В колонці “Критерії фактора” позначається досягнутий дитиною результат у його цифровому значенні (5-бальній системі оцінювання).

На практиці цей метод можна починати використовувати з першої сходинки освітньої системи, тобто з дошкільного закладу, а потім і в школі, де педагог спільно з батьками суб’єктивно оцінює і фіксує рівень розвитку кожної дитини за п’ятьма напрямами. Аналізуючи набуті результати, обчислюється коефіцієнт всебічного розвитку особистості дитини:

Квсеб.роз.= (Кзн+Ктв+Кмор+Кпс+Кфк)/5,

де   Квсеб.роз.  –   коефіцієнт всебічного розвитку;

       Кзн  –   коефіцієнт рівня знань, умінь і навичок;

       Ктв  –   коефіцієнт рівня творчості;

  Кмор –   коефіцієнт рівня морального розвитку;

       Кпс  –   коефіцієнт рівня індивідуально-психологічного розвитку;

       Кфк  –   коефіцієнт рівня розвитку фізичної культури.

Чим більше рівень розвитку відповідає віковому стандарту дитини, тим вище в неї бальна оцінка значення коефіцієнта всебічного розвитку особистості й здоров’я.

Динаміка показників рівня розвитку дитини (їхнє зростання або зниження) слугуватиме об’єктивною оцінкою роботи окремого педагога.

ЛІТЕРАТУРА

1.  Дубогай О.Д. Інтеграція пізнавальної і рухової діяльності в системі навчання й виховання школярів / О.Д.Дубогай, Б.П.Пангелов, Н.О.Фролова, М.І.Горбенко. – К.: Оріяни, 2001. – 152 с.

2.  Дубогай О.Д. Основні поняття і терміни оздоровчої фізичної культури та реабілітації: Навчальний посібник / О.Д.Дубогай, А.М.Тучак, С.В.Костікова, А.О.Єфімов. – Луцьк: Надстир’я, 1998. – 104 с.

Скачать, 224.62kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru