Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Дмитро Дем'янюк-третій у світі у запорізькому Палаці спорту «Запоріжсталь» завершився Кубок України з легкої атлетики

Загрузка...
Поиск по сайту:


Скачать 338.93 Kb.
Дата09.03.2012
Размер338.93 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Еники-беники, дайте вареника дитячим письменникам
Подобный материал:

№9 5 лютого 2008


СПОРТ


Дмитро Дем'янюк-третій у світі(У запорізькому Палаці спорту «Запоріжсталь» завершився Кубок України з легкої атлетики.) читати


«Срібло» львівської студентки(Україну у Красноярську представляло молоде покоління: лідери збірної скористались короткою відпусткою після виснажливого фіналу Кубка світу.) читати


Українці серед аутсайдерів( На шостому етапі Кубка світу з біатлону в італійському Антхольц-Антерсельві Андреа Хенкель здобула першу перемогу в гонці переслідування цього сезону.. .) читати


___________________________________________________________________


ДУХОВНІСТЬ


ВікторМАЗАНИЙ: "ПИСЬМЕННИН ПОВИНЕН ЙТИ ДО ЧИТАЧА ПРАВЕДНИМ ШЛЯХОМ І БЕЗ ФАЛЬШІ І СТРАХУ"( Серед талановитих імен, які в останні роки вагомо заявили про себе в царині сучасного українського красного письменства, є і самобутній прозаїк з Рівненщини Віктор Мазаний. ) читати


ЕНИКИ-БЕНИКИ, ДАЙТЕ ВАРЕНИКА ДИТЯЧИМ ПИСЬМЕННИКАМ( Цьогорічний турнір номінантів на здобуття Державної премії ім. Т.Г. Шевченка має позитивний момент. Упродовж майже чверті століття серед претендентів на цю високу нагороду не було представників дитячого літературного жанру..) читати


НОМІНАНТИ 2008читати


Київська пісня (Мене наприкінці 79-го року на принесену В школу бобіну з піснями Висоцького «розбирали» на засіданні шкільного комітету комсомолу.) читати


СПОРТ

Дмитро Дем'янюк-третій у світі

У запорізькому Палаці спорту «Запоріжсталь» завершився Кубок України з легкої атлетики.

Зважаючи на початок сезону, вітчизняні легкоатлети не показали якихось видатних результатів, за винятком львів'янина Дмитра Де-м'янюка (на фото), який у стрибках у висоту підкорив планку на висоті 2 м ЗО см.

Вихованець тренера Валерія Лебедюка всі висоти (220 см, 225 см, 230 см) брав з першої спроби і закріпив за собою місце в національній збірній України, яка у березні змагатиметься на зимовому чемпіонаті Європи в іспанській Валенсії. Єдине, за словами Лебедюка, атлет до цих змагань готуватиметься у Львові, де стрибунам тренуватися практично ніде. А Дмитро Дем'янюк (ЗСУ, «Колос», ШВСМ, СК «Висота») вдруге виконав олімпійський норматив і є реальним кандидатом на поїздку до Пекіна-2008, байдуже, що місцеві чиновники ще цього не усвідомили...

Цього сезону вище Дем'янюка-молодшого в світі стрибали лише росіяни Іван Ухов (236 см), Андрій Сильнов (234), а також швед Лінус Тьорнблад (234 см). Друге-третє місця в Запоріжжі поділили херсонці Андрій Проценко та Віталій Са-мойленко (по 220 см), вихованці учня Валерія Лебедюка Геннадія Зуєва.

У Запоріжжі дніпропетровець Дмитро Білоцерківський стрибнув у довжину на 7 м 95 см, доне-ччанка Ірина Штангеєва виграла забіг на 60 м (7,27 сек.), а Олена Демидова з Миколаєва стала переможницею у стрибках у висоту — 1 м 86 см. Остаточно склад збірної України для участі у першості континенту визначиться наприкінці лютого на чемпіонаті країни в Сумах.

Серед результатів львів'ян можна відзначити також Ореста Була-ка — шосте місце у стрибках у довжину (7 м 18 см) та чоловічу естафетну збірну Львівщини (Олександр Аврамишин, Богдан Беген, Андрій Тиндик, Юрій Юхніч), яка здобула бронзову нагороду в «шведській естафеті» (200 м+ 400 м+600 м+800 м), поступившись лише збірним Києва та Київської області.

Тим часом провідні легкоатлети світу вже розпочали зимовий сезон. На змаганнях «Російська зима» у Москві друге місце у стрибках з жердиною посів українець Максим Мазурик (5 м 75 см), поступившись десятьма сантиметрами росіянину Євгену Лук'яненку. А найкращий результат сезону встановив австралієць Стів Хукер, стрибнувши у Перті на 6 метрів. Хукер став 15-им «жердинником» в історії, який підкорив шестиметровий рубіж.

Львів'янин Віктор Шаповал, який цієї зими почав тренуватися під керівництвом вінницького тренера Павла Дмитрієвського (колишнього наставника віце-чемпіона світу Андрія Соколовського), виступає у серії турнірів «висотників» у Чехії Могауіап Нідп .Іитр Іоиг. У змаганнях у місті Густопече Шаповал був десятим (220 см), а в Трінеці — шостим (222 см).

«Срібло» львівської студентки

XIX Міжнародний турнір Гран-прі «Іван Яригін» з вільної та жіночої боротьби зібрав на килимах Красноярського палацу спорту спортсменів з 11-ти країн світу.

Україну у Красноярську представляло молоде покоління: лідери збірної скористались короткою відпусткою після виснажливого фіналу Кубка світу.

Єдиною медалісткою в нашій команді стала 18-річна львів'янка Алла Черкасова (ШВСМ «Колос»). Дебютантка національної збірної у категорії до 59 кг спростувала авторитет призерок чемпіонатів Європи італійки Сабріни Еспозіто (2:1) та представниці Молдови Людмили Крісті (2:1). У фіналі вихованка Андрія Пістуна та Юлії Стельмах вийшла на килим проти досвідченої американки Саллі Робертс, в активі якої є «срібло» чемпіонату світу. В основний час першого періоду суперниці не змогли відкрити рахунок, а у доданий, коли дівчата починали боротьбу з положення «клінч», вправнішою виявилась американка. У другій двохвили-нці студентці Львівського університету фізичної культури не вдалося зрівняти рахунок: наприкінці сутички Алла пропустила прохід в ноги і дозволила суперниці закріпити перевагу — 0:2.

У ваговій категорії до 51 кг львівську школу боротьби представляли відразу дві спортсменки: перспективна учениця Олега Сазонова Юлія Благиня та Ольга Нарепеха, котра тренується під керівництвом Андрія Пістуна та Руслана Савлохова. На жаль, дівчатам не вдалося втрутитись у розбірки за медалі. Юлія поступилась майбутній бронзовій призерці росіянці Альоні Адашинській, а Ольга після блискучої перемоги над титулованою італійкою Фран-син де Паолою (туше) поступилась росіянці Альоні Більмовій (1:2).

Бронзовою призеркою престижного турніру у вазі до 48 кг стала Марія Стадник. Однак цю нагороду підопічна Ореста Ско-бельського поклала у скарбничку збірної Азербайджану, кольори якого захищає від минулого року.

Свої претензії на нагороди не змогли відстояти харків'яни Євген Хавелов (до 60 кг) та Георгій Тибілов (до 96 кг), миколаївець Іван Іщенко (до 120 кг) та представник Южного Одеської області Олег Кушнір (до 84 кг).

Українці серед аутсайдерів

На шостому етапі Кубка світу з біатлону в італійському Ант-хольц-Антерсельві Андреа Хенкель здобула першу перемогу в гонці переслідування цього сезону.

Німкеня стартувала другою, з відставанням від своєї співвітчизниці Каті Вільгельм на 11 секунд. Проте після першої стрільби Хенкель, закривши всі мішені, зуміла вийти на перше місце.

На наступному вогневому рубежі німкеня зробила єдиний промах і поступилася лідерством Світлані Сліпцовій. Росіянка очолювала гонку аж до завершальної стрільби. Однак там вона двічі

схибила, і Хенкель знову вийшла в лідери, а Слєпцова опустилася на другу позицію. У підсумку вони так і фінішували — німкеня першою, а росіянка другою, третє місце в гонці посіла норвежка Тора Бергер. Найкращою серед українок була Оксана Хвостенко — вона 27-ма у фінішному протоколі.

Першу перемогу в кар'єрі на етапі Кубка світу здобув Бйорн Феррі. Швед стартував шостим у персьюті, проте продемонстрував на дистанції чудову влучність — він

лише раз не розбив свою мішень. Тож після заключної четвертої стрільби Феррі очолив гонку. На фініш представник Швеції прибув першим, на 26 із половиною секунд випередивши росіянина Миколу Круглова. Російський біатлоніст зумів вийти на друге місце на останньому колі дистанції, випередивши Міхаеля Прайса. Німець у підсумку дістався фінішу третім. З українців у гонці виступав тільки В'ячеслав Деркач, який фінішував 47-м.

Сторінку підготував Володимир КОЗИРЕНКО.


ДУХОВНІСТЬ

ВікторМАЗАНИЙ: "ПИСЬМЕННИН ПОВИНЕН ЙТИ ДО ЧИТАЧА ПРАВЕДНИМ ШЛЯХОМ І БЕЗ ФАЛЬШІ І СТРАХУ"


Серед талановитих імен, які в останні роки вагомо заявили про себе в царині сучасного українського красного письменства, є і самобутній прозаїк з Рівненщини Віктор Мазаний. Тож і не дивно, що його книгу «Тінь павука», котра побачила світ у 2006 році, висунуто на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка. Про витоки написання повістей, що входять до книжки, своєрідність її змісту й форми, сьогоднішнє покликання літератури загалом і письменника зокрема йдеться в розмові з Віктором Мазаним.

— Вікторе, у повісті «Тінь павука» ти постав несподівано з модерним, так би мовити, сюжетом без сюжету. Яке виправдання такому прийому?

— Річ у тому, що події в цій повісті відбуваються ніби на двох фізичних рівнях — у реальному й потойбічному світах. За аналогом такого паралелізму побудовано фрагменти, які пересипані, на перший погляд, безладно, а тому для сприйняття даються важко. З одного боку — криївка, у якій живе і випускає листівки на примітивному верстаті одноногий друкар-художник, котрий залишився у західноукраїнському підпіллі в перші повоєнні роки, а на поверхні — інше життя, теж сповнене страху й очікування.

— Такий підхід до форми виправдовує себе?

— Це саме мій спосіб осмислення художньої реальності, який інтуїтивно підказаний мені бажанням якнайглибше розкрити людські душі. Кожен, хто заглибиться у твір, зрозуміє асоціативні ниточки, що дозволяють відчути послідовність у діях головних героїв повісті — повстанців Збисла-ви, Брови і їхнього губителя Гарбаря. Вони перебувають в екстремальних умовах і те підкреслено у відповідності із типом їхньої поведінки. Свідомість наша багатовимірна, і ця властивість дається взнаки, коли ти переймаєшся завданням перетлумачити правду життя, яка є лише натяком, відлунням для творення художньої реальності. Адже письменник не белетризує історію, а вибудовує події так, як би він хотів їх бачити. Те означає, що у книзі «Тінь павука» розповідь не відтворює щось достоту документальне, точне. Це версія подій, навіть коли йдеться про трагічний розбрат у національному середовищі, яке завжди було розколоте через «вождизм» і спричиняло міжусобне кровопролиття. Адже дехто хотів будувати державу, а окремі — «партійку». Так само використано опис для означення трагічної карми нащадків тих, хто знищував національно-визвольне підпілля у воєнні та перші повоєнні роки. Воістину: все, що відбувається з нами, — то або кара, або вдячність долі за прожите.

— У повісті «Погляд сльози», яка входить до книжки, вперше в українській художній літературі осмислено трагічне виселення українців з Польщі у 1944— 1946 роках. Відчувається твоє глибинне знання цієї теми...

— Я народився у сім'ї депортованих. Тому про Холмщину, її звичаї, культуру, загалом про трагізм, знаю з перших уст. У пам'яті чимало епізодів. Наприклад, коли моя родина покидала домівку, то всі цілували двері, вікна...На них залишалася сльоза... Мій дідусь просто снив поверненням назад. Він часто спирався на ворота, навертав свій погляд на призахідне сонце і незворушно дивився, так, ніби бачив над небокраєм якісь видива. Я, малий, помітивши той ритуал, запитав якось: «А чому ви так дивитеся в той бік?». — «Додом хочу», — відповідав він. Власне, звідси йдуть витоки сюжетної канви, за допомогою якої і будується головна тема — спроба повернення у звичний світ. Тільки-но герої повісті зійшли із вагонів на чужу їм, невідому землю, вони впевнюються, що треба вже з цього моменту діяти так, аби якнайшвидше рушити у зворотний бік — туди, де залишилася власна земля, рідні домівки, криниці... Головний герой прагне перейти кордон, але безуспішно. Саме в особі Тимоша Сухави виводиться образ українства, яке, либонь, одвічно приречене на пошук шляхів виходу з рабства. Звісно, образ головного героя збірний. На одній із зустрічей читачі говорили про нього як про реальну людину, висловлювали жаль, що він гине. А інші заперечували: у фіналі не цілком очевидно, що хлопця вбивають при спробі подолати прикордонну заставу, просто він полетів, поранений, з мосту у ріку і десь ще випливе...

— Приємно, що критика помітила твір, звернула увагу на індивідуалізовану мову персонажів, зокрема, на забужанську говірку...

— Та я ж цю мову почув, як тільки з'явився на світ. У моєї родини забрали все, лише забужанську говірку ніхто не зміг відняти. Питома лексика холмщанського етносу є справжнім діамантом української мови.

— Чи не вважаєш, що, попри весь трагізм долі твоєї родини, провидіння дало тобі подарунок

— народився ж бо ти у селі Городець, яке було літературною столицею Західного Полісся у середині XIX століття?

— Так, тоді тут, у палаці місцевого пана, мешкав класик світової літератури, польський письменник, художник Юзеф-Ігнацій Крашевсь-кий. Він тут одружився, тут народилися обидва його сини. До нього з'їжджалися його побратими з усіх усюд. Тут була бібліотека, яка налічувала двадцять тисяч томів, а в ній чимало раритетів, рукописи на пергаменті, оздоблені мініатюрами з позолотою. Були й оригінали картин Леонардо да Вінчі, Рубенса, Рафаеля, колекції старовинних монет. Відомо, що нумізматичну збірку напередодні Першої світової війни закупив Дрезденський музей, деякі картини нині є в музеях Відня й Варшави.

Про історію свого села я дізнався, як не дивно, під час навчання у США. В Міннеаполісі, в Музеї всесвітньої імміграції, до моїх рук потрапила славнозвісна енциклопедія Олександра Цинкаловського «Стара Волинь і Волинське Полісся»... У цьому музеї, в його українському відділі, до речі, виставлена моя книга про подорож по Сполучених Штатах «З Капітолійського пагорба».

Додам також, що у Городці народився відомий у 20-30 роках минулого століття поет, літературний критик, драматург, театральний режисер Авенір Коломиєць. Тут пройшли молоді літа поетеси Галини Гордасевич. Моя мама з нею дружила, адже жили по сусідству

— будинок моєї родини, з якого господарів виселено в Сибір і де тимчасово кілька років проживали сім'ї депортованих, був поруч із обійстям священика, Галининого батька. Перед ним парафію очолював отець Артем Селепина, котрий наприкінці Другої світової війни виїхав на Захід, а потім у США став видатним діячем УАПЦ.

— Широко відомий не лише в Україні, але й за кордоном твій проект літературно-мистецького свята «Городецький автограф», а також Поліський літературний музей, засновником якого є також ти. — Справді, вже чотири рази ми провели таке свято за участю лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка В'ячеслава Медведя, Олексія Дмитренка, а також поетів Петра Перебийноса, Петра Засенка, прозаїка Романа Ді-дули. Вони біля місцевої школи посадили яблуньки, вишеньки, клени на Алеї письменників України — єдиній такого роду в нашій державі. Це ж зробило і багато членів нашої обласної письменницької організації, яка є співорганізатором свята. Ми перейменували центральну вулицю з Жовтневої на Авені-ра Коломийця, відкрили земляку меморіальну дошку під час відзначення сторіччя з його дня народження. Мені дуже хочеться, щоб у Городці побувало багато лауреатів

— такий формат і передбачено «Городецьким автографом» із самого початку. Хотілося б у Городці створити своєрідний літературний пантеон, встановити величний знак у вигляді сторінки книги. То свята справа: збирати і поширювати відомості про всіх письменників, котрі побували або проживали в селі, хто прикипів до цієї місцини серцем. Пам'ять про них тут буде завжди, і діти матимуть змогу вчитися на високих зразках літератури. Напевно, сам Бог вказав своїм перстом на цю точку планети, щоб тут збиралися творці слова усіх часів. «Городецький автограф» є вже стійкою метафорою цієї спадкоємності.

До речі, на одній із таких зустрічей у Городці В'ячеслав Медвідь подав думку про скликання першої Асамблеї лауреатів Національної премії України імені Тараса Шевченка. Ця ідея, витоки якої йдуть, звичайно, від городецького культурного феномену, щасливо втілилася навесні минулого року в Рівному, і було сформовано оргкомітет нової громадської організації — Академії Шевченківських лауреатів. Тоді мною було організовано біля двох десятків зустрічей лауреатів із студентами, громадськістю. Одним з організаторів цієї акції був Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука, де я викладаю.

— Сьогодні немає централізованого книговидання, а це призвело до мізерних тиражів, навіть письменники не мають змоги знайомитися з усіма найсвіжішими новинками літератури. Як вирішити цю проблему?

— Справа, можливо, в іншому. Навіть при сучасному стані є в кожного можливість друкуватися в журналах, а потім і книжку мати. Це — найправильніший спосіб. Якщо ти ставиш перед собою завдання бути в українській літературі — це одне. І тоді ти старатимешся, щоб твої твори, умовно кажучи, пройшли своєрідну експертизу, були прочитані вдумливими редакторами, оцінені і випробувані публікаціями в спілчанських часописах. Якщо ж ти боїшся, що твій твір «зарубають», що він не пройде рецензування і прагнеш просто мати склеєний у вигляді книжки папір, то збирай гроші і тобі будь-яка друкарня зробить зшиток. Мої обидві повісті побачили світ спочатку у журналі «Дзвін», схвалені його редактором Романом Куликом. А перед тим їх читали Степан Бабій, В'ячеслав Медвідь. Повість «Погляд сльози» повністю опублікувала газета «Молодь України», уривок вмістила «Літературна Україна». Є праведний шлях до читача, і ним треба йти без фальші і страху.

Бесіду вів Зіновій ЖИЖАРА.


^ ЕНИКИ-БЕНИКИ, ДАЙТЕ ВАРЕНИКА ДИТЯЧИМ ПИСЬМЕННИКАМ


Цьогорічний турнір номінантів на здобуття Державної премії ім. Т.Г. Шевченка має позитивний момент. Упродовж майже чверті століття серед претендентів на цю високу нагороду не було представників дитячого літературного жанру. Колись за дитячі твори її отримали Євген Гуцало, Оксана Іваненко, Микола Вінгра-новський та художник Леонід Якуто-вич. Кожен з них міг би отримати її не лише за дитячі книжечки, але творчість кожного з них була під знаком запитання стосовно «чистої ра-дянськості». Яскраві національні риси, стиль творчості довго замовчувалися, бо ж... Саме тому цих літераторів та художника відзначили таким чином.

Часи змінилися, ідеологія також. Тож і акценти стосовно вартісності літературного слова радикально помолодшали. Згадали і про те, що дитяча література — один з інструментів формування свідомості майбутніх поколінь. Настав час поетів, письменників та художників, які творять сучасну українську дитячу літературу. Цьогорічними номінантами стали три приятелі, яких об'єднала дружба та співпраця з видавництвом «АБА-БАГАЛАМАГА». Одесит Володимир Рутківський — один з найтала-новитіших українських дитячих прозаїків. У 2007-му році видав тут книгу «Джури козака Швайка». Цей твір про часи, що передували зародженню козацтва та Запорозької Січі, на конкурсі українського радіо визнаний найкращою книгою для дітей та юнацтва 2007 року. З видавцями пана Володимира познайомив свого часу відомий український поет Анатолій Качан, «Еники-беники...» якого —невмирущий і затребуваний досі твір української дитячої літератури. 2005 року у видавництві «Початкова школа» вийшла збірка його поезій «Чари ворожбита», до якої увійшли ліричні та ігрові твори, зокрема мариністичної тематики, цикл віршів-безконечників, а також експериментальні вірші мовного циклу. Ця збірка була відзначена премією ім. Бориса Нечерди — «за самобутні художні відкриття та утвердження нових напрямків в українській дитячій літературі» і поповнила фонди усіх дитячих бібліотек системи Мін-культури України. Але автор бере активну участь у промоції як своєї книги, так і колег. Тобто і боротьбою за державну премію ці стосунки назвати не можна. Втрьох номінанти і представляють один одного та свої здобутки. А от третім у цій компанії є представник не письменницької гвардії, та не менш відомий Кость Лавро. Проілюстрована ним книга Миколи Гоголя «Ніч перед Різдвом» (В-во «АБАБАГАЛАМАГА», 2006) вже здобула кілька найвищих нагород: титул «Найкраща книга 2007 року» на Всеукраїнському конкурсі «Книга року» і диплом 1-го ступеня за перемогу на конкурсі «Искусство книги» (Росія, 2007) та ін. А його монументальні розписи на теми українських народних казок у київському Державному академічному театрі ляльок пройшли апробування багатотисячною аудиторією юних глядачів.

Спільним у творчості цих трьох митців є яскраво виражена національна традиція, що органічно поєднується з новаторськими, сучасними художньо-виражальними засобами. А ще усі троє вже стали лауреатами літературно-мистецької премії за твори для дітей та юнацтва ім. Лесі Українки. Анатолій Качан та Володимир Рутківський отримали її одночасно.

Номінанти вирішили провести цей спільний творчий вечір у Будинку письменників НСПУ, аби в такий

спосіб привернути увагу до проблем дитячої книги в умовах ринкової економіки, зміни письменницьких поколінь, конкуренції з новітніми формами комунікації. Про телевізор та його магічну дію на формування свідомості малюків Анатолій Качан написав не один свій твір. Але дискримінації телечарівника в очах малюків не помітите. Найкраща зброя — це талановитий гумор і спостережливість автора. Нею дитячий поет володіє досконало. Тож... «Еники-беники...»? Але чи дають премію членам комітету Державної премії? В результаті маємо лише двох конку ренті в-друзі в. Можливо, так воно й станеться і премію розділять на двох номінантів, адже дитяча література так давно чекала своїх лауреатів. Майже чверть століття.

Леся САМІЙЛЕНКО.


НОМІНАНТИ 2008


Публікуємо список номінантів на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2008 року. Газета «Молодь України» пропонує бажаючим долучитися до обговорення кандидатів на Шевченківську премію

Баранов Віктор. Романи «Притула», «Смерть по-білому» (2005).

Представлено редакційною колегією журналу «Київ».

Блажков Ігор. Концерти «Музичне відкриття» (2002), запис на Українському радіо першої редакції Третьої симфонії Бориса Лято-шинського (2005).

Представлено Закарпатською організацією Національної Спілки композиторів України.

Бортняк Анатолій. Збірки поезій «Важке щастя» (2003), «Янгол-охоронець» (2006).

Представлено радою Вінницької організації Національної Спілки письменників України.

Василенко Василь (автор проекту, автор нової музичної редакції, диригент-постанов-ник), Вовкун Василь (режисер-постановник), Риндзак Тадей (художник-постановник), П'ят-ничко Степан (виконавець партії Богдана Хмельницького), Шемчук Людмила (виконавець партії Варвари). Опера композитора Костянтина Данькевича «Богдан Хмельницький» Донецького академічного державного театру опери та балету ім. Анатолія Солов'яненка (2005).

Представлено Донецькою організацією Національної Спілки композиторів України, Донецькою організацією Національної Спілки письменників України.

Вовк (Селянська) Віра (Бразилія). Книги «Поезії» (2000), «Проза» (2001), «Спогади» (2003), «Сьома печать» (2005), «Ромен-зілля» (2007), переклади творів Тараса Шевченка, Івана Франка, Василя Стефаника, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стуса, Василя Симоненка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Івана Драча, Миколи Воробйова португальською мовою.

Представлено Президією Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Вокальна формація «Піккардійська терція». Концертні програми «Антологія. Том І», «Антологія. Том II. Фольк», «З Неба до Землі» (2003-2006).

Представлено мистецькою радою при управлінні культури і туризму Львівської облдержадміністрації.

Гамкало Іван (диригент-постановник), Лу-кашев Володимир (режисер-постановник). Трилогія музично-драматичних вистав «Філармонічна Шевченкіана».

Представлено правлінням Київського відділення Національної Спілки театральних діячів України.

Гарбуз Володимир. Цикл станкових картин та цикл пейзажів «Барви рідного краю» (2002-2007).

Представлено колективом Шевченківського Національного заповідника.

Гаркуша Григорій. Концертні програми (2003-2006), програма «Рідна земле» (2007). Представлено Вченою радою Національної музичної академії України ім. П.І.Чайковського.

Гірник Павло. Збірки поезій «Коник на снігу» (2003), «Смальта» (2006).

Представлено Асоціацією українських письменників.

Голота Любов. Роман «Епізодична пам'ять» (2007).

Представлено центральним правлінням Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Горлач (Коваленко) Леонід. Віршований роман «Руїна» (2004), збірка поезій «Обрії душі» (2006).

Представлено радою Чернігівської обласної організації Національної Спілки письменників України.

Грабовський Віктор. Збірка поезій «Острів милосердя» (2005).

Представлено правлінням Київського обласного об'єднання «Просвіта» ім.Тараса Шевченка, Вченою радою філологічного факультету Львівського Національного університету імені Івана Франка.

Грищук Броніслав. Книги прози «По троянській війні» (2006), «Привиди Співочого поля» (2007), «Солом'яні дзвони» (2007).

Представлено радою Хмельницької обласної організації Національної Спілки письменників України.

Гужва Валерій. Збірка поезій «Вертоград» (2007).

Представлено Вченою радою Миколаївського Державного університету ім. В.О.Сухом-линського.

Гурбанов Сейфаддін Алі огли (скульптор). Пам'ятники З.Алієвій (2004, Ірпінь), І.Ме-чникову (2005, Харків), С.Вургуну (2006, Київ), І.Бекетову (2007, Харків).

Представлено відділом культури, освіти і науки Посольства Азербайджанської Республіки в Україні.

Дзекун Олександр (режисер-постановник), Петрів Володимир (виконавець ролі Богдана Хмельницького). Вистава «Берестечко» за романом Ліни Костенко «Берестечко» Рівненського обласного академічного українського музично-драматичного театру.

Представлено Вченою радою Національного університету «Острозька академія».

Загорім Гліб (автор сценічної ідеї), Малахов Віталій (режисер-постановник), Бенюк Богдан, Сумська Наталія (виконавці головних ролей). Вистава «Про мишей та людей» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв». Представлено Державним підприємством «Форум творчої молоді України».

Засенко Петро. Збірка поезій «Князівство трав» (2006).

Представлено Тернопільською літературно-мистецькою фундацією.

Іванов Дмитро. Книга поезій «Здрастуйте! Я повернувся!» (2007).

Представлено колективом Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника М.Коцюбинського.

Качан Анатолій. Збірка поезій «Чари ворожбита» (2005).

Представлено радою Київської організації Національної Спілки письменників України.

Кива Олег. Камерна кантата № 2 на вірші Федеріко Гарсіа Лорки для сопрано та камерного оркестру, три поеми на вірші Павла Тичини для баритону та камерного оркестру, камерна кантата № 3 на вірші Павла Тичини для сопрано та камерного оркестру.

Представлено Правлінням Київської організації Національної Спілки композиторів України.

Колісник Прокіп (Словацька Республіка). Цикл живописних творів «Таємниця рядна...» (2003-2007).

Представлено Музеєм української культури (Свидник, Словацька Республіка), Асоціацією українських письменників.

Лавро Кость. Ілюстрації до творів класиків вітчизняної літератури та монументальних розписів на тему українських народних казок у Державному академічному театрі ляльок (2002-2006).

Представлено видавництвом «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».


Левицький Михайло. Збірка поезій «З останньої пелюстки літа...» (2004).

Представлено радою Тернопільської обласної організації Національної Спілки письменників України.

Левків Тарас. Серія декоративних композицій із кераміки (2003-2006).

Представлено Науково-методичною радою Національного заповідника «Замки Тернопілля».

Ляшенко Геннадій. Концерт № 2 для віолончелі та симфонічного оркестру , «Музика» для фортепіано та симфонічного оркестру, «Містерія тиші» для хору а сарреііа на вірші Тараса Шевченка, кантата «Вітражі і пейзажі» для хору а сарреііа на вірші Богдана- Ігоря Ан-тонича (2004-2005).

Представлено Національною Спілкою композиторів України.

Мазаний Віктор. Книга малої прози «Тінь павука» (2006).

Представлено Радою Конгресу українців Холмщини і Підляшшя.

Мельниченко Володимир. Документально-художні розвідки «Михайло Грушевський: «Я оснувався в Москві, Арбат, 55, кв. 8» (2005), «Тарас Шевченко: Моє перебування в Москві» (2007).

Представлено центральним правлінням Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Мостова Юлія. Цикл публіцистичних статей, надрукованих у газеті «Дзеркало тижня» (2002-2007).

Представлено правлінням Київської організації Національної Спілки журналістів України.

Негода Микола. Книги прози «Божа кара», «Отаман Мамай» (2005).

Представлено радою Черкаської обласної організації Національної Спілки письменників України.

Олефіренко Михайло. Роман «Чорторий» із циклу «Пора цвітіння терну» (2005). Представлено науково-методичною радою Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Котляревського.

Откович Мирослав. Особистий вклад у відродження унікальної пам'ятки української національної культури — іконостасу з церкви Во-здвиження Чесного Хреста монастиря «Скит Манявський», Откович Тарас — за культурологічні та мистецькі дослідження іконопису Йова Кондзелевича.

Представлено Вченою радою Національного заповідника «Софія Київська».

Павлюк Ігор. Збірки поезій та поем «Магма» (2005), «Бунт» (2006).

Представлено редакційною колегією журналу «Дзвін», Вченою радою Національного університету «Острозька академія».

Пагутяк Галина. Роман «Слуга з Доброми-ля» (2006).

Представлено товариством «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Старосамбірського району Львівської області.

Перебийніс Петро. Збірка поезій «Пшеничний годинник» (2005).

Представлено кафедрою української літератури і компаративістики Черкаського Національного університету імені Богдана Хмельницького.

Петрук Роман. Серія скульптурних творів «Українська народна міфологія» (2003-2007). Представлено Львівською Національною академією мистецтв.

Пеунов Вадим. Романи «Таке коротке довге життя» (2005), «Шестой луч надеждьі» (2006). Представлено Радою Донецької організації Національної Спілки письменників України, редакційною колегією журналу «Донбас».

Портяк Василь. Книга новел «У снігах» (2006).

Представлено Асоціацією українських письменників.

Рубан Василь. Книга історичних есеїв «Бе-режа» (2005).

Представлено Вченою радою Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського.

Рутківський Володимир. Історичний роман для дітей та юнацтва «Джури козака Швайки» (2007).

Представлено Одеською організацією Національної Спілки письменників України, методичною радою обласної бібліотеки для дітей ім. Надії Крупської.

Рябий Василь. Книга сонетів «Жалоко-лаЖ» (2006).

Представлено Коломийським літературним товариством «Плин» Коломия.

Сідак Василь. Мистецький цикл «Дерев'яна скульптура» (2003-2007).

Представлено Національною Спілкою майстрів народного мистецтва України.

Сидоренко Віктор. Художні проекти «Жорна часу» (2003), «Аутентифікація» (2006). Представлено секретаріатом Національної Спілки художників України.

Скрипка Олег. Режисер-постановник етнічного фестивалю «Країна мрій».

Представлено Міністерством культури і туризму України.Слонов Валентин (художній керівник проекту), Тома Леонід (автор сценарію), Головатюк Євген (режисер-постановник), Голубович Михайло (виконавець ролі Тараса Бульби). Вистава «Тарас Бульба» Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара (2006).

Представлено правлінням Дніпропетровського міжобласного відділення Національної Спілки театральних діячів України.

Слоньовська Ольга. Книга есеїв «Слід невловимого Протея» (2006).

Представлено Вченою радою Прикарпатського Національного університету ім. Василя Стефаника.

Старун (Старунов) Василь. Збірка поезій «Калігули» (2005).

Представлено Правлінням Луганського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Стельмах Богдан. Збірка драматичних поем «Атентат» (2007).

Представлено Львівською організацією Національної Спілки письменників України.

Стефак Василь. Роман «По той бік ночі» (2006).

Представлено Львівською організацією Національної Спілки письменників України, Івано-Франківською обласною держтелерадіо-компанією.

Стефанова Галина. Театральні моновиста-ви «Стіна» за п'єсою Ю.Щербака, «Палімп-сест» за творами В.Стуса (2002-2007).

Представлено Центральним правлінням Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, науково-методичною радою Національного музею літератури України.

Стриженюк Станіслав. Збірка поезій «Те-тянин день» (2004).

Представлено Одеською організацією Національної Спілки письменників України.

Тарасюк Галина. Книги прози «Жіночі романи» (2006), «Янгол з України» (2006). Представлено редакцією журналу «Березіль».

Ткачук Михайло. Документальний серіал «Загадка Норильського повстання» (фільми «За ґратами Півночі», «Вірус непокори», «Повстання духу») (2006).

Представлено Правлінням Національної спілки кінематографістів України.

Умеров Нуззет. Книги для дітей «Золота осінь» (2007), «Золоте зернятко» (2006), «Моя Батьківщина» (2002), «Легенди та казки» (2002).

Представлено державною організацією «Всеукраїнський інформаційно-культурний центр», Центром підтримки етнічної преси, республіканською установою «Юнацька бібліотека» (Симферополь).

Фішбейн Мойсей (Держава Ізраїль). Збірка поезій та перекладів «Ранній рай» (2006). Представлено Вченою радою Інституту енциклопедичних досліджень Національної академії наук України.

Франчук Валерій. Цикл живописних творів «Розгойдані дзвони пам'яті» (2004-2007). Представлено Правлінням Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка.

Хім'як В'ячеслав. Моновистава «Душі почину і краю немає» за творами Тараса Шевченка (2004).

Представлено Управлінням культури Тернопільської обласної державної адміністрації.

Чіп Борис. Збірка поезій «З двох віків, з двох епох» (2006).

Представлено науково-методичною радою Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Сакса-ганського, Михайла Старицького.

Чорногуз Олег. Романи «Примхи долі» (2007), «Золотий скарабей» (2007).

Представлено Харківською організацією Національної Спілки письменників України, науково-методичною радою Харківського літературного музею, редакцією літературно-мистецького журналу «Вінницький край».

Чуприна Петро (художній керівник проекту), Дядюра Микола (диригент-постановник), Солов'яненко Анатолій (режисер-постановник), Магера Сергій (виконавець партії Ярослава Мудрого), Забіляста Лідія (виконавиця партії княгині Інгігерди). Опера «Ярослав Мудрий» Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка (2005). Представлено Правлінням Київської організації Національної Спілки композиторів України.

Шкляр Василь. Роман «Ключ» (2003).

Представлено Президією Національної Спілки письменників України, Асоціацією українських письменників.

Щегельський Павло. Роман «Хата-читаль-ня» (2004).

Представлено Асоціацією українських письменників.

Ярош Ярослав. Драматична дилогія «Керманич Повстанської Армії» (2007).

Представлено Радою Клубу творчої інтелігенції Прикарпаття, Правлінням Івано-Франківського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Київська пісня


Мене наприкінці 79-го року на принесену В школу бобіну з піснями Висоцького «розбирали» на засіданні шкільного комітету комсомолу.

Не стверджуватиму абсолютно безапеляційно, але я не знаю жодного барда, поета, виконавця, який міг би позмагатися в популярності з Володимиром Семеновичем. Він будив у наших душах те, що ми вже відчували, але ще не наважувалися зрозуміти. Висоцький був далеким від псевдоестетизму, він змушував нас розрізняти добро й зло, згадувати такі призабуті поняття, як совість, честь, чесність, дружба. Адже кожна його пісня була неабияким вчинком, гострим ножем серед всезагального славослов'я та словоблуддя. Чого ж тоді дивуватися, коли своїми піснями поет «розрізав» натовп на дві половини — на друзів і ворогів? Одні вважали його кумиром, талантом, навіть генієм; інші — нездарою, яка «клепає брудні пісеньки, що підривають державні підвалини». Але в кожного з нас — свій Висоцький. Володимира Семеновича без перебільшення можна назвати «енциклопедією моралі сучасності», героєм покоління 60-80-х років XX століття.

Ким же ця людина була — поетом, співаком-виконавцем, актором театру чи кіно? Важко сказати. Але кожна його роль — це відкриття. Він не грав, він — жив. З усією силою темпераменту.

Сьогодні молоді люди, підлітки майже нічого не чули про творчість Володимира Висоцького. У них інші цінності. Скажете — застаріло, не модно? А дозвольте запитати, кого вони знають, чиї вірші чули (окрім тих, що їх примушують читати на уроках української літератури), які пісні співають? Мені пригадалося, як 6 років тому я для своїх восьмикласників вирішила провести вечір пам'яті Володимира Висоцького. Спочатку діти раз по раз перепитували: «А хто він такий?» А під його пісні танцювати можна? Якщо не можна, то хіба це пісні?» Разом з підлітками ми слухали диски із записами концертів, збирали матеріали про творчість Майстра. А трохи згодом діти вже почали просили почитати вірші поета. У багатьох дитячих душах запалилася ще одна зірка, ім'я якій — Володимир Висоцький.

Серед запитань, які задавала молодь під час роботи над матеріалами про Майстра, було й таке: «А яке відношення має Висоцький до Києва? Чи бував він у нашому місті?»


Так, і не лише бував, а має пряме відношення до Києва. Поетів дідусь, людина високоосвічена, спеціаліст у різних галузях науки, 1911 року приїхав до Києва вступати до Комерційного інституту, а майже через рік вирішив піти в армію. Та потяг до знань був сильнішим, за бажання воювати. 1914 року Володимир Ви-соцький-старший переїхав з Брест-Литовська до Києва, де одружився з молоденькою сестрою милосердя. Навчався відразу в Київському університеті та Інституті народного господарства, організував майстерню з виробництва театрального гриму. До речі, його брат Леон, відомий хімік, став засновником київського заводу «Хімефір». І досі в косметичній, хімічній, взуттєвій і навіть оборонній промисловості використовують розроблені ним речовини. У будиночку по вулиці Бульва-рно-Кудрявській (тепер — Воров-ського), 32, народився батько майбутнього поета Семен і дядько Олексій. Потім родина переїхала в більше помешкання на Бібіковський бульвар (нині — Шевченка), згодом — на вул. Франка, 20. Бабуся Володимира Висоцького, Дарія Олексіївна (Іраіда — Дебора — Дора — Дарія Бройнштейн) померла 1970 року й похована на Байковому кладовищі. Дідусь, Володимир Семенович, відразу після громадянської війни переїхав до Москви. Батько поета, Семен Володимирович, навчався в 67-й київській трудовій школі, після їїзакінчення вступив до політехнікуму зв'язку, але згодом переїхав до батька в Москву, де продовжив навчання. Кадровим офіцером, зв'язківцем він пройшов усю Велику Вічизняну. За визволення чехословацьких міст і виявлену мужність отримав звання почесного громадянина Кладно. Після війни доля знову повернула його до рідного міста, він прослужив чотири роки. Мешкав він з дружиною на квартирі в Чеховському провулку, потім — на вулиці Жовтневої революції.

У дитинстві Володя Висоцький часто жив у бабусі в Києві, відпочивав з родичами в селі Плюти. Матері майбутнього поета нерідко доводилося розриватися між Києвом і Москвою, аби бути разом із сином. А взагалі, він був, як футбольний м'яч. Так його било життя.

Пам'ятаючи настанову батька про те, що чоловік повинен мати чоловічу професію, майбутній актор вступив до Московського інженерно-будівельного інституту. Але там провчився лише один семестр. За спогадами друзів, закінчивши курсову, Володимир вилив на ватман склянку з чорною тушшю і вимовив: «Усе! Піду в артисти! Кожен повинен займатися своєю справою. І відразу ж став студентом школи-студії МХАТу. Але з ролями йому довго не таланило. Визнання прийшло набагато пізніше, в 1964 році, на сцені Театру на Таганці. Всенародну славу йому принесли фільми «Вертикаль» та «Місце зустрічі змінити не можна».

1968 року Володимир Висоцький вперше офіційно приїхав до Києва як артист. Тоді на кіностудії ім. Довженка режисер С.Цибульник почав роботу над фільмом «Карантин» за сценарієм Ю.Щербака. Володимиру запропонували написати пісні до фільму. З двох написаних до фільму потрапила одна — «Давно змовкли залпи гармат», яку виконав актор Юрій Каморний. Пізніше, відповідаючи на запитання кореспондентів газет, Висоцький сказав: «Я терпіти не можу, коли хтось, окрім мене, співає мої пісні».

1971 року на гастролі до Києва приїхав Московський театр драми і комедії на Таганці, де Володимир Висоцький працював усе життя. Під час гастролей актори мешкали в готелі «Україна». Вже тоді популярність Висоцького була настільки великою, що йому доводилося постійно змінювати кімнати, аби уникнути занадто настирливих шанувальників. Перший київський концерт знаменитий бард дав у Інституті кібернетики, а потім — на заводах «Ленінська кузня», «Арсенал»... Усього протягом кількох тижнів вересня 1971 року він виступив з концертами у 29 організаціях Києва.

До нас дійшли спогади Емілії Ващук, робітниці заводу шампанських вин, де тоді виступав актор:

«Коли я зайшла до клубу, то побачила там силу-силенну людей, які сиділи й стояли не лише на стільцях, а й у проходах, на підвіконнях, на підлозі, навіть на сцені, яка вся була розцяцькована магнітофонами... Коли на сцену вийшов молодий русявий чоловік у чорному гольфі й заговорив низьким хриплим голосом — зал затамував подих. Коли він співав, то мені було аж страшно за нього: він робив це з таким напруженням, що здавалося, що в нього ось-ось розірвуться жили й серце. Коли напруга спала, стало зрозуміло, що перед нами — співець народних тривог... Після закінчення концерту його організатори стали запрошувати актора до дегустаційної зали, але він ввічливо проте рішуче відмовився, розпрощався й поїхав».

У книзі відвідувачів підприємства Володимир Висоцький залишив запис:

«Сегодня вьіступал. Один! Нет, не один — вдвоем с гитарой! Виват! Завод шампанских вин! Я вашнавек — поклонник старий!»

У 1971—73 роках Висоцький знову відвідав Київ, дав 10 концертів, причому саме в нашому місті він уперше виконав пісню «Честь шахової корони».

Серед добрих київських друзів Володимира Висоцького був і колишній голова виконкому Київської міськради В.О.Гусєв, який у той час працював керівником «Київміськ-буду».

Є ще одна ниточка, яка тісно пов'язує Володимира Висоцького з Києвом. Його перша дружина Іза Жукова, з якою він разом учився в школі-студії МХАТу, в 1958 році отримала призначення до Київського драматичного театру ім. Л. Українки, де встигла пропрацювати 2 роки. Потім доля звела її з Володимиром і вона переїхала до Москви.У серпні 1987 року рішенням Київського міськвиконкому одній з нових вулиць було присвоєно ім'я Володимира Висоцького. А згодом його ім'ям було названо нову зірку нашої галактики.

Торік у день народження Майстра в Музеї Однієї Вулиці, що на Андріївському узвозі в Києві, відкрилася виставка з промовистою назвою «Володимир Висоцький: Місце зустрічі...» Фотографії, документи, невідомі сторінки життя поета, барда, актора, Людини. Головним експонатом, безсумнівно, є знаменитий шкіряний плащ і капелюх капітана Гліба Жеглова, у яких актор знімався на Одеській кіностудії у фільмі «Місце зустрічі змінити не можна».

Актори Київського театру поезії двічі на рік (у день народження і в день смерті великого поета) ставлять поетичну виставу, вечір-реквієм «Нерухома тінь від мікрофона». Головний герой тут навить не поет, співак, актор Володимир Висоцький, а мікрофон, до якого ніхто не підходить протягом усієї вистави. Мікрофон, який мовчить, бо в нього забрали голос.

Минають роки, а на Вечір з Висоцьким «Нерухома тінь від мікрофона» все так же не можна потрапити, через величезну кількість народу, який бажає почути голос (хай і на магнітофонній плівці) і пісні Барда, Поета, Людини.

Незабаром у Києві може з'явитися пам'ятник поетові епохи.

Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація ініціює встановлення на території району пам'ятного знака артисту Володимиру Висоцькому.

Керівництво району зазначає, що за багато років столиця так і не спромоглася гідно вшанувати пам'ять всенародного улюбленця, незважаючи на те, що історичне коріння Висоцьких саме в Україні. Його особиста доля та доля його сім'ї тісно пов'язані з Києвом та з Шевченківським районом.

Наталя ПЛАХОТНЮК.

Скачать, 1973.55kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru