Курсова робота на тему

Поиск по сайту:


НазваниеКурсова робота на тему
страница2/3
Дата09.03.2012
Размер0.49 Mb.
ТипДокументы
Смотрите также:
1   2   3

^ 2.1. Основи державного регулювання ринку праці

Ринок праці формується на підставі виключного права людини розпоряджатися своїми здібностями до праці та добровільно обирати форму зайнятості, вид діяльності або професію. У багатьох країнах з розвинутою ринковою економікою основні функції щодо регулювання ринку праці здійснюють профспілки. У країнах, які перебувають у стадії формування ринкових відносин, коли елементи інфраструктури ринку праці не діють досить ефективно, не відпрацьований механізм громад­ського та інституціонального регулювання, здійснюється державне регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці.

При цьому на відміну від командно-адміністративного розподілу та перерозподілу трудового потенціалу держава функціонує відповідно до попиту і пропозиції робочої сили. Державна політика загальної зай­нятості поступається місцем політиці ефективної зайнятості.

Основними нормативними актами, згідно з якими здійснюється регулювання ринку праці в Україні, є "Закон України про зайнятість населення" та Державна програма зайнятості. Закон "Про зайнятість населення" дає визначення категорії зайнятості населення, права гро­мадян у виборі виду діяльності, статусу безробітних, визначає право на допомогу по безробіттю, додаткові гарантії для окремих категорій насе­лення, основні завдання служби зайнятості, механізм формування та використання фонду сприяння зайнятості населення, роль підприємств, установ і організацій в реалізації державної політики зайнятості.

Державна програма зайнятості визначає заходи держави щодо надання допомоги громадянам у їх працевлаштуванні, організації роботи з професійної перепідготовки кадрів, участь у профорієнтаційній роботі, сприяння створенню робочих місць, організації громадських оплачува­них робіт.

Основні функції регулювання ринку праці в Україні здійснюють Міністерство праці та Міністерство соціального захисту населення. Для реалізації програми зайнятості і забезпечення громадянам відповідних гарантій по всій території України створено державну службу зайнятості. До її обов'язків входить аналіз і прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання допомоги громадянам у про­фесійній орієнтації, доборі роботи і працевлаштуванні та власникам підприємств — у доборі необхідних працівників; організація при потребі професійної підготовки і перепідготовки громадян; реєстрація без­робітних і виплата допомоги по безробіттю; участь у підготовці територіальних програм зайнятості та заходів щодо захищеності різних груп населення від безробіття.

Певні функції по регулюванню ринку праці виконує Міністерство економіки та управління (департаменти) економіки місцевих державних адміністрацій. Вони здійснюють аналіз і прогноз чисельності населення, трудових ресурсів та ринку праці, в складі індикативних планів розроб­ляють зведений баланс трудових ресурсів, зведений баланс ринку праці, заходи щодо забезпечення зайнятості та соціального захисту населення.

Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, розроблених як зарубіжними, так і вітчизняними вченими, які відповідають основним законам ринкової економіки, передусім закону вартості та закону попиту і пропозиції. Серед таких вчених є С.Біляцький, А.Єпіфанов, Г.Завіновська, Є.Качан, Л.Лисогор, Т.Мірошниченко, А.Никифорова та інші.

Маршавін Ю. у своїй статті «Державне регулювання ринку праці України: теоретико-методологічний аспект» в журналі «Соціальний захист» №3/2005 зазначає, що під державним регулюванням ринку праці, слід розуміти сукупність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту і пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили та її раціонального використання зумовлено неспроможністю ринкової економічної системи забезпечити виробництво робочої сили необхідної якості – її загальноосвітні та кваліфікаційні характеристики, зменшити безробіття, а також забезпечити значну частину безробітних засобами для існування.

У сучасних економічних системах, коли економіка вільної конкуренції не спроможна справитися з рядом економічних та соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання, який складається з суб’єктів та об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

До суб’єктів ринку праці відносяться носії, виконавці та виразники господарсько-трудових відносин.

Носії – соціальні групи, які відрізняються один від одного за рядом ознак: за майновим станом, за доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема, це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності. Звертаючись індивідуально до державного апарату, окремі представники цих груп формують першу лінію зв’язку.

Виразники господарсько-трудових інтересів – об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів в спілки, асоціації, серед яких найбільш відомі профспілки, спілки роботодавців, фермерів, різних торговців, банківських установ та інші. Вини взаємодіють на ринку праці, здійснюючи власні концепції соціально-економічної політики, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Як правило, в тісному зв’язку з виразниками інтересів діють різні партії, які виражають соціально-економічні, політичні, релігійні, культурні, екологічні, специфічні регіональні інтереси частіше всього від імені нації. Консультації, поради, рекомендації, меморандуми та інші різні засоби впливу на органи державного економічного регулювання складають другу лінію зв’язку на ринку праці.

Виконавці господарсько-трудових інтересів – органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема, Міністерство праці та соціальної політики, Державна служба зайнятості та її підрозділи, відділи та управління праці та соціального захисту населення. Вони покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики і складають третю лінію зв’язку.

Носії та виразники господарсько-трудових інтересів використовують різні інструменти та засоби впливу на державну економічну політику: органи масової інформації, демонстрації, маніфестації, збір підписів, звернення у суди, кампанії громадянської непокори тощо. В свою чергу органи державної влади використовують свої засоби адміністративного та економічного впливу на носіїв та виразників господарсько-трудових інтересів: трудове та господарське законодавство, оподаткування, пенсійне законодавство, пільгове кредитування, санкції та штрафи тощо.

Об’єкти державного регулювання ринку праці – це ситуації, явища та умови соціально-економічного життя, де виникають або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не розв’язуються автоматично, в той час як розв’язання їх терміново потрібно для нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності. До них відносяться: соціальні відносини між роботодавцями і працюючими за наймом; трудові відносини між роботодавцями і найманими робітниками, включаючи оплату і охорону праці, найм та звільнення працівників; зайнятість, включаючи регулювання пропозиції робочої сили та пропозиції робочих місць; допомога по безробіттю; підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників; розподіл та перерозподіл робочої сили.

Розглянемо види регулювання, які здійснює держава в межах ринку праці:

  • захисне, призначене для обмеження дій, які призводять до незахищеності різних груп населення;

  • заохочувальне, направлене на створення умов, в яких можуть здійснюватися і розвиватися певні форми діяльності;

  • обмежувальне, яке здійснюється для виключення дій окремих осіб або груп таким чином, щоб вони не могли одержати переваг перед іншими;

  • директивне регулювання, яке передбачає вплив уряду на ринок праці з урахуванням інтересів населення;

  • регулювання за допомогою економічних фінансових заходів (податків, субсидій), які сприяють росту пропозиції на ринку праці або зростання зайнятості.

Отже, оскільки стан ринку праці визначається попитом та пропозицією на робочу силу та її ціною, то головною умовою регулювання ринку праці в Україні є проведення ефективної політики зайнятості населення.


^ 2.2. Основні напрямки та принципи державної політики щодо регулювання зайнятості населення


Регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки здійснюється в основному державою у відповідності до прийнятої політики (концепції) зайнятості. Основними напрямками сучасної політики більшості країн є сприяння в працевлаштуванні незайнятого населення і надання допомоги в профпідготовці та перепідготовці, а також стимулювання створення гнучкого ринку праці.

У відповідності до рекомендацій Міжнародної організації праці і нормативних актів про зайнятість населення при здійсненні державної політики зайнятості необхідно керуватись такими принципами:

- забезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального та майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, відношення до релігії, в реалізації права на працю і вільний вибір виду діяльності;

- сприяння забезпечення ефективної зайнятості, яка запобігає безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

- добровільність праці, у відповідності до якої зайнятість ґрунтується на вільному волевиявленні громадян;

- сприяння трудовій мобільності. Дотримання цього принципу пов’язано з розвитком існуючої системи загальноосвітньої та професійної підготовки з врахуванням загальних закономірностей динаміки професійної структури в епоху науково-технічної революції, нових вимог до якостей працівника в умовах ринкової економіки, а також з формуванням в психології людей орієнтації на безперервне вдосконалення професійної майстерності, пошук найбільш відповідної сфери для прикладання своїх здібностей, готовність до перенавчання в разі необхідності;

  • єдність відповідності. Означає наявність чотирьох умов: координації діяльності в області зайнятості з іншими напрямками економічної і соціальної політики, включаючи соціальне забезпечення, зростання і розподіл доходів, попередження інфляції; поєднання самостійності місцевих органів влади в забезпеченні зайнятості з централізованими заходами; участь профспілок і спілок роботодавців в розробці та реалізації заходів щодо забезпечення зайнятості у взаємодії з органами державного управління; міжнародне співробітництво у вирішенні проблем зайнятості, включаючи професійну діяльність громадян за кордоном і трудову діяльність іноземних громадян в країні.

Регулювання ринку праці, зайнятості та умов праці здійснюється за такими основними напрямами:

- законодавче встановлення умов праці залежно від її видів, місця виконання, особи працюючого, яке охоплює час праці і відпочинку, техніку безпеки, вимоги до кваліфікації, взаємовідносини між власни­ками засобів і найманою робочою силою, профспілками та підприємцями тощо;

- створення державної системи дослідження і прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці;

- створення мережі центрів служб зайнятості і бірж праці для реєстрації безробітних і фінансової допомоги їм, допомоги у працевлаш­туванні, консультаціях, сприяння вирішенню кадрових проблем на підприємствах;

- створення фондів сприяння зайнятості на загальнодержавному та місцевих рівнях;

- розроблення програм державної допомоги у підготовці кадрів, розроблення програм державної допомоги у створенні нових і підтримці діючих робочих місць в окремих галузях і районах;

- розроблення державної допомоги у працевлаштуванні, створенні і підтримці нових робочих місць для окремих категорій населення;

- створення системи матеріальної допомоги у зв'язку з тимчасовим безробіттям.


^ 2.3. Методи стимулювання зайнятості населення


Цілі, принципи і напрямки регулювання зайнятості населення становлять теоретико-методологічні засади для розроблення конкретного механізму регулювання ринку праці. Сучасний механізм регулювання зайнятості – це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів щодо державного сприяння зайнятості. До системи державного регулювання має входити законодавче, нормативно- правове та інформаційне забезпечення політики зайнятості, а також економічні, соціально-політичні й організаційно-адміністративні важелі її реалізації.

Конструктивні особливості механізмів регулювання зайнятості населення, як і вплив держави на цей процес, значною мірою визначаються:

  • розробленням механізмів регулювання зайнятості населення, що відповідали б чинним міжнародним нормам соціального розвитку, соціальної політики й політики зайнятості, які зафіксовані в документах ООН, МОП;

  • удосконалення чинних і розробкою нових законодавчих й нормативних актів України з питань соціальної політики та політики зайнятості населення.

Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни в її рівні та структурі, мусить створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорцій в їх розподілі, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід зумовлює принципи розроблення конкретних механізмів і важелів державної системи регулювання зайнятості, а їх ефективність визначається сприянням формуванню умов для досягнення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості.

Так, 1 березня 1991р. було прийнято Закон України «Про зайнятість населення». Він визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення України і його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю.

Для реалізації політики зайнятості населення створено державну службу зайнятості, діяльність якої фінансується з Державного фонду сприяння зайнятості населення. Послуги цієї служби надаються безплатно. Для сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінет Міністрів України і місцеві Ради народних депутатів розробляють річні та довгострокові державні й територіальні програми зайнятості населення. Так, державна програма передбачає такі заходи щодо сприяння зайнятості та соціального захисту населення:

  • створення додаткових робочих місць шляхом розвитку малих підприємств, сімейного та індивідуального підряду, фермерських господарств, організації оплачуваних громадських робіт тощо;

  • професійна підготовка і перепідготовка вивільнюваних працівників;

  • організація роботи з професійної орієнтації;

  • забезпечення зайнятості тих, хто потребує соціального захисту (жінок, молоді, інвалідів);

  • надання матеріальної допомоги безробітним.


Аналізу ринку праці та методів регулювання зайнятості населення присвятив свою книгу «Ринок праці та зайнятість» В.М.Петюх. За його визначенням методи щодо регулювання зайнятості розподіляються на активні та пасивні. До активних методів відносяться:

  1. створення додаткових сфер зайнятості (переструктуризація економіки, додаткові робочі місця на державних підприємствах, субсидування створення нових робочих місць в приватному секторі, створення умов для іноземного інвестування, організація суспільних (громадських) робіт, створення умов для самозайнятості громадян тощо);

Одним із пріоритетів служби зайнятості є сприяння розвиткові підприємницької ініціативи безробітних, орієнтування їх на започаткування власної справи. Тим, хто хоче організувати підприємницьку діяльність, державна служба зайнятості одноразово виплачує допомогу по безробіттю. Служба зайнятості підтримує осіб, які вирішили започаткувати власну справу, не лише матеріально. Для них проводяться тематичні семінари і курси цільового призначення. Відвідуючи ці заходи, безробітний має можливість зорієнтуватись щодо вибору майбутнього виду діяльності та отримати корисні поради фахівців.

  1. підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів;

Державна служба зайнятості надає допомогу в працевлаштуванні або відкритті власної справи шляхом проходження професійного навчання. Професійне навчання здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. У період навчання безробітний отримує матеріальну допомогу в порядку, визначеному законодавством України. За умови проходження навчання поза межами постійного проживання компенсується вартість проїзду до місця навчання і у зворотному напрямку та, в разі потреби, оплачується проживання у гуртожитку в період навчання. Для підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації безробітних створено центри професійно-технічної освіти ДСЗ. Вчорашні безробітні, які виявили бажання опанувати нову професію або перекваліфікуватися, мають можливість робити це безкоштовно для них на найновішому обладнані, у навчальному процесі успішно використовуються мультимедійні технології. Чимало роботодавців охоче користуються послугами служби зайнятості, яка готує кадри на їх замовлення.

  1. субсидування частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

Державна служба зайнятості пропонує різноманітні шляхи вирішення кадрових питань. Один з них – це працевлаштування безробітних шляхом надання роботодавцям за рахунок коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Дотація – це кошти Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття, надані роботодавцю для покриття фактичних витрат на заробітну плату осіб, працевлаштованих за направленням державної служби зайнятості. Державна служба зайнятості надає дотацію для працевлаштування безробітних роботодавцям, незалежно від форм власності та господарювання, які використовують найману працю. В Україні працевлаштування безробітного шляхом надання дотацій роботодавцю ще не набуло масового характеру. У середньому по Україні лише за 3-4 із 100 працевлаштованих безробітних, направлених службою зайнятості, роботодавці отримують дотації.

  1. надання допомоги у працевлаштуванні;

За пошуком роботи безробітний може звернутися до державної служби зайнятості. Тут нададуть допомогу з використанням оперативної інформації про вільні робочі місця та вакантні посади не тільки в межах району, а й по інших населених пунктах області та України, а також можна отримати кваліфіковані консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштування. Працездатним громадянам працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування. Для працевлаштування соціально незахищеної категорії громадян щорічно на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності з чисельністю понад 20 чоловік місцевими органами влади за поданням центрів зайнятості встановлюється квота для бронювання до 5% загальної кількості робочих місць.

До соціально незахищених категорій громадян відносяться:

  • жінки, які мають дітей до шести років;

  • одинокі матері, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів;

  • молодь, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних або вищих навчальних закладах освіти, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби і якій надається перше робоче місце;

  • діти-сироти, які залишилися без піклування батьків;

  • особи, яким виповнилося 15 років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

  • особи пере пенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки – 53 років);

  • особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування.



5) регулювання галузевої та територіальної мобільності кадрів.

Здійснюється для стимулювання розміщення робочої сили в трудодефіцитних районах і галузях.


До пасивних методів регулювання зайнятості відносяться:

1) асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат в доходах;

Постановою правління Фонду загальнообов’язкового соціального страхування України на випадок безробіття від 24.07.2008р. №54 встановлені такі розміри допомоги по безробіттю:

  • для незастрахованих осіб з 1вересня 2008р. -320 грн., з 1 жовтня – 360грн.;

  • для застрахованих осіб з 1 вересня 2008р. – не менше 420грн., з 1жовтня – не менше 500грн. і не вище за середньомісячну заробітну плату, що склалася за всіма видами економічної діяльності у відповідній області за минулий місяць.

Допомога по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати залежно від страхового стажу. Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, для осіб перед пенсійного віку – 720 календарних днів.

Залежно від тривалості безробіття допомога зменшується у відсотках до визначеного розміру:

  • у перші 90 календарних днів безробіття виплачується 100% призначеної допомоги;

  • протягом наступних 90 днів – 80%;

  • а в подальшому – 70%.

Громадянам, які звільнилися з роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата допомоги по безробіттю розпочинається лише з 91-го дня і в розмірі не 100%, а 80%.

2) організаційні заходи держави по ліквідації диспропорцій і пропозиції робочої сили;

Сюди можна віднести організацію національної системи освіти. Причому успіху досягають в тих країнах, в яких зусилля держави в цьому напрямку зосередженні не тільки на перепідготовці та підвищенні кваліфікації незайнятого населення, але й на всіх інших ланках загальної та професійної освіти. В цій системі важливе значення має загальна та професійна довиробнича освіта. Таким чином, допомогу в забезпеченні зайнятості одержують молодь; особи, які приступають до трудової діяльності вперше або після довгої перерви; працівники підприємств, особливо ті, хто має застарілу професію, підлягає скороченню в зв’язку з реорганізацією або ліквідацією підприємств тощо.

3) законодавчі та фінансові заходи держави.

До вказаних методів відносяться і пряме стимулювання зайнятості, і непрямий вплив на зростання зайнятості, заходи по скороченню пропозиції на ринку праці, конверсія оборонних галузей, стимулювання самозайнятості, сприяння розвитку малого та середнього бізнесу, розвиток гнучкого ринку праці.


Пряме стимулювання зайнятості передбачає:

  • розширення виробництва товарів та послуг за рахунок збільшення державних субсидій. Кошти направляються в трудомісткі галузі: будівництво, транспорт, ремонт доріг, сферу послуг. Цей вид регулювання дає в чотири рази більше місць, ніж еквівалентне зниження податків з підприємств;

  • організація суспільних робіт, які являють собою види тимчасової трудової зайнятості, що, як правило, не вимагають професійної підготовки і основною метою яких є сприяння включенню в активну трудову діяльність мало- та неконкурентноздатних осіб. Ці роботи організовуються, як правило, в комунальному господарстві, будівництві суспільних споруд, ремонтних роботах тощо;

  • створення робочих місць для молоді, а також запровадження контрактної системи працевлаштування випускників різних учбових закладів;

  • субсидії по зайнятості, які охоплюють інвалідів та інші групи населення, не конкурентноздатні на ринку праці. Для них створюються спеціалізовані та додаткові робочі місця шляхом директивного виділення певної частини спеціалізованих робочих місць на всіх видах підприємств; будівництва за рахунок бюджетних асигнувань спеціалізованих державних підприємств, де робочі місця надаються тільки особам, які потребують соціального захисту, фінансування витрат і зниження податків тим роботодавцям, які створюють на своїх підприємствах спеціалізовані робочі місця;

  • організація на підприємствах курсів професійної підготовки, які частково субсидуються державою.


Непрямі заходи впливу на зайнятість включають:

  • інвестування найбільш перспективних або трудомістких галузей через дешевий кредит для приватних капіталовкладень, через механізм банківської системи;

  • зміни структури оподаткування за рахунок скорочення частки податків, які стягуються з загальної суми заробітної плати та внесків у фонди соціального страхування, збільшення частки податків на основний капітал і додану вартість;

  • надання переваг виробничому капіталу перед фінансовим і виплатою дивідендів.



Отже, говорячи про особливості формування механізмів регулювання зайнятості населення на етапі становлення ринку праці, важливо наголосити на тому, що забезпечення кількісної і якісної збалансованості попиту і пропозиції на робочу силу і те, якими шляхами і методами вона досягається, є структурним елементом загальноекономічної політики держави. Інакше кажучи, ефективний вплив на вдосконалення механізмів ринку праці забезпечується державою на мікрорівні – під час формування і реалізації державної політики зайнятості. Таким чином, теоретичною основою державного регулювання зайнятості населення має бути концепція, що визначає мету й принципи такого регулювання і водночас враховує взаємозв’язки між завданням у сфері зайнятості та іншими соціальними та економічними аспектами ринку праці, органічно вплетена в програму його економічного і соціального розвитку.

Реклама:




1   2   3

Скачать 0.49 Mb.
Поиск по сайту:
Разместите кнопку на своём сайте:
Генерация документов


База данных защищена авторским правом ©GenDocs 2000-2011
При копировании материала укажите ссылку
обратиться к администрации
Уроки, справочники, рефераты
Учебный материал

Рейтинг@Mail.ru