Категории:

Тема. Без верби та калини – нема України. Мета

Поиск по сайту:


Скачать 92.31 Kb.
Дата02.04.2012
Размер92.31 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Тихо награють на сопілці мелодію пісні “Верховина”).
Звучить українська народна пісня “Калина” в обробці А.Пащенка).
Учень. Тече вода з-під явора Яром на долину, Пишається над водою Червона калина. Учень.
Учень. Зацвіла в долині Червона калина Ніби засміялась Дівчина-дитина. Учень.
Лине мелодія української народної пісні “Ой є в лісі калина”).
Виконують пісню “Ой у лузі червона калина”).
Учень. А верби ген понад ставами Тихенько собі купають Зелені віти… Учень.
Учень. На вгороді коло броду Верба похилилась, Зажурилась чорнобрива, Тяжко зажурилась. Учень.
Виконується пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”).
Леся Українка, “Лісова пісня”).
Міністерство освіти та науки Рівненськи Державний Гуманітарний УніверситетІсторія створення книги
Подобный материал:

Тема. Без верби та калини – нема України.

Мета. Розширити знання дітей про калину як рослину – символ України; показати, як оспівував її український народ. Виховувати любов до рідного слова, свого краю, розвивати зв’язне мовлення, художні здібності учнів.

Матеріали до уроку. Вірші, пісні про калину, малюнки дітей. Всі учні в українському одязі, на столі коровай, прикрашений гілочками калини.

Учитель. Кожен народ має свої тотеми, свої символи, опоетизовані образи дерев, квітів, рослин. Є вони і в нас. Калина, верба, тополя, дуб, чорнобривці, мальви, барвінок, червона рута, волошки… Віддавна уособлюють вони красу України, духовні святині нашого народу.

Найбільше шанували на Україні калину. Не було такої хати, біля якої б вона не росла.

В національній українській міфології калина символізує дівочу красу і вроду, жіночність, сімейне благополуччя й достаток. Постійні народні епітети й порівняння”дівчина, як у лузі калина”, “гарна, як калина”, “дівча виростає, як калина розцвітає”, “стоїть, як калина при дорозі”, “заливається, як соловейко на калині”, “калина в цвіту – дівчина у вінку”, “калинові луки”, “калинова сопілка”, “калиновий двір”, “калиновий міст” тощо.

А ще в народі кажуть: “Червона калина від ста хвороб лікує”.

Лікувальні властивості калини відомі людям здавна. Описані вони в перших українських травниках – збірниках рецептів і описів рослин ще в XVI столітті. (Ягоди покращують роботу серця, мають сечогінну дію, заспокоюють). П’ють її від кашлю, при судинних недугах, високому кров’яному тиску.

Є легенда, що калина така цілюща тому, що виросла з великої дівочої любові. А було це так…

Учень. Покохав козак вродливу дівчину Калину. Але батько не дозволив її брати, а просватав синові багачку Ганну. На весілля прийшла і Калина. Запросила коханого до танцю і непомітно вивела до саду, а тоді – до річки. Тут їх і застала Ганна. Калина потягнула Ганну у воду, примовляючи: “Нехай же не буде і тобі життя з моїх коханим!” Втопилися обидві. Ганну поховали на цвинтарі, а Калину, як душогубку, - на кручі. І зріс там кущ з гіркими червономи ягодами. Назвали його люди калиною. І відтоді стала вона уособленням дівочої краси і нещасливого кохання.

Учитель. Використавують калину і у весільному обряді: кетягами прикрашають короваї, заквітчують гільце молодої. На столі перед нареченими ставлять букет з калини, ніби бажаючи їм вірності і згоди в подружжі й коханні.

Калина біля материнської хати – не тільки краса, а й наша Берегиня.

(^ Тихо награють на сопілці мелодію пісні “Верховина”).

Учитель. Є таке повір’я: якщо зробити з калини сопілку, то в сім’ї народиться син. Бо ж не знайти ніжнішого, чистішого, бентежного звуку, ніж голос калинової сопілки.

В калині, кажуть, - уся материнська любов, безсмертя роду. Є прислів’я: “Милуйся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте”. Матері привчають дітей саджати калину і доглядати за нею. Василь Скуратівський згадує6 “Мама казала: “Посади, сину, калину, щоб гарний спомин був тобі і мені. А тепер дивлюся на кущ, що розрісся біля маминої хати. Неньки нема, але є калина – її мудрість, її безсмертя”. А ось іще одна легенда про калину.

Учень. Було це тоді, коли Україну грабували татарські орди. В одному селі справляли весілля. Багато вродливих дівчат зійшлося. Раптом налетіли чужинці. Красуні українки, щоб не потрапити до рук бусурманів, почали тікати, потрапили в болото, де й загинули… А на тому місці згодом виріс калиновий гай.

Учитель. Тут калина – символ нескореності, вічної пам’яті і скорботи. Саджали її на цвинтарях, на козацьких могилах.

Про калину існує безліч народних пісень

(^ Звучить українська народна пісня “Калина” в обробці А.Пащенка).

Учитель. Дуже любив калину Тарас Шевченко. В Кирилівці, поряд з хатою Шевченків, росте і досі величезний кущ калини – такий же, як той, в якому іноді ночував малий сирота Тарас.

У безлічі віршів Шевченка оспівана калина – і як дівчина-красуня, і як неодмінна деталь рідного пейзажу, і як матір-Україна.

^ Учень. Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

Червона калина.

Учень. Защебече соловейко

В лузі на калині,

Заспіває козаченько,

Ходя по долині.

^ Учень. Зацвіла в долині

Червона калина

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Учень. Своєю красою зворушила калина серце Івана Франка.

(Звучить твір “Червона калино, чого в лузі гнешся…”)

Учитель. Присвятила вірш калині й Леся Українка. Написала вона його в тяжку годину, коли померла близька її людина – Сергій Мержинський. Біль поетеси втілився у таких рядках:

Учень. Козак умирає, дівчинонька плаче:

“Візьми ж мене в сиру землю з собою, козаче”.

“Ой, коли ж ти справді вірная дівчина,

Буде з тебе на могилі хороша калина.

Ой, так не затужить і рідная ненька,

Як ти, моя калинонько, моя жалібненька…”

Ой, ще ж нал миленьким не зросла й травиця,

Як вже стала калиною мила-жалібниця.

Дивуються люди і малії діти,

Що такої пригодоньки не видали в світі…

Чия то могила в полі при дорозі,

Що над нею калинонька цвіте на морозі…

“Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким?”

А хто вріже гілку, заграє в сопілку,

То той собі в серце пустить калинову стрілку.

(^ Лине мелодія української народної пісні “Ой є в лісі калина”).

Учитель. В одній із пісень мовиться:

Чи я в лузі не калина була

Чи я влузі не червона була,

Взяли ж мене поламали.

Взяли ж мене поламали

І в пучечки пов’язали.

Така моя доля,

Гірка доля моя.

Йдеться тут про рідну жіночу долю, але мимохідь думаєш і про долю самої рослини. Якби ж то в пучечки пов’язали! А то…

Багато кущів калини знищено під час меліоративних робіт. Бульдозерами викорчовували кущі, осушуючи поліські землі, знищили не тільки красу природи, може щось більше…

А кому не відома козацька пісня часів Хмельниччини “Розлилися круті бережечки”, де калина втілює палку любов до рідного краю, незламність у боротьбі за нвціональну незалежність? Історичний текст став основою улюбленої нині пісні січових стрільців “Ой у лузі червона калина”.

(^ Виконують пісню “Ой у лузі червона калина”).

Учитель. Вічним символом України стала і верба. “Без верби та калини нема України” – каже прислів’я. Справді, важко уявити нашу землю без верби. Тут зростає її понад тридцять видів – берегами річок, озер, ставків: біля криниць і джерел. Своїм корінням верба зміцнює круті схили та греблі, її висаджують обабіч шляхів, на левадах, луках, галявинах. Під тихими, кучерявими вербами колись збиралась молодь. Із верболозу плели чудові кошики колиски, меблі.

Про вербу – тиху, журливу, беззахисну – народ склав безліч пісень та легенд. Не обминули її увагою і поети.

Ніжною, засмученою, трепетною постає верба у віршах Тараса Шевченка.

^ Учень. А верби ген понад ставами

Тихенько собі купають

Зелені віти…

Учень. І досі сниться: під горою,

Між вербами та над водою

Біленька хаточка…

^ Учень. На вгороді коло броду

Верба похилилась,

Зажурилась чорнобрива,

Тяжко зажурилась.

Учень. …Степи, лани мріють,

Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Учень. Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива,

Додолу верби гнге високі,

Горами хвилю підійма.

(^ Виконується пісня “Реве та стогне Дніпр широкий”).


Учитель. Перебуваючи на засланні, в степах біля Кос-Аралу, Кобзар посадив вербову гілочку. Поливав, доглядав – і виросла верба йому на втіху. У наші дні Шевченкова верба стала реліквією. Казахи дуже шанують та оберігають її.

Леся Українка у “Лісовій пісні” творчо використала легенди поліського краю. Коли Лукаш запитує Мавку: “А хто ж твій рід?” – та відповідає:

Учень. Мені здається часо, що верба

Ота стара, сухенька, - то матуся.

Вона мене на зиму прийняла

І порохом м’якеньким устелила

Для мене ложе…

Учень. Верба рипіла все: “засни, засни…”

І снилися мені все білі сни:

На сріблі сяли ясні самоцвіти,

Стелилися незнані трави, квіти,

Блискучі, білі…

І мрії ткались золото-блакитні…

Учитель. Велика поетеса була добре обізнана з давніми міфологічними уявленнями і віруваннями поліщуків. У давнину люди вважали, що померлий перевтілюється у вербу, калину, хто у птаху, тощо. Тому і чарівна Мавка наприкінці драми-феєрії стає вербою…

Учень. Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водою там зростать вербицю, -

Стане початком тоді мій кінець.

Будуть приходити люди,

Вбогі й багаті, веселі й сумні,

Радощі й тугу нестимуть мені,

Їм промовляти душа моя буде.

Я обізвусь до них

Шелестом тихим вербової гілки,

Голосом ніжним тонкої сопілки,

Смутними росами з вітів моїх.

(^ Леся Українка, “Лісова пісня”).

Учитель. І коли ви побачите зажурену вербу, хай прийде на спомин душа доброї, ніжної Мавки.

Пригадайте, як поетично змалював І.Нечуй-Левицький у повісті “Микола Джеря” Вербівку? Це мальовнича часточка України, її окраса, оте, “як писанка село”.

Верба найчастіше викликає у людини задуму, журбу. Чи не тому в народній творчості вона уособлює жіночу недолю, з нею пов’язували нещасливе кохання?

Неділя за тиждень перед Великоднем називається “вербною” або “шутковою”, “квітною”. Тоді освячують вербу, побивають нею дівчат, примовляючи: “Не я б’ю – верба б’є за тиждень Великдень, недалечко червоне яєчко”. Цим звичаєм нагадують, що після Великодня можна справляти весілля.

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. “Гріх топтати ногами вербу”, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося, палили на вогні, щоб під ноги не потрапило.

Свячена верба, вважали, має магічну силу. Навесні худобу вперше виганяли на пасовисько вербою, щоби нечисть не чіплялася, під час великої зливи на двір кидали свячене гілля верби, “щоб град зупинився”.


Чи не від нас залежить, щоб шуміли верби біля гребель, річок і ставків, щоб весна зустрічала нас теплою усмішкою пухких вербових котиків?! Але нищаться вербові насадження – замулюються джерела, руйнуються греблі, обвалюються береги, суховії засипають родючі грунти.

Ми з вами розглянули лише найбільш улюблені й поширені дерева. Сьогодні їх знають тільки представники старшого покоління. Але це духовний скарб, і кожен з нас мсає бути свідомий того, якщо загубимо хоч одну, то це непоправна втрата для нашої етнографічної культури. І чим більше збережемо джерел народної пам’яті, тим багатшою буде скарбниця духовна.


^

Міністерство освіти та науки


Рівненськи Державний Гуманітарний Університет


Історія створення книги




План-конспект бібліотечного уроку

підготувала студентка ІІ курсу

художньо-педагогічног факультету

група НХ

Протосовицька Олена


2007


Міністерство освіти та науки


Рівненськи Державний Гуманітарний Університет


Без верби та калини нема України




План-конспект уроку

з народознавства

підготувала студентка ІІ курсу

художньо-педагогічног факультету

група НХ

Протосовицька Олена


2007

Скачать, 235.69kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru