Категории:

Методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік знаменних І пам’ятних дат минулого Дніпропетровщини, до багатьох дат дано текстові довідки

Поиск по сайту:


страница11/16
Дата09.03.2012
Размер2.73 Mb.
ТипДокументы
Катеринославська губернія
Ломівка реальна і літературна
Леся Степовичка
Олександр Кірсанов
Про О.В.Кірсанова – С. 247, 250.
Віталій Старченко
Подобный материал:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
^

Катеринославська губернія


Друга половина XVIII ст. змінила історичну долю Північного Причорномор’я та Степової України, в середині XVIII ст. вони стали ареною боротьби між двома ворогуючими державами – Російською Імперією та Оттоманською Портою. Значні землі займали “вольності” Запорозької Січі, які поділялися на вісім паланок. У 1770-80-х роках Росія значно посилила тут свій вплив, прагнучи закріпити за собою все Північне Причорномор’я. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору в 1774 році вона отримала деякі території на узбережжі та нейтралізувала Кримське ханство, яке перестало бути васалом Туреччини.

У 1775 р. російський уряд ліквідував Запорозьку Січ, а 1783 року перестало існувати як окреме державне утворення Кримське ханство, що увійшло до складу імперії. В результаті вся Південна Україна опинилася під владою Російської Імперії.

Нова влада ввела нову систему управління. Відповідно до загального адміністративно-територіального поділу тогочасної Росії тут були створені губернії. У 1774 р. частина Південної України, яка вже тоді знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську.

Зі зміною кордонів та зростанням населення змінювався й адміністративний поділ краю. У 1783 р. дві губернії об’єднали, утворивши на їх базі Катеринославське намісництво. У 1796-1802 рр. тут існувала Новоросійська губернія, яка простягалася від Дністра до Кубані, включаючи Кримський півострів та Передній Кавказ. Столицею губернії був Новоросійськ – таку назву кілька років мав Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ).

Управляти такою великою територією було надзвичайно складно, тому 20 жовтня 1802 року російський імператор Олександр I видав указ про поділ Новоросійської губернії на Катеринославську, Миколаївську (потім Херсонську) і Таврійську. До складу Катеринославської губернії увійшло 6 повітів: Катеринославський, Новомосковський, Павлоградський, Бахмутський, Маріупольський, Ростовський-на-Дону. У 1806-1817 рр. були утворені ще три повіти – Олександрівський, Верхньодніпровський та Слов’яносербський. З того часу адміністративний поділ краю залишався незмінним аж до 1917 року. Лише Ростовський повіт 1887 року перейшов до складу області Війська Донського.

Губернією управляли цивільний губернатор та його канцелярія у складі кількох десятків чоловік: чиновників, радників, архіваріуса, писців та інших. Військовий губернатор – один на три південні губернії – мав у своїй компетенції нагляд за громадським порядком.

Губернія отримала свій герб (5 липня 1878 року), який повторював у загальних рисах герб Катеринослава 1811 року: у блакитному полі вензель імператриці Катерини II з датою 1787 р. Вензель оточували дев’ять золотих зірок. Щит був увінчаний імператорською короною та оточений золотим дубовим листям, з’єднаним андріївською стрічкою.

Довгі роки губернська столиця – Катеринослав була лише невеликим провінційним містом. Лише у середині століття поступово стали з’являтися ознаки культурного і розвиненого міста – виникли бібліотека, театр, друкарня, музей, клуб, інтенсивно проходила забудова. Проте повітові міста мали сільський вигляд, не було бруківки, вуличного освітлення, водогонів.

Після більшовицького перевороту 1917 року та громадянської війни губернський устрій більше не відповідав вимогам нової влади. Протягом 1923-25 років поділ на губернії був поступово скасований. На території колишньої Катеринославської губернії утворилися 7 округів. 27 лютого 1932 р. внаслідок чергового адміністративно-територіального поділу була утворена Дніпропетровська область. Сьогодні на території колишньої Катеринославської губернії розташовані Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська області.


Література:

Список бывших в Екатеринославской губернии губернаторов, губернских предводителей дворянства, епископов и викариев с 1787 по 1887 г. // Памятная книжка адрес-календарь Екатеринославской губернии на 1889 год.– Екатеринослав.– 1889.– С. 93-97; Також: Екатеринославский адрес-календарь на 1915г.– Екатеринослав.– 1915.– С.94-97.

Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800-1825 гг.– М.: Наука, 1970.– 384с.

Про Катеринославську губ. – С. 174 -175.

Кавун М. Утворення Катеринославської губернії // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 141-143.

* * *

Катеринославська губернія // УРЕС.– 2-е вид.– К.: УРЕ, 1987.– Т. 2.– С. 42.

Россия. Энциклопедический словарь. Брокгауз и Эфрон.– Л.: Лениздат, 1991.– 922с.: ил. (Репринт 1898 р.).

Про Катеринославську губернію – С. 107, 119, 211-213.


20 жовтня 1992 р. – рішенням Представника Президента у Дніпропетровській області за № 508 від 20.10.1992 р. взято на державний облік як пам’ятник культури садибу та будинок по вулиці Клубній, 25 у Ломівці (в межах Дніпропетровська), де проживав відомий український письменник Олесь Гончар (15 років події).


^ Ломівка реальна і літературна

Хто читав знаменитий роман Олеся Гончара “Собор”, той, напевно, не міг не зачаруватись поетичним образом Зачіплянки, хоч і немає селища з такою назвою в жодній енциклопедії. Зачіплянка – це Ломівка, місце народження Сашка Біличенка, майбутнього Олеся Гончара. Бо вже документально доведено і підтверджено, що народився майбутній письменник не на Полтавщині, а поблизу Катеринослава в старовинному козацькому селищі. Після смерті матері його, трирічного, забрали на Полтавщину мамині батьки. Там його і записали “Гончарем” і місце народження змінили. Народився він у Ломівці і вдруге, вже як письменник, бо тут, у невеличкій хатині по вулиці Клубній, 25, де жила сестра письменника, створювались всесвітньо відомі “Прапороносці”, а потім й інші твори.

Олесь Терентійович відійшов у інший світ, проте в хаті залишилось все так, як і в ту далеку осінь сорок п’ятого року. Стіл, ручка, чорнильниця, лампа-карбідка, на стінах портрети батька, матері, юного Олеся, книги. Опікується всім цим старенька сестра письменника – Олександра Терентіївна. Садиба тепер має охоронну грамоту, статус пам’ятника культури. А колись же замалим не зникла разом з Ломівкою.

Спочатку старовинну козацьку Ломівку перейменували на селище імені Орджонікідзе. А наприкінці 80-х її і взагалі вирішено було знищити: знести сотні приватних будинків, викорчувати квітучі садки, засипати зверху подушкою піску до п’яти метрів висоти – це, щоб “виправити” нерівності рельєфу, а потім побудувати на цьому місці третій Фрунзенський масив з типових бетонних коробок, схожих одна на одну, як близнюки. Чиновники не брали до уваги, що зносити треба міцні гарні будинки, більшість з яких могла ще стояти десятки і сотні літ, що виселенцям треба буде дати тисячі квартир на новоствореному масиві, що зникне куточок чарівного придніпровського ландшафту. Не думали вони й про те, що разом із селищем зникне й садиба № 25 по вулиці Клубній, де вперше побачив світ майбутній класик української літератури, а потім писав тут свої твори, в одному з яких Ломівку так тепло і поетично зобразив під назвою Зачіплянки.

Першим забив тривогу сам Олесь Гончар, звернувся за допомогою до дніпропетровських письменників. На захист Ломівки встали Сергій та Олесь Завгородні, голова обласної письменницької організації Валентин Чемерис – вони виступали по радіо, в газетах, звертались до громадськості та до свідомості можновладців. У газеті “Зоря” з’явилась велика стаття Тетяни Абрамової та Тетяни Колядинської “Невже й на Скарбне посягнемо?..” Підключились ініціативна група Руху, товариство “Просвіта”, товариство охорони пам’яток історії та культури, журнал “Бористен”. Дирекція історичного музею імені Дмитра Яворницького звернулась з листом до управління культури. Цю праведну боротьбу підтримали сотні і тисячі жителів Дніпропетровська, області та і всієї України.

Майже три роки велась боротьба і нарешті 20 жовтня 1992 року з’явилось розпорядження представника Президента України по Дніпропетровській області про взяття на державний облік як пам’ятника культури садиби та будинку по вулиці Клубній, 25.


Література:

Розпорядження представника Президента України від 20 жовтня 1992 р. №508.Про взяття на державний облік як пам’ятника культури садиби та будинку по вул. Клубній, 25 у м. Дніпропетровську // З любові і муки… / Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 220.

* * *

Чемерис В. Ломівка // З любові і муки…/ Ф.Білецький, М.Нечай, І Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП “Дніпро”, 1994.– С. 210-221.

Голуб І. З Ломівки в життя і літературу // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 144-146.


25 жовтня 1967 р. – у м. Дніпропетровську споруджено меморіальний комплекс на Жовтневій площі (40 років події).


Колись ця висока частина міста називалася Соборною горою або ж Соборною площею. У царські часи тут проводилися військові паради, а в березні 1917 року відбувався багатотисячний мітинг на честь Лютневої революції.

У 1918 році, після захоронення загиблих за встановлення радянської влади, тут виникло Братське кладовище, а площа стала називатися Жовтневою. Після Великої Вітчизняної війни на ній були поховані воїни-визволителі нашого міста. 25 жовтня 1967 року в день святкування визволення Дніпропетровська на меморіальному кладовищі було запалено Вічний вогонь як данина пам’яті про загиблих.


Література:

Андрущенко М.П. Меморіально-історичний ансамбль у Дніпропетровську.– К.: Будівельниик, 1982.– С. 30.

* * *

Пам’ять про героїв – вічна // Зоря.– 1967.– 27 жовт.


26 жовтня 1937 р. – у м. Дніпропетровську відбувся 1-й з’їзд профспілки металургів Півдня (70 років події).


Література:

Днепропетровску 200 лет 1776-1976: Сб. документов и материалов.– К.: Наук. думка, 1976.– С. 247.


31 жовтня 1967 р. – у м. Дніпропетровську відкрито монумент Вічної Слави воїнам, партизанам і підпільникам Дніпропетровщини, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Автори проекту пам’ятника скульптори В.І.Агибалов, Ф.М.Овсянкин, архітектори А.А.Максименко, Е.Ю.Черкасов (40 років події).


Література:

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1985.– С. 98.


Жовтень 1857 р. – з метою інспектування навчальних закладів м. Катеринослав удруге відвідав відомий хірург М.І.Пирогов (150 років події).


Література:

Трало И.Летопись двух веков. Третий визит Пирогова // Днепр вечерний.– 1974.– 2 авг.


Жовтень 1922 р. – у м. Катеринославі відбувся I з’їзд санітарних лікарів Катеринославської губернії (85 років події).


Література:

Шаломова Л.Б. Здравоохранение Днепропетровска: Краткий исторический очерк 1776-1993.– Дніпропетровськ, 1993.– С. 34.


Л И С Т О П А Д


Панна Літо

Мої птахи не хочуть ще у вирій,

А Ваші – відлетіли за моря.

В моїх гаях шумлять серпневі зливи,

У Ваших – лист пожовклий догоря.


Я – панна Літо, Ви ж – печальний лицар,

Що зветься Листопадом віддавна.

Як журно, що не втрапила зустріться

Колись моя із Вашою весна!


Жбурляє вітер в навіснілім герці

Дощинки-сльози, їх не вгамувать!

То плаче осінь, що не в змозі серце

Спізнілого кохання докохать.


Та не сумуй, мій Легіню прекрасний,

Твоя журба у вірші пророста.

Я йду до Тебе з яблуневим Спасом,

З преображенським медом на вустах!


Там, де горить багряно ватра глоду,

Зустрінемось на сонячнім плато.

А люди скажуть – золота негода,

І каменю не кине в нас ніхто.


Нестямний спалах бабиного літа!

Це літо наше, що там не кажи!

Так пиймо ж мед, осінній, заповітний,

Серед сумних палаючих жоржин!

^ Леся Степовичка


2 листопада 1902 р. – народився Олександр Васильович Кірсанов, вчений, хімік-органік, академік АН УРСР. У 1944-1956 роках обіймав посаду декана і завідував кафедрою Дніпропетровського металургійного інституту. Помер 20 травня 1992 року (105 років від дня народження).


^ Олександр Кірсанов

Олександр Васильович Кірсанов, видатний хімік-органік, народився у місті Москва, там же 1924 року закінчив Вище технічне училище.

З його ім’ям пов’язана не одна сторінка історії Дніпропетровської Державної металургійної академії, де він працював багато років. Зусиллями професора О.В.Кірсанова тут була створена кафедра органічної хімії, яку він очолював з 1944 по 1955 роки. Блискучий вчений, педагог, невтомний організатор науки, з 1960 по 1983 роки він був директором Інституту органічної хімії АН УРСР.

Ще працюючи в стінах металургійного інституту, він створив науковий напрямок, який відноситься до хімії фосфор- і сіркоорганічних сполук. Реакція прямого амідування карбонових кислот амідами сіркової кислоти принесла йому світове визнання і була названа його ім’ям. 1950 року вчений також відкрив фосфазореакцію, теж названу на його честь.

Заслуги О.В.Кірсанова перед наукою були визнані і достойно пошановані – 1961 року він обраний академіком АН УРСР, а через три роки отримав звання “Заслужений діяч науки УРСР”. Серія робіт вченого в галузі елементоорганічних сполук удостоєна золотої медалі імені Д.І.Менделєєва, а у 1974 році він одержав Ленінську премію.

Помер вчений 20 травня 1992 року, залишивши по собі численні відкриття та учнів і послідовників.


Література:

Державна металургійна академія України: Історія становлення вузу та розвитку його науково-педагогічних шкіл.– Дніпропетровськ: Пороги, 1999.– 312 с. (Рос. мовою).

^ Про О.В.Кірсанова – С. 247, 250.

Голуб І. Олександр Васильович Кірсанов // Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2002 рік: Бібліогр. покажчик / Упоряд. І.Голуб.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2001.– С. 147.

* * *

Кірсанов Олександр Васильович // УРЕ.– Т. VI.– С. 456.

Кірсанов Олександр Васильович // УРЕС: В 3-х т.– 2-ге вид.– К.: УРЕ, 1987.– Т. 2.– С. 89.


3 листопада 1967 р. – у м. Дніпропетровську відкрито пам’ятник студентам Дніпропетровського інституту інженерів транспорту, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни. Пам’ятник споруджено у парку ДІІТу. На мармуровій дошці, закріпленій на граніті, зображено силуети героїв і напис: „И подвиг ваш в сердцах живет – всегда пример отваги, мужества, любви к Отчизне”. Пам’ятник споруджено за рішенням комсомольської конференції студентів вузу. Гроші на його спорудження надходили з усієї країни, були створені загони слідопитів, які віднаходили матеріали про зниклих безвісти студентів-воїнів. Скульптори пам’ятника В.І.Щедрова і А.В.Ситник, архітектор І.Р.Зайченко. (40 років події).


Література:

Белич В.Я., Сумина З.Г. Днепропетровск: Путеводитель-справ.– Днепропетровск: Промінь, 1985.– С. 103-104.


7 листопада 1772 р. – народився Дмитро Тимофійович Мізко, один із просвітителів Катеринослава, перший директор Катеринославської класичної гімназії. (235 років від дня народження).


Дмитро Тимофійвич Мізко – один із просвітителів Катеринослава, який зробив значний внесок у справу розвитку освіти краю.

Народився він 7 листопада 1772 року у м. Борзні Чернігівської губернії. Його батько – священик, походив зі старовинної шляхетської родини. Дмитро Тимофійович теж отримав духовну освіту, навчався у Київській духовній академії, але став педагогом.

Близько тридцяти років прослужив він на посадах спершу директора училища Катеринославської губернії, а згодом – директора місцевої гімназії. Ставши 1905 року директором гімназії, він залишився у пам'яті колег і учнів справжнім подвижником на освітянській ниві. При ньому Катеринославська гімназія стала чи не найкращим навчальним закладом міста.

Крім опікування гімназією, Дмитро Мізко піклувався також і загальним станом освіти в краї. За період його діяльності на цій ниві в губернії відкрито 5 повітових і 53 церковно-парафіяльних і сільських училищ. Завдяки його сприянню масового характеру набули пожертвування місцевого дворянства на потреби освіти.

1815 року Дмитро Тимофійович одержав звання доктора "красних" наук, тобто письменства і мистецтва. Наступного року його прийнято у члени Санкт-Петербурзького вільного економічного товариства.

Всю свою енергію, здібності, талант педагога і організатора Дмитро Мізко віддав справі освіти нашого краю. Відійшов від активного трудового і громадського життя він лише на схилі свого віку через хвороби та немічність. Помер у грудні 1847 року, залишивши по собі добру пам'ять.


Література:

Памятная записка о жизни Дмитрия Тимофеевича Мизко. Одесса, 1849.– 32 с.

Краткий историко-статистический обзор Екатеринославской гимназии.–Одесса, 1856.– 310 с.

Мизко Д.Т. – С. 51-52.

Мизко Д.Т, // Екатеринослав. юбилейн. листок.– 1887.– № 6.– С. 51-52.

Столетие Екатеринославской классической гимназии 1805-1905 гг. Екатеринослав, 1908.– 368 с.

Мизко Д.Т. – С. 59-60.

Данилов В.В. Димитрий Тимофеевич и Николай Димитрович Мизки: Справка об их литературной деятельности.– Летопись Екатеринославской архивной ученой комиссии / Под. ред. А.С.Синявского.– Вып. 7.– Екатеринослав, 1911.– С. 134-146.

Машуков В. К биографии Д.Т.Мизко // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии.– Екатеринослав, 1911.– Вып. 7.– С. 247-249.

Эварницкий Д.И. Род Мизко // Летопись Екатеринославской учений архивной комиссии.– Екатеринослав, 1911.– Вып. 7.– С. 242-244.

Деятели старого Екатеринослава // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии / Под ред. А.С.Синявского.– Екатеринослав, 1915.– С. 76-96.

Д.Т.Мизко – С. 77.


7 листопада 1932 р. – на криворізькій рудні ім. К.Лібкнехта відбувся пуск першої в СРСР збагачувальної фабрики (75 років події).


Література:

Кривому Рогу 200: Историко-економический очерк.– Днепропетровск: Промінь, 1975.– С. 68.


14 листопада 1932 р. – народився Володимир Петрович Авраменко, художник, член Спілки художників України. Працює в галузі станкової і книжкової графіки. Персональна виставка – м. Кривий Ріг 1983 р. (75 років від дня народження).


Література:

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.10-11.


14 листопада 1957 р. – у м. Дніпропетровську народилась Ганна Володимирівна Єгорова, художниця, член Спілки художників України. Працює в галузі станкового живопису (50 років від дня народження).


Література:

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С.238.

Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 310-311.


Сніг восени

Примружене око вихоплює з простору плани.

Останній листок над містом старим кружеля –

Так срібно і тихо маленький спускається планер

Униз до Дніпра, де всніжена сяє земля.

Алея дзвенить, підкована раннім льодом,

Майне перехожий – на вітрі пальто шелестить;

І місто поглине, і десь під мурованим зводом

Сховає від нього осінніх снігів ненасить.

Алея дзвенить. Ті дзвони мої, передзвони,

Від сніжної повені білі до болю в очах.

І мерзлі троянди на біло-зелених газонах

Промінять людську, промінять зимову печаль.

До них доторкнуся – й виразно-виразно чути

При дзвоні троянди притишений тон шепотінь.

І раптом збагну, що досі не міг я збагнути:

І світло снігів, і сніжну завихрену тінь.

Профілі, профілі... Стиглої ночі волосся.

Відсвіт, згасання різних нерідних облич.

І слово гаряче (а може гарячим здалося?)

Холоне у просторі, парою лине у ніч.

Тож руки опустиш. І так відчуваєш загостро

Схвильований натиск щонайпотаємніших слів...

Згадати обличчя, забути обличчя просто –

Забудеш, згадаєш, засвітишся світлом снігів.

^ Віталій Старченко


20 листопада 1867 р. – народився Дмитро Матвійович Синцов, видатний математик, академік АН УРСР. 1890 року закінчив Казанський університет, з 1899 року став професором Катеринославського Вищого гірничого училища. Працював тут до 1903 року. Крім цього, займався питаннями викладання математики в середній школі. Після 1903 року переїхав до Харкова, став головою Харківського математичного товариства.

1935 року Дмитро Синцов отримав звання Заслуженого діяча науки України, 1939 року обраний академіком АН України.

Помер 28 січня 1946 року. (140 років від дня народження).


Література:

УРЕС.– Т. 2.– Вид. 2-е.– К.: УРЕ, 1987.– С. 212.


24 листопада 1937 р. – народилась Людмила Володимирівна Бачюлене, художниця, член Спілки художників України. Працює в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, широко відомі її настінні панно, гобелени. Бере участь в обласних та республіканських виставках. (70 років від дня народження).


Література:

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск, 1991.– С. 22-23.

Художники Дніпропетровщини.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2004.– С. 150-153.


Листопад 1927 р. – у м. Дніпропетровську в Будинку громадських зібрань (побудований 1912 року за проектом архітектора О.М.Гінзбурга) відкрито Палац культури залізничників (80 років події).
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Скачать, 501.18kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru
Разработка сайта — Веб студия Адаманов