Категории:

Матеріали круглого столу київ, 12 грудня 2007 року київ 2008

Поиск по сайту:


страница2/7
Дата09.03.2012
Размер1.56 Mb.
ТипДокументы
Критерії ефективності працевлаштування інвалідів
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Мета та завдання дослідження.
Основний матеріал дослідження.
1. Правовий критерій.
2. Медико-соціальний критерій.
3. Економічний критерій.
5. Освітній критерій.
6. Індивідуально-особистісний критерій.
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6   7
^

КРИТЕРІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ІНВАЛІДІВ



Постановка проблеми. Зв’язок проблеми з важливими науковими та практичними завданнями. Розбудова демократичної, правової, соціальної держави, входження України у світове та європейське співтовариство зумовлює особливу увагу до вирішення проблем інвалідів, захисту та реалізації їх прав.

Право на працю – одне з найважливіших прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України. Захист та реалізацію права на працю людей з особливими потребами гарантовано багатьма міжнародними та національними нормативно-правовими актами, зокрема Законами України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Реалізація права інваліда на працю вимагає створення ряду умов (економічних, правових, фінансових, організаційних, науково-методичних, інформаційно-освітніх, соціально-психологічних). Ключова проблема – це забезпечення оптимального, раціонального працевлаштування інваліда, адекватного як запитам самої людини, її соціальної реабілітації та інтеграції, так і потребам та можливостям суспільства, ринку праці.

Результативність працевлаштування інвалідів зростатиме в разі визначення і реалізації критеріїв та факторів ефективності цього процесу, розробки та застосування надійних методик контролю ефективності.

Таким чином, проблема дослідження – це розв’язання суперечності між недостатнім науковим і методичним забезпеченням контролю та оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів та практичною діяльністю уповноважених державних та громадських організацій щодо їх працевлаштування.

Вирішення вказаної проблеми сприятиме вирішенню ряду важливих наукових та практичних завдань. По-перше, сприятиме розвитку науково-методичного та організаційного забезпечення процесу працевлаштування інвалідів. По-друге, дозволить перейти до розробки чітких процедур та методик контролю та оцінювання ефективності працевлаштування представників цієї соціальної групи. По-третє, сприятиме вивченню та глибшому врахуванню факторів ефективності працевлаштування, їх реалізації в діяльності конкретних центрів зайнятості, громадських організацій інвалідів, які беруть участь у працевлаштуванні.

^ Аналіз останніх досліджень та публікацій. Протягом останніх років було надруковано досить багато наукових та навчально-методичних робіт з проблематики соціальної та професійної реабілітації, навчання та виховання, освіти інвалідів, сутності, принципів, методів, засобів та форм реалізації цих процесів, динаміки та перспектив їх розвитку. Серед цих публікацій необхідно відзначити роботи Авраменка М.Л., Бондара В.І., Засенка В.В., Іванової І.Б., Кольченко К.О., Лукашевича М.П., Місяка С.А., Нікуліної Г.Ф., Скаковської В.Й., Таланчука П.М., Тюпті Л.Т., Шевцова А.Г. та ін.

Оскільки головною передумовою та основним механізмом реалізації права інваліда на працю є раціональне працевлаштування людей з особливими потребами, яке здійснюється зусиллями державної служби зайнятості, її діяльність привернула увагу вітчизняних вчених. Опубліковано роботи з науково-методичних та практичних аспектів працевлаштування людей з особливими потребами, його нормативно-правового та інформаційно-освітнього забезпечення, суті, структури, функцій, особливостей, умов, очікуваних результатів роботи центрів зайнятості з інвалідами. Авторами цих досліджень є Авраменко М.Л., Іванова І.Б., Кольченко К.О., Лукашевич М.П., Місяк С.А., Нікуліна Г.Ф., Скаковська В.Й., Таланчук П.М., Тюптя Л.Т., Шевцов А.Г. та ін.

Водночас, публікацій, у яких ґрунтовно розглядається питання ефективності працевлаштування інвалідів в Україні, та явно недостатньо. Відсутні наукові роботи, у яких визначаються критерії та методи контролю ефективності працевлаштування людей з особливими потребами.

^ Мета та завдання дослідження. Мета дослідження – визначення та обґрунтування критеріїв ефективності працевлаштування інвалідів.

Поставлена мета дослідження зумовлює наступні завдання:

  • визначити поняття та розкрити суть ефективності працевлаштування інвалідів;

  • визначити, сформулювати та обґрунтувати критерії ефективності працевлаштування інвалідів;

  • визначити та охарактеризувати методи оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів.

^ Основний матеріал дослідження.

Поняття та суть ефективності працевлаштування інвалідів. Ефективність – це складний феномен, конструкт аналізу та оцінювання діяльності, до складу якого входять її мета, результат, витрати та умови. При цьому, дві перші складові ефективності є головними, визначальними, тому її можна тлумачити як ступінь реалізованості цілі. Вияв ефективності залежить від різновиду діяльності, результати якої розглядають. Враховуючи специфіку діяльності центрів зайнятості, результатом якої є працевлаштування громадян, можна стверджувати, що ефективність їх діяльності – це, в першу чергу, забезпечення трудової зайнятості населення.

Забезпечення раціонального працевлаштування інвалідів визначає та актуалізує ряд основних завдань діяльності державної служби зайнятості:

  • надання інформаційно-консультативної допомоги;

  • здійснення реєстрації вільних робочих місць та людей з особливими потребами, які шукають роботу;

  • сприяння створенню додаткових робочих місць для осіб, які нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці (в т.ч. інвалідів);

  • надання дотацій на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних;

  • працевлаштування інвалідів (підбір підходящої роботи);

  • здійснення професійної орієнтації та профвідбору серед людей з особливими потребами;

  • організація та здійснення професійного навчання безробітних (професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації) – у т.ч. інвалідів;

  • організація тимчасової зайнятості (участі в оплачуваних громадських та сезонних роботах);

  • сприяння самозайнятості – започаткуванню безробітними власної справи;

  • консультування з юридичних та психологічних аспектів працевлаштування;

  • надання інформації про вакансії підприємств, установ, організацій, у т. ч. в інших регіонах України та за кордоном;

  • надання інформації про навчальні заклади всіх рівнів акредитації, пропозиції перенавчання за різними професіями та спеціальностями;

  • здійснення виплати матеріальної допомоги по безробіттю, у т. ч. її одноразова виплата для організації безробітними підприємницької діяльності.

Реалізація зазначених завдань дозволить досягти здійснення ряду важливих цілей раціонального працевлаштування інвалідів:

  • реалізації їх законного права на працю;

  • реалізації приписів індивідуальної програми реабілітації;

  • поліпшення матеріального становища інваліда, збільшення його доходів;

  • здобуття професійної освіти або перекваліфікації відповідно вимог ринку праці;

  • забезпечення особистісного розвитку.

Ефективність працевлаштування інвалідів може розглядатися як ступінь реалізованості вищеназваних поставлених цілей, співвідношення ціль/результат.

Необхідно враховувати, що головною метою раціонального працевлаштування інвалідів є реалізація їх прав людини та громадянина, забезпечення оптимальних умов соціальної реабілітації та інтеграції, задоволення матеріальних, соціальних та духовних потреб особистості, потреб національного ринку праці у висококваліфікованих фахівцях та кваліфікованих працівниках з числа людей з особливими потребами.

Критерії ефективності працевлаштування інвалідів. Розглядаючи критерії як найбільш загальні показники ефективності, необхідно виділити їх індикатори (прості властивості, які утворюють показники, доступні спостереженню та кількісному вимірюванню).

Аналіз наукової, науково-методичної літератури з проблематики дослідження, теоретичне узагальнення отриманих даних дозволяє виділити основні критерії та пов’язані з ними індикатори ефективності працевлаштування інвалідів:

^ 1. Правовий критерій. Цей критерій передбачає наступні індикатори: дотримання у процесі працевлаштування вимог нормативно-правових актів (дотримання сторонами правових процедур): 1). інвалідом; 2). установою або організацією, куди працевлаштовано інваліда; 3). центром зайнятості; 4). іншими причетними організаціями та установами (наприклад, навчальним закладом, громадською організацію, МСЕК тощо).

^ 2. Медико-соціальний критерій. Індикатори: відповідність працевлаштування індивідуальній програмі реабілітації, вимогам до умов праці згідно висновку МСЕК; динаміка стану здоров’я після початку трудової діяльності на робочому місці; можливість поєднання трудової діяльності із необхідним лікуванням, заходами фізичної реабілітації.

^ 3. Економічний критерій. Індикатори: розмір заробітної плати; ризик безробіття; перспективи кар’єрного росту та професійного розвитку.

4. Соціально-психологічний критерій. Індикатори: соціально-психологічний клімат у трудовому колективі; ставлення до члена колективу з особливими потребами з боку здорових колег; соціально-психологічні умови трудової діяльності.

^ 5. Освітній критерій. Індикатори: відповідність посади спеціальності та рівню кваліфікації; перспективи підвищення кваліфікації, оволодіння суміжними спеціальностями.

^ 6. Індивідуально-особистісний критерій. Індикатори: особистісний розвиток; задоволення духовних потреб.

Методи оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів. Наукова та науково-методична література описує два головні методи оцінювання ефективності певної соціальної діяльності: параметричний метод та метод оцінювання на основі задоволення потреб. Крім зазначених, можуть застосовуватися такі методи, як опитування (анкетування, інтерв’ю), бесіда, аналіз навчальної документації, методи математичної статистики та інші. Вони входитимуть до складу методик оцінювання ефективності, розроблених на основі параметричного методу та методу оцінювання на основі задоволення потреб.

Методика оцінювання ефективності – це опис повного порядку, послідовності оцінювання. Метод оцінювання ефективності – спосіб, прийом оцінювання, який розкриває характер реалізації цього процесу, шлях його здійснення.

Параметричний метод оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів передбачатиме співставлення двох ключових параметрів: стану справ до працевлаштування та стану справ після працевлаштування інваліда. Цей метод передбачає опис суттєвих параметрів життєдіяльності інваліда «на вході», до працевлаштування, та на «виході», після отримання робочого місця. Різниця між зазначеними параметрами становить «ефект працевлаштування», або результат, який може свідчити про ефективність працевлаштування людини з особливими потребами. Головними проблемами розробки параметричних методик є: розробка та опис параметрів «на вході» та «на виході»; визначення факторів ефективності та неефективності з урахуванням проміжних та кінцевих параметрів.

Метод оцінювання ефективності на основі задоволення потреб має три різновиди: прямий оціночний метод, який базується на періодичному усному або письмовому (анкетування) опитуванні, аналізі звітної документації тощо; параметричний метод, який передбачає порівняння (співставлення) очікуваних результатів працевлаштування передбачених державними нормативно-правовими актами, індивідуальною програмою реабілітації інваліда, його власними побажаннями, та фактичних результатів працевлаштування; поєднання першого та другого методів. Метод оцінювання ефективності/неефективності відноситься до вельми прагматичних, оскільки дозволяє систематизувати фактори ефективності та фактори неефективності; репрезентувати їх у наочному вигляді, наприклад за допомогою відповідних таблиць; розробляти та виконувати програми (плани) удосконалення діяльності з працевлаштування інвалідів. Використання вказаного методу дає можливість виділити три групи факторів:

1. Фактори ефективності, які перебувають поза безпосереднім впливом центрів зайнятості (наприклад, загальнодержавна нормативно-правова база, стан економіки держави).

2. Фактори ефективності, які перебувають у зоні впливу центрів зайнятості.

3. Фактори, які перебувають на межі цих зон впливу.

Оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів може передбачати використання методу оцінювання витрат (як однієї із складових ефективності). Цей метод передбачає вартісну оцінку діяльності з працевлаштування (витрат на надання інформаційно-консультативних, профорієнтаційних послуг, професійного навчання та перекваліфікації, пошуку вакансій). При цьому важливо співвідносити оцінку витрат з показниками результатів; оцінюється вплив зростання (зменшення) витрат на зростання (зменшення) ефективності [9, 399-400].

Висновки дослідження. Перспективи подальших досліджень.

Отже, ефективність – це складний конструкт, який позначає результативність певної діяльності, ступінь реалізованості її цілей.

Ефективність працевлаштування інвалідів – це ступінь реалізованості цілей професійної реабілітації та працевлаштування інвалідів у результатах діяльності центрів зайнятості. Слід пам’ятати, що головною метою працевлаштування інвалідів є задоволення потреб людини з особливими потребами, потреб ринку праці у кваліфікованих фахівцях та працівниках.

До головних критеріїв ефективності працевлаштування інвалідів можна віднести: правовий, медико-соціальний, економічний, соціально-психологічний, освітній, індивідуально-особистісний критерії. На основі зазначених критеріїв можна визначити індикатори, які піддаються емпіричному вивченню та кількісному підрахунку, можуть стати основою для розробки відповідних діагностичних та оцінювальних методик вивчення ефективності працевлаштування інвалідів.

Для оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів можуть застосовуватися різні методи та методики. Головними є параметричний метод та метод оцінювання ефективності на основі задоволення потреб. Конкретні методики оцінювання ефективності, розбудовані на основі зазначених методів, можуть включати опитування (анкетування, інтерв’ю), бесіду, аналіз звітної документації, методи математичної статистики тощо.

Перспективи подальших досліджень ефективності працевлаштування інвалідів пов’язані з вивченням її умов та факторів. Якщо правові та медико-соціальні умови ефективності зазначеного процесу вивчені досить ґрунтовно, то соціальні, соціально-психологічні та соціокультурні – ще недостатньо досліджені.

Перспективними є прикладні дослідження, пов’язані з розробкою та апробацією методик оцінювання ефективності працевлаштування інвалідів, прикладних методик дослідження ефективності працевлаштування інвалідів з певними нозологіями.


Список використаної літератури:

  1. Бондар В.І. Підготовка учнів допоміжної школи до самостійної трудової діяльності. – К.: Радянська школа, 1988. – 128 с.

  2. Засенко В.В. Подготовка глухих учащихся к самостоятельной трудовой деятельности: Пособие для учителей. – К.: Радянська школа, 1990. – 100 с.

  3. Іванова І.Б. Професійна підготовка студентів з особливими потребами в адаптації // Вісник Університету „Україна”. – 2001, – № 1. – С. 86-90.

  4. Іванова І.Б. Розвиток мотивації до професійної діяльності у студентів спеціальності „Соціальна робота” / Соціальна робота в Україні на початку ХХІ століття: проблеми теорії і практики: Матеріали доповідей на Міжнародній науково-практичній конференції 29-31 жовтня 2002 року. – К., 2002. – Частина І. – С. 177-181.

  5. Кольченко К.О., Нікуліна Г.Ф. Студентські навчально-науково-виробничі підрозділи: проблеми та перспективи // Вісник Університету «Україна». – 2002. – № 2. – С. 6 – 8.

  6. Лукашевич М.П., Пузіков Д.О. Зайнятість осіб з обмеженими фізичними можливостями в Україні // Врегулювання проблемних питань працевлаштування та захисту прав інвалідів у сфері праці. Практичний посібник / За заг. ред. В.М. Дьяченка, М.Л. Авраменка. – К.: Університет «Україна», Всеукраїнський центр професійної реабілітації інвалідів, 2007. – С. 87 – 112.

  7. Основы социальной работы: Учебник / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА, 2004. – 395 с.

  8. Представництво інтересів соціально-вразливих дітей та сімей / За ред. Т.В. Семигіної. – К.: Четверта хвиля, 2004. – 216 с.

  9. Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. Е.И. Холостовой. – М.: Юрист, 2000. – 424 с.

  10. Социологический справочник / Под общ. ред. В.И. Воловича. – К.: Политиздат Украины, 1990. – 382 с.

  11. Сурмин Ю.П., Туленков Н.В. Теория социальных технологий: Учеб. пособие. – К.: МАУП, 2004. – 608 с.

  12. Таланчук П.М. Шлях до інтеграції. – К.: Університет «Україна», 2002. – 20 с.

  13. Таланчук П.М., Кольченко К.О., Нікуліна Г.Ф. Супровід навчання студентів з особливими потребами в інтегрованому освітньому середовищі. Навчально-методичний посібник. – К.: Соцінформ, 2004. – 128 с.

  14. Шевцов А.Г. Сучасні проблеми освіти і професійної реабілітації людей з вадами здоров’я: Монографія. – К.: Соцінформ, 2004. – 200 с.



О.В. Дьомка, доцент кафедри менеджменту та маркетингу ІПК ДСЗУ, кандидат філософсь-ких наук


Соціальні аспекти працевлаштування

людей з особливими потребами


Проблема осіб з обмеженими фізичними можливостями має не тільки медичний (медична допомога, догляд, реабілітація), а перш за все соціальний характер. А це передбачає необхідність забезпечення можливостей набуття освіти, професійного навчання і, врешті-решт, працевлаштування.

Вирішення проблеми інвалідності передбачає розв’язання в комплексі низки таких напрямів:

  • правове регулювання соціальної політики щодо цієї категорії громадян;

  • матеріальне, соціально-побутове та медичне забезпечення;

  • створення реабілітаційної медичної, соціальної та професійної інфраструктури;

  • забезпечення освіти та фахової підготовки;

  • працевлаштування та зайнятість;

  • інформаційне забезпечення.

Для комплексного вирішення означених проблем необхідно соціальний захист та безпеку людей з особливими потребами розглядати як систему взаємодії органів державної та місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також недержавних інститутів соціальної політики.

Особливого значення соціальна політика у сфері роботи з людьми з особливими потребами набуває саме на сучасному етапі розвитку українського суспільства. Це обумовлене, перш за все, тим, що Україна намагається досягти відповідних стандартів життя, які притаманні розвинутим європейським країнам.

У світі склались своєрідні критерії, які відображають ступінь розвиненості та цивілізованості країни. Одним з найважливіших таких критеріїв є рівень зайнятості людей з обмеженими фізичними можливостями. Склалося так, що в передових країнах світу рівень працевлаштування інвалідів складає половину від їх загальної кількості.

В Україні, за даними Фонду соціального захисту інвалідів, нараховується близько 2,5 мільйони людей, які через фізичні чи психічні вади здоров’я потребують державної підтримки, але сприятливі умови оплачуваної роботи створені лише 378 тисячам із них, що становить трохи більше 15%. Тому урядом поставлено завдання створити 1 мільйон робочих місць, причому в 2006-2009 роках планується створити додатково 10 тисяч робочих місць.

Законодавство про соціальну захищеність людей з особливими потребами в Україні складається із Закону "Про основи соціальної захищеності людей з особливими потребами в Україні" та низки відповідних законодавчих актів. Слід зауважити, що чинне законодавство постійно удосконалюється.

Загалом соціальний захист людей з особливими потребами з боку держави полягає:

  • у наданні грошової допомоги;

  • наданні засобів пересування , протезування, орієнтації і сприйняття інформації;

  • забезпечення пристосованим житлом;

  • встановленні опіки або стороннього догляду;

  • пристосуванні забудов населених пунктів, транспорту, засобів комунікації і зв’язку до особливості людей з особливими потребами.

Хотілося б відзначити, що соціальний захист інвалідів не обмежується переліченими вище заходами, а відповідна законодавча база потребує вдосконалення.

Вбачається доцільним, щоб в основу принципу соціального захисту інвалідів було покладено не соціальне забезпечення, яке по своєму змісту виконує пасивну функцію соціального захисту, а створення такої системи захищеності інвалідів, яка б забезпечувала відповідні умови і рівні можливості для реалізації життєвих потреб, здібностей та творчого потенціалу особистості.

Одним з пріоритетних напрямів політики щодо соціального захисту інвалідів є їх реабілітація. З метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах(об’єднаннях). Питання соціально-трудової та професійної реабілітації інвалідів в Україні набуває особливої актуальності. Це пов’язано з тим, що в Україні відмічається тенденція до постійного зростання частки людей з обмеженими фізичними можливостями у загальній кількості населення. Так, якщо на початку 90-х років ХХ сторіччя в Україні питома вага інвалідів становила майже 3% чисельності населення, то на 1 січня 2007 року – 5,3% чисельності населення. Ситуація ускладнюється і тим, що серед осіб, які вперше визнані інвалідами, більшість (80%) складають особи працездатного віку, зростає контингент дітей-інвалідів( на початок 2007 року налічувалось понад 168 тис. дітей-інвалідів). Саме тому державна політика соціального захисту осіб з обмеженими можливостями спрямована на створення системи їх соціально-трудової та професійної реабілітації. Особливе значення у цій справі приділяється Державній службі зайнятості, її сприянню працевлаштуванню інвалідів з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Державною службою зайнятості багато зроблено до залучення осіб з інвалідністю у сферу соціально-трудових відносин:

  • укладено багатосторонні угоди з інституціями, які працюють у сфері соціального захисту населення;

  • налагоджено взаємодію обласних центрів зайнятості з громадськими організаціями інвалідів;

  • більшість центрів зайнятості обладнано пандусами;

  • у центрах зайнятості здійснюється інформаційне забезпечення та облік інвалідів, створено банк даних інвалідів, які бажають працювати.

Такі заходи сприяли збільшенню звернень інвалідів до Державної служби зайнятості України за останні 6 років у 2,5 рази. В 2006 році в центри зайнятості звернулось 17,4 тис. осіб з обмеженими можливостями.

В той же час, у цій важливій справі існує певна кількість проблем. Так, квотування державного певного відсотка робочих місць на підприємствах, в установах та організаціях(норматив становить 4%) не приносить бажаних результатів. Кількість підприємств, які подають звіти стосовно працевлаштування інвалідів, становить 71,4%. Співвідношення кількості підприємств, на яких дотримується виконання 4-відсоткового нормативу, до підприємств, які подали звіти, становить 83,1%. Наразі не всі країни світу вдаються до практики квотування. А деякі, що вдаються до подібної практики, встановлюють нижчі відсотки. Хоча це не заважає, наприклад, Італії, при нижчих нормативах працевлаштовувати до 55% інвалідів своєї країни (проти 15% в Україні).

Друга проблема полягає в тому, що, відповідно до нормативних актів, Державна служба зайнятості сприяє працевлаштуванню тільки тих осіб з обмеженими фізичними можливостями, які до неї звертаються. Тож певна кількість інвалідів вирішує проблему працевлаштування самотужки.

По-третє, при працевлаштуванні інваліди стикаються з підвищеними вимогами роботодавців, необхідністю виконувати роботи при невідповідних умовах праці, непристосованому робочому місці, низькому рівні заробітної плати або її несвоєчасній виплаті, інших соціальних негараздах. В той же час більшість інвалідів, які звертаються до служби зайнятості, шукають роботу з надомними умовами праці, без психологічного навантаження, зі скороченим робочим днем, без фізичного навантаження, без навантаження на зір або слух, з обмеженням ходьби тощо. Центри зайнятості, безумовно, намагаються тих інвалідів, які звертаються, працевлаштувати на спеціально створені та пристосовані для них робочі місця. Але за браком потрібної кількості таких робочих місць змушені надавати інформацію про звичайні, непристосовані робочі місця.

Четвертою проблемою є наявність такої важливої перешкоди у працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями, як невідповідність між професійно-кваліфікаційним складом вакансій та медичними показниками і станом здоров’я шукачів роботи.

На жаль, певній кількості інвалідів присутній соціально-трудовий нігілізм, пов'язаний з такими психологічними проблемами, як небажання, страх, розпач від необхідності перенавчатись, отримувати нову спеціальність, кваліфікацію або взагалі працювати. Також існують значні відмінності між можливостями працевлаштування осіб з фізичними вадами в містах та сільській місцевості, в різних регіонах країни.

У світі відомі близько 180 видів робіт, які люди з особливими потребами можуть виконувати вдома. Є сподівання, що позитивний результат принесе пілотний проект створення соціальних підприємств по працевлаштуванню інвалідів за місцем їх проживання, який впроваджується у Луганській, Київській області та місті Києві. Подальший розвиток і вдосконалення системи залучення інвалідів до підприємницької діяльності також є перспективним напрямком щодо покращення працевлаштування осіб з обмеженими можливостями.


В.І. Жуков, професор кафедри соціо-логії та соціальної роботи ІПК ДСЗУ, кандидат педагогічних наук

1   2   3   4   5   6   7

Скачать, 481.95kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru