Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Реферат на тему: Методи збирання соціологічної інформації

Загрузка...
Поиск по сайту:


страница1/5
Дата09.03.2012
Размер0.59 Mb.
ТипРеферат
Содержание
Класифікація соціологічних методів збирання первинної інформації
Аналіз документів
Вивчення документа
Неформалізовані (традиційні) методи аналізу
Одиниці рахунку
Б. Спостереження та експерименти.
Об'єктами спостереження
Класифікація спостережень
За принципом регулярності в часі
Види спостереження в різних типах дослідження.
Соціальний експеримент
В. Опитування.
Класифікація запитань анкети
Увідна частина анкети
Основна частина
Завершальна частина анкети
Класифікація інтерв'ю
Соціометричні критерії
Vi визначають як кількість отри­маних і зроблених виборів i
Подобный материал:
  1   2   3   4   5



РЕФЕРАТ

На тему:

Методи збирання соціологічної інформації

У соціології використовують різні джерела і методи збирання інформації (див. табл.). А. Документальні джерела. Розпочинаючи дослідження, соціолог му­сить перш за все зібрати відомості з пер­винних документів.

Термін «документ» у соціології трактується як матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію про фа­кти, події, явища об'єктивної дійсності та про діяльність людини і спеціально призначений для її передачі в часі і просторі.

Цінність документальних джерел для соціологічного дослі­дження і необхідність їх використання зумовлюються передусім тим, що потоки документальної інформації пронизують усі сфери життєдіяльності сучасного суспільства, характеризують соціальні процеси на різних рівнях дослідження (суспільному, інституційному, груповому, особистому), їх динаміку, свідо­мість людей, види, зміст і результати їхньої діяльності. Соціо­логічна інформація, яку містять документи, іноді дублює дані, одержані іншими методами (опитування, спостереження). Тоді вона стає засобом для перевірки і контролю їхньої надійності.


Таблиця

^ КЛАСИФІКАЦІЯ СОЦІОЛОГІЧНИХ МЕТОДІВ ЗБИРАННЯ ПЕРВИННОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Метод

Аналіз документів

Спостере­ження

Опитування

Соціальний експеримент

Аналіз ре­зультатів тру­дової діяльно­сті

Об'єкт

Документи

Процеси, явища, фа­кти відно­син, взає­мозв'язків, взаємодій

Респон­денти

Форми і методи розв'я­зання соці­альних проблем

Деталі, го­това про­дукція, креслення, статистич­ні та бух­галтерські показники тощо

Пред­мет

Соціальні факти, за­фіксовані докумен­тально

Факти реальної поведінки

Факти сві­домості — думки, мотиви, інтереси, почуття

Соціальні фактори, ці­леспрямова­но змінювані у процесі до­слідження

Результати діяльності

Спо­сіб

Традицій­ний — якіс­ний, фор­малізова­ний — кіль­кісний

Включене — невключене, вільне — стандартизо­ване, систе­матичне — епізодичне, польове — лабораторне, контрольо­ване — неконтрольоване

Анкету­вання, ін­терв'ю, соціометрія, експер­тиза, тести

Натураль­ний — уяв­ний, лабо­раторний — польовий

Професіо­нально-якісна оцінка

^ Аналіз документів — це збирання первинної соціологічної ін­формації з різних документальних джерел з допомогою оцінки й аналізу їх змісту.

Документи в соціології — це друковані, рукописні та інші ма­теріали, створені для зберігання і передавання інформації, яка накопичується в результаті життєдіяльності окремих людей, груп чи спільнот. Це — державні та урядові акти, промови політичних діячів, статистичні збірники і матеріали перепису, наукові публі­кації, періодична преса, листи представників усіх верств насе­лення, художні твори, протоколи зборів і засідань, звіти адміністрацій та громадських організацій, матеріали соціологічних до­сліджень тощо. Вони несуть інформацію про соціальні факти, явища, процеси, що відбуваються в суспільстві, соціальних орга­нізаціях, групах.

Зважаючи на велику кількість соціологічних документів, вони систематизуються і класифікуються.

Систематизація являє собою операцію упорядкування певної сукупності документів за якоюсь одною ознакою: хронологічною, національною, проблемною, персональною тощо. Можлива систе­матизація за кількома ознаками одразу, але з додержанням послі­довності в разі переходу від однієї до іншої. Добір ознак система­тизації визначається завданнями соціологічного дослідження.

Класифікація є пізнавальною операцією, бо передбачає роз­криття сутнісних характеристик документів, які вможливлюють групування їх за видами і орієнтацію в їх множинності.

На початку дослідження слід передбачити комплект докумен­тів, які можуть бути використані, визначити їхню цінність і на­дійність. Орієнтація на певні документи зумовлюється змістом проблеми, предметом, цілями і завданнями дослідження, а також організаційними можливостями дослідника. Так, у процесі дослі­дження проблем використання робочих кадрів на підприємстві користуються документами відділу кадрів та інших виробничих підрозділів, які займаються стимулюванням праці, регулюванням професійно-посадового просування, адаптацією молоді і закріп­ленням її на виробництві, а також протоколами зборів, на яких обговорювалися питання кадрової політики, тощо.

Від виду документа залежить те, для чого його можна викорис­тати і якими методами проаналізувати.

За статусом документи поділяють на офіційні та особисті. Офіційні документи віддзеркалюють суспільні зв'язки, колектив­ні погляди тощо. Вони створюються в державних установах, тру­дових організаціях, різних комісіях. До них належать: накази, постанови і заяви уряду; плани роботи і звіти виробничих колек­тивів, громадсько-політичних організацій; протоколи їх зборів, роботи різних комісій; списки премійованих, тих, що потребують житла, матеріальної допомоги тощо; матеріали стіннівок і бага­тотиражок; документи, що стосуються окремої особи (анкети, службові характеристики, особові листки з обліку кадрів, дипло­ми, свідоцтва, судові вироки тощо).

Серед офіційних документів поточна документація, що збері­гається в архівах організацій, для соціолога має особливий ін­терес, оскільки є базою всіх досліджень.

До особистих документів належать складені з ініціативи са­мого індивіда документи (щоденники, автобіографії або листи), що відтворюють його власний життєвий досвід.

За функціями, які виконують документи, вони поділяються на інформаційно-регулятивні, комунікативні та культурно-виховні. Інформаційно-регулятивну функцію виконує службова докумен­тація, її призначення — інформувати про стан справ у організа­ції, виконання виробничих завдань тощо. У виконанні комуніка­тивної та культурно-виховної функцій провідне місце належить документам громадсько-політичних організацій.

За цільовим призначенням документи поділяють на спеціальні та побічні. Найважливішим джерелом соціологічної інформації є спе­ціальні документи, які складаються безпосередньо в процесі соціо­логічного дослідження. Це — анкети, тести, протоколи спостере­жень, записи самоспостережень, дані експериментів. Такі документи дають можливість дослідникові вести цілеспрямований пошук, гли­боко вивчати об'єкт.

Однак в емпіричному дослідженні джерелом допоміжної ін­формації про різні явища соціального життя є побічні докумен­ти: довідкові видання, літературно-художні твори, навчаль­но-педагогічна та інша література, преса, радіо, телебачення тощо.

За рівнем обробки інформації розрізняють документи пер­винні та вторинні. Первинні документи створюються на підставі безпосереднього вивчення соціального буття і є описом конкрет­них ситуацій, висвітленням діяльності окремих осіб, організа­цій. До них належать звіти з емпіричних соціологічних дослі­джень, протоколи зборів, щоденники тощо. Вторинні доку­менти складають за первинними матеріалами, і вони мають більш узагальнений аналітичний характер, оскільки відбивають більш глибокі соціальні зв'язки. Натомість первинні документи, складені за результатами безпосередніх обстежень, містять більше фактичної інформації.

За мотивацією створення розрізняють спровоковані і спон­танні документи. Прикладом спровокованих документів можуть бути відгуки на якусь критичну оцінку в пресі досвіду роботи пев­ної трудової організації, розв'язання нею конкретної проблеми. Спонтанними документами є особисті документи, створені без особливого впливу якихось зовнішніх чинників (раціоналізатор­ські пропозиції, листи особистого характеру тощо).

За змістом документи класифікують на правові, історичні, економічні, технічні тощо.

За характером інформації соціологічні документи можна по­ділити на:

  • письмові;

  • усні;

  • лінгвістичні; фото- і кінематографічні;

  • фонографічні;

  • етнографічні;

  • речові.

Соціолог найчастіше має справу з письмовими документами, у тому числі статистичними.

Статистичну інформацію поділяють на оперативну і зведену.

Оперативна інформація включає відомчу статистику підпри­ємств і установ: річні звіти, особові облікові картки працівників тощо. За звітами можна охарактеризувати динаміку основних соці­альних процесів, наприклад, руху робочої сили (вибуття працівни­ків і прийом нових, перехід з однієї категорії до іншої, розподіл працівників за фахом, кваліфікацією, стажем, статтю). Оперативну статистику використовують як у фундаментальних, так і в приклад­них дослідженнях.

Зведена інформація центральних і місцевих статистичних ор­ганів публікується у спеціальних виданнях, збірниках статистич­них матеріалів.

Зазначимо, що будь-яка класифікація завжди є умовною і приблизною, адже реальність завжди ширше класифікаційних схем. Важливо те, що в них показаний взаємозв'язок різних видів документів, тенденція до утворення комплексів документів, бли­зьких за характером і призначенням. А це вможливлює комплек­сне використання різних видів документів, виявлення ще не ви­користаних джерел інформації.

^ Вивчення документа — це аналіз його змісту в контексті за­вдань дослідження. Із цією метою складається схема аналізу та визначаються текстові індикатори ключових понять концепції дослідження. Методи аналізу документів можна поділити на дві основні групи: неформалізовані (традиційні) та формалізовані (якісні та кількісні).

^ Неформалізовані (традиційні) методи аналізу включають усе розмаїття розумових операцій, спрямованих на тлумачення текс­ту, інтерпретацію відомостей, що містяться в документах, виді­лення смислових блоків ідей, тверджень, що цікавлять дослідни­ка. Неформалізований аналіз документів ґрунтується на загаль­них логічних міркуваннях, синтезі, порівнянні, визначенні, оцінці, осмисленні. Його можна поділити на зовнішній і внутрішній. Зов­нішній аналіз — це перевірка істинності документа, аналіз його «історичного контексту» і обставин, що супроводжували його по­яву. Дослідник визначає тип документа, його автора (фахівець чи дилетант), за яких умов і коли документ створювався (одразу після події чи значно пізніше), що спонукало автора до складання доку­мента (власна ініціатива чи якийсь примус, чиясь вимога), а також виявляє можливу тенденційність документа, помилки, спотворення фактів. З'ясувавши все це, дослідник розпочинає внутрішній ана­ліз — вивчає зміст документа, суть викладених у ньому матеріалів, логіку тексту, соціальні чинники, що спричинили його появу.

Неформалізовані методи аналізу документів застосовують ду­же широко. Особливість їх полягає в тім, що вони значною мірою ґрунтуються на інтуїції дослідника. Він вибирає ту інформацію, що його цікавить, тобто уникнути тенденційності й суб'єктивізму не вдається.

Саме як альтернатива неформалізованому методу аналізу до­кументів виник формалізований (якісно-кількісний) аналіз. Фор­малізований аналіз ґрунтується на переведенні текстової інфор­мації в кількісні показники, що надає результатам аналізу належної об'єктивності.

В основі формалізованого аналізу лежить квантифікація текс­тового матеріалу — процедура виміру і кількісного вираження якісної інформації. Якісна інформація — це дані, подані у формі описового матеріалу. Найчастіше використовується процедура квантифікації, розроблена соціологами X. Лассуеллом і Б. Берельсоном, яка дістала назву «контент-аналіз». Контент-аналіз — це переведення масової текстової (чи зву­кової) інформації в кількісні показники з дальшою її обробкою. При цьому в текстах документів мають бути виявлені такі влас­тивості, які легко вимірюються і відбивають найбільш суттєві сторони його змісту. Для цього вибирають одиниці аналізу (зміс­тові), які можна фіксувати й одночасно переводити за допомогою одиниць рахунку в кількісні показники.

Одиниці аналізу обирають, виходячи зі змісту проблем і гіпо­тез дослідження. Індикаторами одиниць аналізу можуть бути те­ма, окремі категорії (поняття), що розкривають її зміст, прізвища вчених, які здійснюють дослідження, соціальні ситуації, події. Вони мають відтворювати провідну ідею тексту.

Так, наприклад, теми статей, книжок, фільмів, теле- і радіопе­редач відбито в їхніх назвах. Із цих назв можна судити, скільки уваги приділено досліджуваній проблемі, наскільки вона акту­альна. Для вивчення документів з теми дослідження відбирають певні поняття. Скажімо, досліджуючи тему «Ставлення до своїх службових обов'язків», соціолог оперує такими поняттями, як «виконання виробничих завдань», «дотримання правил внутріш­нього розпорядку», «ефективність використання робочого часу». Це якісні характеристики явищ, що знаходять у документах кіль­кісне віддзеркалення. За кількістю посилань на того чи того ав­тора в книжках, статтях (індексом цитування) визначають прес­тиж учених тощо.

^ Одиниці рахунку передають частоту появи ознаки (одиниці аналізу) в тексті, обсяг тексту. Прикладом одиниць рахунку є друкарські аркуші, сторінки, рядки, знаки в друкованих докумен­тах; хвилини на телебаченні й радіо; сантиметри — у записах на магнітну стрічку. Що більше одиниць аналізу на кожну одиницю рахунку, то багатшим є документ за змістом, більше містить ін­формації, глибше розкриває досліджувану тему.

Вадою формалізованого аналізу є те, що зміст документа не можна виміряти тільки за допомогою формальних показників, а отже, цей аналіз не може бути вичерпним. Найбільш доцільно за­стосовувати його у тому разі, коли потрібна висока точність і об'єктивність аналізу або коли безпосереднє ефективне викорис­тання матеріалу неможливе через великий обсяг і несистематизованість. Проте умовою використання такого аналізу є певна часто­та появи в документах, що аналізуються, категорій, важливих для цілей дослідження.

Попри суттєві відмінності між неформалізованим і формалізо­ваним аналізом, вони не виключають, а доповнюють одне одного і спрямовані на досягнення однієї мети. Вибір методу аналізу за­лежить від специфіки документа, його форми, змісту, цілей і за­вдань дослідження, а також від досвіду дослідника.

^ Б. Спостереження та експерименти.

Соціологічне спостереження — важливий метод збирання первинної соціологічної інформації через цілеспрямоване, систе­матичне, безпосереднє сприйняття і пряму реєстрацію значущих (для цілей дослідження) фактів соціальної дійсності, найбільш важливих її подій.

У процесі спостереження отримують інформацію про зовніш­ні властивості об'єктів, що вивчаються.

У науковому спостереженні (на відміну від буденного) плануєть­ся наперед його організація, з'ясовуються методи фіксування, об­робки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації.

^ Об'єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо.

Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти, проте вони здебільшого поверхові і стосують­ся досить вузького кола індивідів. Тому спостереження частіше використовуються спільно з іншими методами.

Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбуває­ться загальне ознайомлення з об'єктом дослідження і розроб­ляються гіпотези. Крім того, його можна застосовувати для пе­ревірки даних, зібраних іншими методами, і для одержання додаткових відомостей про досліджуваний об'єкт, а також для розробки гіпотез.

Спостереження широко використовують соціологи промисло­вих підприємств, вивчаючи практику проведення різних зборів працівників, процеси обговорення на них нагальних проблем, ме­ханізм вироблення колективних рішень. Спостерігаючи за робо­тою підрозділів підприємства, зустрічаючись з їх працівниками, соціологи отримують емпіричну інформацію про їх ставлення до праці, ставлення один до одного, про їх реагування на зміну умов трудової ситуації не на рівні свідомості, а на поведінковому рівні, тобто спостерігають дії працівників у разі введення нових умов оплати, більш напружених норм, запровадження раціоналізаторсь­ких пропозицій тощо. Ці явища досліджуються в динаміці як дійс­ність, що формується й розвивається.

Спостереження можна класифікувати залежно від місця спо­стерігача в процесі спостереження (невключене і включене); ступеня формалізованості спостереження (стандартизоване й довільне); регулярності проведення (систематичне й епізодичне); місця проведення і способу організації спостереження (польове й лабораторне); наявності контролю за проведенням спостережен­ня (контрольоване — неконтрольоване); міри відкритості (відкри­те й інкогніто) (див. рис).

Невключене спостереження полягає у вивченні процесів до­слідження зовні без втручання в їх перебіг. Воно спрямоване зде­більшого на опис соціальної атмосфери і застосовується найчас­тіше на розвідувальному етапі монографічного дослідження та Для експериментальної перевірки гіпотез у лабораторних умовах.

Включене спостереження передбачає не тільки безпосередню присутність, а й участь спостерігача в досліджуваній ситуації, контакт із тими, за ким ведеться спостереження. Спостерігач перебуває в гурті тих, за ким він спостерігає, і, працюючи разом з ними, в реальних життєвих ситуаціях збирає інформацію. Отже, спостерігач є частиною дослідної ситуації, впливає на ситуацію і, у свою чергу, зазнає її впливу.



^ Класифікація спостережень


Слід зауважити, що для спостерігача і для тих, за ким ведеться спостереження, та сама ситуація має різне значення. Для поси­лення об'єктивності спостереження акти поведінки мають набути однакового значення для тих і тих.

Ступінь включеності спостерігача в дослідну ситуацію може бути різним — від пасивного спостереження, яке мало чим відріз­няється від невключеного, до активного, коли респонденти почи­нають сприймати спостерігача як члена своєї групи.

Залежно від ступеня обізнаності групи розрізняють закрите й відкрите включене спостереження. Закрите — це таке спостере­ження, коли дослідник уходить у досліджувану групу, стає її пов­ноправним членом і бере участь у виробничому процесі нарівні з іншими членами групи, яким справжні цілі дослідника не відомі. Таке дослідження дає можливість одержати дані, яких не можна здобути в жодний інший спосіб.

Цей різновид включеного спостереження застосовують у до­слідженнях «закритих» груп, які не допускають відкритого спо­стереження ззовні.

Відкрите включене спостереження полягає у відкритій участі у виробничому процесі дослідника та широкого повідомлення його професійних цілей. Існує думка, що присутність спостеріга­ча може вплинути на поведінку респондентів, спотворити реаль­ну картину. Це справедливо для одноразового відкритого спосте­реження. Але під час спостереження протягом тривалого часу люди звикають до спостерігача і залишаються самими собою на­віть у його присутності.

Переваги включеного спостереження очевидні. Невключений спостерігач може бачити і фіксувати акти, так би мовити, відкри­тої поведінки. Але як стороння людина він не може досконально знати, що криється за цими актами, тому його інтерпретація мо­же бути неадекватною.

Включений дослідник має можливість проникати в найглибші шари колективного життя, вивчати мотиви, збудники, установки кожного члена досліджуваної групи, знати, що сприймається, а що засуджується ними, яка емоційна атмосфера в групі, як діє механізм формування «групової свідомості».

Водночас включеному спостереженню притаманні певні не­доліки. Наприклад, соціолог може так «вжитися» в досліджува­ний колектив, у норми його поведінки, що починає сам реагувати відповідно до цих норм, втрачаючи при цьому об'єктивність сприйняття. Крім того, нелегко знайти виконавця такого типу до­слідження, оскільки воно потребує великого самозречення.

Залежно від ступеня формалізації процедури, тобто жорсткос­ті приписів стосовно того, що і як спостерігати, спостереження поділяють на вільні та стандартизовані.

Вільне спостереження характеризується браком жорстких приписів зовні. Дослідник не обмежений програмою, не має чіт­кого плану дій, не встановлює наперед, які саме елементи дослі­джуваного процесу (ситуації) він буде фіксувати. Як правило, ві­льне спостереження ведуть за об'єктом у цілому або за основ­ними його складовими. За допомогою цього спостереження до­слідник з'ясовує межі об'єкта і його основні складові, визначає, які з них є найбільш значущими для дослідження, отримує ін­формацію про їхню взаємодію. Найчастіше вільне спостереження використовують на початковому етапі розвідувального дослі­дження для уточнення проблеми.

Хоч цей різновид спостереження застосовують щодо об'єкта в цілому, але зрозуміло, що спостерігати одразу все неможливо. То­му і за вільного спостереження вирішують, що саме слід спостері­гати. У процесі спостереження напрям дослідження може змінити­ся (для вільного дослідження це і є ознакою його переваг). Соціо­лог на підставі свого досвіду визначає приблизний перелік значу­щих елементів для ситуацій, що вивчаються, ніби окреслюючи на­прям дослідження тих чи тих об'єктів спостереження.

Стосовно учасників ситуації встановлюють, хто вони, скільки їх, які між ними відносини, чи знайомі вони один з одним, яка їхня роль у цій ситуації, який характер зв'язків між ними (формальний чи не­формальний), яка структура угруповань (лідери, ізольовані індиві­ди), з якою метою (формальною чи неформальною) вони зібралися в цій ситуації, чи мають вони спільні або антагоністичні цілі.

При цьому означують:

  • обставини, за яких виникла і спостерігається ситуація, яку соціальну поведінку ці обставини заохочують, яку гальмують;

  • якої поведінки можна очікувати, а яка буде непередбаченою;

  • що і як роблять учасники ситуації, які стимули зумовлюють ту чи ту поведінку, в якій формі вона виявляється (люди розмовляють, жестикулюють, плачуть, сміються тощо), яка напруженість, стій­кість, емоційність, тривалість цієї поведінки, які її наслідки;

  • частоту і тривалість ситуації, яка досліджується, коли вона виникла, що зумовило її, унікальна вона чи типова, випадкова чи систематична.

Цей перелік не вичерпує всіх можливих напрямів спостере­жень, однак може суттєво допомогти соціологу в проведенні до­слідження. Такий підхід сприяє поступовому переходу від віль­ного спостереження до стандартизованого.

Стандартизоване спостереження відрізняється від вільного су­ворою регламентацією процедури, часу й вибраного об'єкта. Соціо­лог досить добре поінформований про об'єкт дослідження і зазда­легідь з'ясовує, які елементи (аспекти) процесу чи ситуації, що до­сліджуються, мають найбільше значення для його дослідження, вирішує, як, де, за ким і протягом якого часу вести спостереження. Результати дослідження фіксує на спеціальних бланках.

Установлені в процесі розробки програми фактори, що підля­гають спостереженню, оформлюють у вигляді таблиць, карток, протоколів спостереження.

Таке спостереження застосовують для перевірки й уточнення результатів, одержаних іншими методами. Воно може викорис­товуватися і як основний метод дослідження для точного опису предмета й перевірки гіпотези. Тому стандартизоване спостере­ження найбільш широко використовують у дослідженнях аналі­тичного плану, а також в описових дослідженнях, і дуже рідко — у розвідувальних, де брак достатньої інформації про об'єкт до­слідження не дає змоги зробити необхідне структурування спо­стереження, тобто визначити найбільш значущі для дослідження елементи і зосередити на них основну увагу.

^ За принципом регулярності в часі спостереження поділяють на систематичні й епізодичні.

Систематичне спостереження характеризується регулярністю проведення протягом певного періоду. Воно дає змогу виявити динаміку процесів, значно збільшити можливість її екстраполя­ції. Спостереження може вестися щоденно, раз на тиждень, раз на місяць і т. д. Спостерігати можна за такими об'єктами:

  • певною групою протягом дня, місяця, року;

  • певним процесом у різних групах (формуванням громадської думки);

  • певним процесом у певній групі (розвитком неформальних відносин, зміною ставлення до тих чи тих явищ).

Епізодичні спостереження — це коли спонтанно, незаплановано досліджують явище, діяльність, соціальну ситуацію. Наприклад, спостерігаючи розвиток неформальних відносин у колективі, соціолог може спостерігати зміни в стилі діяльнос­ті керівника цього колективу, у його ставленні до службових обов'язків.

Цей тип спостереження особливо часто зустрічається в розві­дувальному дослідженні, коли спостерігач має справу з неперед­баченими ситуаціями.

Залежно від кількості досліджуваних об'єктів (спостерігаю­ться всі об'єкти, що стосуються проблеми, чи тільки певна їх час­тина) спостереження поділяють на суцільні та часткові. Суцільні дають повнішу інформацію, але їх проведення не завжди можли­ве й економічно обґрунтоване, а часткові — обмежуються окре­мими об'єктами.

За місцем і способом організації розрізняють спостереження польові й лабораторні. Польові здійснюють над реальними соці­альними групами в природних умовах їхньої життєдіяльності. Більшість спостережень, що проводяться, є польовими. їх вико­ристовують як основний і як допоміжний метод дослідження в певних його різновидах.

Звичність обставин допомагає адекватному розумінню дійсно­сті, але не завжди є сприятливою для дослідника: вплив зовнішніх факторів ускладнює фіксування, немає змоги охопити всіх членів досліджуваної групи тощо.

З огляду на це проводяться лабораторні дослідження групи людей, які відбираються дослідником і ставляться в спеціально створені умови. Зміст досліджуваної ситуації, умови навколиш­нього середовища визначає дослідник. Лабораторні дослідження найчастіше застосовують у експериментальних дослідженнях, коли ставиться завдання розробити й експериментально переві­рити робочі гіпотези чи нову методику.

Недоліком лабораторного дослідження є те, що штучно ство­рена ситуація може вплинути на природність поведінки дослід­жуваних.

Залежно від наявності контролю спостереження поділяються на контрольовані і неконтрольовані.

Контрольоване спостереження здійснюють з метою збирання інформації для відтворення більш чіткої картини досліджуваної ситуації, перевірки певних гіпотез. Для цього збільшують кількість спостерігачів і порівнюють результати їхніх спостережень, а також інтенсифікують сам процес дослідження проведенням серії спо­стережень за одним об'єктом. Порівняння результатів стає можли­вим лише за умови стандартизованих планів спостереження з ви­користанням таблиць, карт спостереження і допоміжних технічних засобів (кіно-, фото-, звукозаписувальної апаратури тощо).

Неконтрольоване спостереження має на меті вивчення реаль­них життєвих ситуацій, загальний опис певного процесу, явища, а

також соціальної атмосфери, в якій вони відбуваються. У такого спостереження, як правило, нема чіткого плану, заздалегідь ви­значається лише головний об'єкт спостереження. Ефективність неконтрольованого спостереження багато в чому залежить від кваліфікації спостерігача.

Недоліком неконтрольованого спостереження є загроза суб'єк­тивного ставлення дослідника до об'єкта, а отже, спотворення результатів дослідження. Неконтрольоване спостереження най­частіше застосовують на початкових етапах дослідження.

Особливим видом соціологічного дослідження є самоспо­стереження, коли соціолог користується не тільки даними спо­стереження за поведінкою індивідів, а і їхніми власними су­дженнями й оцінками цієї поведінки. У ньому можуть вико­ристовуватися такі документи, як автобіографії, листи, щоден­ники, записи самоаналізу тощо. Різновидом самоспостереження є відповіді тих, за ким спостерігають, на питання запропонова­ної анкети чи інтерв'ю з ними. Проте слід зауважити, що відпо­віді на питання анкети треба розцінювати не як об'єктивні, а як гіпотетичні.

Розглянутих різновидів спостереження зазвичай у чистому ви­гляді не існує. На практиці їх поєднують одне з одним залежно від складності та багатовимірності об'єкта, специфіки завдань дослідження, тобто залежно від типу дослідження (див. табл.).
  1   2   3   4   5

Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru