Категории:

М. П. Пан Рецензент: зав кафедри управління будівництвом І міським господарством хнамг, доктор економічних наук А.Є. Ачкасов

Поиск по сайту:


страница2/8
Дата09.03.2012
Размер1.83 Mb.
ТипКонспект
Основні питання теми
Конкурентоспроможність потенціалу підприємства
3.2. Діагностика конкурентних сил
Позицію підприємства в галузі
Низькі витрати
Таблиця 3.1. Класифікація ключових чинників успіху у галузі
3.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства
3.4. Стратегічний аналіз конкурентоспроможності потенціалу підприємства
Таблиця 3.2.  Зовнішні можливості та загрози для потенціалу підприємства
Таблиця 3.3. Сильні та слабкі позиції функціональних складових потенціалу підприємства
Таблиця 3.4. Оцінка сильних і слабких позицій потенціалу підприємства
Таблиця 3.5.  Результати бальної оцінки критеріїв за методом SPACE-аналізу для підприємства «Добробут»
Фінансова сила підприємства (ФС)
Загальна оцінка критерію
Загальна оцінка критерію
Загальна оцінка критерію
Загальна оцінка критерію
Змістовний модуль 1.2. оцінка потенціалу підприємства
4.1. Особливості потенціалу підприємства як об’єкта оцінки
4.2. Поняття вартості та ії модифікації
...
Полное содержание
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 3. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА


^ Основні питання теми:


  1. Сутність та рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства

  2. Діагностика конкурентних сил

  3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

  4. Стратегічний аналіз конкурентоспроможності потенціалу підприємства


3.1. Сутність та рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства


У ринковому середовищі, на формування якого були спрямовані всі заходи вітчизняної економічної політики останніх років, її засновником вважається Адам Сміт, який ще в 1776 р. сформулював поняття конкуренції як певного виду супер­ництва, конкуренції як змагальності, суперництва, напруженої боротьби юридичних або фізичних осіб на ринку за покупця, за своє виживання в умовах дії закону «вимивання» неякісних товарів та послуг.

Поняття «ринку» при цьому інтерпретується як умовне місце купівлі-продажу конкретного товару, яка здійснюється у певних умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових норм і правил.

Конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення їм конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, що діють на даному ринку.

^ Конкурентоспроможність потенціалу підприємства можна визначити як комплексну порівняльну характеристику потенціалу, яка відбиває ступінь переваги сукупності інди­каторів якості використання ресурсів та організації взаємозв'язків між ними, що визначають ефективність потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів.


^ 3.2. Діагностика конкурентних сил


Згідно з результатами досліджень відомого англійського економіста М. Е. Портера, стан конкуренції на певному ринку можна охарактеризувати п'ятьма конкурентними силами суперництво серед конкуруючих продавців:

  1. конкуренція з боку товарів, що є замінниками і конкурентоспроможних за ціною;

  2. загроза появи нових конкурентів;

  3. економічні можливості та торгові здібності постачальників;

  4. економічні можливості та торгові здібності покупців.

Модель п'яти сил конкуренції широко застосовується в процесі аналізу конкурентних сил на загальну конкурентну ситуацію в галузі.

Між конкурентними силами існує і зворотний зв'язок, який характеризується залежністю конкурентного тиску з боку тієї чи іншої сили від структури галузі, її економічних і технічних характеристик.

Значення кожної з п'яти сил залежить від галузі, в якій функціонують конкуруючі підприємства, і визначає в оста­точному підсумку прибутковість галузей. У тих галузях, де дії цих сил складаються сприятливо, численні конкуренти можуть одержувати високі прибутки від вкладеного капіталу. У тих же галузях, де одна чи кілька сил діють несприятливо, далеко не всі підприємства отримують довгий час високі прибутки.

^ Позицію підприємства в галузі визначають його конкурентні переваги, що поділяються на два основні типи:

  • більш низькі ціни;

  • диференціація товарів.

^ Низькі витрати відбивають здатність фірми розробляти, випускати і продавати порівнянний товар з меншими ви­тратами, ніж конкуренти.

Диференціація - це здатність забезпечити покупця унікальною продукцією або продукцією з більшою цінністю завдяки новим, особливим, споживчим властивостям товару або після продажного обслуговування.

Конкурентна перевага будь-якого типу забезпечує більш високу ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства порівняно з конкурентами. Підприємство з низькими витратами отримує більший прибуток, як правило, за рахунок масовості товарів, що виробляються.


^ Таблиця 3.1. Класифікація ключових чинників успіху у галузі


Елементи потенціалу

Ключові чинники успіху

Технології

• Використання інновацій у виробничому процесі

• Висока якість наукових досліджень

• Наявність прогресивних технологій

•Розробка нових товарів та послуг

Кадри

• Наявність висококваліфікованих кадрів, професіоналів в певній галузі

• Досвід персоналу в певній галузі

• Здатність до розробки та реалізації інновацій

• Наявність системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно зі стратегічними цілями діяльності

Виробництво

• Надійність матеріалів та комплектуючих виробів

• Низька собівартість продукції

• Висока якість продукції

• Високий рівень фондовіддачі

• Наявність розвиненої транспортної інфраструктури в місці розташування підприємства

• Висока продуктивність праці

• Можливість виконання індивідуальних замовлень на виробництво

• Наявність високоякісної паливної арматури, дешевих джерел енергії

Маркетинг і збут

• Високий рівень обслуговування

• Низький рівень повернень замовлень покупців

• Широкий асортимент продукції

• Висока кваліфікація персоналу служби маркетингу

• Висока якість реклами

• Привабливий дизайн

• Гарантійне обслуговування покупців

• Широка мережа дилерів

• Наявність власних одиниць роздрібної торгівлі

• Низькі витрати реалізації

• Висока швидкість доставки

Організаційні можливості

• Досконалі інформаційні системи

• Висока швидкість виведення нових товарів на ринок

• Висока швидкість проходження управлінських рішень

• Використання Internet та здійснення електронної комерції

• Високий рівень кваліфікації менеджерів

Інші елементи

• Наявність позитивного іміджу

• Загальний низький рівень витрат

• Привабливе місце розташування

• Доступність позикових ресурсів


Виявити конкурентну перевагу, як правило, простіше, ніж її утримати. М. Портер розглядає три чинника утримання конкурентної переваги.

Перший чинник визначається джерелом переваги. Існує ціла ієрархія конкурентних переваг з погляду їхньої утримуваності. Переваги низького рангу (наприклад, дешева робоча сила, сировина) досить легко можуть одержати і конкуренти. Наприклад, провідні західноєвропейські компанії розміщують виробництво своєї продукції у країнах Азії, де ціна робочої сили значно дешевша за ціну аналогічного ресурсу у країнах Західної Європи.

Переваги більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на основі унікальних товарів і послуг, репутація фірми, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами та ін.) можна утримувати більш тривалий час, але вони пов'язані зі значними інвестиціями, ризиком одержання додаткового прибутку.

Другий чинник утримання переваги визначається кількістю наявних у фірми явних джерел конкурентної переваги перед конкурентами.

Третій чинник - постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності.


^ 3.3. Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства


В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства складається з наступних етапів:

1.визначення мети оцінки конкурентоспроможності;

2.вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

  1. визначення груп ключових показників конкурентоспроможності, які підлягають оцінюванню (групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної структури управління та ін.);

  2. розрахунок одиничних, групових, інтегральних показників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

  3. обгрунтування висновку про рівень конкурентоспроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

Як індикатори звичайно виступають такі показники та характеристики:

  • конкурентоспроможність продукції;

  • якість, надійність продукції;

  • відмітні властивості товарів;

  • імідж підприємства;

  • відносна частка ринку;

  • рівень витрат;

  • методи продажів;

  • рентабельність реалізації;

  • темп зростання виручки від реалізації;

  • фінансові коефіцієнти;

  • ефективність використання ресурсного потенціалу (фондовіддача, продуктивність праці, енергоємність, ефективність технології, ефективність інформаційних ресурсів, ефективність заходів для підвищення творчої активності персоналу й ін.);

  • темпи зростання вартості підприємства;

  • ефективність реклами і способів стимулювання збуту;

  • компетенція та досвід персоналу;

  • рівень плинності кадрового складу;

  • показники екологічності виробництва;

  • ефективність обслуговування і т. ін.

Суть методу різниць полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами - показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових інди­каторів конкурентоспроможності.

Метод рангів, на відміну від попереднього методу, передбачає порівняння об'єкта оцінки з групою підприємств-конкурентів та дозволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі, ре­зультати за якими гірші, ніж у конкурентів.

Сутність матричних методів полягає у визначенні кіль­кісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у гра­фічному визначенні його конкурентної позиції у матриці конкурентоспроможності за певними параметрами. Кожна вісь матриці у графічній інтерпретації розбивається на декілька рівнів і характеризує один із параметрів конкурентоспроможпості (однокритеріальна вісь) або декілька параметрів, об'єднаних інтегральним критерієм їхнього вимірювання (багатокритеріальна вісь). В результаті отримується низка комбінацій, кожна з яких відповідає певній позиції в конку­рентній боротьбі.

Один з поширених матричних методів - метод балів. Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

  1. Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкуренто­спроможності для п об'єктів. Кожен і-й показник (1 ≤ і ≤ т ) на j-му об'єкті (1 ≤ j ≤ n) задається величиною відповідного ко­ефіцієнта: Кij. У результаті одержуємо матрицю X, рядки якої характеризують аспекти конкурентоспроможності об'єкта за т різними

  2. показниками:

K11 K12 K13 K14 K1n

X = K21 K22 K23 K24 K2n

... ... ... ... ... (3.1.)

Km1 Km2 Km3 Km4 Kmn


2. Ранжирування оціночних показників за ступенем вагомості.

Результатом цього етапу є побудова деякого вектора (k1, k2,...,km), де ki - коефіцієнт вагомості кожного показника. У вітчизняній аналітичній практиці вагомість показників прийнято визначати експертним шляхом з урахуванням уявлення про важливість того чи іншого показника саме для оцінки конкурентоспроможності об'єкта.

3. Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з т показників. Цей вектор становить додатковий рядок чисел (Kmaxi) - показників підприємства - еталона, де

Kmaxi = max Kj (1 ≤ i ≤ n) (3.2)

4. Складання нормалізованої матриці X' шляхом стан­дартизації показників вихідної матриці ij) відносно відпо­відного показника еталонного підприємства за формулою:

Kij' = Kij / Kmaxi (3.3)

Слід зазначити, що стандартизація дозволяє уникнути неявного ранжирування показників, коли мала варіація окремого показника може вплинути на результати оцінки.

5. Розрахунок балів, отриманих підприємствами за певним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності:

Бij = Kij' х Б maxi, (3.4)

де Бmaxi - максимально встановлений бал оцінювання окремого показника.

6. Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності та ранжирування підприємств у порядку зростання інтегрального показника з використанням наступної формули:

n

Kспрj = ∑ Бij x ki (3.5)

j=1

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце, в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й кількісно оцінити відставання від найбільш конкурентоспроможного підприємства.


^ 3.4. Стратегічний аналіз конкурентоспроможності потенціалу підприємства


В найбільш загальному вигляді стратегічний аналіз - це комплексне дослідження економічної системи за параметрами, які визначають її майбутній стан.

Метою стратегічного аналізу конкурентоспроможності потенціалу підприємства є виявлення позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на формування та розвиток елементів потенціалу у конкурентному середовищі.

У процесі проведення стратегічного аналізу об'єкта зазвичай застосовуються такі прикладні прийоми і методи:

  • STEP - аналіз;

  • SWOT - аналіз;

  • SPACE - аналіз;

  • GAP - аналіз;

  • метод аналізу LOTS;

  • PIMS - аналіз;

  • вивчення профілю об'єкта;

  • модель GE/McKinsey; .

  • система 111-555.

Метод STEP-аналізу дозволяє охарактеризувати зов­нішню економічну ситуацію комплексно, оцінюючи вплив чинників: суспільних, технологічних, економічних, політичних, правових. Аналіз здійснюється за схемою «чинник - підпри­ємство». Результати аналізу оформлюються у вигляді матриці, на горизонтальній осі якої визначаються чинники макро-середовища, на вертикальній - сила їхнього впливу в балах, рангах або інших одиницях виміру. Результати STEP-аналізу дозволяють оцінити зовнішню економічну ситуацію в галузі виробництва та комерційної діяльності.

Одним із найпоширеніших інструментів стратегічного аналізу позиції підприємства (потенціалу) в конкурентній боротьбі є метод SWOT-аналізу (назва утворилася як абревіатура чотирьох англійських слів: Strengths, Weeknesses, Opportunities, Threats - SWOT, що у перекладі означає «сили, слабкості, можливості, загрози»).

  1. прийняттю зусиль щодо перетворення слабкостей на сили, загроз на можливості;

  2. розвитку сильних позицій відповідно до обмежених можливостей.

SWOT-аналіз передбачає виконання певної послідовності дій.

Ідентифікація та вивчення факторів зовнішнього оточення підприємства (табл. 3.2.) з метою виявлення поточних та потенційних загроз та своєчасного запобігання збитків внаслідок їхньої дії.

Ідентифікація та вивчення факторів зовнішнього оточення підприємства (табл. 3.2.) з метою виявлення поточних та потенційних можливостей, необхідних для запобігання загрозам і зміцнення конкурентних позицій.

Ідентифікація та аналіз сильних позицій складових потенціалу - конкурентних переваг підприємства.

Ідентифікація та аналіз слабких сторін потенціалу підприємства.


^ Таблиця 3.2.  Зовнішні можливості та загрози для потенціалу підприємства (приклад)

Чинник зовнішнього середовища

Можливості

Загрози

Економіка

- Зростання ВВП

- Активізація інвестиційних процесів

- Стабільність валютних курсів

- Економічна криза в країні

- Високий рівень інфляції

- Високий рівень процентних ставок

- Високий рівень податків

Політика та законодавство

- Політична стабільність

- Досконалість законодавчих актів

- Стабільність законодавства

- Високий тиск політичних сил на економіку

- Мінливість законодавства

- Суперечність законодавства

Соціальна сфера

- Зростання грошових доходів та заощадженнь населення

- Підвищення культурного рівня

- Зменшення реальних доходів населення

- Погіршення демографічної ситуації

Розвиток науки та техніки

- Швидкий розвиток інформаційних технологій

- Поліпшення інноваційного клімату

- Низький рівень витрат на наукові дослідження

- Низька якість інформаційних ресурсів


Доцільно розглядати сильні та слабкі сторони за окремими функціональними складовими потенціалу (табл. 3.3.).

Аналіз сильних і слабких сторін здійснюється за допомогою порівняльних методів. Так, кожна позиція, визначена, на­приклад, в табл. 3.7, оцінюються за визначеною шкалою оцінки (бальною) та, як правило, ранжується за важливістю, тобто зважується (для отримання більш достовірних результатів). Конкурентні сили підприємства за окремими позиціями визначаються шляхом порівняння його оцінок

^ Таблиця 3.3. Сильні та слабкі позиції функціональних складових потенціалу підприємства (приклад)

Складова

потенціалу

Сильні позиції

Слабкі позиції

Виробнича

- Низький рівень собівартості

продукції

- Висока якість продукції

- Висока фондовіддача

- Впровадження інновацій у виробничий процес

- Сучасне високопродуктивне обладнання

- Застаріле обладнання

- Високий рівень витрат порівняно з конкурентами

- Високий рівень енергоємності технології порівняно з конкурентами

- Низький рівень завантаження виробничих потужностей

Кадрова

- Висока кваліфікація та компетентність персоналу

- Здатність працівників до генерування ідей

- Позитивна ділова репутація

- Неефективна система мотивації та стимулювання праці

- Високий рівень плинності кадрів

Маркетингова

- Висока частка ринку

- Ефективна реклама та стимулювання збуту

- Високий рівень лояльності споживачів до продукції

- Високий рівень диференціації продукції

- Недостатній рівень широти та глибини асортименту

- Зменшення ринкової частки

- Скорочення кліентної бази

Фінансова

- Доступність позикових коштів

- Висока ділова активність

- Висока ліквідність активів

- Стійке фінансове становище

- Високий рівень рентабельності капіталу

- Недостатність фінансових ресурсів

- Нестійке фінансове становище

- Високий рівень залежності від кредиторів

- Низька рентабельність

Організаційні

можливості

- Кваліфікований менеджмент

- Ефективна організаційна структура

- Низька кваліфікація менеджерів

- Низька швидкість проходження керуючих впливів

Для отримання загального результату оцінки застосовується показник «абсолютної конкурентної сили», який для j-ої кількості підприємств (j є [1; m]) розраховується за формулою:

n

KC абс = ∑ (KСiоц - max KCij), (3.6)

i=1

де КСaбс - абсолютна конкурентна сила підприємства - об'єкта оцінки;

КСіоц - оцінка і-го чинника конкурентної сили (слабкості) для оцінюваного підприємства;

KCіj - оцінка і-го чинника конкурентної сили (слабкості) для j-го підприємства - конкурента;

п - кількість чинників, що характеризують сильні та слабкі конкурентні позиції.

Розглянемо застосування аналізу сильних і слабких сторін на прикладі оцінки підприємства «Будпроект», яке займається виробництвом покрівельних матеріалів. Результати розрахунків конкурентної сили за окремими позиціями та абсолютної конкурентної сили (без ранжування за важливістю) наведено в табл. 3.4. (шкала вимірювання - від 0 до 10 балів).

^ Таблиця 3.4. Оцінка сильних і слабких позицій потенціалу підприємства

№ з/п

Чинник

Оцінка

КСоц - КСі

КС1

КС2

КС3

КСоц

1

Частка ринку

4

5

7

5

-2

2

Якість продукції

6

6

7

8

+1

3

Прибутковість

6

7

7

7

0

4

Технічний потенціал

6

7

8

9

+1

5

Розробка та реалізація інновацій

5

5

9

6

-3

6

Кадровий потенціал

6

9

8

8

-1

7

Менеджмент

6

6

7

7

0

Конкурента сила

39

45

53

50

-4


Як бачимо, конкурентна сила підприємства «Будпроект» оцінюється в 50 балів, що гірше від лідера досліджуваної групи - третього конкурента на 3 бали, але краще за другого та першого конкурентів відповідно на 5 і 11 балів.

Абсолютна конкурентна сила підприємства «Будпроект» має від'ємне значення та дорівнює - 4 бала (для порівняння у другого конкурента - (-7) балів, у першого - (-17) балів). Таким чином, для досліджуваного підприємства слабкості пере­вищують сильні позиції.

5. Узгодження сил (слабкостей) із можливостями (за­грозами) шляхом їхнього позиціонування на полях двомірної SWOT-матриці (вісь абсцис - сили та слабкості, вісь ординат - можливості та загрози) та розробки стратегій підвищення конкурентоспроможності відповідно до однієї з чотирьох можливих позицій в матриці:

  1. сильні позиції - зовнішні можливості (стратегія використання сил для реалізації можливостей);

  2. сильні позиції - зовнішні загрози (стратегія використання сил для нейтралізації загроз);

  3. слабкості - зовнішні можливості (стратегія реалізації можливостей для подолання слабкостей);

  4. слабкості - зовнішні загрози (стратегія скорочення діяльності в даному ринковому сегменті).

Метод SPACE-аналізу є похідним від SWOT-аналізу та застосовується для оцінки сильних та слабких сторін діяль­ності невеликих підприємств за такими групами критеріїв:

1) фінансова сила підприємства (ФС);

  1. конкурентоспроможність підприємства (КП);

  2. привабливість галузі (ПГ);

  3. стабільність галузі (СГ).

На основі вивчення ключових критеріїв у складі кожної групи складається матриця спрямованої стратегії в системі координат SPACE та будується вектор позиції підприємства, що оцінюється. Положення вектора визначає тип рекомендованої стратегії (консервативна, захисна, конкурентна, агресивна) для зміцнення конкурентних позицій.

Розглянемо застосування даного методу для аналізу ринкової позиції та вибору оптимальної стратегії середнього за обсягами діяльності підприємства з виробництва меблів «Добробут», результати бальної оцінки показників за клю­човими критеріями для якого наведені в таблиці 3.5.


^ Таблиця 3.5.  Результати бальної оцінки критеріїв за методом SPACE-аналізу для підприємства «Добробут»

Критерії

Оцінка, балів

Вага

Зважена оцінка, балів

^ Фінансова сила підприємства (ФС)




Рентабельність інвестицій

2

0,3

0,6

Динаміка прибутку

3

0,3

0,9

Рівень фінансової стійкості

7

0,4

2,8

^ Загальна оцінка критерію

4,3

Конкурентоспроможність підприємства (КП)




Частка підприємства на ринку

4

0,2

0,8

Конкурентоспроможність продукції

5

0,2

1,0

Рентабельність реалізації продукції

4

0,6

2,4

^ Загальна оцінка критерію

4,2

Привабливість галузі (ПГ)




Рівень прибутковості галузі

8

0,4

3,2

Стадія життєвого циклу галузі

6

0,3

1,8

Залежність розвитку галузі від кон'юнктури

7

0,3

2,1

^ Загальна оцінка критерію

7,1

Стабільність галузі (СГ)




Стабільність прибутку

8

0,5

4,0

Рівень розвитку інноваційної діяльності в галузі

3

0,3

0,9

Маркетингові та рекламні можливості

7

0,2

1,4

^ Загальна оцінка критерію

6,3


Для оцінки фінансової сили підприємства було обрано показники рентабельності інвестицій, динаміки прибутку та рівня фінансової стійкості (залежності від зовнішніх зобо­в'язань); для оцінки конкурентоспроможності підприємства - показники частки підприємства на ринку, рентабельності реалізації продукції та конкурентоспроможності продукції; привабливість галузі визначається рівнем її прибутковості, стадією життєвого циклу, залежністю від ринкової кон'юнктури, а стабільність галузі - стабільністю прибутку, рівнем розвитку інноваційної діяльності та маркетинговими й рекламними можливостями.

Кожен показник, що характеризує ключові критерії, оцінювався за десятибальною шкалою на основі порівняння фактичних значень фінансових коефіцієнтів із нормальним їх рівнем для підприємства та на основі вивчення статистичної інформації щодо економічного становища галузі.

Результати зваженої оцінки фінансової сили підприємства (4,3 бала) свідчать про наявність певних проблем на підпри­ємстві, пов'язаних із забезпеченням ефективного використання вкладеного капіталу. Так само невисоким є і рівень кон­курентоспроможності підприємства (4,2 бала) через незнання керівництвом підприємства секрету доходності бізнесу, про достатньо високий рівень якого свідчать високі оцінки привабливості та стабільності галузі (7,1 бала та 6,3 бала відповідно).

Після отримання зважених оцінок ключових критеріїв наступним етапом SPACE-аналізу є побудова вектора реко­мендованої стратегії в системі координат SPACE (рис. 3.1).

Початок вектора знаходиться в точці початку координат, кінець вектора знаходиться в точці А з координатами:

х = ПГ- КП;

у = ФС- СГ.

Відповідно для підприємства-об'єкта оцінки ці координати дорівнюють:

х =7,1 - 4,2 = 2,9;

у = 4,3 - 6,3 = -2,0.



Рис. 3.1. Визначення вектора рекомендованої стратеги підприємства в системі координат SPACE


Метод аналізу GAP розроблено в Стенфордському дослідницькому інституті в Каліфорнії. Він становить спробу знайти методи розробки стратегії та методи управління, які дозволяють привести справи у відповідність із найбільш високим рівнем вимог.

Використання методу передбачає виконання послідовності таких дій:

  1. попереднє формулювання цілей діяльності на 1 рік, 3 роки, 5 років;

  2. прогноз динаміки норми прибутку в ув'язуванні з встановленими цілями бізнес-одиниці;

3) установлення розриву між цілями та прогнозами;

  1. визначення альтернатив здійснення інвестицій для бізнес-одиниці та прогноз результатів;

  2. визначення загальних альтернативних конкурентних позицій для кожної бізнес-одиниці та прогноз результатів;

  3. розгляд інвестицій і альтернатив цінової стратегії для кожної бізнес-одиниці;

  4. узгодження цілей стратегії кожної бізнес-одиниці з перспективами портфеля в цілому;

  5. установлення розриву між попередніми цілями діяльності і прогнозом для кожної бізнес-одиниці;

  6. уточнення профілю можливих придбань (створення) нових бізнес-одиниць;

  7. визначення ресурсів, необхідних для таких придбань, і характеру їхнього можливого впливу на наявні в портфелі бізнес-одиниці;

  8. перегляд цілей і стратегії існуючих підприємств із метою створення цих ресурсів.

Подібний аналіз може здійснюватися як для бізнес-одиниць окремого підприємства, так і для групи підприємств, а його результатом є розробка заходів для ліквідації розриву між бажаною і прогнозованою діяльністю.

Спробою об'єднати всі елементи цілісного погляду на бізнес з'явилася розробка приблизно в 1980 р. методу аналізу LOTS (зі шведської - «лоцман»), метою якого є розробка заходів для найбільш повного задоволення вимог покупців.

Сутність застосування методу полягає в ґрунтовному, послідовному обговоренні на різних рівнях проблем бізнесу за такими напрямками:

  1. ідентифікація існуючого положення;

  2. можливості, закладені в стратегію діяльності;

  3. реальність і ступінь досягнення довгострокових цілей;

  4. реальність і ступінь досягнення короткострокових цілей;

  1. методи й об'єкти, що будуть задіяні в ході аналізу;

  2. формування і використання кадрового потенціалу;

  1. оцінка реалізації планів розвитку;

  2. організація менеджменту;

  3. аналіз звітності.

Під час обговорення цих проблем розробляються різні моделі стратегії ведення бізнесу та способи вирішення завдань, які дозволять найбільш ефективно підприємству або підрозділу будувати взаємини з зовнішнім оточенням.

PIMS-аналіз (Profit Impact of Market Strategy), або аналіз рівня впливу обраної стратегії на величини прибутковості та готівки. Даний метод заснований на використанні емпіричної моделі, що пов'язує широкий діапазон стратегічних змінних (таких, як ринкова частка, якість продукту, вертикальна інтеграція) і ситуаційних змінних (швидкість зростання ринку, стадія розвитку галузі, інтенсивність потоків капіталу) з величиною прибутковості та здатністю організації генерувати готівку. Метод PIMS-аналізу був розроблений у середині 60-х років у компанії «General Electric» і заснований на результатах аналізу діяльності більш ніж 150 великих і малих компаній.

Ціль проведення даного аналізу полягає у визначенні стратегій, які варто вибирати в конкретних ринкових умовах.

За результатами проведених досліджень були побудовані рівняння множинної регресії, що пов'язують показники прибутковості та готівки з різними змінними величинами, які були згруповані в п'ять класів:

1. Привабливість ринкових умов:

  • швидкість зростання галузі в довгостроковій перспективі (4-10 років);

  • швидкість зростання галузі в короткостроковій перспективі (до 3 років);

  • стадія життєвого циклу продукту.

2. Сила конкурентних позицій:

  • ринкова частка;

  • відносна ринкова частка;

  • відносна якість продукту.

3. Ефективність використання інвестицій:

  • інтенсивність інвестицій (сумарні інвестиції, віднесені до обсягу продажів, і сумарні інвестиції, віднесені до доданої вартості);

  • інтенсивність основного капіталу (відношення основного капіталу до обсягу продажів);

  • вертикальна інтеграція (відношення доданої вартості до обсягу продажів);

  • процент використання виробничих потужностей.

4. Використання бюджету за наступними напрямками:

  • витрати на маркетинг відносно обсягу продажів;

  • витрати на наукові дослідження відносно обсягу продажів;

  • витрати на нові продукти відносно обсягу продажів.

Поточні зміни в положенні на ринку:

• зміна ринкової частки.

Були отримані результати, що показують найбільш суттєву залежність збільшення прибутковості від скорочення капіталоємності виробництва, зростання відносної якості продукту, продуктивності праці та показника відносної ринкової частки конкретних цільових ринків.

Метод вивчення профілю об'єкта полягає в ідентифікації та кількісній оцінці (за єдиною відносною або бальною шкалою) характеристик, які визначають ступінь лояльності споживачів до підприємства.

Профіль у даному контексті являє собою сукупність специфічних параметрів, які характеризують об'єкт аналізу і завдяки яким він відомий цільовій групі споживачів.

Після того, як кількісні оцінки отримані, дається їхня графічна інтерпретація, яка дозволяє наочно побачити позиції, по яких мається відставання від конкурента або випередження його результатів.

Приклад побудови профілю характеристик фірми, що займається рекламним бізнесом, наведений на рис. 3.2.


Характеристики фірми

Оцінка характеристик від 0 (min) до 10 (max) балів

0

2

4

8

10

1. Якість послуг



2. Імідж і ділова репутація

3. Ступінь лідерства на ринку

4. Забезпеченість матеріальними і фінан­совими ресурсами

5. Кадровий потенціал

6. Рівень цін

7. Організація менеджменту


Примітка: лінія характеризує профіль об'єкта оцінки;

лінія характеризує профіль підприємства-конкурента.


Рис. 3.2. Побудова профілю об'єкта


Вертикальна вісь поділяється на три відрізка, що від­повідають високій (67-100 балів за 100-бальною шкалою), середній ( 33-67 балів) і низькій (менше за 33 бали) приваб­ливості ринку. Горизонтальна вісь конкурентоспроможності поділяється на три відрізка за аналогічним принципом майбутніх стратегій розвитку (рис. 3.3).

Проблемами дослідження та розробки методичних під­ходів стратегічного аналізу конкурентоспроможності займалися і російські вчені. Так, експертний інститут Торгово-промислової палати Росії в 1996 г. запропонував власну системою аналізу конкурентоспроможності 111-555, яка ґрунтується на експертному оцінюванні таких чинників: конкурентоспроможність продукції, її якість і ціна. Шкала оцінювання була обрана від 0 до 5 балів, причому один бал означає низький рівень чинника на думку експерта, а п'ять балів - високий рівень. Зрозуміло, що для ціни продукції один бал - це найкраща оцінка, а для конкурентоспроможності та якості продукції - найгірша.



100
Переможець/

інвестування, збереження сильних сторін”

„Переможець/ вибіркове інвестування у розвиток”

„Сумнівний бізнес/пошук шляхів подолання слабкостей, вихід із бізнесу”

„Переможець/

зростання прибутковості”

„Середній бізнес/захист існуючих позицій”

„Переможений/пошук безризикових шляхів розвитку мінімізація інвестицій”

„Генератор прибутку/

з
0
ахист сильних сторін”

„Переможений/отримання доходів і скорочення діяльності”

„Переможений/вихід із бізнесу”


100

0

Конкурентоспроможність підприємства (потенціалу)

    • зона високого інвестиційного пріоритету;




    • зона середнього інвестиційного пріоритету;




    • зона низького інвестиційного пріоритету.


Рис. 3.3. Матриця „привабливість галузі / конкурентоспроможність підприємства”

За результатами досліджень були отримані такі класичні сполучення:

551 - традиційне (висока конкурентоспроможність, висока якість, низька ціна). Це найкраще сполучення з погляду забезпечення та утримання конкурентоспроможності, харак­терне для багатьох товарів японських і американських фірм, деяких європейських фірм;

555 - європейське (усе високе);

511 - східно-азіатське (висока конкурентоспроможність при низькій якості та низькій ціні).


^ ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 1.2. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА


Тема 4. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Основні питання теми:

4.1. Особливості потенціалу підприємства як об’єкта оцінки

4.2. Поняття вартості та її модифікації

4.3. Принципи оцінки потенціалу підприємства


^ 4.1. Особливості потенціалу підприємства як об’єкта оцінки


Підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями:

  • користністю для покупця, що виявляється в користуванні та відповідає задоволенню потреби в одержанні доходів. Якщо потенціал підприємства не становить цінності і, отже, підприємство не приносить доход власнику, воно втрачає для нього свою корисність і підлягає продажу. В той же час, якщо хтось інший бачить нові способи його використання і реалізації сформованого потенціалу, то підприємство стає товаром;

  • витратами на створення (формування). Дана властивість означає, що одержання доходу, відтворення елементів потенціалу або формування альтернативного бізнесу, нового підприємства супроводжується певними витратами.

Разом з тим, підприємство як об’єкт ринкових угод характеризується і низькою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:

  • по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюється з метою віддачі в майбутньому.

  • по-друге, підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи.

по-третє, потреба і цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі.

У лютому 1995 року українські оцінювачі за прикладом оцінювачів інших країн об’єдналися в суспільну професійну організацію – Українське товариство оцінювачів (УТО), основними завданнями якого стали:

  • становлення професії оцінювача і Україні;

  • нормативне та методологічне забезпечення діяльності з оцінки майна, майнових прав і бізнесу;

  • сертифікація оцінювачів;

  • встановлення міжнародних контактів.

Механізм процесу оцінки, відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12 липня 2001 року, регламентується Національним Стандартом №1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав” і включає наступні процедури:

1. Підготовчий етап (ознайомлення з об’єктом оцінки, характерними умовами угоди, для укладення якої здійснюється оцінка, визначення бази оцінки, надання замовнику пропозицій із приводу істотних умов договору на проведення оцінки).

2. Укладення договору на проведення оцінки.

3. Ознайомлення з об’єктом оцінки, збирання та опрацювання вихідних даних та іншої інформації, необхідної для проведення оцінки.

4. Ідентифікація об’єкта оцінки та пов’язаних з ним прав, аналіз можливих обмежень та застережень, які можуть супроводжувати процедуру проведення оцінки та використання її результатів.

5. Вибір необхідних методичних підходів, методів та оціночних процедур, що найбільш повно відповідають меті оцінки та обраній базі, визначеним у договорі на проведення оцінки, та їх застосування.

6. Узгодження результатів оцінки, отриманих із застосуванням різних методичних підходів.

7. Складання звіту про оцінку майна та висновку про вартість об’єкта оцінки на дату оцінки.

8. Доопрацювання (актуалізація) звіту та висновку про вартість об’єкта оцінки на нову дату (у разі потреби).

Незважаючи на те, що механізм процесу оцінки має універсальний характер, цілі, для яких здійснюється така оцінка можуть істотно варіювати. Так, вищезгаданим Законом “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, регламентуються обов’язкові випадки проведення вартісної оцінки:

  • створення підприємства на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;

  • реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);

  • виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка крмунального майна);

  • визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;

  • приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного иайна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

  • переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

  • оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

  • передачі майна під заставу;

  • визначення збитків аьо розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

  • в інших випадках за рашенням суду або в зв’язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Крім цих обов’язкових випадків, оцінка може здійснюватися також з метою:

  • формування статутного фонду господарчого товариства (без пайової участі держави);

  • розробки плану розвитку підприємства;

  • оцінки ефективності управління;

  • вибору варіанта розпорядження власністю;

  • обґрунтування ціни куплі-продажу або підприємства йтго частки;

  • перевірки фінансової дієздатності позичальника;

  • установлення розміру страхового внеску і страхових виплат;

  • перевірки обґрунтованості котирувань цінних паперів;

  • перевірки доцільності інвестиційних вкладень і ін.

Існування різноманітних цілей оцінки посилює вимоги до обґрунтованості і вірогідності величини вартості, яка повинна правильно відбивати сферу використання результатів оцінки.


^ 4.2. Поняття вартості та ії модифікації


Вартість – це грошовий еквівалент цінності об’єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об’єкт.” У Національному стандарті №1 “Загальні принципи оцінки майна і майнових прав” України, види вартості, класифіковані за такими ознаками:

  • за ступенем ринковості;

  • за цілями оцінки;

  • за характером аналога;

  • за принципами бухгалтерського обліку;

  • залежно від перспектив розвитку підриємства.

За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.

ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного иаркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу”. (Стандарт 1 п. 3 Визначення).

Україна цілком прийняла ці Міжнародні стандарти й у своєму Національному стандарті №1 “Загальні принципи оцінки майна і майнових прав”, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. №1440, майже адекватно визначила поняття ринкової вартості: “Ринкова вартість – вартість, за яку можливе відчуження об’єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу”.

^ За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковану, утилізаційну вартість.

Споживча вартість (аналогічна поніттям внутрішня, фундаментальна вартість) – еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного, на підставі якого можна реально оцінити даний вид вартості об’єкта.

Інвестиційна вартість – вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки. Фактично дана вартість визначає індивідуальні (суб’єктивні) переваги інвестора.

^ Спеціальна вартість – сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки.

^ Страхова вартість – вартість влаасності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв’язку з витратою або пощкодженням застрахованих активів.

^ Оподатовувана вартість – вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподаткування власності.

^ Заставна вартість – вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов’язань.

^ Утилізаційна (скрапова) вартість – вартість об’єкта власності (за вийнятком земельної ділянки) не при існуючому його використанні об’єкта, а визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об’єкт, без додаткового ремонту.

^ Вартість відтворення – це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки.

^ Вартість заміщення – визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’кта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

^ Балансова вартість – витрати на будівництво або придбання об’єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Первісна вартість – це історична вартість об’єкта на момент введення в експлуатацію.

^ Відновлювальна вартість – вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається в процесі переоцінки основних фондів.

^ Залишкова вартість – балансова вартість об’єкта власності за вийнятком усіх видів зносу.

Поняття справедливої вартості у вітчизняній практиці з’явилося у зв’язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України “Про бухгалтерський облік і звітність в Україні” від 16.07.99 року №996-ХІХ і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку (далі П(с)БУ).

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість – це сума, за якою може бути здійснений обмін активу.

Вартість діючого підприємства – це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого.

Ліквідаційна вартість – вартість, яка може бути отримана за умов продажу об’єкта оцінки.


^ 4.3. Принципи оцінки потенціалу підприємства


У Міжннародних і Національних стандартах оцінки, спеціальній літературі з оцінної діяльності прийнято виділяти три групи взаємозалежних принципів оцінки:

  1. засновані на цявленнях власника;

  2. пов’язані з експлуатацією власності;

  3. обумовлені дією ринкового середовища.

Група принципів, пов’язаних з уявленням власника про майно, включає:

  • принцип корисності. Об’єкт власності має вартість тільки за умов його корисності для потенційного власника або користувача.

Під корисністю в даному випадку розуміють здатність об’єкта власності задовольняти потребу власника в даному місці та протягом даного періоду часу;

  • принцип заміщення. Всі об’єкти власності, незважаючи на їхню розмаїтність, є порівняними з точки зору своєї здатності задовольняти певні потреби власника або генерувати йому доход. Тому за придбання об’єкта не сплачується сума, більша від мінімальної ціни об’єкта також корисності, який продається на ринку.

Принцип заміщення дає можливість установити верхню межу вартості оцінюваного майна;

  • принцип очікування передбачає, що вартість об’єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування, розпорядження ним. Група принципів, пов’язаних з експлаутацією майна, складається з:

  • принципу факторів виробництва. Об’єкт власності є економічною системою, прибутковість якої визначається чотирма факторами виробництва: управлінням, працею, капіталом і землею. Тому для оцінки об’єкта власності потрібно знати частку (внесок) кожного фактора у формуванні доходу всієї системи;

  • принципу залишкової продуктивності. Кожний з розглянутих вище факторів повинний бути оплачений (компексований) з чистого доходу, що створюється завдяки використанню об’єкта власності (табл. 4.1).

^ Таблиця 4.1. Фактори виробництва та їх компенсація



з/п

Найменування фактора

Компенсація

1

Праця

Заробітна плата

2

Капітал

Прибуток

3

Управління

Прибуток, заробітна плата менеджерів

4

Земля

Рента (податки, орендна плата)


Оскільки земля фізично нерухома, то праця, капітал і менеджмент повинні бути залученими до неї. Це означає, що спочатку повинні бути компенсовані “залучені” фактори, а потім залишок доходу виплачується власнику землі як рента. Таким чином, залишкова продуктивність визначається як чистий доход, віднесений до земельної ділянки, після того як компенсується залучення менеджменту, праці та капіталу;

  • принципу внеску. Внесок фактора – це частка вартості, на яку збільшується або зменшується вартість об’єкта оцінки Таким чином, будь-які додаткові елементи до об’єкта оцінки доцільні тільки за умов, що одержуваний приріст вартості об’єкта перевищує витрати на придбання цих елементів.

  • принципу збалансованості (пропорційності). Будь-якому об’єкту оцінки відповідають оптимальні суми факторів виробництва, при взаємодії яких досягається максимальна вартість цього об’єкта (точка рівноваги факторів). Диспропорції виникають тоді, коли об’єкт оцінки характеризуються недостатніми удосконаленнями або переоснащений відповідно до умов і характеру діяльності.

Група принципів, пов’язанихз ринковим середовищем, включає:

- принцип попиту та пропозиції (відповідності) – відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропозицій та попиту на подібне майно. Якщо об’єкт оцінки не відповідає ринковим стандартам за технічним, технологічним рівнем, рівнем доходності або іншими вимогами, що висуваються до подібного майна за сучасних умов у даній місцевості, то його ціна буде нижче за середньоринкове значення;

- принцип конкуренції – означає, що коли прибуток на ринку аналогічних об’єктів власності перевищує рівень, необхідний для компенсації факторів виробництва, привабливість такого ринку зростає, загострюється конкуренція і, в свою чергу, знижується середній рівень чистих доходів;

- принцип зміни вартості – означає, що вартість об’єкта оцінки, як правило, змінюється під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, що підвищують або знижують ступінь корисності такого об’єкта. Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об’єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об’єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.


1   2   3   4   5   6   7   8

Скачать, 118.95kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru