1. 1 Історія культури

Поиск по сайту:


Скачать 396.13 Kb.
Название1. 1 Історія культури
страница2/3
Дата09.03.2012
Размер396.13 Kb.
ТипДокументы
Смотрите также:
1   2   3

^ 2 Районовані сорти (гібриди) та їх характеристика


Харківська 55. Створений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом багатократного індивідуально – сімейного відбору з посіву жита сорту Харківська 194.

Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос веретеновідний і призматичний, середньої довжини і щільності. Ості колосів середньої довжини, грубі.

Зерно овальне, напіввідкрите, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерён – 26-30 р. Консистенція борошниста, рідше напівсклоподібна. Склоподібність – 33 – 41%. Зміст білка – 9,6 – 13,7% .

Хлібопекарські якості хороші. Досить стійкий до обсипання.

Соломина середньої висоти (120 – 150 см), міцна, досить стійка до вилягання. У роки з вираженим виляганням значно перевершує по врожайності інші сорти. Загальна і продуктивна кущистість висока.

Сорт середньопізній (тривалість періоду від посіву до воскової стиглості – 304 – 329 днів). Зимостійкість вище середньою. Посухостійкість хороша. Поражаємость бурою іржею середня.

По врожайності на 2 – 3 ц/га перевищує сорт Харківська 194.


Харківська 60. Також виведений в Українському НДІ рослинництва, селекції і генетики імені В. Я. Юр’єва шляхом сімейного відбору з гібридів сортів Харківська 194 і Петкус короткостебельний.

Відноситься до західноєвропейської екологічної групи. Колос призматичний і веретеновідний, середньою довга і щільність. Ості довгі, такі, що напіврозходяться, досить міцні. Колоскові луски ланцетообразне, з короткими остевідним придатком. Зовнішні квіткові луски роздуті, несуть по кілю грубі густі вії.

Зерно напіввідкрите, овальне, сіро-зелене, велике, маса 1000 зерен – 27 – 31 р. Зміст білка – 12%. Мукомельні і хлібопекарські якості хороші.

Соломина товста, міцна, середньої висоти (130 – 150 см), досить стійка до вилягання. Листя широке. Кущистість висока, форма куща проміжна.

Сорт середньо спілий, тривалість періоду від посіву до воскової стиглості складає 306 – 321 день. Зимостійкість вище середньою, стійкість до сніжної цвілі. Посухостійкість хороша. Врожайність висока – 48,2 ц/га.


3.1 ^ Кліматичні умови.


Більша частина теріторії Одеської області відноситься до Причорноморської низовини, плавно понижаючейся до Чорного моря. На узбережжі Одеської області велика кількість лиманів, повністю або частково відгорожених від моря піщано-раковинними природними насипами. Крупніщі лимани Куяльницький і Хаджибейський.

    Клімат Одеської області помірно континентальний, з жарким сухим літом і м'ягкою малосніговою нестійкою зимою. Середня температура на юзі: січню мінус 2°С; липню 23°С. Загальна сума опадів коло 410 мм за рік. Опади випадають головним образом літом, часто в виді зливів. Южна половина Одеської області схильна посухам.

    Зима в самої Одесі помірно м'яка - середня температура січню - 3°С, літо дуже тепле, посушливе - середня температура липню 22°С. В Одеському регіоні випадає за рік коло 350 мм опадів. Чорне море в районі Одеси узимку може замерзати на нетривалий час. 

    Тривалість вегетаційного періода в Одеської області від 168 до 200 добів.

    Річна сітка Одеської області повностю належить басейну Чорного моря. Головні ріки: Дунай (з Кілійским гірлом), Дністер (з притокою Кучурган), Колима й Савранка (притока Южного Бугу). Дельта Дунаю і плавні Дністеру місцями заболочені. Багато мілких пересихаючих річок. Крупні ріки мають важливе господарське значення для судоплавства, зрошення і гідроенергетики. В приморської смузі багато прісноводних (Кагул, Ялпуг, Катлабух) і солоних (Сасик, Шагани, Алібей, Бурнас) озер.

    Найбільш характерні почви Одеської області южні і звичайні чорноземи, середне- й малогумусні. В приморської частині області переважають южні солонцеваті чорноземи. По долинам і балкам повсюдно розпоширени чорноземно-лукові солончаковаті почви й солончаки. Природні різнотравні типчаково-ковильні степа розгортані. Невеликі масиви лісів-дібров  із дубу черешчатого, буку, ясеню і липи збереглися тільки на півночи Одеської області



    1. Ґрунтові умови



Одеська область, як видно розташована в двох природних зонах – Лісостепу і Степу.

Залежно від фізико – географічних умов, у різних природних зонах ґрунти розвиваються по – різному, що призводить до утворення їх різноманітних генетичних типів, видів і різновидностей.

Найголовнішими типами ґрунтів на Одещині є: сірі лісостепові ґрунти, чорноземи, каштанові, лучні та болотні.

Типи поділяються на підтипи, а ті в свою чергу – на види, що відрізняються ступенем вираженості основного процесу ґрунтоутворення, і нарешті, в межах виду, за рядом провідних ознак, що мають виробниче значення, виділяються різновидності ґрунтів.

^ Опідзолені ґрунти. До цієї групи відносяться сірі опідзолені, темно – сірі опідзолені оглеєні і темно – сірі реградовані ґрунти.

Сірі опідзолені ґрунти займають в області всього 2,3 тис. га. Розташовані в північних частинах Кодимського та Балтського районів.

За механічним складом сірі опідзолені ґрунти різноманітні – від супіщаних до легко глинистих.

Фізико – хімічні властивості сірих опідзолених ґрунтів несприятливі для вирощування сільськогосподарських культур.

^ Чорноземи опідзолені. Переважну більшість території Одещини – 2,2 млн. га, або 91,5% всієї площі обслідуваних земель – займають чорноземи, які по праву вважаються найкращими ґрунтами, найціннішим земельним фондом.

Сформувались вони переважно на карбонатних, добре дренованих, лесових породах, при оптимальному зволоженні, під трав’яною рослинністю степів, де процеси нагромадження органічних речовин досягають найвищого рівня. Могутній травостій залишив у цих ґрунтах велику кількість рослинних решток, тому вони багаті на гумус.

Чорноземи опідзолені залягають в районах південного Лісостепу – Кодимському, Балтському і Саранському, де займають відносно давно звільнені від лісу степові ділянки загального площею 40,8 тис га.

За механічним складом переважають легкоглинисті та важко суглинкові відміни. Гумусовий горизонт разом з перехідним становить у них 100 – 120 см, отже глибина закипання дуже коливається, але частіш за все лежить на рівні 90 – 120 см. Гумусу в верхньому шарі від 4,25% у важко суглинкових відмін до 4,71% у легкоглинистих, а на глибіні 80 – 90 см у важко суглинкових – 2,25%, у легко глинистих – 2,3%. У супіщаних відмінах на глибині 0 – 10 см гумусу – 2,08% , на глибині 40 – 45 см – 1,54%, тобто вдвоє менше, ніж у важких відмінах цих ґрунтів.



    1. ^ Місце в сівозмінні та попередники



Порівняно з озимою пшеницею жито вибагливе до попередників, у тому числі й до повторного вирощування. Все ж потенційні можливості районованих сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників, особливо при недостатньому внесені добрив. За даними дослідів наукових установ, урожайність жита за рахунок попередників підвищується на 6 – 49% . До та таких попередників на Поліссі належать: зайняті пари (люпином, вико-вівсяними сумішами, озимими на зелений корм і силос), багаторічні трави одно укісного використання, рання картопля, льон – довгунець, кукурудза на зелений корм; у Лісостепу – багаторічні трави на один укіс, озимі та кукурудза на зелений корм, вико – вівсяні суміші на зелений корм і сіно, горох на зерно, озима пшениця. При вирощуванні жита слід враховувати можливість вилягання посівів високорослих сортів при розміщені їх після удобрених зайнятих парів і багаторічних трав на родючих ґрунтах.

У такому разі ці попередники доцільніше використовувати під озиму пшеницю, а озиме жито сіяти після інших рекомендованих попередників.


^ 4.2 Система основного обробітку ґрунту


Посів жита у великій мірі, чим посів інших озимих зернових культур, залежить від термінів його проведення. Окрім точне дотримання глибини посіву є головною умовою для проведення багато подальших операцій по догляду за рослинами. У зв'язку з цим вирішальні значення має передпосівна обробка.

Застосування різних знарядь для обробки стерні залежить від виду грунту, её вологості і кількості органічних речовин, яку при необхідності слід внести. Яких – або загальних правил тут не існує. Проте виключено, наприклад, використання ротаційних знарядь з приводом від валу відбору потужності трактора на кам'янистих грунтах.

Дискова борона особливо ефективна на важких грунтах.

Вона забезпечує достатнє закладення в грунт пожнівних залишків і создаёт хороше посівне ложе для проростання насіння бур'янів і падалиці.

На середніх і легких грунтах добре зарекомендувала себе ротаційна борона з гідравлічним регулюванням глибини обробки грунту, проте на важких грунтах ефект перемішування грунту недостатній.

Отже, застосовувати ті або інші знаряддя для обробки необхідно з урахуванням умов відповідного місцепроживання. Проте у будь-якому випадку знаряддя повинні служити цілям обробки грунти, названі нижче.


^ 4.3 Система удобрення


Найбільший урожай озимого жита отримують на грунтах з підвищеним і високим вмістом елементів живлення. Нижче приведений рівень змісту рухомих форм фосфору і обмінного калія на різних грунтах, необхідних для отримання високих урожаїв озимого жита. (табл. 1)

Таблиця 1


Тип ґрунту

Фосфор

Калій

Дерновий-підзолисті, сірі лісові

100 – 150


120 – 170

Чорноземи опідзолені, типові, звичайні

100 – 150

120 – 180



Органічні добрива вносять в паровому полі, під попередник і безпосередньо під жито перед основною обробкою ґрунту в дозах 30 – 60 т/га. Для завантаження органічних добрив використовують навантажувачі циклічної (ПЕ-0,8Б, ПЕА-1,0) і безперервної (ПНД-250) дії, для транспортування і внесення – машини РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 та інші. Добрива необхідно рівномірно розподіляти по всьому полю.

Озиме жито переносить помірну кислотність (pH ≈ 5,5), але позитивно відгукується на вапнування ґрунту. Дозу винищити визначають по повній гидролітічеськой кислотності. Відхилення від встановлених норм не повинне перевищувати 5%. Для внесення використовують машини КСА-3, АРУП-8, РУП-8 і ін. Вапно розподіляє рівномірно по всій поверхні поля. Для кращого перемішування ії з ґрунтом поле дискують і орють.

Дози мінеральних добрив розраховують з урахуванням планованого урожаю, агрохімічних добрив. Експериментально встановлено, що на формування зерна озимої іржі 45 – 55 ц/га залежно від зони обробітку потрібний азоту не більше 90 – 120 кг/га. Підвищення його дози приводить до зайвого наростання вегетативної маси, значного вилягання посівів і формування щуплого зерна.

Фосфорні і калійні добрива вносять до сівби під основну обробку ґрунту і лише частину – у рядки при посіві.

Поверхневе внесення мінеральних добрив здійснюють за допомогою штатних машин ПШ-21,6; НРУ-0,5А; 1РМГ-4.

Азотні добрива використовують в декількох прийомів з урахуванням забезпеченості ґрунту азотом і потреби у ньому рослин в критичні періоди їх розвитку. Це значно підвищує ефективність туків і запобігає можливому забрудненню навколишнього середовища. Не допускається внесення азотних добрив на ґрунт, що завмер або покритий снігом.

У зонах недостатнього зволоження і в умовах швидкого підсихання ґрунту навесні перша і друга підгодівля суміщає. При цьому добрива вносять прикореневим способом зерновими сівалками.

Якщо, за наслідками діагностики, запаси мінерального азоту в ґрунті недостатні, то його необхідно внести під основну обробку в такій дозі, щоб загальний вміст в орному шарі складав не меншого 40 кг/га.

Першу азотну підгодівлю слід проводити навесні у фазі кущення (3 етап органогенезу) після повного сходу снігу і відтоку талих вод з посівів зернових культур. Дозу розраховують виходячи із запасів мінерального азоту в ґрунті під час відновлення весняної вегетації. Решту частини загальної норми азотного добрива необхідно внести у вигляді другої підгодівлі у фазі виходу рослин в трубку (5-6 етапи органогенезу) з урахуванням рослинної і ґрунтової діагностики.

Азотна підгодівля у фазі кущення впливає перш за все на щільність стеблистою, у фазі виходу в трубку – на число зерен в колосі, у фазі колошенія – головним чином на масу 1000 зерен і зміст білка в зерні.

Застосування мікродобрив збільшує врожайність озимої іржі, покращує якість зерна, підвищує стійкість рослин до несприятливих чинників (засуха, низька температура, поразка хворобами і ін.).

Борні добрива вносять під озиме жито не дерновий-підзолистих, торф'яних, сірих лісових ґрунтах. Цинкові добрива використовують на дерновий-карбонатних ґрунтах, чорноземах, дерновий-підзолистих ґрунтах з високим вмістом фосфору і добре провапнованих.

Дози бору складають 0,4-0,5 кг/га, мідь – 0,8-1,0, цинку – 2,5-3,0 кг/га. Мікроелементи вносять у складі комплексних мінеральних добрив. Для передпосівної обробки насіння використовують борну кислоту в дозі 0,2-0,4 кг/т, мідь сернокислотну – 0,8-1,0 кг/т і цинк сернокислотний – 0,8-1,0 кг/т (по препарату).


4.4 ^ Передпосівний обробіток ґрунту


При передпосівній обробці грунту слід враховувати вигляд і стан грунту, а також проміжок часу між прибиранням попередньої культури і посівом іржи. Глибина передпосівної обробки заздрості, головним чином від попередника і потужності орного горизонту.

Метою передпосівної обробки є, зокрема, забезпечення перемішування пожнівних залишків, що вже розклалися, в біологічно активній зоні орного горизонту. Порівняно дрібна оранка полегшує спушення і накочення грунту за допомогою комбінованих почвоуплотнітелей.

При короткому періоді між передпосівною обробкою і посівом потрібне застосування плуга з почвоуплатнітелямі. При цьому слід враховувати, що для цього годяться тільки підпружинені колёса великого діаметру. Тільки в цьому випадку, якщо між оранкою і посівом є достатньо часу для природного осідання, можна відмовитися від застосування почвоуплотнітелей. При вирощуванні картоплі як попередня культура можна проводити за допомогою комбінованого посівного агрегату.

Терміни передпосівної обробки грунту і её інтенсивність визначаються придатністю грунту для обробки і мають на легких грунтах другорядне значення. Головне тут, щоб верхній орний шар до моменту посіву мав достатньо хорошу структуру і осів, оскільки дуже рихлий грунт приводить до нерівномірної в більшості випадків, дуже глибокого закладення насіння, що ведёт до прорідженої сходів, слабкому кущенню і втратам при зимівлі.


4.^ 5 Підготовка насінного матеріалу


У інтенсивних технологіях обробітку озимого жита важлива роль належить сорту. Вибір необхідного сорту дозволить повніше розкрити можливості вживаної технології, а інтенсивна технологія создаёт умови для реалізації потенційних можливостей самого сорту.

Сорти для інтенсивних технологій повинні мати високий потенціал продуктивності, не вилягати, бути чуйними на високі дози добрив.

У всіх зонах обробітку озимого жита є сорти, що районують, що достатньо повно відповідають вимогам інтенсивної технології: високопродуктивні, чуйні на приёмы агротехніки і здатні в умовах інтенсивного обробітку забезпечити врожайність 7 т і більш з кожного гектара.

Дані науки і передової практики показують, що в господарствах повинні бути інтенсивні посіви два – трьох сортів, що районують і перспективних, доповнюючи один одного за біологічними і господарськими ознаками. Це дозволить повніше використовувати погодні умови, що складаються, і отримати гарантовані урожаї з найбільшою

віддачею від матеріальних засобів, що вкладаються .

Підготовка насіння до посіву в умовах інтенсивного обробітку вимагає неодмінного виконання всіх рекомендованих заходів в режимі, що строго наказує . До обов'язкових прийомів підготовки насіння для інтенсивних посівів на додаток до звичайної технології відносяться:

1) калібрування насінного матеріалу на повітряних

машинах або додаткове сортування на пневматичних столах;

2) протравлення високоефективними препаратами із застосуванням методів, сприяючих утриманню їх на насінні після обробки;

3) обробка регуляторами зростання, біологічними стимуляторами і мікроелементами;

В результаті таких заходів підвищується стійкість рослин до зовнішніх умов абіотичного і інфекційного характеру. Спостерігається інтенсивніше проростання насіння, глибше закладається вузол кущення, формується могутніша коренева система.


4.6 Сівба


Терміни посіву озимого жита мають особливе значення для забезпечення як оптимальної густини продуктивного стеблестоя, так і для захисту рослин від хвороб, їх успішної зимівлі і, отже, для отримання високих і стійких урожаїв. При цьому оптимальні терміни посіву вельми різні по окремих регіонах і залежать від місцевих кліматичних умов.

Хоча дуже ранній посів в звичайних умовах негативно позначається на врожайності, в тих місцепроживаннях, де існує небезпека засухи або вимерзання, проведення сівби в декілька раніші терміни дає ряд переваг. В цьому випадку навіть при вирощуванні в украй несприятливих умовах жито до весни вже досить добре розкущиться, краще закриє грунт і тому ефективніше використовуватиме зимову вологу, яка завжди є в таких місцепроживаннях чинником, що обмежує врожайність.

Жито – найбільш зимостійка зі всіх зернових культур, втрати рослин від вимерзання, викликаного низькою температурою, зустрічаються при ії вирощуванні порівняно рідко. І, навпаки, набагато частіше має місце вимерзання, що викликається тривалим збереженням сніжного покриву і поразкою сніжною цвіллю. При цьому найбільшій загрозі піддаються рослини, посіяні дуже рано, оскільки вони йдуть під зиму перерісшими, а потім, опинившись під довго лежачим сніжним покривом, створюють сприятливі умови для розповсюдження грибних хвороб і випрівають. Тому в тих місцепроживаннях, де посівам загрожує поразка сніжною цвіллю, на врожайність негативно позначається як дуже рясна підгодівля рослин восени, так і в цілому сприятливі умови для їх розвитку в передзимовий період.

Посів в дуже ранні терміни підсилює також поразку хворобою ламкості стебел. Жито, посіяне в раніші терміни, в значно більшій мірі вимагає застосування фунгіцидів для боротьби з хворобою ламкість стебел, чим пізні посіви іржи.

При посіві жита в пізні терміни і в областях з холодними зимами часто повністю або частково не відбувається осіннього кущення рослин. Якщо ж наступної весни умови зростання забезпечують дуже швидкий розвиток рослин, то і фаза весняного кущення також буде дуже короткою. В цьому випадку виникає надмірно проріджений стеблестой з незадовільною врожайністю, яка набагато нижче за врожайність іржи, висіяною в нормальні терміни. Це відноситься в першу чергу до посушливих місцепроживань, де посіви не можуть повністю використовувати зимову вологу.

Глибина посіву. Насінню жита для проростання потрібне неглибоке закладення в ґрунт. Тому їх слід висівати на меншу глибину, чим насіння інших зернових культур. Вузол кущення у іржі розташований безпосередньо під поверхнею землі. Для забезпечення дрібнішого закладення насіння в ґрунт потрібний, щоб ґрунт досить добре осів перед посівом. Це необхідно враховувати при проведенні передпосівної обробки.

При дуже рихлому посівному ложі насіння іржі опиняється в ґрунті на дуже великій глибині. В цьому випадку відбувається утворення довгої підземної міжвузловини і втрачається багато енергії, яка вже більш не може бути використана для розвитку молодих рослин. Таке жито гірше кущиться, дає слабкі рослини, які менш стійкі до вилягання, гірше зимують і утворюють досить нерівномірний стеблистій.

На глибину закладення насіння впливає застосування ґрунтових гербіцидів, що виключають дуже дрібний посів. Норма посіву. Жито володіє високою здібністю до кущення. Це необхідно враховувати вже при розрахунку норми посіву. Як і раніше, основним недоліком в багатьох зонах обробітку цієї культури є надмірно висока норма посіву. Як і раніше, основним недоліком в багатьох зонах обробітку цієї культури є надмірно висока норма посіву. Дуже густий посів приводить до збільшення вилягання і тим самим до зменшення кількості і погіршення якості прибраного урожаю.

Норма посіву іржі розраховується по наступній формулі

Норма посіву

маса 1000 зерен, г бажане число зерен на 1 м

кг/га =————————————————————————

схожість %



    1. ^ Догляд за посівами



Жито стійке до хвороб, тому догляд за ним простіший і дешевший, ніж за озимою пшеницею. Застосовують інтегровану систему захисту рослин від хвороб, шкідників та несприятливих умов зимівлі, проводять весняне підживлення жита азотним добривами.

Жито добре протистоїть бур’янам, тому потреба в застосуванні гербіцидів на високопродуктивних посівах практично не виникає.

Для запобігання виляганню посівів їх обприскують у фазі трубкування (5 – 6 етапи органогенезу) інгібіторами, наприклад 50 % -м кампозаном (3 – 4 л/га.). Використовують також суміш кампозану (1,5 – 2 л/га) і ТУРу (3 л/га.) Кампозан, на відміну від ТУРу, при обприскуванні жита не зміщують з гербіцидами.

Осіння підгодівля посівів фосфорного – калійними добривами доцільна в тому випадку, якщо їх не вносили перед посівом або при посіві і якщо спостерігається надмірний розвиток озимині унаслідок надлишку азоту, вологи і тепла.

Головним заходом зимового догляду за посівами іржі є снігозатримання. Сніговий покрив захищає рослини від зимових і ранньовесняних морозів, запобігає видуванню, а також освіті згубною для озимини кірки і сприяє знищенню ії якщо вона утворилася.


    1. Реклама:




1   2   3

Скачать 396.13 Kb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru