Категории:

Пірен М. І. Куць О. М., Заблоцький В. В. Мовна політика в Україні: аналіз та впровадження: Монографія

Поиск по сайту:


страница21/23
Дата29.06.2012
Размер5.68 Mb.
ТипДокументы
Газети Київ
Симоненко в. к.
В школах харківщини (2005 р.)
Шляхта Олена
Огородня Тетяна
Зінченко Алла
Асаулою Мариною
Звіт підготували М. Асаулова і О. Проуторова
Подобный материал:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23






медиа центр») [3]

Новий канал

В. Пінчук (Україна) [1:18]

ЗАТ «НК-Холдинг» [3]

ICTV

В. Пінчук (Україна) [118]

Ю. Плаксюк (Україна) [2:261]

П. Герві (США) [2:261]

М. Фрідман (Росія) [2:261]

М 1

В. Пінчук (Україна) [1:18]

Супутникове телебачення:

СТБ

ТВ-6

RENTV

В. Алікпєров (Росія) [2:262]

Б. Березовський (Англія) [2:261]

С. Лісовський (Росія) [2:261]

В. Пустовойтенко (Україна) [2:261]

В. Сівкович (Україна) [2:261]

Ера

Т. Приходько (Україна) [3]

В. Мельник (Україна) [3]

ПП «Терокс»[3]

ВАТ Українське незалежне інформаційне агентство «Республіка» [3]

^ Газети

Київ

Факти

В. Пінчук (Україна) [2:331]

Киевские ведомости

М. Бродський (Україна) [2:331]

В. Медведчук (Україна) [2:331]

Г. Суркіс (Україна) [2:331]



Література

  1. Каналы с молотка // Корреспондент. – № 23. – 18 лип. – 2005. – с. 18-20.

  2. Лизанчук В. Не лукавити словом / В. Лизанчук. – Львів, 2003 . – 560 с.

  3. http://helsinki.org.ua/index.php?print=1154175781 (Офіційний сайт Української Гельсінської спілки з прав людини)

  4. http://www.obozrevatel.com/news/2006/7/13/124102.htm

  5. http://gazeta.delo.ua?date=2006-12-14&id=13070



Примітка. На офіційних сайтах ЗМІ немає інформації про їхніх власників чи інвесторів. Інформація з джерел раніше 2007 року є актуальною і на сьогоднішній день, оскільки у засобах масової інформації щодо власників тих чи інших ЗМІ сьогодні фігурують ці ж прізвища. Проте документального підтверджен­ня станом на 2007 рік немає. Тому вважаємо за потрібне посила­тися на наукові чи аналітико-публіцистичні матеріали, де чітко зазначено інвесторів чи власників ЗМІ, незважаючи на дату до­слідження. Зміни, які відбулися у медіаструктурах, прослідкова­но і внесено корективи щодо власників, орієнтуючись на інфор­мацію, надану Українською Гельсінською спілкою з прав люди­ни, виданнями «Дело», «Обозреватель».


Додаток Г

Колегія Рахункової палати Верховної Ради України за результатами аналізу мовної ситуації в 2004 році

1. Внаслідок неодноразового внесення змін до законодавчих актів, пов’язаних з виконанням завдань щодо формування мов­ної політики в державі, в кінцевому результаті майже повністю зруйновано державний механізм управління організацією, коор­динацією та контролем за виконанням розпорядчих документів центральними органами виконавчої влади. Часта зміна на дер­жавному рівні відповідальних за функціонування та розвиток української мови (мовної політики) призвела до того, що жоден державний орган не проаналізував та не звітував перед урядом про стан виконання Державної програми розвитку української мови і Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функці­онування української мови.

2. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.97 № 998 «Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічно­го розвитку і функціонування української мови» продекларовано про впровадження комплексних заходів, проте нею не визначено утвердження української мови в побуті (особливо міському), спорті, транспорті, функціонуванні громадських організацій та


не охоплено всі сфери суспільної діяльності і суттєво звужено функціонування української мови як державної.

3. Абсолютна більшість міністерств та відомств, порушуючи вимоги, зазначені в п. 2 постанови, не розробили власні програ­ми. Із 25 обласних адміністрацій України тільки у двох (Івано­-Франківська, Кіровоградська) розроблені програми всебічного розвитку української мови. Центральні органи виконавчої влади та регіональні державні адміністрації не виконували вимог відповідних установ, що спричинило ситуацію, коли поставлені завдання були невиконані.

4. У порушенні статей 10 і 11 Конституції країни щодо ство­рення належних умов для всебічного розвитку української мови як державної, Міністерством освіти та науки України та Коміте­том Верховної Ради України з питань бюджету, за рахунок кош­тів, затверджених у Законах про державний бюджет на 2001 і 2002 роки на виконання Комплексних заходів, погашена забор­гованість з оплати комунальних послуг. Фактично видатки на здійснення Комплексних заходів профінансовані на 2,6 млн. грн., або лише 5,1 % до затверджених бюджетних призначень. Отже, внаслідок незадовільного планування видатків на стадії складання Державного бюджету України та створення за раху­нок коштів, передбачених на розвиток української мови, фінан­сового резерву, кошти постійно направлялися на виконання ін­ших заходів, не пов’язаних з розвитком та функціонуванням української мови. При цьомy виконання Комплексних заходів ігнорувалося.

5. За відсутності належного контролю з боку Кабінету Мініс­трів України, Міносвіти протягом семи років не затверджені та не введені в дію Державні стандарти загальної та вищої освіти. Не розроблені та не введені в дію вимоги до змісту, обсягу і рівня фахової підготовки в Україні для кожного освітньо­кваліфікаційного рівня, які є складовою частиною Державних стандартів вищої освіти, що призводить до розробки та введення в дію навчальних програм з української мови та літератури без урахування вимог Державних стандартів.

6. Внаслідок порушення вимог наказу Міністерства фінансів України «Про порядок укладання угод щодо надання послуг (виконання робіт) та придбання матеріальних цінностей у су­б’єктів господарювання, оплата яких проводиться за рахунок


бюджетних коштів», Науково-методичним центром Міносвіти допущено кредитування комерційних підприємств терміном по­над один місяць, що призвело до неефективного використання бюджетних коштів, які надійшли на реалізацію Комплексних за­ходів, у сумі 123,0 тис. гривень.

7. При формуванні державного замовлення на 2002 рік для Держкомтелерадіо визначено виробництво україномовних теле­радіопрограм у кількості 203276,2 год. (вартість 1 год. – 528,3 грн.), а Держкомзв’язку – трансляція телерадіопрограм у кількості 111955,9 годин. Фактично, Держкомтелерадіо виконав державне замовлення у повному обсязі, а Держкомзв’язок виконав держ­замовлення в обсязі 169749,5 годин. Тобто, 33526,6 год., виготов­лених Держкомтелерадіо програм на суму 17,7 млн. грн. (33526,6 годин х 528,3 грн.), залишились не використаними.

Внаслідок порушення вимог нормативно-правових актів Міні­стерством економіки та з питань європейської інтеграції України при формуванні держзамовлення на виробництво та трансляцію телерадіопрограм на 2002 рік, державі завдано прямих збитків у сумі 17,7 млн. гривень.

8. Внаслідок порушення вимог наказу Міністерства фінансів України «Про порядок укладання угод щодо надання послуг (виконання робіт) та придбання матеріальних цінностей у су­б’єктів господарювання, оплата яких проводиться за рахунок бю­джетних коштів», Держкомтелерадіо систематично відволікало у дебіторську заборгованість бюджетні кошти на термін більше одного місяця.

Таке управління Держкомтелерадіо державними коштами призвело до неефективного їх використання у 2001-2002 роках у сумі понад 6 млн. грн., які, по своїй суті, виконували функції безвідсоткових кредитів підприємницьким структурам.

9. Національна рада України з питань телебачення і радіомов­лення, ігноруючи виконання Законів України щодо мовної полі­тики, не контролює мовний режим комерційних телеканалів та не забезпечує дотримання ними ліцензійних умов діяльності. Крім того, Національною радою не виконуються окремі заходи, виконавцем яких, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.97 № 998, вона є.

10. Держкомтелерадіо та Держкомзв’язку за відсутності належ­ної уваги з боку уряду протягом шести років не створили окремого


телеканалу для задоволення духовних та інформаційних потреб понад 25 млн. українців, що проживають за межами України.

Протистояння та відстоювання вузьковідомчих інтересів між державними органами (Держкомтелерадіо і Держкомзв’язку) призвели до невиконання ряду заходів, зокрема цілодобової трансляції програм Всесвітньої служби «Радіо України» та орга­нізації мовлення технічними засобами Концерну радіомовлення, радіозв’язку та телебачення на території Північної і Південної Америки, Близького Сходу і Центральної Європи, хоча технічні передумови забезпечені в повному обсязі.

11. Відсутність принципової позиції Держкомтелерадіо та Держкомзв’язку щодо захисту національного інформаційного простору призвела до скорочення у два рази покриття території України державними телерадіоканалами. За сім років у 2,3 раза скоротилася кількість точок проводового мовлення, особливо у сільській місцевості, що обмежує доступ громадян до інформації та створює загрозу національній безпеці держави. Протягом де­сяти років не здійснювалося управління адресним простором українського сегменту мережі Інтернет «UA» (власниками якого є двоє іноземних громадян).

12. Кабінетом Міністрів України, Мінкультури, Міністерст­вом фінансів не вживаються заходи для відродження національ­ного кіновиробництва. Не вирішується питання виділення кош­тів для дублювання і тиражування кінофільмів, що виробляють­ся за межами країни та демонструються по телебаченню. Інерт­ність зазначених державних органів призвела до того, що в Україні фактично ліквідовано національне кіновиробництво.

13. Внаслідок порушення статті 32 Закону України «Про мі­сцеве самоврядування в Україні», якою визначено, що забезпе­чення можливості навчання в школах державною та рідною мо­вою відноситься до повноважень органів місцевого самовряду­вання, при формуванні оптимальної мережі загальноосвітніх шкіл і професійно-технічних училищ з українською мовою навчання. Держадміністраціями Донецької та Луганської облас­тей, Автономної Республіки Крим та м. Севастополь мережу за­гальноосвітніх закладів не приведено у відповідність з національним складом населення у регіонах.

14. Національною академією наук України не розроблено та не видано Український правопис, ряд словників та енциклопе-


дій. Не виконано також низку актуальних Комплексних заходів; проведення соціологічних досліджень за проблемними напрям­ками міжнаціонального спілкування; дослідження щодо підви­щення мовної культури усіх верств суспільства; проведення со­ціолінгвістичних та психолінгвістичних досліджень мовної по­ведінки різних груп населення України в усіх регіонах. Тобто, не створена сучасна наукова база вивчення української мови. Коор­динаційне бюро Енциклопедії сучасної України Національної академії наук прокредитувало підприємницькі структури на 336,0 тис. грн. терміном понад сім місяців, що призвело до неефектив­ного використання бюджетних коштів.

15. Міністерство закордонних справ України не відкрило культурно-інформаційні центри у місцях компактного проживан­ня українців за кордоном, чим позбавило мільйони українців за кордоном можливості отримувати інформацію про життя та культурні надбання українського народу та задовольняти свої інформаційні й духовні потреби, як визначено статтею 12 Кон­ституції України.

Як свідчать матеріали здійсненого аналізу, держава, в особі центральних органів виконавчої влади, а саме: Кабінету Мініст­рів України та підпорядкованих йому відомств і організацій, не виконувала положення статей 10 та 12 Конституції України що­до забезпечення всебічного розвитку і функціонування українсь­кої мови у всіх сферах суспільного життя на всій території Укра­їни та задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Термін виконання Комплексних заходів щодо всебічного роз­витку і функціонування української мови завершився у 2002 році. Фактично, Комплексні заходи не виконані, а нову програму ста­ном на 15.09.2003 не прийнято. Поза увагою держави залиша­ються надзвичайно важливі для неї духовні та моральні потреби абсолютної більшості населення України та наших співвітчизни­ків за кордоном.


^ СИМОНЕНКО В. К.

Голова Рахункової палати

НАРОДНА ГАЗЕТА № 26 (631) 2004


Додаток Д

СТУДЕНТИ-ПРАКТИКАНТИ ПРО УКРАЇНСЬКУ МОВУ

^ В ШКОЛАХ ХАРКІВЩИНИ (2005 Р.)

Студенти V курсу філологічного факультету Харківського націона­льного університету імені В. Н. Каразіна проходять практику у вересні-­жовтні кожного року в навчальних закладах міста Харкова, а також в деяких ЗОШ Харківської області, зокрема Бірківській, Олександрійсь­кій, Шарівській, Вовнянській ЗОШ, що на Полтавщині, і, крім того, в Де­ргачівській гімназії та Пісочинському колегіумі. Результати практики да­ють можливість виявити сучасний стан мовної ситуації серед учителів, учнів та батьків.

Переважно всі навчальні заклади є україномовними, проте 23 гімназія – україно-німецька, деякі школи мають російськомовні класи. Активному впровадженню української мови в навчально-виховний процес сприяють перш за все ті нормативні акти, які були прийняті в Україні. Це і «Закон України про освіту», і «Національна доктрина розвитку освіти України в ХХ ст.», і «Державний стандарт загальної середньої освіти», і «Лист міністерства освіти і на­уки Украіни №14/18.2. – 12.91 від 17.06.2002 року», і, звичайно ж, розділ І статті 10 Конституції України. Витяги з цих документів введено в систему унаочнення багатьох шкіл.

Згідно з цим, уся документація ведеться державною мовою. Викла­дання теж передбачає вживання української мови на уроках. Багато вчи­телів це сприймають з ентузіазмом, прагнуть запровадити українську мову принаймні в спілкування учнів у межах навчального закладу. У першу чергу це стосується викладачів-гуманітаріїв (мовників, істори­ків), які, як правило, спілкуються української мовою і в повсякденні.

Частина вчителів сприймає українську мову лише як необхідну вимогу, ігноруючи її вживання та ніяк не націлюючи дітей на її вико­ристання. Багато педагогів намагаються вживати українську мову лише під час безпосереднього спілкування з учнями протягом уроку або в разі перевірок, при цьому значна їх частина не володіє мовою на достат­ньому рівні, і тому, на думку багатьох студентів, і зокрема Банцекіної Наталії, «краще б математика або фізика викладалися російською мовою, але чистою, ніж вчителі намагатимуться вести урок «спотво­реною» українською, постійно вживаючи русизми, через що потім маємо відповідний рівень володіння мовою і серед учнів». За такої мовної ситуації, яка склалася сьогодні в школах Харківщини, більшість учнів переважно російськомовні, причому бажання вивчати українську мову і користуватися нею сильніше в учнів молодших класів. Агресивного ставлення до державної мови не було помічено, хоча учні, в основному,


сприймають її лише як предмет, на зразок тієї ж математики чи фізики, а зовсім не як рідну. Із більшим задоволенням вони вивчають іноземні (англійську, німецьку, французьку), як престижніші та популярніші. Ті ж діти, які не проти вживання української мови, усвідомлюють те, що їм заважає російськомовне оточення. Заслуговує на увагу той факт, що навіть за таких складних умов учні не хотіли б надати російській мові офіційного статусу.

В школах Харківської області спостерігається позитивніше став­лення до української мови, хоча там у більшості випадків переважає суржик, діти і батьки вважають його прийнятним для спілкування і не виявляють уваги до мовних норм. Проте, на нашу думку, це негативне явище, з яким треба боротися.

У Вовнянській школі, що на Полтавщині, українська мова, як за­значає ^ Шляхта Олена, використовується всюди. Це особливість регіо­ну, а крім того, сільської місцевості, тому більшості проблем, пов’язаних із двомовністю чи російськомовністю, не виникало. Офі­ційний і фактичний режим школи – україномовний. І для дітей, і для їх батьків, і для педагогічного колективу українська мова є рідною і базо­вою на відміну від більшості шкіл Харківщини. В межах втілення ви­ховної мети навчання в школі здійснюється налаштуванням на свідоме сприйняття своєї одномовності. Але, на думку Олени, діти не є свідомими мовцями і, потрапивши в російськомовне середовище, легко змі­нили б мову свого спілкування.

Дпя того, щоб картина сучасної мовної сигуації в Харкові та Харків­ській області здавалася більш повною, наведемо деякі відгуки окремих студентів-практикантів. Так, наприклад, Онацька Ольга зауважує: «Щодо ставлення колективу до української мови можнa сказати лише одне: українська мова для вчителів – обов’язок, умова навчального про­цесу. Серед старшокласників зацікавлення украінською мовою, – наго­лошує Оля, – викликане переважно необхідністю складати вступні іс­пити в навчшльні заклади саме державною мовою, зокрема диктант з українськї мови».

^ Огородня Тетяна вважає, що винний в поширені такого байдужо­го ставлення до державної мови педагогічний колектив, який сам поза уроками спілкується виключно по-російськи і навіть на уроці всі пи­тання, не пов’язані з власне предметом викладу, вирішуються російською мовою. Гідний же приклад для наслідування, чи не так? Натомість Чурсіна Лілія наголошує на тому, що шкільний колектив ставиться до державної мови позитивно, проте поводиться нерішуче в переході на українську мову в повсякденному житті, що зумовлено багаторічним засиллям у цій сфері російської мови.

Щодо ставлення батьків до викладання більшості предметів україн­ською мовою, то тут хотілося б зауважити, що загальна оцінка їхнього


ставлення така: пріоритети вони, як і діти, віддають російській мові, що пояснюється авторитетом російської мови саме в східному регіоні. На цьому особливо наголошує Логвінова Олена, яка проходила практику в Харківській гімназії № 6.

Панування суржику в школах Харківської області засвідчує і ^ Зінченко Алла, яка працювала в Бірківській ЗОШ І-ІІІ ступенів Зміївського району Харківської області. Студентка вважає, що перш за все відповідальність за таку мовну ситуацію, яка переважає в школі, значною мірою лягає на батьків, які зовсім не звертають уваги на мовлення своїх дітей.

Отож, як бачимо сучасна мовна ситуація в школах Харківщини за­смучує і викликає тривожні думки. Із засиллям російської мови, безпереч­но, треба боротися, але зацікавлення в цьому повинні мати як учителі, так і учні, і батьки, а інакше сподіватися на якісь позитивні зрушення марно, бо усвідомлення української мови як рідної має народитися в свідомості більшості українців східного регіону.


п/п

Назва школи

Гімназія №6

(загальна кількість –

29 учнів)

Гімназія №144

(загальна кількість –

22 учні)

Варіанти

відповідей

Про-

поновані

запитання

«Так»

«Ні»

«Іноді (або не визна-чилися)»

«Так»

«Ні»

«Іноді (або не визна-чилися)»

1

Чи користуєтесь Ви українською мовою у спілкуванні з роди-чами чи знайомими?

21%

(6 учнів)

69%

(20 учнів)

10%

(3 учні)

9%

(2 учні)

54%

(12 учнів)

36%

(8 учнів)

2

Чи легко сприйма-ються Вами уроки, які проводяться українською мовою?

62%

(18 учнів)

38%

(11 учнів)



86%

(19 учнів)



14%

(3 учні)
Додатково наводимо результати опитування, проведеного ^ Асаулою Мариною та Проуторовою Оленою в двох школах міста Харкова ­гімназії №6 та гімназії №144 (в 6-А та 8-А класах).

Дітям було запропоновано 5 питань, на які вони давали довільні від­повіді («Так», «Ні», «Іноді (або не визначилися)»), які засвідчили вплив батьківської думки, небажання формувати власний світогляд і заглиблю­ватися в політичну ситуацію сьогодення. Отже, наводимо результати опитування.


3

Чи хотіли б Ви, щоб державною мовою в нас була лише українська?

38%

(11 учнів)

59%

(17 учнів)

3%

(1 учень)

18%

(4 учні)

55%

(12 учнів)

27%

(6 учнів)

4

Чи згодні Ви, що українська мова стала засобом повсякденного спілкування?

31%

(9 учнів)

69%

(20 учнів)



14%

(3 учні)

82%

(10 учнів)

4%

(1 учень)

5

Чи цікавитесь Ви подіями, які відбуваються в Україні?

79%

(23 учні)

17%

(5 учнів)

3%

(1 учень)

12%

(12 учнів)

23%

(5 учнів)

23%

(5 учнів)



^ Звіт підготували М. Асаулова і О. Проуторова

1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23

Скачать, 46.52kb.
Поиск по сайту:



База данных защищена авторским правом ©ДуГендокс 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
наши контакты
DoGendocs.ru
Рейтинг@Mail.ru