Загрузка...
Категории:

Загрузка...

Опис села вереміївки центри села

Загрузка...
Поиск по сайту:


Скачать 376.7 Kb.
Дата09.03.2012
Размер376.7 Kb.
ТипДокументы
Содержание
Новий центр
Церкви Вереміївки
Ветеринарна лікарня
Прізвища людей старої вереміївки
Розподіл прізвищ по установах і організаціях
Вереміївська лікарня
Різні установи
Чоловічі імена
Овдій, Охрім, Онуфрій, Охтись.
Жіночі імена
Скільки було імен і прізвищ у старій Вереміївці?
Кутки села
Село Тимченки
Село Городське
Дороги з центра села Вереміївки
Опис вереміівки по стовповій дорозі
Опис села вереміївка
Дорога на Кислю
Урочища старого села
Урочища лугу
...
Полное содержание
Подобный материал:

ОПИС СЕЛА ВЕРЕМІЇВКИ

ЦЕНТРИ СЕЛА

Старий центр


До 1900 року центр села розміщувався на лівому високому березі річечки-протоки Свинотоп. Там розміщувалися три церкви: Причиська (Пречистенська, Успенська), Миколаївська і Варвари; Еврейська церква-синагога, волость, зборні  Нечаївська і Казенна, буди­нок і млин пана Твердохліба, багато шинків і магазинів, вете­ринарна лікарня, будинки попів, лікарня та інші будівлі. Бу­ли і двоповерхові пана Нечая. Там був і маєток панів.

За болотом знаходилася Спаська (Преображенська) церква і пошта. На лівому березі річки за кілометр від старого цент­ру була ярмаркова площа і козача зборня та земська школа. Після 1900 року побудували нову волость біля ярмаркової пло­щі, тут же була побудована і лікарня. І це місце стали вважати новим центром. Був ще тут паровий млин єврея Шарінова на прізвисько Левиця.

^

Новий центр


В роки радянської влади тут будують в 1923 році клуб, коли село стало райцентром. Цей клуб називали “Бендюкова церква”. Ішли люди, як у церкву, а будував її Яременко П.П., якого прозивали Бендюк.

У 1927-1928 рр. побудували нове цегляне приміщення школи, сільську Раду, ряд магазинів, козачу зборню віддали під апте­ку. Коли ж в 1926 році районний центр перемістився в Жовнин, приміщення райвиконкому передали лікарні.

У 1934 році був побудований новий сільський клуб, бо старий виявився на той час у занедбаному стані. А перед війною було споруджено в центрі села новий місток, який ра­ніше називався Кітляревим. Старий був знищений весняною во­дою. Було побудовано ряд магазинів.

Під час переселення доводилось руйнувати і переносити із зони затоплення три шкільних приміщення, клуб, три лікарня­них приміщення крім допоміжних, 8 магазинів, аптеку, контору кооперації, будинок ДПР, артілі їм. Лесі Українки (художня вишивка), всі господарчі будівлі, що були при цих установах. Через дорогу від сільської Ради був магазин рибколгоспу їм. Шмідта, а з другого кінця центру  приміщення держмайна, який уже не працював в цім приміщенні, як непридатний. Ці два центри, або як їх називали "два базари", з'єднували три Кандибині Данилкові містки, просто поруч цих містків жив коваль Данило Кандиба.

Були в центрі і фотографії, але вони знаходились у вла­сних будинках фотографів.


^ Церкви Вереміївки

До революції Вереміївка вважалася містечком, в період непу районним центром. Кількість населення в різні часи ста­новила 10-12 тисяч. Звичайно, таку кількість населення не могла обслужити одна церква, тому до революції їх було п’ять. Щоправда, церква Святої Варвари з часом почала втрачати своє значення, як церкви, і стала служити дзвіницею Причиської церкви, так як вони знаходилися поряд на одному подвір’ї. І все ж пристольне свято Варвари відправлялося в ній. Внут­рішність цієї споруди відповідала церкві, а не дзвіниці, якою вона була до кінця свого існування. Щоправда, і в клірових книжках Полтавської єпархії за 1902 рік, і в подальші роки церква Варвари у Вереміївці вже не згадується. Проходить во­на як дзвіниця Причиської церкви (Успенського собору).

Гусарева церква згоріла в 1918 році. З того часу у Вереміївці офіційно числилось і працювало три церкви.

Причиську і Спаську церкви обслуговувало по 2 священики і по 2 псаломщики, а Миколаївську  по одному. При кожній церк­ві були старости, церковно-приходські опікунства, церковно-приходські школи, школи грамоти і земська школа, церковні бібліотеки. За кожною церквою числилась земля присадибна і ружна, якої при кожній церкві було по 33 десятини (1 десяти­на  1,0925 га). Земля тоді була в дуже великій ціні, тому при­садибні церковні наділи вказувались в га, кв. сажнях (1 сажень  2,1336 м) і кв. аршинах (1 аршин  71,12 см).

Все це записано в клірових книгах Полтавської єпархії, куди ми в той час відносились. Там вказана і відстань від кожної церкви: до Полтавської консисторії  160 верст, до найближчої залізничної станції Дніпро-Красне  36 верст. Це до тієї станції, що і зараз є на Черкаській дамбі Красне; до найбли­жчої пристані Богун  8 верст і до найближчого поштового від­ділення, а воно було поруч із церквами у Вереміївці.

Всі три церкви були вкупі, тому і віддаль від них була однакова.

Слід зазначити ще одне церковне приміщення, яке було побудовано на кутку Пасішне під горою на кладовищі, яке в на­роді називали Титовичеве кладовище і Титовичева церква. Тит Пантелеймонович Чехівський відпустив своєї землі для кладовища і побудував за свій кошт невеличку кладовищенську церкву.

У Спаській церкві церковним старостою був козак Гаврило Якович Казидуб.

Кооперація


Сільське споживче товариство, або споживспілка, як називалося воно тоді, було організовано в 1921 році. Організатором його був Чехівський Михайло Йосипович. До війни, ще на базарній площі, був мисливський магазин, куди здавали шкіри різних звірів, навіть водяних крис, яких ловили хлопці на прибулій воді в корчаках жигалами (дротина з гачком), кололи, обдирали і здавали в цей магазин. Там мисливцям видавали дріб, порох і все інше, необхідне для полювання.

Крім цих центральних магазинів, і в селі Тимченки, і в селі Городському були свої сільмаги, що були побудовані після 1936 року, коли утворилися нові села. В Городському магазині працювала Казидуб Ганна Олексіївна.

^

Ветеринарна лікарня


Розміщувалася вона в спеціальному приміщенні на старо­му базарі (в центрі села) на кутку Городський (біля церков) на дворищі Бондаренка.

Довгий час до революції ветлікарнею завідував Стадник Корній Григорович. 3 1925 року  Миролюбов Михайло Миколайович. Видно, добрим був лікарем, коли працював 13 років на одному місці. Та запам’ятвся він тим, що їздив на бричці один на все село. Більше брички ні в кого не було. В 1937 році його забрали за Сибірську язву, яка з’явилася в колгоспі ім.Кагановича. В 1936 році прибув лікар, молодий спеціаліст, Ганноцький Олексій Іванович. Він одружився на гарбузівській знатній доярці Казидуб Анастасії Данилівні, вона про­живала у Вереміївці. В 1941 році йому була дана бронь, він був лікарем і в час окупації. В 1943 році призваний. В 1944 р. пропав без вісті.

При Миролюбову ветфельдшером був Казидуб (Лила) Михайло Харлампійович (на прізвисько Велька), ветсанітаром Душейко Лука Степанович. У 1943 році ветлікарню очолила Чехун Антоніна Максимівна, а після війни, в 1944 році, ветлікарню прийняв Лисун Андрій Михайлович. Після Лисуна ще хтось працював два місяці, можливо Пшенишний Іван Якимович, і виїхав до Кремен­чука. В дорозі захворів запаленням легень і помер. В 1949 р. працював 6 месяцев Марков Петро Трохимович. Потім лікарню прийняла Чехун Олександра Максимівна, рідна сестра Антоніни. Вона попрацювала декілька років і десь перед переселенням померла. Її замінив Іващенко Андрій Федорович. А від нього ветлікарню прийняв Кочмар Андрій Григорович, який працював до переселення і після.

Ветфельдшером довго працював Велька, а потім його змінив Атамась Михайло Григорович, а на горі  Дмитренко Марія Панте­леймонівна. При кожному колгоспі були ветеринарні санітари, які були підпорядковані ветлікарні, хоч платню отримували від колгоспів, бо там вони працювали.

В різний час працювали по колгоспах села Вереміївки:

1. Ім.Буденного: до війни Душейко Данило Семенович, після війни  Казидуб Григорій Павлович. З 1948 року  Зобенько Іван Васильович. З 1950  Казидуб Г.П.

2. Ім. Ворошилова: до війни  Заїка Карпо Іванович. Після війни  Черкащенко Петро Іванович.

3. "Шлях до культури": до війни  Зима Йосип Михайлович, після  Головко Григорій Михайлович.

4. Ім. Сталіна  Гончар Федір Іванович, потім  Савченко

5.  Ім.Леніна: Фільшин Евгеній Григорович, Головко Григо­рій Михайлович, Зобенько Максим Івано­вич.

В об'єднаному колгоспі і в радгоспі  Зобенько Іван Васильович.

^

ПРІЗВИЩА ЛЮДЕЙ СТАРОЇ ВЕРЕМІЇВКИ


(тобто Тимченок, Вереміївки і Городського) до переселення

На кожну літеру прізвища пишуться в два абзаци. В першому  прізвища корінних жителів, в другому  прибулих і тимчасових.

- Агафонов, Адаменко.

- Андрега, Атамась, Антоненко, Астанін, Аржанов, Артеменко, Анюшев.

- Бондар, Березанський, Безрукавий, Білоус, Бобошко, Бабич, Бардалим, Бацман, Баришевський-Найчесніший, Білик, Бігун, Білокінь, Бабенко, Белименко, Бережний, Бойко, Брусник, Буртовий, Бурим, Бульба, Бугай, Бондаренко, Бруско, Бреус.

- Батечко, Бігдан, Борщов, Босий, Бугрій, Бельський, Безкопильний, Будник, Бубнов, Багно, Бирка, Беркут, Буганко, Богородицький, Боровик, Білобаба, Бурдонос, Берко, Богуш, Буланов, Борейша.

- Власенко, Вахній, Вештало, Волювач, Вишневський.

- Васюта, Василенко, Вишкварок, Войтенко, Вирвикишка, Величко, Вовк, Ведмеденко, Волков, Волосина, Влен.

- Ганноцький, Гончар, Гейко, Грицай, Гусак, Гапченко, Головко, Гуржій, Гармаш, Гембій, Грущенко, Глушко, Гречаний, Гайдамака, Гуров, Гнучий, Гриньов, Горбенко.

- Гріщенко, Гавриленко, Гулій, Грунський, Гужва, Гончаренко, Готман, Губенко, Головач, Гришко, Гікнес, Гутник, Галушка, Гусениця, Галаган, Геккер, Голубничий, Головін, Гришантов, Галасій.

-  Душейко, Дорошенко, Дібрівний, Дибець, Даниленко, Дишун, Діхтяр, Донцов, Денисенко, Демченко, Дробот, Дзюба, Дерев’янко, Дмитренко, Данилевський, Довганюк.

- Дробина, Дикий, Діденко, Дубровний, Дядик, Дінер, Довгань, Добровольський, Дрючило, Дунько, Девекі, Дебеляк, Дригаль, Дудка, Даценко, Діателович, Дуплєв.

- Євко.

- Євсеенко, Ємельянов.

- Жмудин, Желізняк.

  • Жигалова, Жуков, Жайда, Живцов, Ждановський, Жейда.

  • Зобенько, Зима, Золотар, Зайчик, Загорулько.

  • Зацев, Запара, Забіяка, Зінченко, Заїка, Захарченко, Зеленський, Завадович, Зубаха, Зубатенко, Замикула, Забара, Зуєв.

- Ільченко, Іщенко, Іваника.

- Івко, Іванов, Ісаєнко, Іващенко, Івлєв, Ікол.

- Казидуб, Колінько, Кузьома, Колісник, Комишан, Келеберда, Кузьменко, Кононенко, Каплун, Копійка, Карнаух, Колода, Костиря, Калашник, Карпенко, Канівець, Коруп, Кухта, Келембет, Кандиба, Куліш, Компанієць, Кабачок, Крепак, Красногляд, Котляревський, Кущ, Коваль, Кокоза, Крохмаль, Кричака, Кріпак.

- Куріч, Кокозенко, Кіт, Котиха, Кочмар, Коновалов, Крисальний, Крилова, Кондакова, Куц, Костенко, Костін, Кора, Краплина, Кулик, Калюжний, Кукла, Котенко, Каптан, Кочіп, Крайніков, Касіхін, Каталовецька, Каталовець, Коломійцев, Карвовський, Кармазін, Каганович, Коротич, Коврига, Кохновер, Купрій, Калініченко, Кудрявцев, Крамаренко, Кольвах, Кабаков, Коврижко, Кривошея, Кривошапка, Котляр, Короткевич, Корінна, Курсак, Кіяшко, Козубенко, Квак, Козуля, Кварцов, Кузема, Кузьмін, Клименко, Козидуб, Коруп, Корягін, Крикуновський, Карісеєв, Коростишевський.

- Лимар, Лелеченко, Литвиненко, Лила, Левченко, Лепетуха, Лавріненко, Лимаренко, Лисенко, Ляшко, Лавров, Луцький, Липовецький, Любченко, Лейко, Липай.

- Латипова, Лесик, Лісова, Лозовик, Лапа, Лук’янець, Лисак, Лазарев, Лебедєв, Легка, Лестьєв.

- Мироненко, Марченко, Музиченко, Малуха, Михайленко, Маляр, Муха, Метіль, Микитенко, Манзя, Матвіець, Макаренко, Мамлига, Маринка, Мусієнко, Мойсеєв, Мигаль.

- Матвійшин, Михайлов, Миролюбов, Мойся, Маренич, Мазанько, Малюк, Мокрий, Марінець, Мирінець, Мороз, Малько, Мовчан, Макаров, Мірошниченко, Магда, Моцний, Москаленко, Малиновський.

- Несуканий, Надточій, Недяк.

- Нечаев, Немировський, Невмивака, Неїла, Неголена, Науменко, Нетеса, Невердовський, Невгомота, Нямцева.

  • Омельченко, Овчаренко, Оголь, Однороманенко, Олешко, Отамась, Омельницький, Огданський, Орлянський, Оріщенко, Огренич, Осіпенко.

- Олійник, Орловський, Оніпко, Орда, Одінова, Онопріенко, Орлов, Озірський.

- Проскура, Панченко, Пузло, Пістун, Підлісний, Полівара, Пархоменко, Петренко, Порубльовий, Педан, Поголовський, Переузник, Прихідько, Перерва, Петровський, Перехрест, Пилипенко, Пащенко, Пономаренко, Пішко, Печьонка, Палтошевський.

- Пиріг, Пальонний, Погорілий, Перетятьки, Плахотник, Попик, Півторадня, Посмітний, Перепадченко, Покутній, Підмогильний, Піщанський, Підгірна, Педченко, Політов, Павлюченко, Прищепа, Прокіпець, Перепелиця, П’йорушкін, Прищенко, Пащина, Петраковський, Постніков.

- Рудь, Рискаль, Редька, Руденко, Ропай, Режепа, Рубачов, Ратушний, Рижай, Рискаленко.

- Рябокінь, Ревека, Рева, Ридванська, Рибалко, Романченко, Рабінович, Розуменко, Рець, Романча, Рисунець, Риман, Рибальченко, Різник, Роговий, Разінова, Рудичев, Розсошенський, Рожевський, Романицький.

- Савченко, Сухина, Стадник, Сіряцька, Сідь, Супрун, Сивинський. Скрипник, Следь, Сербин, Сліпцов, Стеблян, Слюсар, Сподин, Сень, Сметанка, Суховій, Самохін, Стеблівський, Сторчак, Самохвал, Семенов.

- Середа, Сурніна, Сокур, Сьомак, Серпак, Стурре, Соломка, Стецюра, Сагарда, Скакун, Синьоокий, Соколенко, Соколов, Силін, Сологуб, Скриль, Скляр, Сачук, Скакун, Сущенко, Старча, Сивокінь, Смілянська, Соса, Симоненко, Семенченко, Сутула, Стрілковський, Семеновський.

- Тарануха, Трибушний, Тюпа, Татаркін, Тананайський, Тріска, Ткаченко, Тертишний, Тараненко, Тринько.

- Твердохліб, Тимченко, Таран, Тарасенко, Тимошенко, Травін, Токовий, Торубара, Теміщенко, Тринога, Тупкало, Таранець, Тукалевський, Трав’янко, Триловський.

- Усенко (Вусенко).

- Уманець, Удовенко, Уейський,

- Фесенко, Федоренко, Фірсов.

  • Федченко, Фільшина, Фрольов, Філітов, Федірець, Фрідман, Фейферман.

  • Худько, Христенко, Храпко, Хоменко.

- Холодов, Хорунжий, Хондогін, Харченко.

- Цокало, Цимбал.

- Цура, Цибенко, Цибуля.

- Черкащенко, Чехун, Черненко, Чехівський, Червонюк, Черниш, Чуб, Чубов.

- Чернега, Черевик, Чистиков, Чачков.

- Шпак, Шарий, Шаповал, Шендрик, Шевченко, Шарінов.

- Шайнога, Швець, Шкуратов, Швецов, Шпек, Шармагей, Шатрай, Шалько, Шпатаков, Шапошник.

- Щербак.

- Юнак, Юнаков.

- Ющенко.

- Яценко, Яременко, Якуба, Явдошенко.

- Яковенко, Яценко, Яцечко, Якубовський, Ярмула, Ярмоленко.

Звичайно, це не всі прізвища, але ті, які і вдалося встановити. 251 прізвище корінних жителів села, 1325 прізвищ людей, прибулих на певний час, а дехто і залишався тут назавжди. Отже, стало відомо, що у старому еелі Вереміївці було 576 прі­звищ. Багато із прнбулих прижилися у Вереміївці і жили до самої смерті, або живуть і досі.

Ось їх прізвища:

Бельський, Безкопильний, Будник, Васюта, Василенко, Дядик, Дінер, Довгань, Зінченко, Забіяка, Іванов, Ісаєнко, Івахно, Іващенко, Кондакова, Куц, Костенко, Костін, Латипова, Лесик, Лісова, Лозовик, Маренич, Оніпко, Політов, Петренко, Петерсон, Стурре, Стецюра, Сагарда, Семенов, Соколов, Травін, Тимченко, Удовенко, Швецов, Шкуратов, Яцечко, Яковенко.

Серед корінних прізвищ найбільш поширеними були: Білик, Бондар, Бойко, Бульба, Буртовий, Вахній, Власенко, Ганноцький, Гармаш, Гончар, Головко, Грицай, Дибець, Дібрівиий, Дорошенко, Душейко, Євко, Зима, Зобенько, Золотар, Казидуб, Канівець, Калашник, Келеберда, Колода, Костиря, Копійка, Колінько, Кузьмемко, Куліш, Лавріненко, Лимар, Левченко, Марченко, Метіль, Муха, Михайленко, Мірошніченко, Мусієнко, Надточій, Одинороманенко, Огданський, Орлянськнй, Отамась, Пістун, Підлісний, Порубльовий, Пилипенко, Проскура, Ратушний, Рудь, Савченко, Савинський, Слюсар, Следь, Стеблян, Стадник, Сухина, Тарануха, Фесенко, Федоренко, Христенко, Худько, Цокало, Цимбал, Чехун, Черкащенко, Чехівський, Шарий, Шпак, Юнак, Яценко.

Ось ці 50 прізвищ із 325 є найбільш поширеними.

Деякі українські прізвища, які десь записувалися в Росії чи просто під гмітом русизму, отримали деяке переродження: Від Отамася утворилося Атамась, від Дібрівного  Дібровний, від Юнака - Юнаков, від Чуба - Чубов, від Стебляна  Стеблівський та ін. Ось ці некорінні прізвища, принесені в наше село працівниками різних установ і організацій.

Цікаво ще й інше. Якщо всіх прізвищ 579, то тільки на букву “к” їх 90. Потім буква “п”"  46, "Б"  45, “р” – 30 і т.д..

^

Розподіл прізвищ по установах і організаціях


Із 576 прізвищ 325, а це багато більше половини, некорінних, тому постає питання  чому їх так багато? Звідки вони взялися і чому? Та тому, що в 1923-1928 рр. наше село було районним центром, в селі середня школа, 5 церков, лікарня, та ще два десятка різних організацій, де працювали більшість присланих працівників, та і саме село було велике. Лише колгоспів було 12.

Всі ці прізвища розподіляються між організаціями так.

Церкви


В селі було 5 церков. В них працювали священниками, псаломщиками багато чужих людей, які мали невереміївські прізвища: Волков, Волосина, Влен, Галасій, Діателович, Дулабов, Даниленко, Крикуновський, Карисеєв, Коростишевський, Моцний, Москаленко, Малиновськнй, Озерський, Петраковський, Постніков, Рудичев, Розсошенський, Рожевський, Романицький, Семеновський, Тукалевський, Триловський, Харченко, Чубов, Чичков, Шапошник.


Вереміївський райвиконком.

В 1923-1928 рр. село Вереміївка було районним центром. В ньому працювало багато людей чужих, з невереміївськими прізвищами: Білий, Бондаренко, Барановський, Борисенко, Бабінцева, Вольська, Василенко, Голишкін, Даценко, Жовнір, Іваненко, Козирєв, Косіч, Крупко, Клименко, Лелюх, Лівий, Плигач, Погорілий, Патяка, Пільтяй, Рубченко, Сидоренко, Сахновський, Семенченко, Турбієнко, Терещенко, Таран, Шестипалько, Щербина.

^

Вереміївська лікарня


В різний час в цій лікарні працювали лікарі і фельдшери з інших сіл і міст: Авдеєва, Батечко, Буряченко, Боровик, Безсонов, Бабенко, Бардась, Вирвикишка, Галустянц, Головач, Дінер, Добровольський, Довгань, Жигалова, Зінченко, Євсеєнко, Фасов, Кора, Лях, Лапіка, Мотяж, Мельник. Пелехов, Павлуша, Понежа, П’йорушкін, Розуменко, Родіонов, Семенов, Сулима, Семилуп, Самойленко, Соколенко, Турандін, Турубара, Уманець, Шилова, Яцечко, Школьніков.

Школа


З 1936 року у Вереміївці була відкрита середня школа-десятирічка. В цей рік велика Вереміївка була розділена на три села: Тимченки, Вереміївка і Городське, де цього тут працювала семирічна школа. І до відкриття середньої школи тут працювало багато вчителів із різних сіл, які мали невереміївські прізвища. Хоча були і вчителі з вереміївськими прізвищами. Невереміївські вчителі:

- Аржанов, Артеменко.

- Будник, Бирка, Беркут, Батечко, Боровик, Багно.

- Василенко, Вишкварок, Волосина, Войтенко.

- Гікнес, Готман, Гончаренко, Гутник, Галаган, Гусениця, Галушка, Гришко, Губенко, Головач.

- Девекі, Довгань, Дебеляк, Дригаль, Дрючило.

- Забіяка, Завадович, Заленський, Захарченко.

- Іващенко, Івахно.

- Коломійцев, Карвовський, Кармазін, Коротиш, Кохновер, Купрій, Калініченко, Коврига, Коливах, Костенко, Короткевич, Костін, Кабаков, Крамаренко, Кривошея, Кривошапка, Кулик, Кудрявцев, Котелевець, Каптан, Каганович..

- Лебедев, Лесик, Лапа, Лісова.

- Мовчан, Мойся, Мазанько, Малько, Мокрий, Малюк, Маренич, Мирінець, Мороз.

- Невердовськнй, Нетеса, Неїла, Невмивака, Неголена, Науменко, Надточій.

  • Орда, Ордовський, Орловський, Одіньова, Оніпко.

  • Півторадня, Покутній, Перепадченко, Піщанський, Посмітний, Підмогильний, Підгірна, Педченко, Плахотник, Пиріг, Пшеничний.

- Рець, Рабінович, Радченко, Романча, Розумемко, Романицький.

  • Сачук, Сологук, Скляр, Семенов, Скриль, Стецюра, Сущенко, Старчак, Соколов, Сагарда, Сьомак, Сачук, Серпак, Синьоокий, Скакун, Сокур.

  • Тукалевський, Таран, Токовий, Тимошенко, Тарасенко, Тупкало.

- Уейський, Удовенко, Уманець.

- Фільшина, Фролов, Федоров, Філіпова, Федірець.

- Хорунжий.

- Цибуля, Цибенко.

- Черненко.

- Швець, Шармагей.

- Юнакова, Ющенко.

- Якубовський, Яценко.

Ось ці 136 прізвищ, які принесли нам учителі не лише середньої, а й початкових куткових шкіл. Більшість із них пішли з вибуттям із села вчителів.

Частина прижилася і залишилася тут назавжди, як:

Будник, Вишкварок, Довгань. Забіяка, Івахно, Костенко, Короткевич, Костін, Лісова, Лесик, Оніпко, Одіньова, Пиріг, Радченко, Стецюра, Сагарда, Соколов, Удовенко, Уманець, Фільшина, Філіпова. Ці люди назавжди залишилися у Вереміївці, аби дожити тут свого віку.

^

Різні установи


Під ними слід розуміти аптеку, ветлікарю, ДПР, Кооперацію, заготпункт, лісництво, художню вишивку, лозову, пастеризаційний пункт, причал, рибколгосп, пошту, ощадкасу. Тут працювали в різний час люди, які мали не вереміївські прізвища: Братік, Бугаєнко, Грунський, Гречанин, Зорін, Зубаха, Заїка, Іващенко, Ісаєнко, Козелєв, Кам’янський, Коваленко, Клименко, Кондакова, Костін, Лозовик, Лисун, Михайлов, Марков, Миролюбов, Музика, Олійник, Пелюх, Пшенишний, Плескачов, Петренко, Попик, Рябокінь, Сопліна, Саєнко, Стурре, Фруль, Хоменко, Діателович, Швіцов, Яковенко.

^

ЧОЛОВІЧІ ІМЕНА


Ці дані стосуються людей старої Вереміївки (Вереміївки, Тимченок, Городського), тобто до переселення. За час після переселення виявилося багато нових імен (Руслана, Жора, Віка, Ростик, Алла, Діна і т.д.). Багато застарілих зникло. В старій Вереміївці теж відбувався цей процес народження нових імен і зникнення старих. Особливо велика зміна відбулася в період радянської влади, коли батьки, сім’я самі обирали своїй дитині ім’я, яке їм подобалося. До революції імена дітям давав священник згідно з календарем, де на певний період часу давалися імена, їх було декілька. Ось одне з них і мог­ли обрати батьки і ні в якому разі не інше. Жіночих імен було наполовину менше. А це тому, що в церковному календарі чоловічих імен було 10-15-120 і більше, а жіночих лише 1-3. Серед мучеників і праведників переважали чоловіки. Чоловік міг обрати одне із 10 чи 20, а жінка лише з одного чи трьох.

Звичайно, за проханням і за певну плату священник міг дати й інше ім’я, але це було лише доступно багатим людям. Бідні задовольнялися тим, яке давав батюшка. Тому й імена були самі незвичайні. І Самсон, і Галактіон, і Оверко і т.д. Таких імен не було серед онуків, мало було серед батьків, але серед дідів і прадідів їх було багато.

Отже, вдалося встановити, що чоловічих імен в старій Вереміївці було 181, жіночих - 98, майже наполовину менше, ніж чоловічих.

Імена будуть писатись у два абзаци. В першому най­більш поширені чоловічі імена, що були в період переселення в 1957- 1959 рр, в другому абзаці - імена наших предків, тобто застарілі, відживаючі.

- Антін, Андрій.

  • Автемон (Антемін), Афоній, Архип, Аністрат, Арсен (Арсентій), Артем, Ананій, Андріян, Арон, Авраам (Оврам), Апатій.

- Борис.

  • Василь, Віктор, Володимир, Валентин, Валерій, Всеволод, В’ячеслав.

- Веремій, Варфоломій, Вакула.

- Григорій, Гнат,

- Галасій, Гаврило, Галактіон, Гордій, Гліб, Гараcим, Гурій, Гершко.

- Дмитро, Денис.

  • Данило, Демид, Дорофій, Дементій (Димко), Давид, Дорош.

  • Євгеній, Євтихій, Єгор.

  • Єгон, Єсип, Євстафій, Єлисей, Єрофій.

- Захарій,

  • Зіновій, Зосим, Зот, Зуня (Зуник).

- Іван, Ілля, Іпатій, Іон,

- Йосип.

- Костянтин, Кирило, Кузьма, Карпо, Корній.

  • Климентій (Клим), Купріян, Кіндрат, Конон, Кацпро, Каземир, Каленик, Касьян.

- Леонід, Леонтій, Ларіон, Лаврентій.

- Логвин, Лазар, Лука, Лук’ян, Лейба (Лев), Лаврін, Лактіон.

- Микола, Михайло, Максим, Макар, Марко, Микита.

  • Мартин, Митко, Мефодій, Мирон, Митрофан, Махтей, Мусій, Мина, Михей, Мерзелик, Мойсей.

  • Никифір,

  • Назарій (Назар), Никін, Нестор, Наполеон, Наум, Никанор, Немирій.

- Олександр, Олексій, Омелько.

  • Овсій, Оверко, Онисько, Оксентій (Авксентій), Оникій, Онопрій,
^

Овдій, Охрім, Онуфрій, Охтись.


- Петро, Павло, Пилип, Панас (Опанас), Пантелейтін (Палтоха).

-Палтем, Питін, Панько, Прохор, Потап, Помпей, Порфирій (Профирій), Прокіп, Платон.

- Роман,

- Радіон, Рубен.

- Степан, Семен, Сергій, Савка, Станіслав.

  • Сивирин, Сила, Свирид (Свиридін), Салівестр (Сільвестр), Самсон, Саврон, Сафрон, Симон, Сидір, Самійло.

- Тимофій, Тарас.

  • Трохим, Тиофан (Феофан, Отифан), Трихін, Тит, Титко, Терентій (Терешко), Тихін.

- Устин (Вустим).

- Федір.

-Филін, Феодосій (Хтодось), Федот, Фірс.

  • Хома, Харитін, Харлампій .

  • Юрій.

- Юхим, Юзем, Юзеф,

- Яків.

- Явтихій (Явтух), Ялисей, Явдоким, Яким, Ялиферій, Яцмен.

Отже, із 180 чоловічих імен в період переселення було лише 56, решта  імена їх батьків, дідів і прадідів.


^ ЖІНОЧІ ІМЕНА

Серед жінок були поширені імена:

  • Антоніна, Анастасія (Настя), Алла, Ася.

  • Ада.

  • Валентина, Варвара (Варька), Воля.

  • Василина (Васька), Векла.

  • Домна (Домаха).

  • Євгенія (Женя).

  • Євлампія, Єлізавета, Єфросінія (Пріська), Євпраксія (Опраска).

  • Зінаїда (Зіна).

  • Зінька.

  • Ірина (Іра).

  • Івга.

  • Катерина, Килина.

  • Клавдія.

  • Любов, Лідія, Людмила, Лариса.

  • Лукія, Лизавета (Ліза).

  • Марія, Марина, Марфа, Майя, Меланія (Мелашка), Мотря.

  • Марта, Мар’яна, Мася, Міля, Мокрина.

  • Ніна, Наталка, Надія (Надежда), Нінель, Настя (Анастасія).

  • ........

  • Олександра, Ольга, Оксана, Олена, Одарка, Онисія (Ониська).

  • Охтиська, Оришка.

  • Палашка, Параска, Пріська, Поліна.

  • ......

  • Раїса, Розалія, Роза.

  • Ривка.

  • Світлана, Софія.

  • Степанида, Соломія, Серефима, Соня, Секлета.

  • Тетяна, Тамара, Таміла, Таїса.

  • Теодора.

  • Ульяна (Оляна).

  • Устина, Улита (Олита).

  • Феодосія (Хтодоська), Фаня, Фекла, Федора (Хтодора).

  • Харитина, Христя.

  • Химія (Химка), Хава, Хотина.

  • ........

  • Циля.

  • Явдоха.

  • Ярина.

Отже, всього жіночих імен 98. Із них 52, які побутували і під час переселення, 45 віджилих. Всього імен чоловічих і жіночих було 278.

Деякі незвичайні імена були занесені до нас поляками, як Ждановський Станіслав Кацпрович, що проживав ще до війни, і Бельський Каземір Наполеонович, Рінкевич Каземір Юзефович, які з’явилися у нас в часи Великої Вітчизняної війни.


^ Скільки було імен і прізвищ у старій Вереміївці?

Мова йде про стару Вереміївку, яка колись об’єднувала ці населені пункти і ліквідоване при переселенні село Городське. Та велика Вереміївка була колись містечком, де налічувалося 12 тисяч мешканців. Досить сказати, що коли організовувались колгоспи, то їх на той час виникло аж дванадцять, та ще й рибколгосп на додачу! В 1936 році тут утворили аж три сільські Ради, але люди жили як і раніше, мали один центр та й називали себе вереміяками. Саме цим і пояснюється інтерес в обох селах відносно кількості імен та прізвищ.

За радянських часів кількість найбільш вживаних помітно скоротилася: почалася гонитва за "милозвучнішими", “моднішими". Зрештою перелік чоловічих серед вереміяк скоротився до 43 (із 143).

Стосовно ж прізвищ, то тут справжнє розмаїття: лише корінних 270. А тут мешкали тимчасово чи переселялися сюди носії ще 230 прізвищ! Адже в І923-1928 роках Веереміївка була районним центром. Тут функціонувала велика середня школа, в якій було по 3-5 паралельних класів, більше десятка всяких організацій і установ. В період окупації діяв госпіталь для військовополонених. Чимало з них так тут і залишилися, або повернулися в село після закінчення війни. До речі, спеціальний облік прізвищ пацієнтів у госпіталі не вівся. Але в будь-якому разі у старій Вереміївці проживали люди, які носили біля 500 різних прізвищ і 200 імен. Очевидно, аналогічне співвідношення характерне і для інших сіл Придніпров'я.

ПРІЗВИСЬКА


Прізвисько - явище неначе б негативне, але в жит­ті воно вкрай необхідне, щоб скоріше розібратися, хто є хто, про кого в даному випадку йде річ. Адже називати по прізвищах чи по іменах, а їх таких багато, незручно, а, на­зивати прізвище, ім’я та по-батькові ще більше незручно і довго, ось тут і прислужилося прізвисько.

А колись наші предки не мали прізвищ, то вони просто користувалися лише прізвиськами.

Та і прізвиська в своїй більшості не кривдять, а деякі, як ось Золоторучко, навіть прославляють людину, що вона майстер вищої якості. І хоч один великий знавець і аматор нашої історії  наш земляк із Запісок, а потім віку доживав у Черкасах, П.В. Бондар  говорив, що непотріб­но про ці в історії писати, бо люди будуть ображатися. Нижче названі найоригінальніші, адже в житті вони були, а історія є історія і повинна відображати життя прав­диво.

- Афоня, Аставанька, Апатійка, Аджеж.

- Бурлака, Борба, Баржак, Бичиха, Бендюк, Бабенко, Блуза, Бульченко, Бузовір, Бобошко, Бандюк, Борох, Булька, Бережко, Богунський, Бурімськмй, Брова, Безкоровайний, Білаш, Бульбаш, Бабуся, Вартій, Білобровий, Буфет, Бабак, Баюн, Бричка, Бізюкін, Батя, Бабусей, Безвусенко, Бахмат, Бідняк.

  • Вурсик, Вока, Вареник, Вовк, Велька, Ванюс, Ванькеша, Вай, Ванюча, Вештало, Вихрист, Вільхова, Великий Федыр, Вірченко, Ванто, Ванко, Васильчиха, Вазоль.

  • Граждан, Горщечник, Гродзь, Грек, Грозний, Гриван, Горбачов, Гопсюк, Гедж, Гак, Гуцало, Ганиха, Гріса, Гриндо, Грицик, Грабченко, Гусар, Горбовий, Горобець, Грей, Гейко, Гусак, Гурко, Горпинюк, Гришака, Гришуня, Гай.

  • Дишун, Дядинуха, Дригожилка, Дудук, Джегеря, Джопик, Дьодюр, Дикий, Джижола, Димчиха, Духобор, Дупель, Дрипльонок. Деркач, Дінер, Дед, Довга, Дрипса, Дядик.

- Желєзний, Жеребнячка, Жало, Жигалиха,

- Зозуля, Заєць, Загорунько, Захарієнко, Зіньки, Зозулька, Золоторучка, Закидачка.

- Іванець.

- Козак, Килиненко, Колоско, Київська, Кричака, Корпляк, Кондуктор, Керя, Кобрей, Касьян, Кепша, Куклиха, Кирик, Кріль, Когут, Крицький, Кройщик, Копань, Крипак, Кудлай, Кишеня, Курячий, Кручина, Кавунчук, Кряк, Курнак, Кремсун, Картошка, Кацапка, Котик, Козачок, Кислиця, Келебердьонок, Кричачонок, Кевелька, Кукало, Коколько, Колюня, Кароока, Клименко, Капетьор, Катерша, Китайчиха

- Йосак.

- Лоська, Лукиненко, Луцик, Левиця, Лисичка, Леська, Лаврон, Ладан, Левадня, Ляшко, Лисий, Ладимарі, Лахан, Ляпка, Ляпарда.

- Мегеря, Мосюр, Муленко, Макаруха, Мега, Монах, Мирон, Москаленець, Ммколенчиха, Муть, Митюха, Маринович, Мундір, Малярка, Мартини, Мижола, Марушка, Музика, Марвенко, Михлик, Мар’яни, Молочний, Марущенко.

- Некуйко, Ньочок, Наташі, Никонович, Невгамота.

- Охрім, Олениха, Оленюча, Онисейша, Онисей, Онопрей, Одариця, Оврамиха.

- Петик, Пирик, Петно, Плащ, Пурик, Полудень, Прострома, Петрон, Палтошенки, Поделу, Проша, Прядушник, Педюра, Пештур, Паниха, Пинкаска, Пасько, Пасюрець, Пурдя, Перець, Петренко, Пшичка, Пупенко, Погрібний, Пунько, Пірко, Пилипи, Пінська, Пруска, Панько, Почот.

- Распутін, Ряк, Рудьонок, Реп, Розкубаха, Русин, Рижай, Рингач, Рахівник, Ропса, Рак, Рябий, Ріпчук, Ріпа, Ригори.

- Стригун, Сажка, Срайка, Сербер, Санджак, Сова, Собака, Скрипка, Смоляк, Сибіряка, Сорокопуд, Сисаночка, Скакунка, Стукалка, Стеха, Скочко, Соловейко, Савуляр, Сивирин, Сударка,

Самарька, Суреля, Саго, Сало, Сирунець, Соб, Собчиха, Санюра, Свиридьонок, Селезень.

- Тунчик, Трут, Тринька. Трихінка, Ткач, Тузиха.

  • Христюк, Хома. Хлонь, Хомович.

  • Цар, Цибулянка, Цвей, Циган.

- Чаваня, Чайка, Чернега, Чубариха, Чапаєв, Чубаря.

- Шийчиха, Швагро, Шивушка, Шевчиха, Шванько, Швагро, Шашлик, Ширитій, Шкуриха, Швець, Шуліка, Шинкар, Шульжиха, Шмоляна, Шилюгова.

- Щитинка.

- Якуня, Ярка, Яшеличка, Ялисейка, Яковенчиха, Яхидна.

Ось біля трьохсот прізвиськ, і це, мабуть, ліше половина тих, які існували в селі до переселення в 1959 році.

^

КУТКИ СЕЛА


Наше село складалося з кутків, які в давнину називалися десятками. І було тих десятків 15 штук. Це було тоді, коли на кутку було по десятку хат. Коли ж їх стали сотні, то чомусь не називалися сотнями, як в інших старовинних великих селах, стали зватися кутками.

Десятки були до революції, та і в перші роки радянської влади. Ця назва зберігалася аж до колективізації. На чолі десятка був десяцький, або десятник. Коли утворилися сільські ради, посаду десятника замінив член сільської Ради. Десятки були такі: Столиця, Городський, Бражне, Запіски, Сенівка, Баталей, Нечаївка, Пасішне, Тимченки, Погоріле, Заболото, Миклашівка, Гарбузівка, Лани, Стовповівка і Степовий десяток.

Степовий десяток в період колективізації було ліквідовано у зв’язку із зселенням степових хуторів. Так утворився в яру хутір Баталей.

В період колективізації на кожному кутку, а де на двох, було утворено колгосп.

В 1936 році с.Вереміївка було поділено на три села. Межі поділу йшли від гори до Дніпра. Село Тимченки на заході від Москаленок. Сюди увійшли кутки Пасішне, Тимченки, Погоріле і хутір Баталей. Село Вереміївка в центрі із кутками Баталей, Нечаївка, яка була переіменована у Ворошилівку, бо там було створено колгосп ім. Ворошилова. Наступні кутки - Сенівка, Колодівка, Довгалевка, Столиця, Бражне, Заболото і Біла Голова. Село Городське на сході Вереміївки від Гусиного і Жовнина із кутками Запіски, Городський, Стовповівка, Лани, Гарбузівка і Миклашівка.

Кожний куток в свою чергу ділився на ряд дрібних кутків:


Село Вереміївка

(від гори до Дніпра)

1. Баталей (к-п ім.Буденного)  Канівцівка, Барабашівка, Чехунівщина, Павленківщина.

  1. Нечаївка, або Ворошлівка (к-п ім.Ворошлова)  Підгора, Гнидівка, Кулешівка, Редьківка, Проскурівка.

3. Сенівка (к-п "Шлях до культури")  Колодівка, Баюнівка, Матня, Душейки, Бреусівка.

4. Бражне (к-п ім.Сталіна)  Столиця, Кисля.

5. Заболото (к-п ім.Леніна)  Курган, Вовчий хутір, Следі.

^
Село Тимченки

(від гори до Дніпра)

6. Пасішне (к-п ім.Жданова)  Довгалівка, Грицаївка, Цокали, Білики, Лимарі.

7. Тимченки (к-п ім.Кагановича)  хутір Баталей, Сербери.

8. Погоріле (к-п "Нове життя”)  Приліпка, Біла Голова.

^
Село Городське

(Від гори до Дніпра)

9. Запіски (к-п ім.Молотова)  Безхижні, Перерви, Тарахни.

10. Стовповівка (к-п “Шлях селянина”)  Городський, Бурти.

11. Лани (к-п ім.Шевченка)  Куряча Лапа, Чуби, Гончарі, Зобеньки, Марущенки, Бондарі, Євки.

12. Гарбузівка (к-п ім.Воровського)  Вовчий хутір, Бондарі, Душейки, Савченки, Лимарі, Казидуби, Чубарі, Сухини, Коліньки, Хутір.

13. Миклашівка (Митлашівка)  Фесенки, Ткачі, Шинкарі, Бурими, Зайці.

ДОРОГИ


Багато доріг перетинало село у різних напрямках. Голов­ні із них  це Стовпова дорога, що ішла із Заходу на Схід чи то із Сходу на Захід. Вона перетинала всі три села і проходила по центру сіл. Стовповою називалася тому, що по ній ішли стовпи телеграфного зв’язку.

Друге місце займала Центральна дорога Вереміївки, що ішла від Порубльового узвозу через центр села на Білу Голову, де були перевалка і причал Богун. Трете  центральна тимченківська дорога, що ішла із Кривого узвозу через центр села і теж на Білу Голову.

Потім центральна городська дорога від Сивинського узвозу через Запіски, Городський, Лани, Гарбузівку і Миклашівку на луг. Наступна  Бурисенків узвіз  Проскурівка і біля Спаської церкви виходила на центральну дорогу  Центральну Вереміївську дорогу.

Кривий узвіз  Пасішне, Клуня, Стовпова, Каракуми  Вовкава Гребля, Гарбузівка.

Бачин - Дібрівка - Кучугури - село Гусине.

Бачин - Запіски - Стовпова, центр Вереміївки.

Ганноцький узвіз - Сенівка, Колодівка.

Дорога попід горою від Москаленок до Печкіна і на Жовнин через всі три села.

^

Дороги з центра села Вереміївки


Тут, в цетрі села Вереміївки, перетинаються дві голов­ні дороги: Стовпова і Центральна (Порубльовий узвіз  Біла Голова). Тому з центра відходять чотири дороги, та ще на північний захід відходить вуличка через куток Столиця на кутки Грицаївку та Довгалівку.

Далі від центра від цих доріг відходить багато доріг і вуличок, тобто провулків.

^

ОПИС ВЕРЕМІІВКИ ПО СТОВПОВІЙ ДОРОЗІ


Ішла вона із Заходу на Схід, від Москале­нок на село Жовнин.

Якщо йти з боку Москаленок із Заходу на Схід, то роз­починається кучугурами, де в 1916 році загинули два юних партизани: Бацман Михайло Петрович (16 років) і Сухина Іван Степанович – (18 років), а через деякий час і батько  перший голова Вереміївського ревкому Бацман Петро Ількович. Потім дорогу перетинає протока Бакай і урочище навколо нього  Бакаївщина, де ріс сосновий ліс. Через протоку був місток, Москаленківським називали. За містком розпочинався ліс, що теж називали Москаленківсь­ким, бо був ще другий зі Сходу села, від Гусиного, той на­зивали Русинським. Звичайно, неофіційно. Офіційно Москаленківський називався Бакаївщина.

В лісі Стовпову дорогу перетинала дорога Вила  Святуха, потім Вила  Тимченки. Тут зліва і була перша тимченківська (вереміївська) хата. Це подвір’я лісництва, яке офіційно називалося кордон. Тут і жив сам лісник Рябокінь Степан Павлович. Далі дорога йшла селом по кутку села Тим­ченки, сюди зліва від Вил вливалася дорога, а потім по кутку Столиця і в центр села Вереміївка. Межа сіл  між кутками Тим­ченки і Столиця. Потім центр: праворуч лікарня (чотири будинки) і господарські будівлі, за лікарнею Держмлин (механічний млин). Ліворуч  два шкільних будинки і надвірні споруди (друга по рахунку – Земська). Поряд з нею аптека, чомусь "Вольною" називали. За аптекою вряд декілька магазинів, чайна, культмаг, госпмаг, а справа продуктовий (Следева лавка). За цими мага­зинами ще магазин Шпакова лавка), заготпункт (шкірсировина) і базарний майдан з довгими прилавками (не накритий, як тепер). За базарним майданом була Вереміївська сільська Рада, а напрооти, через дорогу, магазин рибколгоспу (Федотове дворище). Далі йшла дорога Порубльовий узвіз  Центр  Біла Голова. За центральною дорогою зліва було двоповерхове цег­ляне приміщення зі шпилем  Вереміївська середня школа. Напроти, через дорогу, житлові будиночки, а трохи далі по дорозі, праворуч, Вереміївський сільський клуб, за ним – контора кооперації і лікарня, а через дорогу ДПР (державний племін­ній розплідник), лікарняний житловий будинок (там жили лікарі) і окремий будинок - філіал Черкаської фабрики художньої вишивки ім.Лесі Українки. Далі праворуч жив фотограф Грунський Григорій Михайлович. Був у нього і павільйон. Він працював на патенті. За ним  ще одна хата, там жив учитель Юхим Самійлович Панчішко.

А далі  протока Попова річка, або Свинотоп-річечка, що протікала через село. Але в цій частині села вона приля­гала до Попової левади і називалася Попова. Вона була багато ширша від інших місць цієї річечки і глибока. Тут зимою каталися на ковзанах школярі, бо було недалеко від школи, а літом купалися. Тут колись дорога повертала круто ліворуч і йшла на Кітлярів міст  найбільший місток Вереміївки.

Цей міст був зруйнований весняною горовою водою. Горова  це та, що йшла ранньою весною із степів ярами. Була вона ду­же бурхлива, розливалася, але через тиждень-два збігала. Лу­гова прибігала із Дніпра, теж розливалася, але по лузі і по низьких частинах села. У 1931 році діставала до центра. І ось коли зруйновано було міст, збудували новий, але крутий ріг зрізали, і дорога пішла просто пряміше, ще від кооперативного двору звернула вліво, на міст. Моста було метрів тридцять.

За мостом, ліворуч від дороги, колись до революції та й після, коли стояли церкви, був старий центр села. Тут було три церкви, ветеринарна лікарня (лишилася аж до переселення). Далі дорога повертала вправо, праворуч у кутку був колись механнічний млин пана Твердохліба. І хата його, яку він перед революціею продав землеміру Ткаченку, а потім там була Городська початкова школа, бо і куток по цей же бік річки називав­ся Городським. І тому він дав назву селу Городському.

Повернувши праворуч, дорога йде на край села. За поворо­том, недалеко у вуличку, праворуч була Городська сільська Рада, а ліворуч, на розі дорог  Городський сільмаг. Ще на повороті дорога відходила прямо на куток Запіски і біля крамниці ліворуч теж дорога йшла на Запіски, а праворуч, поміж сільради, на куток Лани. Тут же в центрі Г'ородського розпочинався ку­ток Стовповівка. Край села, праворуч, був колгосп "Шлях селянина”, а біля нього кладовище Гусарове. Тут колись була Гусарева церква. А недоіжджаючн до колгоспу, праворуч був пастпункт (пастеризаційний пункт молока). Сюди з усіх сіл Вереміївки і Гусиного звозили молоко. Тут воно віялося і від­правлялося в Жовнин на маслозавод. До нього ішла дорога, друга дорога теж праворуч ішла в двір колгоспу. Ліворуч перша від магазину відходила дорога, яку прозивали Мелахівська, вона ішла аж до Запісок. Далі дорога ліворуч йшла на край села.

Оце і всі дороги на кутку Стовповівка. За селом праворуч, за колгоспом, були братські могили, де поховані герої Громадянської війни. Пройшовши з кілометр прямо за селом, дорога круто повертала ліворуч, в кучугури, вбік гори, а а потім праворуч, через вільховий ліс, що називався Янжилівка, дорога пішла на Гусине. На повороті стояв пам’ятник над могилою якогось командира часів громадянської. Коли Стовпова дорога проходила через кучугури, які зараз видно у водосховищі як острови, вона спускалася вниз через болота. Ліворуч  Вереміївське болото  Дібрівна, праворуч - Гузичівське. Тут був міст. За мостом  дубовий лісок, який називали Дубинка, під горою був хутір, який називався Печкін. Колись був такий пан. Тут дорога повертала круто праворуч, близько попід горою йшла поміж Гузичеві хутори на Жовнин. Ліворуч попід горою йшла дорога на куток Запіски (колгосп Молотова). Понад цією дорогою був ряд хат до самого яру і узвозу Бачин.

Була ще степова дорога Золотоноша-Кременчук, яку теж звали Стовповою, бо по ній стояли стовпи, але проходила вона степом мимо нового села Тимченки через крутий яр між Вереміївкою і Кліщенцями і йшла прямо на Жовнин.


^ ОПИС СЕЛА ВЕРЕМІЇВКА

ПО ДОРОЗІ НА

РУБЛЬОВИЙ УЗВІЗ  ЦЕНТР  ХУТІР БІЛА ГОЛОВА.

Коли із теперішнього села Вереміївки прямо по центральній дорозі спуститися до моря, то доведеться вам спускатися узвозом, який і називався Порубльовим. Це розпочиналася із степу центральна дорога Вереміївки.

При спуску із узвоза праворуч попід горою йшла дорога, що з’єднувалася з тією, яка йшла із Бурисенкового узвозу. Виходила на неї біля колгоспу ім.Ворошилова і ішла по кутку Підгора. Ліворуч теж ішла дорога попід горою, аж на Запіски. Від неї відходила дорога по високому насипу на куток Сенівка. На цій дорозі і був Сенівський місток, а під горою, біля Поруольового узвозу, Сенівські грібки.

Далі від Порубльового узвозу, в центр, справа, куток Гнидівка, туди теж відходила дорога. Це і є куток Нечаївка, через який проходить п’ять прямих доріг, що виходять на ту дорогу, яка йде від Бурисенкового узвозу. Бо і сам пан Нечай жив під горою, де був двір колгоспу ім.Ворошилова, потім бригада Вереміївського колгоспу ім. Шмідта. За Гнидівкою - левада Кри-ківщина, яка затоплялася весняною водою, тому тут хат не було. Ліворуч знаходилось Сенівське болото. Між левадою і болотом на дорозі був місток. За містком далі і левадою знову відходила дорога на куток Кулішівка. А ліворуч все те ж Сенівське болото. Тому за кутком Кулішівка знову на дорозі місток, а за містком ліворуч відходила дорога на Сенівку. Там вона розгалужувалась: одна йшла на Колодівку, друга  аж під гору. Через невеликий проміжок знову відходила дорога праворуч на куток Радьківку.

А далі, ліворуч, подвір’я колгоспу "Шлях до культури". Контора була справа, через дорогу від подвір’я, на нечаївській половині. Ліворуч, за колгоспним подвір’ям, були грібки. Тут колись була Спаська церква (старе приміщення). Нову побудували через дорогу, недалеко від контори колгоспу, на розі доріг.

Поза церквою, праворуч, була остання, 5-та , Нечаївська дорога на куток Проскурівка. На Проскурівській дорозі, праворуч, за церквою, була попова хата, в якій тривалий час за радянськоъ влади була філія Вереміївської школи. Тут були початкові класи. Довгий час в ній працював учителем Бойко Олександр Степанович і мешкав тут через дорогу, його батько був старостою в цій Спаській (Преображенській) церкві.

Церкву вже розвалили в середині 30-х рр., коли сталінсь­ка диктатура вступила в силу. На місці церкви із церковного матеріалу побудували колгоспний клуб, але так як сільський клуб був недалеко, тому цей клуб і не відкривали. Тримали там бугаїв, жеребців та іншу скотину. Там була колгоспна ветаптека.

А в цій церкві був іконостас, зроблений на зразок Володимирського собора м.Киева. Було б що подивитися нащадкам, якби зберігли її. Біля цієї Проскурівської дороги і закінчувався куток Нечаївка.

Коли ж повернутись на Центральну дорогу, то зараз за грібками, ліворуч, розпочинається куток Колодівка, куди і від­ходила ліворуч дорога. Ця дорога через Колодівку і через Хуровий (Китайчишин) місток йшла на куток Запіски.

Ліворуч від цієї дороги, недалеко від центральної, була розташована пошта, відділення зв’язку, яке обслуговувало чо­тири села. Крім трьох вереміївських  і село Гусине.

Зараз за цією дорогою, на розі, до революції була Нечаївська зборня, а далі мешкав художник Явдощенко, що малював ікони в церквах.

Праворуч до дороги підходила річечка Свинотоп, через неї тут було чотири містки. Один ішов прямо в двір господарки Охрімки, другий на куток Довгалівку, третій був по Центральній дорозі, бо Свинотоп тут перерізав дорогу. Був тут поруч у 5-ти метрах і четвертий місток, що був на дорозі, яка відходила в село Городське. Тут якраз протока із Сенівського болота впадала у Свинотоп. Це була дорога на старий центр. Тут був колись центр села, три церкви, школа, волость і т.д.. Тепер же була ліворуч під болотом ветеринарна лікарня. Біля лікарні дороги знову розходилися, прямо йшла на Запіски і Стовповівку, а праворуч - на Кислю, перетинаючи Стовпову до­рогу недалеко від Кітляревого містка. Ці два містки, що були поруч, називалися Данилковими, би тут за річкою жив Коваль Данило Кандиба.

Далі дорога йшла до центра. Тут ще був третій  Данилків місток, бо праворуч було Кухтівське болото, яке ще в Вилах починалося. За містком дорога пішла на підвищення (піщані кучугури). Праворуч була Вереміївська сільська Рада, ліворуч  крамниця рибколгоспу і торгував у ній Куліш Олександр Феофанович. За крамницею, ліворуч, було широке подвір’я Вереміївської середньої школи, де стояло двоповерхове цегляне приміще­ння зі шпилем. Це була гордість нашого села, адже у всьому районі не було подібної споруди. Спорудили її в 1927-1928 рр., коли Вереміївка була районним центром. Далі за сільрадою ярмарковкй і ринковий майдан, потім були крамниці, заготпункт, Шпакова лавка, потім склад, а в ряд з ним  госпмаг, а напроти  продмаг, льодник, вряд з чайною  культмаг, чайна, аптека, земська школа і ще один будинок школи, де під час окупації жив німецький комендант. Колись перед цими будинками був клуб "Бендюкова церква”. Це вже ряд по Стовповій дорозі. Тут, в центрі, і перетинаються ці дві головні дороги.

По Стовповій, пооддаль, ліворуч від центральної дороги, по праву руку  сільський клуб, контора, кооперації, лікарня, а напроти по сусідству із школою  ДПР. Далі по центральній, не Стовповій дорозі, праворуч, - лікарня, ліворуч - поліклініка, потім кухня. А ген через гони  держмлин. За ним і розходяться дороги, прямо іде на Заболото, ліворуч - відходить на куток Бражне. За дежмлином потім було подвір’я колгоспу ім.Сталіна. Потім за колгоспом цю дорогу перерізає дорога, що ліворуч іде до Кітляревого містка, а праворуч виходить на дорогу, що іде на Білу Голову. Праворуч, на розі, контора цього колгоспу.

Далі від перехрестя доріг відходила вуличка праворуч, а ще далі вуличка відходила ліворуч. Тут, на клинку, був гро­мадський колодязь, де був на кілку корячок, яким діставали із колодязя воду і пили. Ще далі - знову відходила дорога праворуч, а ще далі - робила поворот ліворуч, потім праворуч і знову ліворуч і виходила до Вовкової греблі, де також був ко­лись місток. Але він був зруйнований весняною (горовою) во­дою, і більше не відбудовувався, їздили поза містком, як пересихало, а так об’їздили на Кислю. Тут, біля Вовкової, знаходилося дві дороги. Праворуч входила дорога та, що ішла від Клуні. Біля Вовкової греблі закінчувався куток Бражне.

Дорога за тою Вовковою греблею зливалася з тією, що ішла че­рез Кислю. Тут дорога повертала праворуч і йшла на Гарбузівку.

Друга дорога від держмлина йшла прямо на куток Заболото. Праворуч від лікарні  до Дибцівських вільх простяглися піщані кучугури, які називали Каракуми. За Каракумами дорога перетиналась з іншою, що ішла від Клуні до Вовкової греблі. А далі була протока із Гровецького болота в Вовкове. Через протоку був місток, що називався Ленінським, бо зараз, за містком зліва, на горбі, розміщувався колгосп ім. Леніна. Ліворуч поміж нього відходила вуличка на Вовків хутір.

Праворуч, через дорогу від колгоспу, стояв хрест на місці загибелі командира загону Дібрівного Миколи Тимофійовича, похованого на горі, на могилі біля заклятого провалля. Тут праворуч відходила вуличка на куток Следі.

Далі дорога спускалася вниз. Головна повертала ліворуч, через місток, біля рябого стовпа, а прямо ішла на куток Кур­ган і на Погорільську дорогу біля Приліпки.

Потім дорога піднімалася знову на кучугури, ліворуч, до­ріжка відходила до Вовкового болота і поміж нього на Гарбузівку, на Хутір. Іще одна доріжка відходила ліворуч, поміж грібки з одного боку і заготпункт тютюносировини. Понад дорогою сто­яли два сараї для зберігання тютюну. А третій стояв від лу­гу, причілком до дороги.

Далі дорога ішла лугом по урочищу Тянька, Гряда і на Хутір Білу Голову, на пристань Богун, на перевалку і заготпункти: плодоовочів, зерна і сіна.
^

Дорога на Кислю

Коли йти з центра по Стовповій дорозі через Кітляревий місток і через дві хати повернути по дорозі, що перетинає Стовпову, праворуч, це і буде дорога на Кислю. Біля діда Скочка, тобто Березанського Івана, що їздив, мабуть, один на все село однією здоровою сіроукраїнською коровою, дорога поверта­ла праворуч і йшла кілометрів зо два селом (кутки Бульби і Су-хини) і виходила біля Вовкової греблі на ту дорогу, що ішла із центру через куток Бражне на Гарбузівку.


Там, де дороги з Кислі і Вовкової греблі сходилися в одну  Гарбузівську дорогу, ліворуч жив Кузьма Кузьмович Скрипник, який вік працював бухгалтером то в заготзерні, то в кооперації. Справа за плантацією, де колись було дворище Казидуба Степана Єлисейовича, стояла здорова хата під гон-том (покрівля із дощечок). Це і була хата знаменитого Карпа Палагейовича, що був мастак на витівки.

Потім дорога повертала ліворуч, праворуч були хати, зліва протока і левада, а біля Григорія Хомовича розходилася, прямо ішла по Гарбузівці, праворуч  на куток Хутір. Але це вже село Городське.

Центр села Городського

В центрі цього села був куток Городський. Від нього й пішла назва еела. На цьому кутку відшукали приміщення для сільської Ради. Тут поруч із сільською Радою була Городська початкова школа в хаті пана Твердохліба. Але по­рівняно з розмірами старого села це десь метрів 150-200. На такій же відстані був побудований магазин на Стовповій центральній дорозі і на розі дороги, що йшла із кутка Лани на куток Запіски. Оце і все, що було в центрі села Городського. Колись на цьому кутку були церкви Причиська (Успенський собор), Миколаївська і Варвара. Тут був і старий центр села до революції.

На території цього села була ветеринарна лікаря, пастеризаційний пункт. В цьому селі було чотири колгоспи: імені Молотова під горою на Запісках, "Шлях селянина" на Стовповівці, ім. Шевченка на Ланах та ім. Воровського на Гарбузівці. Сюди входив і куток Митлашівка.


^

УРОЧИЩА СТАРОГО СЕЛА


Вереміївка

Від гори до Дніпра – (в яру колгоспу ім. Буденного)  Горинівщина, Попівщина, Сахнівщина, Барабашівка, Кононівщина, Сеніве глибоке провалля, Сеніве мілке провалля, Бурисенкове, Липанівка, Матня, Берези, Шелюги, Чехунівщина, Кавкове, Лізки, Кириківщина, Любківське провалля, Михайлівське провалля, Порубльове провалля, Оголівщина, Лужок, Попова левада, Кисля, Вовкова гребля, Каракуми, Кладки, У рябого стовпа, Соша, Курган, Кукали, Казидуби.


Тимченки


Бакаївщина, Бугаїне, Била, Шелюги, Клуня, Святуха, Козельщина, Шпакова левада, Кричаківські вільхи, Шеритіївщина, Вельківщина, Кабаків горб, Сибір, Туренківщина, Млинок (Погорільський), Хрест, Тернівки, Тянька.

Городське


Лужок, Чернявські левади, Миронівські левади, Дібрівка (пасовище), Печкін, Дубинка, Чернечий брідок, Кучугури, Янджілівка, Сосновий ліс, Оверкова левада, Потяги, Шелюги, Лящин горб, Гончарівщина, Руденьке, Колінківські левади, Казидубівські левади, Лимарівські левади, Душейківські левади, Душейкіізький горб, Кавунчин горб, Тянька, Ялівське, Терникове, Дудникове, Млинок (Миклашівський), Василева левада, Гончарівщина, Покал, Ляшків горб, Хаханівщина, Холуївщина, Корпляччина левада, Ткачівські левади, Зайцівські левади.


^ УРОЧИЩА ЛУГУ

За Ковалівкою

За Ковалівкою паралельно їй ішов Горб. На Заході він межував із Жданівською землею. За горбом був низ і тяглося болото, яке називалося Купчак, а як продовження його  був широкий низ і болото Гнилуша, воно з'єднувалось із верхів’ям Ковалівки, яке називалося Вершина і початком Бистрика. Тут урочища Сухинівське і Гончареве (Гусарове) .

За Гнилушею  підвищення-горб, порослий дубовими кущами, на ньому  глибоке озеро з порослими берегами і назву воно мало незвичайну  Порося. За горбом знову долина, яка називалася Заплавки. За нею був Перекіпець - канал. Колись був прокопаний для з’єднання Ковалівки із Сухою річкою і Дніпром. Копали лише горб десь із кілометр, а потім він ішов просто в протоку, що йшла із Купчака в Суху річку, але пізніше і Перекіпець і протоку до самої Сухої річки назвали Перекіпцем. Тому довжина Перекіпця була до двох кілометрів. Всі ці землі належали Бражнянському когоспу ім. Сталіна. Далі за Купчаком до Сухої річки землі були праворуч дороги, що йшла в острів через Переміл, належали баталейському колгоспу ім. Ворошилова. Над дорогою на березі річки був літній табір молочно-товарної ферми колгоспу. По цьому лугу були урочища: Сухинівське, Гусареве, Кітлярівщина, Білоброве і Казидубщина, або Казидубів Ріг (кут, що утворювали Суха річка і Перекіпець). Або ця Казидубщина ще називалася Бутовщиною. Просто куплена Казидубом у Бутовського.

За Сухою річкою був Острів. Так називалося урочище. Яке і знаходилося на острові, утвореному Сухою річкою (рукавом Жовтої річки і Жовтою річкою – рукавом Дніпра).


^

ГОРОВА ВОДА


Весняна повінь на Вереміївці ще називалася лугова вода. Тому що з’являлася вона із лугу. Але перед цією водою була ще одна повінь, яка називалася горовою водою, бо бігла вона із гори, із степів. Головна магістраль цієї води у Вереміївці – це Баталейський і Крутий Яр, які сходяться в один і виходять в село біля Вереміївської бригади рибкологоспу ім Шмідта. Тут і розпочиналася протока - річка Свинотоп. Ця вода приходила, коли ще розпочинали танути сніги. Вода йшла через дороги, розмиваючи їх до непридатності їздити навіть вбрід. Ця вода бігла з великою силою. Бо бігла по нахилу з гори вниз. Вона руйнувала навіть містки. Крім негативних дій цієї води, була від неї користь рибалкам-любителям.

В Городському основна вода йшла із Бачина та чисельних проваллів і узвозів. Збігала вона в Дібрівку, а потім попід містком на Стовповій дорозі ішла в Гузичівські болота. Інший потік ішов в Сеневе болото, де з’єднувався із вереміївським потоком і вода текла болотами до центра села, де попід Данилковим містком впадала в Свинотоп і разом із Вереміївською водою продовжувала шлях до Дніпра.

Біля Кітляревого містка, затоплюючи дорогу на Кислю, ішла в Гончарівське, Чубівське, Сухинівське болото. На Руденькому перетопляла дорогу Лани-Гарбузівка, йшла в Сідове болото, потім в Різовахи, Чокалоки і Бистрик.

Біля Гарбузівського містка води відходили в Різоваху і Бистрик, через Чокальки. Користь як від тієї, так і від іншої весняної води головна була в тому, ще вона добре зволожувала землі і урожай трав був значно кращий, ніж тоді, коли левадні луга не затоплялися, якщо зима була малосніжна.

Щоправда, від сніжного покрову в наших степах була залежна лише Горова вода.

Лугова вода була залежна від наявності снігів в Білорусії, де бере початок Дніпро.

Скачать, 145.61kb.
Поиск по сайту:

Добавить текст на свой сайт
Загрузка...


База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru