Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Тема. „Нічого просто не пишу, бо знаю

Загрузка...
Поиск по сайту:


страница1/3
Дата09.03.2012
Размер0.6 Mb.
ТипДокументы
Содержание
Тип уроку: урок-дослідження.
Обсипалась півонія
Досліджуючи творчість Г. Чубач наші учні спробували оформити фотоальбом. Зараз вони його продемонструють вам і розкажуть (виступ
Ганна Чубач – сонячна, пісенна, вродлива, як її Поділля...
Вже сті­ль­ки слів то­бі хо­ро­ших
Рі­ч­на моя
Опу­с­ти­ла в кри­ни­цю від­ер­це
Зви­каю по­тро­ху до мі­с­та
Зу­стрі­чаю пі­с­ня­ми вро­чи­с­то
Ко­мусь - ще юний
Мо­ж­ли­во, я ко­лись про­щу
Ма­ту­сю до­б­ра
Огля­даю ву­з­лу­ва­тий ко­рінь
По­ети­ч­ний світ Ган­ни Чу­бач
­то­рія у ві­р­шах ган­ни чу­бач
Не за­спо­ко­юсь, не за­сну –
Ч­ер­е­шн­еві с­ади
Осінь 1 ми
При св­і­тлі к­иї­вс­ьких к­а­шт­анів
Бла­ки­т­на жо­р­жи­на
...
Полное содержание
Подобный материал:
  1   2   3






Учительки

Мурованокуриловецької

СЗШ І-ІІІ ступенів №2

Щербатюк Валентини Анатоліївни


Тема. „Нічого просто не пишу, бо знаю:

На все мені не вистачить часу.”

Ганна Чубач


Мета. Поглибити знання учнів про життя і творчість Г. Чубач, шляхом дослідження з’ясувати тематичну багатогранність творів поетеси; розвивати мислення учнів, вміння аналізувати вірші, творчі здібності дітей; виховувати інтерес до вивчення літератури рідного краю.


^ Тип уроку: урок-дослідження.


Обладнання: портрет, вислови, виставка літератури, рефератів.


Хід уроку

Епіграф уроку:

Поезія Ганни Чубач- це сповідь

Перед Богом і людьми.

Василь Гарвасюк

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Сьогодні в нас урок вивчення літератури рідного краю. І ми спробуємо не просто розглянути, а й дослідити творчість нашої землячки, поетеси з Мурованокуриловецького району Ганни Чубач.

ІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

  1. Почнемо знайомства з життєвим і творчим шляхом Г. Чубач з розгляду її біографії (виступ біографа).

  2. Ви прослухали виступ біографа і дізналися про життя відомої письменниці. Але, мабуть, сьогоднішнє повідомлення про Г. Чубач не єдине, яке ви чули. Г. Чубач - поетеса від Бога, тому її творчість надзвичайно популярна, і як наслідок, нею цікавляться, читають, пишуть про неї в газетах і журналах. Зараз ви послухаєте виступ нашого кореспондента, який, переглянувши попередньо газети, зробив висновок про те, чи друкують статті про Г. Чубач і коротко розкаже про їх зміст (виступ кореспондента).

  3. Отже, особистість поетеси є цікавою, а її поезія багатогранною. Ми це довели, зробивши огляд преси. Говорячи про творчість поетеси, ми не можемо не згадати зацікавлення письменниці історією. Багато творів поетеси – це яскраві сторінки історії і зображення минулого і сучасного. Послухайте виступ істориків, які досліджували зображення історичних подій, історичних постатей в творчості Г. Чубач (виступ історика).

  4. Зображення історичних подій, постатей як минулого, так і сучасного – тема надзвичайно актуальна у творчості Г. Чубач. Але її цікавить не тільки історія. В одній із поезій Г. Чубач читаємо „Я тут живу: на добрій цій землі”. На якій же добрій землі народилась поетеса. Мабуть , ця земля не тільки добра, а ще й багата. Багата своєю історією, традиціями, символами і, звичайно, добрими і працьовитими людьми, які так люблять природу, її красу. Зараз ми послухаємо виступ природознавця, який спробував дослідити сприйняття поетесою природи рідного краю: дзвінкої весни, співучого літа, золотої осені, сніжної зими (виступ народознавця)

  5. Про те, що Г. Чубач любить свій край, ми вже дізнались з попередніх виступів. Вона – справжня дочка свого народу, яка любить його працьовитих людей, звичаї, традиції, які складалися віками. А ще Ганна Чубач дуже любить квіти. Саме квітам вона присвятила не один свій вірш. Хоча б такий:


^ Обсипалась півонія

На скатерку білу.

Обсипалась дарована,

Як собі хотіла:

Дві пелюстки – біля вази,

А решта – поодаль.

Півоніє, півонійко,

Українська вродо.

Ви знаєте, що квіти зображені в творах багатьох інших письменників. Але не тільки письменники зачудовувались цими ніжними і надзвичайно красивими витворами природи. От хоча б Катерина Білокур. Наші мистецтвознавці спробували порівняти творчість С і К. Білокур. Надаємо їм слово (виступ мистецтвознавця).

  1. Отже, ми побачили, що творчість Г. Чубач і К. Білокур має багато спільного. Але в нашому класі є теж художники. І зараз вони спробують нам показати за допомогою малюнків своє бачення творів Г. Чубач (виступ художників).

  2. Поезія Г. Чубач тематично розмаїта, як саме життя, відзеркалене в її ніжній і чутливі душі. Це безперервна повінь емоцій, вихлюпуються в її рядки, природно і органічно, без мудрувань...” Саме так казав про творчість Г. Чубач В. Гарвасюк. Дійсно, твори поетеси – це і сум, і ніжність, і ностальгія, і радість. Наші психологи спробували дослідити енергетику поезії, їх настрій. Послухаємо виступ (виступ психолога).

  3. ^ Досліджуючи творчість Г. Чубач наші учні спробували оформити фотоальбом. Зараз вони його продемонструють вам і розкажуть (виступ фотографа).


ІІІ. Підсумок уроку.

Сьогодні ми з вами зробили спробу дослідити творчість Г. Чубач. Звичайно, за такий короткий час неможливо познайомитися в повному обсязі з усією творчістю поетеси. Але все-таки ми зуміли торкнутися поетичних стрічок і хоча б трошки розкрити поетичний світ Г. Чубач. Скажіть, будь-ласка, чи не шкодуєте часу, який витратили на дослідження? Чого навчились у ході цього дослідження?

ІV. Пояснення домашнього завдання.

Написати твір – мініатюру „Моя муза в простенькому платті” (Г. Чубач).


^ Ганна Чубач – сонячна, пісенна, вродлива, як її Поділля...

Степан Пушик


В мене є багато любові. Більше ніж мене.

Ганна Чубач


Поезія – історія душі.

Василь Гарвасюк


Я тут живу, на добрій цій землі,

Де йдуть дощі і дозріває колос,

Де білим цвітом облітають дні,

І став піснями мій жіночий голос.

Ганна Чубач


Рі­д­ний дім за­ли­ша­єть­ся в се­р­ці...”


(Виступ біографа)


На­ша та­ла­но­ви­та зе­м­ля­ч­ка Ган­на Та­на­сі­в­на Чу­бач на­ро­ди­ла­ся 6 сі­ч­ня 1941 р. в с. Пло­с­ке Му­ро­ва­но­ку­ри­ло­ве­ць­ко­го ра­йо­ну на Він­нич­чи­ні в се­лян­сь­кій ро­ди­ні. Ба­ть­ко за­ги­нув на фро­н­ті під час Ве­ли­кої Ві­т­чи­з­ня­ної вій­ни. Ма­ти все життя пра­цю­ва­ла в кол­го­с­пі, зна­ла гір­ку ці­ну со­лод­ко­го по­діль­сь­ко­го цу­к­ру та запа­ш­ної па­ля­ни­ці. Ган­на пі­с­ля за­кін­чен­ня сіль­сь­кої шко­ли по­да­ла­ся до мі­с­та. 1968 р за­кін­чи­ла Укра­ї­н­сь­кий по­лі­гра­фі­ч­ний ін­сти­тут ім. Іва­на Фе­до­ро­ва, а зго­дом— лі­те­ра­ту­р­ні ку­р­си при Лі­те­ра­ту­р­но­му ін­сти­ту­ті ім. Ма­к­си­ма Горь­ко­го в Мо­с­к­ві. Пе­в­ний час пра­цю­ва­ла в ре­да­к­ці­ях „Лі­те­ра­ту­р­ної Укра­ї­ни", „Дні­п­ра". У цей час по­ете­са ча­с­то ви­сту­пає пе­ред сво­ї­ми чи­та­ча­ми, ве­де ра­діо­пе­ре­да­чі „Від А до Я — пе­р­ша кни­же­ч­ка моя " ,. „Ти­ха му­зи­ка се­р­ця", „Кни­га імен"

Пи­са­ти ві­р­ші Ган­на Чу­бач по­ча­ла ще в ди­тя­чо­му ві­ці. За сві­д­чен­ням са­мої пись­мен­ни­ці, дже­ре­лом її тво­р­чо­го на­тхнен­ня бу­ла ба­га­та на­род­но­пі­сен­на тво­р­чість По­діл­ля. „Спо­ча­т­ку я спі­ва­ла, - зга­дує по­ете­са, - а ко­ли від­чу­ва­ла, що пі­с­ні не ви­ста­чає слів, то я скла­да­ла свої". Пе­р­ша не­ве­ли­ч­ка збі­ро­ч­ка „Жу­ра­в­ка" з'яв­и­ла­ся 1970 р. Від­то­ді ви­йш­ло бі­ль­ше де­ся­ти кни­жок по­ете­си. Най­ві­до­мі­ші — „О­жи­но­ві бе­ре­ги", „За­по­ві­ти зе­м­лі", „Жи­т­ня зо­ря", „Лі­то без осе­ні", ,%Від­крию та­є­м­ни­цю", „Не­бе­с­на до­ли­на".

Лі­ри­ка Ган­ни Чу­бач за­ду­ше­в­на, ні­ж­на, ме­ло­дій­на і сприй­ма­єть­ся лег­ко, як пі­с­ня. Лі­те­ра­ту­р­на кри­ти­ка слу­ш­но від­зна­чає: „...вся її по­ети­ч­на си­с­те­ма ви­хо­дить з укра­ї­н­сь­кої на­род­ної по­ети­ки".

Ана­лі­зу­ва­ти лі­ри­ч­ні тво­ри Ган­ни Чу­бач не­про­с­то, то­му що ко­жен вірш — це зде­бі­ль­шо­го сплав рі­з­них на­стро­їв, по­чут­тів, ду­мок. Та все ж спро­бу­є­мо.

Зна­ч­не мі­с­це в до­ро­б­ку по­ете­си за­ймає лі­ри­ка гро­ма­дян­сь­ко­го зву­чан­ня. „Ці ві­р­ші по­ста­ють у неї не сті­ль­ки як со­ці­а­ль­на те­ма, скі­ль­ки в кон­текс­ті роз­ду­мів про до­лю сво­го по­ко­лін­ня, до­свід на­ро­ду і свій вла­с­ний — з па­м'ят­тю тя­ж­ко­го по­во­єн­но­го ди­тин­с­т­ва... з бо­лю­чи­ми роз­ду­ма­ми про ба­ть­ка, зі сво­ї­ми вже ма­те­рин­сь­ки­ми кло­по­та­ми й убо­лі­ван­ня­ми про те, щоб на­ші ді­ти не зна­ли вій­ни"

З лю­бо­в'ю і вдя­ч­ні­с­тю зве­р­та­єть­ся во­на в по­езії „Ба­ть­кі­в­щи­на11 до Укра­ї­ни, яка по­чи­на­єть­ся з рі­д­ної ба­ть­ків­сь­кої ха­ти се­ред роз­ло­гих верб та ожи­но­вих бе­ре­гів ма­ле­нь­ко­го по­діль­сь­ко­го се­ла.

^ Вже сті­ль­ки слів то­бі хо­ро­ших

Усі по­ети при­свя­ти­ли.

А я по­ни­ні в те­бе про­шу.

Щоб ти за те ме­ні про­сти­ла.

Що я в тя­ж­ко­му

Со­рок шо­с­тім

Ти ко­лос­ся­ч­ко но­си­ла...

Я знала. (кю­ре зна­на

(Так. ма­буть, зна­ють лише ді­ти).

Що ти ме­не з во­г­ню спа­са­ла.

Що­би ме­ні на сві­ті жи­ти.

І ти мо­їм ди­хан­ням ста­ла.

А не сло­ва­ми і га­р­них лі­тер.

«. Лі­то без осе­ні».

Де б не бу­ла по­ете­са — на да­ле­кій Ку­бі чи в си­бір­сь­кій тай­зі, на Ку­ри­лах чи в Мо­л­до­ві,— ду­м­ка­ми во­на з рі­д­ним кра­єм. Зга­дай­мо по­езії „В пе­ред­ж­ни­в­но­му по­лі", „Му­ро­ва­ні Ку­р­илівці „Я тут жи­ву", „Ой ве­сіл­ля на По­діл­лі" та ін. Мо­ги­лів­сь­ка до­ро­га ве­де лі­ри­ч­ну ге­ро­ї­ню по­езії „Я­сь­ків ліс" до ма­ми, мо­гу­т­ній Дніп­ро на­ві­ває спо­гад про ма­ле­нь­ку рі­че­ч­ку На­мію, що те­че че­рез рі­д­не се­ло. Од­на на­га­дує по­во­єн­не го­ло­дне ди­тин­с­т­во, дру­га — не­ле­г­ке до­ро­с­ле жит­тя.

^ Рі­ч­на моя На­мі­я.

Рі­ч­ка моя —Дні­п­ро...

Сло­вом ви­ка­зую суть:

Ін­ші -лю­би­ти вмію,

Ці че­рез (кию те­чуть.

«Лі­то без осе­ні», с. 54.

Ме­та­фо­ра „Че­рез до­лю те­чуть" яс­к­ра­во пе­ре­дає гли­би­ну лю­бо­ві лі­ри­ч­ної ге­ро­ї­ні до рі­д­ної зе­м­лі.

Сві­т­лі по­чут­тя, ні­ж­ність ви­про­мі­нює по­езія „Вдо­ма":

^ Опу­с­ти­ла в кри­ни­цю від­ер­це,

За­че­р­п­ну­ла з пі­со­ч­ком во­ди,

Рідний дім за­ли­ша­єть­ся в се­р­ці,

Як да­ле­ко від ньо­го не йди.

«Жи­т­ня зо­ря», с. 37.

Ав­то­рка го­во­рить про бу­ден­ні, але та­кі не­об­хід­ні ре­чі. Го­во­рить про­с­то, ла­ко­ні­ч­но і за­ду­ше­в­но. Во­на вдя­ч­на до­лі за те, що на­ро­ди­ла­ся се­ред до­б­рих, пра­цьо­ви­тих, му­д­рих, жа­р­ті­в­ли­вих по­до­ля­ків і зро­с­ла се­ред роз­кі­ш­них са­дів, зе­ле­них та ба­га­тих уро­жа­я­ми ла­нів. „...О­це за­раз, ко­ли „вже сті­ль­ки ро­ків про­жи­то в сто­ли­ці, ко­ли по­по­їз­ди­ла по за­ко­р­до­нах, то ро­зу­мію, що на­ро­ди­ла­ся у ви­со­ко­ду­хо­в­но­му ото­чен­ні... у чи­с­то­ті люд­сь­кій, у чи­с­то­ті сво­го на­ро­ду",— спо­ві­да­єть­ся по­діль­сь­ка Жу­ра­в­ка (так на­зва­ла се­бе ав­то­рка пер­шої збі­р­ки — „Жу­ра­в­ка") пе­ред сво­ї­ми чи­та­ча­ми.

Про­жи­в­ши до сім­на­д­ця­ти ро­ків у се­лі, Ган­на Чу­бач на­віть за­раз без­по­се­ре­д­ньо й до­ві­р­ли­во пи­ше у ві­р­ші „Му­ж­ні де­ре­ва":

^ Зви­каю по­тро­ху до мі­с­та,

Зви­каю по­тро­ху до вас,

Де­ре­ва з під­ст­ри­же­ним ли­с­тям;

Тра­м­ваї у „пі­ко­вий " час...

Зви­каю до ін­шої мо­ви.

Три­во­ж­но ди­в­люсь у ві­к­но...

«Жи­т­ня зо­ря», с. 38.

Но­с­та­ль­гію сіль­сь­ко­го ме­ш­ка­н­ця за ти­хою і ми­лою до­мі­в­кою, спо­га­ди про ди­тин­с­т­во ча­с­то зу­стрі­ча­є­мо в укра­ї­н­сь­кій по­езі­ї. Як за­ува­жує Іван Дзю­ба у вже зга­ду­ва­ній стат­ті, „все те є і до­в­го ще бу­де од­ні­єю з не­ми­ну­чих і ве­ли­ких тем на­шої лі­те­ра­ту­ри, бо все те — ча­с­т­ка на­шо­го жит­тя, ре­а­ль­ність люд­сь­ких доль, яких не об­ми­неш". Але Ган­на Чу­бач пи­ше про це так, що не за­хо­п­лю­ва­тись її щи­рі­с­тю не­мо­ж­ли­во.

^ Зу­стрі­чаю пі­с­ня­ми вро­чи­с­то

Ко­со­ви­цю вро­жай­но­го лі­та.

Я не жі­н­ка з ве­ли­ко­го мі­с­та,

Я жу­ра­в­ка з по­діль­сь­ко­го жи­та.

"Не­бе­с­на доли­на с. 15.

Од­нак ав­то­рку хви­лює і жит­тя мі­с­та, зо­к­ре­ма вра­же­ної чо­р­но­биль­сь­ким ли­хом сто­ли­ці:

^ Ко­мусь - ще юний,

А ко­мусь - вже ві­ч­ний.

Ме­ні до­ста­в­ся

Ки­їв мій - тра­гі­ч­ни­й. ...

,,Відкрию та­є­м­ни­цю", с. 19.

Хі­ба мо­ж­на бу­ти спо­кій­ним, ко­ли „зе­ле­на Хо­р­ти­ця в ту­ма­ні" і „пил зруй­но­ва­них об­ма­нів роз­но­сить ві­тер по сте­пах"?

Цикл „Ві­р­ші три­во­ж­них ро­ків" — це крик ду­ші по­ете­си, біль за рі­д­ну зе­м­лю, над якою про­ніс­ся чо­р­но­биль­сь­кий ви­хор у тра­гі­ч­но­му кві­т­ні 1986 р.

^ Мо­ж­ли­во, я ко­лись про­щу,

Але за­бу­ти це не вда­с­ть­ся.

Біда за­бра­ла в ме­не ща­с­тя

Радіти те­п­ло­му до­щу.

Ві­д­к­рию та­є­м­ни­цю", с. 15.

По­ете­сі бо­лять сльо­зи ки­їв­сь­ких ма­те­рів, їх зму­ше­ні ви­во­зи­ти ді­тей з ура­же­но­го мі­с­та, ля­ка­ють ти­хі й по­ро­ж­ні ву­ли­ці, за­чи­не­ні ві­к­на й ква­ти­р­ки. Ри­то­ри­ч­ні ре­чен­ня, яс­к­ра­ві епі­те­ти („бо­лю­чі сльо­зи", „гі­р­ка го­ро­би­на"), по­рі­в­нян­ня („світ—­хма­ра над Де­с­ною"), влу­ч­ні ме­та­фо­ри („зруй­но­ва­ні об­ма­ни", „на­пі­в­п­ра­в­да ври­ває ни­то­ч­ку до­б­ра") по­си­лю­ють дра­ма­тизм зо­бра­жу­ва­но­го.

Як до жи­вої іс­то­ти ав­то­рка зве­р­та­єть­ся до от­ру­є­ної го­ро­би­ни, лі­ку­ва­ль­ні яго­ди якої вже ні­хто не зі­рве, до те­п­лої дніп­ров­сь­кої во­ди, „я­ку ні­хто вже пить не ра­дить". Лю­ди­на зда­т­на за­бу­ва­ти ли­хо, але чо­р­но­биль­сь­ке на­сті­ль­ки ва­ж­ке, що „не­с­ти йо­го — не си­ла".

Хто очи­с­тить рі­д­ну зе­м­лю від бру­ду, ожи­вить її? На­дії на май­бу­т­нє Ган­на Чу­бач по­в'я­зує з лю­ди­но­ю-­тру­ді­в­ни­ком. Во­на за­кли­кає до че­с­ної са­мо­від­да­ної пра­ці сіль­сь­ких тру­да­рів, які „по­к­ло­ня­ють­ся свя­тій зе­м­лі за ще­д­рий уро­жай" („Ла­н­ка"), з гли­бо­кою по­ва­гою зга­дує пе­р­шу вчи­те­ль­ку, що вчи­ла не ли­ше чи­та­ти і пи­са­ти, а й пра­цю­ва­ти, лю­би­ти рі­д­ну зе­м­лю („Пі­з­ня" при­свя­та") По­ете­са схи­ля­єть­ся пе­ред „на­то­м­ле­ним не від ро­ків, а від чу­жої му­ки" лі­ка­рем („Лі­ка­рю За­бо­ло­т­но­му"). А скі­ль­ки важ­кої пра­ці за сце­ні­ч­ною ле­г­кі­с­тю не­по­вто­р­но­го спі­ву Ді­а­ни Пе­т­ри­не­н­ко, Іва­на Ко­з­лов­сь­ко­го („Ді­а­на Пе­т­ри­не­н­ко", „Бі­лі кла­ві­ші"). Лю­дям тво­р­чим, сво­їм ко­ле­гам-­пи­сь­мен­ни­кам Іри­ні Жи­ле­н­ко, Ма­рії Влад, На­та­лі Ка­шук, Ми­ко­лі Він­гра­нов­сь­ко­му, Гри­го­ру Тю­тю­н­ни­ку, усім, хто „сла­ви не жде" від сво­єї пра­ці, при­свя­че­но ряд тво­рів на­шої та­ла­но­ви­тої зе­м­ля­ч­ки. У них по­ете­са ви­сло­в­лює своє ро­зу­мін­ня ро­лі лі­те­ра­ту­ри в жит­ті лю­ди­ни, обо­в'я­з­ків ми­т­ця пе­ред на­ро­до­м.

Ви­со­ким взі­р­цем пра­це­лю­б­но­с­ті і ду­ше­в­ної кра­си є для Ган­ни Чу­бач її ма­ти, яка все жит­тя важ­ко пра­цю­ва­ла в кол­го­с­пі, ви­гля­да­ю­чи чо­ло­ві­ка з вій­ни, хоч і зна­ла, що він ні­ко­ли не по­ве­р­не­ть­ся. Ко­жен бу­ря­ко­вий ли­с­ток на­га­ду­вав їй йо­го пі­ло­т­ку. Ма­те­рин­сь­ким сві­т­лом ося­я­не все жит­тя по­ете­си:

^ Ма­ту­сю до­б­ра,

То від те­бе сві­т­ло.

Усе, що маю, із тво­їх пле­чей.

Як­що я нині щось у сві­ті зна­чу,

То це твоє те­р­пін­ня не­зе­м­не. ,

Жи­т­ня зо­ря", с. 28.

У по­езі­ях, при­свя­че­них ма­те­рі („Ви­ши­ває ма­ти ру­ш­ни­ки", „Ма­ти і мі­с­то", „Слі­пий дощ", „Ві­р­ші для ма­те­рі" та ін.) — без­мір ні­ж­но­сті, вдя­ч­но­с­ті й лю­бо­ві до най­рі­д­ні­шої лю­ди­ни. По­діль­сь­ка Жу­ра­в­ка зга­дує гір­ке ди­тин­с­т­во, ва­ж­ку пра­цю сіль­сь­ких вдів, чиї на­тру­дже­ні ру­ки го­ду­ва­ли кра­ї­ну і під­во­ди­ли її з ру­їн.

У по­лі по­ети­ч­но­го зо­ру Ган­ни Чу­бач жит­тя й ін­ших на­ро­дів. Про це го­во­рять на­зви ба­га­тьох тво­рів:

„Жі­н­ки Аб­ха­зії", „Ві­р­мен­сь­кий трип­тих", „Вдо­вам То­рон­то", „О­с­ві­д­чен­ня Гру­зії", „Фрау Ге­р­т­ру­да", „Ку­бин­сь­кі со­с­ни" та ін.

По­ете­са оспі­вує тру­ді­в­ни­ків, ге­ро­ї­ч­них ро­ма­н­ти­ків, по­рі­в­ню­ю­чи. їх з мі­ц­ни­ми де­ре­ва­ми, що ро­с­туть на ві­ч­ній ме­р­з­ло­ті. Один з її пое­ти­ч­них ци­к­лів і має на­зву „Му­ж­ні де­ре­ва".

^ Огля­даю ву­з­лу­ва­тий ко­рінь

Тих дерев, що ві­тер по­ла­мав.

Об­ня­лись гіл­лям, не­на­че дру­зі.

А мо­ж­ли­во, и па­д­али ра­зом,

Ко­ли гро­зи на ве­чі­р­нім пру­зі

Ни­ли гні­в­но, бо­ля­че і зло.

Жи­т­ня зо­ря", с. 40.

Пись­мен­ни­ця Га­ли­на Го­р­да­се­вич на­зи­ває по­езію на­шої зе­м­ля­ч­ки „бе­з­ме­ж­ним сві­том лю­бо­ві до рі­д­ної зе­м­лі" і всьо­го жи­во­го: по­ра­не­но­го пта­ха („Сті­ка­ло не­бо у мою кри­ни­цю"), ма­ле­нь­ко­го ра­в­ли­ка („По­же­жа"), дрі­б­ної ро­с­ли­н­ки („Бо­ло­тя­на ло­за"), ву­са­то­го ме­те­ли­ка („Я ви­жи­на­ла бу­р'я­ни").

Зна­ч­не мі­с­це у тво­р­чо­с­ті по­ете­си за­ймає ін­ти­м­на лі­ри­ка. Ав­то­рка пе­ре­ко­на­на, що „жі­н­ки ста­ють по­ета­ми з лю­бо­ві", її лі­ри­ч­на ге­ро­ї­ня стве­р­джує, що, крім чо­ти­рьох пір ро­ку, є ще п’ята — ко­хан­ня, най­ба­га­т­ша і най­пре­к­ра­с­ні­ша. Іван Дзю­ба ці­л­ком слу­ш­но вка­зує на роз­ма­ї­тість об­ра­зів цьо­го пре­кра­с­но­го по­чут­тя і сю­же­тів ко­хан­ня в лі­ри­ці по­ете­си. Зі­ста­в­ля­ю­чи її з тво­ра­ми ін­ших ав­то­рів кри­тик від­зна­чає, що в Ган­ни Чу­бач „го­ло­в­не — не­вто­лен­ність се­р­ця, „не­с­кі­н­чен­ність" ко­хан­ня... Во­но не­мов­би що­ра­зу по­чи­на­єть­ся за­но­во й за­но­во, і що­ра­зу це — но­ве жит­тя, но­ва до­ля. Скі­ль­ки об­лич, скі­ль­ки доль у її ко­хан­ні?"

Спра­в­ді, тут і тре­пе­т­не ді­во­че ко­хан­ня, і гли­бо­ке по­чут­тя жі­н­ки з не­ле­г­кою до­лею, і бо­лю­че че­кан­ня по­ве­р­нен­ня до­ро­гої лю­ди­ни, і гір­ке роз­ча­ру­ван­ня сво­їм ко­ха­ним. Лі­ри­ч­на ге­ро­ї­ня то па­л­ко ви­ли­ває свої по­чут­тя, то стри­ма­но за­яв­ляє:

Я не кля­нусь сло­ва­ми,

Що лю­б­лю.

Сло­ва лю­бов озву­чи­ти

Не го­д­ні!

Я роз­ді­лю з то­бою це жит­тя,

Отак,

Як хліб ді­ли­ли в рік го­ло­дний.

Лі­то без-­осе­ні", с. 110.

Че­рез ін­ти­м­ну лі­ри­ку по­ете­си про­хо­дить ду­м­ка про те, що спра­в­ж­нє ко­хан­ня зба­га­чує лю­ди­ну, роз­кри­ває її най­кра­щі ри­си. Ми всі „ при­хо­димо у світ для лю­бо­ві", тве­р­дить Ган­на Чу­бач.

Над­зви­чай­но лег­ко, при­ро­д­но і ча­рі­в­но ллєть­ся по­ети­ч­ний го­лос на­шої Жу­ра­в­ки. Ма­гію її сло­ва кри­ти­ки по­в'я­зу­ють з не­по­вто­р­ною му­зи­ч­ні­с­тю, по­ети­ч­ні­с­тю, дже­ре­ла яких у ба­га­тій на­род­ній тво­р­чо­с­ті, се­ред сти­хії якої во­на ро­с­ла й му­ж­ні­ла. Са­ме з фо­ль­к­ло­ру ви­ро­с­ли та­кі її по­езії, як „Ві­ч­не", „До­ли­на ма­те­рі", „Ро­з­ти­нає го­лос ти­шу", „По­ве­р­ну­ли­ся гу­со­нь­ки ра­но...", „Най­рі­д­ні­ші го­ло­си", „Ті­ль­ки пі­с­ня" та ба­га­то ін­ших.

Тво­ри Ган­ни Чу­бач ко­ри­с­ту­ють­ся за­слу­же­ною по­пу­ля­р­ні­с­тю се­ред чи­та­чів. Улю­б­ле­ни­ми ста­ли пі­с­ні на її сло­ва „Се­ред бі­ло­го дня", „Ди­кі го­лу­би", „За то­бо­ю...", „За­ту­ли ме­не од ві­т­ру" та ін­ші. Лі­ри­ка по­ете­си пе­ре­кла­де­на ан­г­лій­сь­кою, бол­га­р­сь­кою, мо­л­дав­сь­кою, ро­сій­сь­кою, сло­ва­ць­кою, че­сь­кою мо­ва­ми. Сві­т­лий, те­п­лий ми­с­те­ць­кий та­лант Ган­ни Чу­бач „да­рує нам ві­ч­ні цін­но­с­ті — за­га­ль­но­люд­сь­кі й на­ці­о­на­ль­ні — у най­ви­щих-­зле­тах ду­м­ки й сло­ва, ду­ші й се­р­ця",— так оці­нює тво­р­чість сво­єї ко­ле­ги ві­до­ма укра­ї­н­сь­ка по­ете­са Га­ли­на Го­р­да­се­вич.


„Журавка з подільського краю”.


(Виступ кореспондента)


У од­но­му з но­ме­рів га­зе­ти "На­ше При­дні­стро­в'я" ви­йш­ла стат­тя про Ган­ну Чу­бач, при­свя­че­на її 60-ти річ­чю. Стат­тя на­зи­ва­ла­ся "Дзві­н­ка рі­ка пре­чи­с­тої лю­бо­ві". На­пи­са­ла цю стат­тю Ні­на Гна­тюк. І ось про що йшла мо­ва в ній:

По­руч з ці­єю жі­н­кою зав­жди со­ня­ч­но і за­ти­ш­но. На­віть у гір­ку хви­ли­ну сві­т­лі­шає день, ко­ли зна­єш: Ган­на Чу­бач при­йде і роз­ра­дить. Мо­ж­на спе­ре­ча­ти­ся про ху­до­ж­ню ва­р­тість тих чи ін­ших ві­р­шів, але не­за­пе­ре­ч­ним є од­не: Ган­на Чу­бач - спра­в­ді на­род­на по­ете­са. її зна­ють у най­менших се­лах і ве­ли­ких мі­с­тах, її лю­б­лять і хо­чуть ба­чи­ти в се­бе. Бо по­езія її зро­зу­мі­ла і до­сту­п­на, во­на лю­дя­на і щи­ра, во­на роз­гла­джує змо­р­ш­ки на жі­но­чих об­лич­чях і все­ляє на­дію, що те­бе по­лю­б­лять, що ти по­трі­бен. Це спра­в­ді ти­ха му­зи­ка се­р­ця.

Шлях прой­де­ний не­про­с­тий. Це сьо­го­дні во­на жи­ве на Пе­чер­сь­ку і мо­же до­зво­ли­ти со­бі при­їха­ти на шеф­сь­кий вступ у шко­лу на та­к­сі. Це сьо­го­дні ме­це­на­ти вва­жа­ють за честь ви­д­ру­ку­ва­ти її кни­ж­ки і за­про­по­ну­ва­ти про­ве­с­ти тво­р­чий ве­чір в од­но­му з на­йо­ша­т­ні­ших за­лів сто­ли­ці. Але ша­на і ви­знан­ня здо­бу­ва­ли­ся важ­ко, бо з про­фе­сор­сь­кої ро­ди­ни, не з Хре­ща­ти­ць­ко­го до­ста­т­ку, а з вдо­вин­но­го сму­т­ку і без­хлі­б'я? при­йш­ла во­на до Укра­ї­ни.

Знає її го­лос і но­т­ки пе­ча­лі, і при­смерк оди­но­че­с­т­ва, але ні­ко­ли цю го­р­ду і не­зла­м­ну жі­н­ку не по­ки­да­ли три се­с­т­ри-­бе­ре­ги­ні - Ві­ра, На­дія, Лю­бов. До сво­го юві­лею Ган­на Чу­бач при­йш­ла з дво­ма но­ви­ми кни­га­ми. Збі­р­ки ви­б­ра­них по­езій "Дзві­н­ка рі­ка" ви­д­ру­ку­ва­на за спри­ян­ня ша­ну­ва­ль­ни­ка її по­езії, на­род­но­го де­пу­та­та Укра­ї­ни го­ло­ви Укра­ї­н­сь­кої на­род­ної пар­тії "Со­бор" Ана­то­лія Ма­т­ві­є­н­ка, вже здо­бу­ла вдя­ч­них чи­та­чів, бу­ла ви­су­ну­та на здо­бут­тя На­ці­о­на­ль­ної пре­мії Укра­ї­ни ім. Та­ра­са Гри­го­ро­ви­ча Ше­в­че­н­ка.

У "біб­ліо­те­ці укра­ї­н­ця" у не­що­да­в­но за­по­ча­т­ко­ва­ній се­рії "Зна­ні лю­ди Укра­ї­ни ви­йш­ла пре­кра­с­на кни­ж­ка - "Ган­на Чу­бач - по­ет Бо­жою ми­лі­с­тю". По­ет, го­ло­вний ре­да­к­тор жу­р­на­лу "Дніп­ро" Ми­ко­ла Лу­ків вру­чив Ган­ні Чу­бач ди­п­лом ла­у­ре­а­та пре­мії ім. Гу­ла­ка - ­Ар­те­мов­сь­ко­го за та­ла­но­ви­ті пі­с­ні.

Тож з ро­си й во­ди вам, спі­ва­ч­ко дзві­н­кої рі­ки і ще­д­ро­го по­ля, ви­со­ко­го не­ба і ні­ж­ної, си­ль­ної, до­б­рої укра­ї­н­сь­кої ду­ші.

  1   2   3

Скачать, 79.04kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru